Рішення № 138359777, 21.07.2026, Машівський районний суд Полтавської області

Справа № 948/416/26

Номер провадження 2/948/454/26

21.07.2026

ЗАОЧН Е РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Машівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Тимофєєвої Г.Л,

за участю секретаря Порохні І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Машівка цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

У С Т А Н О В И В :

04 травня 2026 року до Машівського районного суду Полтавської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за Договором №1490701 від 12.03.2024 року у розмірі 21000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.03.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №1490701 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаного у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 2000,00 грн., на строк 360 днів, стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується з другого дня користування кредитом також може застосовуватися знижена процентна ставка 1,250% в день. ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», свої зобов`язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку позичальника № НОМЕР_1 , яку Позичальник вказав при оформленні кредиту.

15.07.2025 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та надалі позивачем було укладено договір факторингу № 01.02-23/25, відповідно до умов якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №1499420 на суму 21000,00 грн.

Станом на дату складання позовної заяви заборгованість за Договором №1490701 від 12.03.2024 року становить 21000,00 грн, де заборгованість за сумою кредиту - 2000,00 грн., заборгованість по відсотках - 18000,00 грн., пеня, штраф - 1000,00 грн.

Відповідач порушив умови Договору, сплачуючи поточні платежі з простроченням дати їх сплати, та не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

15.07.2025 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» і ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було укладено Договір Факторингу №01.02-23/25, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує за відступлення прав вимог фінансування грошові кошти, що дорівнює ціні договору. За даним Договором Факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю ОСОБА_1 перед первісним Кредитором за договором №1490701 в розмірі 21000,00 грн.

Ухвалою Машівського районного суду Полтавської області від 15.05.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с. 41).

У судові засідання 09.06.2026 та 21.07.2026 сторони не з`явилися.

Представник позивача, повідомлений належним чином, шляхом направлення електронних листів до його електронного кабінету та його представника (а.с.48-49, 56-57). У позовній заяві та клопотанні доданого до позовної заяви просить розгляд справи проводити без її участі, не заперечує проти проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення (а.с.5, 31 на зв).

Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідачка у судове засідання вдруге та повторно не з`явилася. Про день, час та місце судового розгляду повідомлена шляхом направлення судової повістки рекомендованими листами з повідомленням за зареєстрованим місцем проживання, які повернулися до суду з відмітками «адресат відсутній» (а.с.50-51, 58-59).

Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає, що відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, повістка вважається такою, що вручена відповідачу.

Відповідач причини неявки не повідомив, відзиву на позов не подав.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вважає за необхідне проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно, повно, об`єктивно оцінивши надані докази та давши їм належну оцінку, суд встановив таке.

12.03.2024 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір № 1490701 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» (а.с.6-8), відповідно до якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені (п. 1.2.), сума кредиту (загальний розмір) складає: 2000,00 гривень (п. 1.3.), строк кредиту 360 дні в день (п.1.4.), стандартна процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 (п. 1.5.1.), знижена процентна ставка 1,250% в день та застосовується якщо споживач до 11.04.2024 року або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту (п. 1.5.2.).

За умовами п. 2.1. Договору, кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 .

Відповідно до п. 6.4. Договору, у випадку невиконання та/або неналежного виконання споживачем зобов`язань щодо повернення суми кредиту та/або сплати процентів за користування кредитом, споживач зобов`язаний сплатити товариству штраф у розмірі у розмірі 100,00 гривень на 4 (четвертий) день такого невиконання та/або неналежного виконання(п.6.4.1.) та у розмірі 20,00 гривень починаючи з 5 (п`ятого) дня за кожний день невиконання та/або неналежного виконання (п.6.4.2.).

Відповідно до п.9.6 Договору, цей Договір укладається шляхом направлення його тексту підписаного зі Сторони Товариства електронним підписом, в особистий кабінет споживача для ознайомлення та підписання. Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом споживача, що створений шляхом використання споживачем одноразового ідентифікатора, який формується автоматично на стороні товариства для кожного разу використання та направляється споживачу на номер мобільного телефону повідомлений останнім Товариству в ІКС Товариства /зазначений в цьому Договорі. Введення споживачем коду одноразового ідентифікатора з метою підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором цього договору створює підпис споживача на договорі та вважається направленням товариству повідомлення про прийняття в повному обсязі умов цього Договору.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, якими є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Частиною першою статті 627 ЦК України, визначено, що у відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Таким чином, судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем було укладено кредитний договір у якому сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору та який підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, отже кредитний договір між сторонами був укладений в електронній формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Частиною 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» установлено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абзац 3 ч.1).

Договір №1490701 про надання споживчого кредиту від 12.03.2024 та додаток №1 до Договору підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором E972, 12.03.2024 04:34:39(а.с.8), а паспорт споживчого кредиту - K905, 12.03.2024 04:34:29 (а.с. 9), що свідчить про прийняття ним умов договору щодо розміру, строку кредитування, процентної ставки, розміру штрафних санкцій та взяття на себе зобов`язань, передбачених умовами договору.

Факт укладення між сторонами електронного договору підтверджується також довідкою ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» щодо інформаційної взаємодії в системі BankID НБУ із ідентифікації особи клієнта і верифікації отриманих ідентифікаційних даних при укладенні договору № 1490701 від 12.03.2024 (а.с.10 на зв).

Суд вважає, що вказаний договір укладено саме з ОСОБА_1 , оскільки без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, укладання договору між сторонами є технічно неможливим. Належних і документальних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорі електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

За повідомленням ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20250815-230 від 15.08.2025 11:18:47, відповідно до договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_3 від 2022-06-06., укладеного між Товариством та ТОВ «СЛОН КРЕДИТ», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ»: на суму на суму 2000.00 грн, номер транзакції в системі ТОВ «ПЕЙТЕК» - 36e50576-c2ff-4c60-b7c9-f9379cc3ae01, номер транзакції в системі ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 14907011710210910, Session ID 023498501354, Банк-еквайр - АТ «ПУМБ», дата і час створення - 2024-03-12 04:35:10, дата і час прийняття в роботу - 2024-03-12 04:35:13, дата і час виконання - 2024-03-12 04:35:15, призначення платежу: зарахування на картку, ЕПЗ НОМЕР_4 (а.с.20 на зв).

Саме такий номер картки для зарахування коштів зазначено у договорі №1490701 від 12.03.2024, що укладений ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» з ОСОБА_1 (а.с.6).

Первісний кредитор ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» є фінансовою, а не банківською установою. Зважаючи на положення Закону України «Про платіжні послуги», інформаційний лист платіжного сервісу (платіжної системи), через який здійснювалося перерахування коштів, є первинним обліковим документом, що підтверджує факт здійснення платіжної операції та всі її реквізити.

Отже, ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» виконало свої зобов`язання за Кредитним договором та надало позичальнику грошові кошти шляхом їх перерахування на картку № НОМЕР_4 , яку ОСОБА_1 заначив при оформленні кредиту.

Суд зазначає, що саме боржник має доступ до свого рахунку, зазначеного в договорі, а тому є всі підстави стверджувати, що ОСОБА_1 отримав від ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» 12.03.2024 2000,00 грн. кредитних коштів та скористався ними на власний розсуд.

Доказів на спростування вказаного відповідач не надав.

15.07.2025 року між ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» (Клієнт) та ТОВ «CВЕА ФІНАНС» (Фактор) було укладено договір факторингу № 01.02-23/25, у відповідності до умов якого клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором. (а.с.21 - 23).

З платіжної інструкції кредитового переказу коштів №10120 від 16.07.2025 вбачається, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» на користь ТОВ «СЛОН КРЕДИТ» здійснено плату Фінансування згідно Договору Факторингу № 01.02-23/25, від 15.07.2025 (а.с24 на зв).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору Факторингу №01.02-23/25 від 15.07.2025 вбачається, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» набуло також право вимоги з боржника ОСОБА_1 на загальну суму 21000,00 грн за кредитним договором №1490701, де 2000,00 грн. сума кредиту, 18000,00 грн. сума нарахованих процентів, 1000 грн. сума штрафних санкцій (а.с.25-26).

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За змістом ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія, як заінтересована сторона, повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Позивачем надано договір факторингу, який оформлений та підписаний належним чином, витяг з реєстру боржників, платіжну інструкцію про перерахування узгодженої суми за договором факторингу.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 Як зазначено, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі.

Таким чином у суду відсутні підстави ставити під сумнів укладений договір факторингу та реєстр боржників, у зв`язку з чим суд вважає, що ТОВ «СВЕА ФІНАНС» має право вимоги від боржника ОСОБА_1 заборгованості, що утворилася на підставі кредитного договору №1490701 від 12.03.2024

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 2000,00 грн суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

Як визначено в ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що за Договором №1490701 про надання споживчого кредиту від 12.03.2024 відповідач отримав кредит в сумі 2000,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за Договором №1490701 про надання споживчого кредиту від 12.03.2024, вбачається, що відповідач ОСОБА_1 оплати на погашення тіла кредиту не здійснював (а.с.17 на зв.- 20).

Доказів щодо повернення тіла кредиту відповідач не надав.

Таким чином, приймаючи до уваги те, що відповідач, отримавши кредитні кошти, зобов`язання з їх повернення не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 2000,00 грн є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за процентами в сумі 18000,00 грн, суд зазначає таке.

За ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст.1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Отже, за приписом зазначеної статті нарахування процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку користування кредитом.

Тобто, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється виключно в межах строку кредиту, що передбачено, крім ст. 1048 ЦК України, і самим Договором.

Аналіз викладених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050ЦКУкраїни право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження N12-16гс22).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості, судом установлено, що позивачем було нараховано відсотки в межах дії договору, після закінчення строку дії договору позивач не здійснював нарахування відсотків (а.с.17 на зв 20).

Разом з цим судом встановлено, що розмір денної відсоткової ставки не відповідає вимогам ч.5 ст. Закону України «Про споживче кредитування», з огляду на таке.

Пунктом 5 розділу І ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» (Закон № 3498-IX від 22.11.2023), статтю 8 ЗУ «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.

Як встановлено судом, договір між сторонами укладено 16.03.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX від 22.11.2023, таким чином дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на кредитний договір укладений між сторонами, який є підставою даного позову.

Отже, частина 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», що доповнена згідно із Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», передбачає, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%, вказана норма набрала чинності 24.12.2023 року, тобто була чинною станом на момент укладення договору про споживчий кредит з відповідачкою.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Таким чином, умови укладеного між сторонами договору (п.1.5.1 та 1.5.2), якими передбачено встановлення денної процентної ставки 2,50% та 1,250 %, відповідно до ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемними.

З урахуванням викладеного, заборгованість по процентам за укладеним між сторонами договором необхідно розраховувати, виходячи із встановленої ч.5 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальної денної процентної ставки 1%.

Таким чином, суд, шляхом проведення розрахунків, визначив суму відсотків, яка підлягає стягненню з відповідача:

2000 грн х 1 % = 20,00 грн в день,

20,00 х 360 днів = 7200,00 грн

Доказів щодо повернення кредиту та спростування вказаного розміру заборгованості за тілом кредиту та відсотками відповідачкою суду не надано.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за відсотками підлягають частковому задоволенню в сумі 7200,00 грн.

Щодо правомірності вимог про стягнення штрафу в розмірі 1000,00 грн суд зазначає таке.

З 17.03.2022 набрав чинності пункт 18 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

З матеріалів справі вбачається, що Договір №1490701 укладено 12.03.2024, тобто у період дії воєнного стану, а тому суд приходить до висновку, що у кредитодавця були відсутні законні підстави для нарахування пені (штрафу), оскільки останній був нарахований після 24 лютого 2022 року та підлягає списанню.

Таким чином, позивачу в стягненні штрафу в сумі 1000,00 грн слід відмовити.

Підсумовуючи викладене, приймаючи до уваги те, що відповідач отримавши кредитні кошти, зобов`язання з повернення тіла кредиту в повному обсязі не виконав, належних та допустимих доказів щодо спростування доводів позивача суду не надав, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором правомірні та підлягають частковому задоволенню на загальну суму в розмірі 9200,00 грн, де 2000,00 грн - тіло кредиту, 7200 грн - проценти.

У частині стягнення з відповідача на користь позивача пені (штрафу) слід відмовити.

Вирішення питання стягнення судових витрат.

Відповідно до ч. 1ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, що на момент подання позову до суду складає 2662,40 грн.

Позовна заява з доданими до неї матеріалами позивачем подано через систему «Електронний суд» та сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн.(а.с.5 на зв.).

Позивачем при подачі позову до суду було заявлено позовні вимоги в загальному розмірі 21000,00 грн, судом задоволено позовні вимоги на суму 9200,00 грн, що становить 43,81% від ціни позову, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1166,40 грн., що становить 43,81% від 2662,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 81, 141, 259, 263-268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» заборгованість за Договором №1490701 про надання споживчого кредиту по продукту «Комфортний» від 12.03.2024 у розмірі 9200,00 грн (дев`ять тисяч двісті гривень 00 копп), де 2000,00 грн - тіло кредиту, 7200,00 грн. - проценти.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» судовий збір у розмірі 1166,40 грн (одну тисячу сто шістдесят шість гривень 40 коп).

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін та учасників справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», місцезнаходження юридичної особи: вул. Іллінська, буд.8, м. Київ, код ЄДРПОУ 37616221.

відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Г.Л. Тимофєєва