Рішення № 138348646, 20.07.2026, Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/544/26

Провадження №2/173/1079/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 липня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», представник позивача Жабченко Тетяна Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

21.02.2026 до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», представник позивача Жабченко Тетяна Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.02.2019 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 26201000409384. Первісний кредитор умови договору виконав та надав відповідачу кредит, проте в порушення умов кредитного договору останній грошові кошти не повернув.

15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу № 15/12/21, відповідно до якого ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право Нового кредитора до Відповідача за Кредитними договорами.

Згідно з договором факторингу заборгованість відповідача перед позивачем становить 71370 грн. 46 коп., що складається з:

-29989,72 грн. заборгованість по тілу кредиту;

-29291,06 грн. заборгованість по відсотках;

-12089,68 грн заборгованість по комісії.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 02.03.2026 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач не надав докази надання йому кредиту. Відповідач вважає, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та його підписання не є доказом укладення договору кредиту. Також відповідач не погоджується з розрахунком заборгованості, оскільки, на його думку, він не є належним та допустимим доказом. У зв?язку з чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

03.07.2026 відповідач надав суду заяву про застосування позовної давності до вимог позивача, оскільки вважає, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності. Окрім того відповідач зауважує, що позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги як до нового кредитора.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 ЦПК України.

Суд повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, дослідивши позиції сторін, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного.

Судом встановлено, що 26.02.2019 між Акціонерним товариством «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено договір № 26201000409384 про встановлення кредитного ліміту.

Відповідно до п. 1.3. Договору сума кредитного ліміту 30000 грн., строк кредитного ліміту - 12 місяців. Продовження строку кредитної лінії може здійснюватись необмежену кількість раз у випадку, якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії кредитного ліміту не заявить про припинення строку дії кредитного ліміту.

Процентна ставка за користування Кредитом є фіксованою та становить 48,00% річних, на прострочену заборгованість - 56,00% річних. Згідно з пунктом 1.2.4 щомісячна комісія за користування кредитом становить 2,00% від фактичної заборгованості за кредитом станом на останній банківський день поточного місяця.

Згідно зі ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати відсотків, належних йому.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом установлено, що відповідач власноруч підписав як паспорт споживчого кредиту, так і кредитний договір, що підтверджується матеріалами справи. Кредитний договір містить усі істотні умови, зокрема щодо суми кредиту, строку кредитування, розміру процентної ставки за користування кредитними коштами та порядку їх повернення. За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача про те, що він не був належним чином ознайомлений з умовами кредитування, оскільки підписання ним договору свідчить про ознайомлення зі змістом його умов та погодження з ними.

Виконання умов договору в частині надання кредитних коштів підтверджується випискою по особовому рахунку за період з 26.02.2019 по 14.12.2021, з якої вбачається, що відповідач активно користувався грошовими коштами та періодично вносив суми на прострочену заборгованість.

Водночас суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів надання кредиту з огляду на таке.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках Украі?ни, затверджене Постановою Правління НБУ 04.07.2018 № 75).

За сталою практикою Верховного Суду банківські виписки з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному рахунку. Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 761/24252/14-ц, від 04.12.2024 у справі № 755/4205/14-ц, від 25.01.2023 році у справі № 209/3103/21.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова оплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Зі змісту виписок по рахунках, а також з розрахунку заборгованості видно, що відповідач здійснював періодично погашення заборгованості за кредитом, що, на думку суду, є свідченням того, що відповідач знав та розумів про існування у нього кредитних зобов?язань перед банком.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також судом встановлено, що 15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» укладено Договір факторингу № 15/12/21.

Набуття права вимоги за договором факторингу № 15/12/21 від 15.12.2021 підтверджується також платіжною інструкцією № 3251 від 15 грудня 2021 року, витягом з реєстру боржників до договору факторингу та актом приймання-передачі реєстру боржників.

Суд вважає, що позивач надав належні та допустимі докази переходу прав вимог АТ «Банк Кредит Дніпро» до нього як до нового кредитора, тому доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору факторингу, а також з розрахунком заборгованості заборгованість за кредитом становить 71370 грн. 46 коп., що складається з:

-29989,72 грн. заборгованість по тілу кредиту;

-29291,06 грн. заборгованість по відсотках;

-12089,68 грн заборгованість по комісії.

ОСОБА_1 будучи обізнаним з умовами кредитування, свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим утворилася заборгованість за тілом кредиту в сумі 29989,72 грн та відсотками в сумі 29291,06 грн, які підлягають стягненню на користь позивача, який набув право вимоги первинного кредитора згідно з договором факторингу.

Однак суд не погоджується з вимогами позивача про стягнення заборгованості за комісією.

Як було встановлено судом умовами договору передбачено нарахування комісію за користування кредитом, яка становить 2,00% від фактичної заборгованості за кредитом станом на останній банківський день поточного місяця (п. 1.2.4).

Відповідно до пункту 4 частини першої ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (надалі Закону), загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

До загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (частина 2 ст. 8 Закону).

Отже, цим Законом безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої ст. 1 та частини другої ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до Закону після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина 5 стаття 12 Закону).

Із урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року в справі №202/5330/19 виснувано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою ст.11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2.4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

З розрахунку заборгованості видно, що відповідачу нараховувалась комісія щомісяця, розмір заборгованості за комісією становить 12089,68 грн.

Проте суд звертає увагу, що в кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія, також позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В зв`язку з цим підстави стягувати нараховану позивачем у даній справі заборгованість по комісії в сумі 12089,68 грн. відсутні.

У зв?язку з чим суд вважає доведеною, обгрунтованою суму заборгованості за кредитом в розмірі 59280,78 грн:

-29989,72 грн. заборгованість по тілу кредиту;

-29291,06 грн. заборгованість по відсотках.

Окремо слід зазначити, що доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності застосуванню не підлягають з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «При кінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «При кінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно до п. 1 Закону України № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Враховуючи, що Договір кредиту № 26201000409384 укладено 26 лютого 2019 року, а позов подано до суду 21 лютого 2026 року, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даному випадку не сплив.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування.

На підтвердження понесених судових витрат позивачем надано Договір про надання правничої допомоги № 43453613/1 від 26.01.2026, Акт № 26201000409384 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом, детальний опис робіт, виконаних адвокатом Гулієвою С.А. необхідних для надання правової допомоги, згідно з яким загальна сума становить 3500 грн. та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

При цьому, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.

Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22.

За змістом пункту 1 частини другої статті 137 ЦПК України здійснені стороною у справі судові витрати на правничу допомогу визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічних висновків дійшла ВП ВС у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, ОП КГС ВС від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ТОВ «Цикл Фінанс» витрати на професійну правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.

Позивач під час звернення до суду сплатив судовий збір в сумі 2662 грн. 40 коп., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № СЗ-601 від 28.01.2026. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог 2211,41 грн. (59280,78 х 100%: 71370,46 грн. х 2662,40) та витрат на професійну правничу допомогу 2907,12 грн ( 59280,78 х 100%: 71370,46 х 3500).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», представник позивача Жабченко Тетяна Миколаївна до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112 м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 43453613) заборгованість за кредитним договором № 26201000409384 від 26 лютого 2019 року у розмірі 59280 (п?ятдесят дев?ять тисяч двісті вісімдесят) грн 78 коп:

-29989,72 грн. заборгованість по тілу кредиту;

-29291,06 грн. заборгованість по відсотках.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112 м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ 43453613) понесені судові витрати в частині судового збору в сумі 2211 (дві тисячі двісті одинадцять) грн. 41 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2907 (дві тисячі дев?ятсот сім) грн. 12 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Суддя О.А. Кожевник