Рішення № 138364817, 21.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/7058/25

Провадження №: 2/755/2354/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.,

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду міста Києва звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Згідно заявлених вимог, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість по кредитному договору № 11080778000 в сумі 133 602,61 швейцарських франків.

Вимоги позиву обґрунтовані тим, що 21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11080778000 про надання відповідачу кредиту у сумі 156 619 швейцарських франків, що еквівалентно 637 636,83 грн, строком повернення кредитних коштів не пізніше 21.11.2021. Позивач зазначає, що банк як кредитор, виконав свої зобов`язання щодо надання кредиту, відповідно, позичальник зобов`язаний належно виконувати всі свої зобов`язання за кредитним договором, зокрема, повертати суму кредиту, а також сплачувати проценти за користування кредитними коштами в тій валюті, в якій йому було надано кредит. Виконання банком своїх зобов`язань щодо видачі кредиту, зокрема, встановлено у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 22.09.2010 № 2-3462/10 по справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Чернокур Олена Михайлівна про визнання договорів недійсними. В мотивувальній частині вказаного рішення, зокрема, зазначено: «Відповідач свої зобов`язання за договором, виконав, надавши позивачу кредит, що не оспорюється сторонами. Відповідно до пункту 2.1 Договору: в забезпечення виконання зобов`язань Позичальника за даним Договором Банком приймається: Іпотека, згідно договору іпотеки № 31808 від 21 листопада 2006 року. Порука, згідно договору поруки № 62517 від 21 листопада 2006 року, укладений з ОСОБА_2 . 11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено Договір факторингу № 4 та Договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки. Відповідно до вказаних Договорів ПАТ «УкрСиббанк» відступив, а ТОВ «Кей-Колект» прийняв право вимоги за Договором про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2006 року №11080778000 та Договором іпотеки від 21 листопада 2006 року, отже ТОВ «Кей Колект» набуло статус кредитора по Договору про надання споживчого кредиту та Іпотекодавця по Договору іпотеки. У зв`язку з порушенням ОСОБА_1 зобов`язань щодо погашення заборгованості за Договором ТОВ "Кей-Колект" прийняло рішення про задоволення своїх вимог за рахунок іпотечного майна в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» та 29 липня 2015 року ТОВ "Кей-Колект" звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Б.М. із заявою про державну реєстрацію права власності на зазначену вище квартиру. 29 липня 2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Суперфін Б.М. зареєстровано право власності ТОВ «Кей-Колект» на квартиру загальною площею 93,60 кв. м, житловою площею 65,60 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, не погодившись з вищевказаною реєстрацією права власності на квартиру, ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" про скасування рішення. 23.11.2016 року за результатами розгляду вказаної справи (№826/28148/15) винесено рішення, яке залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 року, відповідно до якого, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Суперфіна Бориса Михайловича про державну реєстрацію та їх обтяжень від 29 липня 2015 року. 04 вересня 2020 року, у зв`язку з подальшим невиконанням позичальником умов кредитного договору, в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» між ТОВ «Кей Колект» та ТОВ «Бенефіт Майно» укладено договір купівлі продажу квартири загальною площею 93,60 кв. м, житловою площею 65,60 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , вказаний договір купівлі продажу посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В., зареєстрованим в реєстрі № 1649. Не погоджуючись із вказаним договором купівлі продажу ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 04 вересня 2020 року між ТОВ «Кей-Колект» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бенефіт Майно». 12 січня 2022 року рішенням Дніпровського районного суду міста Києва № 755/6758/21 у задоволенні позову відмовлено. 27 липня 2022 року постановою Київського апеляційного суду № 755/6758/21 рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову, визнано договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що укладений 04.09.2020 року між ТОВ «Кей-Колект» та ТОВ «Бенефіт Майно», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. за реєстровим номером 1649, недійсним. В порушення умов Договору про надання споживчого кредиту, позичальником зобов`язання належним чином не виконано, внаслідок чого станом на момент подачі позову обліковується заборгованість у розмірі 133 602,61 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на 18.03.2025 складає 6 273 925,12 грн, що підтверджується Довідкою розрахунком.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 12 травня 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку загального позовного та призначено підготовче засідання.

04 липня 2025 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_1 на позовну заяву, в якому відповідач просить суд: виключити з числа відповідачів ОСОБА_2 у зв`язку зі смертю: застосувати позовну давність: відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві відповідач вважає спірним твердження позивача про те, що факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів від ПАТ «УкрСибБанк» підтверджується судовим рішенням від 22.09.2010 року у справі № 2-3462/10 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСибБанк» про визнання договорів недійсними. Зазначає, що виписки з банківського рахунку позивачем до позовної заяви не додано. Крім того, предметом позову у згаданій справі не було доказування факту отримання чи не отримання кредиту ОСОБА_1 . Вважає, що жоден нормативно-правовий акт не надає можливості підтверджувати факт отримання кредиту позичальником лише судовим рішенням. Стосовно наданої позивачем довідки-розрахунку відповідач заперечує, оскільки в ній не зазначено по якому саме рахунку ця довідка виготовлена. Зазначає, що банк не надав виписки по рахунку, мотивуючи це тим, що рахунок НОМЕР_1 тільки для банківських операцій, а не для клієнтів. Також на неодноразові адвокатські запити ПАТ «Укрсиббанк» також не надав вказані виписки по рахунку НОМЕР_1 . Зобов`язавши умовами договору позичальника вносити кошти на рахунок № НОМЕР_1 , банк порушив закон, адже АТ «УкрСиббанк» встановлена умова погашення кредиту в іноземній валюті на технічний транзитний номерний рахунок банку, що є грубим порушенням вимог Генеральної ліцензії банку. Представник ТОВ "Кей Коллект", надаючи до позовної заяви довідку про розмір заборгованості, не наводить, яким чином ним проводились розрахунки, які формули для цього використовувалися при обчисленні суми заборгованості, за який період та чи враховувались внесені ОСОБА_1 платежі. Зазначає, що твердження позивача про отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень основного зобов`язання від 05.03.2019 не відповідають дійсності, оскільки лише 26.02.2021 року ОСОБА_1 отримала позовну заяву про виселення, подану ТОВ «Бенефіт Майно», та дізналась про те, що 04.09.2020 належна їй на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , продана товариством «Кей - Колект» товариству «Бенефіт Майно». Вартість продажу склала 1 105 712,00 грн. сайті СЕТАМ за ціною 1 701 894,00 гривень. На даний час в Дніпровському районному суді м. Києва розглядається справа № 755/103/25 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Кей-Колект» про визнання іпотеки припиненою та вилучення записів з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обтяжень. Також, відповідач ОСОБА_1 просить застосувати позовну давність, посилаючись на те, що кінцевим строком виконання зобов`язання, передбаченим договором є 21.11.2021. (а.с.88-92)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 вересня 2025 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_2 , у зв`язку зі смертю вказаного відповідача.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 10 листопада 2025 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

13 січня 2026 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду пояснення в яких навела доводи аналогічні викладеним у позовній заяві та додатково зазначила, що в рамках кримінального провадження ПАТ "Укрсиббанк" надав відповідь на запит слідчого, що не може надати оригінали первинних бухгалтерських документів, оскільки банк зберігає їх лише 5 років після закриття кредиту згідно зі ст. 118 ПНБУ №130 від 27.11.2018. З наведеного відповідач ОСОБА_1 вважає, що цим самим ПАТ "Укрсиббанк" надав відомості, що кредит ОСОБА_1 закритий. (а.с.161-163)

Учасники справи в судове засідання не з`явились, про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача в позовній заяві просив, у разі неявки в судове засідання представника позивача, розглядати справу без його участі, відповідач подала до суду заяву, в якій просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 1, 4 ст. 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1. ст. 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України).

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судом установлено, що 21 листопада 2006 року між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір №11080778000 про надання споживчого кредиту (а.с. 9-19), відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальнику, а позичальник зобов`язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 156 619,00 швейцарських франків та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 637 636,83 грн за курсом Національного банку України на день укладення договору. Надання кредиту здійснюється у термін з 21 листопада 2006 року. Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 21 листопада 2021 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до вказаного банком терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору. Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штрафи та інші платежі згідно умов договору на рахунок № НОМЕР_1 МФО 351005 в АКІБ «УкрСиббанк». Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на рахунок Банку, зазначений у договорі (пункт 1 розділу І договору).

У пункті 1.4. кредитного договору зазначено, що кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника), а саме на придбання чотирикімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з пунктом 1.5 кредитного договору, кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Положеннями розділу ІІ договору від 21 листопада 2006 року №11080778000 про надання споживчого кредиту передбачено, що у забезпечення виконання зобов`язань позичальника за даним договором банком приймається: 1) іпотека, згідно договору іпотеки №31808 від 21 листопада 2006 року; 2) порука, згідно договору поруки від 21 листопада 2006 року № 62517, укладеного з ОСОБА_2 (пункт 2.1). У випадку невиконання позичальником умов цього договору про надання забезпечення за цим договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов`язань за цим договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахування процентів, комісій, у порядку, встановленому розділом 1.1. договору (пункт 2.3 договору).

У пункті 11.1 кредитного договору сторони погодили, що відповідно до статтей 525, 611 ЦК України, у випадку настання обставин визначених у пункті 2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 7.4, 9.2, 9.14 договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому, у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку. Зазначене у пункті 11.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 12 договору (пункт 11.2. договору).

Додаток № 1 до договору від 21 листопада 2006 року №11080778000 про надання споживчого кредиту становить Графік погашення кредиту, з інформацією про дати та розмір щомісячних платежів за кредитом. (а.с. 15-19)

Суд враховує, що вказаний договір від 21 листопада 2006 року № 11080778000 про надання споживчого кредиту, укладений між АК ІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 , чи його окремі положення, у встановленому законом порядку недійсним/неукладеним визнаний не був.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до п. 1.19-1 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» меморіальний ордер - розрахунковий документ, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунка платника і внутрішньобанківських операцій відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України;

Згідно з підпунктом 5 п.22.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів як меморіальний ордер.

Первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечено отримання інформації на паперовому носії.

Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженим постановою Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (далі по тексту - Положення № 254), яке діяло станом на момент виникнення спірних правовідносин, визначено перелік первинних документів, які складаються банками залежно від виду операції, та їх обов`язкові реквізити.

Залежно від виду операції первинні документи банку (паперові та електронні) поділяють на касові, які підтверджують здійснення операцій з готівкою, та меморіальні, що використовуються для здійснення безготівкових розрахунків із банками, клієнтами, списання коштів з рахунків та внутрішньобанківських операцій.

До первинних меморіальних документів, які підтверджують надання банком послуг з розрахунково-касового обслуговування, належать меморіальні ордери, платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, платіжні вимоги, розрахункові чеки та інші платіжні інструменти, що визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Пунктом 5.1 глави 5 Положення № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується у регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.

Позивачем не надано первинних документів, які б підтверджували факт надання АКІБ «УкрСиббанк» кредитних коштів ОСОБА_1 на підставі договору №11080778000 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2006 року.

Однак відповідачем не заперечується часткове погашення нею кредитної заборгованості, на підтвердження чого ОСОБА_1 долучено до відзиву квитанції за період 2007-2013 роки (а.с. 93-96), що спростовує її ж доводи про неотримання кредитних коштів за договором.

Згідно додаткової угоди № 1 від 23 квітня 2009 року до кредитного договору №11080778000 від 21 листопада 2006 року, сторони домовились викласти п. 1.3.3. Договору в наступній редакції: «Термін сплати процентів з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані банком такі проценти. При цьому остаточне погашення процентів повинно бути зроблене не пізніше дати остаточного повернення кредиту.» (а.с. 20)

Додаток № 1 до додаткової угоди № 1 до кредитного договору від 21 листопада 2006 року №11080778000 про надання споживчого кредиту становить Графік погашення кредиту, з інформацією про дати та розмір щомісячних платежів за кредитом. (а.с. 21-24)

Також судом установлено, що 21 листопада 2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №31808, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М., зареєстровано в реєстрі за №5052, відповідно до якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно чотирикімнатну квартиру, загальною площею 93,60 кв. м, житловою площею 65,60 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що буде належати іпотекодавцю на підставі укладеного договору купівлі-продажу будинку, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. 21 листопада 2006 року за реєстровим № 5247у і зареєстрований у державному реєстрі прав на нерухоме майно 21 листопада 2006 року. Предмет іпотеки є власністю іпотекодавця на підставі укладеного договору купівлі-продажу будинку, посвідченого Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернокур О.М. 21 листопада 2006 року за реєстровим №5247у і зареєстрований в державному реєстрі прав на нерухоме майно 21 листопада 2006 року (пункт 1.1 договору іпотеки). Іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань іпотекодавця за кредитним договором № 11080778000 від 21 листопада 2006 року (пункт 1.2 договору іпотеки). (а.с. 27-30)

11 червня 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4 (а.с.38-50) та договір відступлення прав вимоги за договорами іпотеки (а.с. 51-59), в тому числі, за договором № 11080778000 про надання споживчого кредиту від 21 листопада 2006 року та договором іпотеки від 21 листопада 2006 року.

Відповідно до ст. 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Враховуючи викладене, позивачем доведено набуття права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 11080778000 від 21 листопада 2006 року. Вказаний договір факторингу є чинним, його дійсність відповідачем не оспорено.

Разом із тим, щодо суті заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 11080778000 в сумі 133 602,61 швейцарських франків, суд приходить до наступного.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Верховний Суд наголошує на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі. Відповідач, заперечуючи проти розміру заборгованості, не спростував його (постанова Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц).

Відповідно до пунктів 61, 62, 65 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України № 75 від 04 липня 2018 року, форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов`язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам та органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Аналогічного змісту норма закріплена у пункті 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Банківська виписка з особового рахунку клієнта банку може слугувати документом, який підтверджує проведення банком касових операцій, за умови зазначення в ній інформації про проведення банком таких операцій, сум і дат операцій та заповнення обов`язкових реквізитів.

Такий висновок висловлений Верховним Судом у постановах від 31 жовтня 2018 року в справі № 755/2284/16-ц, у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 17.12.2020 року у справі № 278/2177/15.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. (постанова Верховного Суду від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21).

На підтвердження розміру заборгованості відповідача, стороною позивача до позову долучено довідку-розрахунок залишку заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором №100778000 від 21.11.2006 у валюті договору станом на 18.03.2025, в якій зазначаються: заборгованість за основним боргом у валюті договору - 113 807,19 швейцарських франків, заборгованість за основним боргом в еквіваленті - 5 344 340,12 грн; заборгованість за відсотками у валюті договору - 19 795,42 швейцарських франків, заборгованість за відсотками в еквіваленті - 929 585,01 грн; загальна заборгованість у валюті договору 133 602,61 швейцарських франків, загальна заборгованість в еквіваленті (за курсом НБУ станом на 18.03.2025) - 6 273 925,12 грн. (а.с. 31)

Також позивачем надано довідку-розрахунок залишку заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором № 1100778000 від 21.11.2006 у валюті договору, в якій відображено період з 21.11.2006 по 11.06.2012, додатково однією строчкою вказані періоди: 12.06.2012-30.01.2013, 31.01.2013-18.03.2025. (а.с. 32-35)

Суд надає критичну оцінку наведеним вище довідкам, як доказам розміру заборгованості відповідача, зважаючи на таке.

Довідка-розрахунок залишку заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором №1100778000 від 21.11.2006 у валюті договору станом на 18.03.2025 (а.с. 31), що по суті є розрахунком заборгованості, була сформована ТОВ «Кей-Колект» та підписані директором вказаного товариства - О.І. Вишневською, в цій довідці крім зазначення загальних сум заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, не міститься жодної інформації, як то дат та виду банківських операцій тощо, а тому вона не може вважатися належним доказом розміру заборгованості ОСОБА_1 .

Що стосується довідки-розрахунку залишку заборгованості боржника ОСОБА_1 за договором № 1100778000 від 21.11.2006 (а.с. 32-35), вона не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Ця довідка не містить ані підпису, ані посади уповноваженої особи, яка склала таку довідку, а відтак зазначена в ній інформація, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вона була складена, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Інших доказів на підтвердження існування заборгованості та її розміру, позивачем суду надано не було.

Також суд враховує, що оскільки саме на позивача в силу положень ст. 12, 13 ЦПК України покладається доведення обставин, на які він посилається на підтвердження своїх вимог, відтак неподання відповідачем ОСОБА_1 контррозрахунку, саме по собі не свідчить про визнання нею обставин, на які посилається позивач, або наявність підстав для визнання судом цих обставин встановленими.

Разом із тим, ані довідка про закриття поточних рахунків ОСОБА_1 в АТ «УкрСиббанк» (а.с. 97), ані письмові повідомлення ТОВ «Кей Колект» про анулювання боргу від 25 листопада 2015 року та від 21 березня 2016 року (а.с. 147, 148) не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності будь-якої заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 21.11.2006 № 11080778000, адже 29 липня 2015 року була проведена державна реєстрація права власності за ТОВ «Кей Колект» на передану відповідачем в іпотеку квартиру, яка в подальшому була скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 листопада 2016 року у справі №826/28148/15 (а.с. 164-173).

При цьому, Верховний Суд у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №756/11478/19 дійшов висновку, що прощення боргу є одностороннім правочином, що не звільняє кредитора - юридичну особу, що вчинила такий правочин, від обов`язку оформити документ бухгалтерського обліку, в якому відображено зміст зобов`язання, що припиняється прощенням боргу, а будь-якого кредитора - від обов`язку в суді доказувати відповідні обставини. Дії кредитора щодо прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором, зобов`язання за яким було припинено раніше, спричиняють виникнення у боржника обов`язку зі сплати податків за відсутності будь-якого зобов`язання.

Однак, наявні в матеріалах справи довідки-розрахунки (а.с. 31, 32-35) не є належними, допустимими та достовірними доказами наявності заборгованості позичальника ОСОБА_1 та її розміру.

При цьому, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони.

Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого ст.12 ЦПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі №61-28582ск18.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При розгляді даної справи суд враховує, що розмір кредитної заборгованості установлюється саме судом на підставі умов договору, вимог закону, доказів сплати/переплати кредиту.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (у цьому випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково, зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, від 22 червня 2022 року № 296/7213/15 (провадження № 61-10125св21).

Проте, аналізуючи надані стороною позивача довідки-розрахунки, суд констатує, що довідка-розрахунок (а.с.31) містить лише загальні суми заборгованості по тілу кредиту та відсоткам, їх загальний розмір станом на обрану позивачем дату - 18 березня 2025 року, а довідка розрахунок (а.с.32-35) не містить ані підпису, ані посади уповноваженої особи, яка склала таку довідку, як і печатки установи, працівник якої склав цю довідку, що унеможливлює здійснення судом на підставі цих довідок власного розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він нівелюватиме можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, через недоведеність позовних вимог - наявності заборгованості та її розміру.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року (заява №63566/00) «Пронін проти України» (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно із статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, тому судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 509, 510, 512, 514, 516, 525, 526, 530, 536, 610-612, 625, 626, 629, 631, 1048-1050, 1054 ЦК України, статтями 2, 10, 12, 13, 76-83, 89, 141, 209, 247, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (ЄДРПОУ: 37825968, місцезнаходження: м. Київ, вул. Менделєєва, буд. 12, офіс 94/1) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: