Рішення № 138314419, 14.07.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/424/26

Господарський суд Закарпатської області у складі судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні, без повідомлення (виклику) учасників справи, за наявними матеріалами справу

за позовом Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України, код ЄДРПОУ 02096091, місцезнаходження 58000, Чернівецька область, Чернівецький район, місто Чернівці, вулиця Науки, будинок 1,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП», код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9,

про стягнення заборгованості за договорами поставки, пені, інфляційних втрат та 3% річних,

В С Т А Н О В И В :

Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (далі позивач) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою вих.№01/90 від 17.04.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/453/26 від 21.04.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (далі відповідач) про зобов`язання виконати умови договорів або стягнення заборгованості за договорами поставки, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 24.04.2026 суд залишив без руху позовну заяву Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» вих.№01/90 від 17.04.2026 про зобов`язання виконати умови договорів або стягнення заборгованості за договорами (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/453/26 від 21.04.2026) та встановив позивачу 10 днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви.

12.05.2026 на адресу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви №01/104 від 08.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/4483/26), згідно з якою позивач усунув недоліки позовної заяви вих.№01/90 від 17.04.2026 зазначені в ухвалі від 24.04.2026.

Водночас, 13.05.2026 через систему «Електронний суд ЄСІТС» від позивача - Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України надійшла заява про уточнення позовних вимог до справи №01/107 від 13.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/4575/26), згідно з якою позивач просить позовні вимоги викласти у наступній редакції: «Стягнути з ТОВ «Волинь НП» на підставі ст. 693 ЦК України на користь позивача суму попередньої оплати за недопоставлений відповідачем товар у розмірі 16975,00 грн, пеню за порушення умов оплати товару в розмірі 2527,65 грн, інфляційних нарахувань згідно ст.625 ЦК України в сумі 1663,55 грн та процентів за користування коштами за процентною ставкою 3 % річних згідно зі ст. 625 ЦК України у розмірі 664,12 грн».

Ухвалою суду від 15.05.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, задоволено заяву позивача про уточнення позовних вимог до справи №01/107 від 13.05.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-02/4575/26 від 13.05.2026) та вирішено здійснювати подальший розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами щодо позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості за договором поставки, пені, інфляційних втрат та 3% річних, згідно заяви позивача про уточнення позовних вимог №01/107 від 13.05.2026. Також в ухвалі судом встановлено строки для подання заяв по суті спору.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява № 53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі № 904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно відповідей №34763538 від 15.05.2026 і №33910029 від 22.04.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС, отриманих на запит суду із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено, що позивач - Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (код ЄДРПОУ 02096091) та відповідач - ТОВ «Волинь НП» (код ЄДРПОУ 44858321) мають зареєстрований електронний кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Враховуючи приписи ст. ст. 6 і 242 ГПК України, копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 15.05.2026 про відкриття провадження у справі була скерована позивачу та відповідачу в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету учасників справи.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження (з призначенням дати)» від 15.05.2026 у справі №907/424/26 (суддя Сисин С.В.) було надіслано одержувачам позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Документ доставлено до електронних кабінетів учасників справи 15.05.2026 о 11:57.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За змістом приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням позивача на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договорами поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та № СК5/284 від 04.09.2024. За умовами вказаних правочинів Товариство з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (постачальник) зобов`язалося передати у власність Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (покупець) товар - дизпаливо, бензин А-95 та бензин А-92, характеристики, кількість, вартість та строки поставки якого визначалися сторонами в договорах і накладних.

На виконання умов договору №СК5/202 від 24.06.2024 сторони погодили поставку 200 л бензину А-95 та 50 л дизпалива на загальну суму 13450,00 грн. Згідно з видатковими накладними №0005/0001158 від 24.06.2024 на суму 2550,00 грн та №0005/0001159 від 24.06.2024 на суму 10900,00 грн постачальник здійснив поставку товару, а покупець повністю оплатив його вартість відповідно до платіжних інструкцій №427 від 26.06.2024 та №426 від 26.06.2024.

За договором №СК5/284 від 04.09.2024 сторони узгодили поставку 200 л бензину А-95 та 50 л дизпалива на загальну суму 13175,00 грн. Постачальник оформив видаткові накладні №0005/0001629 від 04.09.2024 та № 0005/0001630 від 04.09.2024. Покупець у повному обсязі виконав свої зобов`язання з оплати, перерахувавши кошти згідно з платіжними інструкціями №627 від 05.09.2024 (в сумі 10600,00 грн) та №628 від 05.09.2024 (в сумі 2575,00 грн). Таким чином, позивач зазначає про повне виконання своїх обов`язків за обома договорами.

Втім, як указує позивач, відповідач не поставив бензин А-95 у кількості 300 л та дизпаливо в кількості 60 л, а також не оскаржив стретч-картки (№303611854621 - 303611854629, 303610263850 - 303610263853, 30704883023, 304704882384) та не повернув кошти у сумі, яка є еквівалентною вартості палива за ціною у відповідних накладних. Це призвело до утворення у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 16975,00 грн. Направлена на адресу відповідача претензія від 23.06.2025 №01/156 була залишена без реагування та задоволення.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо своєчасної поставки товару, позивач, окрім стягнення суми основного боргу в розмірі 16975,00 грн (або зобов`язання поставити товар - бензин А-95 у кількості 300 л та дизпаливо в кількості 60 л), на підставі п. 7.2 договорів нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що становить 2527,65 грн. Також, керуючись статтею 625 ЦК України, позивач заявив до стягнення 664,12 грн - 3% річних від суми боргу та 1663,55 грн -інфляційних втрат. Загальна сума позовних вимог, яку позивач просить стягнути з відповідача, становить 21830,32 грн, а також 3328,00 грн судових витрат.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов`язань за договором не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

24.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (у договорі постачальник) та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (у договорі покупець) укладено договір поставки №СК5/202, згідно з п. 1.1., 1.2. якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товар ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти Бензин А-95, Дизельне паливо.

Відповідно до п. 1.5. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за талоном на отримання товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.

Згідно з п. 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна за один літр товару згідно накладних на товар.

Згідно з п. 3.2. договору, загальна сума договору становить 13450,00 грн у тому числі ПДВ 2241,67 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.

Згідно з п. 4.2. договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника.

Відповідно до п. 4.3. договору, постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити. При ненадходженні оплати у термін, вказаний в п. 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним.

Згідно з п. 4.4. договору, постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.

Відповідно до п. 5.1. договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Згідно з п. 5.2. договору, місце поставки (передачі) товарів:

- передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки;

- скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

Відповідно до п. 5.3. договору, умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Згідно з п. 5.4. договору, постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Відповідно до п. 5.5. договору, у разі поставки товару два та більше разів на місяць, постачальник складає зведену податкову накладну (підстава п.201.4 НКУ).

Згідно з п. 6.1. договору, покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари; приймати товар згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 6.2. договору, покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п. 6.3. договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.

Відповідно до п. 6.4. договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари; у разі невиконання зобов`язань покупцем постачальник має право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це покупця за 5 календарних днів до його розірвання.

Згідно з п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, види порушень та санкції за них, установлені договором: За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1. договору, усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Відповідно до п. 9.2. договору, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства Україні.

Згідно з п. 10.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печаток у сторони).

Відповідно до п. 10.2. договору, даний договір діє до 31.12.2024.

Згідно з п. 10.3. договору, цей договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується.

Згідно з п. 11.2. договору, постачальник має право ініціювати обмін бланків довірчих документів, попередивши Покупця шляхом розміщення об`яви про умови такого обміну на сайті www.,avias.ua не пізніше ніж за один календарний місяць до його початку. Термін обміну бланків довірчих документів не може бути меншим ніж календарній місяць.

Відповідно до п. 11.3. договору, постачальник не має права пред`являти до покупця ніяких грошових вимог, пов`язаних з обміном бланків довірчих документів та вимагати інші документи крім тих, які надавались покупцем в якості підтвердження законності отримання бланків, та документів, ідентифікуючих покупця.

Згідно з п. 11.4. договору, постачальник не несе ніякої відповідальності у разі не звернення покупця у термін встановлений в об`яві, означеної в п. 11.2 договору, недодержання покупцем умов означеної об`яви та не буде мати жодних зобов`язань за довірчими документами, які не були обміняні.

Відповідно до п. 11.5. договору, постачальник є платником податку на прибуток на загальних умовах згідно чинного законодавства України.

04.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (у договорі постачальник) та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (у договорі покупець) укладено договір поставки №СК5/284, згідно з п. 1.1., 1.2. якого постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товар ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляри Бензин А-95, Дизельне паливо.

Відповідно до п. 1.5. договору, відпуск товару з АЗС здійснюється за талоном на отримання товару, відповідно до Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997.

Згідно з п. 2.1. договору, товар вважається переданим постачальником і прийнятий покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Відповідно до п. 3.1. договору, ціна за один літр товару згідно накладних на товар.

Згідно з п. 3.2. договору, загальна сума договору становить 13175,00 грн у тому числі ПДВ 2295,84 грн.

Відповідно до п. 4.1. договору, умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.

Згідно з п. 4.2. договору, оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника.

Відповідно до п. 4.3. договору, постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити. При ненадходженні оплати у термін, вказаний в п. 4.1 договору, постачальник здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідної видаткової накладної. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним.

Згідно з п. 4.4. договору, постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.

Відповідно до п. 5.1. договору, строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки).

Згідно з п. 5.2. договору, місце поставки (передачі) товарів:

- передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред`явленні довіреними особами покупця скретч-картки;

- скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці.

Відповідно до п. 5.3. договору, умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Згідно з п. 5.4. договору, постачальник не несе відповідальності та звільняється від зобов`язань за договором, у разі неотримання покупцем товару на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі.

Відповідно до п. 5.5. договору, у разі поставки товару два та більше разів на місяць, постачальник складає зведену податкову накладну (підстава п.201.4 НКУ).

Згідно з п. 6.1. договору, покупець зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі сплачувати кошти за поставлені товари; приймати товар згідно умов даного договору.

Відповідно до п. 6.2. договору, покупець має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання постачальником своїх зобов`язань за договором, повідомивши про це постачальника за 5 календарних днів до його розірвання; контролювати поставку товарів у строки, встановлені цим договором.

Згідно з п. 6.3. договору, постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки встановлені цим договором; забезпечити поставку товарів, якість яких відповідає умовам, установленим розділом 2 цього договору.

Відповідно до п. 6.4. договору, постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за поставлені товари; у разі невиконання зобов`язань покупцем постачальник має право достроково розірвати цей договір, повідомивши про це покупця за 5 календарних днів до його розірвання.

Згідно з п. 7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Відповідно до п. 7.2. договору, види порушень та санкції за них, установлені договором: За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

Згідно з п. 9.1. договору, усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами.

Відповідно до п. 9.2. договору, якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства Україні.

Згідно з п. 10.1. договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печаток у сторони).

Відповідно до п. 10.2. договору, даний договір діє до 31.12.2024.

Згідно з п. 10.3. договору, цей договір може бути розірваний достроково за ініціативою однієї із сторін за умови письмового повідомлення іншої сторони за відсутності заборгованості. Договір вважається розірваним з моменту отримання письмового повідомлення. У випадку отримання письмового повідомлення про розірвання договору укладання додаткової угоди про розірвання не потребується.

Згідно з п. 11.2. договору, постачальник має право ініціювати обмін бланків довірчих документів, попередивши Покупця шляхом розміщення об`яви про умови такого обміну на сайті www.,avias.ua не пізніше ніж за один календарний місяць до його початку. Термін обміну бланків довірчих документів не може бути меншим ніж календарній місяць.

Відповідно до п. 11.3. договору, постачальник не має права пред`являти до покупця ніяких грошових вимог, пов`язаних з обміном бланків довірчих документів та вимагати інші документи крім тих, які надавались покупцем в якості підтвердження законності отримання бланків, та документів, ідентифікуючих покупця.

Згідно з п. 11.4. договору, постачальник не несе ніякої відповідальності у разі не звернення покупця у термін встановлений в об`яві, означеної в п. 11.2 договору, недодержання покупцем умов означеної об`яви та не буде мати жодних зобов`язань за довірчими документами, які не були обміняні.

Відповідно до п. 11.5. договору, постачальник є платником податку на прибуток на загальних умовах згідно чинного законодавства України.

Відповідно до платіжної інструкції №426 (внутрішній номер 355267040) від 26.06.2024, Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» суму в розмірі 10900,00 грн. Призначення платежу: 2201040:2281 Оплата за бензин А-95 згідно накладної №0005/0001159 від 24.06.2024, договір №СК5/202 від 24.06.2024 в тому числі ПДВ 1816,67 грн.

Згідно видаткової накладної №0005/0001159 від 24.06.2024, укладеної та підписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України, сторони погодили поставку Бензину А-95 (код товару УКТЕД 2710124512) в кількості 200 л 10900,00 грн з ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції №427 (внутрішній номер 355267041) від 26.06.2024, Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» суму в розмірі 2550,00 грн. Призначення платежу: 2201040:2281 Оплата за дизпаливо згідно накладної №0005/0001158 від 24.06.2024, договір №СК5/202 від 24.06.2024 в тому числі ПДВ 1816,67 грн.

Згідно видаткової накладної №0005/0001158 від 24.06.2024, укладеної та підписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України, сторони погодили поставку дизпалива (код товару УКТЕД 2710194300) в кількості 50 л 2550,00 грн з ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції №628 (внутрішній номер 366679885) від 05.09.2024, Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» суму в розмірі 2575,00 грн. Призначення платежу: 2201040:2281 Оплата за дизпаливо; згідно накладної №0005/0001630 від 04.09.2024, договір №СК5/284 від 04.09.2024 в тому числі ПДВ 429,17 грн.

Згідно видаткової накладної №0005/0001630 від 04.09.2024, укладеної та підписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України, сторони погодили поставку дизпалива (код товару УКТЕД 2710194300) в кількості 50 л 2575,00 грн з ПДВ.

Відповідно до платіжної інструкції №627 (внутрішній номер 366679884) від 05.09.2024, Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» суму в розмірі 10600,00 грн. Призначення платежу: 2201040:2281; Оплата за бензин А-95; згідно накладної №0005/0001629 від 04.09.2024, договір №СК5/284 від 04.09.2024 в тому числі ПДВ 1766,67 грн.

Згідно видаткової накладної №0005/0001629 від 04.09.2024, укладеної та підписаної Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» та Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України, сторони погодили поставку Бензину А-95 (код товару УКТЕД 2710124512) в кількості 200 л 10600,00 грн з ПДВ.

Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України до керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» направлено претензію Вих. №01/156 від 23.06.2025, згідно з якою позивач вимагав у відповідача виконати свої зобов`язання за договорами №CK5/202 від 24.06.2024 та №CK5/284 від 04.09.2024 належним чином та перерахувати на рахунок суму заборгованості в розмірі 16975,00 грн або поставити товар - бензин А-95 у кількості 260 л та дизпаливо у кількості 60 л, сплатити пеню за порушення умов оплати товару в розмірі 2426,73 грн. У претензії позивач повідомив, що у разі невиконання відповідачем вимог даної претензії або залишення претензії без відповіді позивач буде змушений звернутися до Господарського суду з позовною заявою про стягнення заборгованості та суми штрафних санкцій, а також віднесенням на відповідача усіх витрат, пов`язаних з поданням позовної заяви. В матеріалах справи наявні докази надіслання означеної претензії відповідачу, а саме копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №5800600259924 від 24.06.2025

Також, Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України до керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» був скерований лист на повернення коштів Вих. №01/88 від 10.03.2025, згідно з яким позивач просив відповідача повернути бензин А-95 у кількості 300 л та дизпаливо 60 л, або кошти у сумі еквівалентній кількості палива за ціною вказаній у видаткових накладних. Докази надіслання даного листа відповідачу, позивачем до справи не долучені.

Отже, такі обставини справи, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом, згідно з яким просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та договором поставки №СК5/284 від 04.09.2024 у розмірі 16975,00 грн, передбаченої п. 7.2. договорів пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 2527,65 грн, нарахованих у відповідності до ст. 625 ЦК України інфляційних нарахувань в сумі 1663,55 грн та процентів за користування коштами за процентною ставкою 3% річних у розмірі 664,12 грн.

Правове обґрунтування та оцінка суду

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) (тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, станом на день розгляду спору в суді його обставини оцінюються судом з огляду на правила ЦК України та ГК України, які були чинні на час виникнення спірних правових відносин.

Частинами 1, 6 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у ч. 1 ст. 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 691 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до ст. 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ч. 1 ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

За положеннями ст. 525 та ч. 1 ст. 526 ЦК України, ч. 1, 7 ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 4.4. договору, постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця, за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та при наявності в нього паспорту.

Пункт 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1442 від 20.12.1997, передбачає, що розрахунки за реалізовані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із використанням електронних платіжних засобів, паливних карток, талонів, відомостей на відпуск пального тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з продукцією споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ установленої форми на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару.

Отже, за змістом умов договору та пункту 9 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами вбачається, що довірчий документ талон, є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених талонах вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в талоні.

Такі ж висновки щодо правової природи довірчого документа талону вбачаються із пункту 3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв`язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20.05.2008 N281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N805/15496. Згідно з означеною нормою талон це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому.

Твердження позивача про не поставку (невідпуск) відповідачем 360 літрів дизельного палива та бензину, за які Інститут термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України сплатив кошти Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» на виконання умов договорів поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та №СК5/284 від 04.09.2024 відповідно до платіжних інструкцій №427 (внутрішній номер 355267041) від 26.06.2024, №628 (внутрішній номер 366679885) від 05.09.2024, №627 (внутрішній номер 366679884) від 05.09.2024 і №426 (внутрішній номер 355267040) від 26.06.2024 підтверджено також наявними у позивача талонами на вказану кількість дизельного палива та бензину, копії яких долучені до позовної заяви.

Позивач стверджує про невиконана відповідачем після здійсненої попередньої оплати свого зобов`язання щодо поставки згідно умов договору 360 л дизельного палива та бензину на суму 16975,00 грн, що було також підставою направлення Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України Товариству з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» претензії за Вих. №01/156 від 23.06.2025.

Після отримання матеріалів позовної заяви та ухвали суду від 15.05.2026 про відкриття провадження, відповідач не надав суду доказів виконання своїх зобов`язань за договором, не надав відзив на позовну заяву, тобто не спростував доводів позовної заяви про не поставку Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України згідно умов договорів поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та №СК5/284 від 04.09.2024 бензину та дизпалива в кількості 360 л на суму 16975,00 грн.

У пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19, провадження №12-42гс20 з посиланням на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі №910/12382/17, вказано, що, виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України визначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Умовою застосування положень ст. 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, при чому, доведеної до продавця (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №910/15963/20).

У постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зазначено, що зі змісту ч. 2 ст. 693 ЦК України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічні висновки щодо застування наведеної норми викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №910/3611/23, від 09.02.2023 у справі №910/5041/22, від 07.02.2018 у справі №910/5444/17, від 14.05.2024 у справі №916/1164/23, від 09.04.2024 у справі №909/335/23, від 27.11.2019 у справі №924/277/19.

Правова природа перерахованої суми, як попередньої оплати, визначається не лише її визначенням у платіжному документі та датою платежу, а також наявністю зустрічного зобов`язання контрагента по поставці товару на цю суму відповідно до умов договору. Так, реалізація покупцем права на вимогу про повернення суми попередньої оплати означає, що він відмовився від прийняття виконання неналежно виконаного зобов`язання. Отже після пред`явлення покупцем на власний вибір продавцю вимоги про повернення сплачених коштів в якості передплати, зобов`язання останнього по поставці товару припиняється, проте у нього виникає грошове зобов`язання з повернення коштів.

Водночас аванс (попередня оплата) це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17).

Судом встановлено, що предметом позову в даній справі є стягнення попередньої оплати на підставі ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем оплачений товар поставлено не було.

Водночас відповідач документальних доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов`язань за договорами поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та №СК5/284 від 04.09.2024 в частині фактичної поставки товару позивачу суду не надав.

Таким чином, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не поставив товар у строки, передбачені умовами договору, то у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого у сумі 16975,00 грн підтверджений, платіжними інструкціями №427 (внутрішній номер 355267041) від 26.06.2024, №628 (внутрішній номер 366679885) від 05.09.2024, №627 (внутрішній номер 366679884) від 05.09.2024 і №426 (внутрішній номер 355267040) від 26.06.2024 та наявними у позивача талонами на вказану кількість дизельного палива та бензину, копії яких долучені до позовної заяви.

Враховуючи вищевказані обставини та те, що відповідач не надав суду документальних доказів у підтвердження факту поставки ним товару позивачу, не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність законних та обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача 16975,00 грн попередньої оплати за договорами поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та №СК5/284 від 04.09.2024.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат

Позивач, покликаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просить стягнути з відповідача 664,12 грн 3% річних та 1663,55 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Нарахуванням позивачем 3 % річних та інфляційних втрат є правом кредитора (позивача), яке він може реалізувати при неналежному виконанні боржником грошового зобов`язанні, що в даному випадку допущено відповідачем та водночас є підставою для настання для останнього відповідних правових наслідків, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так, в разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Інфляційні втрати та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Отже вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, постанови Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №921/27/21, від 26.03.2025 у справі №910/7475/24).

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем надано розрахунок заборгованості 3% річних та інфляційних нарахувань, нарахованих від суми боргу в розмірі 16975,00 грн за період з 01.01.2025 по 21.04.2026.

Здійснивши перевірку за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних нарахувань, які нараховані позивачем за порушення грошового зобов`язання за несплату коштів за поставлений товар у визначені договором терміни у межах вказаних вище боргових періодів, судом встановлено, що такий розрахунок позивачем проведено правильно, з урахуванням сум заборгованості по договорам та відповідно до методики нарахування.

Відповідач не надав суду свого контррозрахунку даних позовних вимог, хоча мав можливість скористатись відповідними процесуальними правами і надати документи в обґрунтування своєї позиції по суті заявлених позовних вимог.

Відтак суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 664,12 грн 3% річних та 1663,55 грн інфляційних втрат є документально доведеними та обґрунтованими.

Щодо стягнення пені

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договорами, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 2527,65 грн, нараховану за період з 01.01.2025 по 21.04.2026.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У постанові від 18.09.2024 у справі №924/1012/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що з врахуванням положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій, встановлених Законом щодо окремих видів зобов`язань. Тобто визначений розмір штрафних санкцій, зміна яких за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до п. 7.2. договору, види порушень та санкції за них, установлені договором: За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язання за кожний день прострочення.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

З аналізу положень ст. 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Отже, ч. 4 ст. 231 ГК України наділяє сторін правом застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

З урахуванням таких положень цивільного та господарського законодавства при укладенні договорів сторони узгодили умови відповідальності за невиконання та неналежне виконання умов договору, зазначивши у пункті 7.2. договору, що за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов`язань за кожен день прострочення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17 (провадження №61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Суд враховує, що договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином (ст. 204 ЦК України).

При цьому, приписами ст. 509 ЦК України визначено, що в силу зобов`язання кредитор вправі вимагати виконання обов`язку від боржника у випадку невиконання останнім своїх зобов`язань у відносинах, що виникли між сторонами.

Отже, оскільки сторони добровільно, на власний розсуд погодили умови договору, які передбачають відповідальність за їх невиконання, то з врахуванням приписів ст. ст. 525, 526 і 629 ЦК України щодо обов`язковості договору та недопустимості односторонньої відмови від зобов`язання, у випадку порушення однією зі сторін умов договору настає відповідальність, яка передбачена договором, зокрема за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за договором, сторони згідно умов пункту 7.2 договору передбачили сплату пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожен день такого прострочення.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару, за який оплачено позивачем як попередня оплата не виконав, у тому числі після отримання направленої Інститутом термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України ТОВ «Волинь НП» претензії від 23.06.2025 №01/156. Як вбачається із наведеного у позовній заяві розрахунку позивача, за неналежне виконання договірних умов ним заявлено до стягнення пеню в загальному розмірі 2527,65 грн, нараховану за період з 01.01.2025 по 21.04.2026 від суми основного боргу 16975,00 грн (вартості непоставленого товару, який оплачено покупцем як попередня оплата).

З урахуванням викладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача 2527,65 грн пені (нарахованої за період з 01.01.2025 по 21.04.2026 від суми основного боргу 16975,00 грн) підлягають задоволенню у заявленому розмірі згідно з неспростованим відповідачем розрахунком позивача, з яким суд погоджується, і такі позовні вимоги підтверджені дослідженими судом доказами.

Щодо обґрунтованості рішення

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст.ст. 13 14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу приписів ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд також зазначає, що принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, від 21.06.2023 у справі №916/3027/21).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

Розподіл судових витрат

Згідно платіжної інструкції №211 (внутрішній номер 501441282) від 15.04.2026 при подачі позову про стягнення 21830,32 грн позивачем сплачено судовий збір у сумі 3328,00 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору повністю.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (код ЄДРПОУ - 44858321, місцезнаходження - 89421, Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, будинок 9) на користь Інституту термоелектрики Національної академії наук України та Міністерства освіти та науки України (код ЄДРПОУ 02096091, місцезнаходження 58000, Чернівецька область, Чернівецький район, місто Чернівці, вулиця Науки, будинок 1) 21830,32 грн (двадцять одну тисячу вісімсот тридцять гривень 32 копійки), з яких: 16975,00 грн (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень 00 копійок) заборгованість за договорами поставки №СК5/202 від 24.06.2024 та №СК5/284 від 04.09.2024, 664,12 грн (шістсот шістдесят чотири гривні 12 копійок) - 3% річних, 1663,55 грн (одна тисяча шістсот шістдесят три гривні 55 копійок) інфляційні втрати та 2527,65 грн (дві тисячі п`ятсот двадцять сім гривень 65 копійок) пеня, нараховані за невиконання умов зазначених договорів, а також стягнути 3328,00 грн (три тисячі триста двадцять вісім гривень 00 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Сисин