Ухвала суду № 138328564, 20.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057)705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

УХВАЛА

20.07.2026м. ХарківСправа № 911/1902/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

без виклику сторін

розглянувши заяву про видачу судового наказу

заявникТовариства з обмеженою відповідальністю «Шериф Бізнес» (02121, м. Київ, Харківське шосе, б. 190, оф. 681) боржникФізичної особи-підприємця Антонова Івана Петровича ( АДРЕСА_1 ) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення 40460,57 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" звернулося до господарського суду харківської області із заявою про видачу судового наказу за вимогами щодо стягнення з Фізичної : 40460,57 грн, з яких: 4300,00 грн. сума боргу за надані послуги; 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання; 1075,00 штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.1 Договору; 12900,00 грн штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.3 Договору; 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. Договору та 266,24 грн. судового збору.

Господарським судом Харківської області 20.07.2026 було видано судовий наказ щодо стягнення заборгованості у розмірі 4300,00 грн. та 266,24 грн. судового збору.

Разом з тим, щодо 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання; 1075,00 штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.1 Договору; 12900,00 грн штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.3 Договору; 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. Договору, суд дійшов висновку про необхідність відмови у видачі судового наказу, виходячи з наступного.

Згідно з чч.1,2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до ст.147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Згідно з ст.148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Частиною 1 статті 509, статтями 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а в разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як стверджує заявник у боржника наявне зобов`язання щодо сплати 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання.

Пунктом 3.2.13. Договору встановлено, що після припинення договірних відносин одразу, але у строк, що не перевищує 3-х робочих днів, повернути ВИКОНАВЦЮ обладнання, яке надане ЗАМОВНИКУ в користування (зазначене в п. 5, Додатку І даного Договору), у стані, придатному до подальшої експлуатації, а у випадку не повернення у встановлений строк ЗАМОВНИК або повернення пошкодженого обладнання, зобов`язаний сплатити ВИКОНАВЦЮ його повну вартість в сумі, що передбачена даним Договором;

Щодо припинення договору заявник зазначає наступне: "у зв`язку із тривалим невиконанням Боржником грошових зобов`язань по сплаті вартості послуг, починаючи з 01 травня 2026 року послуги, що передбачені умовами Договору, Виконавцем не надаються на підставі п.4.1.4. Договору."

Відповідно до 4.1.4. виконавець має право достроково розірвати Договір, попередньо повідомивши про це ЗАМОВНИКА в телефонному режимі або смс- повідомленням у разі, якщо останній:

а) не здійснює оплату, чи затримує розрахунок по даному Договору;

б) не виконує зобов`язань за цим Договором;

в) не надав повної та достовірної інформації щодо стану справ на Об`єкті, а саме, наявності або можливості виникнення конфліктних ситуацій, спірних питань, які стосуються законних прав на Об`єкт;

г) за власним бажанням, попередивши про це ЗАМОВНИКА за 15 днів до моменту розірвання.

Доказів виконання умов пункту 4.1.4. подана до суду заява не містить.

Разом з тим у повідомленні-вимозі про неналежне виконання зобов`язання за договором та сплату грошових коштів вих. № 19-05/19-9 від 19.05.2026 заявник зазначає наступне: "В зв`язку з вашим зверненням починаючи з 01 травня 2026 року послуги, що передбачені умовами договору, Виконавцем не надаються.".

Доказів такого звернення матеріали заяви не містять.

У зв`язку з чим заявником зазначаються різні підстави припинення договору, щодо яких до суду не надано жодних доказів на їх підтвердження, що фактично унеможливлює встановлення судом факту припинення договору та дати з якої заявник мав би право застосовувати умови пункту 3.2.13. договору.

Отже, вимога щодо сплати 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання не може вважатися неоспорюванною, оскільки остання застосовується у випадку припинення договору. Як встановлено судом вище, факт припинення договору, жодними доказами, які містяться в матеріалах заяви не підтверджується. У зв`язку з чим, зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Щодо заявлених до стягнення 1075,00 грн штрафних санкції передбачених п. 5.1.1.1 Договору та 12900,00 грн штрафних санкцій передбачених п. 5.1.1.3 Договору суд зазначає наступне.

Пунктом 5.1.1. встановлено, що замовник за несвоєчасну оплату наданих ВИКОНАВЦЕМ послуг, ЗАМОВНИК зобов`язується сплатити наступні неустойки:

5.1.1.1. за несвоєчасну оплату наданих ВИКОНАВЦЕМ послуг протягом календарного місяця, ЗАМОВНИК зобов`язується оплатити штрафні санкції у розмірі 100% загальної вартості послуг ВИКОНАВЦЯ (Всього за місяць), що зазначена в п. 2. Додатку №1 до Договору., за кожен факт прострочення;

5.1.1.3. За прострочення оплати наданих ВИКОНАВЦЕМ послуг понад 60 календарних днів, ЗАМОВНИК зобов`язаний додатково сплатити на користь ВИКОНАВЦЯ неустойку у вигляді штрафної санкції в розмірі 100 (сто) % від суми Річної оплати ЗАМОВНИКА, що розраховується в порядку передбаченому п. 2.3.1. даного Договору.

Отже, у даному випадку під штрафними санкціями мається на увазі саме неустойка.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов`язань.

Відповідно до ч.1 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

З аналізу вказаних норм чинного законодавства, слідує, що неустойка не є заборгованістю за договором, а є штрафною санкцією. Вимоги про сплату неустойки у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань, хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов`язання боржником. Натомість наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості.

Вимога щодо стягнення неустойки не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, адже неустойка є не заборгованістю за договором, а штрафною санкцією. Стягнення неустойки не є заходом відповідальності за порушення зобов`язань, який спрямований на компенсацію негативних для кредитора наслідків, та обґрунтованість її стягнення потребує розгляду по суті.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З огляду на викладене наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості за заявою особи, якій належить таке право вимоги.

Отже суд дійшов до висновку, що вимоги в частині стягнення 1075,00 грн штрафних санкції передбачених п. 5.1.1.1 Договору та 12900,00 грн штрафних санкцій передбачених п. 5.1.1.3 Договору, а саме неустойки не підлягають розгляду в порядку наказного провадження.

Щодо заявленої до стягнення 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. Договору, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.2.7. Договору передбачено, що виконавець маж право здійснювати організаційно-технічні заходи (пусконалагоджувальні роботи, підключення на ПЦН. тощо) спрямовані на забезпечення надання Послуг. Такі заходи здійснюються Виконавцем безкоштовно за виключенням випадків передбачених п. 3.2.18 даного Договору. Сторони погодили, що завершення здійснення таких заходів визнається Сторонами, шляхом підписання даного Договору та не потребує додаткового підтвердження.

Відповідно до пункту 3.2.18. Договору, замовним зобов`язаний у разі надання ЗАМОВНИКУ обладнання в користування, вказаного в п. 5. Додатку 1 до Договору та розірвання даного Договору протягом 18-ти (вісімнадцяти) календарних місяців з моменту його підписання, сплатити на користь Виконавця компенсацію за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п. 4.2.7., у розмірі: 1 100,00 грн. (одна тисяча сто гривень 00 копійок) за кожен Об`єкт протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту розірвання даного Договору.

Умовою застосування зазначеною компенсації є розірвання договору.

Як встановлено судом вище, матеріали заяви не містять доказів припинення відносин між заявником та боржником. Отже, зазначена вимога не може вважатися неоспорюваною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 152 ГПК України передбачено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов`язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що у заяві Товариства з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" про видачу судового наказу містяться вимоги про стягнення неустойки, які за своєю правовою природою не є вимогою про стягнення заборгованості за Договором, та не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення 1075,00 штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.1 Договору; 12900,00 грн штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.3 Договору (неустойки) та 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання; 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. Договору.

Згідно з частиною другою статті 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись статтями 148, 152 - 154, 234 - 236 ГПК України, господарський суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариство з обмеженою відповідальністю "Шериф Бізнес" у видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з Товариство з обмеженою відповідальністю "Тандем плюс": 21085,57 грн відшкодування вартості обладнання; 1075,00 штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.1 Договору; 12900,00 грн штрафні санкції передбачені п. 5.1.1.3 Договору; 1100,00 грн компенсації за здійснення організаційно-технічних заходів, визначених п.4.2.7. Договору.

Ухвала набрала законної сили 20.07.2026 та може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її підписання до Східного апеляційного господарського суду.

СуддяЖиляєв Є.М.