Рішення № 138308687, 13.07.2026, Вишгородський районний суд Київської області

"13" липня 2026 р. Справа № 939/501/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у судовому засіданні в залі судових засідань в м. Вишгороді цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

11 лютого 2026 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (далі АТ «ПУМБ») звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути заборгованість у розмірі 36 254 грн 77 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.05.2019 року між АТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2001312813601, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 15 000,00 грн.

16.09.2019 року між тими ж сторонами укладено кредитний договір № 1001405924701, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе кредитні зобов`язання протягом тривалого часу, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Станом на 24 листопада 2025 року заборгованість за кредитними договорами становить: За кредитним договором № 22001312813601 від 16.05.2019 21 432,57 грн, з яких: 13 956,20 грн заборгованість за тілом кредиту; 7 476,37 грн заборгованість за процентами. За кредитним договором № 1001405924701 від 16.09.2019 14 822,20 грн, з яких: 9 166,73 грн заборгованість за тілом кредиту; 5,12 грн заборгованість за процентами; 5 650,35 грн заборгованість за комісією. Таким чином, загальний розмір заборгованості за вказаними кредитними договорами станом на 24.11.2025 становить 36 254,77 грн.

Процесуальні дії та рішення у справі.

19 березня 2026 року ухвалою Бородянського районного суду Київської області позовну заяву направлено до Вишгородського районного суду Київської області за підсудністю.

17 квітня 2026 року матеріали справи надішли до Вишгородського районного суду Київської області.

20 квітня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

13 липня 2026 року протокольною ухвалою вирішено проводити розгляд справи у відсутності відповідача, в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

Позиції учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явилась, в прохальній частині позовної заяви просила розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача та не заперечувала проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції Вишгородського районного суду Київської області, трекінгом поштових відправлень Укрпошти, поштовими відправленнями з відміткою про повернення «за закінченням терміну зберігання», оголошеннями про виклик в судове засідання на офіційному веб-порталі «Судова влада».

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 23.01.2023 у справі №496/4633/18 листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Відповідно до ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, враховуючи, що одночасно існують умови, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин, відповідач не подав відзив, позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що всі сторони по справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, зважаючи на наявність клопотання сторони позивача про розгляд справи за їх відсутності, а також враховуючи відсутність клопотань відповідача про відкладення судового розгляду, суд приходить до висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності сторін по справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

16 травня 2019 року між АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 2001312813601 шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до цього договору, відповідно до умов якого відповідачу встановлено кредитний ліміт на споживчі цілі.

Підписанням заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 16.05.2019 відповідач підтвердив прийняття публічної пропозиції АТ «ПУМБ», розміщеної на офіційному сайті банку pumb.ua, у повному обсязі, з усіма умовами надання банківських послуг, у тому числі тих, що можуть надаватися в процесі подальшого обслуговування клієнта, та погодився з можливістю отримання послуг через дистанційні канали обслуговування за наявності технічної можливості банку.

У заяві відповідач просив відкрити на його ім`я поточний рахунок у національній валюті, надати кредитну картку та встановити кредитний ліміт у розмірі 10 000,00 грн.

Згідно з умовами заяви, реальна річна процентна ставка становить 47,88%, а орієнтовна загальна вартість кредиту 12 577,58 грн.

Відповідно до паспорта споживчого кредиту, підписаного відповідачем 16.05.2019, встановлено:

тип кредиту кредитна лінія;

сума (ліміт) кредиту 10 000,00 грн;

строк кредитування 12 місяців з автоматичним продовженням у разі відсутності заперечень сторін;

пільгова процентна ставка 0 % річних;

стандартна процентна ставка 47,88 % річних;

тип процентної ставки фіксована.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за період з 16.09.2019 по 24.11.2025.

Згідно з довідкою про збільшення кредитного ліміту, спочатку 16.05.2019 встановлено кредитний ліміт у розмірі 10 000,00 грн, який 24.09.2019 було збільшено до 15 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 2001312813601 від 16.05.2019 станом на 24.11.2025 заборгованість відповідача становить 24 432,57 грн, з яких:

13 956,20 грн заборгованість за тілом кредиту; 7 476,37 грн заборгованість за процентами.

16 вересня 2019 року між АТ «ПУМБ» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб № 1001405924701 шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до умов договору, відповідно до якого відповідачу встановлено кредитний ліміт на споживчі цілі.

Підписанням заяви про приєднання до ДКБО від 16.09.2019 відповідач підтвердив прийняття публічної пропозиції АТ «ПУМБ», розміщеної на сайті банку pumb.ua, та погодився з умовами кредитного обслуговування.

У заяві відповідач просив надати споживчий кредит на таких умовах:

кредитний продукт «Кредит на загальні цілі GP X-sell ВСЕЯСНО (24)»;

цільове призначення загальні споживчі цілі;

сума кредиту 10 000,00 грн;

строк кредитування 24 місяці;

комісія за обслуговування кредитної заборгованості 3,99 %;

процентна ставка 0,01 % річних;

схема погашення ануїтетна;

спосіб надання кредиту шляхом банківського переказу на рахунок відповідача.

Позивач виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти, що підтверджується платіжною інструкцією №TR.37646244.102899.8810 від 16.09.2019 року.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором №1001405924701 станом на 24.11.2025 заборгованість відповідача становить 14 822,20 грн, з яких: 9 166,73 грн заборгованість за тілом кредиту; 5,12 грн заборгованість за процентами; 5 650,35 грн заборгованість за комісією.

Застосовані норми права.

За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі N 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі N 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року N 127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України "Про споживче кредитування" та Законом України "Про електронну комерцію".

Зокрема, в ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування" зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту".

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит)

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України "Про споживче кредитування" після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що "у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України "Про споживче кредитування". Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Нікчемність і, відповідно, недійсність з моменту укладення кредитного договору його умов щодо сплати позичальником комісії (за надання фінансового інструменту, за надання кредитних ресурсів, за обслуговування кредитної заборгованості), має наслідком здійснення перерахунку усіх складових заборгованості, які стягує банк. Такий висновок сформульовано Верховним Судом в постанові від 20.07.2022 у справі №343/557/15-ц.

Крім того, згідно з правовим висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, наведеним у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21, провадження N 61-4202сво22, якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Мотиви і висновки суду.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач, уклавши кредитні договори у письмовій та електронній формах шляхом використання електронного підпису у вигляді одноразового ідентифікатора (OTP-пароля, надісланого на номер телефону), погодилася з умовами кредитування та підтвердила намір отримати кредитні кошти. Відтак укладення договорів у запропонованій формі відповідало її внутрішній волі, а самі правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» є такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі.

Підписавши кредитні договори, відповідач відповідно до положень статей 3, 627 Цивільного кодексу України добровільно погодилася з їх умовами та взяла на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів і сплати процентів за користування ними. Однак у визначені договорами строки зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що між сторонами у належній формі укладено кредитні договори, які є чинними та породжують цивільно-правові зобов`язання.

Доказів, які б спростовували факт отримання відповідачем кредитних коштів, користування ними та наявність договірних правовідносин між сторонами, суду не надано.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов`язань за кредитними договорами, суд дійшов висновку про наявність заборгованості за тілом кредиту, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 36 254,77 грн.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за комісією за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 5 650,35 грн за договором від 16.09.2019 №1001405924701, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що встановлення у заяві про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб щомісячної комісії у розмірі 3,99 % не супроводжувалося належним розкриттям змісту та переліку послуг, які надаються банком за таку плату, а також доказами їх погодження зі споживачем у розумінні вимог законодавства про захист прав споживачів та споживче кредитування.

За таких обставин суд приходить до висновку, що умова договору щодо щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості не відповідає вимогам законодавства, а отже є такою, що не підлягає застосуванню.

Надані позивачем роздруківки публічної пропозиції АТ «ПУМБ» щодо договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не можуть бути визнані належними та достатніми доказами погодження спірної умови договору, оскільки не містять підпису відповідача, а їх зміст може змінюватися в односторонньому порядку банком як стороною публічної пропозиції.

З огляду на викладене, позовні вимоги в частині стягнення комісії за договором від 16.09.2019 № 1001405924701 у сумі 5 650,35 грн задоволенню не підлягають.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: за кредитним договором від 16.05.2019 № 2001312813601 21 432,57 грн, з яких 13 956,20 грн тіло кредиту та 7 476,37 грн проценти; за кредитним договором від 16.09.2019 № 1001405924701 9 171,85 грн, з яких 9 166,73 грн тіло кредиту та 5,12 грн проценти. Загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню, становить 30 604,42 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача, у разі відмови в позові на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено на суму 30 604,42 грн із заявлених 36 254,77 грн, частка задоволених позовних вимог становить: 30 604,42 ? 36 254,77 = 84,41 %).

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у пропорційній частці задоволених позовних вимог у розмірі:

2 662,40 ? 84,41% = 2 247 грн 33 коп.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-265, 268 ЦПК України,

ухвалив:

Позов Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість у розмірі 30 604 грн 42 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 247 грн 33 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк", адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, 4, код ЄДРПОУ 14282829.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя С.В. Олійник