Ухвала суду № 138381636, 21.07.2026, Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7228/20

Провадження №2/367/6505/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про залишення без руху

21 липня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі судових засідань Пронченко О.С.,

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача Світлицького А.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, визнання неправомірності наказу про дистанційний режим роботи, стягнення заборгованості із заробітної плати, сум індексації заробітної плати, інфляційні витрати і 3% річних, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації витрат для забезпечення дистанційної роботи, моральної шкоди та зобов`язання надати відпустку,-

в с т а н о в и в:

У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, визнання неправомірності наказу, стягнення заборгованості із заробітної плати, сум індексації заробітної плати.

В підготовчому судовому засіданні 24.06.2026 року позивачка заявила клопотання про прийняття заяви про збільшення позовних вимог, в якій просить суд стягнути з правонаступника відповідача по справі 367/7228/20 Комунального некомерційного підприємства «Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на її користь: середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 496 289,76 грн., розрахований на основі мінімальної заробітної плати з урахуванням 60% надбавок, наявність яких підтверджено поясненнями Відповідача для Держпраці від 18.03.2019 N?061/178-70; інфляційні витрати та 3% річних (ст.625 ЦК) на суму заборгованості 8960,74грн (березень-квітень 2020р.) включно з періодом прострочення виплати заробітної плати (5 місяців) відповідно відомостей зазначених в позові (стор.9,16) у загальному розмірі 16 382,70 грн.; витрати на оплату послуг інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи (п.3 позовних вимог позову) - 500 грн з інфляційними витратами 341 грн, 3% річних 84грн, разом 924 грн.; середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (ст.117 КЗпП) по день винесення рішення суду; витрати, пов`язані з судовим розглядом справи, станом на 04.05.2026р в сумі 315 грн. Загальна сума вимог (без урахування ст. 117К3пП) : 513 911, 46 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти прийняття заяви про збільшення позовних вимог, зважаючи на те, що вона не відповідає вимогам ЦПК України, не зрозуміло чи таким клопотанням позивач змінює предмет позову чи збільшує. Просив зобов`язати позивача в належній процесуальній формі викласти свої остаточні вимоги, щоб відповідач мав змогу сформувати свою позицію, надати заперечення та відповідні докази.

Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справ, вважає за необхідне залишити заяву без руху з наступних підстав.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Порядок звернення до суду з позовною заявою урегульований Цивільним процесуальним кодексом України. Подання заяви має відбуватись з дотриманням певних умов, які передбачені, зокрема, в статтях 175,177 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов`язків.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

До позовної заяви в якій позивач збільшує або зменьшує позовні вимоги, у частині, що стосується її форми та змісту застосовуються правила статтей 175, 177 ЦПК України, тобто усі вимоги, які ставляться до позовної заяви.

Порядок звернення до суду за судовим захистом урегульовано ЦПК України. Подання заяви до суду має відбуватись із дотриманням певних умов, визначених зокрема ст. 175 ЦПК України.

Вивченням поданої позивачкою заяви про збільшення позовних вимог встановлено, що вона не в повному обсязі відповідає вимогам норм цивільного процесуального законодавства, які є обов`язковими для всіх позовних заяв, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Так, у відповідності до п. 4 ч. 3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 2 ст. 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Крім того, як зазначає Пленум Верховного Суду України у постанові № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та ґрунтується на законі.

Так, в підготовчому судовому засіданні судом встановлено, що звертаючись до суду із позовною заявою 03.11.2020р. до первісного відповідача - Київського міського Центру здоров`я (КМЦЗ) позивачкою заявлені наступні позовні вимоги:

1) Визнати звільнення по наказу від 30.09.2020р. №61 незаконним та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-санолога наказом про поновлення на роботі, датованим днем видання наказу про звільнення, тобто 30.09.2020р.;

2) Визнати неправомірним наказ Київського міського Центру здоров`я від 23.09.2020р. №60 "Про припинення з 23 вересня 2020р. дистанційного режиму роботи (дистанційної роботи вдома) ОСОБА_1 " і зобов`язати відповідача скасувати його.;

3) Стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в зв`язку з недоплатою за період з 01.03.2020р. по 30.09.2020р. у сумі не меньше 8 960, 74 грн.;

суму індексацію заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.04.2020р. по 30.09.2020р.;

суму витрат на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи на період "з 18.03.2020р. до закінчення карантину" згідно наказу відповідача від 17.03.2020р. №21/1 - в сумі 500 грн.;

середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу; компенсацію за завдану моральну шкоду, суму якої просила визначити суд з врахуванням обтяжуючих обставин звільнення.;

4) Зобов`язати відповідача надати позивачці щорічну (основну та додаткову) відпустку за 2020р. з нормативно-визначеною матеріальною допомогою на оздоровлення.

Крім того, 21.01.2022р. позивачкою подано заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої вона просила стягнути з відповідача компенсацію за позбавлення її можливості стати на облік в центр зайнятості та отримати допомогу по безробіттю у розмірі 14877,40 грн., стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з 01.10.2020р. по день поновлення на роботі у розмірі 34 870 грн., стягнути сумму за відпускні та матеріальну допомогу на оздоровлення у сумі 7 546 грн., моральну шкоду у розмірі 300 000 гривень.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 13.12.2021р. (с. Карабаза Н.Ф.)вказана заява повернута позивачу у зв`язку із не усуненням недоліків.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 16.12.2024 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Київського міського центру здоров`я про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, визнання непиравомірним наказу, стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення індексації була прийнята до провадження в новому складі суду (с. Шестопалова Я.В.) та призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 30.01.2025р. до справи залучено правонаступника первісного позивача, а саме Комунальне некомерційне підприємство "Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

06.05.2026р. позивачка подала заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої просила розглянути наступні позовні вимоги:

1) Стягнути з відповідача - Комунального некомерційного підприємства "Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації):

- середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 496 289, 76 грн.

- інфляційні витрати 3% річних на сумму заборгованості 8960, 74грн. у розмірі 16 382, 70 грн.

- витрати на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи в сумі 500 грн. з інфляційними витратами 341 грн., 3% річних у розмір 84 гривні, загалом в сумі 924 гривні.

- середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП) по день винесення рішення.

- витрати, пов`язані з судовим розглядом справи станом на 04.05.2026 р. в сумі 315 грн.

Загальна сумма вимог зазначена позивачкою у сумі 513 911, 46 грн.

Разом із тим, в порушення вимог ч.ч. 1, 3 ст. 175 ЦПК України подана позивачкою заява про збільшення позовних вимог в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сукупному розмірі 496 289, 76 гривень, інфляційних витрат у розмірі 16 382, 70 гривень, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні не містить конкретного змісту позовних вимог, в тому числі періоду за який позивач просить стягнути вказані суми. Крім того, у п. 2.3 вказаної заяви позивачка просить стягнути витрати на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи в сумі 500 грн. з інфляційними витратами та 3% річних, однак відповідного розрахунку вказаної суми станом на момент звернення до суду не наведено..

Крім того, з наведеного викладення позовних вимог у заяві про збільшення позовних вимог від 06.05.2026р. не можливо встановити, які саме позовні вимоги на теперішній час заявляються позивачкою відповідачу, а саме чи підтримуються позовні вимоги викладені в позовній заяві від від 02.11.2020р. та в якій частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України саме у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обгрунтування. Позовні вимоги мають бути чітко сформульовані та спрямовані конкретній особі, зміст позовної заяви повинен відповідати вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України.

Таким чином позивачем у поданій заяві від 06.05.2026р. не наведено достатнього правового обгрунтування, тобто не зроблено посилання на відповідний спосіб захисту, що у свою чергу, позбавляє суд можливості однозначного трактування позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачу слід уточнити позовні вимоги з посиланням на конкретні норми - статті Цивільного кодексу України та/або Цивільного процесуального кодексу України, а також обґрунтувати обрання такого способу захисту порушеного права, із посиланням на норму матеріального права, якою передбачено відповідний спосіб захисту права, тобто обґрунтувати, що обраний спосіб не суперечить закону та встановлений законом.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що у разі якщо позивач прийде до висновку, що предметом його позову є зокрема й стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, йому слід навести період такого прогулу та попередній розрахунок таких позовних вимог. Відсутність такого періоду та розрахунку позбавляє суд можливості визначити в цій частині предмет спору. Також, при зверненні із первісним позовом позивачка просила стягнути компенсацію за завдану моральну шкоду, суму якої просила визначити суд з врахуванням обтяжуючих обставин звільнення, що не відповідає вимогам закону, оскільки саме позивач визначає зміст своїх позовних вимог.

Враховуючи викладене, на виконання п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позивачу слід уточнити зміст позовних вимог, зокрема, щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, зазначивши конкретний період, відповідні розрахунки та суму грошових коштів, яку необхідно стягнути, визначивши її на дату звернення до суду з позовом.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що позивачці слід подати позовну заяву у новій редакції та конкретизувати зміст позовних вимог щодо відповідача з урахуванням первісного позову та заяви про збільшення позовних вимог, викласти свою позицію щодо вимог, зазначених у первісному позові. Таким чином, позивачу при усуненні недоліків наведених в даній ухвалі суду слід чітко викласти актуальну резолютивну частину позовної заяви у новій редакції (всі вимоги, на яких наполягає позивач).

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

У первісній позовній заяві позивачка зазначила, що звільнена від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

З прохальної частини первісного позову вбачається, що позивачка просила суд:

1) Визнати звільнення по наказу від 30.09.2020р. №61 незаконним та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-санолога наказом про поновлення на роботі, датованим днем видання наказу про звільнення, тобто 30.09.2020р.;

2) Визнати неправомірним наказ Київського міського Центру здоров`я від 23.09.2020р. №60 "Про припинення з 23 вересня 2020р. дистанційного режиму роботи (дистанційної роботи вдома) ОСОБА_1 " і зобов`язати відповідача скасувати його.;

3) Стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в зв`язку з недоплатою за період з 01.03.2020р. по 30.09.2020р. у сумі не меньше 8 960, 74 грн.;

суму індексацію заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.04.2020р. по 30.09.2020р.;

суму витрат на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи на період "з 18.03.2020р. до закінчення карантину" згідно наказу відповідача від 17.03.2020р. №21/1 - в сумі 500 грн.;

середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу; компенсацію за завдану моральну шкоду, суму якої просила визначити суд з врахуванням обтяжуючих обставин звільнення.;

4) Зобов`язати відповідача надати позивачці щорічну (основну та додаткову) відпустку за 2020р. з нормативно-визначеною матеріальною допомогою на оздоровлення.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору щодо вимог немайнового характеру, а саме щодо наступних вимог: у п. 1) Визнати звільнення по наказу від 30.09.2020р. №61 незаконним та зобов`язати відповідача поновити ОСОБА_1 на посаді лікаря-санолога наказом про поновлення на роботі, датованим днем видання наказу про звільнення, тобто 30.09.2020р.; у п. 3) Стягнути з відповідача заборгованість із заробітної плати в зв`язку з недоплатою за період з 01.03.2020р. по 30.09.2020р. у сумі не меньше 8 960, 74 грн.; суму індексацію заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.04.2020р. по 30.09.2020р..

Щодо інших позовних вимог викладених в первісній заяві, а саме: у п. 2) Визнання неправомірним наказ Київського міського Центру здоров`я від 23.09.2020р. №60 "Про припинення з 23 вересня 2020р. дистанційного режиму роботи (дистанційної роботи вдома) ОСОБА_1 " і зобов`язати відповідача скасувати його.; у п. 3) Стягнення суми витрат на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи на період "з 18.03.2020р. до закінчення карантину" згідно наказу відповідача від 17.03.2020р. №21/1 - в сумі 500 грн.; Стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу; Стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, суму якої просила визначити суд з врахуванням обтяжуючих обставин звільнення.; у п. 4) Зобов`язати відповідача надати позивачці щорічну (основну та додаткову) відпустку за 2020р. з нормативно-визначеною матеріальною допомогою на оздоровлення, позивач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 06.05.2026р. позивачка просила розглянути наступні позовні вимоги: 1) Стягнути з відповідача - Комунального некомерційного підприємства "Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики" виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації): середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 496 289, 76 грн. інфляційні витрати 3% річних на сумму заборгованості 8960, 74грн. у розмірі 16 382, 70 грн., витрати на оплату телекомунікаційних послуг Інтертелекому для забезпечення дистанційної роботи в сумі 500 грн. з інфляційними витратами 341 грн., 3% річних у розмір 84 гривні, загалом в сумі 924 гривні, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП) по день винесення рішення. Загальна сумма вимог зазначена позивачкою у сумі 513 911, 46 грн.

Разом із тим, щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці».

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За наведених обставин середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №369/10046/18, зроблено висновок, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є заробітною платою, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Враховауючи викладене, суд звертає увагу позивача, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати. Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (або за час вимушеного прогулу) під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Такий правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18).

Отже, враховуючи викладене, суд доходить до висновку, що від сплати судового збору на всіх стадіях судового розгляду справи на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені позивачі виключно стосовно вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що після уточнення позовних вимог, викладених у первісній позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, позивачу слід врахувати вищенаведені вимоги закону та необхідно сплатити судовий збір в частині немайнових та майнових вимог, які не стосуються вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин суд прийшов до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків, шляхом надання належним чином оформленої позовної заяви відповідно до вимог ст. 175 ЦПК України та подання до суду платіжних документів про сплату судового збору або документів, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

За таких обставин, вважаю за необхідне залишити заяву про збільшення позовних вимог без руху та надати позивачу строк - 10 днів з дня отримання даної ухвали для усунення недоліків.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до положень ч.ч.12-13 ст.187 ЦПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Керуючись ст.175, 185, 187 ЦПК України, суддя,

у х в а л и в :

Позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Київський міський інформаційно-аналітичний центр медичної статистики» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, визнання неправомірності наказу про дистанційний режим роботи, стягнення заборгованості із заробітної плати, сум індексації заробітної плати, інфляційні витрати і 3% річних, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення компенсації витрат для забезпечення дистанційної роботи, моральної шкоди та зобов`язання надати відпустку залишити без руху.

Позивачу надати строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі судді - 10 днів з дня отримання даної ухвали.

У разі не усунення недоліків у встановлений строк, позовна заява відповідно до ст. 185 ч. 3 ЦПК України буде визнана неподаною та повернута позивачу.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://ip.ko.court.gov.ua/sud1013/.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Я.В. Шестопалова