Рішення № 138380744, 17.07.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/1501/26

Провадження № 2/161/2616/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Ременюк Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором, припинення іпотеки та зняття обтяження на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

21.01.2026 року позивач, ОСОБА_2 , звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, АТ «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором, припинення іпотеки та зняття обтяження на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 03.05.2007 року між ним та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» було укладено кредитний договір № 072-22-04/07, згідно з умовами якого банк надав йому кредитні кошти у розмірі 6300 доларів США, строком до 02.05.2017 року, із сплатою процентів за користування кредитом, в забезпечення виконання грошових зобов`язань якого між ним та банком 03.05.2007 року було укладено іпотечний договір, яким передано в іпотеку банку нерухоме майно земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, кадастровий номер 072288360:01:001:0214 та приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В. було накладено заборону відчуження даної земельної ділянки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2009 року в справі № 2-2668/09 було стягнуто з нього на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Волинської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 45556,75 грн, в тому числі: 42493,45 грн. сума простроченої заборгованості за кредитом; 1392,24 грн. сума простроченої заборгованості за відсотками, 1548,78 грн. розмір пені за несплату відсотків, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, кадастровий номер 072288360:01:001:0214, на виконання якого судом було виконавчий лист. На даний час, сума заборгованості за кредитним № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року на виконання рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2009 року в справі № 2-2668/09 ним погашення 25.05.2016 року в повному обсязі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.10.2019 року в справі № 161/7235/19 було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01.10.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 25370, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., яким запропоновано стягнути на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по договору кредиту № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, боржником за яким є ОСОБА_2 в сумі 10090,49 доларів США.

Він звернувся з заявою до АТ «Сенс Банк» (правонаступника АТ «Укрсоцбанк») про припинення зобов`язань за кредитним договором № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, припинення іпотеки за іпотечним договором від 03.05.2007 року, однак отримав відмову у зв`язку з тим, що станом на 14.07.2025 року по кредитному договору № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року за ним обліковується прострочена заборгованість.

Вважає зазначені дії відповідача незаконними та просить суд припинити зобов`язання за кредитним договором № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, припинити іпотеку за іпотечним договором від 03.05.2007 року та зняти заборону на відчуження нерухомого майна, яка накладалася на підставі іпотечного договору.

Ухвалою суду від 09.02.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

24.02.2026 року представник відповідача, АТ «Сенс Банк», подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити. В обгрунтування своїх заперечень зазначає, що перерахування грошових коштів на рахунок кредитора відбувалось в гривні та відбулось у 2016 році (в той час як рішення про стягнення заборгованості було винесено в 2009 році), тоді як між сторонами виникли невиконані зобов`язання в іноземній валюті, а відтак виконання не може вважатися належним. Крім тогозазначає, що поззивачем було пропущено строк позовної давності для звернення до суду, зважаючи на той факт, що рішення суду позивачем було виконано в 2016 році, відтак, якщо виходити з позиції позивача, про припинення зобов`язання йому було відомо з 2016 року, а тому саме з цієї дати у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

13.03.2026 року позивач, ОСОБА_2 , через свого представника, адвоката Носкова О.М., подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, обгрунтування якої збігаються з тими, що надані останнім у позовній заяві.

Ухвалою суду від 07.04.2026 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засіданні позивач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, делегувавши повноваження на представлення своїх інтересів представнику адвокату Носкову О.М.

В судовому засіданні представник позивача, ОСОБА_2 , адвокат Носков О.М., просив позовну заяву задовольнити з підстав, які у ній зазначені.

Представник відповідача, АТ «Сенс Банк», в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, які зазначені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 03.05.2007 року між ОСОБА_2 та АКБСР «Укрсоцбанк», укладено договір кредиту № 072-22-04/07, відповідно до якого позивач отримав кредитні кошти в сумі 6 300,00 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,0 % річних, із кінцевим строком погашення заборгованості до 02.05.2017 року (а.с. 8-13).

03.05.2007 року АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю на забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором кредиту від 03.05.2007 року № 072-22-04/07, укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем, таке нерухоме майно: земельну ділянку площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська облать, Луцький район, с. Лище та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 273985 від 20.03.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010707600113, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20.03.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького районного нотаріального округу Волинської області Дехтярук І.В., зареєстрованого в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій за № 1925, кадастровий номер земельної ділянки 072288360:01:001:0214, цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 14-21).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2009 року у справі № 2-2668/09 стягнуто з нього на користь Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Волинської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» заборгованості в сумі 45556,75 грн, в тому числі: 42493,45 грн. сума простроченої заборгованості за кредитом; 1392,24 грн. сума простроченої заборгованості за відсотками, 1548,78 грн. розмір пені за несплату відсотків, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку, площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, кадастровий номер 072288360:01:001:0214, цільве призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с. 22-23).

На виконання судового рішення від 16.09.2009 року у справі № 2-2668/09, 27.11.2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області видав виконавчий лист № 2-2668 та 04.03.2010 року державний виконавець Буль С.Л. відкрив виконавче провадження № 17825761 (а.с. 24-26).

Постановою головного державного виконавця Луцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області Будь С.Л. від 27.05.2016 року, яка винесена у виконавчому провадженні № 17825761, виконавче провадження закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент вчинення виконавчої дії, а саме станом на 27.05.2016 року), тобто у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом (а.с. 32-33).

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.10.2019 року в справі № 161/7235/19 було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 01.10.2017 року, зареєстрований в реєстрі за № 25370, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А., яким запропоновано стягнути на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість, що виникла по договору кредиту № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, боржником за яким є ОСОБА_2 в сумі 10090,49 доларів США (а.с. 27-29).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Волинської області Пирогою С.С. від 07.02.2020 року, яка винесена у виконавчому провадженні № 58758571, виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого напису № 25370 від 31.10.2017 року, закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», тобто у зв`язку з визнанням судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (а.с. 30).

Акціонерне товариство «Сенс Банк» є правонаступником Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» (попередня назва Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), що підтверджується статутом Акціонерного товариства «Сенс Банк», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1010 від 03.09.2024 року (а.с. 90-123).

03.07.2025 року ОСОБА_2 звернувся з заявою до АТ «Сенс Банк» (правонаступника АТ «Укрсоцбанк») про припинення зобов`язань за кредитним договором № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, припинення іпотеки за іпотечним договором від 03.05.2007 року, однак отримав фактично відмову від банку у вчиненні таких дій, у зв`язку з тим, що станом на 14.07.2025 року по кредитному договору № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року за ОСОБА_2 обліковується прострочена заборгованість. (а.с. 34 - 35).

У частині першій статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані у пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

За змістом статей 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Отже, у випадку настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором, у тому числі і випадку, передбаченому частиною другою статті 1050 ЦК України, позичальник повинен повернути кредитору позику у повному обсязі та нараховані на час повернення проценти.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна.

У статті 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України «Про іпотеку»).

За змістом статті 11 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання в межах вартості предмета іпотеки.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).

Оскільки у статті 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених позичальником на вимогу про дострокове повернення позики, ці зобов`язання вважаються припиненими.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

За системним аналізом зазначених норм права іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних із припиненням іпотеки, оскільки за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості іпотека припиняється за фактом виконання основного зобов`язання.

Отже, за відсутності обґрунтованої заборгованості позичальника та вимог кредитора на момент виконання рішення суду про стягнення заборгованості та припинення у зв`язку із цим основного зобов`язання - іпотека припиняється.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18) зробила висновок про те, що у разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні. Перерахування стягувачеві суми у національній валюті України чи іншій валюті, аніж валюта, зазначена у резолютивній частині судового рішення, не вважається належним виконанням судового рішення.

Обмеження речових прав на нерухоме майно (обтяження нерухомого майна) - це обмеження або заборона розпорядження нерухомим майном, установлена відповідно до правочину (договору), закону або актів органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийнятих у межах повноважень, визначених законом (абзац п`ятий частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на час укладення іпотечного договору).

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» після припинення обтяження обтяжувач самостійно або на письмову вимогу боржника чи особи, права якої порушено внаслідок наявності запису про обтяження, протягом п`яти днів зобов`язаний подати держателю або реєстратору Державного реєстру заяву про припинення обтяження і подальше вилучення відповідного запису з Державного реєстру. У разі невиконання цього обов`язку обтяжувач несе відповідальність за відшкодування завданих збитків.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до статті 74 Закону України «Про нотаріат», одержавши повідомлення установи банку, підприємства чи організації про погашення позики (кредиту), повідомлення про припинення іпотечного договору або договору застави, а також припинення чи розірвання договору довічного утримання, звернення органів опіки та піклування про усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження майна дитини, нотаріус знімає заборону відчуження жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна.

Записи про державну реєстрацію обтяжень нерухомого майна, а також іпотеки за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов`язання за кредитним договором є перешкодами в реалізації власником права розпорядження відповідним майном. Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21) та від 25 червня 2024 року у справі № 646/5878/20 (провадження № 61-1152св23).

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2009 року у справі № 2-2668/09 позов АКБСР «Укрсоцбанк» задоволено у повному обсязі та стягнуто зі ОСОБА_2 на користь АКБСР «Укрсоцбанк» 45556,75 грн. заборгованості за договором кредиту, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку.

За змістом цього судового рішення банк у справі № 2-2668/09 просив стягнути з боржника заборгованість за кредитним договором у розмірі 45556,75 грн. Тобто первісний кредитор АКБСР «Укрсоцбанк», правонаступником якого є відповідач, самостійно визначив суму кредитної заборгованості в національній валюті та просив суд її стягнути з боржника.

Доказів оскарження банком рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16.09.2009 року у справі № 2-2668/09 матеріали справи не містять.

Вказане рішення суду у справі № 2-2668/09 про стягнення на користь банку 45556,75 грн. перебувало на примусовому виконанні у Луцькому районному відділі державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області, ВП № 17825761. Згідно із постановою Луцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області від 27.05.2016 року, ВП № 17825761, виконавче провадження закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент вчинення виконавчої дії, а саме станом на 27.05.2016 року), тобто у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Доказів оскарження постанови Луцького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Волинській області від 27.05.2016 року про закінчення виконавчого провадження внаслідок повного виконання судового рішення відповідачем не надано і матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 49, статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент вчинення виконавчої дії (винесення постанови про закінчення виконавчого провадження), а саме станом на 27.05.2016 року), виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У постанові Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 629/4356/20 (провадження № 61-5667св21) вказано, що, визнаючи іпотеку припиненою та скасовуючи обтяження іпотечного майна, суди попередніх інстанцій правильно керувалися тим, що обсяг основного зобов`язання позичальника за кредитним договором визначений рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 12 березня 2015 року у справі № 629/5679/14-ц. Державний виконавець 01 липня 2015 року прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа за вказаним судовим рішенням у зв`язку із його повним виконанням. ПАТ «УкрСиббанк» постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження з 2015 року не оскаржувало, фактично погодившись із повним виконанням божником основного зобов`язання за кредитним договором, що є наслідком припинення акцесорного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду від 12 липня 2021 року у справі № 264/1419/18 (провадження № 61-7277св20) зазначено, що факт припинення зобов`язань за кредитним договором підтверджено постановою державного виконавця від 18 січня 2018 року про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі. Доказів оскарження постанови державного виконавця до суду не надано. Тому з огляду на те, що належне виконання основного зобов`язання припиняє іпотеку й обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про задоволення вимоги позивача про визнання припиненим й іпотечного договору.

Верховний Суд у постанові від 27 квітня 2022 року у справі № 477/33/20 (провадження № 61-2817св21) зробив висновок, що з урахуванням того, що рішенням суду першої інстанції з особи на користь банку стягнуто в повному обсязі заборгованість за тілом кредиту, вказане судове рішення виконано повністю, що підтверджується постановою від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543, відомості про скасування постанови державного виконавця від 07 листопада 2019 року про закінчення виконавчого провадження № 25251543 у матеріалах справи відсутні, тому наявні підстави вважати зобов`язання за кредитним договором виконаним. За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що з моменту виконання у повному обсязі зобов`язань, визначених рішенням місцевого суду про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, припинилися зобов`язання позивача як за договором кредиту, так і за договором іпотеки. Наведене узгоджується із висновком, що міститься у пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16 (провадження № 14-88цс19).

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 569/16813/19 (провадження № 61-11988св21) за подібних фактичних обставин зробив висновок, що у постанові державного виконавця вказано про фактичне виконання в повному обсязі рішення суду, відомості про оскарження цієї постанови та її скасування відсутні. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов`язання боржника перед кредитором виконано в повному обсязі, а тому позовні вимоги в частині визнання іпотеки припиненою підлягають задоволенню, оскільки є обґрунтованими та доведеними належними доказами.

Суд зазначає, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, позов банку до боржника ОСОБА_2 задоволено у повному обсязі, з боржника стягнуто суму кредитної заборгованості, визначену банком у сумі 45556,75 грн., а боржник (іпотекодавець) виконав свої зобов`язання за кредитним договором шляхом повного виконання судового рішення про стягнення з нього усієї суми заборгованості за цим договором, що підтверджується постановою державного виконавця про закінчення виконавчого провадження відповідно до пункту 8 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (який діяв на момент вчинення виконавчої дії (винесення постанови про закінчення виконавчого провадження), а саме станом на 27.05.2016 року). За таких обставин виконання в повному обсязі в межах виконавчого провадження судового рішення про стягнення кредитної заборгованості у цій справі припинило відповідне кредитне зобов`язання, що узгоджується з положеннями статті 599 ЦК України.

З огляду на зазначене є підстави для застосування положень статті 17 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2024 року у справі № 686/9633/22 (провадження № 61-5849св23).

Щодо заяви відповідача про застосування у даній справі позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, окрім іншого, заявив про застосування у цій справі позовної давності, яка обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду з позовом із пропуском визначеної законом позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог про припинення зобов`язання за кредитним договором, припинення іпотеки та зняття заборони відчуження його майна.

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти росії»).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 14-96цс18; від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, провадження № 14-381цс18; від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц, провадження № 14-306цс18).

Суд зазначає, що триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого вчинення особою протиправних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим, неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 127/2-2177/2005, провадження № 61-38328св18).

У даній справі, позивач звернувся до суду з позовом, який обґрунтовував необхідністю захисту свого порушеного права власності на земельну ділянку, яка після виконання ним судового рішення про стягнення кредитної заборгованості продовжила перебувати в іпотеці банку, яку останній безпідставно відмовлявся припиняти. Оскільки наведені вище порушення прав власності позивача були триваючими, то положення закону щодо позовної давності у цій справі застосуванню не підлягає.

Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Із наведеного слідує, що понесені позивачем та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору за звернення до суду з даним позовом в розмірі 3993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн. 60 коп., у зв`язку із задоволенням позову, підлягають компенсації за рахунок відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Сенс Банк» про припинення зобов`язань за кредитним договором, припинення іпотеки та зняття обтяження на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати припиненими зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором № 072-22-04/07 від 03.05.2007 року, який укладений між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Припини іпотеку за іпотечним договором від 03.05.2007 року, укладеним між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк» та ОСОБА_2 , а саме обтяження майна та виключити з Державного реєстру іпотек запис щодо земельної ділянки площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, кадастровий номер 072288360:01:001:0214, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Зняти заборону на відчуження нерухомого майна земельної ділянки площею 0,1200 га, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Лище, кадастровий номер 072288360:01:001:0214, цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, належної ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 273985 від 20.03.2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 010707600113.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», адреса місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ: 23494714.

Повний текст рішення складений 21.07.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович