Рішення № 138307064, 17.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/2155/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

26 лютого 2026 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (надалі також - відповідач), відповідно до якої просить визнати протиправною та скасувати Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №16-ДПС від 06.02.2026.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що Головним державним інспектором ГУ ДПС у Полтавській області Кулаковим О.Ю. та головним державним інспектором ГУ ДПС у Полтавській області Табунщиком Д.В. 31.12.2025 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , в магазині за адресою АДРЕСА_1 . Внаслідок проведення перевірки складено 08.01.2026 Акт фактичної перевірки №270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 . В цьому акті по незрозумілим причинам податковим органом було зазначено, що ОСОБА_2 перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_1 . Хоча ні дату початку роботи, ні розмір заробітної плати податковим органом зазначено не було. Крім того, в Акті податкової перевірки зазначено, що перевірка здійснена в присутності особи, що проводила розрахунки, ОСОБА_2 , проте податковий орган не взяв до уваги той факт що ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем та відповідно до Договору про спільну діяльність здійснює господарську діяльність разом з ФОП ОСОБА_1 . Надалі, на підставі вище зазначеного Акту, Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено Постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 16-ДПС від 06.02.2026, відповідно до якої ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний сплатити штраф в розмірі 86470,00 грн за допущення працівника до роботи без укладання трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак позивач наголошує, що Позивач та ФОП ОСОБА_2 відповідно до Договору про співпрацю від 06.10.2025р. розпочали здійснювати співпрацю в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 . Даний факт підтверджується абзацом першим п. 2.2.20 Акту податкової перевірки. Крім того, даним абзацом також підтверджено й той факт, що ФОП ОСОБА_1 є частиною торгівельної мережі «GSTORE». Договір про співпрацю податковому органу було надано для ознайомлення під час проведення перевірки. Відтак, оспорювану постанову вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за цим позовом; розгляд справи проводиться за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників (у письмовому провадженні).

15 квітня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої просив відмовити у задоволенні позову. Зазначав, що 14.01.2026 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці для відповідного реагування отримано лист від Головного управління ДПС у Полтавській області (далі ГУ ДПС у Полтавській області) (вхідний № 946/ПНС/1-26 від 14.01.2026) з матеріалами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в ході якої встановлено порушення роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником (найманими особами). До даного листа додатком йшли копії наступних документів: Акту фактичної перевірки № 270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 08.01.2026, пояснень ФОП ОСОБА_1 та опису грошових коштів. Про отримання Міжрегіональним управлінням матеріалів фактичної перевірки у визначений законодавством 5-денний строк було повідомлено Позивача відповідним листом № ПНС/3.2/1102-26 від 16.01.2026, який відправлено 16.01.2026 на електронну пошту ФОП ОСОБА_1 , а також за допомогою засобів поштового зв`язку. Даним листом Позивачу запропоновано реалізувати своє право бути заслуханим, надавши пояснення та/або заперечення у письмовій або електронній формі, включно з доказами у строк до 27.01.2026. 23.01.2026 до Міжрегіонального управління надійшли пояснення ФОП ОСОБА_1 (вхідний лист № 1637/ПНС/1-26 від 23.01.2026). В даних поясненнях зазначено, зокрема, наступне: «…При фактичній перевірці провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 , продаж товару була здійснена ФОП ОСОБА_2 (код. НОМЕР_2 ), з яким не оформлені трудові відносини. Він також є суборендарем даного торгівельного приміщення і на момент перевірки проводив переоблік своїх товарних залишків, тому враховуючи відсутність мене у магазині вирішив самовільно провести продаж мого товару.». За результатами опрацювання Акту фактичної перевірки № 270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 08.01.2026, заслуханих пояснень осіб, які сприяють розгляду справи, розглянутих отриманих документів та відомостей, оцінено зібрані докази, та з врахуванням обставин справи, керуючись Порядком № 509, посадовими особами Міжрегіонального управління у визначений законом 45-денний термін складено Постанову № 16-ДПС від 06.02.2026 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 86 470 грн. на ФОП ОСОБА_1 , а саме за порушення вимог частини 4 статті 24 КЗпП України та постанови КМУ «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» № 413 від 17.06.2015 (далі Порядок № 413) щодо допущення працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ. Про що ФОП ОСОБА_1 повідомлено листом № ПНС/1/2379-26 від 06.02.2026, додатком до цього листа була Постанова № 16-ДПС. Даний лист 06.02.2026 надіслано на електронну пошту Позивача, а також за допомогою поштового зв`язку і отримано останнім 10.02.2026. Наголошено, що Акт від 08.01.2026 не містить згадок про даний договір співпраці. Крім того, Позивачем не надано доказів того, що даний договір було надано для ознайомлення під час проведення перевірки, також відсутні і докази направлення цього договору до ГУ ДПС у Полтавській області чи до Міжрегіонального управління /а.с. 26-33/.

Ухвалою суду від 23 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі № 440/2155/26 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

У відповіді на відзив представник позивача, наполягаючи на раніше наведених аргументах, просив задовольнити позов /а.с.68-70/.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача, наполягаючи на раніше наведених аргументах, просив відмовити у задоволенні позову /а.с.72-75/.

Також до суду надійшли додаткові пояснення представника позивача по суті справи /а.с. 77-79/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV (надалі також КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За відсутності невирішених клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих сторонами доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що здійснює господарську діяльність відповідно до зареєстрованих видів діяльності (КВЕД), зокрема 47.42 Роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткованням у спеціалізованих магазинах (основний); 47.41 Роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах; 47.43 Роздрібна торгівля в спеціалізованих магазинах електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет; 53.20 Інша поштова та кур`єрська діяльність /зв.а.с.9-10/.

31.12.2025 проведено фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , в магазині за адресою АДРЕСА_1 , за результатами якої складено Акт фактичної перевірки від 08.01.2026 №270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 /а.с. 11-12/.

14.01.2026 Північно-Східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці для відповідного реагування отримано лист від Головного управління ДПС у Полтавській області (далі ГУ ДПС у Полтавській області) (вхідний № 946/ПНС/1-26 від 14.01.2026) з матеріалами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), в ході якої встановлено порушення роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівником (найманими особами). До даного листа додатком йшли копії наступних документів: Акту фактичної перевірки № 270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 08.01.2026 (далі Акт від 08.01.2026), пояснень ФОП ОСОБА_1 та опису грошових коштів /а.с. 45/.

Про отримання Міжрегіональним управлінням матеріалів фактичної перевірки у визначений законодавством 5-денний строк було повідомлено Позивача відповідним листом № ПНС/3.2/1102-26 від 16.01.2026, який відправлено 16.01.2026 на електронну пошту ФОП ОСОБА_1 , а також за допомогою засобів поштового зв`язку. Даним листом Позивачу запропоновано реалізувати своє право бути заслуханим, надавши пояснення та/або заперечення у письмовій або електронній формі, включно з доказами у строк до 27.01.2026. Також повідомлено, що з метою забезпечення належного, об`єктивного та швидкого з`ясування обставин справи, розгляд справи про накладення штрафу буде проводитися із заслуховуванням учасників адміністративного провадження, що відбудеться за участю уповноваженої особи Міжрегіонального управління о 10 год. 00 хв. 29.01.2026, за адресою: місто Полтава, вулиця Матвійчука Юліана, будинок 119, І поверх /а.с. 46-47.

23.01.2026 до Міжрегіонального управління надійшли пояснення ФОП ОСОБА_1 (вхідний лист № 1637/ПНС/1-26 від 23.01.2026). В даних поясненнях зазначено, зокрема, наступне: «…При фактичній перевірці провадження господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 ФОП ОСОБА_1 , продаж товару була здійснена ФОП ОСОБА_2 (код. НОМЕР_2 ), з яким не оформлені трудові відносини. Він також є суборендарем даного торгівельного приміщення і на момент перевірки проводив переоблік своїх товарних залишків, тому враховуючи відсутність мене у магазині вирішив самовільно провести продаж мого товару.» /а.с. 50/.

26.01.2026 Міжрегіональним управлінням на електронну адресу ФОП ОСОБА_1 відправлено лист № ПНС/3.2/1749-26 від 26.01.2026 про розгляд наданих ним пояснень та долучення їх до матеріалів справи про накладення штрафу /зв.а.с. 39/.

29.01.2026 відбулось слухання у справі про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу за порушення законодавства про працю, передбаченого частиною 2 статті 265 КЗпП України. За результатами опрацювання Акту фактичної перевірки № 270/16/31/РРО/ НОМЕР_1 від 08.01.2026, заслуханих пояснень осіб, які сприяють розгляду справи, розглянутих отриманих документів та відомостей, оцінено зібрані докази, та з врахуванням обставин справи, керуючись Порядком № 509, посадовими особами Міжрегіонального управління у визначений законом 45-денний термін складено Постанову № 16-ДПС від 06.02.2026 про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення у розмірі 86470 грн. на ФОП ОСОБА_1 , а саме за порушення вимог частини 4 статті 24 КЗпП України та постанови КМУ «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника (домашнього працівника) на роботу/укладення гіг-контракту або припинення трудового договору з домашнім працівником» № 413 від 17.06.2015 (далі Порядок № 413) щодо допущення працівника до роботи без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому КМУ /а.с. 48-49/.

Вважаючи свої права порушеними такою постановою, позивач звернувся до суду із позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 11.02.2015 №96 затвердив Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення №96).

Згідно із пунктом 1 цього Положення Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Першого віце-прем`єр-міністра України - Міністра економіки, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

За змістом підпунктів 6, 9 пункту 4 Положення №96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, зокрема здійснює: державний контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю; державний контроль за додержанням вимог законодавства про працю, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи.

За правилами пункту 7 Положення №96 Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. На утворені територіальні органи Держпраці може покладати виконання завдань за міжрегіональним принципом.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що Держпраці та утворені в установленому порядку її територіальні органи наділені контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

При цьому, Суд також враховує, що згідно із частиною другою статті 259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з частиною другою статті 259 КЗпП України.

Порядок проведення фактичної перевірки регламентовано статтею 80 ПК України, відповідно до якої фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та, зокрема, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

Під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо) (пункт 80.6 статті 80 ПК України).

Згідно з пунктом 86.1 статті 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка. Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати. Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

За правилами пункту 86.5 статті 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Підпунктом 20.1.47 пункту 20.1 статті 20 ПК України передбачено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право отримувати пояснення від роботодавців та/або їх працівників, та/або осіб, праця яких використовується без документального оформлення, під час проведення перевірок з питань дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання податковим агентом податкового законодавства щодо оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, у тому числі внаслідок неукладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із законом.

За змістом наведених норм права, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Висновки, щодо застосування зазначених положень, а також стосовно того, що акт перевірки є документом, що підтверджує факт її проведення, викладені Верховним Судом, зокрема у постановах від 28.01.2021 у справі №380/1116/20, від 21.04.2021 у справі №260/586/20.

Відповідальність за порушення законодавства про працю для фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю, у вигляді штрафу, зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), передбачена нормами абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Тому Суд констатує, що повноваження на проведення перевірки щодо дотримання фізичними особами-підприємцями вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (Порядок № 509), у пункті 1 та 2 якого визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною 2 статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами 2-7 статті 53 Закону України «Про зайнятість населення». Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (уповноважені посадові особи). Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Таким чином, акт перевірки територіального органу ДПС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, є самостійною підставою для накладення штрафу відповідно до статті 265 КЗпП України.

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення. Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України. Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці. Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення. У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення. Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику, зокрема з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, є Державна служба України з питань праці (Держпраці). Відповідні приписи про це наведені у пункті 1 Положення №96, яке наведено судом вище.

Пунктом 8 цього ж Положення передбачено, що Держпраці під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями.

На цій підставі, Суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

У спірних правовідносинах розмір штрафу та суб`єкт, уповноважений його накладати, прямо визначені у нормах статті 265 КЗпП України.

Позиція Верховного Суду стосовно застосування зазначеної статті КЗпП сформована, зокрема, у постановах від 09.10.2024 у справі №560/9507/23, від 23.01.2025 у справі №240/32993/23.

Щодо факту порушення позивачем вимог частини 4 статті 24 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Нормами статті 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом

Відповідно до частини 2 статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Положення частини першої статті 3, статті 4 КЗпП України передбачають, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частин першої, другої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 6-1) при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; 6-2) при укладенні трудового договору з нефіксованим робочим часом; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, законодавець визначає, що трудовий договір включає в себе домовленість між працівником і власником про умови виконання роботи, оскільки працівники самі не організовують роботу і виконують таку не на власний ризик та розсуд, а підпорядковуються відповідним посадовим особам.

Відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (далі - Закон №5067-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Абзацом першим Порядку № 413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Аналіз наведених норм КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.06.2024 у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі №460/13803/21, від 11.03.2025 у справі №260/4202/24.

Водночас працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Вчинення фізичною особою-підприємцем, яка використовує найману працю, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) є порушенням законодавства про працю та має наслідком застосування до такої особи відповідальності у вигляді штрафу відповідно до абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП України.

Верховний Суд, зокрема у постановах від 05.10.2020 у справі №560/407/19, від 11.03.2025 у справі №260/4202/24, вказав, що відповідальність настає в разі, якщо особа виконує певні роботи чи здійснює окремі повноваження з відома, за дорученням та в інтересах, зокрема, фізичної особи-підприємця. При цьому, має бути встановлений факт використання фізичною особою-підприємцем найманої праці.

Факт допуску особи до роботи без оформлення трудового договору повинен бути підтверджений достатнім обсягом доказів, що характеризують відносини особи та суб`єкта господарювання, який його наймає, як трудові, від таких осіб повинно бути відібрано пояснення.

У акті, складеному за наслідками перевірки, повинні фіксуватись лише ті порушення, які достеменно підтверджені доказами (документами, поясненнями тощо) у обсязі, що дозволяє беззаперечно стверджувати про виявлені факти. При цьому, такі докази не мають носити суперечливий характер, допускати неоднозначне тлумачення.

Важливість відображення (фіксації) у акті, складеному за наслідками проведеної уповноваженим органом перевірки, достовірної і повної інформації обумовлено тим, що такий документ є підставою для застосування фінансових санкцій та становить основну частину доказової бази при розгляді справи про накладення штрафу.

Отже, контролюючий орган, під час здійснення фактичної перевірки в межах наданої компетенції, зобов`язаний був перевірити і з`ясувати усі обставини, які охоплювались предметом перевірки, зокрема, в частині факту допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту), а також підтвердити такі належними та допустимими доказами.

Як установлено з матеріалів справи, податковий орган скерував на адресу Управління Держпраці матеріали фактичної перевірки підприємця, відповідно до яких під час проведення перевірки виявлено факт використання праці неоформлених працівників, зокрема, ОСОБА_2 без укладення трудового договору оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.

На спростування такого твердження позивачем наголошено, що факт проведення під час фактичної перевірки позивача розрахункових операцій ОСОБА_2 , що зареєстрований як фізична особа-підприємець, та продажу товару у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », є наслідком реалізації договору про співпрацю фізичних осіб-підприємців.

Так, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з 22.04.2025 з видом діяльності роздрібна торгівля комп`ютерами, периферійним устаткуванням і програмним забезпеченням у спеціалізованих магазинах (47.41.) та роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах (47.42).

Відповідно до Договору суборенди нежилого приміщення від 02.10.2025 Позивач взяв у суборенду у ФОП ОСОБА_3 нежитлове приміщення площею 70,9 кв. м. в АДРЕСА_1 . Крім того, 10.05.2025 ФОП ОСОБА_2 взяв у ФОП ОСОБА_3 в суборенду нежитлове приміщення площею 10 кв. м. за адресою АДРЕСА_1 /а.с.16-20/.

Також, Позивач та ФОП ОСОБА_2 відповідно до Договору про співпрацю від 06.10.2025р. розпочали здійснювати співпрацю в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою АДРЕСА_1 , відповідно до умов якого сторони домовились шляхом об`єднання фінансових активів і зусиль спільно діяти з приводу управління та організації роботи магазину: підтримувати позитивну репутацію магазину, аналізувати конкурентоспроможності, вносити пропозиції з підвищення продажів, активізовувати та збільшувати обсяги продаж товарів, тощо /а.с. 14-15/.

Статтею 1130 Цивільного кодексу України передбачено умови договору про спільну діяльність.

Відповідно до цієї норми за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Таким чином, фізична особа-підприємець має право здійснювати підприємницьку діяльність самостійно, шляхом створення юридичних осіб, із залученням найманої праці та спільно з іншими особами на підставі відповідних угод.

Наведені фізичні особи-підприємці мають статус фізичної особи-підприємця, що передбачає сплату ними, зокрема, єдиного внеску, внаслідок чого вищезазначена мета по утриманню належних відрахувань досягається. Відповідач не надав докази в підтвердження того, що наведені вище суб`єкти господарювання перебувають в трудових відносинах з підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2026 року у справі № 260/6521/24.

Наведене спростовує доводи представник відповідача, що позивач та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 мали трудові правовідносини, які належним чином не були зареєстровані.

Окремо представником позивача зауважено у додаткових поясненнях, що Позначка ОСОБА_2 «Зауважень немає» у графі 4.1 Акту від 08.01.2026 не є визнанням трудового характеру відносин з Позивачем. Графа 4.1 Акту від 08.01.2026 стосується зауважень до змісту самого Акту, тобто до зафіксованих у ньому фактичних обставин (найменування, кількості та вартості реалізованого товару, часу проведення перевірки тощо), а не правової кваліфікації цивільних чи трудових відносин між особами, присутніми в магазині на момент перевірки. Акт не містить жодного питання чи графи, яка б передбачала надання особою, що здійснює розрахунки, пояснень щодо договірних підстав її перебування у магазині. За відсутності такого питання відсутність зауважень з боку ОСОБА_2 не може розширювально тлумачитися як мовчазне визнання ним трудового характеру відносин з Позивачем, оскільки предметом такого визнання зазначена позначка не була і об`єктивно не могла бути.

В свою чергу, зважаючи на здійснення підприємницької діяльності обома суб`єктами у спільно орендованому приміщенні, проведення реалізації товару з порушенням податкового законодавства можливе в межах діяльності самого ФОП ОСОБА_2 стосовно товару, що перебував у його віданні та не належав до відання ОФП ОСОБА_1 .

Дана обставина ні актом перевірки, ні відповідачем при винесенні спірного рішення не встановлювалась.

Відтак, відсутні правові підстави для притягнення позивача до відповідальності, встановленої частиною 2 статті 265 КЗпП України.

Суд не приймає покликання представника відповідача на висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 11.03.2025 у справі №260/4202/24, оскільки висновки у цій постанові не суперечать висновкам, викладеним у наведеній постанові, і сформульовані за різних встановлених фактичних обставин.

У справі №260/4202/24, на відміну від обставин у цій справі, судами встановлено, що продавець магазину, яка здійснювала продаж товарів у одного суб`єкта господарювання, одночасно була оформлена і працювала у іншого суб`єкта господарської діяльності, і на час проведення фактичної перевірки не мала документів в підтвердження оформлення трудового договору (контракту) із суб`єктом господарювання, продаж товарів якого здійснювала.

Тому, Верховний Суд у справі №260/4202/24 зауважив, що чинне законодавство України не передбачає можливості передачі трудових ресурсів між суб`єктами господарювання на підставі договору про співпрацю (партнерство). Залучення працівників одного підприємства до виконання роботи на іншому підприємстві можливе лише за умови офіційного переведення працівника відповідно до статті 32 КЗпП України або оформлення роботи за сумісництвом згідно зі статтею 102-1 КЗпП України. У випадку, якщо працівник фактично виконує трудові функції на користь іншого роботодавця, але без укладення трудового договору, це може свідчити про наявність прихованих трудових відносин, що є порушенням трудового законодавства і, відповідно до статті 265 КЗпП України, є підставою для застосування до такого суб`єкта відповідальності у вигляді штрафу. Таким чином, трудове законодавство України вимагає офіційного оформлення трудових відносин відповідно до норм КЗпП України. У зв`язку з цим обмін персоналом (працівниками) між підприємствами (юридичними особами або фізичними особами-підприємцями) на підставі договорів про співробітництво (співпрацю або партнерство) є неприпустимим і може свідчити виключно про використання роботодавцем способу обходу вимог трудового законодавства про обов`язкове оформлення трудових відносин.

Однак у справі, що розглядається, судом встановлено, що продаж товару здійснювався суб`єктами господарювання в межах їх господарської діяльності на виконання умов договору про спільну діяльність, і ці суб`єкти господарювання були належним чином зареєстровані як фізичні особи-підприємці.

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 1065,00 грн /а.с. 23/.

Частиною третьою статті 4 Закону України Про судовий збір передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином сума судового збору, яка підлягала сплаті за подання до суду даної позовної заяви, поданої в електронній формі, становить 1064,96 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Отже, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Згідно з пунктом і частини першої статті 7 ЗУ "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно із частиною 2 статті 7 вказаного Закону у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, буде повернуто йому судовий збір у розмірі переплаченої суми - 0,04 грн після надходження відповідної окремої заяви від особи, яка його сплатила.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Ю. Матвійчука, буд.119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 44730367) про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 16-ДПС від 06.02.2026.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (вул. Ю. Матвійчука, буд.119, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 44730367) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги на дане рішення протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя І.Г. Ясиновський