Рішення № 138346993, 17.07.2026, Городоцький районний суд Львівської області

441/1131/26 2/441/973/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

(заочне)

17 липня 2026 року Городоцький районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Перетятька О.В.,

за участі секретаря Лихоносової Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Городок Львівської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

представник ТОВ «Споживчий центр» Лисенко О.С. звернулася до суду з позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 24.10.2025-100002412 від 24 жовтня 2025 року в розмірі 35 160 гривень 00 копійок, 2 662 гривні 40 копійок судового збору та 120 гривень 18 копійок витрат, пов`язаних із направленням відповідачу копії позовної заяви з додатками.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 24 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 24.10.2025-100002412. Товариство виконало умови договору та надало відповідачу кредит у розмірі 12 000 гривень 00 копійок, однак відповідач взятих на себе зобов`язань належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 35 160 гривень 00 копійок, яка складається з 12 000 гривень 00 копійок основного боргу, 14 760 гривень 00 копійок процентів за користування кредитом, 6 000 гривень 00 копійок процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, та 2 400 гривень 00 копійок комісії за надання кредиту.

Всупереч умовам кредитного договору відповідач не здійснив передбачених договором платежів та не погасив існуючої заборгованості. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Лисенко О.С. в судове засідання не з`явилася, у позовній заяві просила про розгляд справи за її відсутності та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, причин неявки суду не повідомив.

На сайті «Судова влада України» у розділі Городоцького районного суду Львівської області було розміщено інформацію про час та дату судових засідань у цій справі.

З огляду на належне повідомлення відповідача про розгляд справи, відсутність повідомлення про причини його неявки та заперечень позивача проти заочного розгляду, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає вимогам статті 280 ЦПК України.

Відповідно до статті 128 ЦПК України судова повістка разом із розпискою, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається поштою рекомендованим листом із повідомленням або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншою особою, яка бере участь у справі.

Згідно частини 1 статті 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 211 ЦПК України суд ухвалив розглядати справу без участі сторін.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, розгляд справи здійснюється у їх відсутності, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд приходить до такого висновку.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено кредитний договір № 24.10.2025-100002412, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 12 000 гривень 00 копійок строком на 123 дні, до 23 лютого 2026 року, зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 1 відсотка за кожен день користування кредитом.

Відповідь позичальника про прийняття пропозиції укласти кредитний договір, заявка та інші документи, що є його складовими, підписані ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором E319. Ідентифікація позичальника здійснена за допомогою Системи BankID Національного банку України.

Факт виконання позивачем обов`язку з надання кредиту підтверджується квитанцією та листом платіжної установи, відповідно до яких 24 жовтня 2025 року на платіжну картку відповідача перераховано 12 000 гривень 00 копійок із призначенням платежу «Видача за договором кредиту № 24.10.2025-100002412».

Частинами 1-4 та пунктом 4 частини п`ятої статті 12 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною третьою статті 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

В силу вимог статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до вимог частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 24.10.2025-100002412 від 24 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Враховуючи положення частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до частин першої і другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно із ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (частина п`ята статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З матеріалів справи вбачається, що без ознайомлення з Правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронних договорів кредиту на сайті є неможливим. Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 07 квітня 2021 року в справі № 623/2936/19.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про належне укладення кредитного договору шляхом застосування сторонами передбачених законом електронних підписів, у тому числі електронного підпису позичальника одноразовим ідентифікатором.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року в справі № 561/77/19.

Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23 березня 2020 року в справі № 404/502/18, від 12 січня 2021 року в справі № 524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі № 234/7159/20.

За таких підстав суд вважає, що відповідно до вимог чинного законодавства 24 жовтня 2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 24.10.2025-100002412.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 526, частини першої статті 527, частини першої статті 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до вимог частини другої статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, кредитор вправі вимагати судового захисту порушеного права шляхом стягнення з боржника фактично отриманої суми кредитних коштів та передбачених договором платежів у межах, установлених законом.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 24.10.2025-100002412 від 24 жовтня 2025 року станом на 04 травня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 35 160 гривень 00 копійок та складається з 12 000 гривень 00 копійок основного боргу, 14 760 гривень 00 копійок процентів за користування кредитом, 6 000 гривень 00 копійок процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України та 2 400 гривень 00 копійок комісії за надання кредиту.

Оскільки відповідач платежів на погашення кредиту не здійснював, база нарахування процентів протягом погодженого сторонами 123-денного строку користування кредитом не зменшувалася. Виходячи із суми кредиту 12 000 гривень 00 копійок та погодженої процентної ставки 1 відсоток за день, розмір процентів за строк кредитування становить 14 760 гривень 00 копійок.

Відтак судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання своєчасно та в порядку, передбаченому кредитним договором, належним чином не виконав та кредитні кошти не повернув, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідач ОСОБА_1 не спростував належними доказами наявність заборгованості перед позивачем та не довів факту виконання зобов`язань за кредитним договором, зокрема зі сплати основного боргу і процентів.

Частина перша статті 13 та частина перша статті 81 ЦПК України зобов`язують сторони довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Таким чином, суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази, надавши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, вважає, що позов у частині стягнення з відповідача 12 000 гривень 00 копійок основного боргу та 14 760 гривень 00 копійок процентів за користування кредитом, а всього 26 760 гривень 00 копійок, підлягає задоволенню.

Підстав для стягнення з відповідача комісії за надання кредиту в розмірі 2 400 гривень 00 копійок суд не убачає з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року справа № 186/1333/16-ц, провадження № 61-27618св18 зазначено, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року в справі № 15-рп/2011, держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Так, кредитним договором № 24.10.2025-100002412 від 24 жовтня 2025 року, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем, передбачено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 20 відсотків від суми кредиту, що становить 2 400 гривень 00 копійок.

Водночас договором прямо визначено, що кредитодавець не надає додаткових та/або супутніх послуг. Позивач не зазначив, яку окрему самостійну послугу отримав позичальник за сплату цієї комісії, а фактично встановив плату за сам факт надання кредиту, за користування яким договором уже передбачено сплату процентів.

Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 року справа № 595/290/17, провадження № 61-29972св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року справа № 311/682/16-ц, провадження № 61-24756св18; від 02 жовтня 2019 року справа № 760/20414/14-ц, провадження № 61-31205св18.

Умова, зазначена у договорі порушує принцип добросовісності та призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін, отже суперечить положенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що нарахування позичальнику комісії за надання кредиту без визначення конкретної самостійної послуги, за яку вона сплачується, є незаконним, відтак вимога позивача в частині стягнення з відповідача комісії в розмірі 2 400 гривень 00 копійок задоволенню не підлягає.

Крім цього, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Відповідно до положень пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Проценти в розмірі 6 000 гривень 00 копійок заявлені позивачем саме як відповідальність за прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України та нараховані у період дії воєнного стану. Відтак, з урахуванням прямої заборони, встановленої пунктом 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, позовна вимога в цій частині задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог статей 133, 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позов задоволено на суму 26 760 гривень 00 копійок із заявлених 35 160 гривень 00 копійок, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 026 гривень 33 копійки судового збору та 91 гривня 47 копійок документально підтверджених витрат, пов`язаних із направленням копії позовної заяви з додатками.

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованого на АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ: 37356833, місцезнаходження вулиця Саксаганського, 133-А у місті Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 24.10.2025-100002412 від 24 жовтня 2025 року в розмірі 26 760 (двадцять шість тисяч сімсот шістдесят) гривень 00 копійок, 2 026 (дві тисячі двадцять шість) гривень 33 копійки судового збору та 91 (дев`яносто одну) гривню 47 копійок витрат, пов`язаних із направленням копії позовної заяви з додатками, а всього 28 877 (двадцять вісім тисяч вісімсот сімдесят сім) гривень 80 копійок.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяви про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя Перетятько О.В.