Рішення № 138332948, 20.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 липня 2026 року Справа №320/8281/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛОТС Ю.ЕЙ." до Державного агентства України ПлейСіті про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "СЛОТС Ю.ЕЙ." із позовом до Державного агентства України ПлейСіті , у якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Державного агентства України Плей Сіті №196-Р від 19.12.2025 "Про застосування фінансової санкції (штрафу) за порушення вимог законодавства про азартні ігри до ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ".

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення є протиправним, оскільки відповідь на запит уповноваженого органу була підготовлена та направлена у межах встановленого законодавством строку, а ненадсилання супровідного листа з відповідями на поставлені питання стало наслідком технічної помилки під час формування електронного повідомлення. На думку позивача, такі обставини свідчать про відсутність складу правопорушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 58 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор», оскільки інформація фактично була сформована та призначалася для направлення у встановлений строк, а після виявлення технічної помилки її було негайно усунуто. Крім того, позивач вказує, що відповідач фактично ототожнив технічний недолік способу направлення відповіді із несвоєчасним наданням інформації, хоча предметом адміністративного провадження мало бути виключно питання своєчасності виконання відповідного обов`язку. На переконання позивача, за встановлених обставин могло йтися лише про можливе порушення порядку оформлення або направлення відповіді, яке не інкримінувалося товариству ані в акті про порушення, ані в оскаржуваному рішенні. Позивач також зазначає, що під час прийняття рішення відповідач не врахував усіх обставин справи, не надав належної оцінки причині виникнення технічної помилки, добросовісності поведінки товариства, фактичному виконанню запиту та відсутності будь-яких негативних наслідків для держави чи інших осіб, чим порушив принципи верховенства права, пропорційності, добросовісності, розсудливості, презумпції правомірності дій особи та належного урядування, закріплені Законом України «Про адміністративну процедуру», у зв`язку з чим застосована фінансова санкція не відповідає вимогам законності та є непропорційним втручанням у права позивача.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання Державного агентства України ПлейСіті про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечив та зазначив, що рішення від 19 грудня 2025 року № 196-Р прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом. На думку відповідача, позивач як організатор азартних ігор був зобов`язаний надати інформацію на запит уповноваженого органу не пізніше 28 листопада 2025 року, однак фактично виконав цей обов`язок лише 03 грудня 2025 року. Відповідач зазначає, що електронний лист від 28 листопада 2025 року містив виключно файли з копіями листування із гравцем та не містив відповіді на питання, викладені у запиті, а тому не може вважатися належним виконанням вимог пункту 26 частини першої статті 15 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Крім того, відповідач вказує, що Закон не ставить застосування фінансової санкції у залежність від наявності вини чи умислу організатора азартних ігор, а також не передбачає звільнення від відповідальності у разі допущення технічної помилки. На переконання відповідача, встановлений факт надання інформації після спливу визначеного строку є достатньою підставою для застосування фінансової санкції, яка у цьому випадку має обов`язковий характер і не належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу. Відповідач також зазначає, що під час адміністративного провадження було дотримано вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру», позивача належним чином повідомлено про початок провадження, надано можливість подати письмові пояснення та реалізувати інші процесуальні права, а тому підстав для висновку про порушення процедури прийняття оскаржуваного рішення немає.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, відзив відповідача, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОТС Ю.ЕЙ.» (код ЄДРПОУ 43846231) зареєстроване як юридична особа 30 вересня 2020 року та здійснює діяльність з організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет на підставі ліцензії, виданої відповідно до рішення Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей від 12 квітня 2021 року № 150.

21 листопада 2025 року Державне агентство України ПлейСіті за результатами розгляду звернення громадянина ОСОБА_1 направило позивачу запит № 4-8/2362 про надання інформації щодо обставин участі зазначеної особи в азартних іграх, виплати виграшів, участі у бонусних програмах, дотримання правил організатора азартних ігор та копій листування зі службою підтримки.

Сторонами не заперечується, що 28 листопада 2025 року позивач направив на офіційну електронну адресу відповідача електронне повідомлення, до якого було долучено десять файлів у форматі PDF, що містили копії листування з гравцем.

Також сторонами не заперечується, що лист із відповідями на питання, викладеними у запиті від 21 листопада 2025 року № 4-8/2362, був направлений позивачем 03 грудня 2025 року після того, як останньому стало відомо про його відсутність серед вкладень до електронного повідомлення від 28 листопада 2025 року.

За результатами адміністративного провадження Державним агентством України ПлейСіті прийнято рішення від 19 грудня 2025 року № 196-Р, яким до позивача застосовано фінансову санкцію у вигляді штрафу в розмірі 400 000 грн на підставі пункту 3 частини першої статті 58 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» за несвоєчасне надання інформації на запит уповноваженого органу.

Не погоджуючись із оскаржуваним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «СЛОТС Ю.ЕЙ.», звернулося до суду з позовом у цій справі.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначає правові, економічні, соціальні та організаційні умови проведення азартних ігор регулює Закон України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» (далі -Закон №768-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин третьої та четвертої статі 3 Закону №768-IX, цей Закон є спеціальним (базовим) законом у регулюванні суспільних відносин у сфері організації та проведення азартних ігор. У разі якщо будь-яким іншим законом України встановлено інші правила ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються правила цього Закону.

Відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів, у тому числі щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу, у сфері організації та проведення азартних ігор регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №768-IX метою державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор є створення умов для зниження соціальних ризиків, пов`язаних з їх організацією та проведенням, та забезпечення дотримання організаторами азартних ігор вимог законодавства.

Згідно з частиною другою означеної статті принципами державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор є: 1) захист прав, законних інтересів, життя та здоров`я громадян; 2) забезпечення дотримання однакових для всіх гравців умов азартної гри; 3) забезпечення принципу відповідальної гри; 4) забезпечення дотримання принципів прозорості, стабільності, відкритості, рівності, справедливості та об`єктивності під час проведення азартних ігор; 5) унеможливлення зовнішнього впливу на результати азартних ігор; 6) підтримка розвитку економіки України, соціальної та культурної сфери, підтримка та розвиток спорту, медицини, освіти та науки в Україні за рахунок надходжень від проведення азартних ігор в Україні; 7) заборона протиправного впливу на проведення спортивних подій та їх результати; 8) захищеність персональних даних; 9) запобігання виникненню та боротьба з ігровою залежністю (лудоманією).

Частиною першою статті 6 Закону №768-IX встановлено, державне регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері, а також Уповноваженим органом у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Уповноважений орган (частина третя статті 6 Закону №768-IX).

Згідно з пунктом 26 часини першої статті 15 Закону №768-IX у своїй діяльності організатор азартних ігор зобов`язаний: на запит Уповноваженого органу надавати інформацію та документи, що стосуються діяльності з організації та проведення азартних ігор та/або реклами азартних ігор.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX організатори азартних ігор несуть відповідальність за такі порушення: несвоєчасне або з порушенням встановленого порядку надання передбаченої цим Законом звітності, а так само несвоєчасне або з порушенням встановленого порядку надання документів, інформації на запит Уповноваженого органу - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 мінімальних заробітних плат;.

Постановою Кабінету Міністрів України від 2 травня 2025 року № 505 затверджено Положення про Державне агентство України ПлейСіті (далі - Положення №505, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пунктів 1-3 Положення №505 Державне агентство України ПлейСіті (Агентство ПлейСіті) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра цифрової трансформації і який реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері.

Агентство ПлейСіті у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Основними завданнями Агентства ПлейСіті є:

1) реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері;

2) здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також за проведенням лотерей в Україні;

3) внесення на розгляд Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра цифрової трансформації пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення №505 Агентство ПлейСіті відповідно до покладених на нього завдань у сфері організації та проведення азартних ігор: застосовує фінансові санкції (штрафи), передбачені Законом.

Отже, Державне агентство України ПлейСіті є центральним органом виконавчої влади, уповноваженим забезпечувати реалізацію державної політики в сфері організації та проведення азартних ігор та лотерейній сфері та застосовувати фінансові санкції (штрафи), передбачені Законом №768-IX.

Водночас сам факт наділення відповідача владними повноваженнями щодо застосування фінансових санкцій не свідчить про можливість їх реалізації виключно з підстав формального встановлення окремої обставини без дотримання вимог закону щодо порядку здійснення адміністративного провадження та прийняття адміністративного акта.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічний підхід закріплений у статті статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру», відповідно до якої адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З огляду на приписи частини четвертої статті 3 Закону №768-IX, відповідно до яких відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів, у тому числі щодо здійснення контролю за дотриманням законодавства про рекламу, у сфері організації та проведення азартних ігор регулюються Законом України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, суд доходить висновку, що при вирішенні питання про застосування до позивача фінансової санкції відповідач був зобов`язаний дотримуватися не лише вимог статті 58 Закону №768-IX, а й усіх процедурних гарантій, передбачених Законом України «Про адміністративну процедуру».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Наведені принципи не мають декларативного характеру, а є обов`язковими правилами діяльності адміністративного органу, яких він повинен дотримуватися під час розгляду кожної адміністративної справи. Відповідно, їх недодержання є самостійною підставою для висновку про невідповідність адміністративного акта вимогам закону.

Зміст цих принципів розкривається, зокрема, у положеннях статей 8, 10, 11, 15 та 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», які визначають вимоги до встановлення фактичних обставин справи, оцінки доказів, мотивування адміністративного акта та порядку прийняття рішення.

Відповідно до частин першої - третьої статті 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган забезпечує належне та повне з`ясування обставин адміністративної справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення, а адміністративний акт, який може негативно вплинути на права, свободи чи законні інтереси особи, повинен бути належним чином обґрунтований та містити мотивувальну частину.

Наведена норма закріплює один із базових принципів адміністративної процедури - принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи. Його зміст полягає в тому, що саме адміністративний орган несе обов`язок повно, всебічно та об`єктивно встановити фактичні обставини, які мають значення для прийняття рішення, дослідити всі наявні докази незалежно від того, підтверджують вони його попередню позицію чи свідчать на користь особи, а також надати їм належну правову оцінку.

Зазначений обов`язок не може бути виконаний шляхом встановлення лише окремої обставини, яка потенційно свідчить про наявність підстав для застосування заходів державного примусу. Адміністративний орган зобов`язаний дослідити сукупність усіх обставин адміністративної справи, перевірити доводи особи, оцінити кожний поданий доказ та встановити, чи підтверджують вони наявність усіх елементів юридичного складу правопорушення, визначеного законом.

Лише після такого дослідження адміністративний орган вправі зробити обґрунтований висновок про наявність або відсутність підстав для прийняття адміністративного акта.

У цій справі підставою для застосування до позивача фінансової санкції відповідач визначив порушення, передбачене пунктом 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX, а саме несвоєчасне надання інформації на запит уповноваженого органу.

Отже, предметом доказування під час адміністративного провадження було встановлення факту, чи була інформація, витребувана запитом від 21 листопада 2025 року №4-8/2362, надана позивачем у визначений строк, а якщо ні - яка саме інформація не була надана та чому отримані відповідачем матеріали не давали можливості виконати покладені на нього законом функції.

Як установлено судом, листом від 21 листопада 2025 року №4-8/2362 відповідач звернувся до позивача із запитом про надання інформації щодо розгляду звернення гравця ОСОБА_1 , поставивши п`ять запитань, що стосувалися реєстрації особистого кабінету гравця, його участі у бонусних програмах, виплати виграшу, можливого порушення правил організатора азартних ігор та звернень до служби підтримки із наданням копій відповідного листування.

Судом також установлено, що 28 листопада 2025 року, тобто у межах визначеного відповідачем строку, позивач направив на офіційну електронну адресу відповідача лист із десятьма файлами у форматі PDF.

Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Також сторонами не оспорюється, що окремий документ, який містив систематизований виклад відповідей на поставлені у запиті питання, був повторно направлений позивачем 03 грудня 2025 року після того, як останньому стало відомо про його відсутність серед вкладень первинного електронного повідомлення.

За таких фактичних обставин адміністративний орган був зобов`язаний встановити не лише дату отримання окремого документа із систематизованими відповідями, а насамперед дослідити зміст документів, отриманих 28 листопада 2025 року, та з`ясувати, чи містили вони інформацію, витребувану запитом, у якому саме обсязі вона була надана, які саме відомості були відсутні у документах, отриманих 28 листопада 2025 року, які питання запиту залишились без відповіді та з яких підстав відповідач дійшов висновку про несвоєчасне надання інформації.

Проте зі змісту оскаржуваного рішення, акта про порушення вимог законодавства та протоколу розгляду справи вбачається, що такого дослідження відповідач не здійснив.

Натомість висновок про вчинення позивачем правопорушення зроблено виключно з тієї підстави, що документ із систематизованими відповідями був повторно надісланий 03 грудня 2025 року.

Сам по собі цей факт не дає підстав для висновку про несвоєчасне надання інформації без встановлення того, чи містили отримані 28 листопада 2025 року документи відомості, які були предметом запиту.

Відсутність такого дослідження свідчить про те, що відповідач не виконав покладений на нього статтею 8 Закону України «Про адміністративну процедуру» обов`язок щодо повного та офіційного з`ясування всіх обставин адміністративної справи, що, у свою чергу, виключає можливість визнання оскаржуваного адміністративного акта належним чином обґрунтованим.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження зобов`язаний діяти добросовісно та розсудливо.

Зазначений принцип означає, що адміністративний орган не вправі обмежуватися суто формальним застосуванням норм права або механічною констатацією окремих фактів без оцінки їх змісту та юридичного значення. Добросовісність передбачає чесне та неупереджене здійснення владних повноважень із дотриманням мети, для досягнення якої ці повноваження надані законом, тоді як розсудливість вимагає прийняття рішення після всебічного аналізу всіх обставин справи, оцінки їх взаємного зв`язку та можливих правових наслідків.

Таким чином, адміністративний орган не може підміняти дослідження змісту правовідносин оцінкою лише їх зовнішньої форми.

У спірних правовідносинах відповідач фактично виходив із того, що відсутність серед вкладень до електронного листа окремого документа із систематизованими відповідями автоматично свідчить про несвоєчасне надання інформації незалежно від змісту інших документів, які були отримані у встановлений строк.

Разом із тим такий підхід не враховує ані предмет запиту, ані характер документів, що були подані позивачем, ані обставин, за яких окремий документ був повторно направлений.

Матеріалами справи підтверджується, що 28 листопада 2025 року відповідач отримав від позивача пакет документів, які безпосередньо стосувалися предмета його запиту. Водночас зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається, що відповідач здійснив аналіз цих документів, встановив обсяг інформації, яку вони містили, або з`ясував, чи давали вони можливість перевірити обставини, викладені у зверненні заявника.

Натомість адміністративний орган фактично обмежився констатацією дати повторного надсилання окремого документа із систематизованими відповідями, не встановивши, чи дійсно це свідчило про несвоєчасне надання інформації у розумінні пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX.

За такого підходу відповідач фактично ототожнив форму подання інформації із самим фактом її надання.

Проте диспозиція пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX встановлює відповідальність саме за несвоєчасне надання інформації або документів, а не за спосіб їх оформлення, структурування чи викладення.

Отже, для правильного застосування цієї норми адміністративний орган був зобов`язаний встановити не лише дату отримання окремого документа, а й з`ясувати, чи була інформація, яка вимагалася запитом, фактично доведена до його відома у встановлений строк шляхом подання інших документів.

Однак такого дослідження відповідач не здійснив.

За відсутності оцінки змісту отриманих документів неможливо зробити обґрунтований висновок про те, що позивач несвоєчасно надав саме інформацію, а не лише повторно направив окремий документ, який систематизував уже надані відомості.

Таким чином, висновок відповідача ґрунтується не на встановленні юридично значущих фактів, а виключно на формальній оцінці способу оформлення відповіді на запит, що не відповідає вимогам статті 10 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Відповідно до статті 15 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративне провадження здійснюється з урахуванням презумпції правомірності дій та вимог особи. Зміст зазначеного принципу полягає в тому, що особа не зобов`язана доводити відсутність порушення, тоді як адміністративний орган повинен встановити та підтвердити належними і допустимими доказами усі юридично значущі обставини, які є підставою для прийняття адміністративного акта, що обмежує права чи законні інтереси особи.

Отже, саме адміністративний орган повинен довести не лише факт існування певної обставини, а й те, що ця обставина утворює склад порушення, передбаченого законом.

У цій справі відповідач повинен був довести, що станом на закінчення строку, визначеного у запиті від 21 листопада 2025 року № 4-8/2362, інформація, витребувана запитом, не була надана позивачем.

Однак таких обставин відповідач не встановив.

З матеріалів справи вбачається, що у межах установленого строку відповідач отримав від позивача пакет документів, які стосувалися предмета запиту. При цьому відповідач не встановив, яка саме інформація була відсутня у цих документах, не визначив, які питання запиту залишилися без відповіді, не дослідив зміст отриманих матеріалів та не навів мотивів, з яких вони не могли бути використані під час розгляду звернення заявника.

Таким чином, висновок про несвоєчасне надання інформації зроблено без встановлення фактичної відсутності такої інформації.

Фактично відповідач виходив із презумпції неправомірності поведінки позивача, поклавши в основу рішення виключно факт повторного направлення окремого документа із систематизованими відповідями, хоча сам по собі цей факт не свідчить про те, що інформація не була надана раніше в іншій формі.

Такий підхід суперечить статті 15 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Крім того, відповідно до частин першої та другої статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний акт повинен бути мотивованим. Його мотивувальна частина повинна містити встановлені адміністративним органом фактичні обставини, оцінку доказів, посилання на матеріали справи, правову оцінку встановлених фактів та мотиви, з яких адміністративний орган дійшов відповідних висновків.

Належне мотивування адміністративного акта є не формальною вимогою до його оформлення, а процесуальною гарантією захисту прав особи. Саме мотивувальна частина рішення повинна давати можливість перевірити, які факти встановив адміністративний орган, які докази поклав в основу своїх висновків, які доводи особи були ним розглянуті та з яких підстав вони були прийняті або відхилені.

Оскаржуване рішення таким вимогам не відповідає.

З його змісту не вбачається, що відповідач здійснив аналіз документів, отриманих 28 листопада 2025 року, визначив обсяг інформації, яка містилася у цих документах, встановив, які саме відомості залишилися ненаданими, або навів мотиви, з яких подані документи не могли вважатися відповіддю на запит.

Так само рішення не містить оцінки пояснень позивача щодо технічного характеру помилки, внаслідок якої окремий документ із систематизованими відповідями не був долучений до первинного електронного повідомлення, хоча зазначені доводи безпосередньо стосувалися предмета доказування та підлягали перевірці під час адміністративного провадження.

Отже, мотивувальна частина оскаржуваного рішення фактично зводиться до констатації дати повторного надсилання окремого документа без наведення мотивів, які б свідчили про дослідження всіх обставин адміністративної справи та юридичне обґрунтування висновку про наявність у діях позивача складу порушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 58 Закону № 768-IX.

За таких обставин суд доходить висновку, що оскаржуваний адміністративний акт не відповідає вимогам статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», а тому не може вважатися належним чином мотивованим.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження зобов`язаний дотримуватися принципу пропорційності, забезпечуючи необхідний баланс між несприятливими наслідками для прав, свобод та законних інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване відповідне рішення.

Зміст цього принципу полягає не лише у співмірності заходу державного примусу із наслідками для особи, а й у тому, що будь-яке втручання у її права може здійснюватися лише за умови належного встановлення всіх юридично значущих обставин та доведення існування передбачених законом підстав для такого втручання.

Отже, оцінка пропорційності адміністративного акта є можливою лише після встановлення факту вчинення особою саме того порушення, відповідальність за яке передбачена законом.

У цій справі відповідач застосував до позивача фінансову санкцію у фіксованому розмірі, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX.

Разом із тим матеріали справи не підтверджують, що відповідач встановив усі обставини, необхідні для висновку про несвоєчасне надання інформації.

Як уже зазначалося судом, відповідач не дослідив зміст документів, отриманих 28 листопада 2025 року, не встановив, яка саме інформація була відсутня, не з`ясував, чи могли отримані документи бути використані для розгляду звернення заявника, та фактично ототожнив відсутність окремого документа із відсутністю інформації як такої.

За таких обставин застосування фінансової санкції ґрунтувалося не на встановленні складу правопорушення, а виключно на формальному тлумаченні способу оформлення відповіді на запит.

Сам по собі факт повторного направлення окремого документа не може бути достатньою підставою для застосування до суб`єкта господарювання заходу державного примусу без встановлення того, що витребувана інформація дійсно не була надана у визначений законом строк.

Таким чином, відповідач застосував найбільш несприятливий для позивача наслідок без належного встановлення фактичних і правових підстав для цього.

За відсутності належного підтвердження складу порушення таке втручання не може вважатися пропорційним у розумінні статті 11 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Отже, під час розгляду адміністративної справи та прийняття оскаржуваного рішення відповідачем не було дотримано вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

Зокрема, судом установлено, що відповідач: не виконав обов`язку щодо офіційного, повного та всебічного з`ясування всіх обставин адміністративної справи, передбаченого статтею 8 Закону України «Про адміністративну процедуру»; не дослідив зміст документів, отриманих 28 листопада 2025 року, не встановив, яку саме інформацію вони містили, які питання запиту залишилися без відповіді та чи перешкоджала відсутність окремого документа виконанню покладених на нього законом повноважень; не здійснив належної оцінки доказів, пояснень позивача та інших матеріалів адміністративної справи; фактично підмінив дослідження змісту правовідносин формальною оцінкою способу оформлення відповіді на запит, що суперечить вимогам статті 10 Закону України «Про адміністративну процедуру»; не довів наявності всіх елементів складу порушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX, чим порушив принцип презумпції правомірності дій особи, закріплений статтею 15 Закону України «Про адміністративну процедуру»; прийняв адміністративний акт без належного мотивування, не навівши оцінки доказів, мотивів відхилення доводів позивача та юридичного обґрунтування своїх висновків, що суперечить статті 72 Закону України «Про адміністративну процедуру»; застосував до позивача фінансову санкцію без належного встановлення юридичних підстав для такого втручання, що не відповідає принципу пропорційності, визначеному статтею 11 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Сукупність наведених порушень свідчить про те, що адміністративне провадження було проведене не відповідно до вимог Закону України «Про адміністративну процедуру», а прийнятий за його результатами адміністративний акт не відповідає критеріям законності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та належного мотивування.

При цьому наведені порушення не можуть розглядатись як окремі формальні недоліки адміністративного провадження, адже вони безпосередньо вплинули на зміст прийнятого рішення, оскільки саме внаслідок не дослідження доказів, не встановлення всіх юридично значущих обставин та ненадання оцінки доводам позивача адміністративний орган дійшов висновку про наявність складу порушення.

Суд також оцінює доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву.

Посилання відповідача на те, що позивач повторно надіслав документ із систематизованими відповідями лише 03 грудня 2025 року, саме по собі не спростовує доводів позивача про незаконність оскаржуваного рішення.

Так, предметом доказування у цій справі є не дата повторного направлення окремого документа, а встановлення факту несвоєчасного надання саме інформації, витребуваної запитом.

Водночас відповідач не довів, що інформація, яка містилася у документах, отриманих 28 листопада 2025 року, не давала можливості здійснити розгляд звернення заявника або не містила відповідей на поставлені у запиті питання.

При цьому відповідач у відзиві фактично не спростовує встановлених судом порушень адміністративної процедури. Його доводи зводяться до повторення правової позиції, покладеної в основу оскаржуваного рішення, однак не містять пояснень щодо причин не дослідження документів, отриманих 28 листопада 2025 року, ненадання оцінки доводам позивача, не встановлення обсягу фактично наданої інформації та недотримання вимог статей 8, 10, 11, 15, 72 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Таким чином, наведені у відзиві аргументи не спростовують встановлених судом порушень, а підтверджують, що адміністративний орган послідовно виходив із формального розуміння підстав застосування фінансової санкції.

Суд також не приймає доводи відповідача про те, що електронний лист від 28 листопада 2025 року містив виключно копії листування із гравцем та не містив відповіді на питання, викладені у запиті, а тому не може вважатися належним виконанням пункту 26 частини першої статті 15 Закону №768-ІХ, оскільки саме по собі таке твердження не підтверджує наявності складу правопорушення, позаяк відповідач не встановив, які саме питання запиту залишилися без відповіді, який обсяг інформації фактично був отриманий 28 листопада 2025 року та з яких підстав отримані документи не могли бути використані під час розгляду звернення заявника. Отже, наведений довід є лише твердженням адміністративного органу, яке не підтверджене належним дослідженням матеріалів адміністративної справи.

Не можуть бути прийняті судом й доводи відповідача про те, що для застосування фінансової санкції достатнім є сам факт повторного надсилання документа після спливу встановленого строку, оскільки такий висновок можливий лише після встановлення того, що інформація витребувана запитом, дійсно не була надана адміністративному органу у визначений строк, проте відповідачем цього встановлено не було.

Такий підхід фактично ототожнює спосіб оформлення відповіді із самим фактом надання інформації та розширює зміст пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX, який встановлює відповідальність саме за несвоєчасне надання інформації або документів, а не за спосіб їх систематизації чи оформлення.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що Закон №768-ІХ не ставить застосування фінансової санкції у залежність від наявності вини чи умислу організатора азартних ігор та не передбачає звільнення від відповідальності у разі технічної помилки. Дійсно, зазначена норма не містить такої умови. Водночас предметом судового розгляду у цій справі не є питання вини позивача або оцінка причин виникнення технічної помилки. Вирішальним є те, що відповідач не довів самого факту вчинення порушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 58 Закону №768-ІХ, оскільки не встановив, що витребувана інформація була відсутня станом на сплив встановленого строку, та не дослідив зміст документів, отриманих 28 листопада 2025 року. За таких обставин доводи відповідача щодо відсутності необхідності встановлення вини не впливають на правильність висновків суду.

Суд також не приймає доводи відповідача про те, що застосування фінансової санкції у цьому випадку має обов`язковий характер та не належить до дискреційних повноважень уповноваженого органу. Суд погоджується, що у разі належного встановлення складу порушення застосування фінансової санкції здійснюється у спосіб, визначений законом. Разом з тим імперативний характер санкції не звільняє адміністративний орган від обов`язку попередньо встановити всі юридично значущі обставини справи, дослідити докази та дотриматися вимог Закону України «Про адміністративну процедуру». Лише після належного встановлення факту вчинення порушення адміністративний орган набуває повноваження застосовувати передбачену законом фінансову санкцію. Оскільки у справі, що розглядається такі обставини відповідачем належним чином не встановлені, наведений довід також не спростовує висновків суду.

Крім того, наведені відповідачем доводи не спростовують установленого судом факту недодержання вимог статей 8, 10, 11, 15 та 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», які є обов`язковими незалежно від правової позиції адміністративного органу щодо суті спору.

Окремо суд звертає увагу на те, що застосування пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX не може зводитися до суто формального встановлення факту відсутності окремого документа серед вкладень до електронного листа без оцінки того, чи була фактично досягнута мета відповідного правового регулювання.

Встановлюючи відповідальність за несвоєчасне надання інформації або документів на запит уповноваженого органу, законодавець мав на меті забезпечити можливість ефективного здійснення державного контролю у сфері організації та проведення азартних ігор, своєчасного отримання необхідної інформації та належного виконання уповноваженим органом покладених на нього функцій.

Отже, юридично значущим для правильного застосування пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX є не сам по собі спосіб оформлення відповіді чи структура поданих документів, а встановлення того, чи була витребувана інформація фактично доведена до відома адміністративного органу у визначений строк та чи позбавила її відсутність адміністративний орган можливості реалізувати свої повноваження.

Саме тому під час адміністративного провадження відповідач був зобов`язаний встановити, чи містили документи, отримані 28 листопада 2025 року, інформацію, яка запитувалася, чи дозволяли вони здійснити перевірку звернення заявника, а також які саме юридично значущі наслідки настали внаслідок відсутності окремого документа із систематизованими відповідями.

Однак такого дослідження проведено не було.

За відсутності встановлення зазначених обставин висновок про наявність складу порушення фактично ґрунтується виключно на формальному недотриманні способу оформлення відповіді, тоді як Закон №768-IX не встановлює відповідальності за порушення форми викладення інформації, якщо сама інформація була надана адміністративному органу.

Такий підхід суперечить не лише змісту пункту 3 частини першої статті 58 Закону №768-IX, а й визначеній статтею 4 цього Закону меті державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор, принципам добросовісності, розсудливості та пропорційності, закріпленим Законом України «Про адміністративну процедуру», а також принципу верховенства права, який виключає можливість застосування заходів державного примусу виключно з формальних підстав без встановлення реального порушення вимог закону.

З огляду на викладене суд зазначає, що адміністративний орган не може обмежуватися встановленням окремої обставини, яка лише потенційно може свідчити про наявність порушення. Його обов`язок полягає у встановленні саме тих фактичних обставин, які утворюють юридичний склад правопорушення, визначеного законом, із наданням оцінки всім доказам, що містяться в матеріалах адміністративної справи. Якщо адміністративний орган не встановив усіх юридично значущих обставин, не дослідив належним чином докази та не дотримався вимог адміністративної процедури, він не набує повноваження на застосування фінансової санкції. За таких умов адміністративний акт є протиправним незалежно від того, чи існували окремі формальні обставини, на які посилається відповідач, оскільки саме процедура його прийняття не відповідала вимогам закону.

За наведених обставин суд доходить висновку, що рішення Державного агентства України ПлейСіті від 19 грудня 2025 року №196-Р прийняте без належного встановлення всіх юридично значущих обставин справи, із порушенням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» та за відсутності належного обґрунтування наявності у діях позивача складу порушення, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 58 Закону №768-ІХ. Зазначені порушення є самостійною та достатньою підставою для визнання спірного рішення протиправним і його скасування, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 6000,00 грн.

Ураховуючи задоволення позовних вимог, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного агентства України Плей Сіті №196-Р від 19.12.2025 "Про застосування фінансової санкції (штрафу) за порушення вимог законодавства про азартні ігри до ТОВ "СЛОТС Ю.ЕЙ".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СЛОТС Ю.ЕЙ" (03150, м. Київ, вул. Ділова, 6, код ЄДРПОУ 43846231) за рахунок бюджетних асигнувань Державного агентства України Плей Сіті (01001, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 3, ЄДРПОУ 45883055) судовий збір у розмірі 6000 (шість тисяч) грн 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.