Рішення № 138365980, 21.07.2026, Арцизький районний суд Одеської області

справа № 492/1443/25

провадження № 2/492/128/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

Головуючого судді Череватої В.І.

за участю секретаря Гамурар І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Арцизі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування арешту з майна, -

Позивач ОСОБА_1 ,

Представник позивача адвокат Вельчева Н.М.,

Представник відповідача прокурор Колєва Л.Г.

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Вельчеву Н.М. звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача, в якому просив суд скасувати арешт нерухомого майна належного ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме - арешт земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого прокуратури Одеської області Осматеско Г.Т. від 10.12.2008 року, реєстраційний номер обтяження 8383337 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна. Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого воно, після набрання ним законної сили, є підставою для внесення відомостей про скасування арешту з нерухомого майна шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про зняття заборони відчуження вищевказаного нерухомого майна, посилаючись на те, що в провадженні прокуратури Одеської області знаходилось кримінальне провадження за № 051200800223 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 3 КК України стосовно ОСОБА_2 . В ході досудового розслідування по зазначеному кримінальному провадженню 10 грудня 2008 року слідчим Осматеско Г.Т. було винесено постанову про накладення арешту на все майно обвинуваченого. З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 22334161, виданого 20.01.2009 року вбачається, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений реєстраційний запис, а саме: Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Підстава обтяження: постанова про накладення арешту на майно б/н від 10.12.2008, прокуратура Одеської області, ст. слідчий Осматеско Г.Т.; Об`єкт обтяження: земельна ділянка з капітальною огорожею: АДРЕСА_1 . Власник: ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 . Дата та час реєстрації: 20.01.2009 р. Вироком Саратського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, та відповідно до ст. 69 КК України, призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням строком на 1 рік. Крім того у вироку вирішено питання щодо речових доказів, а саме вирішено речові докази зберігати за матеріалами кримінальної справи. Матеріальні цінності, що знаходяться на зберіганні на Арцизькому ВАТ «Есперимент» Одеської області, передано Одеському обласному управлінню юстиції. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Одеській області за проведення експертизи 1905 гривень 25 копійок. Однак питання про майно, на яке було накладено арешт під час досудового розслідування, судом під час винесення вироку не було вирішено. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, однак отримати свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку спадкоємець позбавлений можливості через накладений арешт на нерухоме майно належне ОСОБА_2 . На письмове звернення було роз`яснено, що власник майна має право на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна, що зумовило звернення до суду.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_3 11 червня 2026 року з посади судді Арцизького районного суду Одеської області за поданням заяви про відставку, 29.06.2026 року, відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Арцизького районного суду Одеської області Череватій В.І.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року, прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування арешту з майна та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 14 липня 2026 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування арешту з майна та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Представник позивача адвокат Вельчева Н.М., позивач ОСОБА_1 , в судовому засіданні позов підтримали та просили суд позов задовольнити у повному обсязі.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого представник відповідача позов визнав та не заперечував проти його задоволення, посилаючись на те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 30.06. 2020 по справі № 727/2878/19 зазначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 р. у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц «...нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин. Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 17.03.2023 у справі № 363/2043/20). Отже, приймаючи до уваги, що позивач має на меті відновити свій приватномайновий інтерес, належним способом захисту є вирішення вимог про скасування арешту майна чи звільнення майна з-під арешту. Таким чином, на теперішній час відсутні правові підстави для продовження арешту майна ОСОБА_2 , накладеного постановою слідчого прокуратури Одеської області від 10.12.2008 року.

Представник відповідача прокурор Колєва Л.Г. в судовому засіданні позов не визнала та пояснила суду, що питання про скасування арешту майна повинно вирішуватись в порядку КПК України.

Розглянувши позовну заяву, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

В провадженні прокуратури Одеської області знаходилось кримінальне провадження за № 051200800223 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 365 ч. 3 КК України відносно ОСОБА_2 .

В ході досудового розслідування по зазначеному кримінальному провадженню 10 грудня 2008 року слідчим Осматеско Г.Т. винесено постанову про накладення арешту на все майно обвинуваченого.

З витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 22334161, виданого 20.01.2009 року вбачається, що до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений реєстраційний запис, а саме: Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Підстава обтяження: постанова про накладення арешту на майно б/н від 10.12.2008, прокуратура Одеської області, ст. слідчий Осматеско Г.Т.; Об`єкт обтяження: земельна ділянка з капітальною огорожею: АДРЕСА_1 . Власник: ОСОБА_2 , код НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 . Дата та час реєстрації: 20.01.2009 р.

Вироком Саратського районного суду Одеської області від 06 липня 2011 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України, та відповідно до ст. 69 КК України, призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати керівні посади строком на 3 роки. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням строком на 1 рік.

Крім того у вироку вирішено питання щодо речових доказів, а саме вирішено речові докази зберігати за матеріалами кримінальної справи. Матеріальні цінності, що знаходяться на зберіганні на Арцизькому ВАТ «Есперимент» Одеської області, передано Одеському обласному управлінню юстиції. Також стягнуто з ОСОБА_2 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Одеській області за проведення експертизи 1905 гривень 25 копійок.

Однак питання про майно, на яке було накладено арешт під час досудового розслідування, судом під час винесення вироку не було вирішено.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження позивачка ОСОБА_1 , його батьком значиться ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 07 березня 2017 року Арцизьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно. 08 серпня 2017 року Арцизькою державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 354/2017 до майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З заявою про прийняття спадщини звернувся син померлого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач у справі, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 44540963 від 03.07.2024 року, виданого державним нотаріусом Панашенко І.П.

Відповідно до довідки державного нотаріуса Арцизької державної нотаріальної контори Панашенко І.П. від 02.07.2024 року за № 368/02-14, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивач у справі, є спадкоємцем після смерті батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 12 липня 2025 року за реєстровим номером 1766, спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Спадщина складається з: за житлового будинку садибного типу номер 10 (десять), розташованого адресою: АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, кадастровий номер: 5120410100:03:005:0444, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказаний житловий будинок садибного типу належав померлому згідно Витягу з Державного реєстру речових прав, індексний № 421615300 від 08.04.2025 року, дата державної реєстрації: 03.04.2025 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна - 3119729551060, номер відомостей про речове право: 59368479. На земельній ділянці, згідно технічному паспорту, розташовані: житловий будинок, А; гараж, Б; літня кухня, В; сарай, Г; гараж, Д; надвірні споруди №1-5, загальною площею 462,30 кв. м., житловою площею 213,40 кв.м. Ідентифікатор об`єкта нерухомого майна: 01.2942826.4596008.20250320.73.0000.52 Право власності на житловий будинок садибного типу підлягає державній реєстрації.

На підставі державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ОД № 014126, виданого на підставі рішення виконкому Арцизької міської ради Одеської області № 568 від 11.12.2001 року померлому ОСОБА_2 належить земельна ділянка, площею 0,12 га.

Однак отримати свідоцтво про право на спадщину на зазначену земельну ділянку спадкоємець позбавлений можливості через накладений арешт на нерухоме майно належне ОСОБА_2 .

На письмове звернення до Одеської обласної прокуратури було роз`яснено, що власник майна має право на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Статтею 386 ЦК України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Вимоги позивача, що ґрунтуються на його праві власності на арештоване майно, розглядаються за правилами, установленими для розгляду позовів про звільнення майна з-під арешту. Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України №6-26цс13 від 15 травня 2013 року, яка відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обов`язковою для суду. 30 червня 2020 року Велика Палата Верховного суду, в справі, що переглядалася, в чергове піднімала питання щодо підсудності справ, предметом яких є звільнення майна з-під арешту.

Так, в п. 21.1 Постанови Великої Палати Верховного суду від 30.06.2020 року по справі № 727/2878/19 було сформовано правовий висновок: «Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2- 3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства». Тобто, Велика Палата Верховного суду визначила в даному пункті дві підстави для розгляду справи в порядку цивільного чи/то господарського судочинства, а саме: особа, на майно якої накладено арешт, не була учасником кримінального провадження; завершеного (вироком, постановою про закриття провадження) у порядку передбаченому КПК України 1960 року. В даному випадку, позивач не був учасником кримінальної справи № 1-12/11, яка розглядалася у порядку, передбаченому КПК 1960 року, а тому, на вказані правовідносини розповсюджуються положення саме цивільно-процесуального законодавства України. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено. Положеннями КПК України (в ред. 1960 року) передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої-статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком. Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба. Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає. За наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про 5 скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу Україні, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Отже, порядок скасування арешту майна, що накладений в межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року, і відповідно підлягає розгляду за правилами кримінального судочинства.

Так, арешт на спірне нерухоме майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній на підставі положень КПК України 1960 року, оскільки постанова слідчим була винесена 10.12.2008 року, а новий КПК набрав чинності 13.04.2012 р.

Таким чином, спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна на яке накладено арешт розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією із сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відтак, якщо арешт майна було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року і при цьому згідно з пунктом 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом, то розгляд справи повинен відбуватися в порядку цивільного судочинства. Такий правовий висновок узгоджуються з правовою позицією ВСУ постановах від 24.04.2019 № 2-3392/11, від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17- ц та від 15.05.2013 року № 6-26 с13. Позиція Великої Палати Верховного Суду стосовно юрисдикційної підсудності щодо зняття арешту з майна накладеного в рамках кримінального провадження залишається на сьогоднішній день не змінною - розглядається у встановленому кримінальним процесуальним законодавством порядку, навіть за умови, що особа (власник) не є учасником кримінального провадження якщо арешт на майно було накладено слідчим під час досудового слідства у кримінальній справі на підставі положень КПК України 1960 року, а не КПК України 2012р., то спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до висновку Великої палати Верховного Суду України викладеного у справі №911/1247/18 від 21.08.2019 року, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до положень статті 19 ЦПК України, статті 20 ГПК України можуть бути вирішені судом цивільної чи господарської юрисдикції. Захист майнового права фізичною чи юридичною особою відповідно до вимог ЦПК України може здійснюватися в порядку цивільного судочинства. На сьогодні позивач не може оформити спадщину після смерті батька через наявність арешту.

Відтак, арешт накладений на майно порушує право власності позивача.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, ратифікованої Україною 17 липня 1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, i вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Особи, які зазнають порушення права мирного володіння майном, відповідно до статті 13 Конвенції повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі. Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що «перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу у мирне володіння майном має бути правомірним: друге речення абзацу першого дозволяє позбавляти майна лише «за умов, визначених законом», а другий абзац визнає, що держави мають право контролювати процес користування майном шляхом застосування «законів». Верховенство права (правовладдя) одна із засад демократичного суспільства, притаманна всім статтям Конвенції. Отже питання про те, чи було досягнуто справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та потребою захисту фундаментальних прав особи набуває значення лише після того, як буде встановлено, що втручання, про яке йдеться, відповідало вимозі правомірності і не було свавільним [рішення у справі Iatridis v. Greece від 25 березня 1999 року (заява № 31107/96), § 58; рішення у справі Frizen v. Russia від 24 березня 2005 року (заява № 58254/00), § 33].

Так, судом в судовому засіданні встановлено, що відповідно до постанови слідчого прокуратури Одеської області від 10.12.2008 року, з метою відшкодування спричиненої шкоди діями обвинуваченого ОСОБА_2 накладено арешт на його нерухоме майна. Так, згідно зі положеннями ст. ст. 125, 126 КПК України (1960 року) в справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов`язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову. Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт. Таким чином, дії слідчого по накладенню арешту на майно, що належало на праві власності ОСОБА_2 , повністю відповідали вимогам закону.

Згідно з ч. 6 ст. 126 КПК України (1960 року) накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення. З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу не передбачена процедура розгляду судом (слідчим суддею) заяви про звільнення майна з-під арешту, поданого особами, які не є учасниками кримінального провадження та вважають себе власниками арештованого майна. Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 30.06. 2020 по справі № 727/2878/19 зазначено, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства. Згідно правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц «...нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час. Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.

Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку припинено, не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин. За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження (постанова Верховного Суду від 17.03.2023 р. у справі № 363/2043/20).

Отже, приймаючи до уваги, що позивач має на меті відновити свій приватномайновий інтерес, належним способом захисту є вирішення вимог про скасування арешту майна чи звільнення майна з-під арешту.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Відповідно ст. 170 КПК України, завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; відшкодування шкоди, завданої в наслідок кримінального правопорушення. Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Таким чином, на теперішній час відсутні правові підстави для продовження арешту майна ОСОБА_2 , накладеного постановою слідчого прокуратури Одеської області від 10.12.2008 р.

Відповідно до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене, накладення арешту на майно, що належить ОСОБА_2 порушує права його спадкоємця ОСОБА_1 , позивача у справі, який позбавлений можливості оформити спадщину щодо майна, на яке накладено арешт, а тому він підлягає скасуванню.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачем в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачем.

Згідно ч. 1 ст. 267 ЦПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 316, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК України, ст. ст. 409, 411 КПК України (в ред. 1960 р.), ст. ст. 2, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 91, 95, 133, 141, 211, 223, 258-259, 263-265, 267, 268, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про скасування арешту з майна - задовольнити.

Скасувати арешт нерухомого майна, що належить ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , а саме - арешт земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого прокуратури Одеської області Осматеско Г.Т. від 10.12.2008 року, реєстраційний номер обтяження 8383337 в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого рішення суду, після набрання ним законної сили, є підставою для внесення відомостей про скасування арешту з нерухомого майна шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотеки, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна про зняття заборони відчуження вищевказаного нерухомого майна.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 21 липня 2026 року.

Суддя В.І. Черевата