Рішення № 138367597, 20.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 рокуСправа №160/12815/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів,-

ВСТАНОВИВ:

13.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 13.05.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» до Південно-Східної митниці, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року, прийняте Південно-Східною митницею.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що спірне рішення про коригування митної вартості товарів, в якому митна вартість визначена не за ціною договору, а за резервним методом, є неправомірним, оскільки митному органу було надано всі необхідні документи, які в повній мірі підтверджували заявлену митну вартість товарів (числові значення складових митної вартості товарів) і жодних розбіжностей такі документи не містили. Посилання ж митного органу, як на підставу виникнення у нього сумнівів у правильності визначення декларантом митної вартості товарів, на нижчий ціновий рівень імпортованого позивачем товару порівняно з митним оформленням інших ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, є нормативно необґрунтованими, оскільки лише сама по собі різниця між вартістю подібних (аналогічних) товарів не свідчить про наявність порушень з боку декларанта та не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 14.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.

18.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду.

02.06.2026 року від Південно-Східної митниці надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та просить відмовити у їх задоволенні у повному обсязі. У відзиві відповідач зазначає, що під час митного оформлення товару за митною декларацією від 02.12.2025 №25UA110130023089U3 митним органом було встановлено розбіжності у поданих документах та відсутність відомостей, необхідних для підтвердження заявленої митної вартості товару. У зв`язку з цим декларанту було запропоновано надати додаткові документи відповідно до положень статті 53 Митного кодексу України, однак виявлені розбіжності усунуто не було. Відповідач вказує, що за таких обставин митним органом правомірно відмовлено у застосуванні основного методу визначення митної вартості товарів та здійснено її коригування із застосуванням другорядного методу - резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України. На думку відповідача, рішення про коригування митної вартості товарів від 03.12.2025 №UA110130/2025/000648/1 прийнято у межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України, а тому підстави для його скасування відсутні.

09.06.2026 року від представника товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» Пруденка К.Р. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача зазначив, що доводи, викладені митним органом у відзиві на позовну заяву, фактично дублюють зміст оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів та не спростовують обставин, наведених позивачем у позовній заяві. Представник позивача вказав, що товариством разом із митною декларацією було подано всі необхідні документи, передбачені частиною другою статті 53 Митного кодексу України, які підтверджують заявлену митну вартість товару, не містять розбіжностей, ознак підробки та містять усі відомості щодо числових значень складових митної вартості та ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар. Представник позивача наголосив, що зауваження митного органу щодо сертифікатів якості є безпідставними, оскільки такі документи не є документами, які підтверджують митну вартість товару відповідно до статті 53 Митного кодексу України, а підтверджують лише якісні характеристики продукції. Також зазначено, що контрактом прямо передбачено включення вартості упаковки, маркування, експортних процедур та інших витрат продавця до ціни товару, у зв`язку з чим відсутність окремого виділення таких витрат не свідчить про неповноту визначення митної вартості. Крім того, представник позивача зазначив, що митний орган безпідставно не врахував надані біржові котирування, оскільки вони підтверджували рівень ринкових цін на товар саме у період формування договірної ціни між позивачем та його контрагентом. На думку представника позивача, митниця помилково пов`язала дату виготовлення товару та дату переміщення товару між іншими суб`єктами господарювання із датою здійснення імпортної операції позивача, хоча визначальним для застосування основного методу визначення митної вартості є ціна договору між продавцем та покупцем товару. Також представник позивача вказав на необґрунтованість висновків митного органу щодо ненадання окремих відомостей про експедиторські послуги, оскільки подані документи підтверджують фактичні витрати на транспортування товару до місця ввезення на митну територію України, а до митної вартості було включено саме ту частину транспортних витрат, яка відповідно до пункту 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України підлягає врахуванню. Представник позивача також заперечив можливість використання митною організацією як джерела коригування митної вартості іншої митної декларації, оскільки сам факт відмінності митної вартості аналогічних товарів або наявність інформації в автоматизованих базах даних митних органів не є самостійною підставою для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості. При цьому зазначено, що на формування ціни товару можуть впливати різні фактори, зокрема умови поставки, обсяги партії, виробник, період придбання та ринкова кон`юнктура. З огляду на викладене представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, визнати протиправним та скасувати рішення Південно-Східної митниці про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

01.07.2026 року від представника товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» Пруденка К.Р. до суду надійшло клопотання, в якому представник позивача просив стягнути з Південно-Східної митниці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн. В обґрунтування заявленого клопотання представник позивача зазначив, що між ТОВ «Українська торгівельна компанія «ФЛАГМАН» та Адвокатським об`єднанням «СМАРТ ЮРИСТ» укладено договір про надання правової допомоги № 64 від 02.01.2019 року, а 12.05.2026 року додаткову угоду № 48 до вказаного договору, відповідно до умов якої адвокатське об`єднання зобов`язалося надати позивачу правову допомогу у справі за позовом до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03.12.2025 року. Представник позивача вказав, що вартість послуг за додатковою угодою № 48 становить 8000,00 грн., при цьому оплата таких послуг здійснюється позивачем на підставі рахунку після набрання законної сили рішенням суду першої інстанції. На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії додаткової угоди № 48 від 12.05.2026 року, рахунку на оплату № 509 від 12.05.2026 року, акту № 44 приймання-передачі наданих послуг від 01.07.2026 року та звіту про надану правничу допомогу від 01.07.2026 року. Посилаючись на положення статей 132, 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України, представник позивача зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи за умови підтвердження їх обсягу та вартості, незалежно від того, чи були вони фактично сплачені стороною на момент вирішення питання про їх розподіл. Також представник позивача послався на правові висновки Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначивши, що заявлений розмір витрат є обґрунтованим, підтвердженим належними доказами та підлягає стягненню з відповідача у разі задоволення позовних вимог.

06.07.2026 року від Південно-Східної митниці до суду надійшли додаткові пояснення, в яких відповідач зазначив, що не погоджується із заявленим представником позивача розміром витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00 грн, оскільки вважає їх неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та значенням справи для сторін. Відповідач зазначив, що справа не є складною у правовому розумінні, стосується оскарження одного рішення про коригування митної вартості товарів, а сума донарахованих митних платежів становить 32 101,67 грн. Південно-Східна митниця вказала, що відповідно до положень статей 132, 134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має оцінити їх обґрунтованість, пропорційність та співмірність із фактично виконаними адвокатом роботами. На думку відповідача, заявлений розмір витрат не відповідає критеріям розумності та співмірності, оскільки позивачем не доведено фактичного понесення таких витрат. Також відповідач зазначив, що надані позивачем документи, а саме додаткова угода до договору про надання правової допомоги, рахунок на оплату, акт приймання-передачі послуг та звіт про надану правничу допомогу, не підтверджують фактичної сплати коштів адвокатському об`єднанню, а рахунок на оплату не може бути доказом понесення витрат на правничу допомогу. Крім того, Південно-Східна митниця послалася на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, відповідно до якої компенсації підлягають лише ті витрати, які є фактичними, неминучими та мають розумний розмір. У зв`язку із цим відповідач просив суд відмовити у задоволенні клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що товариство з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «ФЛАГМАН» (далі - ТОВ «УТК «ФЛАГМАН», позивач) з метою здійснення митного контролю та митного оформлення товару подало до Південно-Східної митниці митну декларацію №25UA110130023089U3.

Згідно із зазначеною митною декларацією позивачем заявлено до митного оформлення товар №1 - полімери етилену в первинних формах: поліетилен лінійний низької густини, питомою густиною 0,9177 г/куб. см (при 20 °С), у первинній формі (гранулах), марки LLDPE CEFOR 1050P, загальною кількістю 22 000 кг. Вказаний товар не є хімічно модифікованим, складається з мономерних ланок етилену, без вмісту наповнювачів та барвників, призначений для виробництва стретч-плівки. Виробником товару зазначено SADARA CHEMICAL COMPANY, країна виробництва - Саудівська Аравія, торгова марка - CEFOR.

Як свідчать матеріали справи, поставка товару здійснювалася на підставі зовнішньоекономічного контракту №03092025 від 03 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «УТК «ФЛАГМАН» та компанією «PLASMAR PLASTIK VE KIMYA SANAYI VE DIS TICARET ANONIM SIRKETI» (Туреччина). Відповідно до умов зазначеного контракту позивач є покупцем, а компанія «PLASMAR PLASTIK VE KIMYA SANAYI VE DIS TICARET ANONIM SIRKETI» - продавцем товару. Умови поставки визначені як FCA GEBZE (Туреччина). Фактурна вартість товару становила 21 560,00 доларів США.

Відповідно до пункту 1.1 зовнішньоекономічного контракту №03092025 від 03 вересня 2025 року предметом договору є поставка на платній основі товару, зазначеного у проформах-інвойсах та комерційних інвойсах на кожну окрему партію.

На підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України було подано до митного органу пакет документів, зокрема:

зовнішньоекономічний контракт №03092025 від 03 вересня 2025 року;

рахунок-проформу (Proforma invoice) №202500000002870 від 04 листопада 2025 року;

платіжний документ №167 від 17 листопада 2025 року;

платіжний документ №251117/001804925 від 17 листопада 2025 року;

рахунок-фактуру (Commercial invoice) №PAT2025000000666 від 27 листопада 2025 року;

пакувальний лист №PAT2025000000666 від 27 листопада 2025 року;

сертифікат якості б/н від 27 травня 2025 року;

рахунок-фактуру щодо транспортно-експедиційних послуг №631 від 01 грудня 2025 року;

документ про вартість перевезення товару б/н від 01 грудня 2025 року;

документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару або сировини від 05 листопада 2025 року;

доповнення до внутрішнього договору №Ф28761 від 26 листопада 2025 року;

договори перевезення №6117 від 30 травня 2025 року та №6047 від 24 березня 2025 року;

автотранспортну накладну (CMR) б/н від 27 листопада 2025 року;

супровідний документ T1 №25TR410500029762M3 від 27 листопада 2025 року;

електронний сертифікат про непреференційне походження товару №Е1144155 від 27 листопада 2025 року;

інші документи, у тому числі технічну інформацію щодо товару CEFOR 1050P.

03 грудня 2025 року Південно-Східною митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000648/1 та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110130/2025/000592.

Зазначеним рішенням митний орган визначив митну вартість товару за другорядним методом визначення митної вартості - резервним методом (метод 2ґ) відповідно до статті 64 Митного кодексу України. При цьому митна вартість товару була визначена на рівні 1,2384 долара США за 1 кг з урахуванням усіх складових митної вартості. Як підставу для коригування митниця зазначила використання раніше визнаної митної вартості товару відповідно до митної декларації №25UA110130021156U2 від 04 листопада 2025 року.

Після прийняття рішення про коригування митної вартості товар було оформлено позивачем за митною декларацією №25UA110130023123U9 від 03 грудня 2025 року.

У графі 33 рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року Південно-Східна митниця зазначила, що подані документи містять розбіжності та не містять усіх відомостей, які підтверджують числові значення складових митної вартості товару. Зокрема, митний орган зазначив:

1) сертифікат якості від 27 травня 2025 року виданий компанією DOW TURKIYE KIMYA VE TACARET LIMITED SIRKETI на адресу Nevpack Plastic Ambalaj, при цьому зазначені особи, на думку митниці, не є виробником, покупцем або постачальником товару за даними митної декларації №25UA110130023089U3. Крім того, номер партії R014P5R14M та обсяг партії 24 750 кг, зазначені у сертифікаті, не відповідали даним поданих документів;

2) у документах, поданих до митного оформлення, відсутні відомості про вартість маркування та пакування товару, а також інформація щодо включення таких витрат до митної вартості товару, що, на думку митного органу, свідчить про недотримання вимог пункту 10 статті 58 Митного кодексу України;

3) документ із інформацією біржових організацій про вартість товару датований 05 листопада 2025 року, тоді як товар був виготовлений у травні 2025 року, а коносамент №HLCUJE2250517391 виданий 14 червня 2025 року, у зв`язку із чим митниця дійшла висновку, що зазначені біржові котирування не можуть підтверджувати митну вартість оцінюваного товару;

4) у документах щодо вартості транспортування товару, зокрема у рахунку про надання транспортно-експедиційних послуг №631 від 01 грудня 2025 року, довідці про транспортні витрати від 01 грудня 2025 року та заявці №Ф28761, відсутні відомості про вартість експедиторських послуг, що, на думку митного органу, унеможливлює підтвердження повноти включення відповідних витрат до митної вартості товару.

Таким чином, Південно-Східна митниця дійшла висновку про наявність розбіжностей у поданих документах та відсутність належних відомостей щодо підтвердження заявлених числових значень митної вартості товару, у зв`язку з чим здійснила коригування митної вартості за резервним методом.

Не погоджуючись із здійсненим відповідачем коригуванням митної вартості імпортованого товарів, Товариство звернулось до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникли між товариством з обмеженою відповідальністю «Українська торгівельна компанія «ФЛАГМАН» та Південно-Східною митницею, пов`язані із здійсненням митним органом контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої декларантом у митній декларації № 25UA110130023089U3, та прийняттям 03 грудня 2025 року рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Українська торгівельна компанія «ФЛАГМАН» для здійснення митного контролю та митного оформлення подало до Південно-Східної митниці митну декларацію № 25UA110130023089U3, відповідно до якої заявлено до митного оформлення товар № 1 - полімери етилену в первинних формах: поліетилен лінійний низької густини LLDPE CEFOR 1050P у гранулах, загальною кількістю 22 000 кг, питомою густиною 0,9177 г/куб. см при температурі 20 °С, без хімічної модифікації, без вмісту наповнювачів та барвників.

Згідно з поданими документами, виробником товару є SADARA CHEMICAL COMPANY (Королівство Саудівська Аравія), країною походження та виробництва товару зазначено Саудівську Аравію, торговельна марка - CEFOR, призначення товару - виробництво стретч-плівки.

Ввезення товару здійснювалося на підставі зовнішньоекономічного контракту № 03092025 від 03 вересня 2025 року, укладеного між ТОВ «УТК «ФЛАГМАН» (покупець) та компанією PLASMAR PLASTIK VE KIMYA SANAYI VE DIS TICARET ANONIM SIRKETI (Туреччина) (продавець).

Відповідно до умов пункту 1.1 зазначеного контракту його предметом є поставка товару на платній основі, зазначеного у проформах-інвойсах та комерційних інвойсах щодо кожної окремої партії товару.

Поставка товару здійснювалася на умовах FCA GEBZE (Туреччина), а фактурна вартість товару відповідно до рахунку-проформи № 202500000002870 від 04 листопада 2025 року та комерційного інвойсу № PAT2025000000666 від 27 листопада 2025 року становила 21 560,00 доларів США.

На підтвердження заявленої митної вартості товару декларантом відповідно до вимог статті 53 Митного кодексу України було подано до митного органу пакет документів, зокрема:

зовнішньоекономічний контракт № 03092025 від 03.09.2025 року;

проформу-інвойс № 202500000002870 від 04.11.2025 року;

платіжний документ № 167 від 17.11.2025 року;

платіжний документ № 251117/001804925 від 17.11.2025 року;

комерційний інвойс № PAT2025000000666 від 27.11.2025 року;

пакувальний лист № PAT2025000000666 від 27.11.2025 року;

сертифікат якості від 27.05.2025 року;

рахунок на транспортно-експедиційні послуги № 631 від 01.12.2025 року;

документ щодо вартості перевезення товару від 01.12.2025 року;

документ, що містить інформацію біржових організацій про вартість товару, від 05.11.2025 року;

доповнення до внутрішнього договору № Ф28761 від 26.11.2025 року;

договори перевезення № 6117 від 30.05.2025 року та № 6047 від 24.03.2025 року;

автотранспортну накладну від 27.11.2025 року;

супровідний документ T1 № 25TR410500029762M3 від 27.11.2025 року;

електронний сертифікат про непреференційне походження товару № E1144155 від 27.11.2025 року;

технічну інформацію щодо товару CEFOR 1050P від 23.06.2025 року.

Разом із тим, 03 грудня 2025 року Південно-Східною митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1, а також картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів № UA110130/2025/000592.

Підставою для прийняття зазначеного рішення митний орган визначив наявність, на його думку, розбіжностей у поданих документах, а саме:

невідповідність відомостей у сертифікаті якості від 27.05.2025 року, оскільки він був виданий компанією DOW TURKIYE KIMYA VE TICARET LIMITED SIRKETI на адресу Nevpack Plastic Ambalaj, які, за висновком митного органу, не є виробником, покупцем або постачальником товару;

відсутність у документах інформації щодо вартості маркування та пакування товару;

неможливість використання біржових котирувань від 05.11.2025 року як підтвердження митної вартості через те, що товар був виготовлений у травні 2025 року, а коносамент № HLCUJE2250517391 оформлено 14.06.2025 року;

відсутність окремого зазначення вартості експедиторських послуг у документах щодо транспортування.

Водночас суд зазначає, що відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 52 МК України заявлення митної вартості здійснюється декларантом під час декларування товарів.

Відповідно до частин першої, другої та шостої статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час митного контролю та митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

При цьому митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Таким чином, саме лише припущення митного органу щодо можливих розбіжностей у документах не є достатньою правовою підставою для коригування митної вартості.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16 листопада 2019 року у справі № 813/1012/17, відповідно до якої перелік документів, які подаються для підтвердження митної вартості товарів, визначений статтею 53 Митного кодексу України, є вичерпним, а документи щодо якості товару не належать до документів, що підтверджують митну вартість.

Отже, посилання Південно-Східної митниці на невідповідності у сертифікаті якості від 27.05.2025 року не може бути самостійною підставою для висновку про недостовірність заявленої митної вартості, оскільки зазначений документ підтверджує виключно якісні характеристики товару та не впливає на визначення його ціни.

Щодо зауважень митного органу про відсутність у контракті інформації щодо вартості пакування та маркування суд зазначає наступне.

Пунктом 2.1 контракту № 03092025 від 03.09.2025 року прямо передбачено, що вартість товару включає вартість упаковки, маркування, експортних процедур та інших витрат продавця з постачання товару на погоджених умовах.

Таким чином, сторони договору погодили, що зазначені витрати вже включені до договірної ціни товару.

Відповідно до пункту 10 частини десятої статті 58 МК України витрати на упаковку додаються до митної вартості лише у випадку, якщо вони не були включені до ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті.

Оскільки умовами контракту передбачено включення таких витрат до ціни товару, висновок митного органу про порушення позивачем пункту 10 частини десятої статті 58 МК України є необґрунтованим.

Щодо використання біржових котирувань суд зазначає, що документ від 05.11.2025 року, який містить інформацію про рівень цін на полімерну продукцію, відповідає періоду формування договірної ціни між позивачем та його контрагентом.

При цьому митний орган безпідставно пов`язав дату виготовлення товару виробником у травні 2025 року та переміщення товару між підприємствами групи DOW у червні 2025 року із датою імпорту товару позивачем.

Фактичним продавцем за зовнішньоекономічним контрактом № 03092025 від 03.09.2025 року є компанія PLASMAR PLASTIK VE KIMYA SANAYI VE DIS TICARET ANONIM SIRKETI, а не виробник SADARA CHEMICAL COMPANY чи компанії групи DOW.

Відповідно до проформи-інвойсу № 202500000002870 від 04.11.2025 року сторонами погоджено ціну товару саме у листопаді 2025 року, а період поставки визначено як «Shipment November 2025».

Отже, саме ціна договору між позивачем та продавцем є юридично значимою для визначення митної вартості за основним методом.

Суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах:

від 21.10.2021 року у справі № 420/4820/19, де зазначено, що сама лише наявність інформації митного органу про іншу митну вартість раніше імпортованих товарів не є підставою для відмови у застосуванні основного методу;

від 25.02.2021 року у справі № 810/3295/17, відповідно до якої спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками є лише рекомендацією для проведення додаткової перевірки та не може бути безумовною підставою для коригування митної вартості;

від 04.11.2021 року у справі № 120/2634/19-а, в якій Верховний Суд зазначив, що інформаційні бази митних органів не можуть самі по собі підтверджувати митну вартість, оскільки не містять усіх умов конкретної зовнішньоекономічної операції.

Щодо транспортних витрат суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено:

рахунком № 631 від 01.12.2025 року;

заявкою № Ф28761 від 26.11.2025 року;

довідкою про транспортні витрати від 01.12.2025 року,

що загальна вартість перевезення товару за маршрутом Гебзе (Туреччина) - Дніпро (Україна) становила 157 000 грн, з яких:

80 000 грн - витрати до пункту перетину кордону Орлівка;

77 000 грн - витрати від пункту перетину кордону до місця розвантаження.

До митної вартості позивачем включено саме 80 000 грн, тобто витрати на транспортування товару до місця ввезення на митну територію України, що відповідає вимогам пункту 5 частини десятої статті 58 МК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що подані ТОВ «УТК «ФЛАГМАН» документи у своїй сукупності підтверджували:

факт придбання товару;

його ціну;

умови поставки;

факт оплати;

витрати на транспортування;

числові значення складових митної вартості.

Відповідачем не доведено наявності передбачених частиною шостою статті 54 МК України підстав для відмови у застосуванні основного методу визначення митної вартості.

Крім того, рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03.12.2025 року не містить належного обґрунтування причин неможливості застосування основного методу визначення митної вартості, а також конкретних доказів недостовірності поданих декларантом відомостей.

Застосування митним органом резервного методу визначення митної вартості із використанням митної декларації № 25UA110130021156U2 від 04.11.2025 року саме по собі не свідчить про неможливість визначення митної вартості за ціною договору, оскільки відмінність рівня митної вартості різних поставок не є безумовною підставою для її коригування.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від: 21.08.2020 року у справі № 814/1521/16; 04.09.2018 року у справі № 814/2659/16; 21.08.2018 року у справі № 804/7845/17; 07.12.2018 року у справі № 809/4367/15.

Отже, суд приходить до висновку, що Південно-Східна митниця, приймаючи рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року, діяла поза межами повноважень, визначених Митним кодексом України, оскільки належних доказів неповноти чи недостовірності відомостей, заявлених декларантом, не надала.

Враховуючи вище викладене, суд прийшов до висновку, що рішення про коригування митної вартості товарів № UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року, прийняте Південно-Східною митницею - є протиправним та належать до скасування.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, у рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Виходячи з викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими і їх необхідно задовольнити у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 2662,40 грн.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2662,40 грн. підлягає стягненню з Південно-Східної митниці за рахунок бюджетних асигнувань.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 8000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 2 ст. 134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з ч. 7 ст. 134 КАС України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

З огляду на викладене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.

У постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 640/2076/19 зазначено, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено, безвідносно до наявності в матеріалах справи відповідних платіжних документів. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20 і постанові Верховного Суду від 15 квітня 2021 року у справі № 160/6899/20.

В обґрунтування понесених витрат представником позивача подано до суду копію ордеру на надання правничої допомоги від 18.09.2025 року (Серія АЕ №1425946) відносно адвоката Пруденка Кирила Романовича; копію додаткової угоди від 12.05.2026 року № 48 до договору № 64 про надання правничої допомоги від 02.01.2019 року на суму 8000 грн.; копію рахунку на оплату № 509 від 12.05.2026 року на суму 8000 грн.; копію акту від 01.07.2026 року №44 приймання-передачі наданих послуг на суму 8000 грн.; копію звіту від 01.07.2026 року про надану правничу допомогу; копію додаткової угоди від 13.08.2025 року №1/3 до договору № 64 про надання правничої допомоги від 02.01.2019 року та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.08.2025 року (серія ДП №6076) відносно адвоката Пруденка Кирила Романовича.

Таким чином, представник позивача зазначає, що загальна вартість наданих послуг становить 8000 грн., а тому просить суду стягнути з відповідача судові витрати на правничу допомогу в повному обсязі.

Суд звертає увагу на те, що суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку, тому, суд вважає, що заявлений позивачем до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню. На думку суду, обґрунтованим, об`єктивним і таким, що підпадає під критерій розумності, враховуючи, що вказана справа є типовою та незначної складності, є визначення вартості послуг адвоката у сумі 1000 грн. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

Відтак, на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Південно-Східної митниці.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» до Південно-Східної митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110130/2025/000648/1 від 03 грудня 2025 року, прийняте Південно-Східною митницею.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (код ЄДРПОУ 37542705) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці (код ЄДРПОУ 43971371) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКА ТОРГІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ФЛАГМАН» (код ЄДРПОУ 37542705) за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Східної митниці (код ЄДРПОУ 43971371) понесені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 1000 грн. (одна тисяча гривень).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник