Постанова № 13834852, 02.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2011                                                                                           № 6/324

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Ворнікогло В.М. директор

                     Рабишко О.В. дов. б/н від 16.06.2010 року

від відповідача: Менюк С.А. дов. б/н від 01.12.2010 року

Черній С.О. дов. б/н від 17.01.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.11.2010

у справі № 6/324 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Інтер Експрес Сервіс-Україна"

до                                                   Товариство з обмеженою відповідальністю "Атем"

про                                                   стягнення 746499,03 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтер Експрес Сервіс-Україна” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем” про стягнення 775454,81 грн. за надані послуги за договором доручення № 02-01-07/003 від 02.01.2007 р. на транспортно-експедиторське обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і локальному сполученні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не сплачено за послуги, надані позивачем за договором доручення № 02-01-07\003 від 02.01.2007 р.

Позивачем було зменшено розмір позовних вимог до 746499,03 грн. боргу.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.11.2010 у справі № 6/324 позов задоволено повністю.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Експрес Сервіс-Україна» 746499,03 грн. боргу, 7464,99 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що протягом червня - грудня 2007 року експедитор надав замовнику послуги з перевезення на суму 746499,03 грн., що підтверджується доказами, наданими в матеріали справи. Проте, замовник оплату наданих послуг не провів, вимоги експедитора про оплату залишив без задоволення. Станом на день розгляду справи заборгованість відповідачем не погашена.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2010 у справі № 6/324, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга з врахуванням заяви про доповнення обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийнято судом з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Скаржник зазначає, що позивачем не виставлялись відповідачу рахунки відповідно до п. 6.1 Договору. Таким чином, обов’язок щодо оплати за надані послуги у відповідача не виник.

Крім цього, судом першої інстанції не було застосовані норми п. 168 Статуту автомобільного транспорту України. Оскільки покладені в основу позовних вимог договірні правовідносини існували між сторонами у 2007 році і право позивача було порушено в той же період, то в силу вказаної спеціальної норми, строк позовної давності витік через 6 місяців, а саме у 2008 році. Позивач звернувся за захистом порушеного права щодо обов’язку оплати за договором у 2010 році, майже через три роки, тобто поза межами строку позовної давності.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.12.2010 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 19.01.2011 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з нез’явленням у судове засідання 19.01.2011 року представника відповідача, та задоволення клопотання про відкладення, колегією суддів ухвалою від 19.01.2011 року розгляд справи було відкладено на 02.02.2011 року.

Представники відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2010 року у справі №6/324 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечували проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2010 року у справі №6/324.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

02.01.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Експрес Сервіс-Україна» (експедитором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атем» (замовником) було укладено договір доручення № 02-01-07\003 на транспортно-експедиторське обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і локальному сполученні (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору експедитор прийняв на себе зобов'язання здійснювати транспортно-експедиторське обслуговування по перевезенню вантажів автомобільним транспортом у міжнародному і локальному сполученні та надавати інші послуги, узгоджені в замовленнях.

Відповідно до п. 6.1 Договору замовник мав розрахуватись із експедитором за надані транспортно-експедиційні послуги протягом 60-ти календарних днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі рахунку (факсової копії), виставленого експедитором.

Згідно п. 6.3 Договору після оплати послуг експедитор повинен надати замовнику наступні документи: акт виконаних робіт, оригінал CMR, оригінал рахунку фактуру за надані послуги, податкову накладну.

Відповідно до п. 8.2. Договору щодо всього іншого, що не передбачене Договором, а саме порядку та термінів пред’явлення претензій, відповідальності за втрату, пошкодження вантажу та інших питань, сторони керуються Статутом автомобільного транспорту України та Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні. Зазначеним пунктом сторони підпорядкували свої правовідносини за даним договором спеціальному законодавству, а саме Статуту автомобільного транспорту України.

Протягом червня-грудня 2007 року експедитор надав замовнику послуги з перевезення на суму 746499,03 грн., що підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Відповідно до ч.3. ст.6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно п. 8 Листа Вищого арбітражного суду від 29.01.1999, № 01-8/46 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" розрахунки за перевезення вантажів випливають з договору перевезення, тому відносини автотранспортного підприємства і замовників автотранспорту регулюютьсяСтатутом автомобільного транспорту України та Правилами перевезень вантажів.

Пунктом 4 Статуту автомобільного транспорту України вказано, що чинність цього Статуту поширюється на перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, що здійснюються автотранспортними підприємствами.

Статутом автомобільного транспорту України до моменту подання позову передбачений обов’язковий претензійний порядок врегулювання спорів та встановлений 2-х місячний строк розгляду претензії (п.166 Статуту).

Статтею 165 Статуту автомобільного транспорту передбачено, що претензії підприємств, що випливають з цього Статуту, пред'являються протягом двох місяців.

Відповідно до п. 1.1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21.07.1992, № 01-6/856 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом" до пред'явлення автотранспортному підприємству позову, що пов'язаний з втратами, недостачами, псуванням або пошкодженням вантажу, розрахунками за перевозку, стягненням штрафів, а також з інших підстав, які випливають Статуту, обов'язкове пред'явлення до нього претензії. Позови можуть бути пред'явлені до автотранспортного підприємства вантажовідправником чи вантажоодержувачем тільки у випадках повної або часткової відмови задовольнити їх претензію або неодержання у передбачені статтею 166 Статуту строки відповіді на претензію.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач на адресу Відповідача претензії не надсилав.

Крім цього, відповідно до п.168 Статуту автомобільного транспорту України позови до вантажовідправників, вантажоодержувачів можуть бути пред’явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності протягом 6 місяців з дня настання події, що стала підставою для пред’явлення позову.

Згідно п. 2. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21.07.1992, № 01-6/856 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок вантажів автомобільним транспортом" для позовів автотранспортних підприємств до вантажовідправника (вантажоодержувача), що випливають із Статуту, та статтею 168 Статуту встановлений шестимісячний строк позовної давності. Цей строк обчислюється з дня настання події, що стала підставою пред'явлення позову.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Оскільки покладені в основу позовних вимог договірні правовідносини існували між сторонами у 2007 році і право позивача було порушено в той же період, то в силу вказаної спеціальної норми, строк позовної давності витік через 6 місяців, а саме у 2008 році.

Позивач звернувся за захистом порушеного права щодо обов’язку оплати за договором у 2010 році (Ухвала Господарського суду м. Києва про порушення провадження у справі від 25.06.2010 року), тобто поза межами строку позовної давності.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України.)

Крім цього, як вже зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 Договору замовник мав розрахуватись із експедитором за надані транспортно-експедиційні послуги протягом 60-ти календарних днів з моменту розвантаження автомобіля на підставі рахунку (факсової копії), виставленого експедитором.

Позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих в розумінні ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів виставлення відповідачу рахунків. Саме факт звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату грошових коштів, не є підставою для їх сплати, оскільки строк оплати та умови, з якими пов’язана сплата по договору, встановлено самим договором, а саме п. 6.1.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем” підлягає задоволенню, рішення господарського суду м. Києва від 11.11.2010 року у справі №6/324- скасуванню.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ч.2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 75, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Атем” задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 11.11.2010 року у справі №6/324 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4.           Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Експрес Сервіс-Україна» (80530, Львівська обл., Буський р-н., с. Ожидів, код 34107409) або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атем» (01033, Україна, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 19, код 21643937) 3732,50грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Атем» (01033, Україна, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 19, код 21643937) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито за подання апеляційної скарги у сумі 144,77грн, перераховане до Державного бюджету України згідно платіжного доручення №4091 від 17.11.2010р.

6. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №6/324 повернути до Господарського суду м. Києва

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді