Рішення № 138317330, 20.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/1249/26

Провадження № 2/645/1739/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі :

головуючого судді Спесивцева О.В.,

за участю секретаря судових засідань Асєєвої К.М.

представника позивача ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківської міської ради

про визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 , звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Харківської міської ради, в якому просить:

- встановити факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позову вказує, що відповідно до умов договору Н2-203 купівлі-продажу нерухомості, який посвідчений 20 жовтня 1998 року Харківською товарною біржою, ОСОБА_7 придбав у власність житловий будинок з надвірними будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на будинок було зареєстровано в Державному комунальному підприємстві Харківське міське бюро технічної інвентаризації 30 жовтня 1998 року за реєстровим №В-28859. Вказаний будинок був придбаний ОСОБА_7 під час зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_8 та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_9 . ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на майно, яке належало спадкодавцеві на момент відкриття спадщини, а саме на 1/2 частку у праві власності на вищевказаний житловий будинок. За життя ОСОБА_7 залишив заповіт, посвідчений 28.02.2007 року приватним нотаріусом Полєхіною А.М., яким все своє майно заповів своїй дружині ОСОБА_8 . За заявою ОСОБА_8 , поданою до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, заведена спадкова справа №155/2015. 24.02.2015 року ОСОБА_8 подала до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини за заповітом та за законом, таким чином спадщину не прийняла. На момент смерті ОСОБА_7 разом зі спадкодавцем проживав та був зареєстрований його рідний син ОСОБА_5 , спадкоємець першої черги за законом, який фактично спадщину прийняв, але до нотаріуса не звернувся, свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку у праві власності на спірний житловий будинок не оформив. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заповіту спадкодавець не залишив. Спадкова справа не заводилась. Спадкоємцями першої черги після нього є його мати ОСОБА_8 , а також його рідна донька, відповідачка по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_8 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 з часу придбання цього будинку і до своєї смерті, в тому числі і на момент смерті сина. Таким чином, ОСОБА_8 спадщину після смерті сина прийняла і отримала право на оформлення права власності на частку у праві власності на спірний житловий будинок. Але за життя ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8 . Після її смерті. відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку в цілому, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно інформації про зареєстроване місце проживання відповідачка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 з 11 липня 2018 року по теперішній час. Але фактично вона в цьому будинку ніколи не проживала, в тому числі і на момент смерті свого батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), і на момент смерті своєї бабусі ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), а тому вважається такою, що спадщину не прийняла та не отримала права на оформлення свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 . Спадкоємцем другої черги за законом після ОСОБА_8 є її рідний брат ОСОБА_6 , який вчасно (28 квітня 2023 року) звернувся до приватного нотаріуса ХМНО Галіщевої О.А. із заявою про прийняття спадщини, заведена спадкова справа №20/2023 та зареєстрована в Спадковому реєстрі за №70581993. ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_6 . За життя спадкодавець залишив заповіт, посвідчений 28 квітня 2023 року приватним нотаріусом ХМНО Галіщевою О.А., яким усе майно, яке буде належати йому на момент смерті, він заповів своїй рідній донці ОСОБА_2 . ОСОБА_2 прийняла спадщину шляхом подання до нотаріуса заяви від 27.05.2024 року про прийняття спадщини, заведена спадкова справа №72491964 в спадковому реєстрі, №29/2024 у нотаріуса. Крім того, місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за місцем реєстрації спадкодавця. Друга донька ОСОБА_6 ОСОБА_4 подала до нотаріуса заяву про відмову від прийняття спадщини. Таким чином, ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 . Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23 січня 2026 року позивачу ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_6 на підставі того, що фактично прийняла спадщину (була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем) донька та онука спадкодавців ( ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ), ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем за законом згідно ст. ст. 1261, 1266, 1268 Цивільного Кодексу України, спадкоємець першої черги. У цьому випадку спадкоємці другої черги спадкування права на спадкування за законом не мають. Крім того, договір Н2-203 купівлі-продажу житлового будинку, не відповідає вимогам законодавства, оскільки не посвідчений нотаріально. Враховуючи наведене, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просить встановити факт того, що ОСОБА_3 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за позивачем право власності на житловий будинок загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 23.02.2026 відкрито провадження у порядку загального позовного провадження по зазначеній справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано у приватного нотаріуса ХМПО Галіщевої О.А. належним чином посвідчені копії матеріалів спадкової справи №72491964 в спадковому реєстрі, №29/2024 у нотаріуса, заведеної після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також належним чином посвідчені матеріали спадкової справи №20/2021, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за №70581991, після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також витребувано у Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, яка є правонаступником Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, належним чином посвідчені копії матеріалів спадкової справи №155/2015, яка заведена Дванадцятою Харківською державною нотаріальною контрою, зареєстрована в Спадковому реєстрі за №57150690, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

16.03.2026 року від приватного нотаріуса ХМПО Галіщевої О.А. надійшли витребувані документи.

Ухвалою суду від 26.03.2026 року повторно витребувано у Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори, яка є правонаступником Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори, належним чином посвідчені копії матеріалів спадкової справи №155/2015, яка заведена Дванадцятою Харківською державною нотаріальною контрою, зареєстрована в Спадковому реєстрі за №57150690, після смерті ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_8 .

23.04.2026 року від Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори надійшли витребувані документи.

Ухвалою суду від 23.04.2026 року задоволено клопотання представника позивача та витребувано у Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про перетинання державного кордону за період часу 08 листопада 2017 року по 23 квітня 2026 року відповідачкою у справі ОСОБА_3

04.05.2026 року до суду від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла відповідь, який повідомлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.08.2018 року виїхала до РФ через пункт пропуску "Гоптівка"; інформація про її повернення на територію України відсутня.

Ухвалою суду від 12.05.2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

08.06.2026 року до суду від Харківської міської ради надійшли письмові пояснення, у яких просить прийняти законне та обґрунтоване рішення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач - ОСОБА_4 у судове засідання не прибула, про розгляд справи повідомлялася, надала заяву, в якій просить розглянути справу без її участі, проти задоволення позову не заперечує.

Представник Харківської міської ради у судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлявся належним чином, із заявами про відкладення розгляду справи не звертався.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не прибула, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом направлення кореспонденції на адресу зареєстрованого місця проживання, проте поштові конверти повернулися без вручення. Також відповідача викликалася у судові засідання шляхом оголошення на офіційному вебпорталі судової влади України, що узгоджується із правовою позицією, яка викладена у постанові КЦС Верховного Суду від 20.05.2026 року у справі №199/15273/25.

Відтак, судом виконано покладений на нього обов`язок інформувати учасників справи про її розгляд та створено всі можливості для належної реалізації відповідачем своїх процесуальних прав і обов`язків.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не прибули у судове засідання, проте були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ІНФОРМАЦІЯ_9 народилася ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим в м. Харкові, актовий запис про народження №1252/7446 від 02.12.1948 року /а.с. 49/.

Відповідно до копії Свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 від 04.09.1970 року, ОСОБА_7 , 1944 року народження, та ОСОБА_11 , 1948 року народження, уклали шлюб 04.09.1970 року, актовий запис № 5404. Після укладення шлюбу ОСОБА_11 змінила прізвище на " ОСОБА_9 " /а.с. 40/.

Від шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_8 народився син - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії № НОМЕР_2 , виданим в Палаці новороджених в м. Харкові 14.03.1972 року /а.с.40, зворот/.

20.10.1998 року ОСОБА_7 було придбано будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу нерухомості №2-203 від 20.10.1998 року укладеного на Харківській товарній біржі /а.с. 19, зворот/.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 , про що зроблено відповідний актовий запис №2166 від 06.02.2015 року та видано свідоцтво про смерть Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції від 06.02.2015 року серії НОМЕР_3 /а.с. 41/.

За життя ОСОБА_7 залишив заповіт від 28.02.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Полехіною А.М. та зареєстрований в реєстрі за №780, відповідно до якого, на випадок своєї смерті все своє майно, на день смерті заповів ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 /а.с. 24, зворот/.

Так, із матеріалів спадкової справи №155/2015, заведеної після смерті ОСОБА_7 вбачається, що ОСОБА_8 24.02.2015 року подала до Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини за заповітом та за законом, таким чином спадщину не прийняла.

На момент смерті ОСОБА_7 разом зі спадкодавцем проживав та був зареєстрований його рідний син ОСОБА_5 , спадкоємець першої черги за законом, який фактично спадщину прийняв. Проте, як вбачається із матеріалів спадкової справи свідоцтво про право на спадщину, зокрема на буд. АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_11 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , про що зроблено відповідний актовий запис №6841 від 11.05.2020 року та видано свідоцтво про смерть Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 11.05.2020 року серії НОМЕР_4 /а.с. 41, зворот/. Заповіту спадкодавець не залишив. Спадкова справа не заводилась. Свідоцтва про право на спадщину не видавалися. Спадкоємцями першої черги після нього є його мати ОСОБА_8 , а також його рідна донька, відповідачка по справі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що зроблено відповідний актовий запис № 213 від 03.02.2023 року та видано свідоцтво про смерть Новобоварським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 03.02.2023 р. серії НОМЕР_5 /а.с.52, зворот/

Позивач вказувала, що хоч місце проживання відповідачки по справі ОСОБА_3 з 11 липня 2018 року і зареєстроване за адресою АДРЕСА_1 , проте вона фактично в цьому будинку ніколи не проживала, в тому числі і на момент смерті свого батька ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), і на момент смерті своєї бабусі ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ). Тому вона вважається такою, що спадщину не прийняла та не отримала права на оформлення свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 є братом ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Орджонікідзевським РАЦС м. Харкова, актовий запис про народження №190 від 06.02.1951 року /а.с. 49/.

З матеріалів спадкової справи №20/2021, яка зареєстрована в Спадковому реєстрі за №70581991, після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , судом встановлено, що після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_13 ОСОБА_6 звернувся до приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої П.А. із заявою про прийняття спадщини після смерті його рідної сестри ОСОБА_8

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 07.12.2023 року №279/02-31, приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А., ОСОБА_6 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_8 заповіту не залишила, рідні брати та сестри відносяться до другої черги спадкування. Фактично прийняла спадщину (була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем) онука спадкоємця ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем першої черги. Крім того, договір купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений 20.10.1998 року Харківською товарною біржею, проте він нотаріально не посвідчений.

У зв`язку із відмовою у вчиненні нотаріальних дій, ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом, в якому просив встановити факт того, що ОСОБА_3 не проживала постійно разом зі спадкодавцем ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , та вважається такою, що не прийняла спадщину.

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , помер, про що зроблено відповідний актовий запис № 6075 від 11.05.2024 року та видано свідоцтво про смерть Першим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 11.05.2024 року серії НОМЕР_6 /а.с. 42/.

Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 19.12.2024 року у справі №645/1014/24, замінено сторону позивача ОСОБА_6 на його правонаступника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини та не прийняття спадщини. Прийнято до провадження уточнення позовних вимог від 19.12.2024 року та продовжено розгляд справи з їх урахуванням.

Рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 19.06.2025 року у справі №645/1014/24 частково задоволено позов ОСОБА_2 та встановлено юридичний факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент її смерті. В частині позовних вимог про встановлення юридичного факту того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вважається такою, що не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення в частині відмови в задоволенні позову та винести в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Постановою Харківського апеляційного суду від 26.11.2025 ркоу апеляційну скаргу задоволено частково; рішення Немишлянського районного суду м. Харкова від 19 червня 2025 року в оскаржуваній частині змінено, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.

Задовольняючи частково апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що предметом заявлених вимог є встановлення факту, що має юридичне значення, з метою належного оформлення ОСОБА_6 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , спадщини після смерті ОСОБА_8 . Однак, виходячи зі змісту позовних вимог, позивач фактично намагається довести те, що лише вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_8 . Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі позовні вимоги про встановлення факту неприйняття спадщини, не відповідають належному способу захисту. Колегія суддів звернула увагу на те, що ефективним способом захисту прав позивача є визнання права власності на спадкове майно, однак таких вимог остання не заявляла. За таких обставин відсутні підстави для застосування обраного позивачем способу захисту, оскільки він не відновлює будь-яких порушених прав та інтересів позивача і не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України. До подібних висновків дійшов Верховний Суд в постановах від 26 липня 2023 року у справі №641/3893/20, від 02 квітня 2025 року у справі № 751/344/23, від 09 квітня 2025 року у справі №305/2221/21 (провадження № 61-3777св24). Факт, про який позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.

Також, з матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_6 залишив заповіт від 28.04.2023 року, посвідчений приватним нотаріусом Галіщевою О.А. та зареєстрований в реєстрі за №204, відповідно до якого на випадок своєї смерті все належне йому майно заповів своїй дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 /а.с. 25/.

Згідно спадкової справи №29/2024, заведеної після смерті ОСОБА_6 вбачається, що 24.05.2024 року ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщеовї О.І. із заявою про прийняття спадщини. ОСОБА_4 , яка є донькою ОСОБА_6 та рідною сестрою ОСОБА_2 , від прийняття спадщини відмовилася.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.01.2026 року №13/02-31, приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А., ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

В якості підстави для відмови нотаріус вказала, що фактично прийняла спадщину (була зареєстрована за однією адресою зі спадкодавцем) донька та онука спадкодавців ( ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ), ОСОБА_3 , яка є спадкоємцем за законом згідно ст. ст. 1261, 1266, 1268 Цивільного Кодексу України, спадкоємець першої черги. Частиною 3 статті 1268 Цивільного кодексу України передбачено, що «Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу України, він не заявив про відмову від неї». У цьому випадку спадкоємці другої черги спадкування права на спадкування за законом не мають». В якості другою підстави відмови нотаріус вказала, що крім того, надано договір Н2-203 купівлі-продажу житлового будинку, який посвідчений 20.10.1998 року Харківською товарною біржею на ім`я ОСОБА_7 . Згідно ст.227 Цивільного кодексу України 1963 р. договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Свідоцтво про право на спадщину видається лише за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів, що передбачено п. 4.12 Розділу 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 р. за № 296/5. Крім того, п. 4.18 Розділу 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012р. за № 296/5 передбачено, що за відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку».

Позивач вказує, що оскільки ОСОБА_3 не проживала постійно разом із спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , в тому числі на час відкриття спадщини, заяву про прийняття спадщини не подавала, то вважається такою, що не прийняла спадщину. Також, зазначила, що чинне на момент укладання правочину (20.10.1998 року) законодавство, а саме ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Враховуючи наведене, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просить встановити факт того, що ОСОБА_3 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнати за позивачем право власності на житловий будинок загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Перевіряючи обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина перша та друга статті 1220 ЦК України).

У частинах першій та другій статті 1223 ЦК України визначено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Тобто, будь-яка особа, яка постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Подібні висновки щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду: від 10 квітня 2020 року у справі №355/832/17 (провадження №61-27212св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 19 травня 2021 року у справі №937/10434/19 (провадження № 61-3620св21).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України є необхідним встановлення місця проживання спадкодавця і спадкоємця.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18) вказав, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

Як було встановлено під час розгляду справи, донька та онука спадкодавців ( ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ), ОСОБА_3 , була зареєстрована за однією адресою з ними, а саме АДРЕСА_1 .

Натомість, як вказувала під час розгляду справи позивач, фактичне місце проживання ОСОБА_3 було відмінним від зареєстрованого, що встановлено рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 19.06.2025 року у справі №645/1014/24, яке набрало законної сили.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 4 ст. 82 ЦПК України).

Крім того, на виконання ухвали суду про витребування доказів, 04.05.2026 року до суду від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України надійшла відповідь, який повідомлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 12.08.2018 року виїхала до РФ через пункт пропуску "Гоптівка"; інформація про її повернення на територію України відсутня.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, оскільки в ході розгляду даної справи знайшов своє підтвердження належними та допустимими доказами факт того, що відповідачка ОСОБА_3 12.08.2018 році виїхала за межі території України та в зворотному напрямку не повернулась, суд вважає, що позовна вимога про встановлення факту не проживання ОСОБА_3 в будинку АДРЕСА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на момент його смерті підлягає задоволенню.

При цьому, юридичний факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , на момент її смерті, вже встановлений рішенням суду, яке набрало законної сили.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Тобто право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Отже, оскільки ОСОБА_3 не проживала в будинку АДРЕСА_1 зі спадкодавцями ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на момент їх смерті, а сама по собі реєстрація місця проживання не може вважатися саме місцем проживання та свідчити відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, тому відповідач, як спадкоємець не прийняла своєчасно спадщину, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_8 , а отже, не набула права на спадкове майно.

Такі висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2019 року у справі № 471/601/17-ц (провадження № 61-38452ск18), від 10 квітня 2020 року у справі № 355/832/17 (провадження № 61-27212св19) та від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св210).

З приводу вказаної нотаріусом в якості підстави для відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину про те, що договір Н2-203 купівлі-продажу житлового будинку, не посвідчений нотаріально, суд зазначає, що пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. встановлено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

На момент переходу права власності правовідносини підлягали регулюванню за нормами ЦК УРСР.

Згідно зі статтею 224 ЦК УРСР, за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі.

Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 цього Кодексу).

Згідно з ч. 2 ст. 47 ЦК УРСР, якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до частини 1 ст. 1 Закону України від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент укладання правочину), товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Згідно з ч.1 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню (ч.2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу»).

Тобто, чинне на момент укладання правочину (14.04.1995 року) законодавство, а саме ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», дозволяло укладати угоди купівлі продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови № 14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, в якому роз`яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.

Оскільки в даних правовідносинах наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу - ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» та ст. 277 ЦК Української РСР 1963 року, Закон України «Про товарну біржу» було прийнято в 1991 року, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року, тому при вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, суд вважає правомірним застосування сторонами спірного правочину ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» (як нормативного акта, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.

Таким чином, сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу, у результаті яких наступили юридичні наслідки, а саме одна сторона передала іншій нерухоме майно.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Оскільки позивач вчасно звернулася заявою про прийняття спадщини до нотаріуса, а відповідач ОСОБА_3 не проживала разом із спадкодавцями на час відкриття спадщини та із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася, суд дійшов висновку, що позивачем доведено належними, допустимими і достовірними доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідачами не надано доказів в розумінні положень ст. ст.76-81 ЦПК України на спростування даних обставин.

Відповідно до частини першої статті 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають.

Главою 13 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012 року, передбачені обставини, при наявності яких нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії. На вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, зобов`язаний викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження. У цих випадках нотаріус протягом трьох робочих днів виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про нотаріат» на вимогу особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, нотаріус або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, зобов`язані викласти причини відмови в письмовій формі і роз`яснити порядок її оскарження; про відмову у вчиненні нотаріальної дії нотаріус протягом трьох робочих днів виносить відповідну постанову.

У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 23.01.2026 року №13/02-31, приватного нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Харківської області Галіщевої О.А., ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Судувід 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (пункт 57), від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18 (пункт 9.21) та інших.

У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

З урахуванням наведеного, суд вважає ефективним і обґрунтованим обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги щодо встановлення факту, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , а також визнання за позивачем права власності на житловий будинок загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення вимог.

Керуючись ст.ст. 141, 206, 247, 258-259, 268, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Встановити юридичний факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не проживала постійно разом із спадкодавцем ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок загальною площею 105,0 кв. м., житловою площею 61,3 кв. м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

позивачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , РНОКПП НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідачка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідачка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , РНОКПП НОМЕР_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

відповідач - Харківська міська рада, адреса: 61003, м.Харків, майдан Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243.

Повний текст рішення складено 20.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев