Рішення № 138314562, 17.07.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 рокуСправа №160/20068/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 червня 2025 року №047250020003 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 : період роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; період роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року; період з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 травня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), однак, оскаржуваним рішенням відповідача від 03 червня 2025 року №047250020003 позивачеві безпідставно та протиправно відмовлено у призначенні такої пенсії, з посиланням на відсутність у нього достатнього пільгового стажу, передбаченого ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, без обґрунтування будь-яких підстав неможливості врахувати набутий позивачем пільгови стаж. При цьому в спірному рішенні відповідач не зазначив які саме періоди роботи не були зараховані до пільгового стажу та з яких підстав. Проте, з форми РС-право встановлено, що до пільгового стажу позивача не зараховані наступні періоди: період роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; період роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року; період з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року. Позивач зазначає, що такі періоди підтверджені належними доказами, зокрема, відповідними та належними записами трудової книжки позивача, яка відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом для підтвердження стажу роботи особи, а також відповідними уточнюючими та архівними довідками, які безпідставно не взяті відповідачем до уваги. Крім цього, відповідач безпідставно не зарахував до пільгового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з 30 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року, натомість такий період повинен зараховуватись до його пільгового стажу, бо позивач був призваний на військову службу з посади, яка відноситься до Списку №1, проте, цей період без наявності на те законних підстав пенсійний орган взагалі не зарахував до пільгового стажу позивача. Отже, враховуючи вищезазначене, позивач не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає відмову у призначені йому пенсії за віком на пільгових умовах протиправною і незаконною, у зв`язку із чим просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Також в поданій позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2025 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/20068/25 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали суду.

Також вказаною ухвалою витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області: завірену належним чином копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

28.08.2025 року до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання ухвали від 15.07.2025 року надійшли витребувані докази, а саме: завірені належним чином копії пенсійної справи ОСОБА_1

02.09.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням позивачеві обґрунтовано та на законних підставах відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, передбаченого ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (10 років), в той час як пільговий стаж позивача складає лише 02 роки 0 місяців 16 днів, що є недостатнім. Також у відзиві відповідач заперечував щодо стягнення витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження таких витрат.

24.10.2025 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останнім висловлено позицію. аналогічну викладеній у позовній заяві, та вказано, що доводи відповідача, зазначені у відзиві, не спростовують доводів позовної заяви.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 27 травня 2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до пенсійного органу із з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Заява ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 червня 2025 року №047250020003 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового та страхового стажу, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 цього Закону №1058-IV (10 років), в той час, як пільговий стаж позивача за Списком №1 складає - 2 роки 0 місяців 16 днів, що є недостатнім.

Водночас, з розрахунку стажу позивача, в тому числі пільгового (форма РС-право), що міститься в матеріалах його пенсійної справи, слідує, що до пільгового стажу позивача за Списком №1 не зараховано: період роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; період роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; період проходження строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року; період з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року, при цьому всі вказані періоди зараховано лише до страхового стажу позивача.

Незгода позивача з вищевказаним рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та із не зарахуванням відповідачем спірних періодів роботи та строкової військової служби до пільгового стажу позивача за Списком №1 зумовила звернення останнього до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України встановлено, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Надане вищевказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII«Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон№1788) та від 09.07.2003 року №1058-IV«Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку.

Відповідно до ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За приписами п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, передбаченої Списком №1 (у даному випадку), та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах і досягнення відповідного віку, встановленого законом.

Згідно з п.2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

За приписами п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Відповідно до ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до п.10 Порядку №383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93р. №637.

Пунктами 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

Як слідує з трудової книжки серії НОМЕР_2 від 29.06.1988 року ОСОБА_1 , копія якої міститься в матеріалах справи, позивач працював:

Нікопольський ордена Леніна Південнотрубний завод:

29.06.1988 року прийнятий у трубний цех 4 учнем таврувальника гарячого металу 1 розряду (розпорядження по прийняття №Д-496 від 29.06.1988р.);

01.09.1988 року переведений в трубному цеху 4 таврувальником гарячого металу 3 розряду (розпорядження про переведення від 01.09.1988р);

15.12.1988 року звільнений згідно зі ст38 КЗпП УРСР у зв`язку із закінченням виробничої практики (розпорядження про звільнення №Д-905 від 12.12.1988р.;

18.01.1989р. прийнятий в трубний цех №4 таврувальником гарячого металу 3 розряду (розпорядження про прийняття №Д-71 від 18.01.1989р.);

21.02.1989р. звільнений згідно зі ст.38 КЗпП УРСР у зв`язку із закінченням виробничої практики (розпорядження про звільнення №Д-110 від 21.02.1989р.;

31.07.1989р. прийнятий в трубний цех 4 таврувальником гарячого металу 3 розряду (розпорядження про прийняття №Д-616 від 31.07.1989р.);

01.11.1989р. переведений в трубному цеху 4 пресувальником гарячих труб 4 розряду (розпорядження №2 від 01.11.1989р.);

03.11.1989р. звільнений згідно зі ч.3 ст.36 КЗпП УРСР у зв`язку із призовом до лав Радянської армії (розпорядження про звільнення №Д-835 від 03.11.1989р.);

з 10.11.1989р. по 18.11.1991р. служба в рядах Радянської армії (в/к УН №0789503 від 15.11.1991р.);

Нікопольський Південно-трубний завод:

01.12.1993р. прийнятий в трубний цех 4 пресувальником гарячих труб 4 розряду (розпорядження №Д-769 від 01.12.1993р.);

01.10.1995р. переведений до відомчої воєнізованої охорони стрільцем (розпорядження №7 від 01.10.1995р.).

Також позивачем надано до матеріалів справи довідку, уточнюючу особливий характер роботи чи умов роботи, необхідних для призначення пільгової пенсії, №536, видану ВАТ «Нікопольський Південно-трубний завод», відповідно до якої ОСОБА_1 дійсно повний робочий день працював в трубному цеху 4:

з 29 червня 1988 року по 15 грудня 1988 року;

з 18 січня 1989 року по 21 лютого 1989 року;

з 31 серпня 1989 року по 01 листопада 1989 року

таврувальником гарячого металу;

з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року

пресувальником гарячих труб, зайнятим на прошивних пресах,

що передбачено Списком №1, розділом ІІІ, підрозділом 4, затвердженим постановою №1173 від 22.08.1956р.

Підстава: особова справа, штатний розклад, технологія виробництва, контрольні табеля.

З 01 грудня 1993 року по 01 жовтня 1995 року пресувальником гарячих труб, зайнятим на прошивних пресах, код 1030400а-16996, що передбачено Списком №1, розділом ІІІ, підрозділом 4, затвердженим постановою №62 від 11.03.1994р.

Підстава: особова справа, штатний розклад, технологія виробництва, контрольні табеля, результати атестації (наказ 1 896 від 08.12.1994р.)

Також робота позивача на вищевказаних посадах та в означені періоди на Нікопольському Південно-трубному заводі підтверджена Архівними довідками від 17.11.2023р. №1771, №1772 та №1773, виданими Архівним відділом Нікопольської міської ради.

Як встановлено судом, згідно з розрахунком стажу позивача, в тому числі пільгового (форма РС-право), до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 не зараховано: період роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; період роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; період роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; період з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року.

Суд зазначає, що жодних підстав не зарахування вказаних періодів роботи позивача до його пільгового стажу за Списком №1 ані спірне рішення, ані відзив на позовну не містять.

Водночас, слід зазначити, що частина періоду роботи позивача з 01.09.1988 року по 15.12.1988 року в трубному цеху 4 таврувальником гарячого металу 3 розряду відповідачем самостійно зарахована до пільгового стажу позивача за Списком №1, а саме: період з 01.09.1988р. по 30.09.1988р. та період з 01.11.1988р. по 30.11.1988р., що підтверджується розрахунком стажу позивача, в тому числі пільгового (форма РС-право), натомість відповідачем не зазначено жодних підстав для не зарахування інших проміжків цього суцільного періоду роботи позивача на одному й тому ж робочому місці.

Натомість, суд наголошує, що записами трудової книжки позивача, а також наданою уточнюючою довідкою №536, виданою ВАТ «Нікопольський Південно-трубний завод», підтверджено, що у всі вищевказані спірні періоди позивач працював за означеними вище професіями (спеціальностями) повний робочий день і такі роботи передбачені Списком №1, затвердженим постановами №1173 від 22.08.1956р. та №62 від 11.03.1994р., що є повністю достатньою підставою для зарахування вищевказаних спірних періодів роботи позивача до його пільгового стажу за Списком №1.

При цьому суд зауважує, що, як зазначалося вище, за приписами п.3 Порядку №383 до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Водночас, за приписами пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Згідно з п.4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Пунктом 4.4 Порядку №383 передбачено, що у разі якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Зважаючи на те, що спірні періоди роботи позивача учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року та пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року мали місце до введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, то вказані періоди підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача без надання доказів щодо проведення атестації такого робочого місця у розумінні вищенаведених приписів Порядку №383.

Щодо періоду роботи пресувальником гарячих труб з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року, то, як зазначено вище, відповідно до уточнюючої довідки №536, виданої ВАТ «Нікопольський Південно-трубний завод», робоче місце позивача на цій посаді було атестоване відповідно до наказу № 1 896 від 08.12.1994р., відтак, зважаючи на те, що підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення у зв`язку із роботою на такій посаді (за такою професією) відбулося за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць), то відповідно до п.4.3 Порядку №383 до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку, отже. період роботи позивача пресувальником гарячих труб з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року також має бути зарахований до його пільгового стажу за Списком №1.

Щодо не зарахування позивачеві до пільгового стажу за Списком №1 періоду проходження ним строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до абз.2 ч.1 ст.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як встановлено судом, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 29.06.1988 року ОСОБА_1 з 10.11.1989р. по 18.11.1991р. проходив військову службу в рядах Радянської армії (в/к НОМЕР_3 від 15.11.1991р.).

Водночас, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 29.06.1988 року та уточнюючої довідки №536, виданої ВАТ «Нікопольський Південно-трубний завод», позивач 01.11.1989р. переведений в трубному цеху 4 пресувальником гарячих труб 4 розряду (розпорядження №2 від 01.11.1989р.); 03.11.1989р. звільнений згідно з ч.3 ст.36 КЗпП УРСР у зв`язку із призовом до лав Радянської армії (розпорядження про звільнення №Д-835 від 03.11.1989р.); з 10.11.1989р. по 18.11.1991р. служба в рядах Радянської армії (в/к УН №0789503 від 15.11.1991р.), при цьому посада (професія) пресувальника гарячих труб, зайнятого на прошивних пресах, передбачена Списком №1, розділом ІІІ, підрозділом 4, затвердженим постановою №1173 від 22.08.1956р., і саме з цієї посади позивач був звільнений 03.11.1989р. згідно з ч.3 ст.36 КЗпП УРСР у зв`язку із призовом до лав Радянської армії (розпорядження про звільнення №Д-835 від 03.11.1989р.).

При цьому в ході розгляду цієї справи суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоду його роботи з 01.11.1989р. по 03.11.1989р.

Отже, за встановлених судом обставин, позивач має право й на зарахування до пільгового стажу за Списком №1 періоду проходження ним строкової військової служби з 10.11.1989р. по 18.11.1991р., оскільки на момент призову на таку військову службу він займав посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.03.2020р. у справі №226/4/17 (адміністративне провадження №К/9901/45497/18) та враховується судом відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при розгляді цієї справи.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення від 03 червня 2025 року №047250020003, відповідач не виконав свого обов`язку щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів та дійшов помилкового висновку про кількість пільгового стажу позивача.

За наведених обставин у сукупності, а також зважаючи на те, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 червня 2025 року №047250020003 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 прийняте з посиланням на відсутність у позивача необхідного пільгового стажу, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV (10 років), виходячи із зробленого відповідачем розрахунку пільгового стажу позивача 02 роки 0 місяців 16 днів, разом з цим, судом встановлено факт неправильного розрахунку відповідачем пільгового стажу позивача через протиправне не зарахування до стажу позивача, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №1 періодів роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; проходження строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року, а також період роботи з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року, що, в свою чергу, свідчить про помилковість викладених в оскаржуваному рішенні висновків пенсійного органу щодо загальної кількості пільгового стажу позивача та його достатність для призначення пенсії, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування в цілому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 червня 2025 року №047250020003 про відмову у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, та, відповідно, про задоволення позовних вимог в цій частині.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на встановлені судом обставини, з метою ефективного захисту прав позивача, порушених вищевказаних оскаржуваним рішенням пенсійного органу, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати спірні періоди роботи та строкової військової служби позивача до його пільгового стажу за Списком №1, а також про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 27.05.2025 року, з урахуванням правової позиції суду, викладеної у цьому рішенні, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи підтвердження обґрунтованості позовних вимог відповідними доказами та встановлені судом обставини справи, суд вважає, що позов належить задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з абз.1 ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., тому, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань підлягають судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

З аналізу положень статті 134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню у судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною.

Водночас, відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021р. у справі №200/10535/19-а, від 05.08.2020р. у справі №640/15803/19.

Так, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п.4 ч.1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі ст.30 Закону №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009р. №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених Установчим З`їздом адвокатів України від 17.11.2012 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Таким чином, витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019р. у справі №810/2760/17.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України , заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.04.2020р. у справі №922/2685/19.

Такі самі критерії використовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, у рішенні ЄСПЛу справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, суд виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy), №34884/97, рішення від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", рішення від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", рішення від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", рішення від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України").

При цьому у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду, висловленою у постанові від 23.04.2019р. у справі №826/9047/16.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано копії:

- договору про надання правничої допомоги від 18.06.2025;

- акт приймання передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 18.06.2025;

- ордер №1397822.

Суд зазначає, що процесуальні документи у справі, зокрема, позов, подані представником позивача.

Вищенаведені обставини підтверджують надання правничої допомоги позивачу у цій справі.

Разом з цим, суд зазначає, що ця справа не викликає складності у правовому розумінні та є справою незначної складності у розумінні приписів п.3 ч.6 ст.12 КАС України, яка розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, тобто без проведення судового засідання, а також не містить великого обсягу досліджуваних доказів та не потребує складання значної кількості процесуальних документів учасниками справи, а, отже, підготовка такої позовної заяви не повинна вимагати багато часу, а адвокат у судових засіданнях участі не брав.

При цьому, заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу у розмірі 7000,00 грн. в цілому є неспівмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді.

В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із протиправним рішенням відповідача був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00грн.

При цьому, суд зазначає, що в Кодексі адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементовано нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічний підхід щодо застосування положення частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за умови погодження сторонами при укладанні договору про надання правничої допомоги оплати таких витрат у майбутньому, застосовано Верховним Судом у постановах від 26 червня 2019 року у справі №813/481/18, від 29 жовтня 2020 року у справі №686/5064/20, від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: 61022, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, ДЕРЖПРОМ, 3 під`їзд, 2 поверх) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов`язання вчинити певні дії задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 03 червня 2025 року №047250020003 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: 61022, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, ДЕРЖПРОМ, 3 під`їзд, 2 поверх) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоди: роботи учнем таврувальник гарячого металу з 29 червня 1988 року до 01 вересня 1988 року; роботи таврувальником гарячого металу з 01 жовтня 1988 року по 31 жовтня 1988 року; роботи таврувальником гарячого металу з 01 грудня 1988 року по 15 грудня 1988 року; роботи пресувальником гарячих труб з 01 листопада 1989 року по 03 листопада 1989 року; проходження строкової військової служби з 10 листопада 1989 року по 18 листопада 1991 року; роботи з 01 грудня 1993 року до 01 жовтня 1995 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344, адреса: 61022, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, ДЕРЖПРОМ, 3 під`їзд, 2 поверх) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 27 травня 2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області код ЄДРПОУ 14099344, адреса: 61022, Харківська область, м. Харків, Майдан Свободи, ДЕРЖПРОМ, 3 під`їзд, 2 поверх) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96грн. (дев`ятсот шістдесят вісім грн. дев`яносто шість копійок) та судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова