Ухвала суду № 138369046, 21.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

21 липня 2026 року м.Київ №320/28861/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лисенко В.І., розглянувши в електронній формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду через підсистему Електронний суд звернулась ОСОБА_1 з позовом до виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (Відповідач-1) № 192 від 28.05.2026 року «Про продовження терміну проживання в модульних містечках» в частині пункту 1.1 щодо обмеження строку тимчасового проживання ОСОБА_1 одним місяцем (до 30.06.2026 року);

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (Відповідач-1) № 225 від 25.06.2026 року «Про відмову у продовженні терміну проживання в модульному містечку» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (Відповідач-1) прийняти рішення про продовження позивачці ОСОБА_1 строку тимчасового проживання у місці тимчасового проживання (модульному містечку) за адресою: АДРЕСА_1 ) на період дії воєнного стану в Україні та протягом шести місяців після його припинення або скасування відповідно до вимог пункту 2-1 статті 20 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 р. № 1706-VII, та зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області (Відповідач-2) укласти з позивачкою ОСОБА_1 договір користування житловими приміщеннями у місцях тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб.

Ухвалою суду від 20.07.2026 відкрито спрощене позовне провакдежння без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень .

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг .

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження .

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та особою з інвалідністю ІІІ групи. Після повторного внутрішнього переміщення у зв`язку зі збройною агресією російської федерації вона була забезпечена місцем для тимчасового проживання у модульному містечку, розташованому в с. Бузова Бучанського району Київської області.

07 грудня 2023 року між позивачкою та Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області було укладено договір найму (оренди) житлового приміщення, відповідно до якого позивачці було надано у користування житлове приміщення (модуль Б, кімната АДРЕСА_1 ) для тимчасового проживання. Надалі строк дії договору неодноразово продовжувався на підставі заяв позивачки, у зв`язку з чим договірні правовідносини щодо користування житловим приміщенням фактично тривали протягом 2024, 2025 років та першої половини 2026 року.

У зв`язку із закінченням строку дії договору 20 травня 2026 року позивачка звернулася до Дмитрівської сільської ради із заявою про продовження строку проживання у займаному житловому приміщенні. За результатами розгляду цієї заяви виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради було прийнято рішення № 192 від 28 травня 2026 року, яким строк проживання позивачки було продовжено лише до 30 червня 2026 року.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка неодноразово зверталася до відповідачів із заявами про продовження строку проживання, надання документів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення, та перегляд прийнятого рішення. За твердженням позивачки, під час розгляду питання про продовження строку проживання її не було належним чином ознайомлено з матеріалами, покладеними в основу висновків житлової комісії, а копії відповідних документів їй не надавалися.

23 червня 2026 року комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Дмитрівської сільської ради повторно було розглянуто питання щодо продовження строку проживання позивачки, за результатами чого рекомендовано відмовити у його продовженні. На підставі зазначених рекомендацій виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради прийнято рішення № 225 від 25 червня 2026 року «Про відмову у продовженні терміну проживання в модульному містечку», яким позивачці відмовлено у подальшому користуванні житловим приміщенням.

Після прийняття зазначеного рішення позивачка отримала повідомлення про необхідність звільнити житловий модуль у триденний строк, що, на її думку, свідчить про припинення її права користування житловим приміщенням та фактично призводить до її виселення із місця тимчасового проживання.

Вважаючи, що рішення виконавчого комітету № 192 від 28 травня 2026 року (в частині визначення строку проживання) та рішення № 225 від 25 червня 2026 року, а також подальші дії щодо виселення порушують її право на подальше користування житловим приміщенням, позивачка звернулася до адміністративного суду з цим позовом. Серед підстав позову вона зазначає, що як внутрішньо переміщена особа та особа з інвалідністю має право на тимчасове проживання, а припинення її права користування житлом і виселення здійснено з порушенням вимог законодавства та без дотримання встановленої процедури.

Відтак, зі змісту позовної заяви вбачається, що оскарження рішень виконавчого комітету є способом захисту права позивача на користування житлом та спрямоване на недопущення припинення права проживання і виселення з житлового приміщення.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з пунктом 6 частини восьмої статті 11 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень забезпечують надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг.

Відносини, пов`язані з наданням внутрішньо переміщеним особам житлових приміщень для тимчасового проживання, порядком користування ними, підставами припинення права користування та виселення, на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Порядком формування фондів житла, призначеного для тимчасового проживання, обліку та надання такого житла для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та інших категорій соціально незахищених верств населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 495, а також Порядком функціонування місць тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб та Примірними правилами проживання внутрішньо переміщених осіб у місцях тимчасового проживання, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 01 вересня 2023 року № 930 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до Примірних правил проживання внутрішньо переміщених осіб у місцях тимчасового проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 930, мешканці місць тимчасового проживання зобов`язані дотримуватися правил проживання та умов укладеного договору, а у разі порушення таких правил керівником місця тимчасового проживання складається відповідний акт, особі вручається письмове попередження, а дострокове припинення права користування житловим приміщенням допускається лише за наявності визначених Порядком підстав та з дотриманням встановленої процедури.

Крім того, пунктом 39 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 495, передбачено, що примусове виселення внутрішньо переміщеної особи та членів її сім`ї із житлових приміщень фонду здійснюється виключно на підставі рішення суду.

Як убачається зі змісту позовної заяви, звертаючись до суду, позивачка просить визнати протиправними та скасувати рішення виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради № 192 від 28 травня 2026 року та № 225 від 25 червня 2026 року, якими було обмежено, а в подальшому припинено строк її проживання у модульному містечку, посилаючись на відсутність передбачених законодавством підстав для припинення права користування житловим приміщенням, порушення встановленої постановами Кабінету Міністрів України № 495 та № 930 процедури, а також на порушення її права на житло та непропорційність втручання у це право.

Підставою для прийняття виконавчим комітетом Дмитрівської сільської ради рішення № 192 від 28 травня 2026 року «Про продовження терміну проживання в модульних містечках» став протокол комісії з житлових питань при виконавчому комітеті Дмитрівської сільської ради № 4 від 21 травня 2026 року. Зазначеним рішенням, прийнятим на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2022 року № 495, позивачці було продовжено строк тимчасового проживання у модульному містечку лише до 30 червня 2026 року та передбачено укладення нового договору найму (оренди) житлового приміщення на відповідний строк.

Надалі до виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради надійшли колективні звернення мешканців модульного містечка від 21 травня 2026 року та 27 травня 2026 року, а також доповідна записка коменданта модульного містечка від 29 травня 2026 року, в яких повідомлялося про систематичні конфліктні ситуації за участю позивачки, порушення правил спільного проживання та численні скарги інших мешканців. На підставі зазначених документів комісією з житлових питань при виконавчому комітеті Дмитрівської сільської ради 23 червня 2026 року було проведено засідання за участю, зокрема, позивачки, інших мешканців модульного містечка, комендантів та членів комісії. За результатами розгляду матеріалів комісія дійшла висновку про наявність підстав для відмови у подальшому продовженні строку проживання позивачки у модульному містечку та рекомендувала виконавчому комітету прийняти відповідне рішення.

Врахувавши зазначені рекомендації комісії, виконавчий комітет Дмитрівської сільської ради прийняв рішення № 225 від 25 червня 2026 року «Про відмову у продовженні терміну проживання в модульному містечку», яким відмовив ОСОБА_1 у продовженні строку проживання у зв`язку із систематичними порушеннями правил проживання, які, на думку відповідача, заважають іншим мешканцям модульного містечка.

Отже, спірні рішення виконавчого комітету були прийняті у зв`язку з реалізацією сторонами прав та обов`язків, що виникли з договору найму (оренди) житлового приміщення, а їх зміст безпосередньо стосується питання продовження або припинення права позивачки на користування житлом, а не здійснення відповідачем владних управлінських функцій щодо невизначеного кола осіб.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2025 року у справі №464/377/24 зауважував про те, що місце тимчасового проживання внутрішньо переміщеної особи у містечках із збірних модулів може вважатися "житлом" у розумінні статті 8 Конвенції, яка гарантує право на повагу до житла, з огляду на таке.

Термін "житло" у статті 8 Конвенції не обмежується правовим статусом приміщення. ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що вирішальним критерієм є фактичний зв`язок людини з місцем проживання, тобто, чи використовує вона його для проживання та чи має воно для неї значення домівки.

Наприклад, у рішенні від 25 вересня 1996 року у справі "Баклі проти Сполученого Королівства" ("Buckley v. the United Kingdom") та у рішенні

від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom") ЄСПЛ визнав, що навіть тимчасові та неформальні поселення національних меншин можуть підпадати під захист статті 8 Конвенції як "житло".

Водночас у пункті 103 рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ підкреслив, якщо альтернативного житла немає, втручання є серйознішим, ніж у випадку, коли таке житло є. Чим придатнішим є альтернативне житло, тим менш серйозним є втручання, яке становить переселення заявника з існуючого житла.

Модульні містечка в Україні були створені для надання саме тимчасового житла для внутрішньо переміщених осіб, які вимушено залишити або покинути своє місце постійного проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації територій.

У багатьох випадках внутрішньо переміщені особи змушені проживати в модульних містечках, оскільки іншого житла, окрім того, яке залишилося на тимчасово окупованій території України, вони не мають. І органи влади забезпечують внутрішньо переміщеним особам таку можливість.

Попри те, що ці об`єкти є тимчасовими за своїм призначенням, фактичне і тривале використання їх в якості постійного місця проживання може свідчити про наявність підстав захисту прав осіб, які в них проживають, відповідно до статті 8 Конвенції.

Таким чином, із наведених положень законодавства та висновків Верховного Суду вбачається, що житлове приміщення, надане внутрішньо переміщеній особі для тимчасового проживання у модульному містечку, за наявності достатнього та тривалого фактичного зв`язку особи з таким місцем проживання, підлягає захисту як «житло» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, правовідносини щодо надання, користування, продовження строку користування та припинення права користування таким житлом безпосередньо стосуються реалізації особою її житлових прав.

Як убачається зі змісту позовної заяви, між позивачкою та Дмитрівською сільською радою виникли правовідносини щодо користування житловим приміщенням, які ґрунтуються на укладеному між сторонами договорі найму (оренди) житлового приміщення від 07 грудня 2023 року. Предметом спору фактично є припинення права позивачки на користування наданим житловим приміщенням та її виселення з нього, тоді як оскарження рішень виконавчого комітету є способом захисту цього права.

Вирішуючи питання про визначення юрисдикції спору, суд виходить із того, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду визначальним є не суб`єктний склад учасників спору та не форма акта, який оскаржується, а характер спірних матеріальних правовідносин і право, за захистом якого звернулася особа.

У цій справі позивачка звернулася до суду з метою захисту свого права користування житлом, посилаючись на незаконність припинення такого права та подальшого виселення із житлового приміщення. Отже, спір виник із житлових правовідносин та пов`язаний із захистом цивільного права на користування житлом.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, із житлових правовідносин.

За таких обставин спір, предметом якого є захист права користування житлом, навіть якщо його виникнення пов`язане з прийняттям рішення органом місцевого самоврядування, має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 804/3718/18, у якій зазначено, що при визначенні юрисдикції спору вирішальне значення має характер спірних правовідносин та право, за захистом якого звернулася особа. Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням суб`єкта владних повноважень, однак такі наслідки пов`язані з реалізацією чи захистом її цивільного, зокрема житлового, права, то такий спір не є публічно-правовим. Оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у такому випадку є лише способом захисту відповідного цивільного права, а тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цій справі позивачка фактично оспорює припинення свого права користування житловим приміщенням, наданим їй на підставі договору найму, та пов`язане з цим виселення із місця тимчасового проживання. Оскарження рішень виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради № 192 від 28 травня 2026 року та № 225 від 25 червня 2026 року є способом захисту зазначеного права, а не самостійним предметом публічно-правового спору. Отже, спір стосується захисту житлового права позивачки, має приватноправовий характер та відповідно до статті 19 ЦПК України підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суд дійшов висновку, що спір між сторонами виник із житлових правовідносин, пов`язаний із захистом права користування житловим приміщенням та фактично стосується припинення такого права і виселення позивачки із займаного житла, він має приватноправовий характер та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства. Сам по собі факт участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування та оскарження його рішень не змінює приватноправової природи цього спору, оскільки такі рішення є лише способом реалізації або припинення цивільного (житлового) права позивачки.

За таких обставин суд доходить висновку, що дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Водночас суд роз`яснює позивачці, що закриття провадження у справі з наведених підстав не позбавляє її права звернутися за захистом своїх прав до суду в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Закрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії.

Роз`яснити позивачці, що розгляд цього спору віднесено до юрисдикції суду загальної юрисдикції, який здійснює цивільне судочинство, а тому вона має право звернутися з відповідними вимогами до суду в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Копію ухвали видати (надіслати) особам, які беруть участь у справі.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного ухвали.

Суддя Лисенко В.І.