Рішення № 138353151, 20.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3475/26

Справа №754/336/26

РІШЕННЯ

Іменем України

20 липня 2026 року Деснянський районний суд м.Києва в складі:

головуючого - судді Скрипки О.І.,

при секретарі Моторенко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів (пенсії), -

В С Т А Н О В И В :

Позивач Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (далі по тексту - ГУ ПФУ в м.Києві) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що мотивуючи свої вимоги тим, що відповідач перебував на обліку в Управлінні та отримував пенсію за вислугу років з 11.04.2023 року відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З 09.08.2024 року набули право на призначення пенсії за вказаним Законом особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань і згідно ст.2 цього Закону особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. На підставі довідки ДБР від 14.08.2024 року № 387, відповідач проходить службу на посадах начальницького складу ДБР з 14.04.2023 року, в зв`язку із чим відсутні підстави для продовження виплати пенсії. На підставі наведеного, позивачу з 01.09.2024 року припинено виплату пенсії та нараховано переплату за період з 09.08.2024 року по 31.08.2024 року в розмірі 15 022,35 грн.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що переплачені кошти відповідачем в добровільному порядку не повернуто, позивач просив задовольнити його вимоги, стягнути з відповідача вищевказану суму, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 26.01.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін.

18.02.2026 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву. У даному відзиві відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на відсутність правових підстав, а також відсутність зловживань з його боку під час призначення пенсії. Відповідач вважає, що оскільки він з 05.04.2023 року отримує пенсію за вислугу років, з 14.04.2023 року був працевлаштований до ДБР, то обмеження, встановлені ч.2 ст.2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які набули чинності 09.08.2024 року, не можуть поширюватись на нього, тобто пенсія взагалі не підлягала припиненню, а кошти ним набуто за наявності правових підстав.

Посилаючись на викладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судове засідання представник позивача Колодій К. не з`явилась, надавши суду заяву, в якій просить розглядати справу в її відсутність, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився, у відзиві на позовну заяву просить розглядати справу в його відсутність.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних матеріалів.

Дослідивши матеріали справи, дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 перебував на обліку в Управлінні та з 04.05.2023 року отримував пенсію за вислугу років відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на підставі заяви про призначення/перерахунок пенсії (одноразової допомоги) від 12.04.2023 року.

20.04.2023 року відповідач звернувся до ГУ ПФУ в м.Києві із заявою про працевлаштування (звільнення), почато (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Вказаною заявою відповідач повідомив позивача про дату такого працевлаштування (прийняття на службу) з 14.04.2023 року, а також надав довідку ДБР від 14.08.2024 року № 387 про те, що з 14.04.2023 року по день видачі довідки відповідач проходить службу у ДБР на посадах начальницького складу.

29.08.2024 року ГУ ПФУ у м.Києві здійснено розрахунок за пенсійною справою ОСОБА_1 , згідно якого визначено розмір виплати (утримання) - 15 022,35 грн., що є надміру виплаченими коштами.

Позивач просить задовольнити його вимоги, посилаючись на те, що з моменту призначення відповідачу пенсії у зв`язку із змінами чинного законодавства з 09.08.2024 року набули право на призначення пенсії за вказаним Законом особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань і згідно ст.2 цього Закону особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Оскільки відповідач проходить службу на посадах начальницького складу ДБР з 14.04.2023 року, то відсутні підстави для продовження виплати пенсії, а безпідставно виплачена пенсія в розмірі 15 022,35 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Відповідач у відзиві проти вказаних тверджень заперечував, посилаючись на відсутність правових підстав та неправомірності його дій при призначенні пенсії.

Суд вважає, що доводи позивача не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду з огляду на наступне.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статі 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Стаття 1215 ЦК України встановлює випадки, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Частиною 1 статті 1215 ЦК України зазначається, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. При цьому правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем не було доведено факту недобросовісного набуття відповідачем пенсії у розмірі 15 022,35 грн., а також не надано належних доказів для встановлення наявності рахункової помилки зі сторони позивача.

У позовній заяві ГУ ПФУ в м. Києві зазначило, що причиною виникнення переплати є набуття чинності з 09.08.2024 року змін до законодавства України, а саме до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», під дію якого підпадав відповідач і якому з 01.09.2024 року було припинено виплату пенсії.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби. Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється.

Згідно ст. 1-2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п`ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби): особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань.

09.08.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів», яким внесено зміни та доповнення до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині врегулювання питань, пов`язаних із пенсійним забезпеченням та загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням осіб рядового і начальницького складу ДБР.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18), дійшла висновку, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсіонери зобов`язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати.

В разі невиконання цього обов`язку і одержання у зв`язку з цим зайвих сум пенсії пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім`ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду.

Отже повернення надмірно сплачених сум пенсій повертається лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера внаслідок його зловживань.

Також, згідно з ч. 1 ст. 103 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім`ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання територіальними органами Пенсійного фонду України сум переплат пенсій, що є безнадійними до списання визначений «Порядком повернення сум пенсії, виплачених надміру, та списання сум переплат пенсії, що є безнадійними до стягнення» затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 6-4 від 21.03.2003, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.05.2003 за № 374/7695 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пенсійного фонду № 25-3 від 25.11.2014).

Згідно з п. 3 цієї Постанови, суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до статті 50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отже, наведене також свідчить, що повернення надмірно сплачених сум пенсій передбачає стягнення зазначених сум лише у випадку, якщо така надмірна сплата відбулась з вини пенсіонера, а саме через зловживання, зокрема, у випадку надання недостовірної інформації або взагалі ненадання відповідної інформації.

Судом встановлено, що після набрання чинності змін до Закону №2262 відповідач на виконання вимог статті 60 Закону № 2262 подав в установленому законодавством порядку до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві заяву від 20.08.2024 року, в якій поінформував Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві про факт проходження служби в ДБР з 14.04.2023 року.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, за якими можна було б відстежити шлях та причину виникнення помилки при перерахунку пенсії, та з`ясувати, що дана помилка є безпосередньо рахунковою, чи помилкою, пов`язаною з неналежним виконанням обов`язків службовими особами, відповідальними за обчислення та нарахування (перерахування) пенсії, а також здійснення контрольних та ревізійних функцій.

Також в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач вчинив будь-які зловживання зі свого боку або подав позивачу недостовірні дані під час нарахування (перерахунку) та виплати йому пенсії. Тобто позивачем не доведено факту недобросовісності відповідача.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-91цс14, до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про недоведеність позивачем того, що ГУ ПФУ в м. Києві було здійснено переплату пенсії відповідачу з причин зловживань з боку відповідача, рахункової помилки або недобросовісності набувача грошових сум, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Належними доказами в розумінні статті 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, вимоги діючого законодавства, сумлінність поведінки одержувача коштів ОСОБА_1 , недоведеність позивачем того факту, що перерахування пенсії сталося з причин, пов`язаних з технічною помилкою або що суми пенсій виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера, суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 95, 263-265 ЦПК України, ст.ст.1212, 1215 ЦК України, Конституцією України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів (пенсії) - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 20 липня 2026 року.

Суддя: