Рішення № 138297180, 07.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/13799/23

Провадження 2/522/2153/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

07 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рити Юріївни, про визнання заповіту недійсним

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рити Юріївни, про визнання заповіту недійсним.

Позивач обґрунтовує позов тим, що після смерті його батька, ОСОБА_3 , відкрилася спадщина, до складу якої входять земельна ділянка та квартира. Звернення позивача до нотаріуса з метою прийняття спадщини за законом було безрезультатним у зв`язку з наявністю заповіту на користь відповідача, ОСОБА_2 , посвідченого 14 вересня 2022 року. Позивач стверджує, що вказаний правочин є недійсним, оскільки на момент його вчинення спадкодавець перебував під психологічним тиском та внаслідок тяжкого стану здоров`я і вживання лікарських засобів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що унеможливлює вільне волевиявлення. З огляду на викладене, посилаючись на положення статей 1233, 1247, 1257 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати заповіт від 14 вересня 2022 року недійсним.

17.07.2023 року від позивача до суду надійшла заява про призначення експертизи, про витребування доказів.

Ухвалою суду від 01.08.2023 року провадження по справі було відкрито та призначено справу до судового розгляду в загальному позовному провадженні.

02.08.2023 року від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 07.08.2023 року вирішено у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

05.10.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві на позовну заяву про визнання заповіту недійсним зазначає, що померлий заповідач діяв вільно, усвідомлено та відповідно до своєї внутрішньої волі, дотримуючись встановлених законом вимог щодо форми та порядку посвідчення правочину. Відповідач наголошує на відсутності між заповідачем та позивачем приязних відносин, зазначаючи, що заповідач тривалий час не підтримував стосунків із сином через наявність у останнього значної кількості боргів та виконавчих проваджень, натомість саме Відповідач надавав заповідачу необхідну побутову та медичну допомогу, а також організував його поховання. Обґрунтовуючи відсутність підстав для визнання заповіту недійсним згідно зі ст. 225 ЦК України, Відповідач зазначає, що заповідач не перебував під психологічним тиском чи дією лікарських засобів, які могли б позбавити його можливості вільно висловлювати свою волю, а посилання позивача на протилежне є припущеннями, які не можуть бути покладені в основу рішення суду. Окрім того, Відповідач просить суд визнати поважними причини пропуску строку на подання відзиву, обґрунтовуючи це введенням воєнного стану в Україні, та за результатами розгляду справи просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

09.10.2023 року від відповідача до суду надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 05.10.2023 року вирішено витребувати від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рити Юріївни ( АДРЕСА_1 ) заповіт № 69683360 від 14.09.2022 року складений ОСОБА_3 та документи на підставі яких він був посвідчений та спадкову справу № 28/22, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у належних копіях. Витребувати від сімейного лікаря ОСОБА_4 (Амбулаторії № 1 КНП «ЦПМСД № 2» ОМР Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 2» Одеської міської ради, м. Одеса, пров. Обсерваторний, 8) медичні відомості (медичну картку) пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 . Витребувати у Комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» Одеської міської ради (м. Одеса, провулок 1-й Розумовський, 4, код ЄДРПОУ: 35357187) наступну інформацію:

-Чи перебував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_2 , на обліку (лікуванні/отриманні ним медичної допомоги) в КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР?

- У випадку перебування на обліку в КНП «Міський психіатричний диспансер» ОМР , належним чином завірені копії наявної медичної документації в повному обсязі, в тому числі копію історії хвороби ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав за адресою: АДРЕСА_2

12.12.2023 року від представника позивача до суду надійшла заява про витребування доказів.

Ухвалою суду від 10.01.2024 року вирішено витребувати від Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) (м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-а) копії матеріалів перевірки по заяві ОСОБА_1 від 25.09.2023 року щодо дій нотаріуса Шепелюк Р.Ю. під час нотаріального посвідчення заповіту ОСОБА_3 від 14.09.2023 року. Витребувати від Медичного центру «Kind» (код ЄДРПОУ:40821675, вул. Жуковського, 10, м. Одеса) медичні данні (відомості) пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 у період лікування в 2022 році.

26.03.2024 року від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 26.03.2024 року вирішено витребувати від Медичного центру «Kind» (код ЄДРПОУ:40821675, вул. Жуковського, 10, м. Одеса) медичні дані (відомості) пацієнта ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 за всі періоди лікування. Витребувати від Одеського обласного центру медико-соціальної експертизи (код ЄДРПОУ: 03321555, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 40) рішення про встановлення інвалідності ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживав за адресою: АДРЕСА_2 .

06.06.2024 року від позивача до суду надійшла заява про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.

03.07.2024 року до суду від відповідача до суду надійшла заява про допит свідків.

04.07.2024 року віж позивача до суду надійшла заява про залишення без розгляду зави позивача від 05.06.2024 року про проведення експертизи.

04.07.2024 року віж позивача до суду надійшла заява про зупинення провадження у справі у зв`язку з замовленням експертизи.

19.11.2024 року від позивача до суду надійшла заява про приєднання доказів, в тому числі висновку судово-психіатричної експертизи від 16.09.2024 року.

21.11.2024 року від відповідача до суду надійшла заява про виклик свідків.

21.11.2024 року від відповідача до суду надійшла заява про проведення експертизи.

12.12.2024 року від відповідача до суду надійшла заява про долучення доказів.

12.12.2024 року від відповідача до суду надійшла заява про допит свідків.

12.03.2025 року від відповідача до суду надійшла заява про долучення доказів, в тому числі і висновку експерта № 74 від 16.01.2025 року.

12.03.2025 року до суду надійшла заява про приєднання доказів.

Ухвалою суду від 12.03.2025 року підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

28.05.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про приєднання доказів.

18.08.2025 року від представника позивача до суду надійшла заява про виклик свідків.

10.11.2025 року від відповідача до суду надійшла заява про проведення повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.

25.03.2026 року від відповідача до суду надійшли додаткові пояснення до клопотання про проведення повторної експертизи.

19.05.2026 року від представника позивача до суду надійшли письмові пояснення проти клопотання про проведення додаткової експертизи.

19.05.2026 року від відповідача до суду надійшло клопотання про проведення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи.

Ухвалою суду від 25.05.2026 року вирішено у задоволенні заяви представника відповідача про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рити Юріївни, про визнання заповіту недійсним відмовити.

У судове засідання призначене на 03.07.2026 року з`явились представник позивача Паюл Т.І., відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача ОСОБА_5 .

Представник позивача, адвокат Паюл Т.І., під час розгляду справи наполягав на повному задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи свою позицію, представник позивача наголошував на тому, що за життя спадкодавець перебував у такому стані, який не дозволяв йому повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що, на думку сторони позивача, є безумовною підставою для визнання заповіту недійсним згідно з чинним цивільним законодавством.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_2 та її представник, адвокат Олексін В.В., категорично заперечували проти задоволення позовних вимог. Сторона відповідача послідовно відстоювала законність та правомірність оскаржуваного заповіту, акцентуючи увагу на тому, що волевиявлення померлого було вільним, усвідомленим та спрямованим саме на розпорядження своїм майном на користь відповідача. Сторона відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, вважаючи його безпідставним та таким, що ґрунтується на припущеннях, а не на реальних фактах.

Суд, заслухавши думки сторін, дослідивши матеріали справи прийшов до наступних висновків.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК, в межах заявлених нею вимог; учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивач ОСОБА_1 є сином спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 09.10.2022 та свідоцтвом про народження позивача серії НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що 14 вересня 2022 року спадкодавець склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., за яким спадкоємцем призначено Відповідача. Заповіт зареєстровано у Спадковому реєстрі, що підтверджується витягом про реєстрацію № 69683360 від 14.09.2022.

Предметом спору є вимога позивача про визнання недійсним заповіту, складеного спадкодавцем 14 вересня 2022 року на користь Відповідача, з підстав, передбачених ст. 225 ЦК України, а саме - складення правочину особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними внаслідок психологічного тиску та впливу лікарських засобів.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт, відповідно статті 1234 ЦК України, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами першою-п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Судом встановлено, що після смерті спадкодавця відкрилася спадщина у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером 5120685400:01:002:0202 площею 4,0305 га та квартири на АДРЕСА_2 . Приватним нотаріусом ОСОБА_6 заведено спадкову справу № 28/2022. На звернення позивача із заявою № 64 від 18.10.2022 про прийняття спадщини нотаріусом надано лист-відмову № 245/0214 від 18.10.2022 у зв`язку з наявністю заповіту на користь іншої особи.

Судом встановлено, що Відповідач у відзиві заперечує проти позову, зазначаючи, що спадкодавець під час складення заповіту діяв вільно, усвідомлено та відповідно до своєї внутрішньої волі, з дотриманням вимог закону щодо форми та порядку посвідчення заповіту. Відповідач вказує на відсутність приязних стосунків між спадкодавцем і позивачем, пояснюючи це наявністю у позивача боргових зобов`язань та виконавчих проваджень, тоді як саме Відповідач здійснював догляд за спадкодавцем, надавав побутову і медичну допомогу та організував його поховання. Відповідач заперечує перебування спадкодавця під психологічним тиском чи дією лікарських засобів, зазначаючи, що доводи позивача є припущеннями, не підтвердженими належними доказами.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи(частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)(частина перша-третя статті 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що, згідно з висновком судово-психіатричної експертизи № 643 від 16.09.2024 року, ОСОБА_3 на момент складання заповіту 14 вересня 2022 року страждав на стійкий психічний розлад у формі органічного ураження головного мозку, зокрема синдрому деменції та когнітивного дефекту. Цей стан був зумовлений хронічними захворюваннями, зокрема судинною енцефалопатією, наслідками перенесених нейроінфекцій, зокрема COVID-19, а також тривалим зловживанням алкоголем. Внаслідок наявних психічних порушень, які супроводжувалися розладами пам`яті, мислення, орієнтування та зниженням критичних функцій, ОСОБА_3 на момент підписання заповіту не був здатний повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Висновки експертизи підтверджуються свідченнями щодо неадекватної поведінки особи, втрати ним соціальних навичок, наявності параноїдальних ідей, страхів та неспроможності впізнавати близьких осіб у період 20202022 років, що в сукупності з важкими серцево-судинними патологіями призвело до глибокого когнітивного дефекту, який унеможливлював критичну оцінку власних вчинків під час вчинення юридично значущих дій.

Відповідач обґрунтовує заяву про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи неповнотою та сумнівністю попереднього експертного висновку № 643 від 16.09.2024. Зокрема, відповідач вказує, що експерт не досліджував оригінали медичної документації, які знаходяться в матеріалах справи, та безпідставно поклав в основу висновків показання свідків, які не були допитані судом, ігноруючи при цьому протилежні за змістом показання нотаріуса та інших осіб. Крім того, на думку відповідача, діагноз, сформульований експертом, не відповідає вимогам Міжнародної статистичної класифікації хвороб (МКХ-10), а сам висновок ґрунтується на припущеннях та неповних даних, що відповідно до ст. 113 ЦПК України є підставою для призначення додаткової експертизи, дорученої іншій експертній установі.

Суд критично оцінив аргументи відповідача та прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання про призначення додаткової посмертної судово-психіатричної експертизи.

Експерт, який проводив дослідження, був двічі допитаний у судовому засіданні, під час яких надав повні та розгорнуті відповіді на питання сторін та суду, підтвердивши правильність проведених ним досліджень.

Експерт володів достатнім обсягом матеріалів, зокрема медичною документацією, в якій різними лікарнями був встановлений діагноз заповідачу, і ці записи не спростовуються жодним іншим доказом.

Виходячи з вищевикладеного суд не вбачав ознак неповноти чи неясності висновку експерта, що згідно зі статтею 113 ЦПК України є необхідною умовою для призначення додаткової експертизи, розцінюючи аргументи відповідача як незгоду з результатами дослідження, а не як доведену неповноту чи суперечливість експертного висновку, а тому відмовив у задоволенні клопотання.

Заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Встановлення неспроможності особи в момент вчинення заповіту розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними такого стану на момент вчинення заповіту відбувається з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент вчинення заповіту особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними(постанова Верховного Суду від 20 червня 2018 року по справі № 161/17119/16-ц)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно із частиною першою статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц (провадження № 61-30685св18), від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 (провадження № 61-837св19) та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування. Право дієздатності фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (див. постанову Верховного Суду від 18 грудня 2024 року в справі № 154/3452/23).

Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання

Такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 та в постановах Верховного Суду від 07 березня 2024 року в справі № 388/792/19, від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 та ін.

У постанові від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Відтак, аналіз наведених правових позицій Верховного Суду свідчить про те, що для визнання недійсним заповіту на підставі ст. 225 ЦК України зацікавлена особа, яка звертається із позовом має довести за допомогою достовірних, допустимих та достатніх доказів те, що заповідач, хоча і не був визнаний недієздатним, але в момент посвідчення заповіту не міг розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. В свою чергу, відповідач, як особа, яка заперечує проти визнання заповіту недійсним, має доводити відсутність таких підстав.

Оцінюючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Висновок судово-психіатричної експертизи № 643 від 16.09.2024 року суд вважає належним, допустимим та достатнім доказом, який з достатньою повнотою та ясністю відповідає на питання щодо психічного стану ОСОБА_3 на момент складення заповіту. Експертне дослідження проведено кваліфікованим експертом на підставі всебічного аналізу наявної медичної документації, зокрема відомостей про перебіг хронічних захворювань спадкодавця, наслідки перенесених ним захворювань, а також інших матеріалів справи. Суд враховує, що експерт двічі був допитаний безпосередньо в судовому засіданні, під час якого детально роз`яснив методику проведеного дослідження, обґрунтував зроблені ним висновки та надав вичерпні відповіді на всі питання, поставлені сторонами та судом. Розбіжностей, суперечностей чи неповноти, які ставили б під сумнів обґрунтованість експертного висновку, судом не встановлено, а тому підстави для критичної оцінки цього доказу або для призначення повторної чи додаткової експертизи відсутні.

Щодо показань допитаних у судовому засіданні свідків, суд зазначає таке.

Оцінюючи зміст показань свідків, суд враховує, що вони носять виключно оціночний, побутовий характер та ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті свідками зовнішньої поведінки спадкодавця під час епізодичного, побутового спілкування з ним.

Так, свідок ОСОБА_7 пояснив, що спілкувався та курив разом із померлим, і жодних відхилень у його поведінці не помічав. Свідок ОСОБА_8 зазначила, що померлий не проявляв агресії, однак в останній період свого життя був фізично слабким.

Свідки не є особами, які мають спеціальні знання в галузі психіатрії чи медицини, а тому їхні пояснення щодо відсутності "поганих" проявів у поведінці померлого або відсутності агресії з його боку не можуть підмінювати собою висновок спеціаліста та не спростовують встановлений експертним шляхом факт наявності у спадкодавця стійкого психічного розладу. Відсутність зовнішніх, помітних для оточуючих ознак неадекватної поведінки сама по собі не свідчить про здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в юридично значущий момент, оскільки когнітивні порушення, зумовлені органічним ураженням головного мозку, не завжди супроводжуються очевидними для сторонньої особи зовнішніми проявами. За таких обставин суд приходить до висновку, що показання зазначених свідків не мають вирішального доказового значення для встановлення обставин, що входять до предмета доказування у даній справі, оскільки не спростовують і не підтверджують з достатньою достовірністю психічний стан заповідача на момент вчинення правочину.

Таким чином, оцінивши подані сторонами докази за правилами статті 89 ЦПК України, з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що визначальне значення для вирішення даного спору має саме висновок судово-психіатричної експертизи, який ґрунтується на об`єктивних медичних даних, тоді як показання свідків, на які посилається відповідач, мають допоміжний характер та не спростовують встановлених експертизою обставин.

Враховуючи викладене, суд приходить до загального висновку, що додані до матеріалів справи докази в їх сукупності підтверджують заявлені позовні вимоги, а саме доводять, що на момент посвідчення заповіту від 14 вересня 2022 року ОСОБА_3 не був здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що відповідно до частини першої статті 225 ЦК України та частини другої статті 1257 ЦК України є самостійною та достатньою підставою для визнання зазначеного заповіту недійсним.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Рити Юріївни, про визнання заповіту недійсним задовольнити.

Визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_3 14.09.2022 року на ім`я ОСОБА_9 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 17.07.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

.07.07.26