Рішення № 138291230, 30.06.2026, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61612, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2026 року м.Харків Справа № 20/103б(913/293/25)

Провадження №22б/20/103б(913/293/25)

Господарський суд Луганської області в складі судді Ковалінас М.Ю., при секретарі судового засідання Шептовицькій А.А., розглянувши матеріали справи

за заявою позивача - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ,

АДРЕСА_1 );

до відповідача 1 - Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД»

(код ЄДРПОУ 34791580, вул. Лермонтова, буд. 35, м. Луганськ);

до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИМУЛ»

(код ЄДРПОУ 30877632, вул. 9-та Лінія, буд. 4, м. Луганськ);

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

- ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ,

АДРЕСА_2 );

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

- Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІ-ПАК» (код ЄДРПОУ 30231178, вул. Цимлянська, буд. 2, м. Луганськ);

- Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45752470, вул. Ярослава Мудрого, буд.26, м. Харків)

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання поновити за ТОВ «Стимул» реєстрацію нерухомого майна

в межах справи про банкрутство №20/103Б, порушеної за заявою кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю «Полі-Пак», м. Луганськ, до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул», м. Луганськ

У засіданні брали участь:

позивач ОСОБА_1 - не прибув (заява від 25.04.2026 б/н, про розгляд справи без його участі);

від відповідачів - не прибули;

від третіх осіб - не прибули.

Сторони та учасники провадження своєчасно та належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (ухвала суду від 02.06.2026, довідки про доставку електронного листа від 02.06.2026, оголошення суду від 04.06.2026 на веб-порталі судової влади про виклик осіб, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи не відоме.

Розглянувши матеріали справи та додатково надані, суд

в с т а н о в и в :

До Господарського суду Луганської області через підсистему Електронний суд звернувся позивач ОСОБА_1 з позовною заявою від 19.12.2025 вих№20/103Б до відповідачів: 1) ТОВ"СТИМУЛ"; 2) ТОВ БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД; 3) ф.о ОСОБА_3 , м. Луганськ; 4) ф.о. ОСОБА_4 , Луганськ, у якій просив суд:

- визнати недійсними договір купівлі-продажу від 25.12.2007 б/н, який укладено між ОСОБА_5 від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632) та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (код ЄДРПОУ 34791580), посвідчений 25.12.2007 приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Любінецькою В.Р., договір зареєстровано в реєстрі за №1573;

- визнати недійсними договір купівлі-продажу від 22.01.2008 б/н, який укладено між ОСОБА_5 від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632) та ТОВ „Бізнес-Строй-Град" (код ЄДРПОУ 34791580), посвідчений 22.01.2008 нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Лазор Н.О. та зареєстровано у реєстрі за №306;

- витребувати нерухоме майно з чужого незаконного володіння, а саме, зобов`язати Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (код 43316700, 40003, Україна, Сумська область, місто Суми, вулиця Герасима Кондратьєва, будинок 28) поновити за ТОВ СТИМУЛ (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та лінія, будинок 4) реєстрацію нерухомого майна: адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489, 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, 33 „а, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132;

- стягнути з ОСОБА_6 (ІПН НОМЕР_3 , АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_7 ( АДРЕСА_4 ) на користь ліквідаційної маси боржника ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та лінія, будинок 4) - 500000грн 00коп солідарно;

- застосувати наслідки недійсності правочину, а саме - договору поруки від 22.12.2008 між ТОВ Стимул та Riverside Invest INC. Limited згідно контракту №22/12/08 від 22.12.2008року, визнаного недійсним рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 21 березня 2013 року у справі № 2-640/2013, у вигляді виключення ТОВ "ПОЛІ-ПАК" з реєстру кредиторів у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ Стимул, посилаючись на приписи ч 2 ст 7, ст 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ч2 ст13, п4 ч.2 ст16, ч 1 ст 92, ч 1 ст 215, ч ч 1-3, 5, 6 ст 203 ЦК України, ст 60, ст54 Закону України «Про господарські товариства».

Відповідно до ч2 ст7 Кодексу України з процедур банкрутства Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 29.12.2025 позовну заяву ОСОБА_1 від 19.12.2025 вих№20/103Б - залишено без руху, оскільки до неї не було додано належних доказів сплати судового збору у розмірі встановленому Законом України «Про судовий збір».

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.02.2026 позовну заяву ОСОБА_1 від 19.12.2025 №20/103БЮ після усунення недоліків, прийнято до розгляду в межах справи №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» за правилами загального позовного провадження; розгляд справи №20/103Б (913/293/25) призначено у засіданні суду; запропоновано відповідачам подати відзиви на позов ОСОБА_1 від 19.12.2025 №20/103Б, з доказами їх направлення позивачу; запропоновано позивачу надати до суду відповіді на відзиви відповідачів; письмово уточнити склад учасників у справі, підстави та предмет позову.

Через підсистему Електронний суд позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання від 21.02.2026 б/н, про роз`єднання позовних вимог, у якому посилаючись на приписи ч.6 ст. 173 ГПК України, просить суд виділити з матеріалів справи позовні вимоги про солідарне стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а виділену справу зупинити до моменту формування ліквідаційної маси ТОВ "Стимул".

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 17.03.2026 розгляд справи призначено у іншому судовому засіданні, у зв`язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 31.03.2026 задоволено клопотання позивача ОСОБА_1 від 31.03.2026 б/н, продовжено строк проведення підготовчого провадження у справі №20/103Б (913/293/25) строком на 30 днів, тобто до 17.05.2026, розгляд справи у підготовчому засіданні суду призначено на 14.05.2026.

Позивач ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подав заяву від 14.04.2026 б/н, про залишення частини його позову без розгляду, у якій посилаючись на приписи ч 1 ст 226 ГПК України, просить суд залишити без розгляду позов щодо стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ліквідаційної маси боржника ТОВ «СТИМУЛ» 500000грн 00коп солідарно; а також щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме - договору поруки від 22.12.2008, між ТОВ Стимул та Riverside Invest INC. Limited згідно контракту №22/12/08 від 22.12.2008 року, визнаного недійсним рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 21 березня 2013року у справі №2-640/2013, у вигляді виключення ТОВ "ПОЛІ-ПАК" з реєстру вимог кредиторів у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ Стимул.

Позивач ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд звернувся до суду з уточненою позовною заявою від 24.04.2026 б/н, у якій просить суд:

- визнати недійсними договір купівлі-продажу від 25.12.2007 б/н, який укладено між ОСОБА_5 від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632) та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (код ЄДРПОУ 34791580), посвідчений 25.12.2007 приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Любінецькою В.Р., якій зареєстровано в реєстрі за №1573;

- визнати недійсними договір купівлі-продажу від 22.01.2008 б/н, який укладено між ОСОБА_5 від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632) та ТОВ "Бізнес-Строй-Град" (код ЄДРПОУ 34791580), посвідчений 22.01.2008 нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Лазор Н.О. та зареєстровано в реєстрі за №306;

- витребувати нерухоме майно з чужого незаконного володіння, а саме: зобов`язати Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45752470, вул. Ярослава Мудрого, буд.26, м. Харків) поновити за ТОВ СТИМУЛ (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та лінія, будинок 4) реєстрацію нерухомого майна: адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489; 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, 33 „а, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132.

У вищезазначеній уточненій позовній заяві від 24.04.2026 б/н, позивач конкретизував позовні вимоги, їх підстави та уточнив суб`єктний склад позову.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 04.05.2026 у справі №20/103Б (913/293/25) залучено до участі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ); залучено до участі у справі №20/103б (913/293/25) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ ПОЛІ-ПАК (код ЄДРПОУ 30231178, вул. Цимлянська, буд. 2, м. Луганськ) та Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45752470, вул. Ярослава Мудрого, буд.26, м. Харків).

Арбітражний керуючий Заболотний А.А. окремо не потребував залучення до участі у справі №20/103Б (913/293/25) в якості третьої особи, оскільки в силу приписів ч1 ст61 КУзПБ є ліквідатором банкрута ТОВ «Стимул» (відповідача 1), тобто виконує повноваження його керівника (виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута) і представляє його інтереси.

Клопотання позивача від 21.02.2026 б/н, про роз`єднання позовних вимог, в частині виділення з матеріалів справи його позовних вимог про солідарне стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та про зупинення виділеної справи до моменту формування ліквідаційної маси ТОВ "Стимул", суд не розглядав, оскільки відповідно до приписів п17 ст39 КУзПБ провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (позов подано в межах справи про банкрутство), а також з огляду на те, що позивачем було подано до суду заяву від 14.04.2026 б/н, про залишення без розгляду його позовних вимог в цій частині, та згодом позивачем подано уточнену позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.05.2026 у справі №20/103б (913/293/25) задоволено заяву позивача від 14.04.2026 б/н, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 за заявою від 19.12.2025 вих№20/103Бб в частині стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ліквідаційної маси боржника ТОВ "СТИМУЛ" 500000грн 00коп солідарно; а також щодо застосування наслідків недійсності правочину, а саме - договору поруки від 22.12.2008, між ТОВ Стимул та Riverside Invest INC. Limited згідно контракту №22/12/08 від 22.12.2008 року, визнаного недійсним рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 21 березня 2013 року у справі №2-640/2013, у вигляді виключення ТОВ "ПОЛІ-ПАК" з реєстру вимог кредиторів у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ Стимул; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, у засіданні суду на 02.06.2026.

У зв`язку з неявкою представників сторін та учасників у судове засідання розгляд справи по суті відкладено на 30.06.2026 (ухвала-повідомлення від 02.06.2026).

За заявою від 25.04.2026 б/н, позивач ОСОБА_1 просив суд про розгляд справи без його участі.

У дане судове засідання представники позивача, відповідачів 1, 2 та третіх осіб не прибули.

Відповідачі та треті особи відзивів або пояснень на позовну заяву та уточнену позовну заяву не надали.

Сторони та учасники провадження своєчасно та належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи (ухвала суду від 02.06.2026, довідки про доставку електронного листа від 02.06.2026, оголошення суду на сторінці веб-порталу Судова влада України від 04.06.2026 про виклик осіб, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи не відоме, також текст судового рішення розміщений у ЄДРСР за №137025221).

Позовні вимоги за уточненою позовною заявою від 24.04.2026 б/н, позивач ОСОБА_1 обґрунтовує наступним.

Згідно ухвали суду від 18.12.2025 у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» позивач ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 є правонаступниками померлого кредитора ОСОБА_8 (первісний кредитор) з грошовими вимогами до боржника ТОВ «Стимул».

Позивач вважає, що до ліквідаційної маси ТОВ «Стимул» слід включити нерухоме майно, яке було незаконно відчужено перед початком процедур банкрутства ТОВ «Стимул», а договори купівлі-продажу за якими було відчужено нерухоме майно боржника, слід визнати недійсними.

Так, ТОВ «Стимул» було утворено 26.04.2000, згідно Статуту його учасниками були ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , розмір часток кожного з учасників у статутному фонді ТОВ складав 50 %.

ОСОБА_8 вийшов з числа учасників ТОВ «Стимул», при цьому він запропонував Товариству на підставі ст. 54 Закону «Про господарські товариства» (у редакції на момент виходу), якою встановлено, що при виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі.

У встановлений строк ТОВ «Стимул» не було вжито ніяких дій по виплаті вартості частки майна ОСОБА_8 , який вийшов зі складу його учасників.

Станом на 28.04.2005 року (дату виходу ОСОБА_8 з Товариства), у власності ТОВ «Стимул» перебувало два об`єкти нерухомості, розташовані за адресами: АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 , а іншого цінного майна або коштів у Товариства не було. Виходячи з вартості цих будівель на той час були визначені грошові вимоги ОСОБА_8 (первісного кредитора) як кредитора у справі про банкрутство ТОВ «Стимул».

Учасник ТОВ «СТИМУЛ» ОСОБА_11 , частка якого у статутному фонді становить 50 %, 27.03.2006 склав протокол зборів учасників ТОВ «Стимул» без участі іншого учасника - ОСОБА_12 (який на той момент вийшов з Товариства, і частка якого також складала 50 %), за цим протоколом ОСОБА_3 призначив ОСОБА_13 директором ТОВ «СТИМУЛ»

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 05.01.2011 у справі № 22ц-1660/2011 було задоволено позов ОСОБА_14 та скасовано рішення загальних зборів учасників ТОВ "Стимул", оформлене протоколом №4 від 27.03.2006, щодо обрання директором ТОВ «Стимул» ОСОБА_15 .

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11.07.2011 у справі №22ц-1660/2011 рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 05.01.2011 залишено без змін та набрало законної сили.

Встановлений ст.54 Закону України «Про господарські товариства» граничний термін сплати ОСОБА_16 його коштів у зв`язку з виходом зі складу учасників ТОВ «Стимул» настав 28.04.2006.

У 2007 році ОСОБА_9 звернувся до Брянківського міського суду Луганської області із заявою про встановлення факту його виходу з Товариства, та рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 20 грудня 2007 року у справі №2о-195/2007 було задоволено зазначену заяву та встановлено факт виходу ОСОБА_14 з ТОВ «СТИМУЛ» - 30.05.2005.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 23 квітня 2008 року у справі №22ц-1142/2008 рішення Брянківського міського суду Луганської області від 20 грудня 2007 року - залишено без змін, тобто є таким, що набрало законної сили.

Водночас учасник Товариства, який залишився у його складі ( ОСОБА_10 ), разом з ОСОБА_5 , вдався до термінового відчуження майна ТОВ «СТИМУЛ». Єдиним цінним майном, яке перебувало у власності Товариства, та яке становило основу його бізнесу (оренда майна), були дві будівлі - адмінбудівля за адресою м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, буд.4, та виробнича база за адресою АДРЕСА_6 .

Відразу після рішення Брянківського міського суду Луганської області від 20 грудня 2007 року, у стислі терміни, відбулося відчуження цього майна на користь ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД».

Так, 25.12.2007 між ТОВ "СТИМУЛ" в особі ОСОБА_4 (продавець) та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу адмінбудівлі з надвірними побудовами за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер об`єкту у РПВН 21560489.

За договором купівлі-продажу від 22.01.2008, укладеним між ТОВ "СТИМУЛ" в особі ОСОБА_4 (продавець) та ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» (покупець) було продано 57/100 частин об`єкта нерухомості - адміністративних та виробничих будівель, розташованого за адресою: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер об`єкту у РПВН 3366132.

В подальшому ці 57/100 частин нерухомого майна, за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, 33 "а" були відокремлені у самостійний об`єкт нерухомого майна, якому присвоєна нова поштова адреса: м. Луганськ, вул. Гастелло, буд. 33 „г".

Оплата за цим договором не проводилася.

ТОВ «Стимул» уклало договір поручительства від 22.12.2008, за яким є поручителем за зобов`язаннями компанії «Riverside Invest INC. Limited» згідно контракту № 22/12/08 від 22.12.2008 року, за цим договором у ТОВ «СТИМУЛ» виник борг перед ТОВ «ПОЛІ-ПАК» у розмірі 10510670 грн.

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.02.2010 року у справі №8/300 цей борг було стягнуто з ТОВ «СТИМУЛ» на користь ТОВ «ПОЛІ-ПАК», зазначене рішення оскаржене ОСОБА_2 (правонаступником ОСОБА_8 ).

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №8/300 апеляційне провадження закрите, у зв`язку з тим, що оскаржуваним рішенням суду не вирішувались питання про права, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_8 чи ОСОБА_2 , тому не має права на апеляційне оскарження суду.

Вищевказаний договір поруки від 22.12.2008, за яким у ТОВ «СТИМУЛ» виник борг перед ТОВ «ПОЛІ-ПАК» рішенням Ленінського районного суду міста Луганська від 21 березня 2013 року у справі №2-640/2013 визнано недійсним. Ніякого майна або коштів за цим договором не передавалося.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 06.10.2010 було порушено провадження у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ "СТИМУЛ" за заявою ТОВ «ПОЛІ-ПАК».

До реєстру вимог кредиторів у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» увійшли ТОВ «ПОЛІ-ПАК» з грошовими вимогами на суму 10510670 грн та ОСОБА_9 (первісний кредитор) з грошовими вимогами на суму 4100439 грн, що утворилися внаслідок невиконання боржником зобов`язання щодо виплати належної учаснику Товариства частки майна при виході зі складу Товариства, оскільки ТОВ «СТИМУЛ» протиправно відчужило все своє цінне майно майже за три роки до початку процедури банкрутства, грошові вимоги кредиторів залишаються незадоволеними.

Позивач вважає, що укладені між ТОВ «Стимул» та ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» договори купівлі-продажу нерухомого майна є недійсними, з огляду на таке.

ОСОБА_17 не був належним чином обраний на посаду директора ТОВ «СТИМУЛ» та не міг представляти його інтереси, в тому числі відчужувати майно ТОВ «СТИМУЛ», оскільки рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 05.01.2011 року у справі № 22ц-1660/2011 (залишеним без змін апеляційною інстанцією 11.07.2011), вирішено: скасувати рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «СТИМУЛ» щодо обрання директором ОСОБА_13 , оформлене протоколом №4 від 27 березня 2006 року.

Скасувати державну реєстрацію відомостей про ТОВ «СТИМУЛ», що не пов`язані зі змінами в установчих документах, виконану 30.05.2006р.

Підставою скасування судом рішення загальних зборів ТОВ «СТИМУЛ» 27 березня 2006 року стала відсутність кворуму, необхідного для початку роботи загальних зборів.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про господарські товариства» (в редакції на час проведення зборів), збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш ніж 60 відсотками голосів.

Як встановили суди при розгляді справи, у зборах приймав участь лише один учасник - ОСОБА_10 , який володів лише долею у розмірі 50 %. Другий учасник - ОСОБА_9 , який також володів долею у розмірі 50 %, у загальних зборах участі не приймав.

За таких умов ОСОБА_17 не міг вважатися обраним директором ТОВ «СТИМУЛ» та не міг укладати договори відчуження майна Товариства.

Позивач звертає увагу на те, що ці обставини встановлені судовим рішенням у 2011 році, але виникли при проведенні загальних зборів ТОВ «СТИМУЛ» 27 березня 2006 року.

А отже, вже з 27 березня 2006 року ОСОБА_17 не мав повноважень діяти від імені ТОВ «СТИМУЛ».

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Є очевидним, що ОСОБА_17 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання договорів від імені ТОВ «СТИМУЛ», оскільки не був належним чином обраним на посаду директора.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У зв`язку з викладеними обставинами, відсутністю повноважень у ОСОБА_15 на вчинення дій від імені ТОВ «Стимул», укладені ним договори відчуження нерухомого майна, на думку позивача, є недійсними.

Також позивач посилається на положення Кодексу України з процедур банкрутства щодо недійсності правочинів (фраудаторні правочини), зокрема на приписи ч.ч. 1-2 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові від 10.02.2021 у справі №754/5841/17, а також ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, частини 1 статті 92, частини 2 статті 203, частини 1 статті 215, пункту 4 частини другої статті 16, частини 2 статті 13 ЦК України, статті 54, статті 60 Закону України «Про господарські товариства».

Позивач вважає, що оспорювані угоди по відчуженню нерухомого майна здійснені ТОВ «Стимул» саме для уникнення сплати боргу перед кредиторами або для перешкоджання виконання судового рішення про стягнення боргу, та що укладені боржником угоди купівлі-продажу є недійсними, а реєстрація нерухомого майна має бути відновлена за ТОВ «Стимул».

На думку позивача, у випадку визнання угод недійсними нерухоме майно підлягає включенню до ліквідаційної маси.

Наслідком недійсності правочину в даному випадку буде витребування майна на користь боржника у вигляді відновлення реєстрації за боржником ТОВ "СТИМУЛ" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, фактичне витребування майна є неможливим, оскільки майно знаходиться на непідконтрольній українській владі території.

Позивач вважає, що судові витрати слід покласти на відповідача ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» та стягнути їх на користь позивача.

З цих підстав, позивач просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 25 грудня 2007 року між ОТПУЩЄННІКОВИМ О.О. від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та Лінія, будинок 4) та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: 91055, Луганська обл., місто Луганськ, ВУЛИЦЯ ЛЕРМОНТОВА, будинок 35) адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489, посвідчений 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Любінецькою В.Р. та зареєстрований в реєстрі за № 1573;

- визнати недійсними договір купівлі-продажу, укладений 22 січня 2008 року між ОТПУЩЄННІКОВИМ О.О. від імені ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та Лінія, будинок 4) та ТОВ „Бізнес-Строй-Град" (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: 91055, Луганська обл., місто Луганськ, ВУЛИЦЯ ЛЕРМОНТОВА, будинок 35) 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, будинок 33 „а", реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132, посвідчений 22 січня 2008 року нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Лазор Н.О. та зареєстрований у реєстрі за № 306;

- витребувати нерухоме майно з чужого незаконного володіння, а саме, зобов`язати Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45752470, 61024, Україна, Харківська обл., місто Харків, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 26) поновити за ТОВ «СТИМУЛ» (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та лінія, будинок 4) реєстрацію нерухомого майна: адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489; 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, 33 „а", реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132.

В якості доказів до позовної заяви Парінова А.Б. від 19.12.2025 вх20/103б, позивачем додано:

- копію Статуту ТОВ «Стимул» (а.с. 8-12);

- копію договору купівлі-продажу від 25 грудня 2007 року, укладеного між ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: місто Луганськ, вулиця 9-та Лінія, будинок 4, в особі директора Отпущєннікова О.О.) та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: місто Луганськ, вул. Лермонтова, будинок 35) адмінбудівлі з надвірними побудовами, за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, буд.4, посвідченого 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Любінецькою В.Р. та зареєстрованого в реєстрі за №1573 (а.с. 16);

- копію договору купівлі-продажу від 22 січня 2008 року, укладеного між ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: місто Луганськ, вулиця 9-та Лінія, будинок 4, в особі директора Отпущєннікова О.О.) та ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: місто Луганськ, вул. Лермонтова, будинок 35) 57/100 часток адміністративних та виробничих будівель, що знаходяться за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, будинок 33 «а», посвідченого 22 січня 2008 року нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Лазор Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №306 (а.с. 15);

- копії Витягів з Державного реєстру правочинів, про реєстрацію права власності на нерухоме майно станом на 22.01.2008, 25.01.2008, Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 18.08.2025 (а.с. 13-14);

- копії судових рішень: рішення Артемівського райсуду м. Луганська від 05.01.2011 у справі №, рішення Брянківського міського суду Луганської області від 20.12.2005 у справі №20-195/2007, ухвали Апеляційного суду Луганської області від 23.04.2008 у справі №22-ц1142/2008, від 11.07.2011 у справі №22ц-1660/2011 (а.с. 17, 20-21, 22-23, 24).

Дослідивши матеріали справи та позовної заяви, судом встановлено таке.

Провадження у справі №20/103Б про банкрутство боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Стимул" (код ЄДРПОУ 30877632, вул. 9-та Лінія, буд.4, м. Луганськ) порушено Господарським судом Луганської області ухвалою від 06.10.2010 за нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 30.06.1999 №784- ХІV (далі - Закон), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.11.2010 у справі №20/103Б (суддя ОСОБА_18 ) визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ «Полі-Пак», до боржника в сумі 10510670грн 00коп, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника ТОВ «Стимул» призначено арбітражного керуючого Данілова А.І., на якого покладено повноваження та обовязки, передбачені Законом.

У встановлений Законом 30-денний строк до суду із заявою про визнання грошових вимог до боржника ТОВ «Стимул» звернувся ОСОБА_8 (первісний кредитор) у загальній сумі 4100439 грн., у тому числі 2052511 грн. основний борг, 268400 грн. 96 коп. 3% річних та 1779527 грн. 04 коп. інфляційні витрати.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 у справі №20/103Б було визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 до ТОВ «Стимул» та встановлено такі факти.

Відповідно до Статуту, Товариство з обмеженою відповідальністю Стимул, зареєстроване Відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради 26.04.2000, про що є відповідний запис у ЄДР.

TOB Стимул створено громадянами ОСОБА_8 та ОСОБА_3 шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Статутний фонд ТОВ «Стимул» визначений в розмірі 7400 грн. та розподілявся між засновниками по 50% у кожного (пункт 7.2 Статуту).

28.04.2005 ОСОБА_8 письмово повідомив TOB Стимул про свій вихід з Товариства з 30.05.2005 та просив сплатити йому вартість частки майна у розмірі 50%, тобто, пропорційно його частці у статутному фонді Товариства, після затвердження звіту за 2005 рік протягом 12 місяців з підписання даної заяви.

Рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 20.12.2007 у справі №20-195 встановлено факт виходу ОСОБА_8 з TOB Стимул 30.05.2005. Рішення набрало законної сили 23.04.2008.

З урахуванням проведеної судом експертизи з оцінки нерухомого майна, оцінки технічних транспортних засобів, та з урахуванням наданого Товариством балансу підприємства, вартість майна підприємства на дату виходу з нього заявника, склала 4105023 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 54 Закону України „Про господарські товариства", враховуючи, що частка ОСОБА_8 в Товаристві складала 50%, Товариство не пізніш ніж 30.05.2006 повинно було сплатити йому 2052511 грн. (50% від загальної вартості майна) або передати йому майно на цю ж суму, на зазначену суму боргу нараховано 3 % річних за період, який минув з дати закінчення строку виконання зобов`язання та інфляційні нарахування, таким чином суд визнав грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 до ТОВ «Стимул» у загальній сумі 4100439 грн., у тому числі основний борг - 2052511 грн., 3 % річних - 26840096 грн., інфляційні нарахування - 1779527,04 грн. (4 черга згідно ст31 Закону).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 у справі №20/103Б (суддя Кірпа Т.С.) затверджено реєстр грошових вимог кредиторів ТОВ «Стимул» у складі кредиторів: ТОВ «Полі-Пак», м. Луганськ, у сумі 10510670 грн. 00 коп. - основний борг; ОСОБА_8 , м. Луганськ, у сумі 4100439 грн. 00 коп., у тому числі основний борг - 2052511 грн. 00 коп., 3% річних - 268400 грн. 96 коп., інфляційні нарахування - 1779527 грн. 04 коп.

З 19.01.2013 набрав чинності Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 22.12.2011 №4212- VІ (далі - Закон №4212).

Постановою Господарського суду Луганської області від 03.02.2014 у справі №20/103Б припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна Данілова А.І., боржника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стимул", м. Луганськ, визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру щодо банкрута строком на 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Данілова А.І., на якого покладено обов`язки та повноваження по проведенню ліквідаційної процедури відповідно до приписів Закону №4212, скасовано арешт, накладений на майно боржника та інші обмеження по розпорядженню майном ТОВ Стимул.

Проте, фактично заходи ліквідаційної процедури у повному обсязі здійснені не були, у т.ч. щодо проведення інвентаризації майна ТОВ «Стимул», у зв`язку з тимчасовою окупацією м. Луганська у 2014 році, про що суд повідомив арбітражний керуючий Данілов А.І. (поточний звіт від 28.11.2016 №02-01/20/67б-159 наявний у матеріалах справи №20/103Б).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 25.10.2016 було відновлено справу №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» в частині ухвал Господарського суду Луганської області згідно переліку та постанови Господарського суду Луганської області від 04.10.2012 про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури та призначення ліквідатора.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.07.2019 у справі №20/103Б замінено первісного кредитора ОСОБА_8 , на його правонаступника - ОСОБА_2 .

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 №2597- VІІІ (далі -КУзПБ), який з цього моменту застосовується у справі (п4 Прикінцевих та перехідних положень).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 27.05.2021 у справі №20/103Б задоволено заяви арбітражного керуючого Данілова А.І. від 10.08.2015 б/н та від 24.05.2021 №02-01/21 щодо звільнення його вид виконання повноважень у справі, відсторонено арбітражного керуючого Данілова А.І. від виконання повноважень ліквідатора банкрута ТОВ «Стимул» у справі № 20/103Б.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 10.03.2023 у справі №20/103Б ліквідатором банкрута ТОВ Стимул призначено арбітражного керуючого Заболотного А.А. (свідоцтво МЮУ від 02.12.2021 №2006), на якого покладено обов`язки та повноваження по проведенню ліквідаційної процедури, встановлені КУзПБ.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.12.2025 у справі №20/103Б задоволено заяву ОСОБА_1 , визнано у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» правонаступником померлого кредитора ОСОБА_8 , з грошовими вимогами до ТОВ «Стимул» в загальній сумі 4100439грн 00коп (згідно ч1 ст31 Закону - 4 черга), ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у рівних частках, ліквідатора зобов`язано внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

Як встановлено судом, раніше, рішенням Господарського суду Луганської області від 05.07.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) було частково задоволено позов ОСОБА_8 (первісного кредитора) до ТОВ Стимул (2-го відповідача), зокрема визнано недійсними: -договір купівлі-продажу від 25.12.2007 (реєстровий номер 1573); -договір купівлі-продажу частки обєкту нерухомого майна від 22.01.2008 (реєстровий номер 306), які укладені між ТОВ «Стимул» (м. Луганськ, ідентифікаційний код 30877632) та ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (м. Луганськ, ідентифікаційний код 34791580).

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) скасовано рішення Господарського суду Луганської області від 05.07.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) в частині задоволення позову ОСОБА_8 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 25.12.2007 (реєстровий номер 1573) та від 22.01.2008 (реєстровий номер 306), які укладені між ТОВ «Стимул» та ТОВ «Бізнес-Строй-Град», та припинено провадження у справі в цій частині.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.11.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) постанову Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) та рішення Господарського суду Луганської області від 05.07.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) скасовано, прийняте нове рішення - про відмову у позові, у цій постанові Вищй господарський суд України, зокрема дійшов висновків про таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій відповідно до Статуту ТОВ "Стимул", зареєстрованого Відділом ліцензування, державної реєстрації та міського реєстру Луганської міської ради 26.04.2000, товариство створено громадянами ОСОБА_8 та ОСОБА_3 шляхом об`єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, статутний фонд товариства визначений в розмірі 7 400 грн. 00 коп. та розподілено між засновниками у рівних частках по 50% (пункт 7.2 Статуту).

28.04.2005 ОСОБА_8 повідомив ТОВ "Стимул" про свій вихід з товариства з 30.05.2005 та просив сплатити йому вартість частки майна пропорційно його частці у статутному фонді товариства після затвердження звіту за 2005 рік протягом 12 місяців з підписання даної заяви.

Рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 20.12.2007 у справі №20-195 встановлено факт виходу ОСОБА_8 з ТОВ "Стимул" 30.05.2005. Рішення набрало законної сили 23.04.2008.

Товариство з обмеженою відповідальністю Стимул (2-й відповідач) виплати позивачу не здійснило.

Згідно з довідкою МКП БТІ від 23.09.2008 №15/43-3607 за ТОВ "Стимул" на праві власності було зареєстровано 2 об`єкта нерухомого майна: - адмінбудівля, розташована за адресою: м. Луганськ, вул.9-а лінія, буд4; -89/100 часток будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_6 .

Протягом 2005 - 2008 років (до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стимул» - 06.10.2010) 2-й відповідач ТОВ «Стимул» здійснив відчуження свого рухомого та нерухомого майна, зокрема, на користь ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (2-й відповідач), яке потім перепродало його іншій юридичній особі - ТОВ Концепт-строй ХХІ.

Згодом відповідача ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (код ЄДРПОУ 34791580, місцезнаходження: м. Луганськ, вул. Лермонтова, буд.35) було припинено, як юридичну особу внаслідок ліквідації за рішенням засновників.

Приймаючи постанову, апеляційна інстанція виходила з того, що на час прийняття судових рішень в даній справі судами в інших справах за участю сторін вже встановлено низку юридичних фактів, які мають преюдиційне значення для вирішення спору та надання належної правової оцінки предмету доказування у даній справі.

Так, зокрема рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 20.12.2007 року у справі №20-195/2007, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 23.04.08 року у справі №22ц-1142/2008, встановлено факт наявності у громадянина ОСОБА_8 статусу учасника Товариства та юридичний факт виходу позивача зі складу учасників Товариства 30.05.2005 року; ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 року у справі №20/103Б ОСОБА_8 включено до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Стимул» та визнано його грошові вимоги на суму 4100439 грн., що утворилися внаслідок невиконання Товариством зобовязання щодо виплати належної учаснику Товариства частки майна при виході зі складу Товариства.

ВГСУ погодився з висновками апеляційної інстанції в тому, що встановлені зазначеними судовими рішеннями факти не повинні доводитись знову при вирішенні даної справи, що відповідає вимогам ст. 35 ГПК України ( в редакції чинній на той час).

ВГСУ зауважив, що висновки апеляційної інстанції в частині визнання правомірним та обгрунтованим висновку суду першої інстанції, щодо припинення провадження у даній справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в редакції чинній на той час) в частині стягнення з ТОВ "Стимул" на користь ОСОБА_8 грошових сум вартості 50% частки майна товариства, є правильними, оскільки спір з цього приводу вже вирішений господарським судом у справі №20/103Б.

При цьому щодо постановлення судових рішень судами попередніх інстанцій в частині визнання договорів купівлі-продажу нерухомого майна недійсними, ВГСУ зазначив про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи з позовом про визнання недійсними договорів, укладених між ТОВ "Стимул" та ТОВ "Бізнес-Строй-Град" звернувся учасник ТОВ "Стимул" ОСОБА_8 , який вибув з товариства 30.05.2005 року.

Статтею 10 Закону України "Про господарські товариства"(в редакції на той час) визначено права учасників товариства, отже, учасник товариства не наділений суб`єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, тому посилання ОСОБА_8 на те, що спірні угоди порушують його права не ґрунтуються на законі.

Таким чином, на думку ВГСУ, позивач не належить до тих суб`єктів, котрі мають право оспорити зазначені договори, що відповідає висновкам Верховного Суду України викладеним у постанові від 18.04.2011 року у справі №8/219пн-к та рішенні судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 11.01.2007 року. Приймаючи оскаржувані судові рішення в цій частині позову господарські суди попередніх інстанцій на вказані обставини та вимоги закону уваги не звернули, що визнати законним і обґрунтованим не можна, тому постанова апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в цій частині підлягають скасуванню.

Тобто, ВГСУ дійшов висновків про те, що обставини справи в частині позову про визнання договорів купівлі-продажу недійсними судами попередніх інстанцій встановлені правильно, а неправильно застосовано закон, тому було прийняте нове рішення у справі в цій частині - про відмову в позові.

Позивач ОСОБА_1 обґрунтовує вимогу про визнання правочинів недійсним тим, що є правонаступником ОСОБА_8 (первісного кредитора у справі №20/103Б), вимоги якого включені до реєстру вимог кредиторів та залишаються непогашеними за рахунок ліквідаційної маси банкрута, ст42 Кодексу України з процедур банкрутства щодо недійсності правочинів, приписами ЦК України, правовими позиціями Верховного Суду, які викладені у постанові від 10.02.2021 у справі №754/5841/17, зокрема щодо «використання права на зло» відповідачем.

Розглядаючи вимоги про визнання недійсними правочинів суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону про банкрутство, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Частиною 1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Способи захисту цивільного права чи інтересу це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (п.14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №610/1030/18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Указані висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18.

Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз.12 ч.2 ст.16 ЦК України).

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Отже, розгляд відповідних заяв та справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Беззаперечно, що визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності максимальне та справедливе задоволення вимог кредиторів.

Щодо посилання позивача на приписи ст.42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, ВС КГС, з метою єдності та сталості судової практики щодо застосування ст.42 КУзПБ дійшов висновку, що норми цієї статті з урахуванням приписів п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений ст 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, що підтверджено висновками, що містяться в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 у справі №592/1809/15-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.10.2019 у справі №704/1284/16-ц, від 31.10.2019 у справі №461/5273/16, від 06.11.2019 у справі №552/3744/16-ц, від 18.12.2019 у справі №522/23617/17-ц, від 24.04.2020 у справі №522/25151/14-ц, від 07.10.2020 у справі №626/1063/17, від 25.11.2020 у справі №162/471/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №911/3023/15, від 15.01.2019 у справі №904/10887/16, від 08.10.2019 у справі №925/1288/18, від 19.11.2019 у справі №904/3935/18, від 17.12.2019 у справі №910/2114/19, від 15.05.2020 у справі №904/3938/18, від 09.07.2020 у справі №910/9641/19 тощо.

Підстави недійсності правочину (оспорюваності чи нікчемності) мають існувати в момент вчинення правочину, тоді як підстави визнання правочинів боржника недійсними, що містяться в ст.42 КУзПБ, не є повністю тотожними (ідентичними) з підставами, що містяться в ст.20 Закону№4212, чинного до 21.10.2019.

Приписи ст.42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст20 Закону №4212.

Таке правозастосування відповідає практиці ЄСПЛ, який у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності. В юридичній науці принцип правової визначеності розкривається через такі концепції, як непорушність і нескасовуваність набутих законних прав (vested rights); незворотність закону й неможливість застосування закону до особи, яка не могла знати про його існування (non-retroactivity); законні очікування (legitimate expectations) - право особи у своїх діях розраховувати на сталість існуючого законодавства.

Заборона зворотної дії в часі нормативно-правових актів є однією з важливих складових принципу правової визначеності як складової права на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції, учасницею якої є держава Україна.

Наведене узгоджується з підходами ЄСПЛ, який вважає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 22.05.2012 у справі «Scoppola v. Italy»).

Оскільки вчинення спірних правочинів від 25.12.2007 та від 22.01.2008 з купівлі-продажу нерухомого майна між сторнами мали місце до порушення провадження у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул» та до введення в дію КУзПБ, тому положення ст.42 КУзПБ та ст.20 Закону №4212 не поширюються на спірні правовідносини у цій справі.

Водночас, відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію цього Кодексу, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16, від 21.09.2021 у справі №910/2920/20(910/14219/20).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за ст.16 ЦК України.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені ст.215 ЦК України.

Відповідно до ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння способу захисту як визнання правочину недійсним є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20 та ін.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.11.2020 у справі №905/2030/19(905/2445/19), які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Як уже зазначалось судом, ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.04.2011 у справі №20/103Б було визнано грошові вимоги кредитора ОСОБА_8 до ТОВ «Стимул», затверджено реєстр вимог кредиторів, у т.ч у складі вимог цього кредитора.

Підсумовуючи викладене суд приходить до висновку, що з огляду на визнання кредиторами у справі №20/103Б ОСОБА_8 (первісний кредитор), його правонаступники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, яким позивач ОСОБА_1 скористався звернувшись з відповідним позовом про визнання договорів купівлі-продажу недійсними.

Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 ст.13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, у тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:

- особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»;

- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають);

- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

Суд наголошує, що правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (див. висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається «про людське око», таким критеріям відповідати не може.Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19 (905/1646/17).

Суд бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню («вживанням права на зло»). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Отже, укладення спірних договорів купівлі-продажу боржником поза межами «підозрілого періоду», визначеного ст20 Закону №4212 та відсутність підстав для застосування ст.42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом за умови доведеності відповідних обставин заявником.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Отже, приватноправовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 2-591/11 зазначено: «В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такий, що вчинений боржником на шкоду кредиторам».

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (пункти 110, 111 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.09.2022 у справі №902/858/15 (пункт 78), від 19.01.2023 у справі №925/1248/21 (925/111/22) (пункт 89), від 16.02.2023 у справі №903/877/20 (903/150/22) (пункт 34), від 19.04.2023 у справі №912/2007/18).

Отже, правочин, що вчиняється з метою завдати шкоди кредитору і який досягає цієї мети, є фраудаторним.

Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним.

Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному договорі, в тому числі договорі купівлі-продажу, має певну специфіку, яка проявляється у обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відносяться момент укладення договору, стан платоспроможності, події, що опосередковують укладення договору.

У постанові від 10.07.2024 року у справі №201/3274/21 Верховний Суд зазначив, що: «Критеріями для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і винятки із цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); ціна договору (ринкова/неринкова); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором. Саме ці обставини і є вирішальними під час доведення фраудаторності, а отже, й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника. При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства».

Верховний суд акцентує увагу, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна.

Правочин не може використовуватися учасниками правовідносин для уникнення від виконання зобов`язань (незалежно від наявності судового рішення), сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як вже згадано, однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

В обранні варіантів добросовісності поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконувати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредиторів.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками господарських відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Боржник, який вчиняє дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності після виникнення у нього зобов`язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним чи зменшується обсяг його платоспроможності, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору (кредиторам).

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі №523/17429/20 (провадження №61-2612св23)).

У постанові Верховного Суду від 08.01.2025 року у справі №760/21831/18, зазначено, що відповідно до положень цивільного законодавства, недійсність договору передбачає відновлення сторін у початковий стан, що означає повернення покупцю сплачених ним коштів або відшкодування вартості майна іншим способом, передбаченим законом. Таким чином, інтереси покупця будуть захищені в рамках встановленого правопорядку, і це усуне необхідність у додаткових діях для відшкодування збитків.

З огляду на викладене вище у сукупності, слід визнати, що Відповідач -2, вчиняючи з Відповідачем-1 договіри купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12.2007 та від 22.01.2008, про недійсність яких заявлено Позивачем, діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду кредитору та з метою ухилення відповідача- 2 від виконання наявних перед кредитором зобов`язань зі сплати його частки у статутному фонді ТОВ, що є підставою для визнання цих Договорів недійсним згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, на підставі загальних засад цивільного законодавства, які вимагають справедливості, добросовісності та розумності у правовідносинах (п.6 ст.3 ЦК України), недопустимості зловживання правом (ч.3 ст.13 ЦК України) та на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, згідно з якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідачі своїм правом на подання відзивів не скористалися, жодних доказів на спростування заявлених вимог не надали.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд приходить до висновку про наявність фактичних та правових підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, з огляду на таке.

ОСОБА_4 не був належним чином обраний на посаду директора ТОВ «СТИМУЛ» та не міг представляти його інтереси, в тому числі відчужувати майно належне ТОВ «СТИМУЛ», що підтверджується рішенням Артемівського районного суду міста Луганська від 05.01.2011 року у справі № 22ц-1660/2011 (яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 11.07.201 у справі № 22ц-1660/2011), яким скасовано рішення загальних зборів учасників ТОВ «СТИМУЛ» щодо обрання директором ОСОБА_13 , оформлене протоколом №4 від 27 березня 2006 року, та скасовано державну реєстрацію відомостей про ТОВ «СТИМУЛ», що не пов`язані зі змінами в установчих документах, виконану 30.05.2006 року, тобто ці обставини виникли при проведенні загальних зборів ТОВ «СТИМУЛ» 27 березня 2006 року, отже, з 27 березня 2006 року ОСОБА_17 не мав повноважень діяти від імені ТОВ «СТИМУЛ».

Відповідно до частини 2 статті 203 ЦК України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Є очевидним, що ОСОБА_17 не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для укладання договорів від імені ТОВ «СТИМУЛ», оскільки не був належним чином обраним на посаду директора.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, укладаючи договори купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12. 2007 та від 22.01.2008 ТОВ «Стимул» в особі директора ОСОБА_4 , який не мав належного обсягу повноважень на укладення таких угод, розпорядилось належними йому цінними майновими активами, що фактично унеможливило виконання зобов язань ТОВ «Стимул» перед колишнім учасником ОСОБА_8 за рахунок цього майна, а тому розцінюється судом як зловживання правом власності зі сторони 1-го відповідача.

Таким чином, після того, як первісний кредитор ОСОБА_8 звернувся до судових органів за захистом своїх корпоративних прав, 2-й відповідач позбавився свого майна та не розрахувався з ОСОБА_8 , унеможлививши тим самим такий розрахунок в з ОСОБА_8 та з іншими кредиторами.

В подальшому 1-го відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес-Строй-Град» (код ЄДРПОУ 34791580, місцезнаходження: м. Луганськ, вул. Лермонтова, буд.35) було припинено, як юридичну особу внаслідок ліквідації за рішенням засновників, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 23.12.2025, до якого 26.09.2008 внесено запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (відомості з ЄДР перебувають у загальному доступі та відомі позивачу).

Суд вважає, що договори купівлі-продажу від 25.12.2007 та 22.01.2008, укладені між 2-м відповідачем ТОВ «Стимул» та 1-м відповідачем ТОВ «Бізнес-Строй-Град», підлягають визнанню недійсними, як такі, що укладені в супереч вимогам Цивільного кодексу України та моральним засадам суспільства.

Враховуючи, що такий спосіб захисту права позивача є єдиним можливим у даній ситуації, вимоги позивача про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених між ТОВ «Стимул» та ТОВ «Бізнес-Строй-Град» від 25.12.2007 та від 22.01.2008 підлягають задоволенню.

Згіно постанови Верховного Суду від 05 квітня 2023року у справі № 523/17429/20 (провадження №61-2612св23)) слідує, що метою оспорювання правочинів є повернення майна боржнику для звернення на нього стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому становищі, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину

Належним способом захисту кредитора (позивача) є відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), і для повернення майна боржнику оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023року у справі № 161/12564/21 (провадження № 61-10546св22)).

Суд зазначає, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України", яке відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави або мотиви, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторін. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Отже, судом досліджені всі обставини та доводи позивача в їх сукупності та надано відповідну правову оцінку, з урахуванням принципів, викладених у рішенні Європейського суду.

ІІ. Позивачем в уточненій позовній заяві від 24.04.2026 б/н, також заявлено вимогу про витребування на користь боржника ТОВ «Стимул» нерухомого майна з чужого незаконного володіння, а саме шляхом зобов`язання Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 45752470, місто Харків, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 26) поновити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «СТИМУЛ» (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: місто Луганськ, вулиця 9-та лінія, буд. 4) реєстрацію нерухомого майна:

- адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, буд.4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489;

- 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ,

вул. Гастелло, буд.33 «а», реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132, оскільки фактичне витребування цього майна не можливе, тому що нерухоме майно знаходиться на тимчасово окупованій території.

За уточненою позовною заявою від 24.04.2026 б/н, позивач визначив відповідачами: 1-й ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (ЄДРПОУ 34791580), 2-й ТОВ «Стимул» (ЄДРПОУ 30877632) та третіми особами на стороні відповідача - ТОВ «Полі-Пак» і Харківське межрегіональне управління юстиції України.

Суд дійшов висновків про відмову у задоволенні позову в цій частині, огляду на таке.

Відповідно до ч1 ст2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Відповідно до ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі №910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Відповідно до ст13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як встановлено ст14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023року у справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023року у справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

Відповідно до ч1 ст387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч1 ст.388ЦК Украіни, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ч4 ст388 ЦК України якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Тобто належним відповідачем за вимогою про витребування майна є саме набувач такого майна.

Як встановлено судом оспорювані договори купівлі-продажу нерухомого майна від 25.12.2007 реєстровий №1573 та від 22.01.2008 реєстровий №306 були укладені між відповідачами у справі ТОВ «Стимул» (продавець) та ТОВ «Бізнес-Строй -Град» (покупець).

Вказані обставини були встановлені зокрема у рішенні Господарського суду Луганської області від 05.07.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к), досліджені у постанові Донецького апеляційного господарського суду від 25.08.2011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) та у постанові Вищого господарського суду України від 29.112011 у справі №15/98пн-к(18/79пн-к) (які розмішені у ЄДРСР і є відомими позивачу), так згідно з довідкою МКП БТІ м. Луганськ, від 23.09.2008 №15/43-3607 за ТОВ «СТИМУЛ» були зареєстровані 2 об`єкта нерухомого майна.

Адмінбудівля, розташована за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, буд.4, була продана ТОВ «СТИМУЛ» на користь ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» за договором купівлі-продажу від 25.12.2007, реєстровий №1573.

Згідно договору купівлі-продажу від 22.01.2008 реєстровий №306, ТОВ «Стимул» продало ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» 57/100 часток від об`єкта нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастело, буд. №33 «а».

На підставі договору купівлі-продажу від 25.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу за реєстровим №842, ТОВ «БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД» продало, а ТОВ «КОНЦЕПТ-СТРОЙ XXI» придбало зазначені 57/100 часток об`єкту нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастело, буд. 33 «а».

ТОВ «Бізнес-Строй-Град» припинено як юридичну особу, 26.09.2008 здійснено державну реєстрацію припинення цієї юридичної особи в результаті її ліквідації за рішенням засновників, що не пов`язано з реорганізацією.

З відомостей наявних у справі №20/103Б про банкрутство ТОВ «Стимул», зокрема наданої ліквідатором ТОВ «Стимул» Заболотним А.А. за поточним звітом від 05.09.2004 вих. №01/23-20/103-20 (а.с.227-231 т4), Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, за №361231516 від 09.01.2024, щодо суб`єкта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул», ЄДРПОУ 30877632, вбачається, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - відомості відсутні; у РЕЄСТРІ ПРАВ ВЛАСНОСТІ НА НЕРУХОМЕ МАЙНО - відомості відсутні; у Державному реєстрі іпотек - відомості відсутні.

Проте наявні відомості з ЄДИНОГО РЕЄСТРУ ЗАБОРОН ВІДЧУЖЕННЯ ОБ`ЄКТІВ НЕРУХОМОГО МАЙНА, зокрема: Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Реєстраційний номер обтяження: 7547029; Зареєстровано: 10.07.2008 18:55:10 за №7547029

Підстава обтяження: постанова, 8-525, 10.07.2008 , Ленінський ВДВС Луганського МУЮ

Об`єкт обтяження: інше. Виробничий корпус, адреса: Луганська обл., м. Луганськ, вулиця Гастелло, будинок 33а; Власник:ТОВ "Стимул", Код: 30877632, 91000, Луганська обл., м. Луганськ, вул. 9-а Лінія, 4, ТОВ "Стимул", вул. 9-а Лінія, 4; Заявник:Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції; Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Реєстраційний номер обтяження: 8516036; Зареєстровано: 04.03.2009 09:44:21 за №8516036; Підстава обтяження: постанова, 8-425,04.03.2009, Ленінським ВДВС Луганського МУЮ; Об`єкт обтяження: невизначене майно. Нерухоме майно; Власник: ТОВ "Стімул", Код: 30877632, Луганська обл., м. Луганськ, вул. 9, Лінія, 4 Заявник: Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції; Тип обтяження: арешт нерухомого майна; Реєстраційний номер обтяження: 9834430; Зареєстровано: 18.05.2010 08:36:23 за №9834430; Підстава обтяження: постанова про відкриття ВП з накладенням арешту на майно боржника, №7-368, 14.05.2010, Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції; Об`єкт обтяження: невизначене майно, усе нерухоме майно; Власник: ТОВ "Стимул", Код: 30877632, м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4; Обтяжувач: Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції. Заявник: Ленінський відділ державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, Код: 35079687,91031, Луганська обл., м. Луганськ, вул. Оборонна, 6.

Тобто, записи про арешт майна боржника зареєстровані ще до порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Стимул» та до моменту визнання останнього банкрутом згідно постанови від 03.02.2014 у справі №20/103Б, у п.6 резолютивної частини якої зазначено про скасування арештів на майно боржника та інших обмежень по розпорядженню його майном відповідно до ст38 Закону №4212, - з моменту визнання боржника ТОВ «Стимул» банкрутом.

У відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2344632 від 16.02.2026 щодо обєкта за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вулиця Гастело, буд. №33 «а», за вказаними параметрами інформацію не знайдено.

Проте є така інформація: «Витяг з реєстру РІІВН: Реєстраційний номер: 3366132; Тип майна: інше; Доповнення до типу майна: Адміністративні та виробничі будівлі; Загальна площа: 4043,8 кв.м; Площа земельної ділянки: 19586 кв.м; Номер запису: 987.1040; Номер в книзі: 14,6; Адреса: Луганська обл., м. Луганськ, вулиця Гастелло, будинок 33а; Дата реєстрації: 07.11.2003. 02:00:00. При цьому є такі записи про право власності:

1) Тип суб`єкта: Фізична особа; Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 05.01.2004. 02:00:00; Найменування або ПІБ: Лобасов Ігор Михайлович; ЄДРПОУ: 1862400116; Форма власності: приватна; Частка власності: 11/100; Підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу, реестр №1077, 20.11.2003, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу Любінецька В.Р.;

2) Тип суб`єкта: Юридична особа; Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 01.09.2008, 03:00:00; Найменування або ПІБ: «НІЧНИЙ ЕКСПРЕС», приватне підприємство; ЄДРПОУ: 31511336; Форма власності: приватна; Частка власності: 8/100. Параметри запиту: історичність назв: ні, Реєстраційний номер 3366132».

У відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2344967 від 16.02.2026 щодо обєкта за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вул. Гастело, буд. №33 «а», зазначено таке: Об`єкт 1: Адреса: Луганська обл., м. Луганськ, вулиця Гастелло, будинок 33а; Об`єкт 2 (Невизначене майно): Невизначене майно. Параметри запиту: Історичність назв: ні; Тип пошуку: за повним співпадінням; РНОКПП/ЄДРПОУ: 30877632.

У відповіді з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №2355865 від 18.02.2026 щодо обєкта за адресою: Луганська область, м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, буд.4, є наступні записи: Витяг з реєстру РПВН: Реєстраційний номер: 21560489; Тип майна: інше; Доповнення до типу майна: Адмінбудівля з надвірними побудовами; Загальна площа: 470,0 кв.м; Площа земельної ділянки: 302 кв.м; Номер запису: 986; Номер в книзі:14; Адреса: Луганська обл., м. Луганськ, вулиця Лінія 9, будинок 4; Дата реєстрації: 24.12.2007, 02:00:00, у т ч. є Записи про право власності: Тип суб`єкта: Фізична особа; Дата прийняття рішення про державну реєстрацію: 15.11.2012, 02:00:00; Найменування або ПІБ: Ярцева Світлана Володимирівна; ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; Форма власності: приватна;

Частка власності: 1/1; Підстава виникнення права власності: договір дарування, реєстр № 1534, 06.11.2012, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу Тіхонова Л.В.; Параметри запиту: Історичність назв: ні; Реєстраційний номер: 21560489.

Таким чином, належними відповідачами за вимогою про повернення майна з чужого незаконного володіння мають бути саме останні володільці (набувачі) спірного нерухомого майна щодо яких мають бути відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації спірних об`єктів нерухомості, в той час, як позивачем не доведено хто на цей час є останнім набувачем і фактичним володільцем нерухомого майна, яке перебувало у власності ТОВ «Стимул» та було неправомірно відчужене за оспореними угодами.

Витребувати спірну нерухомість шляхом зобов`язання Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити державну реєстрацію за ТОВ «Стимул» не вважається можливим, оскільки це не відповідає приписам стст 387, 388 ЦК України, а також Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Позивачем пред`явлено цю вимогу до Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яке є територіальним органом Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, при цьому позивачем зазначено Харківське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, як третю особу, на стороні відповідача.

У преамбулі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-ІV, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Закон №1952) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Абзацом 1 ч.1 ст.1 Закону №1952 передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Пунктом 1 ч.1 ст.2 Закону №1952 передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п2 ч1 ст2 Закону №1952 Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Згідно п6 ст2 Закону №1952 територіальні органи Міністерства юстиції України - територіальні органи Міністерства юстиції України, що забезпечують реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі.

Повноваження Територіальних органів Міністерства юстиції України визначені у ст8 Закону №1952, ці органи в межах території, на якій вони здійснюють свою діяльність, у т.ч. розглядають скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав та приймають обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; складають протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; організовують роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів; здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Повноваження суб`єктів державної реєстрації прав визначені у ст9 Закону №1952, так до їх повноважень належить у т.ч. забезпечення проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та зберігання реєстраційних справ; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч1 ст10 Закону №1952 державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Згідно ст12 Закону №1952 Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Як встановлено ч5 ст12 Закону №1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Відповідно до ч12 ст13 Закону №1952 Державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

Відповідно до ч3 ст26 Закону №1952 відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У ч1 ст27 Закону №1952 встановлені підстави для державної реєстрації права права власності та інших речових прав, у т.ч. такоє підставою є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості тощо.

Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду відповідно до ст37 Закону №1952.

У постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі №126/2200/20 зазначено, що спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор не може виступати належним відповідачем у такому спорі, він лише зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений (постанова Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №336/4662/19).

Таким чином, згідно Закону №1952 у Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, як територіального органу Мінюсту, відсутні повноваження щодо безпосереднього проведення державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача до Харківського міжрегіональне управління Міністерства юстиції України про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння шляхом зобов`язання поновити за ТОВ «Стимул» реєстрацію нерухомого майна.

Розв`язуючи питання розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч1 ст129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч4 ст129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовнихвимог.

Відповідно до ч9 ст129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем відповідно до вимог ст4 Закону України «Про судовий збір» сплачено судовий збір за квитанціями від 18.12.2025 №4253-2915-7112-4742 в сумі 5000грн.00коп. та від 05.01.2026 №4265-6447-6452-8691 в сумі 7112грн.00коп., всього 12112грн 00коп.

Відповідно до чч4,9 ст129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4844грн 80коп покладаються на 2-го відповідача ТОВ «Стимул», оскільки юридичну особу 1-го відповідача ТОВ «Бізнес - Строй- Град» припинено, а також на позивача ОСОБА_1 в розмірі 2422грн 40коп. (в частині вимог у задоволенні яких відмовлено).

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.05.2026 у справі №20/103б (913/293/25) задоволено заяву позивача від 14.04.2026 б/н, залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 за заявою від 19.12.2025 вих№20/103Б в частині стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ліквідаційної маси боржника ТОВ "СТИМУЛ" 500000грн 00коп солідарно.

Вирішивши питання щодо залишення позову без розгляду, у суду в силу приписів ч2 ст 226 ГПК України виник обов`язок щодо вирішення питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про судовий збір".

Згідно з приписами п4 ч1 ст7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням).

Таким чином, у даному випадку відсутні правові підстави для повернення позивачу ОСОБА_1 судового збору в розмірі 4844грн 80коп.

Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 13, 15-16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 4, 5, 11-14, 74-79, 86, 123, 129, 236, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 за уточненою позовною заявою від 24.04.2026 б/н, - задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 25 грудня 2007 року між ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та Лінія, будинок 4) в особі директора Отпущєннікова О.О. та ТОВ "БІЗНЕС-СТРОЙ-ГРАД" (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: 91055, Луганська обл., місто Луганськ, вул. Лермонтова, будинок 35) адмінбудівлі за адресою: м. Луганськ, вул. 9-та Лінія, 4, реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21560489, посвідчений 25 грудня 2007 року приватним нотаріусом Луганського нотаріального округу Любінецькою В.Р. та зареєстрований в реєстрі за №1573.

3.Визнати недійсними договір купівлі-продажу, укладений 22 січня 2008 року між ТОВ "СТИМУЛ" (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та Лінія, будинок 4) в особі директора Отпущєннікова О.О. та ТОВ «Бізнес-Строй-Град» (код ЄДРПОУ 34791580, адреса: 91055, Луганська обл., місто Луганськ, вул. Лермонтова, будинок 35) 57/100 частин об`єкта нерухомості, розташованого за адресою: м. Луганськ, вул. Гастелло, будинок 33 «а», реєстраційний номер у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 3366132, посвідчений 22 січня 2008 року нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Лазор Н.О. та зареєстрований у реєстрі за №306.

4. У решті позовних вимог - відмовити.

5. Судові витрати покласти на ТОВ «Стимул» в частині сплати судового збору в розмірі 4844грн 80коп.

6.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Стимул» (код ЄДРПОУ 30877632, адреса: 91055, Луганська область, місто Луганськ, Ленінський район, вулиця 9-та Лінія, будинок 4) на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 4844грн 80коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17 липня 2026 року.

Суддя Марина КОВАЛІНАС