Постанова № 138355723, 14.07.2026, Лебединський районний суд Сумської області

Справа № 950/1307/26

Номер провадження 3/950/605/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м.Лебедин

Суддя Лебединського районного суду Сумської області Бакланов Р. В.,

розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції № 3 (м. Лебедин) Сумського районного управління поліції ГУНП в Сумській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Суми, пенсіонера, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП суду не відомий,

за частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

04 травня 2026 року близько 20 год. 00 хв. ОСОБА_1 , перебуваючи за місцем свого проживання у м. Лебедині, вчинив домашнє насильство психологічного характеру стосовно своєї співмешканки ОСОБА_2 , а саме розпочав сварку, словесно погрожував їй фізичною розправою та виганяв із будинку, чим завдав шкоди її психічному здоров`ю, що полягала у виникненні почуття страху, емоційної невпевненості та побоювань за власну безпеку.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив, заяв або клопотань про відкладення розгляду справи не подав.

Відповідно до статті 268 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справа може бути розглянута, якщо є відомості про своєчасне сповіщення її про місце і час розгляду справи та якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду.

Ураховуючи, що участь особи під час розгляду справи за частиною 1 статті 173-2 КУпАП не визначена законом як обов`язкова, ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про судове засідання, однак своїм правом на особисту участь не скористався, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її відповідно до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень.

За правилами статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна певна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Винуватість ОСОБА_1 підтверджується сукупністю досліджених судом доказів.

Протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 779877 від 07 травня 2026 року зафіксовано час, місце та обставини вчинення правопорушення, особу, стосовно якої було вчинено протиправні дії, характер цих дій та їх правову кваліфікацію. Протокол складений уповноваженою посадовою особою, містить підпис ОСОБА_1 та відмітку про роз`яснення йому прав, передбачених статтею 268 КУпАП і статтею 63 Конституції України. Істотних недоліків, які унеможливлювали б використання протоколу як доказу, судом не встановлено.

Із заяви ОСОБА_2 та протоколу прийняття заяви від 07 травня 2026 року встановлено, що вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_1 . За її повідомленням, 04 травня 2026 року близько 20 год. 00 хв. між ними виникла сварка, під час якої ОСОБА_1 словесно погрожував їй фізичною розправою та виганяв із будинку. Звернення до поліції було безпосередньо пов`язане з указаними діями ОСОБА_1 та спрямоване на припинення домашнього насильства.

Суд оцінює пояснення ОСОБА_2 як послідовні й узгоджені з іншими матеріалами справи. Вони містять конкретні відомості про час, місце, учасників та характер протиправної поведінки. Підстав вважати, що ОСОБА_2 обмовила ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

У письмових поясненнях ОСОБА_1 підтвердив факт спільного проживання з ОСОБА_2 , виникнення між ними сварки, висловлювання на її адресу та те, що він виганяв її з будинку. При складанні протоколу ОСОБА_1 зазначив, що з протоколом згоден, заяв і клопотань не має. Таким чином, його письмові пояснення узгоджуються з поясненнями ОСОБА_2 у частині основних фактичних обставин події та підтверджують безпосередню причетність ОСОБА_1 до вчинення правопорушення.

Посилання ОСОБА_1 у письмових поясненнях на те, що фізичного насильства він не застосовував, не спростовує складу правопорушення. ОСОБА_1 інкриміновано вчинення не фізичного, а психологічного домашнього насильства, яке може проявлятися у словесних погрозах, образах, залякуванні, примушуванні залишити житло та інших діях, що викликають у постраждалої особи побоювання за власну безпеку або завдають шкоди її психічному здоров`ю.

Довідкою дільничного офіцера поліції від 08 травня 2026 року підтверджено, що під час перевірки звернення ОСОБА_2 були опитані обидва учасники події. За результатами перевірки встановлено, що ОСОБА_1 вчинив стосовно співмешканки домашнє насильство психологічного характеру, а саме словесно погрожував фізичною розправою та виганяв її з будинку. Відомості, викладені у довідці, узгоджуються з первинними поясненнями сторін і змістом протоколу.

Суд ураховує, що в графі протоколу щодо потерпілої її повні анкетні дані не зазначені. Разом із тим протокол містить відомості про вчинення насильства стосовно співмешканки ОСОБА_2 , а її особу, характер взаємовідносин із ОСОБА_1 та зміст протиправних дій однозначно встановлено з доданих заяви, письмових пояснень та матеріалів перевірки. Тому цей недолік не перешкоджає встановленню фактичних обставин справи та не спростовує сукупності зібраних доказів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнім насильством є діяння фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які вчиняються в сім`ї, у межах місця проживання або між особами, які спільно проживають чи проживали однією сім`єю, але не перебувають або не перебували у родинних відносинах чи шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа.

Психологічним насильством є форма домашнього насильства, яка включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування та інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, якщо такі дії викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Частиною 1 статті 173-2 КУпАП передбачено відповідальність за умисне вчинення будь-яких діянь фізичного, психологічного чи економічного характеру, зокрема погроз, образ чи переслідування, унаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому на їхні відносини поширюється дія Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Словесні погрози фізичною розправою та примушування співмешканки залишити будинок за своїм змістом є діями психологічного характеру. Про заподіяння шкоди психічному здоров`ю потерпілої свідчать характер висловлених погроз, створення для неї небезпечної та емоційно напруженої обстановки, вимушене залишення житла, а також її звернення до поліції з вимогою припинити протиправну поведінку.

Умисний характер дій ОСОБА_1 підтверджується їх змістом і спрямованістю. Висловлюючи погрози фізичною розправою та виганяючи співмешканку з будинку, він усвідомлював протиправний характер своїх дій, передбачав їх негативний вплив на емоційний стан потерпілої та бажав діяти саме таким чином.

Оцінивши кожний доказ окремо та всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що винуватість ОСОБА_1 доведена належними, допустимими й достатніми доказами, а його дії правильно кваліфіковані за частиною 1 статті 173-2 КУпАП як вчинення домашнього насильства психологічного характеру.

Відповідно до статей 23 і 33 КУпАП адміністративне стягнення застосовується з метою виховання особи в дусі додержання законів України та запобігання вчиненню нових правопорушень. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан та обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

При визначенні виду та розміру адміністративного стягнення суд ураховує характер правопорушення, його умисну форму вини, відсутність відомостей про притягнення ОСОБА_1 протягом попереднього року до адміністративної відповідальності за аналогічні дії, його пенсійний вік, майновий стан, а також те, що під час складання матеріалів він не заперечував основних фактичних обставин події.

Обставин, які відповідно до статей 34 і 35 КУпАП пом`якшують або обтяжують відповідальність, судом не встановлено.

Ураховуючи викладене, суд приходить до висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_1 та запобігання вчиненню ним нових правопорушень є адміністративне стягнення у вигляді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією частини 1 статті 173-2 КУпАП, а саме двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.

Відповідно до статті 40-1 КУпАП і пункту 5 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 грн 60 коп.

Керуючись статтями 23, 33, 40-1, 173-2, 221, 245, 251, 252, 268, 280, 283-285, 287, 294, 307, 308 КУпАП, суддя

постановив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) грн 00 коп. на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 665,60 грн (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України, код банку отримувача 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106).

Штраф має бути сплачений не пізніше ніж через п`ятнадцять днів із дня вручення копії постанови, а в разі її оскарження не пізніше ніж через п`ятнадцять днів із дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу в установлений строк постанова підлягає примусовому виконанню. У порядку примусового виконання постанови з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, що становить 680 грн, та витрати на облік правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Лебединський районний суд Сумської області протягом десяти днів із дня її винесення.

Постанова може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців із дня набрання нею законної сили.

Суддя: Роман БАКЛАНОВ