Рішення № 138365131, 20.07.2026, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/3365/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Левицької Я.К.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької О.К.,

представника позивача Салівона В.І.,

представника відповідача Ткаченко І.В. (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення суми невиплаченого страхового відшкодування,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Салівона Віталія Івановича звернувся до Подільського районного суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення суми невиплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10 вересня 2025 року о 18 год. 49 хв. у місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 , цивільно-правова відповідальність власника якого була застрахована відповідачем за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР224782249, та автомобіля «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача. Автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter», рухаючись заднім ходом у дворі, допустив зіткнення з припаркованим автомобілем «SKODA Octavia», який на момент пригоди не рухався. 10 вересня 2025 року о 20 год. 39 хв. водіями обох транспортних засобів було складено електронний європротокол № FCCD3C2453734.

Позивач зазначав, що автомобіль «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , належить на праві власності ОСОБА_2 та перебував і перебуває у володінні позивача на законних підставах, про що відповідача було повідомлено під час повідомлення про настання страхового випадку.

11 вересня 2025 року позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку. 18 вересня 2025 року за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 9-Б, позивач надав пошкоджений транспортний засіб представникові відповідача для огляду, за результатами якого складено акт огляду та здійснено фотофіксацію пошкоджень. 30 вересня 2025 року позивач у формі електронного документа, підписаного удосконаленим електронним підписом, направив відповідачеві заяву про страхову виплату, в якій просив здійснити страхову виплату у розмірі середньої ціни відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, який, на його думку, складав 33 850,00 грн, та повідомити про прийняте рішення. Однак, 21 жовтня 2025 року представник відповідача в телефонному режимі повідомив про необхідність надання довіреності від власника транспортного засобу або подання заяви про страхову виплату від імені власника, проте на запитання про норми законодавства, на яких ґрунтується така вимога, відповіді не надав. Направлена того ж дня заява про надання інформації залишилася без відповіді.

Лише після направлення адвокатського запиту від 03 листопада 2025 року за вих. № 25/11/03-1 відповідач листом за вих. № 539-ОЦВ від 02 грудня 2025 року повідомив, що згідно зі Звітом про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу від 27 вересня 2025 року, складеним суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 53 012,58 грн, у тому числі податок на додану вартість.

Отримавши цю інформацію, 06 грудня 2025 року позивач направив відповідачеві лист, до якого долучив довіреність від 04 грудня 2025 року, посвідчену приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташук Ю. С. та зареєстровану в реєстрі за № 991, якою ОСОБА_2 уповноважив позивача, зокрема, на представництво його інтересів перед страховими компаніями з правом підписання й подання заяв про страхову виплату та отримання таких виплат на власний банківський рахунок. Цим же листом позивач просив здійснити виплату страхового відшкодування згідно зі звітом про визначення вартості відновлювального ремонту, тобто уточнив свою заяву про страхове відшкодування в частині розміру майнової вимоги.

Незважаючи на це, 16 грудня 2025 року відповідач прийняв рішення про виплату страхового відшкодування у розмірі 33 850,00 грн і того ж дня перерахував зазначену суму позивачеві, про що повідомив листом за вих. № 556-ОЦВ від 17 грудня 2025 року. Копію Звіту про визначення вартості відновлювального ремонту відповідач надав лише 09 лютого 2026 року листом за вих. № 601-ОЦВ на повторний адвокатський запит від 13 січня 2026 року.

Позивач вважає, що відповідач, самостійно, без узгодження з ним, прийняв рішення про виплату страхового відшкодування в розмірі, значно меншому за розмір шкоди, оціненої залученим самим страховиком суб`єктом оціночної діяльності, чим порушив право позивача на отримання страхового відшкодування в розмірі, який відповідав би дійсному розміру завданої шкоди.

З урахуванням наведеного позивач просив стягнути з відповідача суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 17 753,28 грн, а також судовий збір у розмірі 1 331,20 грн і витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Ухвалою судді від 10 березня 2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Розгляд справи визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

26 березня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому представник відповідача заперечив позовні вимоги у повному обсязі. Відповідач підтвердив, що 12 листопада 2024 року між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «АРІТЕЙЛ» укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР224782249 строком дії з 19 листопада 2024 року по 18 листопада 2025 року включно, яким застраховано цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 . 10 вересня 2025 року до контакт-центру страховика надійшло телефонне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. 11 та 12 вересня 2025 року з позивачем відбулася комунікація щодо огляду автомобіля на станціях технічного обслуговування. 14 вересня 2025 року позивач подав скаргу про незгоду із запропонованими станціями та запропонував провести огляд за іншими адресами. 18 вересня 2025 року залученим страховиком оцінювачем ОСОБА_3 за запропонованою позивачем адресою проведено огляд транспортного засобу, складено акт огляду та здійснено фотофіксацію. У подальшому на замовлення страховика отримано Звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу № 5003 від 27 вересня 2025 року.

Відповідач наголошував, що заявою про страхову виплату від 30 вересня 2025 року (вх. № 8857/12 від 01 жовтня 2025 року) позивач самостійно, на власний розсуд, визначив конкретну суму страхового відшкодування 33 850,00 грн, тобто суму, достатню, на його переконання, для фактичного проведення відновлювального ремонту. Водночас, за твердженням відповідача, зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу було встановлено, що власником автомобіля є ОСОБА_2 , а документів, які підтверджують право позивача на отримання страхового відшкодування в розумінні підпункту «б» пункту 35.2 статті 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі- Закон № 1961-IV), до заяви додано не було. У зв`язку з цим позивачеві було запропоновано надати такий документ або подати заяву від власника транспортного засобу з відповідними додатками. Відповідач стверджував, що лист «Щодо надання довіреності» від 06 грудня 2025 року не є заявою про страхове відшкодування в розумінні статті 35 Закону № 1961-IV і не є уточненням до такої заяви; цим листом страховикові було надано лише довіреність, тобто документ, передбачений пунктом 35.2 статті 35 Закону. Закон не передбачає такого порядку уточнення заяви про страхове відшкодування, як подання листа. Відповідач зазначив, що після отримання від позивача передбачених статтею 35 Закону документів страховиком було прийнято рішення про виплату зазначеної в заяві, а отже узгодженої позивачем, суми страхового відшкодування в розмірі 33 850,00 грн, яку 16 грудня 2025 року перераховано на реквізити, вказані позивачем. Крім того, позивачем неправильно здійснено розрахунок суми страхового відшкодування, оскільки визначена оцінювачем сума 53 012,58 грн включає податок на додану вартість, а відповідно до пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV у разі здійснення виплати безпосередньо на рахунок потерпілої особи сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму податку на додану вартість, а доплата здійснюється лише за умови документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту, доказів чого позивачем не надано. Відповідач також посилався на пункт 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV та умови полісу № ЕР224782249, якими встановлено франшизу в розмірі 2 000,00 грн, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

У порядку статті 93 Цивільного процесуального кодексу України відповідач у відзиві поставив позивачеві чотири запитання: про надання рахунку станції технічного обслуговування на суму 33 850,00 грн; про те, чи відремонтовано фактично транспортний засіб; про вартість такого ремонту; та про те, чи здійснювалася винуватцем дорожньо-транспортної пригоди або іншою особою повна чи часткова компенсація завданих збитків.

30 березня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечив проти доводів відповідача про узгодження суми страхового відшкодування. Зазначав, що на момент подання заяви від 30 вересня 2025 року позивач, не маючи спеціальної інженерно-технічної освіти, був позбавлений можливості визначити вартість відновлювального ремонту, яка включає вартість складових, що підлягають заміні, вартість ремонтно-відновлювальних робіт і вартість необхідних матеріалів, а тому просив здійснити страхову виплату у розмірі середньої ціни відновлювального ремонту, включивши до неї орієнтовну вартість складових, пошкодження яких були зафіксовані під час огляду. При цьому, саме вартість відновлювального ремонту, визначена суб`єктом оціночної діяльності, може вважатися середньою ціною відновлювального ремонту, про яку йшлося в заяві позивача від 30 вересня 2025 року. Представник позивача зауважив, що відповідач у відзиві не зазначає та не надає жодних доказів того, що ним здійснювався процес погодження розміру страхового відшкодування з позивачем, станом на 06 грудня 2025 року відповідачем не було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у формі страхового акта, страхову виплату здійснено не було, а отже розмір і порядок виплати сторонами погоджено не було. Також, представник позивача звертає увагу на суперечливість позиції відповідача, який одночасно стверджує, що зазначення в заяві від 30 вересня 2025 року суми 33 850,00 грн є безумовним погодженням цієї суми, і що позивач не мав права подавати таку заяву за відсутності довіреності від власника транспортного засобу. Щодо податку на додану вартість, то суму податку до розрахунку позовних вимог не включено, що вбачається з наведеної в позовній заяві формули розрахунку. Щодо франшизи, то про її наявність позивачу не було відомо до ознайомлення з долученим до відзиву полісом, у зв`язку з чим представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог.

30 березня 2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог на суму франшизи за полісом № ЕР224782249 у розмірі 2 000,00 грн. Таким чином, позивач просить стягнути з відповідача 15 753,28 грн.

02 квітня 2026 року до суду надійшли заперечення відповідача, у яких додатково зазначено, що посилання представника позивача на відсутність узгодження суми страхового відшкодування свідчить про непослідовність і суперечливу поведінку позивача, оскільки саме позивач звертався до страховика з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та із заявою про страхову виплату, надавав документи й транспортний засіб для огляду та отримав страхове відшкодування на власний банківський рахунок. Відповідач також стверджував, що позивачеві в повному обсязі й відповідно до пункту 35.3 статті 35 Закону № 1961-IV надавалися відповіді на всі звернення та консультаційна допомога.

У заяві свідка, яка надійшла до суду 28 квітня2026 року, ОСОБА_1 повідомив про свою відмову від надання відповіді на поставлені запитання за номерами 1-3, оскільки дані питання не стосуються обставин, що мають значення для справи, у зв`язку із тим, що предметом позову є стягнення суми невиплаченого страхового відшкодування, а підставами - дії відповідача, які не відповідають абзацу першого пункту 36.2. статті 36 Закону № 1961-IV. Питання відповідача за номерами 1-3 фактично стосуються обставин, які жодним чином не пов`язані із методикою чи нормами законодавства, які регламентують дії страховика при визначенні чи узгодженні розміру шкоди та здійсненні страхового відшкодування. Стосовно питання за номером 4 повідомив, що винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_4 та/ або будь-якою іншою особою, повна або часткова компенсація збитків, завданих транспортному засобу SKODA Octavia, д/н НОМЕР_2 , за пошкодженнями, отриманими в результаті дорожньо-транспортної пригоди від 10.09.2025, не здійснювалася.

У поясненнях, які надійшли до суду 12 червня 2026 року, представник відповідача наполягав на безпідставності відмови позивача від надання відповідей на запитання за статтею 93 Цивільного процесуального кодексу України, посилаючись на частину другу статті 22 Цивільного кодексу України та частину сьому статті 94 Закону України «Про страхування», за якою страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку. Відповідач зазначав, що звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, а розмір шкоди встановлюється висновком судової автотоварознавчої експертизи або документами станції технічного обслуговування.

У судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача заперечила позовні вимоги, просила суд відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до статтей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Судом встановлено, що 12 листопада 2024 року між АТ «СК «АРКС» і ТОВ «АРІТЕЙЛ» укладено поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР224782249 строком дії з 19 листопада 2024 року по 18 листопада 2025 року включно щодо автомобіля «Mercedes-Benz Sprinter», державний номерний знак НОМЕР_1 . Умовами полісу встановлено франшизу в розмірі 2 000,00 грн.

10 вересня 2025 року о 18 год. 49 хв. сталася дорожньо-транспортна пригода за участю зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням позивача. Автомобіль «Mercedes-Benz Sprinter» під час виїзду з місця стоянки допустив зіткнення з припаркованим автомобілем «SKODA Octavia».

Обставини дорожньо-транспортної пригоди, вина водія забезпеченого транспортного засобу та факт настання страхового випадку сторонами не оспорюються й підтверджуються електронним європротоколом № FCCD3C2453734 від 10 вересня 2025 року з доданими до нього фотоматеріалами та схемою пригоди.

Власником автомобіля «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .

10 вересня 2025 року відповідача повідомлено про настання дорожньо-транспортної пригоди.

14 вересня 2025 року позивач подав відповідачеві скаргу щодо визначення місця огляду пошкодженого транспортного засобу.

18 вересня 2025 року залученим відповідачем оцінювачем ФОП ОСОБА_3 за адресою, запропонованою позивачем, проведено огляд транспортного засобу, складено акт огляду та здійснено фотофіксацію пошкоджень.

25 вересня 2025 року відповідач направив позивачеві лист за вих. № 498-ОЦВ, у якому повідомив про необхідність проінформувати власника транспортного засобу «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_2 про необхідність надання документів, визначених ст. 35 Закону № 1961-IV, які потрібні для прийняття рішення по заявленій події.

27 вересня 2025 року на замовлення відповідача суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_3 складено Звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу № 5003, згідно з яким вартість відновлювального ремонту автомобіля «SKODA Octavia», державний номерний знак НОМЕР_2 , з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу станом на 10 вересня 2025 року становить 53 012,58 грн, у тому числі податок на додану вартість - 1 459,30 грн.

30 вересня 2025 року позивач подав відповідачеві заяву про страхову виплату, в якій просив здійснити страхову виплату «у розмірі середньої ціни відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, який складає 33 850,00 грн». До заяви додано копії паспорта, реєстраційного номера облікової картки платника податків, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та електронного європротоколу з додатками.

21 жовтня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, в якій просив повідомити правові підстави вимоги щодо надання довіреності від власника транспортного засобу та повідомити, чи прийнято рішення за заявою про страхову виплату від 30 вересня 2025 року.

03 листопада 2025 року адвокатом Салівоном В. І. направлено відповідачеві адвокатський запит за вих. № 25/11/03-1. Листами за вих. № 525-ОЦВ від 04 листопада 2025 року та № 528-ОЦВ відповідачем здійснювалося листування з позивачем та його представником.

29 листопада 2025 року позивач подав відповідачеві повторну заяву про надання інформації.

02 грудня 2025 року листом за вих. № 539-ОЦВ відповідач повідомив позивача та його представника про те, що згідно зі Звітом від 27 вересня 2025 року вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу становить 53 012,58 грн, а також повторив вимогу про надання документа, що посвідчує право на отримання страхового відшкодування, зазначивши, що рішення за заявою від 30 вересня 2025 року не прийнято, оскільки строк для його прийняття ще не настав.

04 грудня 2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сташук Ю. С. посвідчено довіреність, зареєстровану в реєстрі за № 991, якою ОСОБА_2 уповноважив позивача, зокрема, на представництво його інтересів перед страховими компаніями з правом підписання та подання заяв про страхову виплату й отримання таких виплат на власний банківський рахунок.

06 грудня 2025 року позивач подав відповідачеві лист «Щодо надання довіреності», до якого долучив зазначену довіреність і в якому просив здійснити страхову виплату згідно зі звітом про визначення вартості відновлювального ремонту.

15 грудня 2025 року відповідачем складено страховий акт та 16 грудня 2025 року платіжною інструкцією № 1180577 відповідач перерахував позивачеві страхове відшкодування у розмірі 33 850,00 грн. Листом за вих. № 556-ОЦВ від 17 грудня 2025 року позивача повідомлено про прийняте рішення.

09 лютого 2026 року листом за вих. № 601-ОЦВ відповідач надав представникові позивача копію Звіту від 27 вересня 2025 року.

Крім того, суд враховує те, що розмір шкоди, визначений Звітом № 5003 від 27 вересня 2025 року, жодною зі сторін не оспорюється, а доказів іншого розміру шкоди суду не подано.

Відповідно до абзацу шостого пункту 6 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 21 травня 2024 року № 3720-IX дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону.

Оскільки поліс № ЕР224782249 укладено 12 листопада 2024 року та він набрав чинності 19 листопада 2024 року, тобто до введення в дію Закону № 3720-IX, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 29 Закону № 1961-IV у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Згідно з підпунктом «в» пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV заява про страхове відшкодування має містити зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують.

Пунктом 35.3 статті 35 Закону № 1961-IV установлено, що особа, якій подається заява про страхове відшкодування, зобов`язана надавати консультаційну допомогу заявнику під час складення заяви і на вимогу заявника зобов`язана ознайомити його з відповідними нормативно-правовими актами, порядком обчислення страхового відшкодування та документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Відповідно до абзацу першого пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його.

Абзацом другим цього ж пункту передбачено, що якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість; доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

Цим же пунктом передбачено право страховика здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Згідно з пунктом 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі статтями 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Ключовим для вирішення цього спору є питання про те, чи є заява позивача про страхову виплату від 30 вересня 2025 року узгодженням розміру страхового відшкодування в розумінні пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, наслідком якого є припинення зобов`язання страховика виплатою зазначеної в заяві суми.

Узгодження розміру страхового відшкодування за своєю правовою природою є зустрічним волевиявленням двох сторін, а не одностороннім зазначенням заявником певної суми в заяві. Заява про страхове відшкодування та узгодження розміру страхового відшкодування є різними за змістом і правовими наслідками документами.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач після проведення огляду 18 вересня 2025 року та отримання Звіту № 5003 від 27 вересня 2025 року пропонував позивачеві узгодити розмір страхового відшкодування, повідомляв йому визначену оцінювачем суму або вчиняв будь-які інші дії, спрямовані на досягнення згоди щодо розміру виплати.

Більше того, пункт 35.3 статті 35 Закону № 1961-IV покладає на страховика обов`язок надавати заявникові консультаційну допомогу під час складення заяви та на його вимогу ознайомити його з порядком обчислення страхового відшкодування і документами, на підставі яких оцінено розмір заподіяної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, огляд пошкодженого транспортного засобу проведено 18 вересня 2025 року, Звіт № 5003 складено 27 вересня 2025 року, тобто за три дні до подання позивачем заяви про страхову виплату. Незважаючи на це, розмір оціненої шкоди був доведений до відома позивача лише 02 грудня 2025 року листом відповідача за вих. № 539-ОЦВ, і лише у відповідь на адвокатський запит, а копію самого Звіту надано 09 лютого 2026 року, вже після здійснення виплати.

Також, суд окремо враховує буквальний зміст самої заяви позивача від 30 вересня 2025 року, зокрема позивач просив здійснити страхову виплату «у розмірі середньої ціни відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, який складає 33 850,00 грн». Отже, зміст майнової вимоги заявника в розумінні підпункту «в» пункту 35.1 статті 35 Закону № 1961-IV був сформульований через нормативний критерій - середню ціну відновлювального ремонту, а зазначена цифра є похідною величиною, суб`єктивною оцінкою заявника цього критерію.

Позивач не є суб`єктом оціночної діяльності та не має спеціальних знань, необхідних для визначення вартості відновлювального ремонту, яка включає вартість складових, що підлягають заміні, вартість ремонтно-відновлювальних робіт і вартість матеріалів з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу, розрахованого за встановленою законодавством методикою. За таких обставин зазначена ним сума не могла й не може розглядатися як волевиявлення, спрямоване на остаточне визначення розміру зобов`язання страховика.

Суд відхиляє довід відповідача про те, що лист «Щодо надання довіреності» від 06 грудня 2025 року не може вважатися уточненням заяви про страхове відшкодування. Закон № 1961-IV не встановлює вимог до форми, в якій потерпіла особа може уточнити зміст своєї майнової вимоги, і не забороняє такого уточнення до прийняття страховиком рішення. Зазначений лист подано в письмовій формі, він містить чітко висловлену вимогу про здійснення виплати згідно зі звітом про визначення вартості відновлювального ремонту та був отриманий відповідачем.

Більше того, позиція відповідача в цій частині є суперечливою, оскільки обґрунтовуючи неприйняття рішення за заявою від 30 вересня 2025 року протягом більш ніж двох місяців, відповідач посилався на неповноту поданих документів і на абзац п`ятий пункту 36.2 статті 36 Закону, стверджуючи, що строк для прийняття рішення ще не настав. Водночас у відзиві відповідач прямо зазначає, що рішення про виплату прийнято після отримання передбачених статтею 35 Закону від ОСОБА_1 документів, тобто після 06 грудня 2025 року.

Таким чином, відповідач одночасно стверджує, що заява від 30 вересня 2025 року була недостатньою для виникнення в нього обов`язку прийняти рішення про страхове відшкодування, і що ця сама заява є остаточним узгодженням розміру відшкодування, яке припиняє права заявника. Один і той самий документ не може мати таких взаємовиключних правових наслідків.

Суд також зауважує, що відповідач розглядав лист від 06 грудня 2025 року як частину комплекту документів, наявність якого в подальшому зумовила прийняття ним рішення про виплату, однак урахував із цього листа лише довіреність, залишивши без розгляду висловлену в тому самому документі майнову вимогу. Такий вибірковий підхід до змісту одного документа не узгоджується із засадою добросовісності, закріпленою пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суд доходить висновку, що узгодження розміру страхового відшкодування між сторонами в порядку пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV не відбулося.

Щодо посилань відповідача на те, що звіт про оцінку транспортного засобу є попереднім оціночним документом, а розмір реального збитку встановлюється висновком судової автотоварознавчої експертизи або документами станції технічного обслуговування, то суд зауважує, що пункт 22.1 статті 22 та стаття 29 Закону № 1961-IV прямо пов`язує обсяг зобов`язання страховика саме з оціненою шкодою, тобто з вартістю відновлювального ремонту з урахуванням зносу, розрахованою в порядку, встановленому законодавством, а не з фактично понесеними потерпілим витратами. Також в абзаці другому пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV розмежовано оцінену шкоду й фактичні витрати на ремонт, передбачивши, що документальне підтвердження факту оплати проведеного ремонту є умовою лише для доплати суми податку на додану вартість. Якби розмір страхового відшкодування визначався фактичними витратами, потреби в такому спеціальному механізмі не існувало б.

Суд бере до уваги те, що Звіт № 5003 від 27 вересня 2025 року складено суб`єктом оціночної діяльності, залученим самим відповідачем, на його замовлення та за результатами проведеного ним огляду. Саме цей документ відповідач поклав в основу власного врегулювання страхового випадку й надав як доказ у справі. Відповідач не заявляв про недостовірність цього звіту, не оспорював його висновків і не клопотав про призначення судової експертизи. Заперечуючи проти достовірності доказу, який він сам подав і на який сам посилався при врегулюванні страхового випадку, відповідач діє всупереч власній попередній поведінці.

За таких обставин суд визнає Звіт № 5003 від 27 вересня 2025 року належним, допустимим, достовірним і достатнім доказом розміру заподіяної шкоди й виходить із визначеної ним суми 53 012,58 грн.

Посилання відповідача на частину сьому статті 94 Закону України «Про страхування», за якою страхова виплата не може перевищувати розмір прямого збитку, судом враховане, проте воно не спростовує наведених висновків: прямим збитком у спірних правовідносинах є саме вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу, визначена за встановленою методикою, і доказів того, що вона є меншою за 53 012,58 грн, суду не подано.

Визначаючи розмір суми, яка підлягає стягненню на користь позивача, суд враховує те, що страхове відшкодування виплачується безпосередньо на рахунок особи, яка має право на його отримання, а документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту суду не надано, відповідно до абзацу другого пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV зазначена сума підлягає зменшенню на суму податку на додану вартість - 1 459,30 грн. Позивач цю обставину визнає й податок на додану вартість до розрахунку позовних вимог не включав.

Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону № 1961-IV та умов полісу № ЕР224782249 страхове відшкодування підлягає зменшенню на суму франшизи - 2 000,00 грн. Позивач цю обставину також визнав, подавши заяву про зменшення позовних вимог.

Фактично виплачена відповідачем сума страхового відшкодування становить 33 850,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1180577 від 16 грудня 2025 року, страховим актом від 15 грудня 2025 року та листом за вих. № 556-ОЦВ від 17 грудня 2025 року.

Таким чином, розмір невиплаченого страхового відшкодування становить 15 703,28 грн (53 012,58 - 1 459,30 - 2 000,00 - 33 850,00)

Водночас позивач як у позовній заяві, так і в заяві про зменшення позовних вимог виходив із того, що фактично виплачена сума становить 33 800,00 грн, і просив стягнути 15 753,28 грн.

За таких обставин у стягненні 50,00 грн як заявлених безпідставно слід відмовити, а позов задовольнити частково - на суму 15 703,28 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. Позовні вимоги задоволено на 99,68 відсотка, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 326,98 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд виходить із такого.

Згідно з частиною другою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною третьою цієї статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті у разі недотримання вимог частини четвертої суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження заявлених витрат позивачем подано договір про надання правової допомоги від 11 вересня 2025 року та додаткову угоду № 1 до нього від 11 вересня 2025 року, якою сторони погодили фіксовану винагороду адвоката в розмірі 20 000,00 грн за умови отримання позитивного рішення суду. Детального опису робіт (наданих послуг), передбаченого частиною третьою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України, а також акта приймання-передачі наданих послуг суду не подано.

Суд також враховує, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу (20 000,00 грн) перевищує ціну позову (15 753,28 грн) та розмір задоволених вимог, водночас справа є малозначною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, не потребувала збирання значного обсягу доказів, призначення експертиз чи допиту свідків.

Разом із тим суд не може не врахувати, що представником позивача було виконано реальний обсяг роботи: підготовлено позовну заяву з правовим обґрунтуванням, відповідь на відзив, заяву про зменшення позовних вимог, заяву в порядку статті 93 Цивільного процесуального кодексу України, направлено два адвокатські запити, забезпечено представництво інтересів позивача в судових засіданнях. Складність справи зумовлювалася також необхідністю розмежування правових висновків Верховного Суду, на які посилався відповідач.

При визначенні розумно необхідного розміру витрат суд керується критеріями реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їх дійсності та необхідності, і критерієм розумності їх розміру, які застосовує також Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням наведеного, за наявності клопотання відповідача від 27 квітня 2026 року, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, до 7 000,00 грн, визнаючи саме цю суму співмірною складності справи, обсягу виконаних робіт і ціні позову. У задоволенні решти вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись ст. 2, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення суми невиплаченого страхового відшкодування - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого страхового відшкодування у розмірі 15 703 (п`ятнадцять тисяч сімсот три) грн 28 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 326 (одна тисяча триста двадцять шість) грн 98 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи:

позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ;

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС», адреса місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, ЄДРПОУ 20474912.

Суддя Я.К. Левицька