Рішення № 138300294, 09.07.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

09.07.2026

ЄУН 337/2589/26

2/337/2148/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2026 позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3970083 від 18.09.2020 в загальному розмірі 26 466,64грн. та понесені судові витрати.

Позов мотивував тим, що 18.09.2020 між ТОВ «Алекскредит» та відповідачкою в електронній формі було укладено кредитний договір №3970083, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит грошові кошти в розмірі 10000,00грн., зобов`язавшись повернути їх та сплатити проценти за користування ними, інші платежі в строк та порядку, погоджені договором. Однак відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальному розмірі 26466,64грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 9809,00грн., заборгованості за процентами 16657,64грн. Право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором наразі належить йому, позивачу на підставі договору факторингу.

Ухвалою суду від 27.04.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

25.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив відповідачки ОСОБА_1 в особі представника адвоката Мартинюк М.Р. на вказану позовну заяву, в якому відповідачка зазначила, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання нею вказаного кредитного договору, зокрема, доказів її реєстрації в ІТС первинного кредитора, створення особистого кабінету, отримання пропозиції укласти договір та електронного повідомлення з одноразовим ідентифікатором, його використання для підписання договору. Також позивачем не надано доказів належності їй банківської картки № НОМЕР_1 а зарахування не неї грошових коштів. Крім того, заявлений позивачем розмір процентів не ґрунтується на умовах кредитного договору, згідно з якими договір було укладено на строк до 14.04.2021 і за цей період вона повинна була сплатити проценти в розмірі 4765,40грн. В той же час, позивач заявляє до стягнення суму в розмірі 16657,64грн, не надавши доказів пролонгації строку кредитування. Також звертає увагу, що в погашення заборгованості за процентами нею було сплачено 4832,00грн, з яких 191,00грн було зараховано в рахунок погашення тіла кредиту. Отже, з урахуванням фактично сплачених процентів в сумі 4641,00грн, стягнута може бути заборгованість за процентами в розмірі 124,00грн. Просила в позові відмовити повністю.

01.06.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь представника позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» на відзив відповідачки, в якій представник позивача позовні вимоги підтримала повністю із раніше зазначених підстав, та вказала, що позовні вимоги підтверджуються належними та допустимими доказами. Договір укладений в електронній формі з дотриманням вимог чинного законодавства. Алгоритм укладання договору в електронній формі потребує здійснення від позичальника певних послідовних дій і з моменту введення ним одноразового ідентифікатора кредитний договір вважається підписаним та укладеним. Нездійснення таких дій унеможливлює укладання договору. Саме відповідач ініціював укладання договору, оформивши відповідну заяву на сайті первісного кредитора, зазначивши свої персональні дані та в подальшому підписав договір одноразовим ідентифікатором. Протилежного відповідачка не довела. В кредитному договорі сторони погодили всі його істотні умови, в т.ч. розмір кредиту, процентів за користування ним, строк та порядок їх сплати, відповідальність у разі порушення зобов`язань. Розмір заборгованості визначений відповідно до умов кредитного договору та відповідачкою також не спростований. Оскільки відповідачка оспорює факт отримання кредитних коштів шляхом їх перерахування на платіжну картку, позивач скористався правом на подання клопотання про витребування у АТ «Універсал Банк»інформації про належність відповідачці платіжної картки та зарахування на неї кредитних коштів.

Ухвалою суду від 08.06.2026 за клопотання представника позивача витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію про наявність відкритого на ім`я відповідачки ОСОБА_1 банківського рахунку, за яким видана платіжна картка № НОМЕР_1 , виписку про рух грошових коштів за вказаним банківським рахунком за період з 18.09.2020 до 25.09.2020 та інформацію про фінансовий номер телефону за вказаним рахунком.

Витребувані судом документи надійшли 18.06.2026.

Представник позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутності за навними матеріалами, позов підтримав повністю та просив його задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Мартинюк М.Р. в судове засідання не прибули, подали заяву про розгляд справи у їх відсутність, просили в задоволенні позову відмовити.

Суд вважає можливим рохглянути спарву у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу звукозаписувальними технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За усталеною практикою ЄСПЛ п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.3,6,626-629 ЦК України).

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначається Законом України «Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015, згідно з яким електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: -електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; -аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

В цій справі суд вважає встановленим та доведеним, що ТОВ «Алекскредит» як кредитор та відповідачка ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали 18.09.2020 договір №3970083 про надання кредиту (далі кредитний договір).

Цей договір укладений в електронній формі через ІТС Товариства, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб (позичальником/відповідачкою електронним цифровим підписом з одноразовим ідентифікатором), що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України, ст.11,12 Закону України «Про електронну комерцію».

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом не встановлено, тому він є чинним і обов`язковим для виконання.

Судом встановлено, що ТОВ «Алекскредит» як кредитор виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договором та 18.09.2020 за посередницьких послуг ТОВ «ФК «Елаєнс»» переказав грошові кошти в розмірі 10000,00грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , яка емітована в АТ «Універсал Банк» на ім`я відповідачки ОСОБА_1 та зазначена нею при укладанні договору.

За умовами кредитного договору (п.3.1, графік платежів) відповідачка зобов`язана була повернути кредит в сумі 10000,00грн в строк до 14.04.2021, сплативши за цей період проценти за користування ним: - за лояльними умовами за період з 18.09.2020 до 16.10.2020 за ставкою 1,19% в день від суми кредиту або 3332,00грн.; - за загальними умовами за період з 18.09.2020 до 16.10.2020 за ставкою 1,70% в день або 4760,00грн, з 17.10.2020 до 14.04.2021 за ставкою 3% в день або 5,40грн, усього 4765,40грн, виходячи з припущення, що споживач виконає свої зобов`язання на умовах та в строки, визначені в договорі.

Разом з тим, відповідачка порушила умови укладеного кредитного договору, належним чином не виконала свого зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним у погоджений сторонами в кредитному договорі строк та порядку, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої кредитор має право вимагати в судовому порядку.

Право вимагати з відповідачки ОСОБА_1 стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором наразі належить позивачуТОВ «ФК «Солвентіс» на підставі договору факторингу №31102025 від 31.10.2025, укладеного з ТОВ «Секвоя Капітал». Останній, в свою чергу, набув право вимоги до відповідачки за вказаним кредитним договором на підставі договору факторингу №29/10-2025 від 29.10.2025, укладеного з первісним кредитором ТОВ «Алекскредит».

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка у відзиві на позов послалась на те, що позивач не довів факту укладання та підписання нею кредитного договору, отримання кредитних коштів, користування ними та розміру заборгованості.

Разом з тим, такі доводи відповідачки та її представника об`єктивно та достовірно спростовуються наданими позивачем та безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами паспортом споживчого кредиту, кредитним договором з графіком платежів, договорами факторингу з додатками, інформацією ТОВ «ФК «Елаєнс» про успішність переказу коштів на картку відповідачки, інформацією АТ «Універсал Банк» про належність цієї картки відповідачці, випискою з банківського рахунку відповідачки про зарахування цих коштів, розрахунком заборгованості, які суд вважає належними, допустимими та достатніми для ухвалення рішення у цій справі.

При цьому, суд зауважує, що у цій справі як первісний кредитор ТОВ «Алекскредит», так і новий кредитор/позивачТОВ «ФК «Солвентіс» не є банківськими установами, мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг без відкриття особового рахунку клієнта, у зв`язку з чим надання первинних бухгалтерських документів, які є обов`язковими для банківських установ, є неможливим, тому наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений уповноваженою особою первісного кредитора, суд вважає належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру.

Також суд враховує, що на спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідачка не подала жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є її процесуальним обов`язком.

Зокрема, доказів того, що вказані у договорі персональні дані їй не належать, відповідачкою суду не надано, тоді як наведений позивачем алгоритм укладення електронного договору виключає підстави вважати, що без здійснення відповідачкою відповідних дій (здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіну і пароля особистого кабінету, отримання повідомлення з одноразовим ідентифікатором та його вірного введення) кредитний договір був би укладений та грошові кошти перераховані на платіжну картку позичальника.

Про вчинення шахрайських дій, заволодіння персональними даними, мобільним номером телефону та платіжною карткою, їх використання третіми особами з метою заволодіння грошовими коштами відповідачка у відзиві на позов не вказувала.

При цьому, за розрахунком заборгованості та за змістом відзиву відповідачки на позовну заяву на виконання умов вказаного кредитного договору відповідачкою була здійснена оплата коштів 17.10.2020 в сумі 3332,00грн, 27.10.2020 1500,00грн, що розцінюється як вчинення конклюдентних дій щодо визнання факту укладення кредитного договору, його умов та боргу. Отже, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Аналогічна позиція підтримується усталеної судовою практикою, в т.ч. постановами Верховного Суду.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за кредитним договором є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення заборгованості в загальному розмірі 26466,64грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту 9809,00грн., заборгованості за процентами 16657,64грн.

Як вже зазначалось, на підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відповідний розрахунок, який, на думку суду, є повним, чітким, об`єктивним, узгоджується з умовами кредитного договору.

Так, за аналізом вказаного розрахунку заявлений до стягнення розмір заборгованості визначений кредитором фактично станом на 04.01.2021, тобто в межах погодженого кредитним договором строку кредитування. Після цієї дати первісний кредитор не здійснював жодних нарахувань.

Також судом встановлено, що проценти за користування кредитом нараховувались первісним кредитором в період з 18.09.2020 до 17.10.2020 за лояльними умовами, визначеними п.1.7.1, 1.7.2 кредитного договору, а саме за ставкою 1,19% від суми кредиту або 119,00грн в день, які були повністю сплачені відповідачкою 17.10.2020, у звьязку з чим лояльний період було продовжено і нараховування процентів з 18.10.2020 до 26.10.2020 здійснювалось за ставкою 1,19% від суми кредиту або 119,00грн в день,.

27.10.2020 відповідачкою було сплачено 1500,00грн, з яких зараховано на погашення тіла кредиту 191,00грн, залишок боргу за тілом кредиту 9809,00грн., та на погашення нарахованих за цей період процентів 1309,00грн.

З 27.10.2020 до 25.11.2020 нарахування процентів здійснювалось на загальних умовах, визначених п.1.7.3 кредитного договору, а саме, за ставкою 1,70% від суми кредиту або 166,75грн в день, з 26.11.2020 до 04.01.2021 за ставкою 3% від суми кредиту або 294,27грн в день.

При цьому, в п.1.7.4 кредитного договору сторонами було погоджено, що кредитор має право без погодження з позичальником зменшувати розмір нарахованих процентів, що і мало місце в даному випадку, оскільки з 05.01.2021первісний кредитор припинив нарахування будь-яких процентів, хоча строк кредитуванн за вказаним договором було визначено до 14.04.2021.

Оцінивши вказані обставини, суд вважає, що нарахування процентів за користування кредитом було здійснено первісним кредитором ТОВ «Алекскредит» відповідно до умов кредитного договору,в межах погодженого строку кредитування, що узгоджується з приписами ст.631,1048 ЦК України та є правомірним.

Разом з тим, суд виходить з того, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»).

Згідно зі ст.12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Відповідно до п. 5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов`язання (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.

В даному випадку розмір нарахованих кредитором боржнику/відповідачці ОСОБА_1 заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 16657,64грн. в два рази перевищує розмір основного боргу за кредитом - 10000,00грн. , враховуючи при цьому, що відповідачкою на погашення процентів було добровільно сплачено 4641,00грн.

При цьому, як вже зазначалось, нарахування процентів здійснювалось кредитором за ставками 1,19%, 1,70%, 3,00% в день, що на думку суду, є несправедливим і відповідно розмір нарахованих відсотків непропорційно високим, що призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальнику, суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів», що підтверджується правовими висновками Верховного Суду, які викладені в постановах №132/1006/19 від 07.10.2020, 910/719/19 від 19.05.2020 та №363/1834/17 від 13.07.2022 та №910/12876/19 від 01.06.2021.

З огляду на вказане, суд вважає необхідним зменшити розмір нарахованих відповідачці процентів до розміру тіла кредиту - 10000,00грн, стягнувши остаточно з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором №3970083 від 18.09.2020 в загальному розмірі 19809,00грн (тіло кредиту 9809,00грн та проценти за користування кредитом 10000,00грн).

Таким чином, з`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає необхідним позовні вимоги ТОВ «ФК «Солвентіс» задовольнити частково.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам на суму 19809,00грн., що становить 74,85% від первісно заявлених вимог на суму 26466,64грн. (19809,00грнх 100% / 26466,64грн.), судовий збір в сумі 1992,81грн. (2662,40грн х 74,85% /100%).

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, суд зазначає, що згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, здійснення позивачем ТОВ «ФК «Солвентіс» витрат на правничу допомогу в цій справі підтверджується копіями договору про надання правничої допомоги №43657029/03 від 02.01.2026, додатовою угодою до нього №3970083 від 27.03.2026, укладеними з ФОП ОСОБА_2 , детальним описом наданих послуг з правничої допомоги від 27.03.2026, актом наданих послуг з правничої допомоги б/н від 27.03.2026, які суд вважає належними та допустимими доказами.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі 6000,00грн., що згідно з актом наданих послуг складається з вартості послуг за усну консультацію 250,00грн, письмову консультацію 500,00грн, правовий аналіз спірних правовідносин 1500,00грн, складання позовної зави 3000,00грн., формування додатків до позовної зави 750,00грн.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази, суд частково погоджується з доводами відповідачки та, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатом послуг (усну та письмові консультації, аналіз спірних правовідносин, складання позовної заяви та формування додатків до неї), виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, а також ціною позову, у зв`язку з чим цей розмір необхідно зменшити до 3000,00грн, стягнувши відповідно до ст.137,141 ЦПК Україниз відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» пропорційно задоволеним вимогам на суму 19809,00грн., що становить 74,85% від первісно заявлених вимог на суму 26466,64грн. (19809,00грнх 100% / 26466,64грн.), витрати на правничу допомогу в сумі 2245,50грн (3000,00грн х 74,85% /100%).

Керуючись ст.3,6,11,15,16,207,525-530,610,611,625-629,638,640,1048-1050,1054,1055,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ЄДРПОУ 43657029, місце знаходження: Київська обл., м.Бровари, вул. Симона Петлюри, б.21/1, заборгованість за кредитним договором №3970083 від 18.09.2020 в загальному розмірі 19809,00грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 1992,81грн, витрати на правничу допомогу в сумі 2245,50грн, усього 24047,31грн (двадцять чотири тисячі сорок сім гривень 31 копійок).

В іншій частині позову -відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.07.2026.

Суддя Н.А. Мурашова