Рішення № 138309314, 16.07.2026, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/14986/25

Провадження №2/524/6620/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року

Автозаводський районний суд міста Кременчука в складі:

головуючого судді Ковальчук Т. М.,

за участю секретаря судових засідань Воблікової І. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

УСТАНОВИВ:

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (далі ТОВ «Іннова-Нова») звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, у якій просило стягнути з ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ) 64250,00 грн заборгованості за договором № 8392750625 від 01 червня 2025 року та 2422,40 грн сплаченого судового збору.

В обґрунтування позову позивач вказував, що між ТОВ «Іннова Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір № 8392750625, який разом із Правилами надання споживчих кредитів, затвердженими 17 листопада 2024 року, складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Договір був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа.

Позивач зазначив, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором № 8392750625 належним чином не виконав, коштів не сплачував, чим порушив свої зобов`язання, встановлені договором.

Заочним рішенням від 17 березня 2026 року Автозаводський районний суд міста Кременчука задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання кредиту № 8392750625 від 01 червня 2025 року в сумі 64250 грн 00 коп., а також 2422 грн 40 коп. витрат з оплати судового збору.

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Автозаводського районного суду міста Кременчука з заявою про перегляд заочного рішення від 17 березня 2026 року, яку ухвалою від 18 червня 2026 року суд задовольнив, скасував це заочне рішення та призначив судове засідання для розгляду справи по суті.

Так, за доводами відповідача, наявна в матеріалах справи паперова копія спірного кредитного договору не може вважатися електронним документом, оскільки не відповідає вимогам статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та не є належним доказом укладення договору між сторонами. Відповідач наголошує, що ним не укладався кредитний договір, роздруківку якого долучає представник позивача в якості додатку до позовної заяви. Жоден поданий позивачем доказ не доводить, що ним підписано кожну сторінку цього договору або договір у цілому, погодивши процентну ставку, згідно з якою позивач визначив суму заборгованості до стягнення. Відповідач вказує, що позивачем не надано оригінал кредитного договору від 01 червня 2025 року № 8392750625, а відповідачем поставлено під сумнів його укладення, у зв`язку з чим вважає, що суд першої інстанції на підставі частини п`ятою статті 100 ЦПК України мав витребувати у позивача оригінал електронного доказу: Кредитний договір від 01 червня 2025 року № 8392750625 (з усіма доповненнями та додатками до нього, а також сертифікат ЕЦП/КЕП, що підтверджує підписання договору обома сторонами), а в разі ненадання оригіналів витребуваних документів визнати недопустимими в якості доказів надані позивачем паперові копії електронних документів на підтвердження факту надання кредиту відповідачу. Окрім цього, оскільки кредитору було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, вважає, що положення (вимоги) щодо обов`язку сплачувати плату (комісію) за обслуговування кредитної заборгованості, є нікчемними. Таким чином, при ухваленні остаточного рішення відповідач просив відмовити у стягненні комісії по договору в сумі 3750,00 грн. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третьої статті 509 та частини першої, другої статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Просив зменшити розмір відсотків, щонайменше до розміру заборгованості за кредитом 25000,00 грн, оскільки стягнення з нього непогоджених процентів у сумі, що істотно перевищує тіло кредиту, призведе до надмірного збагачення кредитора за його рахунок та надмірних збитків для відповідача. Відповідач заперечує факт отримання кредитних коштів за договором. Посилається на те, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є виключно первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, представник відповідача просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» (далі Закон № 675-VIII) електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

За правилами частини дванадцятої статті 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону № 675-VIII, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 цього Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі з використанням КЕП, є таким, що укладений у письмовому вигляді.

Суд установив, що 01 червня 2025 року між ТОВ «Іннова фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний Договір про надання коштів у позику № 8392750625, за умовами якого товариство надає позичальнику кредит у гривні, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Сума кредиту (загальний розмір) складає: 25000,00 грн (пункт 2.3 Договору), строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів, останній платіж з періодом внесення 30 днів (пункт 2.5. Договору), стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору, 0,87% за кожен день користування Кредитом, яка застосовується у період починаючи з 181 календарного дня з дати укладення цього Договору і до закінчення строку дії цього Договору або до дати фактичного повернення всієї суми кредиту (до тієї із дат яка настане раніше) (пункт 2.6.1 Договору); комісія за надання кредиту становить 15% від суми наданого Кредиту та нараховується на суму виданого за цим Договором Кредиту у день надання кредиту (пункт 2.7 Договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Позичальника, уключаючи використання реквізитів платіжної картки: НОМЕР_1 .

Сума кредиту (його частина) перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дата надання кредиту: 01 червня 2025 року або наступний за ним календарний день.

Згідно з пунктом 5.4.1. Договору позичальник зобов`язаний у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пеню (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.

Вказаний договір укладено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором 9310.

ТОВ «Іннова фінанс» належним чином виконало свої зобов`язання за кредитним договором, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції №20240-1354-222656826 ВПС «Фінансовий світ» від 01 червня 2025 року.

З наданих позивачем виписок з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ТОВ «Іннова Фінанс» змінило назву на ТОВ «Іннова-Нова».

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти в повному обсязі не повернув, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка за розрахунком позивача становить 64250,00 грн, із яких 25000,00 грн заборгованість за отриманим кредитом, 35500,00 грн несплачені проценти, 3750,00 грн прострочені платежі за комісією.

Щодо доводів відповідача про відсутність оригіналу електронного кредитного договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини шостої статті 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

При цьому у розумінні частини третьої статті 100 ЦПК України паперова копія електронного доказу не є письмовим доказом.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України від 22 травня 2003 року № 851-IV «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Отже, процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 100 ЦПК України), за умови посвідчення останньої в порядку, визначеному законом. У свою чергу, паперова копія електронного доказу є лише засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Саме по собі подання електронного доказу в паперовій копії дійсно не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 у справі № 916/3027/21).

При цьому право на звернення з клопотанням про витребування у відповідної особи оригіналу електронного доказу передбачено частиною п`ятою статті 100 ЦПК України, зокрема, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу.

Під час розгляду справи клопотання про витребування оригіналу електронного доказу не заявлялося, відповідач інформації, яка б давала суду підстави вважати обґрунтованими його сумніви щодо невідповідності поданих паперових копій оригіналам, не надав.

Окрім цього, посилання відповідача на відсутність доказів отримання кредитних коштів у відповідному розмірі, спростовуються встановленими під час розгляду цієї справи обставинами, викладеними в заочному рішенні від 17 березня 2026 року. У матеріалах справи, зокрема, наявна квитанція до платіжної інструкції №20240-1354-222656826 ВПС «Фінансовий світ».

Судом під час ухвалення заочного рішення було досліджено та проаналізовано істотні умови кредитного договору.

Так, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Частиною першою статті 13 Закону України від 03 вересня 2015 року № 675-VIII «Про електронну комерцію» встановлено, що розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

У частині третій цієї статті зазначено, що продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Так, за загальним правилом обов`язок довести факт перерахування коштів (надати виписку) лежить виключно на кредиторі. При цьому у разі надання кредитодавцем доказів, перехід тягаря доказування переходить на боржника.

Зокрема, у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц зазначено, що надані банком виписки за рахунками позичальника повинні бути досліджені судами у сукупності з іншими доказами... Оскільки відповідачі не надали свого розрахунку чи власної виписки з рахунку, які б спростовували надходження коштів, отже, факт наявності заборгованості є не спростованим відповідачем.

Так, у матеріалах справи міститься квитанція до платіжної інструкції №20240-1354-222656826 ВПС «Фінансовий світ» від 01 червня 2025 року про перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів за кредитним договором.

Відповідач, посилаючись на відсутність належних доказів перерахування позичальником йому коштів, на спростування цих доводів не надав суду, зокрема, доказів ненадходження/незарахування відповідних коштів на його картковий рахунок, або доказів того, що зазначений картковий рахунок йому не належить.

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, виходячи зі стандарту більшої переконливості, суд дійшов висновку про підтвердження факту укладення кредитного договору від 01 червня 2025 року № 8392750625 між відповідачем та позивачем, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем.

Щодо стягнення комісії у розмірі 3750,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Передбачена умовами договору про споживчий кредит комісія фактично є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» передбачає право банку або фінансової установи встановлювати комісію за надання кредиту, яка включається до загальних витрат за споживчим кредитом, але на думку суду це право не є абсолютним. Банк або фінансова установа має довести, що ця комісія є платою за реальну, самостійну послугу, яка надана споживачу, а не замаскованим збільшенням вартості кредиту.

З огляду на наведене, враховуючи непропорційно великий розмір комісії за надання кредиту, а також необґрунтованість встановлення вказаного виду плати за надання кредиту, суд не знаходить підстав для стягнення з боржника заборгованості за вказаною комісією.

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову ТОВ «Іннова-Нова» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у загальній сумі 60500,00 грн, з яких 25000,00 грн заборгованість за сумою кредиту, 35500,00 грн заборгованості за нарахованими процентами.

За правилами частин першої, частини статті 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути понесені позивачем судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог; доводи відповідача щодо наявності підстав для зменшення суми заявлених правничих витрат суд вважає необґрунтованими належним чином.

Керуючись статтями 12, 13, 76-78, 81, 89, 128, 131, 133, 141, 263265, 279, 280284, 352, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» заборгованість за договором про надання кредиту № 8392750625 від 01 червня 2025 року в сумі 60500 (шістдесят тисяч п`ятсот) грн 00 коп., а також 2280 (дві тисячі двісті вісімдесят) грн 93 коп. витрат з оплати судового збору, а також 4708 (чотири тисячі сімсот вісім) грн 00 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова», код ЄДРПОУ 44127243, адреса місцезнаходження: вул. Верхній Вал, буд. 10, поверх 2, офіс 5, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Т. М. Ковальчук