Ухвала суду № 138356566, 15.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/8608/26

Провадження № 1-кс/204/1645/26

УХВАЛА

Іменем України

15 липня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_4 ,

підозрюваного ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі, клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області підполковника юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене першим заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 22024040000001119 від 13.09.2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Кривий Ріг, Дніпропетровської області, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , який займає посаду розвідника 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , військове звання солдат, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України,

встановив:

До суду надійшло клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області підполковника юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене першим заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 22024040000001119 від 13.09.2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України.

В обґрунтування клопотання зазначено, що слідчим управлінням ГУ СБ України у Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22024040000001119 від 13.09.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 408, ч. 4 ст. 408 КК України. Відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, відповідними Указами Президента України правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу. Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Досудовим розслідуванням встановлено, що 12 березня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийнято на військову службу за мобілізацією. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_5 призначено на посаду розвідника 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , та зараховано до списків особового складу та поставлено на всі види забезпечення. Таким чином, солдат ОСОБА_5 , в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст. 408 КК України є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного злочину та останньому було достеменно відомо про несення військової служби у час воєнного стану. Згідно до ст. 65 Конституції України, ст.ст. 4, 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства. Будучи військовослужбовцем, солдат ОСОБА_5 , відповідно до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців. Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. За приписами статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника). Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника). Отже, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України зобов`язаний суворо дотримуватись у своїй службовій діяльності вимог законів України, Статутів Збройних Сил України, бути взірцем виконання службового обов`язку. Проте, солдат ОСОБА_5 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив військовий злочин проти встановленого порядку проходження військової служби за наступних обставин. Згідно Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_5 приступив до виконання службових обов`язків на посаді розвідника 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 . Так, встановлено, що станом на 17.03.2026 військова частина НОМЕР_1 дислокувалась поблизу АДРЕСА_3 . Досудовим розслідуванням встановлено, що солдат ОСОБА_5 у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 17 березня 2026 року, усвідомлюючи реальну можливість участі у веденні бойових дій, вирішив не виконувати свої обов`язки щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та взагалі ухилитися від військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . Так, солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , перебуваючи на посаді розвідника 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , діючи умисно, з метою ухилення від військової служби, без наміру її проходження у майбутньому, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, в умовах воєнного стану, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 14 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов`язків, без відповідних дозволів командирів, начальників та без поважних причин, самовільно залишив місце несення служби 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_3 (більш точна адреса не розголошується в умовах воєнного стану), час проводив на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, ввірених йому за посадою, заходів для повернення до пункту дислокації військової частини НОМЕР_1 не приймав, про своє місцезнаходження до органів військового чи цивільного управління не заявляв та був відсутній до 14 липня 2026 року, коли був затриманий, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України, співробітниками ГУСБУ у Дніпропетровській області. Таким чином, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 17 березня 2026 року військовослужбовець ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , переслідуючи мету повністю ухилитися від проходження військової служби, самовільно залишив місце служби 1 розвідувального відділення 2 розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , яка станом на 17.03.2026 поблизу АДРЕСА_3 , в умовах воєнного стану та був незаконно відсутній на військовій службі до 14 липня 2026 року, тобто до моменту фактичного затримання співробітниками ГУСБУ в Дніпропетровській області. За викладених обставин ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України у дезертирстві, тобто самовільному залишенні місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану. 14 липня 2026 року громадянина України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затримано у порядку п. 1 ч. 1 ст. 208 КПК України та повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. Підозра ОСОБА_5 у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 408 КК України, у повній мірі обґрунтовується зібраними в ході проведення досудового розслідування доказами, зокрема: повідомлення про вчинення кримінального правопорушення від 06.07.2026; відповідь оперативного підрозділу на доручення; наказом про проведення службового розслідування; наказом про зарахування до списків особового складу; протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з електронних інформаційних систем від 02.05.2026; повідомлення про підозру ОСОБА_5 про вчинення кримінального правопорушення від 14.07.2026; іншими матеріалами кримінального провадження, які самі по собі так і в сукупності із іншими доказами містять відомості, як доказ факту та обставин вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Відповідно до ч. 6 ст. 12 КК України, ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, який згідно санкції ч. 4 ст. 408 КК України, яке передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років. Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою щодо ОСОБА_5 є винятковим та вбачається єдино можливим запобіжним заходом, оскільки останній підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавленням волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п`ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Метою та підставами застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_5 є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та експертів у цьому кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний, може здійснити вищезазначені дії. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Необхідність обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Переховуватися від органів досудового розслідування та суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України), що підтверджується, тим що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину за який, передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 12 років у зв`язку із чим розуміючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному, у разі визнання його винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, оцінивши негативні наслідки переховування як менш несприятливі, ніж обмеження, пов`язані з триманням під вартою як запобіжним заходом або відбуванням покарання. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990). Невідворотність покарання за злочини вже саме по собі є підставою та мотивом для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.01.2001 зазначено, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування», а тому ймовірна тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 , у разі визнання його винуватим у кримінальному правопорушенні, є суттєвим елементом, який підтверджує існування ризику переховування останнього від суду. Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства. Крім того, наявність ризику переховування від органу досудового розслідування та суду обґрунтовується тим, що у разі застосування запобіжного заходу не пов`язаного з триманням під вартою, ОСОБА_5 може змінити місце фактичного мешкання, виїхати за межі території України, виїхати на тимчасово окуповану територію України, та переховуватися від органів досудового слідства та суду. Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення (п.2 ч.1 ст.177 КПК України). ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, може вчинити дії спрямовані на знищення документальних носіїв інформації, що мають доказове значення, а також електронні документи, що маються як на електронних матеріальних носіях інформації, так і в хмарних сховищах, у тому числі облікові записи та листування, що підтверджують його протиправну діяльність та зв`язки з особами, які безпосередньо здійснювали вивезення ОСОБА_5 з території військової частини. Крім того, враховуючи що не всі особи причетні до протиправної діяльності встановлені, ОСОБА_5 перебуваючи на волі та маючи матеріали досудового розслідування, які будуть надані останньому в додаток до клопотання про обрання запобіжного заходу, може вчинити дії спрямовані на повідомлення відповідних невстановлених осіб про необхідність знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Незаконно впливати на свідків, інших підозрюваних у кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику незаконно впливу на свідків у даному кримінальному провадженні обґрунтовується тим, що після оголошення підозри ОСОБА_5 , останній обізнаний про факти свідчення свідків, які стали очевидцями його протиправної діяльності. В свою чергу, у разі повернення ОСОБА_5 до розташування військової частини, останній може, як у спосіб погроз так і реально впливати на свідків вчиненого кримінального правопорушення, які являються його спів службовцями та командирами підрозділів, в якому останній проходив військову службу. Також слід взяти до уваги, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальним з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України. Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й в подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином (п.4 ч.1 ст.177 КПК України). На теперішній час у кримінальному провадженню встановлюються всі особи, які причетні до скоєння вказаного злочину та збираються докази на доведення їх вини, оскільки ОСОБА_5 у своїй протиправній діяльності не міг діяти самостійно через необхідність залучення інших осіб, які безпосередньо здійснювали вивезення ОСОБА_5 з території військової частини. Таким чином, ОСОБА_5 перебуваючи на волі, може повідомити вказаних осіб про їх переслідування правоохоронними органами, шо в свою чергу може потягнути знищення потенційних доказів у кримінальному провадженні. Також останній може узгоджувати з такими особами покази між собою за для ухилення таких осіб від кримінальної відповідальності. Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Наявність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому ОСОБА_5 підозрюється, обґрунтовується фактом того, що підозрюваний, мав можливість, самостійно прибути до військової частини, та продовжити проходити військову службу, однак, останній протягом тривалого часу не вживає заходів щодо самостійного повернення до військової частини, що свідчить про умисне продовження вчиненого злочину у якому він підозрюється. Так, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов`язків, попередження та своєчасне припинення вчиняти інші кримінальні правопорушення. Неможливість застосування запобіжних заходів у вигляді особистого зобов`язання, домашнього арешту та особистої поруки відносно підозрюваного пов`язана з тим, що вказані запобіжні заході будуть не достатніми для запобігання вищевказаним ризиками та в умовах воєнного стану, обраний запобіжний захід має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочину. При цьому, застосування більш м`якого запобіжного заходу стосовно підозрюваного ОСОБА_5 з правом внесення застави, не є доцільним та можливим, оскільки обставини злочину, у вчиненні якого останній об`єктивно підозрюється, свідчать про нехтування ним встановленими чинним законодавством України, гарантіями захисту прав і свобод людини та зневажливе відношення до загальнолюдських цінностей і дають підстави вважати, що аналогічним чином він, у разі обрання інших запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, віднесеться до вимог та обмежень запобіжних заходів, не пов`язаних з ізоляцією від суспільства, та зможе перешкоджати виконанню процесуальних рішень, взагалі не виконувати покладених на нього обов`язків, переховуватись від органу досудового розслідування і суду, продовжити злочину діяльність, здійснити незаконний вплив на свідків. Обрання ОСОБА_5 більш м`якого запобіжного заходу не може гарантувати його належну процесуальну поведінку, враховуючи всі встановлені під час досудового розслідування обставини, його особистість, а також беручи до уваги резонансність події та її подальший широкий розголос в суспільстві. Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Відповідно до положень ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. Вищевикладені обставини свідчать про те, що безальтернативне тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_5 є єдиними запобіжним заходом, який здатен запобігти вказаним ризикам. Враховуючи вагомість наявних доказів, тяжкість злочину та суворість покарання, а саме те, що ОСОБА_5 може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому він підозрюється, незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженні іншим чином, а також враховуючи, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України. На підставі викладеного, слідчий звертається до суду з даним клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваного.

У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив його задовольнити.

Підозрюваний та його захисник заперечували щодо клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили застосувати до підозрюваного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Ознайомившись з наданими матеріалами клопотання, заслухавши думку сторін, вивчивши письмові заперечення та додаті матеріали, слідчий суддя приходить до наступного.

Подане слідчим клопотання відповідає вимогам ст.ст. 183, 184 КПК України.

Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 , слідчий суддя вважає, що наведені у ньому дані, виклад яких зроблено з посиланням на матеріали кримінального провадження, свідчать про достатність підстав вважати обґрунтованою підозру у вчиненні ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочинів, то слідчий суддя на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначає, що причетність ОСОБА_5 до вчинення злочинів, підозра у якому йому повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу.

Згідно з ч.8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Прокурором доведено, що ОСОБА_5 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років, намагаючись уникнути покарання може переховуватись від органів досудового розслідування або суду, може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, може незаконно впливати на інших підозрюваних у кримінальному провадженні, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та може вчинити інше кримінальне правопорушення. Запобігти вище зазначеним ризикам можливо лише шляхом застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, тому слідчий суддя вважає можливим задовольнити клопотання слідчого та застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного в межах строку досудового розслідування кримінального провадження. Застосування більш м`якого запобіжного заходу, про який просили підозрюваний та його захисника, є недоцільним, та не буде достатнім для запобігання визначеним ризикам, передбаченим п.п. 1,2,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Відповідно до ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.

Слідчий суддя, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, зважаючи на те, що ОСОБА_5 підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти встановленого порядку несення військової служби, передбаченого ч.4 ст.408 КК України, беручи до уваги, що на даний час на території України введено воєнний стан, враховуючи, характер вчиненого кримінального правопорушення, який свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи, суд в даному випадку вважає за доцільне не визначати розміру застави.

Керуючись ст. ст. 110, 131-132, 176-178, 183-187, 193-194,196-197, 205, 309-310, 369-372, 392-393, 395 КПК України, суд,-

постановив:

Клопотання слідчого в ОВС слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області підполковника юстиції ОСОБА_6 , яке погоджене першим заступником керівника Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_3 , у кримінальному провадженні № 22024040000001119 від 13.09.2024 року, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України задовольнити.

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 60 днів, тобто до 11 вересня 2026 року, без визначення розміру застави..

Контроль за виконанням запобіжного заходу покласти на прокурора.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя ОСОБА_1