Рішення № 138314401, 10.07.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 липня 2026 року Справа № 903/393/26

за позовом Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд»

про стягнення 219 824,78 грн,

Суддя Шум М.С.

Без виклику (повідомлення) представників сторін

встановив:

27.04.2026 до Господарського суду Волинської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд» про стягнення 219 824,78 грн, з них 152 762,26 грн заборгованості за поставлений товар, 36 312,23 грн пені, 30 750,29 грн 26 % річних та витрат зі сплати судового збору та витрат з надання професійної правової допомоги в ромірі 15 000.00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань згідно договору поставки товару та виконання робіт від 12.10.2020 №1624/3С в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою суду від 28.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

12.05.2026 представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що станом на 12.05.2026 Товариством з обмеженою відповідальністю Волиньагротрейд була здійснена часткова оплата боргу в загальній сумі 61 093.06 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 12.05.2026 за №202.

У вказаному відзиві представник відповідача також просить суд відмовити позивачу в стягненні пені та 26% річних, нарахованих до сплати за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань, а також просить суд відмовити позивачу в стягненні 15 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

15.05.2026 представник позивача надіслав на адресу суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що після відкриття провадження у справі №903/393/26 відповідач здійснив часткову оплату боргу в сумі 61 093,06 грн., просить суд зменшити позовні вимоги та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд» 158 731,72 грн, з них 91 669,20 грн заборгованості за поставлений товар, 36 312,23 грн пені, 30 750,29 грн - 26 % річних

Також вказує, що відповідачем не надано доказів, що свідчили б про наявність виняткових обставин та слугували б підставою для в стягненні пені та 26% річних, оскільки нарахування є співрозмірним розміру наявної заборгованості як станом на момент подання позовної заяви, так і на момент відкриття провадження у справі.

19.05.2026 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд" на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив в яких просить суд відмовити в позовних вимогах повністю.

21.05.2026 на адресу суду від Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» надійшли додаткові пояснення у справі.

05.06.2026 на адресу суду від Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи щодо понесених судових витрат на правову допомогу у справі.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

З огляду на викладене, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

встановив:

Між ПрАТ «Волинська фондова компанія» та ТОВ «Волиньагротрейд» було укладено Договір від 12.10.2020 за № 1624/ЗС поставки товару та виконання робіт.

Відповідно до п.1.1 Договору сторона 1 зобов`язується передати у власність, а сторона 2 прийняти та оплатити запасні частини, витратні матеріали та аксесуари до сільськогосподарської техніки та вантажних автомобілів (надалі - товар), а також сторона 1 зобов`язується виконувати стороні 2 роботи по ремонту, діагностиці та періодичному технічному обслуговуванню сільськогосподарської техніки сторони 2 (надалі- роботи).

Відповідно до п.1.2 Договору підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості товару є прийняття стороною 2 товару по видатковій накладній, виданій стороною 1, яка після її підписання сторонами має юридичну силу специфікації.

Загальна вартість товару та робіт (ціна Договору) становить сукупність вартостей усього товару, який отримувала сторона 2 від сторони 1 протягом терміну дії даного договору та сум вказаних у всіх актах виконаних робіт, складених протягом усього терміну дії даного договору (п.1.3 Договору).

За змістом п.2.2.1 Договору, наявний на складі сторони 1 (безготівковий розрахунок) оплата 100% від загальної ціни Товару, зазначеної у відповідному рахунку, з урахуванням вимог п. 2.3. даного Договору, протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати видаткової накладної на такий Товар. У випадку, якщо стороною 2 вичерпано суму відтермінування, зазначену в п і.4. даного договору, сторона 2 здійснює стороні 1 передплату вартості товару на суму, що перевищує суму відтермінування, з урахуванням вимог п. 2.3. даного Договору.

На підтвердження поставки товару позивач надав суду підписані сторонами договору видаткові накладні, а саме:№1654 від 11.07.2025 на суму 116 100,00 грн; №1727 від 22.07.2025 на суму 10 472,40 грн., №1747 від 24.07.2025 на суму 2 696,83 грн., №1773 від 28.07.2025 на суму 121,10 грн., 29.07.2025 за №1787 на суму 4 740,00 грн., від 29.07.2025 за №1781 на суму 14 146,33 грн., від 30.07.2025 за №1796 на суму 4 485,60 грн.

Позивач стверджує, що Постачальник належним чином виконав узяті на себе зобов`язання у повному обсязі, поставивши Товар Покупцеві

Сума основного боргу з урахуванням часткових оплат відповідачем за Товар становить 152 762,26 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач письмово звернулось до Покупця з Претензією №448 від 17.12.2025 щодо оплати заборгованості за Договором від 12.10.2020 за № 1624/ЗС поставки товару на суму 152 762,26 грн.

Дослідивши матеріали справи, позиції учасників процесу, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступного висновку.

Пунктом 1 ч. 2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1, 2, 3 ст.6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст.628 ЦК України).

Суд встановив, що відповідач частково розрахувався за поставлений товар на суму 61 093.06 грн., що підтверджується платіжною інструкцією від 12.05.2026 за №202.

Однак сума 91 669,20 грн залишилась не сплаченою, в результаті чого перед позивачем за отриманий товар утворилась заборгованість.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До договорів поставки та купівлі-продажу застосовується спеціальна норма - частина 1 статті 692 ЦК України, якою передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший порядок оплати товару.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Зважаючи на те, що відповідач після звернення позивача до суду з даним позовом та після відкриття судом провадження у даній справі сплатив частково суму основного боргу у розмірі 91 669,20грн., суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній частині позовних вимог на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

За таких обставин та правового регулювання відповідач має оплатити вартість отриманого ним і неоплаченого товару на суму 91 669,20 грн, у зв`язку із чим позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

Сума заборгованості повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Щодо вимог про стягнення 26 відсотків річних та пені, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від

У випадку прострочення оплати товару та/або робіт, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми заборгованості, а також 26 процентів річних від простроченої суми відповідно до ст.625 ЦК України (п.4.1. договору).

Враховуючи прострочення виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення 26 річних за період з 11.07.2025 по 23.04.2026 в сумі 30 750.29 грн. є підставним та підлягає до задоволення.

Щодо стягнення пені в сумі 36 312,23 грн. за період з 11.07.2025 по 23.04.2026 суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, дійшов висновку, що нараховані ним за період з 11.07.2025 по 23.04.2026 в сумі 36 312,23 грн. є арифметично правильними та підставними.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача 158 731,72 грн, з них 91 669,20 грн заборгованості за поставлений товар, 36 312,23 грн пені, 30 750,29 грн - 26 % річних підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 15 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 129 ГПК України визначено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Між Адвокатським бюро «Дзюрило Анастасії» (адвокатське бюро) та Приватним акціонерним товариством «Волинська фондова компанія» (клієнт) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги за № 04/02/25 від 04.02.2025.

Згідно умов п. 1.1. договору визначено, що клієнт доручає, а адвокатське бюро відповідно до чинного законодавства України, приймає на себе зобов`язання в якості правничої допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта, надавати інші види правничої допомоги в обсязі та на умовах встановлених договором та за домовленістю сторін, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та всі фактично понесені адвокатським бюро витрати у зв`язку з виконанням даного договору.

Згідно п.п. 1.2. договору визначено сторонами, що адвокатське бюро за даним договором бере на себе зобов`язання надати необхідну правничу допомогу клієнту зміст якої викладений в додаткових угодах до даного договору.

Відповідно до п.п 4.1. договору сторони визначили, що гонорар є формою винагороди адвокатського бюро за надання правничої допомоги клієнту.

Пунктом 4.2 4.3 договору встановлено, що на визначення розміру гонорару адвокатське бюро впливають строки вирішення спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг правових послуг необхідних для досягнення бажаного результату та обґрунтованого розміру гонорару. Розмір гонорару, який клієнт сплачує адвокатському бюро за надану в межах цього договору правничу допомогу, встановлюється у відповідній додатковій угоді до даного договору.

Згідно п.п. 4.6 договору встановлено, що на підтвердження факту надання адвокатським бюро клієнту правничої допомоги відповідно до умов даного договору адвокатським бюро складається акт наданих послуг (правничої допомоги), який направляється або вручається під розписку клієнту.

02.04.2026 Адвокатським бюро «Дзюрило Анастасії» (адвокатське бюро) та Приватним акціонерним товариством «Волинська фондова компанія» (клієнт) укладено додаткову угоду №13 до договору про надання правової (правничої) допомоги за № 04/02/25 від 04.02.2025 відповідно до п. 1 додаткової угоди сторонами визначено, що надання правничої допомоги щодо представництва інтересів клієнта у Господарському у суді Волинської області у справі №903/393/26 за позовом Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд» про стягнення 219 824,78 грн, становить 15 000.00 грн.

Згідно ордеру серії АС №1183298 від 20.04.2026 (Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №330 від 24.04.2007 видане Волинською обласною КДКА на підставі рішення №5/18 від 02.04.2007) Дзюрило Анастасії Ростиславівни є адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність у Адвокатському бюро «Дзюрило Анастасії».

Згідно акту №84 наданих послуг від 01.06.2026 та детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом для надання правової допомоги по судовій справі №903/393/26 адвокат надав клієнтові наступну професійну правничу допомогу на суму 15 000,00 грн.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що зазначено вище, проте їх розмір у даному випадку не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Водночас, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

За умови підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не надання іншою стороною доказів невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності, у тому числі спростування правильності відповідних розрахунків, витрати на надану професійну правничу допомогу підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено (Постанова об`єднаної палати КГС ВС від 22.01.2021 №925/1137/19).

Згідно висновків, викладених Верховним Судом у п. 4.16. постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, що «під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Між тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

У свою чергу, у кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про під ставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу. Кожна справа має різну кількість судових засідань, як і різну кількість розглянутих клопотань, а отже і кількість виконаного адвокатом обсягу робіт з огляду на кількість вчинених процесуальних дій

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Перелік видів правової допомоги хоча і є невичерпним, однак виокремлення різних видів робіт, які поглинають або виключають чи дублюють одну і ту саму роботу і мають як наслідок аналогічні результати і при цьому має місце зазначення адвокатом надміру затраченого часу на такі роботи, суд вважає протиправними та вчиненими на шкоду іншій стороні.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Враховуючи заперечення позивача щодо стягнення судових витрат, оцінюючи витрати позивача на правничу допомогу в суді із урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також часу, який міг би витратити адвокат, враховуючи обґрунтованість та пропорційність розміру судових витрат, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 500,00 грн за рахунок позивача.

Зазначена сума витрат на професійну правничу допомогу є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді. Судом не встановлено обставин того, що дана сума витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції не відповідає критеріям необхідності, обґрунтованості та розумності або ж вказані витрати завищені.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді (Руїс Торіха проти Іспанії).

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (Ван де Гурк проти Нідерландів).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (Гірвісаарі проти Фінляндії).

Згідно ж із статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волиньагротрейд» (43026, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Конякіна, 7А, офіс 114, код ЄДРПОУ 42075843) на користь Приватного акціонерного товариства «Волинська фондова компанія» (43023, Волинська обл., Луцький р-н, місто Луцьк, вул.Скорика Мирослава, будинок 16, код ЄДРПОУ 13356951) 158 731,72 грн заборгованості, з них 91 669,20 грн заборгованості за поставлений товар, 36 312,23 грн - пені, 30 750,29 грн - 26 % річних, а також 2 662,40 грн. витрат по сплаті судового збору та 7 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

3. Закрити провадження у справі в частині стягнення 61 093.06 грн заборгованості.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Суддя Микола ШУМ