Постанова № 13834965, 24.01.2011, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

24.01.11 Справа № 19/18

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Якімець Г.Г.,

суддів: Зварич О.В.,

Юрченка Я.О.,

при секретарі Горбач Ю.Б.,

за участю представників:

від прокуратури (скаржник) –Сас Є.В. –помічник прокурора

від позивача –Савка Ю.Г.

від відповідача-1,3 –не з’явились

від відповідача-2 –Долішній І.І.

від третьої особи –не з’явився

Розглянувши апеляційну скаргу Прокурора Залізничного району м.Львова, вих.№6-А від 06.12.2010 року

на рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 року, суддя Левицька Н.Г.

по справі №19/18

за позовом Прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача-1 Закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод», м.Львів

до відповідача-2 Регіональне відділення Фонду державного майна України у Львівській області, м.Львів

до відповідача-3 Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради, м.Львів

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», м.Львів

про визнання незаконною приватизації гуртожитків, включення їх до статутного фонду підприємства

в с т а н о в и в :

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.10.2010 року по справі №19/18 позов прокурора Залізничного району м.Львова заявлений в інтересах держави в особі Львівської міської ради задоволено частково. Визнано недійсним розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул.Низинній, 17 та видане на підставі нього свідоцтво про право власності ВАТ “Львівський керамічний завод”, м.Львів на гуртожиток по вул.Низинній, 17 у м.Львові. Позовні вимоги в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради - залишено без розгляду. Припинено провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним ату оцінки вартості майна від 30.11.1993р. і визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ВАТ “Львівський керамічний завод”, м.Львів.

Судом скасовано розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул. Низинній, 17 та видане на підставі нього Свідоцтво про право власності ВАТ “Львівський керамічний завод” на спірну будівлю, з огляду на положення ст.393 ЦК України, Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Поряд з цим, господарським судом припинено провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України в частині позовних вимог щодо визнання недійсними акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, що затверджений наказом РВ ФДМУ у Львівській області та п.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ “Львівський керамічний завод”, оскільки такі не є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами) та не породжують права і обов'язки щодо позивача, а є лише результатом діяльності комісії, яка створена, згідно з наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 09.09.1993р. №262. Вимоги позивача щодо визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.81 ГПК України, оскільки прокурором не подано документально обґрунтованих підстав про порушення прав Львівської міської ради, а останньою не доведено факту порушення відповідачами-1,2 її прав.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Прокуратура Залізничного району м.Львова подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 року по справі №19/18 та задоволити позов в повному обсязі. Зокрема, скаржник вказує на те, що в процесі приватизації Державного підприємства «Львівський керамічний завод»порушено вимоги законодавства про заборону передачі гуртожитків у власність новостворених суб’єктів господарювання, зокрема, приписи ст.ст.2, 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», п.п.41, 42 Методики оцінки вартості об’єктів приватизації, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.1993 року №717. Зокрема, скаржник посилаючись на положення Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затверджене наказом ФДМУ від 22.07.1998 року №1450 вважає, що господарським судом безпідставно припинено провадження в частині вимог про визнання недійсним акту оцінки вартості майна від 30.11.1993р. і визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна переданого у власність ВАТ “Львівський керамічний завод”. Крім того, апелянт не погоджується з рішенням суду в частині залишення без розгляду вимоги щодо визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, з огляду на норми ч.1 ст.3 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Помічник прокурора в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні просила суд скасувати оскаржуване рішення в частині припинення провадження та залишення позову без розгляду, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задоволити.

Представник відповідача-2 зазначав, що гуртожитки, як об’єкти державного житлового фонду, не підлягали приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна», а отже включення вартості гуртожитків в статутний фонд (капітал) ВАТ «Львівський керамічний завод»суперечило вимогам законодавства.

Представники відповідачів-1,3 та третьої особи в судове засідання не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки явка представників сторін не визнавалась обов’язковою, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів-1,3 та третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення помічника прокурора та представників позивача, відповідача-2, розглянувши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, з наступних підстав:

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою Залізничного району м.Львова проведено перевірку щодо додержання вимог чинного законодавства під час приватизації ВАТ «Львівський керамічний завод», в ході якої встановлено, що на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №635 “Про затвердження переліку підприємств, приватизацію майна яких, що перебуває у загальнодержавній власності, доцільно здійснити із залученням іноземних інвестицій”, Регіональним відділенням ФДМ по Львівській області видано наказ від 09.09.1993 року № 262 “Про приватизацію” згідно якого прийнято рішення про приватизацію Львівського керамічного заводу. Наказами Регіонального відділення від 20.10.1993р. №309 та від 29.10.1993р. №346 створені, відповідно, комісія приватизації Львівського керамічного заводу та комісія по інвентаризації майна Львівського керамічного заводу.

Наказом РВ ФДМ України по Львівській області від 30.11.1993р. №399 затверджено акт оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу.

Згідно наказу РВ ФДМУ по Львівській області від 25.02.1994р. № 89 Львівський керамічний завод перетворено у Відкрите акціонерне товариство “Львівський керамічний завод”.

Згідно акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу, вартість гуртожитків по вул. Низинна, 17, 19 у м.Львові включена до статутного фонду акціонерного Товариства під час приватизації (п.п. 79, 80 Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ “Львівський керамічний завод”).

В матеріалах справи наявний наказ РВ ФДМ у Львівській області від 21.11.1997 року №1718, яким затверджено протокол №2 від 30.10.1997 року, засідання комісії з продажу акцій ВАТ «Львівський керамічний завод»про завершення продажу акцій ВАТ за майнові сертифікати та власні кошти. у п.2 вказаного наказу зазначено –процес приватизації ВАТ “Львівський керамічний завод” вважати завершеним.

На підставі розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради від 21.03.2002р. №224 оформлено право власності ВАТ “Львівський керамічний завод” на будівлю гуртожитку по вул.Низинна, 17 у м.Львові, видано свідоцтво про право власності і проведено реєстрацію права власності, про що зроблено Львівським обласним комунальним БТІ запис у реєстрову книгу за №8 за реєстровим №2019 - 20.11.2002 року.

27.05.2004 року перереєстровано статут Закритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод». У п.1.1. вказаного статуту азначено, що ЗАТ «Львівський керамічний завод»створюється шляхом реорганізації (перетворення) Відкритого акціонерного товариства «Львівський керамічний завод», зареєстрованого 30.10.1995 року Залізничною районною адміністрацією виконавчого комітету Львівської Ради народних депутатів, код ЄДРПОУ 00293605, у Закрите акціонерне товариство «Львівський керамічний завод». З моменту державної реєстрації ЗАТ «Львівський керамічний завод»є правонаступником ВАТ «Львівський керамічний завод»та до нього переходять всі права та обов’язки ВАТ «Львівський керамічний завод».

27.05.2004 року видано свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб’єкта підприємницької діяльності –юридичної особи ЗАТ «Львівський керамічний завод»(арк. справи 86). Зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців внесено 20.08.2007 року, про що свідчить довідка з ЄДР ЮО та ФОП від 06.04.2010 року (арк. справи 72-75).

Прокурор Залізничного району м. Львова подаючи до суду позов в інтересах держави в особі Львівської міської ради, зазначає, що включенням до статутного фонду ВАТ “Львівський керамічний завод” гуртожитків, які знаходяться, по вул. Низинній, 17, 19 у м.Львові порушено вимоги законодавства України про приватизацію.

Щодо вимог прокурора про визнання недійсним акту оцінки вартості майна від 30.11.1993 року в частині включення до статутного фонду ВАТ «Львівський керамічний завод»гуртожитків у м.Львові по вул.Низинна,19 та вул.Низинна,17 та скасування п.79-80 Переліку майна переданого у власність ВАТ “Львівський керамічний завод”, затверджені наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 30.11.1993р. №399, слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду мають право звертатись підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації) за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі спори про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 2 статті 20 ГК України серед актів, визнання незаконними яких передбачено статтею 16 ЦК України, як спосіб захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів встановлює, що права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживача.

Тобто, за змістом вказаної норми, господарські суди розглядають на загальних підставах справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими органами, у тому числі, актів господарських товариств, які відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий характер для учасників правовідносин, що виникають, змінюються чи припиняються з прийняттям такого акту.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що акт оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського керамічного заводу та Перелік майна переданого до складу статутного фонду ВАТ “Львівський керамічний завод”, затверджені наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 30.11.1993р. №399 не є нормативними правовими актами, оскільки вони не встановлюють, не змінюють і не скасовують норми права та неодноразово не застосовуються; не є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), так як не породжують права і обов'язки щодо позивача.

Вказані акт та перелік є результатом діяльності комісії, яка створена, згідно з наказом РВ ФДМУ по Львівській області від 09.09.1993 року №262, та не є актами державного чи іншого органу, який може бути предметом оскарження в господарському суді.

З огляду на наведене, господарським судом правомірно припинено провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним акту оцінки вартості майна Львівського керамічного заводу від 30.11.1993р., а також визнання незаконним та скасування п.п.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ВАТ “Львівський керамічний завод” на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Стосовно задоволення позову в частині скасування Розпорядження Залізничної районної адміністрації від 21.03.2002р. №224 про оформлення права власності на будівлю гуртожитку по вул. Низинній, 17 та виданого на підставі нього свідоцтво про право власності ВАТ “Львівський керамічний завод” на гуртожиток по вул. Низинній, 17 у м. Львові, колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного:

Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції на момент приватизації) дія цього закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються.

Згідно ст. 4 Житлового кодексу УРСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Враховуючи приписи ст.ст. 4, 5, 6 Житлового кодексу УРСР, гуртожитки відносяться до об'єктів державного житлового фонду України та перебувають у віданні місцевих рад народних депутатів.

Статтею 127 Житлового кодексу УРСР та п.п. 3, 5 Примірного положення про гуртожитки (затвердженого постановою Ради міністрів УРСР від 03.06.86 № 208), встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки. Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Згідно із ст. 5 Житлового кодексу України, будинки відомчого житлового фонду підлягають поступовій передачі у відання місцевих рад.

Відповідно до ч.9 ст. 8 Закону України „Про приватизацію державного житлового фонду", у разі банкрутства підприємств, зміни форми власності, злиття, приєднання, поділу, перетворення, виділу або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (у тому числі гуртожитки) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад.

Частиною 2 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" передбачено, що дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів житлового фонду, до складу яких згідно з вимогами ст.ст. 4-6 Житлового кодексу УРСР також відносяться гуртожитки.

Щодо залишення судом першої інстанції без розгляду позовних вимог в частині визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, із посиланням на п.5 ч.1 ст.81 ГПК та зазначенням того, що прокурором та позивачем не наведено жодної правової підстави, норми матеріального права, яка б надавала право вилучати гуртожитки зі статутного фонду товариства та зобов'язувала б міську раду їх приймати на баланс. Судом відзначено, що ні прокурором, ні позивачем не обґрунтовано порушення права власності чи іншого речового права Львівської міської ради, а аналіз доводів прокурора та позивача свідчить про обгрунтування ними порушеного права держави.

Відповідно до ст. 38 ГПК України якщо подані докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Згідно із п. 5 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Господарським судом у оскаржуваному рішенні не наведено обставин, які б слугували підставою для залишення позову без розгляду в частині вимог щодо визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради.

В даному випадку суд залишив позов без розгляду, вказуючи на відсутність порушеного права позивача, а саме, що прокурором та позивачем не обґрунтовано порушення права власності чи іншого речового права.

Колегією суддів відзначено, що у разі з'ясування судом відсутності порушеного права позивача чи невідповідності обраного ним способу захисту порушеного права способам, встановленим законодавством, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Відповідно до ч.6 ст.105 ГПК України у випадку скасування апеляційною інстанцією ухвали про залишення позову без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що оскаржуване рішення господарського суду слід скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, справу в цій частині передати в місцевий господарський суд для розгляду по суті.

В решті рішення суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний господарський суд не вбачає. Таким чином, безпідставними є доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду щодо припинення провадження в частині позовних вимог про визнання недійсним ату оцінки вартості майна від 30.11.1993р. і визнання незаконним та скасування пп.79-80 Переліку майна переданого до складу статутного фонду ЗАТ “Львівський керамічний завод”, м.Львів.

Керуючись ст.ст.103,104, 105 ГПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Прокурора Залізничного району м.Львова задоволити частково.

Рішення господарського суду Львівської області від 12.10.2010 року по справі №19/18 скасувати в частині залишення без розгляду позовних вимог про визнання гуртожитків, які знаходяться за адресою: м.Львів, вул.Низинна, 17 та вул. Низинна, 19 об’єктами державного фонду та передачі їх у відання Львівської міської ради, справу №19/18 в цій частині передати в місцевий господарський суд для розгляду по суті.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: Якімець Г.Г.

Судді: Зварич О.В.

Юрченко Я.О.