Ухвала суду № 138293416, 14.07.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

14 липня 2026 року справа № 925/433/25 м. Черкаси

Господарський суд Черкаської області в складі судді Дорошенка М.В. за участю представниці Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Горбатюк В.П., із секретарем судового засідання Рябенькою Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 19.06.2026 №02-01/166 на рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №81013547 у справі №925/433/25 про банкрутство приватного підприємства "Єврохім Одеса",

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 06.02.2026 у справі №925/433/25 Господарський суд Черкаської області визнав приватне підприємство "Єврохім Одеса" банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру банкрута, призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Кияницю Романа Віталійовича.

9 лютого 2026 року в установленому порядку було здійснено офіційне оприлюднення повідомлення про визнання приватного підприємства "Єврохім Одеса" банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

24 червня 2026 року ліквідатор приватного підприємства "Єврохім Одеса", арбітражний керуючий Кияниця Р. В. через систему "Електронний суд" подав до Господарського суду Черкаської області скаргу від 19.06.2026 №02-01/166 на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81013547 для її розгляду у справі №925/433/2525 про банкрутство приватного підприємства "Єврохім Одеса".

Скаржник просить визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81013547.

В обґрунтування скарги скаржник зазначив, що оскаржуваною постановою державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. закінчив виконавче провадження № 81013547 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом попри відсутність такого виконання.

Ухвалою від 25.06.2026 Господарський суд Черкаської області прийняв скаргу ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 19.06.2026 №02-01/166 до розгляду у справі №925/433/25 про банкрутство приватного підприємства "Єврохім Одеса", призначив судове засідання для її розгляду на 9 год. 30 хв. 14 липня 2026 року в приміщенні Господарського суду Черкаської області, повідомив про дату, час і місце цього судового засідання стягувача, боржника і Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

30 червня 2026 року Державна податкова служба України в особі представника Конопліцького І. В. через систему "Електронний суд" подала до Господарського суду Черкаської області клопотання від 30.06.2026 №30/06 про закриття провадження за скаргою ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 19.06.2026 №02-01/166 у зв`язку з тим, що вона (скарга) не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

1 липня 2026 року Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в особі представника Колесник А. С. через систему "Електронний суд" подав до Господарського суду Черкаської області заперечення на скаргу ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 19.06.2026 №02-01/166, в обґрунтування якого зазначив, що ця скарга не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а доводи скаржника про невиконання рішення суду не відповідають фактичним обставинам.

Стягувач, боржник та Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України були належним чином повідомлені Господарським судом Черкаської області про дату, час і місце призначеного ухвалою від 25.06.2026 судового засідання з розгляду скарги, проте стягувач та боржник (їх представники) у вказане судове засідання не явилися, що не перешкоджає розгляду скарги.

Заслухавши пояснення представниці Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Горбатюк В.П., дослідивши наявні у справі №925/433/25 матеріали, Господарський суд Черкаської області дійшов висновку, що скарга ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 24.06.2026 №02-01/166 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24 задоволено повністю позов приватного підприємства "Єврохім Одеса" до Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, визнано протиправними і скасовано рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 22.01.2024 №10413269/41947764, №10413261/41947764, №10413266/41947764, №10413267/41947764, №10413268/41947764, №10413265/41947764, №10413264/41947764, №10413263/4194776 про відмову в реєстрації податкових накладних приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9 та зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, датою їх фактичного подання на реєстрацію.

2 квітня 2026 року Черкаський окружний адміністративний суд на виконання рішення від 19.04.2025 у справі №580/1636/24, яке 21.05.2024 набрало законної сили, видав виконавчий лист про зобов`язання Державної податкової служби України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, датою їх фактичного подання на реєстрацію.

На підставі виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі №580/1636/24 та заяви стягувача головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т. 14.05.2026 виніс постанову про відкриття виконавчого провадження №81013547 з виконання цього виконавчого листа про зобов`язання Державної податкової службу України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, датою їх фактичного подання на реєстрацію.

Боржник Державна податкова служба України листом від 18.05.2026 №6691/5/99-00-05-04-02-05 повідомила Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, що 25.04.2025 до Єдиного реєстру податкових накладних внесено відомості щодо реєстрації податкової накладної, визначеної рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24, приватного підприємства "Єврохім Одеса". На поточну дату податкові накладні від 30.09.2023 №2, №5, №8, №9 мають статус "очікується реєстрація ПН/РК за рішенням суду" з причин не забезпечення платником податків реєстраційного ліміту, на суму якого може реєструватися податкова накладна. Для реєстрації податкових накладних платнику необхідно забезпечити реєстраційний ліміт в системі електронного адміністрування податку на додану вартість. Не забезпечення ним такого ліміту перешкоджає виконанню рішенню суду.

22 травня 2026 року головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровець А.Т., пославшись на лист Державної податкової служби України від 18.05.2026 №6691/5/99-00-05-04-02-05, виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №81013547 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження №81013547 була надіслана на електронну пошту ліквідатора приватного підприємства "Єврохім Одеса", арбітражного керуючого Кияниці Р. В. 15.06.2026. Скаргу на цю постанову до Господарського суду Черкаської області він подав 24.06.2026, тобто в межах встановленого частини першої статті 341 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) десятиденного строку на подання такої скарги.

Щодо розгляду скарги ліквідатора приватного підприємства "Єврохім Одеса", арбітражного керуючого Кияниці Р. В. на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81013547 у справі №925/433/2525 про банкрутство приватного підприємства "Єврохім Одеса" за правилами ГПК України господарський суд зазначає про таке.

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частини перша, друга статті 4 ГПК України).

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (частина перша статті 2 ГПК України).

Частиною другою статті 2 ГПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (див.постанову Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 905/813/20).

За приписами частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частиною шостою статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство (з 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (див. висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможним боржником. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності вимог кредиторів в порядку черговості встановленому законом. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкуренції кредиторів.

Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок, викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

Дотримання цього принципу забезпечується, зокрема, концентрацією судових спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про його банкрутство відповідно до пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та кореспондуючими цій нормі правилами статті 7 КУзПБ.

Відповідно до частини першої, абзацу першого частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України..

Частиною третьою статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи..

Отже, законодавець вкотре підкреслив, щорозгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (див.постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19, від 23.09.2021 у справі № 904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

При цьому, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не лише з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а й надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).

У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційнсть господарському суду на спори, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

Цей підхід є дієвим механізмом забезпечення реалізації принципу конкурсного імунітету, а також судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, за яким усі рішення чи дії, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

Такі рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що безпосередньо або опосередковано впливатимуть на майнові активи боржника, можуть відбуватися, зокрема, у виконавчих провадженнях, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Щодо співвідношення приписів статей 339, 340 ГПК України та статті 7 КУзПБ при розгляді скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, що пов`язані з виконанням судового рішення, ухваленого за результатом майнового спору, стороною якого є боржник

Виконання судових рішень є заключним етапом процедури захисту суб`єктивних прав та законних інтересів кредитора. При цьому у правовій доктрині переважає підхід до розуміння стадії виконання судових рішень саме як заключної стадії цивільного/господарського процесу. Такий підхід наразі втілений і в чинному законодавстві України (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").

За статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Водночас не менш важливим у світлі розглядуваного питання є підхід до розуміння стадії виконання судових рішень, запроваджений практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ). ЄСПЛ тлумачить вимогу виконання остаточних судових рішень принаймні у контексті декількох конвенційних прав, зокрема права на справедливий судовий розгляд (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція)), права на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), права на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції) та права на повагу до приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції (стаття 8 Конвенції). Основним у наведеному переліку є пункт 1 статті 6 Конвенції, щот закріплює право на справедливий судовий розгляд справ, і саме тлумачення зазначеного права ЄСПЛ дало змогу сформулювати основні стандарти у сфері виконавчого провадження, що випливають з його практики. Така позиція, що ґрунтується на детальному аналізі практики ЄСПЛ, відображає належність виконавчого провадження до судових процедур і одночасно свідчить про його тісну пов`язаність з іншими інститутами, зокрема з інститутами матеріального права, на приписах якого ґрунтуються ті вимоги і процедури, які відбуваються в рамках виконавчого провадження. І саме з погляду такого розуміння слід тлумачити зв`язок виконавчого провадження з процедурами банкрутства.

У рішеннях ЄСПЛ неодноразово зверталася увага, що за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною, але невід`ємною частиною судового розгляду, невід`ємною стадією процесу правосуддя (див. рішення ЄСПЛ від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції", від 27.07.2004 у справі "Ромашов проти України", від 11.01.2005 у справі "Дубенко проти України тощо).

Конституційний Суд України в Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(ІІ)/2019 наголосив, що забезпечення виконання державою судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 1291, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

ЄСПЛ зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. рішення від 06.09.2007 у справі "Моргуненко проти України" та від 27.11.2008 у справі "Крутько проти України").

Отже, виконавче провадження є стадією судового процесу - логічно та функціонально відокремленою системою процесуальних дій, що вкладаються в алгоритм процесуальної діяльності суду та учасників справи і спрямовані на досягнення відповідної процесуальної мети.

Судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом в юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення (див. Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18рп/2012).

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (частина перша статті 5 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За положеннями статті 3391 ГПК України Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Така скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України).

Як наголошувалося раніше, з введенням в дію 21.10.2019 КУзПБ справи у спорах, наслідком вирішення яких може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника у справі про банкрутство, а також спори з вимогами до боржника, за правилами статті 7 цього Кодексу підлягають розгляду виключно у межах справи про його банкрутство.

Сутність судового контролю за виконанням судових рішень полягає у розгляді та вирішенні судом скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.

Підставою для здійснення такого контролю є звернення сторони виконавчого провадження, яка вважає, що відповідним рішенням (дією, бездіяльністю) порушено її права, оскільки на дату такого звернення добровільно не виконані її вимоги виконавцем/посадовою особою ДВС або приватним виконавцем.

Тож питання, що є предметом розгляду суду під час судового контролю за виконанням судових рішень, має усі характерні ознаки спору, оскільки постає як стан невизначеності у правах та обов`язках її учасників, що має бути усунутий судовим рішенням. Та обставина, що спір цей є суто процесуальним, особливого значення в розглядуваному контексті не має. Адже за змістом частини першої статті 7 КУзПБ саме господарський суд, що здійснює провадження у справі про банкрутство, розглядає спори, стороною яких є боржник, причому частина друга цієї статті конкретизує, що до таких спорів, зокрема, належать спори щодо інших вимог до боржника, тобто спори, які тим чи іншим чином стосуються інших вимог до боржника.

Тому в разі оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, які стосуються виконання судового рішення, ухваленого у спорі за участю боржника в межах справи про банкрутство відповідно до приписів статті 7 КУзПБ, очевидно, що така скарга (заява, позов) підлягає розгляду судом, який розглянув справу в майновому спорі чи іншому спорі з вимогами до боржника як суд першої інстанції (стаття 340 ГПК України), тобто судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, навіть за умови, що відповідачем є суб`єкт владних повноважень згідно з абзацом четвертим частини другої цієї норми.

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що, вирішуючи питання, пов`язані з оскарженням рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо примусового виконання за рішеннями у спорах (правовідносинах), стороною яких є боржник у справі про банкрутство, які були вирішені поза межами справи про банкрутство до введення в дію КУзПБ або з інших причин, господарським судам слід урахувати у системному взаємозв`язку статті 3391, 340 ГПК України та статтю 7 КУзПБ, керуючись пріоритетом приписів спеціального закону - КУзПБ, а також закріпленими у цьому законі принципами концентрації всіх спорів, стороною яких є боржник, у межах справи про банкрутство та судового контролю у відносинах банкрутства (неплатоспроможності).

Здійснюючи системне тлумачення приписів статті 7 КУзПБ, підпункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, а також статті 3391 ГПК України, слід виходити з того, що процедура банкрутства - це спеціальна правова процедура, норми КУзПБ є спеціальними і під час їх зіставлення з нормами загальними вони повинні мати процесуальний пріоритет.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що КУзПБ у статті 7 розширив підсудність господарському суду спорів, стороною яких є боржник, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, визначивши за змістом цієї норми критерій впливу на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності розгляду спору в межах справи про його банкрутство.

Телеологічне та лексичне тлумачення приписів пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України у взаємозв`язку зі статтею 7 КУзПБ свідчить, що у цих нормах законодавець, застосувавши категорії "справи у спорах з майновими вимогами", "майновий спір", "спір щодо майна" та залишивши перелік таких спорів відкритим, визначив передумови для реалізації судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, функції судового контролю щодо максимально широкого кола правовідносин за участю боржника та щодо його майна.

За приписами КУзПБ зміст судового контролю у відносинах неплатоспроможності та банкрутства полягає у тому, що рішення чи дії боржника та третіх осіб, що можуть вплинути на майнові активи боржника, мають бути підконтрольні суду, що здійснює провадження у справі про банкрутство.

В постанові від 13.04.2023 у справі №910/21981/16 Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду зазначив, що за такого формулювання пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю у виконавчих провадженнях за рішеннями стосовно боржника, виконання яких можливе шляхом звернення стягнення на кошти чи інше його майно, незалежно від процесуальної форми звернення (скарга, заява, позов) заінтересованої особи щодо здійснення такого контролю. Повноваження господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) у виконавчому провадженні, що передбачає звернення стягнення на майно боржника або може вплинути іншим чином на майнові активи боржника, і такий контроль має здійснюватися з моменту відкриття виконавчого провадження та до його завершення чи закриття провадження у справі про банкрутство боржника. Контроль суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, за виконанням судових рішень може здійснюватися, зокрема, шляхом розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, за результатами розгляду якої у разі встановлення обґрунтованості скарги суд ухвалою визнає оскаржувані рішення, дії або бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Натомість розгляд скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця та ухвалення відповідного рішення поза провадженням у справі про банкрутство може мати наслідком суперечність між судовим рішенням за скаргою та метою процедур банкрутства (неплатоспроможності) за приписами спеціального закону - КУзПБ, що має пріоритет з часу відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Таке судове рішення не відповідатиме критерію виконуваності та принципу правової визначеності, адже виконавець чи орган державної виконавчої служби може опинитися у стані невизначеності через колізії у правовому регулюванні примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) і процедури банкрутства (неплатоспроможності) боржника.

Виконання рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24 щодо реєстрації податкових накладних приватного підприємства "Єврохім Одеса" в Єдиному державному реєстрі податкових накладних може вплинути на майнові активи цього підприємства, тому повноваження Господарського суду Черкаської області, у провадженні якого перебуває справа №925/433/25 про банкрутство приватного підприємства "Єврохім Одеса", щодо здійснення відповідного судового контролю поширюються і на правовідносини з примусового виконання рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24.

Щодо суті скарги ліквідатора приватного підприємства "Єврохім Одеса", арбітражного керуючого Кияниці Р. В. на постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81013547 господарський суд зазначає про таке.

Відповідно до стптті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Частиною першою статті 370 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Однією із передбачених частиною першою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" засад виконавчого провадження є обов`язковість виконання рішення.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Згідно з резолютивною частиною рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24 та виконавчого листа від 02.04.2026 у справі №580/1636/24 виконанням цього судового рішення є реєстрація боржником Державною податковою службою України податкових накладних приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №1, №2, №3, №4, №5, №6, №7, №8, №9, датою їх фактичного подання на реєстрацію, в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Станом на 22.05.2026 день винесення державним виконавццем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровцем А.Т. постанови від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження № 81013547 податкові накладні приватного підприємства "Єврохім Одеса" від 30.09.2023 №2, №5, №8, №9 в Єдиному реєстрі податкових накладних Державною податковою службою України не були зареєстровані. Тож фактичного виконання Державною податковою службою України в повному обсязі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19.04.2025 у справі №580/1636/24 не відбулося, тому у державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. не було передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" підстави для закінчення виконавчого провадження № 81013547, що означає про протиправність оскаржуваної постанови.

Частиною другою статті 343 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких обставин скарга ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 19.06.2026 №02-01/166 на рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №81013547 у справі №925/433/25 є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню шляхом скасування його постанови від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП №81013547.

На підставі викладеного, керуючись статтями 232-237, 339-343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Черкаської області

УХВАЛИВ:

1. Скаргу ліквідатора, арбітражного керуючого Кияниці Р. В. від 24.06.2026 №02-01/166 на рішення державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. у виконавчому провадженні №81013547 у справі №925/433/25 задовольнити.

2. Скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. від 22.05.2026 про закінчення виконавчого провадження ВП №81013547.

Ця ухвала набрала законної сили негайно після її оголошення і може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду.

СУДДЯ М.В. Дорошенко