Ухвала суду № 138364820, 20.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/10808/26

Провадження №: 2/755/9323/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про залишення позовної заяви без руху

"20" липня 2026 р. Суддя Дніпровського районного суду міста Києва Хромова О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права власності.

В порядку автоматизованого розподілу справ між суддями заяву передано на розгляд судді Хромовій О.О.

Перевіривши матеріали позовної зави та долучених до неї документів, судом встановлено, що позовна заява не відповідає вимогам статей 175, 177 ЦПК України.

У позовній заяві ОСОБА_1 просить визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на частину квартири АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є співвласником спірної квартири, яка на праві спільної часткової власності належить позивачу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 . Під час оформлення спадкових прав після смерті матері встановлено факт відсутності оригіналу свідоцтва про право власності, у зв`язку з чим звернулася до органу приватизації Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації щодо оформлення та видачі дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Водночас, органом повідомлено про необхідність оформлення заяви належним чином та подання додаткових документів. Поряд з цим, місце перебування співвласника квартири - ОСОБА_2 , не відомо, зв`язок втрачено. У зв`язку із відсутністю свідоцтва про право власності позивач позбавлена права реалізувати спадкові права. Позивач ОСОБА_1 є спадкоємицею ОСОБА_3 та має право отримати спадкове майно

У частині першій статті 175 ЦПК України також зазначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити, серед іншого, повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

Також позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункт 4, 5 частини третьої статті

175 ЦПК України).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України)

Згідно із частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Як уже зазначалося раніше, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності в порядку спадкування на частину квартири АДРЕСА_1 .

Водночас, заявлена вимога не відповідає змісту позовної заяви, її мотивувальній частині, в якій позивач посилається на відмову органу приватизації Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації у видачі дублікату свідоцтва про право власності на житлову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку із неналежним оформленням відповідної заяви.

Суд звертає увагу позивача, що Згідно положень пункту 23 постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, в установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Порядок спадкування за законом та здійснення права на спадкування встановлений главами

86, 87 Цивільного кодексу України, передбачає звернення спадкоємців до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України. Перелік документів, які спадкоємець зобов`язаний надати нотаріусу для отримання свідоцтва про право на спадщину деталізований в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлено Законом України від 02 вересня 1993 року «Про нотаріат»

Частиною першою статті 1 Законом України «Про нотаріат», встановлено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно положень частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.

Відповідно до частини четвертої статті 49 Законом України «Про нотаріат», на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. Про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину або у вчиненні іншої нотаріальної дії, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду в позовному провадженні.

Таким чином, передумовою звернення до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав є постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Проте до позовної заяви позивачем не долучено доказів, які мали підтверджувати той факт, що на підставі заяви потенційних спадкоємців державним та/або приватним нотаріусом заведена спадкова справа, щодо майна померлої ОСОБА_3 та після спливу шестимісячного строку нотаріусом відмовлено потенційному спадкоємцю у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно.

У постанові Пленуму Верховного Суду України у від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» вказано, що у позовній заяві повинні міститися не лише позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину».

Як уже зазначалося раніше, позивачем заявлено вимогу про визнання права власності в порядку спадкування на частину квартири АДРЕСА_1

Суд звертає увагу, що відповідно до вимог частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з частиною другою статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Водночас, прохальна частина позовної заяви не містить зазначення розміру частки, вимоги стосовної якої заявлено позивачем.

Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху позивачу слід сформулювати позовні вимоги належним чином та викласти обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Суд також звертає увагу позивача, що згідно із частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи.

Відповідно до частини першої статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Згідно із частиною першою статті 55 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Відповідачем у справі визначено Дніпровську районну у місті Києві державну адміністрацію.

Водночас, суд звертає увагу позивача на таке.

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження

№ 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року в справі №759/19779/18 (провадження №61-4523св21) вказано, що: «у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування».

Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху позивачеві слід визначитися із суб`єктним складом учасників справи, залучивши до участі у справі у якості відповідача/відповідачів спадкоємця (спадкоємців), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття - відповідний орган місцевого самоврядування, та подати позовну заяву у новій редакції, з урахуванням викладеного в цій ухвалі.

Також суд звертає увагу позивача, що частиною першою статті 177 ЦПК України встановлено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Так частиною четвртою статті 177 ЦПК України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України від

08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (із змінами та доповненнями).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у 2026 році прожитковий мінімум працездатних осіб з 1 січня 2026 року становить 3 328 гривень.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначила, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17).

Підпунктом першим пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із пунктом другим частини першої статті 176 ЦПК України у позовах про визнання права власності на майно або його витребування ціна позову визначається вартістю майна.

Пунктом 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 ЦК України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру є обов`язковою вимогою до змісту позовної заяви. Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.

Всупереч вимогам пункту 3 частини третьої статті 175 ЦПК України позивачем не визначено ціну позову, що також є недоліком позовної заяви.

Суд звертає увагу позивача на таке.

Згідно із пунктом 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 № 20 «Про судову практику в справах за позовами про захист права приватної власності» вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю майна розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного стандарту №1 «Загальні Засади оцінки майна і майнових прав» від 10 вересня 2003 року № 1440 ринкова вартість - це вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Поняття «дійсна вартість майна» є за своїм змістом тотожним поняттю «ринкова вартість майна».

Дійсна вартість майна визначається відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

При цьому, вказаною статтею Закону визначено, що майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (право володіння, розпорядження, користування), спеціальне майнове право на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, а також інші специфічні права (право на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та право вимоги.

Документом, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору є звіт про оцінку майна (стаття 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»). Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Строк дії звіту про оцінку майна не може перевищувати шість місяців з дати оцінки, про що зазначається в такому звіті (пункт 2 розділу ІV Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом Фонду державного майна України 17 травня 2018 року за № 658).

Таким чином, на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху позивачу слід зазначити ціну позову виходячи з дійсної (ринкової) вартості об`єкта нерухомого майна на дату звернення з цим позовом до суду, з долученням доказів такої вартості (дослідження/експертизи/звіт, який чинний протягом шести місяців, що передують даті звернення позивача з позовом до суду).

Оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальної вартості майна на момент пред`явлення позову, то суд позбавлений можливості зазначити точну суму судового збору, яку слід сплатити.

Згідно із частиною другою статті 176 ЦПК України, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Таким чином, позивачу слід надати докази на підтвердження реальної вартості спірного майна на момент пред`явлення позову та виходячи з цього сплатити судовий збір згідно із вимогами наведеного законодавства України, а у випадку, якщо на момент пред`явлення позову встановити точну ціну позову неможливо, судовий збір попередньо визначається судом у сумі 16 640,00 грн, що відповідає 5 розмірам прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Таким чином, за подання цієї позовної заяви сума судового збору, що підлягала сплаті позивачем становить 16 640,00 грн.

До позовної заяви позивачем долучено квитанцію від 13 квітня 2026 року про сплату судового збору у розмірі 1 331,20 грн.

Отже, позивачу слід доплатити різницю між фактично сплаченою сумою судового збору та визначено сумою судового збору, що становить 15 308,80 грн.

Відповідні документи, що підтверджують сплату судового збору, або ж документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, позивачу слід надати суду.

При зверненні з позовом до Дніпровського районного суду міста Києва судовий збір сплачується за наступними реквізитами: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/Дніпров.р-н/22030101, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача: UA 478999980313141206000026005, код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт

1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких-не допустити судовий процес у безладний рух. Право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

У зв`язку з наведеним, вимога суду про усунення недоліків позову не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Згідно із частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, шляхом надання суду позовної заяви у новій редакції з урахуванням належного суб`єктного складу учасників справи.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини першої статті 177 ЦПК України позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

На підставі викладеного, керуючись статтями 175, 177, 185 ЦПК України, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання права власності, - залишити без руху.

Встановити позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків - п`ять днів з дня отримання копії даної ухвали.

Роз`яснити позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали, позовна заява буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О.О. Хромова