Ухвала суду № 138351379, 15.05.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2841/26

Провадження № 1-кс/202/3189/2026

ІНДУСТРІАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ДНІПРА

У Х В А Л А

15 травня 2026 року м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , слідчого ОСОБА_3 , прокурора ОСОБА_4 , представника власника майна адвоката ОСОБА_5 , розглянувши в судовому засіданні клопотання слідчого СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 , яке погоджене з прокурором відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025,

У С Т А Н О В И В:

Слідчий СУ ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_3 звернулася з погодженим із прокурором клопотанням, в якому просить накласти арешт шляхом заборони розпорядження та користування на грошові кошти в загальній сумі 35820 гривень та мобільний телефон «Iphone» 13 ProMax, що належить ОСОБА_7 та які були вилучені під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування свого клопотання слідчий посилається на те, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України, а саме за фактом незаконного виготовлення, зберігання алкогольних напоїв шляхом відкриття підпільних цехів з метою подальшого збуту на території Дніпропетровської області.

Під час проведення оперативно-розшукових заходів та негласних слідчих (розшукових) дій отримано відомості стосовно групи осіб, які за попередньою змовою, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення створили схему для вчинення тяжких та інших злочинів, пов`язаних з виготовленням, зберіганням та збутом алкогольної продукції, шляхом відкриття підпільних цехів або з використанням обладнання, що дає змогу масово виготовляти товари вказаної вище категорії, що містять в собі спирт та є лікеро-горілчаними напоями, а також збут лікеро-горілчаних напоїв, які були незаконно виготовлені та мають на собі ознаки підроблених марок акцизного податку, голографічних захисних елементів.

За результатами проведених негласних слідчих (розшукових) дій установлено, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

01 травня 2026 року на підставі ухвали слідчого судді за вказаною адресою був проведений обшук, під час якого виявлено та вилучено мобільний телефон «Iphone» 13 ProMax та грошові кошти в загальній сумі 35820 гривень.

Зазначені речі постановою слідчого визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.

Слідчий зазначає, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон є доказами кримінального правопорушення, відповідають критеріям, визначеним у статті 98 КПК України, свідчать про збут алкогольних напоїв, можуть містити інші відомості, які мають значення речових доказів.

Отже, посилаючись на необхідність збереження речових доказів, слідчий просить накласти арешт на грошові кошти в загальній сумі 35820 гривень та мобільний телефон «Iphone» 13 ProMax, що належить ОСОБА_7 .

В судовому засіданні слідчий і прокурор ОСОБА_4 , який входить до групи прокурорів у кримінальному провадженні, клопотання підтримали.

Представник власника майна адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання слідчого, посилаючись на його необґрунтованість, невмотивованість та відсутність будь-яких належних доказів причетності ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення.

Позиція представника обґрунтована тим, що ОСОБА_8 у даному кримінальному провадженні перебуває в процесуальному статусі свідка, що виключає правові підстави для застосування спеціальної конфіскації майна. Наголошував на законності походження вилучених грошових коштів, оскільки ОСОБА_8 офіційно працює, отримує офіційний дохід.

Крім того, в ході проведення обшуку за місцем проживання не було виявлено та вилучено жодних підакцизних товарів чи спирту, що свідчить про безпідставність вилучення грошей та мобільного телефону, який взагалі належить дружині - ОСОБА_7 .

Вважав, що орган досудового розслідування не надав жодних доказів того, що цей мобільний телефон містить відомості, які мають значення для кримінального провадження чи є доказами кримінального правопорушення.

Також акцентував увагу на тому, що з моменту проведення обшуку та вилучення речей пройшло вже більше двох тижнів. За цей час сторона обвинувачення мала об`єктивну можливість провести огляд мобільного телефону та надати суду відповідні докази.

На підставі викладеного, представник власника майна просить суд повністю відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт зазначеного майна.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали клопотання, доходить до висновку, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Слідчим суддею установлено, що СУ ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025040000000731 від 15.07.2025 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 204, ч. 2 ст. 199 КК України, за фактом незаконного виготовлення, зберігання алкогольних напоїв з метою збуту.

01 травня 2026 року в цьому кримінальному провадженні на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 13.04.2026 був проведений обшук за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 .

Під час обшуку вилучено мобільний телефон «Iphone» 13 ProMax та грошові кошти в загальній сумі 35820 гривень.

Постановою слідчого від 01.05.2026 року вилучені речі визнані речовими доказами.

Розглядаючи клопотання про арешт цього майна, слідчий суддя керується тим, що відповідно до статті 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження, до яких у тому числі належить арешт майна, застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

За змістом частини першої статті 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Відповідно до частини другої статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Зокрема у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу (частина 3 статті 170 КПК).

Так, за приписами статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Частиною 1 статті 173 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу), розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна (частина четверта статті 170 КПК України).

Згідно з частиною 3 статті 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право мирно володіти своїм майном.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Беєлер проти Італії», «Літґоу та інші проти Сполученого Королівства», «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» зазначено, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи; обмеження права власності має переслідувати законну мету за допомогою засобів, які є пропорційними меті; має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано.

Звернувшись із клопотанням про арешт майна, а саме грошових коштів у загальній сумі 35820 гривень та мобільного телефону «Iphone» 13 ProMax, слідчий посилається на необхідність їх збереження як речових доказів, оскільки вони нібито свідчать про збут незаконно виготовлених алкогольних напоїв.

Слідчий суддя вважає, що підстави для арешту вказаного майна слідчим і прокурором не доведені.

Слідчий суддя звертає увагу, що сам по собі факт визнання грошових коштів та мобільного телефону речовими доказами не є безумовною підставою для накладення на них арешту.

Аргументи органу досудового розслідування, викладені у клопотанні, зводяться до загального посилання на необхідність накладення арешту, однак не містять конкретних обставин, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно.

Слідчий суддя враховує, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон знаходилися за місцем мешкання ОСОБА_8 , де в ході проведення обшуку не було виявлено та вилучено жодних підакцизних товарів чи спирту. На підтвердження законності походження вилучених коштів стороною захисту зазначено, що ОСОБА_8 офіційно працює водієм, отримує офіційний дохід.

Крім того, органом досудового розслідування не надано даних та доказів, що вилучений мобільний телефон містить відомості, які мають значення для досудового розслідування.

Слідчий суддя звертає увагу, що ОСОБА_8 про підозру не повідомлялося, що виключає можливість арешту майна з метою забезпечення конфіскації як виду покарання чи застосування спеціальної конфіскації.

За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено наявність достатніх підстав чи розумних підозр вважати, що вилучені грошові кошти та мобільний телефон відповідають критеріям речових доказів, визначеним статтею 98 КПК України.

Таким чином, потреби досудового розслідування не виправдовують застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як накладення арешту на грошові кошти та мобільний телефон, а обмеження права власності за відсутності доведеного зв`язку з об`єктом розслідування є неспівмірним із завданнями кримінального провадження.

На переконання слідчого судді, накладення арешту на вилучене майно не відповідатиме засадам розумності та співмірності обмеження права власності та порушуватиме справедливий баланс між інтересами досудового розслідування та правами конкретної особи (власника майна).

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна необхідно відмовити.

Керуючись ст. 131-132, 170-173, 369-372 КПК України, слідчий суддя

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів.

Слідчий суддя ОСОБА_9