Рішення № 138326129, 09.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2026Справа № 910/2442/26Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участю секретаря судового засідання Білошицької А.В., розглянувши матеріали справи за позовом Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 731 813,25 грн,

за участю представників:

позивача: Січевлюка В.А.;

відповідача: Левченко О.О.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2026 року Приватне акціонерне товариство "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) 1 426 613,25 грн, з яких: 694 800,00 грн - основний борг, 515 225,99 грн - інфляційні втрати, 104 562,65 грн - три проценти річних, 112 024,61 грн - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем покладених на нього зобов`язань за договором поставки товару від 4 грудня 2020 року № 463(2)20УК у частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 9 березня 2026 року відкрито провадження у справі № 910/2442/26, вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 7 квітня 2026 року.

19 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 23 березня 2026 року задоволено.

23 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив від цієї ж дати, у якому останній проти задоволення позову заперечував, оскільки, на його думку, позивач неправильно визначив строк виконання грошового зобов`язання щодо оплати частини вартості товару в сумі податку на додану вартість (далі - ПДВ). Умовами договору не встановлено конкретного строку такої оплати після реєстрації податкової накладної на відповідну господарську операцію. При цьому, позивач не надав доказів належної реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), у зв`язку з чим, на думку відповідача, обов`язок з оплати вартості спірного товару не настав. Разом із цим, прострочення виконання спірного грошового зобов`язання виникло не з вини відповідача, а зумовлене дією обставин непереборної сили (форс-мажорними обставинами). Відповідач також був позбавлений можливості виконати спірне грошове зобов`язання з огляду на наявність повідомлення на офіційних сайтах Служби безпеки України (далі - СБУ) та Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА) про підозру здійснення Товариством постачання товару до підприємств держави-агресора. Відповідач вказував і на необґрунтованість заявлених до стягнення позивачем сум трьох процентів річних, інфляційних втрат та просив суд застосувати до вказаних позовних вимог наслідки спливу строку позовної давності. На думку відповідача, вимоги про стягнення неустойки є безпідставними, оскільки письмова домовленість сторін про забезпечення виконання спірного зобов`язання у вигляді пені відсутня. З огляду на викладене відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову.

27 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив від цієї ж дати, у якій останній зазначав, що обов`язок відповідача оплатити поставлений товар виник у визначений договором строк й не залежить від реєстрації податкової накладної чи дій податкових органів. На думку Товариства, відповідач безпідставно посилався на форс-мажорні обставини, оскільки не довів їх вплив на виконання спірного зобов`язання та у порушення передбаченого договором порядку своєчасно не повідомив позивача про їх настання. У ой же час, строк виконання спірного грошового зобов`язання настав ще до виникнення обставин, пов`язаних з окупацією Запорізької АЕС та іншими подіями, на які посилався відповідач у своєму відзиві. Відповідач не надав сертифіката Торгово-промислової палати України, який підтверджував би наявність форс-мажорних обставин у спірних правовідносинах. Разом із тим, на час звернення позивача з даним позовом до суду обвинувальний вирок щодо посадових осіб Товариства на підтвердження співпраці позивача з підприємствами держави-агресора відсутні, будь-які обмеження щодо можливості здійснення переказу грошових коштів на відкриті в банківських установах рахунки позивача ні Національним банком України, ні іншими органами державної влади не встановлені. На думку позивача, вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, а період їх нарахування визначений з урахуванням продовження строків позовної давності та їх подальшого зупинення. Окремо позивач зазначав, що заявлена до стягнення з відповідача пеня передбачена безпосередньо нормами чинного законодавства, що виключає необхідність додаткового встановлення такої штрафної санкції у двосторонньому письмовому правочині сторін.

30 березня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення від цієї ж дати, у яких останній навів свої аргументи на спростування доводів позивача, викладених у відповіді на відзив.

У підготовчому засіданні 7 квітня 2026 року суд постановив протокольну ухвалу про продовження з власної ініціативи суду строку підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 7 квітня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 21 травня 2026 року.

6 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 7 травня 2026 року задоволено.

12 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати про участь його представника в призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, із застосуванням мережі "Easycon", яку ухвалою суду від 12 травня 2026 року задоволено частково.

20 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшли додаткові пояснення по справі від 19 травня 2026 року, у якій останній зазначив про помилкове тлумачення відповідачем умов договору в частині порядку розрахунків між сторонами з огляду на судову практику судів першої та апеляційної інстанції в аналогічній справі.

У судовому засіданні 21 травня 2026 року судом було оголошено перерву до 18 червня 2026 року.

25 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 22 травня 2026 року про участь його представника в призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 26 травня 2026 року задоволено.

27 травня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача, - адвоката Левченко Олени Олександрівни, надійшла заява від 26 травня 2026 року про її участь у призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27 травня 2026 року вказану заяву задоволено, вирішено проводити судове засідання, призначене на 18 червня 2026 року, у режимі відеоконференції через підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС за участю вказаного представника Компанії.

17 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява від цієї ж дати про участь його іншого представника, - Погосян Світлани Геннадіївни, у призначеному на 18 червня 2026 року судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою суду від 17 червня 2026 року вказану заяву відповідача було залишено без розгляду в зв`язку з пропуском встановленого частиною 2 статті 197 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строку на її подання.

У судовому засіданні 18 червня 2026 року судом було оголошено перерву до 9 липня 2026 року.

Цього ж дня через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від 18 червня 2026 року про відмову від позову в частині вимоги про стягнення з відповідача 694 800,00 грн основної заборгованості в зв`язку з добровільною сплатою відповідачем цієї суми.

У період з 22 червня 2026 року по 5 липня 2026 року суддя Павленко Є.В. перебував у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року вищевказану відмову Товариства від частини позовних вимог прийнято судом, провадження у справі в цій частині закрито.

25 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява від цієї ж дати про його участь у призначеному засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 6 липня 2026 року задоволено.

30 червня 2026 року через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява від цієї ж дати про участь його представника в призначеному засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яку ухвалою суду від 6 липня 2026 року задоволено.

У судовому засіданні 9 липня 2026 року представник позивача підтримав вимоги в частині стягнення з відповідача заявлених сум пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, наполягав на їх задоволенні.

У цьому ж судовому засіданні представник відповідача проти задоволення вищевказаних позовних вимог заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (правонаступником якого є Компанія) і позивачем було укладено договір поставки товару від 4 грудня 2020 року № 463(2)20УК/53-121-01-20-09995 від 21.12.20, за умовами якого останній зобов`язався поставити, а Компанія - прийняти й оплатити визначену в пункті 1.1. цього правочину продукцію: клапан зворотній АИ30 827-0025/250-050 у кількості 3 шт., загальною вартістю 694 800,00 грн, з яких ПДВ - 115 800,00 грн.

Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений їх печатками.

Відповідно до пункту 1.2. вказаного правочину строк поставки товару - грудень 2020 року.

За умовами пункту 3.2. договору розрахунок за товар, поставлений відповідно до пункту 1.1. цього правочину, здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки всього товару. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в ЄРПН.

Пунктом 4.1. вказаного правочину передбачено, що поставка товару відбувається відповідно до Правил "Інкотермс-2010" на умовах DDP: місто Енергодар, вулиця Промислова, 133. Вантажоодержувач: ЗВ ВП "Складське господарство".

Постачальник зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі та зареєструвати її в ЄРПН у строки, визначені для реєстрації податкової накладної чинним законодавством з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги" (пункт 4.5. договору).

За пунктом 12.1. вказаного правочину останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами й діє протягом одного року з моменту укладення.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що на виконання умов договору Товариство поставило обумовлену спірним правочином продукцію на загальну суму 694 800,00 грн з ПДВ, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: накладної на відпуск товарно-матеріальних цінностей від 28 грудня 2020 року № 146, яка підписана повноважними представниками сторін договору без жодних заперечень і зауважень щодо кількості, асортименту, якості переданого товару й скріплена печаткою позивача; експрес-накладної логістичної компанії ТОВ "Нова Пошта" від 30 грудня 2020 року № 59000628408874 з відміткою про вручення відправлення одержувачу.

З матеріалів справи також вбачається, що на виконання умов вищевказаного правочину позивач склав і зареєстрував у встановленому законом порядку податкову накладу від 28 грудня 2020 року № 24 на вищевказану господарську операцію, яка була зареєстрована в ЄРПН контролюючим органом 15 січня 2021 року, що підтверджується квитанцією Держаної податкової служби України від вказаної дати № 1 (копія якої також міститься в матеріалах справи).

Про належне виконання позивачем його зобов`язань за наведеним договором також свідчить відсутність з боку замовника претензій і повідомлень про порушення постачальником умов цього правочину.

Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство зазначало, що відповідач не сплатив вартість поставленої продукції в розмірі 694 800,00 грн, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем на вищевказану суму.

Товариство зверталося до відповідача з претензією від 15 грудня 2025 року № 371-КБ, у якій просило Компанію сплатити вищевказану суму основного боргу, компенсаційні виплати та пеню. Копія цієї претензії з належними доказами її направлення відповідачу засобами поштового зв`язку містяться в матеріалах справи. Однак, зазначена претензія була залишена відповідачем без задоволення.

Судом встановлено, що після звернення Товариства до суду з цим позовом відповідач повністю сплатив позивачу суму спірної основної заборгованості.

Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій кредитового переказу коштів від 9 червня 2026 року: № 1286 на суму 231 600,00 грн, № 1287 на суму 231 600,00 грн, № 1288 на суму 231 600,00 грн, які були долучені позивачем до його заяви від 18 червня 2026 року про відмову від позову в частині вимоги про стягнення з відповідача 694 800,00 грн основної заборгованості. У зв`язку з цим ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 липня 2026 року вищевказану відмову Товариства від вказаної позовної вимоги прийнято судом, провадження у справі в цій частині закрито.

Посилаючись на те, що Компанія розрахувалася за поставлений товар з порушенням строків, визначених умовами договору, Товариство просило суд стягнути з відповідача 515 225,99 грн інфляційних втрат та 104 562,65 грн трьох процентів, нарахованих на вищевказану суму основної заборгованості за період з 1 березня 2021 року по 6 березня 2026 року згідно наданого позивачем розрахунку.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок вказаних сум, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Разом із цим, у своєму відзиві та запереченнях Компанія заявила про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог Товариства про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних, нарахованих за період з 1 березня 2021 року по 5 березня 2023 року. На застосуванні позовної давності до цих вимог також наполягав представник Компанії у судовому засіданні.

Згідно з статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з частиною 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У зобов`язальних правовідносинах, у яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов`язань, що з нього виникають (наприклад, у зв`язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов`язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 8 листопада 2019 року № 127/15672/16-ц, Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 10 квітня 2018 року № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року № 918/117/18, від 30 січня 2019 року № 905/2324/17, від 13 лютого 2019 року № 924/312/18.

Судом встановлено, що з урахуванням пункту 3.2. договору, Компанія мала здійснити оплату отриманого нею товару в строк до 28 лютого 2021 року включно.

При цьому зазначення у вказаному пункті договору про оплату частини вартості товару на суму ПДВ після реєстрації відповідної податкової накладної на відповідну господарську операцію в ЄРПН жодним чином не змінює встановленого між сторонами строку розрахунку за товар - 60 календарних днів з дати поставки такої продукції.

Суд також звертає увагу на те, що настання строку виконання зобов`язання з оплати частини вартості товару в розмірі суми ПДВ після реєстрації Товариством податкової накладної, оформленої в ЄРПН, не є подією, яка неминуче має настати в розумінні статті 530 ЦК України, і не є визначеним строком виконання зобов`язання, оскільки залежить від дій та волевиявлення інших осіб - контролюючого податкового органу.

Водночас, судом встановлено, що відповідна податкова накладна була зареєстрована позивачем у встановленому законом порядку в межах вказаного 60-денного строку на оплату товару, у зв`язку з чим посилання Компанії на нібито порушення позивачем строку виконання спірного грошового зобов`язання є необґрунтованими.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас, під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин, який неодноразово продовжувався й був скасований з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 2 квітня 2020 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 2 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20.

Поряд із цим, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" було введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України й триває й на час розгляду судом даного спору.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", що набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Законом України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини" від 8 листопада 2023 року № 3450-ІХ (далі - Закон № 3450-ІХ), що набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України викладено в новій редакції, а саме: у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Однак, Законом України "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" від 14 травня 2025 року № 4434-IX (далі - Закон № 4434-IX) пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 4 вересня 2025 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року. З 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до 3 вересня 2025 року, проте з 4 вересня 2025 року вказана норма була скасована.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року в справі № 751/4086/24.

При цьому, за частиною 2 статті 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 24 грудня 1997 року № 8-зп/1997 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності.

Отже, на час звернення позивача до суду з цим позовом (6 березня 2026 року) відсутні будь-які правові підстави для зупинення строків позовної давності у спірних правовідносинах.

Суд звертає увагу на те, що запроваджена законодавцем конструкція "продовження строків позовної давності" жодним чином не зупиняла перебіг строків позовної давності, а лише надавала учасникам цивільних відносин звертатися за судовим захистом за вимогами, строк позовної даності за якими спливав саме в цей період.

Однак, внаслідок виключення Законом № 4434-IX пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України на час звернення позивача до суду з цим позовом (6 березня 2026 року) були відсутні будь-які правові підстави для зупинення строків позовної давності у спірних правовідносинах.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність і сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24.

Більш того, приймаючи Закон України від 14 травня 2025 року № 4434-IX, законодавець фактично відтермінував скасування пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України на три місяці, надавши можливість учасникам правовідносин захистити свої порушені права в розумний строк, з метою усунення правової невизначеності.

Отже, позивач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду з відповідними вимогами про стягнення з відповідача спірних компенсаційних виплат за період з 1 березня 2021 року по 5 березня 2023 року - до 3 вересня 2025 року.

Суд також звертає увагу на те, що висновки Верховного Суду щодо можливості стягнення з боржника компенсаційних виплат за весь період прострочення грошового зобов`язання без обмеження останніми трьома роками, які передували подачі позову, викладені у постанові від 2 липня 2025 року в справі № 903/602/24, на яку Товариство посилалося у своєму позові, були зроблені за наслідками розгляду позову, поданого до суду до моменту набрання Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX законної сили та скасування пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Правові висновки Верховного Суду щодо можливості застосування пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України після його скасування у подібних правовідносинах у ретроспективі на час розгляду даного спору відсутні.

Будь-яких заяв чи клопотань з обґрунтуванням щодо наявності правових підстав для поновлення вказаного строку позовної давності позивач не заявляв. Докази поважності пропуску цього строку в матеріалах справи відсутні. У зв`язку з цим суд не вбачає наявності поважних причин пропуску Товариством зазначеного строку.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, зважаючи на заявлену Компанією вимогу про застосування судом строку позовної давності до спірних вимог позивача за період з 1 березня 2021 року по 5 березня 2023 року, а також відсутність належних і допустимих доказів поважності причин пропуску позивачем цього строку, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову Товариства про стягнення з відповідача нарахованих трьох процентів річних та інфляційних втрат за вказаний період.

У той же час, строк позовної давності за вимогами Товариства про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 6 березня 2023 року по 6 березня 2026 року на час звернення позивача до суду з цим позовом не сплив. За розрахунком суду обґрунтований розмір заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем складає 189 620,57 грн інфляційних втрат та 62 589,11 грн трьох процентів річних. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі.

Крім того, Товариство просило стягнути з відповідача 112 024,61 грн пені, нарахованої на суму основної заборгованості в розмірі 694 800,00 грн за загальний період прострочення з 28 серпня 2025 року по 6 березня 2026 року.

Частиною 1 статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частин 1, 2 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Частиною 1 статті 548 ЦК України чітко визначено, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (а не виключно укладеним між сторонами письмовим правочином, як помилково зазначав відповідач у своїх запереченнях).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про письмове погодження між сторонами можливості притягнення ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (або його правонаступника) до відповідальності шляхом стягнення договірної неустойки та докази, які свідчать про погодження сторонами розміру такої штрафної санкції.

У той же час, судом враховано, що 28 серпня 2025 року, у зв`язку з введенням в дію Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", набрали чинності приписи абзаца 2 частини 3 статті 549 ЦК України, згідно з яким боржник, що прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 3 статі 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки на час набрання законної сили абзаца 2 частини 3 статті 549 ЦК України спірна сума основної заборгованості відповідачем погашена не була, суд дійшов висновку про те, що нарахування передбаченої вищевказаною нормою Кодексу штрафної санкції - пені, за період з 28 серпня 2025 року по 6 грудня 2026 року на суму боргу в розмірі 694 800,00 грн є обґрунтованим. У той же час, за розрахунком суду, розмір пені, яка підлягає стягненню на користь Товариства, складає 112 024,60 грн. Відтак, вказана позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 0,01 грн неустойки слід відмовити в зв`язку з її необґрунтованістю.

Заперечуючи проти позову, Компанія послалася на настання форс-мажорних обставин, як на підставу звільнення її від відповідальності за порушення умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 1 жовтня 2020 року в справі № 904/5610/19.

Відповідно до пунктів 9.1.-9.5. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим правочином, якщо невиконання або неналежне виконання зобов`язань за вказаним договором є наслідком непередбачених і непереборних за даних умов обставин (повінь, пожежа, землетрус й інші стихійні лиха, а також війна або воєнні дії, що виникли після укладення договору, рішення (постанови) уряду, що обмежують діяльність учасників договору, страйки, або стихійні масові заворушення не з вини учасників даного договору (далі - форс-мажор). У разі настання форс-мажору, зобов`язання сторін за даним договором пропорційно відстрочуються на час його дії. Сторона, що потрапила під дію форс-мажору, зобов`язана не пізніше 10 днів з моменту його настання або припинення сповістити другу сторону про настання або припинення обставин, що перешкоджають виконанню договору. Якщо форс-мажор продовжуватиметься більше 30 днів, то кожна із сторін має право відмовитися від виконання зобов`язань за даним договором і жодна із сторін не матиме права вимагати від іншої сторони відшкодування можливих збитків. Дія форс-мажорних обставин підтверджується відповідно до чинного законодавства України.

Частиною 1 статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Отже, відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте у порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав відповідного документа.

У свою чергу, повідомлення Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1 не є належним та допустимим доказом, що підтверджує наявність обставин непереборної сили, оскільки у ньому не зазначено, яким чином відповідні форс-мажорні обставини впливають на конкретне спірне зобов`язання.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

Судом враховано, що спірна заборгованість виникла до початку дії обставин, на які відповідач посилався як на підставу звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача про неможливість своєчасного виконання ним спірного грошового зобов`язання, з огляду на наявність повідомлень на офіційних сайтах СБУ та АРМА про підозру здійснення Товариством постачання товару підприємствам держави-агресора.

Частиною 6 статті 75 ГПК України прямо визначено, що для господарського суду, який розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, обов`язковими є лише питання, чи мали місце дії (бездіяльність) особи та чи вчинені вони цією особою, що встановлено виключно обвинувальним вироком суду в кримінальному провадженні або постановою суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, що набрали законної сили.

Проте, відповідачем не надано належних та допустимих доказів винесення вироку щодо посадових осіб Товариства в частині вчинення ними кримінального правопорушення, передбаченого статтею 111-2 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Крім того, поза компетенцією господарського суду є самостійне встановлення наявності в діях посадових осіб Товариства складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 111-2 КК України. Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічна норма міститься в статті 2 КК України.

Мораторій на здійснення зобов`язань на користь контрагента передбачено положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 3 березня 2023 року № 187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації" (далі - Постанова № 187).

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 вказаної Постанови № 187 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації. Зазначене обмеження не застосовується до юридичних осіб, утворених та зареєстрованих відповідно до законодавства України: які є банками або за рахунками яких на підставі нормативно-правових актів або рішень Національного банку дозволяється здійснення обслуговуючими банками видаткових операцій; визначених розпорядженням Національного центру оперативно-технічного управління мережами телекомунікацій, прийнятим відповідно до Порядку оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 2004 року № 812 "Деякі питання оперативно-технічного управління телекомунікаційними мережами в умовах надзвичайних ситуацій, надзвичайного та воєнного стану"; щодо яких за поданням міністерства, іншого державного органу, у зв`язку з провадженням такими юридичними особами діяльності, необхідної для забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України або подолання її наслідків, Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про тимчасове управління державою відповідними акціями, корпоративними правами або іншими правами участі (контролю), що належать російській федерації або особі, пов`язаній з державою-агресором.

Положення Постанови № 187 застосовуються судами: за ініціативою суду при відкритті провадження; за ініціативою суду на підставі даних, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР); самостійно учасниками розгляду справи під час подання відзивів/пояснень/заперечень тощо. В останньому випадку заявник повинен надати відповідні докази на підтвердження вказаних обставин, інакше такі доводи не приймаються судом.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 30 травня 2023 року в справі № 925/1248/21.

Разом із цим, судом встановлено, що позивач у даній справі не належить до жодної з категорій осіб, на яких поширюється дія вищевказаного мораторію, і відповідач не надав жодних доказів наявності підстав для застосування його наслідків до Товариства.

Судом також враховано, що відповідач жодним чином не обґрунтував неможливість виконання свого грошового зобов`язання з оплати поставленого товару на користь позивача з 2021 року до моменту опублікування вищевказаних повідомлень у 2023 році.

Більш того, вказані повідомлення на сайтах СБУ та АРМА не стали на заваді відповідачу здійснити спірну оплату на користь позивача після звернення останнього до суду з цим позовом.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо часткового задоволення позову Товариства.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин позов Товариства підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; ідентифікаційний код 24584661) на користь Приватного акціонерного товариства "Київське центральне конструкторське бюро арматуробудування" (03113, місто Київ, вулиця Грушецька, будинок 9; ідентифікаційний код 33096208) 189 620 (сто вісімдесят дев`ять тисяч шістсот двадцять) грн 57 коп. інфляційних втрат, 62 589 (шістдесят дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 11 коп. трьох процентів річних, 112 024 (сто дванадцять тисяч двадцять чотири) грн 60 коп. пені та 4 370 (чотири тисячі триста сімдесят) грн 81 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата підписання повного тексту рішення: 20 липня 2026 року.

Суддя Є.В. Павленко