Ухвала суду № 138308750, 13.07.2026, Іванківський районний суд Київської області

Справа № 366/990/15-ц

Провадження № 4-с/366/3/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.07.2026 селище Іванків

Суддя Іванківського районного суду Київської області Мовчан В.В., за участю секретаря судового засідання Іванової І.С., розглянувши скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства Юстиції України

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Іванківського районного суду Київської області зі скаргою, у якій просить:

-визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту з майна та коштів ОСОБА_1 , накладеного в межах виконавчих проваджень № 48838715 та № 48837584;

-зобов`язати Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України зняти арешт з усього належного їй рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів, що знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах, накладений у межах виконавчих проваджень № 48838715 та № 48837584.

На обґрунтування скарги заявниця зазначає, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебували виконавчі провадження № 48838715 та № 48837584, відкриті на підставі виконавчих листів № 366/990/15-ц та № 366/926/15-ц, виданих Іванківським районним судом Київської області про стягнення з неї на користь ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» заборгованості.

У межах зазначених виконавчих проваджень старшим державним виконавцем Попівим Р.І. було накладено арешт на все майно та кошти боржника.

05 вересня 2018 року виконавчі документи були повернуті стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», а матеріали виконавчих проваджень у подальшому знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання. Водночас арешт з майна та коштів боржника не було знято.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2025 року у справі № 910/14036/24 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 провадження у справі закрито на підставі пункту 6 частини першої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у зв`язку з тим, що жоден із кредиторів не звернувся із грошовими вимогами у встановлений законом строк.

Пунктом 3 резолютивної частини зазначеної ухвали визначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений строк, вважаються погашеними, а виконавчі документи за такими вимогами такими, що не підлягають виконанню.

Оскільки ПАТ «КБ «АКТИВ-БАНК» не заявило своїх вимог у справі про неплатоспроможність, заявниця вважає, що вимоги банку є погашеними, а виконавчі листи № 366/990/15-ц та № 366/926/15-ц такими, що не підлягають виконанню.

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Департаменту державної виконавчої служби із заявою про зняття арешту, додавши копію ухвали Господарського суду міста Києва.

Листом від 23 лютого 2026 року № 21011/21760-31-26/20.1 за підписом заступника директора Департаменту Нещадима І.С. їй було відмовлено у знятті арешту з посиланням на те, що матеріали виконавчих проваджень знищені, а ухвалою Господарського суду міста Києва питання про зняття арешту не вирішено.

Вважаючи таку бездіяльність органу державної виконавчої служби протиправною, заявниця звернулася до суду з цією скаргою.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду головуючим суддею визначено суддю Мовчана В.В.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 10 липня 2026 року справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 13 липня 2026 року.

У судовому засіданні представник заявниці адвокат Колеснік І.О. підтримав подану скаргу, надав пояснення по суті заявлених вимог та просив її задовольнити.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи не подали.

Відповідно до частини другої статті 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджає її розгляду.

Оцінюючи доводи скарги та дослідивши матеріали справи, суд виходить із такого.

Судом установлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2025 року у справі № 910/14036/24:

-закрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ;

-визнано погашеними вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у строк, встановлений Кодексом України з процедур банкрутства, а виконавчі документи за такими вимогами такими, що не підлягають виконанню;

-припинено дію мораторію;

-припинено повноваження керуючого реструктуризацією арбітражного керуючого Багінського А.О.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 24 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48837584 з примусового виконання виконавчого листа № 366/926/15-ц, виданого Іванківським районним судом Київської області 06 серпня 2015 року про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 40 299 808,89 грн.

Також постановою старшого державного виконавця від 24 вересня 2015 року відкрито виконавче провадження № 48838715 з примусового виконання виконавчого листа № 366/990/15-ц, виданого Іванківським районним судом Київської області 06 серпня 2015 року, про стягнення зі ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 25 910 739,00 грн.

ОСОБА_1 звернулася до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про закінчення виконавчого провадження № 48838715 та зняття арешту у зв`язку із закриттям провадження у справі про неплатоспроможність.

Із відповіді Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України вбачається, що 05 вересня 2018 року державним виконавцем на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Після цього матеріали виконавчого провадження № 48838715 були передані до архіву та знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання.

Одночасно орган державної виконавчої служби повідомив заявницю про відсутність правових підстав для зняття арешту з майна та коштів, накладеного у межах зазначеного виконавчого провадження.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази у їх сукупності та перевіривши доводи скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне й неупереджене виконання судових рішень та рішень інших органів, примусове виконання яких передбачене законом.

Виконання судового рішення здійснюється у межах виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, а рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до суду в порядку, визначеному процесуальним законом.

Під протиправною бездіяльністю державного виконавця слід розуміти не вчинення ним дій, які відповідно до вимог закону він був зобов`язаний та мав реальну можливість вчинити.

Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо лише встановлення факту не вчинення певних дій. Суд повинен перевірити, чи існував у державного виконавця відповідний обов`язок, чи були наявні передбачені законом підстави для його виконання, а також чи призвело не вчинення таких дій до порушення прав заявника.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною першою статті 448 ЦПК України така скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Пунктом «а» частини першої статті 449 ЦПК України встановлено, що скарга може бути подана протягом десяти днів із дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Разом із тим, якщо оскаржується триваюча бездіяльність державного виконавця, строк на її оскарження не вважається пропущеним, оскільки порушення, за своєю природою, є таким, що триває у часі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб). Воно являє собою сукупність дій визначених законом органів та осіб, спрямованих на примусове виконання рішень, які здійснюються на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Питання накладення арешту на майно (кошти) боржника та його зняття врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до пункту 7 частини третьої статті 18 цього Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема кошти, що перебувають у касах, на рахунках у банках та інших фінансових установах.

Арешт майна боржника є одним із заходів примусового виконання судового рішення, який застосовується з метою забезпечення його реального виконання. Таким чином, правовою метою накладення арешту є забезпечення можливості виконання рішення суду, а не самостійне обмеження права власності боржника.

Судом встановлено, що у виконавчому провадженні № 48838715 державним виконавцем 05 вересня 2018 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Повернення виконавчого документа стягувачу з цієї підстави не є закінченням виконавчого провадження у розумінні статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною третьою статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено випадки, коли після повернення виконавчого документа арешт підлягає зняттю. Такі наслідки передбачені лише у разі повернення виконавчого документа з підстав, визначених пунктами 1, 3 та 11 частини першої цієї статті.

Оскільки виконавчий документ у даному випадку було повернуто на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», закон не покладав на державного виконавця обов`язку одночасно скасувати накладений арешт.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у справі № 2/1522/11652/11, у якій зазначено, що повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для автоматичного зняття арешту з майна боржника, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та не позбавляє стягувача права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом установленого законом строку.

Разом із тим суд враховує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 грудня 2025 року у справі № 910/14036/24 вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений законом строк, визнано погашеними, а виконавчі документи за такими вимогами такими, що не підлягають виконанню.

Відповідно до частини четвертої статті 90 Кодексу України з процедур банкрутства у випадках, передбачених пунктами 46 частини першої цієї статті, господарський суд зазначає в ухвалі про закриття провадження у справі, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені у встановлений строк або були відхилені судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частиною другою статті 39 цього Закону постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься державним виконавцем у день настання відповідних обставин або в день, коли йому стало відомо про їх виникнення.

У разі закінчення виконавчого провадження відповідно до статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» арешт, накладений на майно (кошти) боржника, підлягає зняттю, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, а також скасовуються інші застосовані заходи примусового виконання.

Отже, саме винесення постанови про закінчення виконавчого провадження є юридичним фактом, з яким закон пов`язує обов`язок державного виконавця скасувати арешт майна боржника.

Разом із тим матеріали справи не містять доказів того, що після набрання законної сили ухвалою Господарського суду міста Києва державним виконавцем було винесено постанову про закінчення будь-якого із зазначених виконавчих проваджень.

Також матеріали справи не містять доказів звернення заявниці до органу державної виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження № 48837584 у зв`язку з ухвалою Господарського суду міста Києва.

Натомість надана суду копія звернення та відповідь Департаменту державної виконавчої служби стосуються виключно виконавчого провадження № 48838715.

Відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:

-отримання виконавцем документального підтвердження того, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що перебувають на такому рахунку, заборонено законом;

-надходження на рахунок органу державної виконавчої служби або рахунок приватного виконавця коштів, достатніх для повного задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів;

-отримання виконавцем документів, що підтверджують повний розрахунок за придбане на електронних торгах майно;

-наявність письмового висновку експерта або суб`єкта оціночної діяльності щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна у зв`язку зі значним ступенем його зношення або пошкодження;

-відсутність протягом десяти робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця письмової заяви стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно;

-отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;

-погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечене іншим способом, ніж звернення стягнення на майно боржника;

-отримання документального підтвердження наявності на рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;

-настання підстав, передбачених пунктами 12 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження»;

-отримання виконавцем звернення від суб`єктів, визначених законом, у порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».

В усіх інших випадках арешт з майна (коштів) боржника може бути знятий лише за рішенням суду.

Отже, виходячи з наведених положень Закону, у державного виконавця були відсутні передбачені законом підстави для самостійного зняття арешту з майна та грошових коштів скаржника.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 753/12589/23 Верховний Суд зазначив, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем, протягом понад десяти років після повернення виконавчого документа за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості подальшого примусового виконання рішення є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Разом із тим, як убачається з листа Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, виконавчий документ у виконавчому провадженні № 48838715 було повернуто стягувачу 05 вересня 2018 року.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та перевіривши доводи скаржника, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з огляду на таке.

Відповідно до положень цивільного процесуального законодавства кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Скаржник просить зобов`язати орган державної виконавчої служби зняти арешт з усього належного їй рухомого та нерухомого майна, а також грошових коштів.

Разом із тим матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт накладення та існування такого арешту. Зокрема, до матеріалів справи не долучено постанов державного виконавця про накладення арешту, витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, а також документів банківських установ, які підтверджували б накладення арешту на рахунки заявниці.

За відсутності документального підтвердження існування діючих обтяжень, накладених саме в межах виконавчих проваджень № 48838715 та № 48837584, суд позбавлений можливості встановити факт порушення прав скаржника та надати судовий захист у спосіб, про який вона просить.

Матеріалами справи підтверджується, що скаржник зверталася до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою щодо виконавчого провадження № 48838715.

Лист Департаменту державної виконавчої служби від 23 лютого 2026 року № 21011/21760-31-26/20.1 також стосується виключно зазначеного виконавчого провадження.

Будь-яких доказів звернення заявниці до органу державної виконавчої служби із заявою про закінчення виконавчого провадження або зняття арешту у межах виконавчого провадження № 48837584 матеріали справи не містять.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що державним виконавцем була допущена бездіяльність у межах виконавчого провадження № 48837584, оскільки відповідне питання ним не розглядалося.

Суд також бере до уваги, що у межах однієї скарги ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця та зобов`язати його вчинити відповідні дії щодо двох окремих виконавчих проваджень № 48838715 та № 48837584.

Разом із тим зазначені виконавчі провадження є самостійними, відкритими на підставі різних виконавчих документів виконавчих листів № 366/990/15-ц та № 366/926/15-ц відповідно. Кожне з них має окремий предмет виконання, власний процесуальний рух та самостійний комплекс процесуальних дій державного виконавця.

Як убачається з матеріалів справи, лише щодо виконавчого провадження № 48838715 суду надано відомості про повернення виконавчого документа стягувачу, звернення скаржника до органу державної виконавчої служби та відповідь Департаменту державної виконавчої служби.

Натомість матеріали справи не містять відомостей щодо процесуального стану виконавчого провадження № 48837584, доказів звернення скаржника до державного виконавця із відповідною заявою, а також доказів прийняття державним виконавцем будь-якого рішення або допущення бездіяльності у межах цього виконавчого провадження.

За таких обставин суд позбавлений можливості надати правову оцінку діям чи бездіяльності державного виконавця у межах виконавчого провадження № 48837584, оскільки відповідні обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, об`єднання у межах однієї скарги вимог щодо двох самостійних виконавчих проваджень, які перебувають у різному процесуальному стані та стосовно яких надано різний обсяг доказів, не дає суду можливості встановити всі юридично значущі обставини щодо кожного з них.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» саме по собі не є підставою для автоматичного зняття арешту з майна боржника та не покладає на державного виконавця відповідного обов`язку.

Крім того, матеріали справи не містять належних доказів існування арешту, накладеного саме в межах виконавчих проваджень № 48838715 та № 48837584, а також доказів звернення скаржника до органу державної виконавчої служби щодо виконавчого провадження № 48837584.

За таких обставин суд не вбачає у діях чи бездіяльності державного виконавця ознак протиправності.

Відповідно до частини третьої статті 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, у межах повноважень державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, а право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Оскільки скаржником не доведено наявності обставин, які б свідчили про протиправність бездіяльності органу державної виконавчої служби або порушення його прав унаслідок такої бездіяльності, підстав для задоволення скарги суд не вбачає.

Керуючись статтями 258-261, 353, 447-451 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства Юстиції України відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст складено та підписано 17.07.2026.

Слідчий суддя Віталій МОВЧАН