Рішення № 138307086, 17.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. ПолтаваСправа №440/5695/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шевякова І.С., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу позовом заступника керівника Миргородської окружної прокуратури в інтересах держави до Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області щодо нерозроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області;

зобов`язати Виконавчий комітет Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області розробити програму з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області, подати її на розгляд сесії Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області та надати суду належні та допустимі докази вчинення відповідних дій.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В :

Заступник керівника Миргородської окружної прокуратури, діючи в інтересах держави, звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (далі також відповідач), про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою від 18.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та проведення судового засідання відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, в порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем, всупереч наявності обов`язку, покладеного на нього законом, не було вжито жодних заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони культурної спадщини, що не сприяє запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченню захисту, збереженню, утриманню, відповідному користуванню, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосуванню та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

У наданому до суду 21.05.2026 відзиві на позов відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свою позицію представник відповідача мотивував тим, що виконавчий комітет Лохвицької міської ради не належить (не визначений) до спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини та відповідно до його компетенції зокрема не належить організація й розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини, що підтверджується Положенням про виконавчий комітет Лохвицької міської ради.

Стверджував, що позов подано до неналежного відповідача.

Зауважував, що на пленарних засіданнях Лохвицької міської ради (а не сільської, як на тому наполягає прокурор у позовній заяві) вирішуються питання затвердження програм з питань місцевого самоврядування.

Також представник відповідача звертав увагу суду, що систематичне втручання прокурорів у правовідносини під приводом "неналежного здійснення захисту" інтересів держави компетентними органами чи то "визнання бездіяльності протиправною" стало радше нормою, аніж винятком, як того вимагає Конституція України.

Переломним моментом стало Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою ТОВ "Рейнір Бізнес Груп". У наведеній справі Суд дійшов висновку, що положення статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в частині підстав для представництва інтересів держави є неконституційними, оскільки не відповідають принципу верховенства права та порушують вимогу правової визначеності.

Констатувавши неконституційність норми, КСУ водночас відстрочив втрату її чинності до 01.01.2027.

У результаті склалася правова ситуація, коли держава в особі органу конституційної юрисдикції офіційно визнала дефектність механізму прокурорського втручання, але судова система продовжує легітимізувати таке втручання, спираючись на відстрочку втрати чинності відповідного положення норми закону.

01.06.2026 до суду надійшли додаткові пояснення, в яких прокурор зазначав, що відповідно до підпункту 1 пункту а статті 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, у тому числі, підготовка програм соціально- економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм підтримки суб`єктів ветеранського підприємництва та з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.

Всупереч вищевказаних вимог законодавства України Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області не вжито заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області та подання її на сесію сільської ради для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми.

З урахуванням рішення Конституційного суду від 03.12.2025 у справі №3- 28/2024(59/24) - органи прокурори продовжують виконувати накладені на них функції передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23. Закону України «Про прокуратури», серед яких представництво.

03.06.2026 до суду надійшли заперечення на додаткові пояснення, в яких представник відповідача наголосив, що виконавчий комітет Лохвицької міської ради не належить (не визначений) до спеціально уповноваженого органу охорони культурної спадщини та відповідно до його компетенції не належить організація й розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини.

Зазначив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Обставини справи, встановлені судом

Рішенням 88 сесії 8 скликання Лохвицької міської ради № 31 від 25.12.2025 затверджено Програму «Відродження та розвиток культури в Лохвицькій громаді на 2026-2028 роки».

Програма розвитку культури Лохвицької громади спрямована на створення сприятливих умов для розвитку культурного середовища міста, організації змістовного дозвілля за місцем проживання громадян, визначає необхідні зміни у підходах суспільства до культурної сфери життєдіяльності та розрахована на 2026-2028 роки.

Будь-яких заходів, спрямованих для проведення перевірки стану (інвентаризації) об`єктів культурної спадщини (археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування) з метою швидкого реагування на різноманітні загрози для об`єктів культурної спадщини для їх збереження, визначення найбільш цінних пам`яток для подальшого залучення їх до туристичних маршрутів, а також для забезпечення уніфікованого електронного обліку наявних об`єктів культурної спадщини Програма не містить.

Моніторингом даних, розміщених на офіційному сайті Лохвицької міської ради, встановлено, що питання про розгляд та затвердження програми з охорони об`єктів культурної спадщини на території Лохвицької об`єднаної територіальної громади на розгляд сесії не виносилося.

16.04.2026 в межах кримінального провадження №42024172050000010 від 20.02.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1,2 ст. 367 КК України органом прокуратури скеровано запит до Виконавчого комітету Лохвицької міської ради з метою отримання інформації про розгляд та затвердження програми з охорони об`єктів культурної спадщини на території Лохвицької об`єднаної територіальної громади.

Із відповіді відділу культури, сім`ї, молоді та спорту Виконавчого комітету Лохвицької міської ради від 16.04.2026 № 97 встановлено, що на території Лохвицької міської територіальної громади обліковується 105 пам`яток культурної спадщини місцевого значення. Окрема програма з охорони об`єктів культурної спадщини громади не розроблялася.

На думку прокурора, Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області не вжито заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області та подання її на сесію міської ради для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Норми права, які підлягають застосуванню

Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (набрала чинності 01.12.1987, підписана від імені України 15.11.2005, ратифікована 20.09.2006, набрала чинності 01.04.2007) до об`єктів архітектурної спадщини, що підлягають охороні, віднесено пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (стаття 1 Конвенції).

Статтями 3 та 4 Конвенції передбачено, що кожна сторона зобов`язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; впровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Рекомендаціями про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини, схваленими Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй у 1972 році, наголошено на тому, що кожен предмет культурної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв`язку з чим кожну країну, на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачі майбутнім поколінням.

Стаття 54 Конституції України гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв`язків зі світовим співтовариством. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері схорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюється Законом України від 08.06.2000 №1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон №1805-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону №1805-ІІІ об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Пам`яткою культурної спадщини (далі - пам`ятка) є об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №1805-ІІІ об`єкти культурної спадщини поділяються на: археологічні, історичні, об`єкти монументального мистецтва, об`єкти архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтні, об`єкти науки і техніки.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону №1805-ІІІ до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належить, зокрема, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон) виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Стаття 5 Закону визначає, що до системи місцевого самоврядування входять виконавчі органи рад.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи (частина перша статті 11 Закону).

Пунктами 1, 6 частини другої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" №1805-ІІІ передбачено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, у тому числі: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини (пункти 1, 6).

Відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм

Пунктом 22 частини першої статті 26 Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування.

Висновки щодо правозастосування

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, згідно якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

В позовній заяві прокурор зазначає, що предметом позову є бездіяльність відповідача, яка полягає в тому, що заходи, спрямовані на розроблення програм з охорони об`єктів культурної спадщини, ним не здійснювалися. Тобто, у даному випадку, порушення допущено виконавчим комітетом, який є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, отже позивач та відповідач збігається в одній особі.

Бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері охорони культурної спадщини, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів та відповідно до статті 131-1 Конституції України надає прокурору право здійснювати захист таких інтересів у суді.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їхнє обґрунтування висловлені у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

Конституційний Суд України Рішенням від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами. Визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення, врахував передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку й виходив з того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану. Вважав за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII та продовжують існувати після втрати ними чинності.

З урахуванням викладеного, суд відхиляє аргументи відповідача щодо відсутності повноважень у прокурора в даній справі здійснювати захист інтересів держави і, як наслідок, про відсутність права на звернення з даним позовом.

Надаючи оцінку твердженню відповідача про відсутності у нього повноважень на розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, суд дослідив Положення про виконавчий комітет Лохвицької міської ради.

Так, пунктом 2.1. Положення про виконавчий комітет Лохвицької міської ради задекларовано, що призначенням виконавчого комітету, як виконавчого органу міської ради є здійснення організаційного забезпечення діяльності Лохвицької міської ради, забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку громади, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів. Призначенням виконавчого комітету, як колегіального органу міської ради є здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2.2. цього Положення повноваження та функції виконавчого комітету визначені Конституцією України, Законом України Про місцеве самоврядування в Україні та іншими законами України.

Суд погоджується з доводами відповідача, про те, що у Положенні прямо не вказано таке повноваження виконавчого комітету як розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, однак, повноваження та функції виконавчого комітету не обмежені лише Положенням, а визначені й іншими законами України.

Так, пунктами 1, 6 частини другої статті 6 Закону України "Про охорону культурної спадщини" №1805-ІІІ передбачено, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить, у тому числі: забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території; організація розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини (пункти 1, 6).

Відповідно до підпункту 1 пункту «а» статті 27 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать підготовка програм соціально-економічного та культурного розвитку сіл, селищ, міст, цільових програм з інших питань самоврядування, подання їх на затвердження ради, організація їх виконання; подання раді звітів про хід і результати виконання цих програм.

З огляду на наведені норми права, на відповідача покладається обов`язок щодо розроблення відповідних програм охорони культурної спадщини.

Слід зазначити, що об`єкти культурної спадщини є надбанням українського народу загалом та відповідної територіальної громади зокрема, оскільки несуть собою велику цінність для розвитку історичної, етнічної, культурної самобутності держави і саме на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до Закону, покладено обов`язок щодо їх охорони та забезпечення належного догляду та збереження.

Невжиття відповідних заходів щодо розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, не сприяє запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченню захисту, збереженню, утриманню, відповідному користуванню, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосуванню та музеєфікації об`єкта культурної спадщини.

Разом з цим, заходи щодо затвердження Програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району - не вжито.

Наведене свідчить про невиконання виконавчим комітетом Лохвицької міської ради положень Закону України «Про охорону культурної спадщини», та, в підсумку - про бездіяльність органу місцевого самоврядування.

Враховуючи вищенаведене, виконавчим комітетом Лохвицької міської ради допущено протиправну бездіяльність, оскільки в нього існує обов`язок вчинити конкретні дії, але такий обов`язок не виконаний.

Відповідачем не вжито заходів, спрямованих на розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади, та подання її на сесію міської ради для вирішення питання щодо розгляду та можливості затвердження такої програми.

Невжиття Виконавчим комітетом Лохвицької міської ради заходів щодо розроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади, не сприяє запобіганню руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпеченню захисту, збереженню, утриманню, відповідному користуванню, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосуванню та музеєфікації об`єкта культурної спадщини.

За таких обставин, суд, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити з викладених вище підстав.

Розподіл судових витрат

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки докази про такі судові витрати суду не надано, то підстави для їх розподілу відсутні, а судовий збір у цьому випадку відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 3, 6-10, 72-77, 90, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Позов заступника керівника Миргородської окружної прокуратури в інтересах держави (вул. Усика Якова, 9, м. Миргород, Полтавської області, 37600, код ЄДРПОУ 02910060) до Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області (вул. Перемоги, буд.1, м. Лохвиця, Миргородський район, Полтавська область, 37200, код ЄДРПОУ 41812483) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області щодо нерозроблення програми з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області.

Зобов`язати Виконавчий комітет Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області розробити програму з охорони об`єктів культурної спадщини, розташованих на території Лохвицької територіальної громади Миргородського району Полтавської області, та подати її на розгляд сесії Лохвицької міської ради Миргородського району Полтавської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.С. Шевяков