Рішення № 138291146, 17.07.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" липня 2026 р. м. Київ

Справа № 911/335/26

Господарський суд Київської області у складі:

cудді Ейвазової А.Р.,

розглянувши у спрощеному провадженні справу за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до фізичної особи-підприємця Пахоленка Володимира Миколайовича про стягнення 26 283,78грн, без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (далі позивач, ТОВ «Факторинг Партнерс») звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи-підприємця Пахоленка Володимира Миколайовича (далі відповідач, ФОП Пахоленко В.М.) про стягнення 26 283,78грн, з яких: 18 165,69грн основний борг; 6 030,83 проценти за період з 28.10.2019 по 04.04.2021; 485,24грн 3% річних за період з 05.04.2021 по 23.02.2022; 1 602,02грн втрати від інфляції за період з квітня 2021 року по лютий 2022 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається, на не виконання відповідачем зобов`язань в частині повернення кредиту та сплати процентів у строк, встановлений кредитним договором від 05.04.2013 №011/80445/132361, який укладено між відповідачем та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (далі АТ «Райффайзен Банк»), право вимоги за яким набуто ним в силу договору від 18.02.2025 №18-02/25 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с.1-5).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 20.02.2026: відкрито провадження у даній справі за відповідним позовом; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження; встановлено строки для подання учасниками заяв по суті (а.с.149-150).

Відповідна ухвала доставлена до електронного кабінету позивача 20.02.2026 о 22:15, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа (а.с.152).

Як визначено ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копія ухвали від 20.02.2026 направлена відповідачу рекомендованим поштовим відправленням №R067107146498, яке повернуто відділенням поштового зв`язку з довідкою від 23.02.2026, у якій причина повернення не вказана (а.с.181-184). При цьому, відповідно до інформації з сайту АТ «Укрпошта» відповідне відправлення 18.03.2026 повернуто за закінченням строку зберігання (а.с.186-187). Адреса, за якою направлено відповідне поштове відправлення відповідає адресі відповідача, яка вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як станом на 11.02.2026, так і станом на 01.04.2026 (а.с.140,185).

04.03.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява про вступ у справу адвоката Горьової Ю.В. як представника відповідача (а.с.153-154).

Ухвала про відкриття провадження у справі доставлена до електронного кабінету представника відповідача адвоката Горьової Ю.В. 04.03.2026 о 19:34 (а.с.188).

В силу п.2 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. При цьому, відповідно до ч.7 такої статті, якщо копію судового рішення вручено представникові, вважається, що його вручено й особі, яку він представляє.

Поряд з цим, абз.2 ч.6 ст.242 ГПК України установлено, що якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, ухвала про відкриття проваджена у справі вважається врученою відповідачу 05.03.2026, тому останнім днем строку, встановленого ч.1 ст.251 ГПК України для подання відзиву на позов, є 20.03.2026.

12.03.2026 (сформовано в системі «Електронний суд» 11.03.2026) у строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому позов визнав частково, а саме в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 18 165,69грн та процентами у розмірі 297,44грн; іншу частину заявлених вимог відповідач заперечує (а.с.157-161).

Заперечуючи щодо задоволення вимог в частині стягнення 5733грн процентів, 1602грн втрат від інфляції, 485,24грн 3% річних, ФОП Пахоленко В.М. вказує, що:

- до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі ТОВ «Вердикт Капітал») перейшли права вимоги первісного кредитора АТ «Раффайзен Банк» згідно реєстру боржників на борг у розмірі 18 463,13грн;

- ТОВ «Вердикт Капітал» здійснило нарахування процентів, втрат від інфляції та 3% річних за період з 17.03.2020 по 04.04.2021 (включно) та з 05.04.2021 по 23.02.2022 (включно), тобто після укладення договору відступлення права вимоги № 114/2-19-F від 20.09.2019 та підписання реєстру боржників, отже, поза межами строку дії кредитного договору;

- оскільки у ТОВ «Вердикт Капітал» не виникало права на нарахування процентів, втрат від інфляції та 3% річних, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги лише щодо стягнення боргу за тілом кредиту у розмірі 18 165,69грн та процентами у розмірі 297,44грн;

- ТОВ «Коллект Центр» за відповідним договором відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги набув всіх належних первісному кредитору прав вимоги, а саме за тілом кредиту та процентами за користування кредитом на загальну суму 18 463,13грн; усі інші нарахування є неправомірними та суперечать умовам договорів про відступлення права вимоги;

- позивач не довів переходу права вимоги до відповідача, оскільки не надав реєстру боржників до договору №18-02/25 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 18.02.2025, у якому зазначені дані відповідача та заборгованість відповідача перед позивачем;

Відзив отриманий позивачем 11.03.2026 о 18:12, про що свідчить квитанція №6279323 про доставку документів до зареєстрованого електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.167).

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд» з порушенням встановленого судом строку 30.03.2026, позивач підтримує заявлені вимоги та вказує, що (а.с.168-176):

- кредитний договір продовжено до 04.04.2021 за фактом використання відповідачем кредитних коштів, що є згодою відповідача на продовження кредитних відносин;

- за договором №114/2-19F ТОВ «Вердикт Капітал» мав право нараховувати проценти за кредитним договором з дати відступлення прав вимоги, а також штрафні санкцій за порушення відповідачем грошового зобов`язання та вимагати відшкодування збитків.

До відповіді на відзив позивач включив клопотання про поновлення строку на його подання, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2026, а відповідь на відзив залишено без розгляду (а.с.189-193).

Граничний строк розгляду відповідної справи, визначений ч.1 ст.248 ГПК України, сплив.

Дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

05.04.2013 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», назва якого у подальшому змінена на ПАТ «Райффайзен Банк» (далі кредитор) та ФОП Пахоленко В.М. (далі позичальник) укладено кредитний договір №011/80445/132361 (а.с.7-15; далі кредитний договір).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору: кредитор надає позичальнику можливість використання кредитної лінії (надалі - кредит) з поточного рахунку, операції за якими можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), МФО 322904, (далі - рахунок) шляхом здійснення платежів в межах поточного ліміту з рахунку у разі відсутності (недостатності) на рахунку грошових коштів; максимальний ліміт кредиту за договором складає 100 000грн; в межах максимального ліміту встановлюється поточний ліміт кредиту; на дату укладення договору поточний ліміт кредиту складає 20 000грн; в подальшому поточний ліміт встановлюється та визначається відповідно до статті 3 договору.

Строк дії кредиту - з дня підписання договору страхування у відповідності до умов ст.4 договору по 05.04.2015 включно (може змінюватися в порядку, передбаченому договором) (п.1.2 кредитного договору).

Згідно п.1.3 кредитного договору: без укладання додаткових угод до договору, кредитор має право подовжити строк дії кредиту на 24 календарних місяці за умови, що на дату закінчення кредитування буде дотримано кожну з наступних умов: кредитор за 20 робочих днів до останнього робочого дня строку дії кредиту не отримав листа позичальника про відмову від продовження строку дії кредиту; відсутні факти невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором; відсутні умови, передбачені пунктом 8.2 договору; договір страхування, який відповідає вимогам статті 4 договору, укладено на строк, не менший ніж строк, на який продовжується дія договору; використання позичальником за рахунок кредиту будь-якої суми коштів, розглядається сторонами як згода позичальника на продовження строку дії кредиту.

Кредит, як визначено п.1.4 кредитного договору, надається з метою фінансування господарської (підприємницької) діяльності позичальника.

Пунктом 2.1 кредитного договору закріплено, що протягом всього фактичного користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати щомісяця кредитору проценти, розмір яких розраховується на основі фіксованої процентної ставки в розмірі 30% річних.

Як визначено п.3.2 кредитного договору: на умовах договору, за умови наявності укладеного договору страхування, у разі ініціювання позичальником операцій по рахунку з використанням спеціальних платіжних засобів та при відсутності (недостатності) на рахунку власних коштів позичальника, кредитор зобов`язується надати кредитні кошти шляхом їх безготівкового переказу з позичкового рахунку на рахунок в межах поточного ліміту та здійснити ініційовану позичальником операцію; з моменту здійснення таких платежів кредитор вважається таким, що надав позичальнику кредит на суму здійснених кредитором платежів; при цьому, використання коштів за рахунок кредиту з використанням платіжної картки до рахунку із застосуванням ПІН-коду та/або реквізитів картки (зокрема, номер картки, строк дії картки, код сvv2тощо), у т.ч. довіреними особами клієнта або із застосуванням CIN-коду, при здійсненні видаткових операцій з рахунку, розглядається сторонами як використання кредиту позичальником.

В силу п.4.1 кредитного договору: у зв`язку з укладенням договору позичальник зобов`язаний за власний рахунок забезпечити страхування життя, здоров`я та працездатності позичальника та надати кредитору підписаний договір страхування (поліс), умови якого відповідають наступним вимогам: страхова сума на кожний мінімальний період страхування календарний місяць має дорівнювати розміру фактичної заборгованості за кредитом на перше число кожного календарного місяця протягом дії договору; вигодонабувач - АТ «Райффайзен Банк»; строк страхування має відповідати строку дії кредиту; страхова компанія обирається позичальником самостійно та має відповідати вимогам кредитора до страхових компаній та їх продуктів, які розміщено на Інформаційних стендах у всіх відділеннях кредитора та на офіційному сайті кредитора www.aval.ua; протягом всього строку дії кредиту позичальник зобов`язаний підтримувати дійсність договору страхування (полісу) та дотримуватися взятих на себе зобов`язань за ним.

Позичальник зобов`язаний протягом дії договору здійснювати погашення заборгованості в порядку, визначеному договором, шляхом зарахування на рахунок щомісячного обов`язкового платежу, розрахованого відповідно до умов п.5.2 договору, та здійснити повне (остаточне) погашення заборгованості не пізніше дати закінчення кредитування; під поняттям «погашення заборгованості» сторони розуміють повернення суми кредиту, сплати процентів за користування кредитом, сплати комісій, штрафів та інших платежів, якщо такі матимуть місце, які передбачені договором, в тому числі відшкодування витрат та збитків кредитора, пов`язаних з неналежним виконанням позичальником умов договору (п.5.1 кредитного договору).

Пунктом 5.2 кредитного договору установлено, що: позичальник зобов`язаний до 10 числа включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за першою (з дати укладення договору) датою розрахунку процентних платежів, забезпечити на рахунку наявність коштів для сплати щомісячного обов`язкового платежу в сумі не менше 15 відсотків від залишку заборгованості за кредитом на дату розрахунку процентних платежів, але не менше фіксованої суми, встановленої відповідними тарифами кредитора; при цьому, залишок заборгованості за кредитом, що береться до розрахунку щомісячного обов`язкового платежу, включає використану суму кредиту, суму нарахованих процентів, комісій та штрафів за всіма видами заборгованості, зменшену на суму не внесеного позичальником щомісячного обов`язкового платежу попередніх періодів; в разі недостатності на рахунку коштів, належних до сплати позичальником кредитору за договором в термін виконання зобов`язань позичальника за договором, позичальник вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до пп.9.2.1 п.9.2 кредитного договору позичальник надає кредитору безвідкличну та безумовну згоду, а кредитор відповідно до цього договору набуває право розкрити (передати) інформацію, яка за договором становить банківську або комерційну таємницю будь-якій особі, яка придбає або отримує в забезпечення права вимоги за договором.

Договір, в силу його п.12.1, набирає чинності з моменту його підписання сторонами і скріплення печатками (за наявності) і діє до повного виконання ними прийнятих зобов`язань за договором.

Згідно розрахунку заборгованості по картковому кредиту за період з 27.06.2013 по 17.03.2020, наданого АТ «Райффайзен Банк»: заборгованість за дозвільним овердрафтом на кінець періоду становить 18 165,69грн, а заборгованість за відсотками - 297,44грн (а.с.38-40). При цьому, з відповідного розрахунку вбачається, що 01.04.2015, 30.01.2017 та 01.04.2019 здійснювалася пролонгація кредитного договору.

Судом встановлено, що 20.09.2019 між АТ «Райффайзен Банк» (далі первісний кредитор) та ТОВ «Вердикт Капітал» (далі новий кредитор) укладено договір №114/2-19-F відступлення права вимоги (а.с.44-47; далі договір №114/2-19-F).

В силу ст.1 договору №114/2-19-F сторони вирішили вживати терміни у наступних значеннях: датою відступлення права вимоги є дата підписання сторонами відповідного реєстру (ів) боржників, з якої до нового кредитора переходять відповідні права вимоги; зазначена дата не може передувати даті повного виконання новим кредитором обов`язку сплатити первісному кредитору вартість прав вимоги щодо відповідного реєстру боржників у порядку, передбаченому п.3.3 договору.

Відповідно до п.п.2.1, 2.2 договору №114/2-19-F: на умовах та в порядку, встановленому цим договором, та відповідно до ст.512-519 ЦК України, первісний кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату належні йому права вимоги, а новий кредитор приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах боржників; за цим договором здійснюється відступлення прав вимоги щодо портфелей заборгованості, сформованих первісним кредитором за власним рішенням та визначеною ним періодичністю у відповідності до критеріїв, визначених у додатку 1 до договору в межах загальної суми (без урахування пені) за всіма портфелями заборгованості 120 000 000грн.

Підпунктом 2.3.2 п.2.3 договору №114/2-19-F визначено, що протягом 5 банківських днів з дати отримання, зазначеного в п.2.3.1 договору, повідомлення від первісного кредитора новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору в порядку, передбаченому ст.3 договору, вказану в повідомленні загальну вартість сформованого портфеля заборгованості, яка визначається як сумарний розмір фіксованої одиничної ціни кожного права вимоги (визначається відповідно п.3.2 договору), що входять до портфеля заборгованості.

Згідно п.2.4 договору №114/2-19-F: внаслідок передачі (відступлення) прав вимоги за цим договором, новий кредитор заміняє первісного кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості і відповідно вказані у реєстрі (ах) боржників, та набуває прав грошових вимог первісного кредитора, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов`язань за кредитними договорами; сторони погодили, що кожен наступний реєстр боржників доповнює, а не замінює попередній; права вимоги переходять до нового кредитора в повному обсязі, безвідзивно та без можливості зворотнього викупу; зокрема, але не виключно, до нового кредитора переходить: право здійснювати нарахування та стягнення процентів за кредитними договорами з дати відступлення прав вимоги за умови дотримання вимог чинного законодавства України, право нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення боржниками грошових зобов`язань, нарахування будь-яких платежів і комісій, а також право вимагати у боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов`язань, відповідно до законодавства та умов кредитного договору.

Пунктом 3.2 договору №114/2-19-F передбачено, що: загальна вартість (ціна) прав вимоги кожного портфеля заборгованості, сформованого первісним кредитором у відповідності до критеріїв, визначених у додатку 1 до договору, є фіксованою та складає - 12 відсотків від суми заборгованості у гривні за основною сумою боргу по кредиту та суми заборгованості по процентах за користування коштами відповідного портфеля заборгованості на дату його формування, що буде вказана в повідомленні за формою згідно з додатком №2, направленому новому кредитору згідно п.2.3.1 даного договору.

На підтвердження свого наміру щодо придбання за договором портфелів заборгованості новий кредитор зобов`язаний протягом 5 робочих днів з дати укладення договору, перерахувати на рахунок первісного кредитора, зазначений в п.3.4 договору кошти в розмірі 100 000грн, що за домовленістю сторін вважаються гарантійною сумою (п.3.3 договору №114/2-19-F).

Згідно п.п.7.1, 7.2 договору №114/2-19-F: договір набирає силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення печатками та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором; договір діє протягом 6 місяців з дня його підписання до 20.03.2020 (включно), однак у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за договором.

17.03.2020 сторонами до договору №114/2-19-F підписано додаткову угоду з передачі портфеля заборгованості від 17.03.2020 за відповідним реєстром боржників (а.с.48).

З відповідного реєстру вбачається, що за договором №114/2-19-F передано право вимоги, у т.ч.,відносно ОСОБА_1 (п.116) щодо заборгованості, яка уторилася за кредитним договором №011/80445/132361 по тілу кредиту у розмірі 18 165,69грн та процентами на суму 297,44грн (а.с.51-54).

За відповідний портфель заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» сплатити АТ «Райффайзен Банк Аваль» 1 875 301,63грн, що підтверджується платіжним дорученням від 17.03.2020 №2 (а.с.50).

28.12.2022 між ТОВ «Вердикт Капітал» (далі первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (далі новий кредитор) укладено договір №28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с.55-62; далі договір №28-12/2022).

Згідно п.2.1 договору №28-12/2022: в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них; новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених цим договором; права вимоги, що є предметом цього договору, належить первісному кредитору на підставі, зокрема, договору від 20.09.2019 №114/2-19-F.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору №28-12/2022: первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору реєстри боржників (в електронному та друкованому (підписаному) вигляді) та документацію на умовах та в порядку, визначених цим договором; первісний кредитор має право передавати документацію, в тому числі у вигляді копій договорів; при цьому, умови передачі документації будуть вважатися виконаними; первісний кредитор не несе будь-якої відповідальності за стан та наявність документації; права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток №4); з моменту відступлення (передачі) первісним кредитором новому кредитору прав вимоги, первісний кредитор втрачає всі права вимоги за договорами позики (кредитними договорами), що існували на момент відступлення (передачі) прав вимоги і, відповідно, первісний кредитор не матиме жодних прав вимоги до боржника за кредитним договором.

В силу п.п.7.1, 7.2 договору №28-12/2022: сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за договорами позики (кредитними договорами) відповідно до цього договору новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 1558293,66грн без ПДВ; ціна договору сплачується новим кредитором первісному кредитору, в будь-який передбачений (не заборонений) законодавством спосіб, в тому числі, але не виключно, шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.12 договору, протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами цього договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки); будь-які зміни та доповнення до цього договору є чинними за умови підписання їх сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (за наявності) (п.11.6 договору №28-12/2022).

На підставі акту від 28.12.2022 прийому-передачі реєстру боржників за договором №28-12/2022 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, ТОВ «Вердикт Капітал» передало, а ТОВ «Коллект Центр» прийняло права вимоги до 17 758 боржників на загальну суму 304 988 741,81грн (а.с.65; 76).

Також, 28.02.2023 між ТОВ «Коллект Центр» (далі сторона 1) та ТОВ «Вердикт Капітал» (далі сторона 2) підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, з якого вбачається, що сторона 1 мала борг перед стороною 2 у розмірі 15 214 406,31грн, а сторона 2 перед стороною 1 у розмірі 16 367 512,20грн, тому сторони провели взаємозалік, у т.ч. щодо сплати ТОВ «Коллект Центр» на користь ТОВ «Вердикт Капітал» грошових коштів у розмірі 1 558 293,66грн за договором №28-12/2022 (а.с.73-75).

03.02.2025 сторонами договору №28-12/2022 укладено додаткову угоду №3 до договору, якою внесено зміни до реєстру боржників та викладено частину пунктів, у т.ч., п.1018 в новій редакції (а.с.72).

Як вбачається зі зміненого реєстру боржників до договору №28-12/2022, до ТОВ «Коллект Центр» переходить право вимоги до ОСОБА_1 заборгованості, яка уторилася за кредитним договором №011/80445/132361 по тілу кредиту у розмірі 18 165,69грн, процентами на суму 6 030,83грн та за ст.625 ЦК України на суму 2087,26грн (п.1018; а.с.78-79).

18.02.2025 між ТОВ «Коллект Центр» (далі первісний кредитор) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (далі новий кредитор) укладено договір №18-02/25 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги (а.с.80-87; далі договір №18-02/25).

Згідно п.2.1 договору №18-02/25: в порядку та на умовах, визначених договором, первісний кредитор відступає шляхом продажу новому кредитору належні первісному кредитору, а новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених цим договором, права вимоги первісного кредитора до боржників, зазначених у додатках №1 та №3 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників боржників, спадкоємців боржників, страховиків або інших осіб, до яких перейшли обов`язки боржників або які зобов`язані виконати обов`язки боржників, за договорами позики (кредитними договорами), з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них; новий кредитор сплачує первісному кредитору за права вимоги грошові кошти у розмірі та у порядку, визначених договором.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2, 5.3 договору №18-02/25: первісний кредитор зобов`язаний передати новому кредитору реєстри боржників (в електронному та друкованому (підписаному) вигляді) та документацію на умовах та в порядку, визначених цим договором; первісний кредитор має право передавати документацію, в тому числі у вигляді копій договорів; при цьому, умови передачі документації будуть вважатися виконаними; первісний кредитор не несе будь-якої відповідальності за стан та наявність документації; права вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання-передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (додаток №4); з моменту відступлення (передачі) первісним кредитором новому кредитору прав вимоги, первісний кредитор втрачає всі права вимоги за договорами позики (кредитними договорами), що існували на момент відступлення (передачі) прав вимоги і, відповідно, первісний кредитор не матиме жодних прав вимоги до боржника за кредитним договором.

В силу п.п.7.1, 7.2 договору №18-02/25: сторони домовились, що за відступлення прав вимоги за договорами позики (кредитними договорами), відповідно до цього договору новий кредитор сплачує первісному кредитору грошові кошти у сумі 333 826,74грн без ПДВ; ціна договору сплачується новим кредитором кредитору, в будь-який передбачений (не заборонений) законодавством спосіб, в тому числі, але не виключно, шляхом перерахування коштів на рахунок, вказаний в п.12 договору, або зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку, визначеному ЦК України (зокрема відповідно до п.5.6.2 цього договору), протягом 1065 календарних днів з дати підписання сторонами договору. Підпунктом 5.6.2 п.5.6 договору №18-02/25 передбачено, що у випадку, якщо з моменту переходу до нового кредитора права вимоги, кредитор отримав від боржників будь-яку суму грошових коштів в погашення заборгованості боржників, кредитор зобов`язаний вчинити одну із таких дій, зокрема, відповідно до ст.601 ЦК України, зарахувати ці кошти в рахунок оплати новим кредитором ціни договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (у випадку використання юридичними особами у своїй діяльності печатки); будь-які зміни та доповнення до цього договору є чинними за умови підписання їх сторонами і скріплення відтисками печаток сторін (за наявності) (п.11.6 договору №18-02/25).

На підставі акту від 18.02.2025 прийому-передачі реєстру боржників за договором №18-02/25 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги ТОВ «Коллект Центр» передало, а ТОВ «Факторинг Партнерс» прийняло права вимоги до 4 974 боржників (а.с.90; 100).

Відповідно до наданого витягу з реєстру боржників до договору №18-02/25 до ТОВ «Факторинг Партнерс» переходить право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості, яка уторилася за кредитним договором №011/80445/132361 по тілу кредиту у розмірі 18 165,69грн, процентами на суму 6 030,83грн та за ст.625 ЦК України на суму 2 087,26грн (п.173; а.с.102-105).

Також, 18.03.2025 ТОВ «Коллект Центр» (далі сторона 1) та ТОВ «Факторинг Партнерс» (далі сторона 2) підписано акт зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до якого визначили, що сторона 1 має заборгованість перед стороною 2 у розмірі 598 345,14грн, а сторона 2 перед стороною 1 у розмірі 335 429,34грн, через що, сторони провели взаємозалік, у т.ч., щодо зобов`язання сплатити грошові кошти у розмірі 333 826,74грн, які мали бути сплачені ТОВ «Факторинг Партнерс» на користь ТОВ «Коллект Центр» за договором №18-02/25 (а.с.98-99).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу як новому кредитору кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом, а також застосування до нього відповідальності, встановленої чинним законодавством, за порушення відповідного зобов`язання.

Заявлені позивачем вимоги суд вважає частково обґрунтованими з наступних підстав.

Укладений між ПАТ «Райффайзен Банк» та ФОП Пахоленко В.М. кредитний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст.ст.173, 174, ч.1 ст.175 Господарського кодексу України (тут і надалі у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зміст кредитного договору свідчить про те, що такий правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.

Так, згідно ч.2 ст.345 ГК України: кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Зокрема, як установлено ч.1 ст.347 ГК України, у сфері господарювання може використовуватись банківська форма кредиту.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як визначено ч.2 ст.1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що: за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України: позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, встановлені договором; позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Кредитний договір є двостороннім договором, зобов`язання за яким виникає у обох його сторін.

Так, згідно з ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Фактично, між ПАТ «Райффайзен Банк» та ФОП Пахоленко В.М. виникли зобов`язання за кредитним договором типу овердрафт, так як банк взяв на себе зобов`язання надавати клієнту короткостроковий кредит понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку, а ФОП Пахоленко В.М. мав зустрічне зобов`язання в порядк,у визначеному п.5.2 кредитного договору, забезпечувати на своєму рахунку кошти для сплати щомісячного обов`язкового платежу в сумі не менше 15% від залишку заборгованості за кредитом на дату розрахунку процентних платежів (п.5.2 кредитного договору).

Зобов`язання з надання короткострокового кредиту, у якому кредитором є ФОП Пахоленко В.М., а боржником ПАТ «Райффайзен Банк», як встановлено судом, виконано, при цьому, у зустрічному зобов`язанні з повернення кредитних коштів, відповідач зобов`язання з повернення кредиту у встановленому розмірі не виконав, що визнав відповідач під час розгляду справи; на кінцеву дату розрахунку боргу за тілом кредиту склав 18 165,69грн, а борг за відсотками за користування кредитом 297,44грн.

Доказів виконання зобов`язання із повернення кредиту у розмірі 18 165,69грн та сплати відсотків за його користування у розмірі 297,44грн, у якому ПАТ «Райффайзен Банк» є кредитором, а ОСОБА_1 - боржником, що виникло на підставі кредитного договору №011/80445/132361, під час розгляду даної справи не надано, та відповідну обставину відповідач визнав.

Пунктом 1 ч.1 ст.512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Так, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч.1 ст.513 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.520 ГПК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Як установлено ч.1 ст.521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень ст.513 цього Кодексу.

Внаслідок укладення договору №114/2-19-F, який вчинений у формі, встановленій ч.1 ст.513 ЦК України, - простій письмовій, у зобов`язанні з повернення кредиту та нарахованих за його користування процентів, що виникло на підставі кредитного договору, відбулись зміни у складі сторін такого зобов`язання, а саме: кредитор - ПАТ «Райффайзен Банк» замінений новим кредитором - ТОВ «Вердикт Капітал».

Як визначено ч.1 ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом

Тобто здійснюючи відступлення права вимоги, кредитор може передати як всі свої права за договором у цілому, так і певну їх частину.

Фактично ТОВ «Вердикт Капітал» набуло прав кредитора щодо відповідача за кредитним договором, продовжувати нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки в силу п.2.4 договору №114/2-19-F у такого товариства виникло право не лише вимагати від відповідача сплату боргу, але й продовжувати нарахування процентів за кредитним договором з дати відступлення права вимоги.

За вказаних обставин, нарахування ТОВ «Вердикт Капітал» процентів за користування кредитом у період з 17.03.2020 по 04.04.2021 є правомірним, враховуючи неодноразове продовження кредитного договору на 24 місяця в порядку, визначеному п.1.3 договору без укладення окремих додаткових угод (реалізовано банком 01.04.2015, 30.03.2017 та 01.04.2019) та закінчення строку дії кредитного договору 05.04.2021, отже, посилання відповідача на неправомірність таких дій необґрунтовані.

Розмір процентів позивачем визначено з урахуванням періоду користування кредитом, розміру процентної ставки, умов договору, тому заявлені у відповідній частині вимоги є обґрунтованими.

За встановлених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за кредитом у розмірі 18 165,69грн та боргу за процентами у розмірі 6 030,83грн є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Заперечення відповідача щодо неможливості нарахування втрат від інфляції та 3% річних на суму боргу за кредитом є помилковим, враховуючи наступне.

В силу ст.617 ЦК України, ч.2 ст.218 ГК України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Як визначено ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначено, що: інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання, тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю; відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (п.43).

Водночас формулювання ст.625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування втрат від інфляції на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Втрати від інфляції та 3% річних, нараховані на суму основного боргу по тілу кредиту, позивач набув право вимагати від боржника відповідача у справі в силу ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки відповідач допустив порушення виконання відповідного грошового зобов`язання не повернув кредит новому кредитору ТОВ «Вердикт Капітал».

При цьому, судом враховано, що 3% річних та втрати від інфляції нараховані фактично по 23.02.2022, що не суперечать п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Відповідною нормою установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Оскільки розрахунок 3% річних та втрат від інфляції є таким, що здійснено ТОВ «Вердикт Капітал» вірно, з урахуванням розміру боргу, періоду прострочення, встановлених індексів інфляції у період прострочення, вимоги у відповідній частині є законними, та такі нарахування здійснені новим кредитором - ТОВ «Факторинг Партнерс» за фактом набуття права вимоги до боржника в силу передачі відповідного права вимоги кредитором.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 485,24грн - 3% річних та 1 602,02грн втрат від інфляції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як визначено ч.1 ст.130 ГПК України, у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічне положення містить і в ч.3 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

В силу ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У даній справі, яка розглядається в порядку спрощеного провадження, судове засідання не проводилось і до закінчення тридцятиденного строку з дня відкриття провадження у справі відповідач в окремій письмовій заяві відзиві визнав позов в частині стягнення 18 165,69грн боргу по тілу кредиту та 297,44грн процентів за користування кредитом, тому позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого з відповідних вимог, що становить 935,11грн /(18165,69+297,44) *2 662,40: 26 283,78:100*50/.

Інша частина витрат на оплату позову судовим збором, які понесені позивачем, враховуючи задоволення заявлених вимог у повному обсязі, підлягає відшкодуванню йому за рахунок відповідача, а саме у розмірі 1 727,29грн (2662,40 - 935,11).

Окрім того, у позовній заяві позивач заявив про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000грн (а.с.4, зворот).

Суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у відповідному розмірі виходить з наступного.

В силу п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, що установлено ч.1 ст.123 ГПК України. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як передбачено п.1 ч.3 такої норми, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст.124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений: постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19; постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі № 910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, 22.12.2022 у справі № 910/13060/21, 17.01.2023 у справі № 922/4812/21, 09.01.2024 у справі №922/1253/23, 17.01.2024 у справі №910/2158/23; додатковими постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21, 27.02.2024 №922/1075/23, 16.09.2024 №922/3611/23; постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позовній заяві позивач заявив, що його витрати на професійну правничу допомогу становлять 13 000грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

договір від 02.07.2024 №02-07/2024 про надання правової допомоги, укладений між позивачем (далі клієнт) та адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» (далі АО) (далі договір №02-07/2024; а.с.114-118);

заявку на надання юридичної допомоги від 01.12.2025 №2934 (а.с.125);

витяг з акту від 31.12.2025 №25 про надання юридичної допомоги (а.с.126);

платіжну інструкцію кредитового переказу коштів від 10.02.2026 №0611080001 на суму 52 000грн (а.с.178).

Так, відповідно до п.1.1 договору №02-07/2024 клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених договором.

В силу пп.2.1.1, 2.1.3 п.2.1 договору №02-07/2024: АО на підставі звернення клієнта, яке оформлено у формі заявки на надання юридичної допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання наступної юридичної допомоги: надання клієнту правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу захисту інтересів, а також складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представляє у встановленому законами та цим договором порядку інтереси клієнта у господарських судах, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах, усіх інстанціях, а також в інших органах, установах, підприємствах, організаціях у тому числі, але не виключно у правоохоронних органах, органах нотаріату, в органах державної виконавчої служби з будь-яких питань, у тому числі з питань виконання судових рішень з правом приймати участь у судових справах, адміністративних, кримінальних та виконавчих провадження з усіма правами учасника відповідного процесу (провадження), наданими клієнту нормами процесуальних законів, Законами України: «Про нотаріат», «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами України.

Надання правової допомоги клієнту здійснюється партнерами, адвокатами, співробітниками адвокатського об`єднання (п.2.8 договору №02-07/2024).

Згідно пп.3.1.4 п.3.1 договору №02-07/2024 клієнт зобов`язується оплачувати юридичну допомогу у відповідності до умов розділу 4 договору.

Відповідно до п.п.4.1-4.7 договору №02-07/2024: вартість послуг узгоджується сторонами у заявці на надання юридичної допомоги, яка є невід`ємним додатками до договору (форма заявки визначена у додатку №1 до договору); клієнт зобов`язується оплатити надані АО послуги після надання АО клієнту відповідного рахунку для оплати; факт надання послуг за договором підтверджується актом про надання юридичної допомоги (форма акту про надання юридичної допомоги визначена додатком №2 до договору), який готується АО та надсилається клієнту для підписання не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому була надана юридична допомога; клієнт протягом 5 робочих днів з дня отримання акту про надання юридичної допомоги повинен підписати та направити АО його примірник або надати АО письмову мотивовану відмову від підписання такого акту; акт про надання юридичної допомоги вважається підписаним, якщо протягом 5 днів з моменту його отримання клієнтом, останній не надав АО письмові аргументовані заперечення на акт; сума, визначена в акті про надання юридичної допомоги, є гонораром адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає; в акті, зазначеному в п.4.5 договору, сторони можуть визначити іншу вартість юридичної допомоги, ніж була зазначена в заявці; в цьому випадку сторони керуються умовами акту; підписанням акту про надання юридичної допомоги, сторони підтверджують, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу наданих послуг в цілому один до одного не мають.

Договір №02-7/2024, в силу його п.7.1, набирає чинності з моменту його підписання та є безстроковим у своїй дії.

Згідно заявки від 01.12.2025 клієнт замов АО наступні послуги, що пов`язані із розглядом даної справи, із визначенням необхідного часу їх надання та вартості:

усна консультація з вивченням документів 2год 4 000грн;

складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду 3год 9 000грн.

З витягу з акту №25 про надання юридичної допомоги від 31.12.2025, який підписано позивачем та АО, вбачається, що позивачу надано послуги, вказані у заявці №2934, загальною вартістю 13 000грн.

Відповідні послуги оплачені позивачем, про що свідчить платіжна інструкція від 10.02.2026 №0611080001 на суму 52 000грн. При цьому, відповідним платежем здійснювалась оплати і інших послуг АО за вищевказаним договором, що не стосуються розгляду даної справи.

У вирішенні питання щодо відшкодування позивачу відповідних витрат у розмірі 13000грн, які позивач поніс на оплату професійної правничої допомоги, суд виходить з наступного.

Як визначено ч.4 ст.126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст.126 ГПК України унормовано, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень ч.5 ст.126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт, ціною позову та значенням її для сторін. Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.6 ст.126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України.

Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (правова позиція викладена у: постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі №902/519/18, 21.01.2020 у справі №903/390/18, 21.01.2020 у справі №916/2982/16, 07.07.2020 у справі № 914/1002/19, 03.04.2024 у справі №915/436/23, 30.04.2024 у справі №914/1508/23: додаткових постановах Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21, 24.09.2024 у справі №910/13177/23, 23.10.2024 у справі №910/6224/23, 21.05.2025 у справі №910/2014/23).

Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги; при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19, 20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі №915/237/18, додаткових постановах Верховного Суду від 23.07.2023 у справі №924/746/22, 21.06.2023 у справі №908/3387/21, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумним та виправданим. Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16; постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №906/432/19, 21.02.2023 у справі №4/40/5022-387/2012, 02.03.2023 у справі №910/1864/21, 19.09.2023 у справі №905/1191/21, 06.11.2023 у справі №938/466/21; додаткові постанови Верховного Суду від 12.03.2024 у справі №910/3567/23, 05.03.2024 у справі №916/2266/22, 18.06.2024 у справі №910/466/22, 08.10.2024 у справі №907/878/23, 31.10.2024 у справі №912/2308/23, 13.03.2025 у справі №910/18717/23, 29.04.2025 у справі №910/2697/24).

У п.7.50 постанови Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20 викладено висновок, відповідно до якого: вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації; зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат; суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, 16.11.2022 у справі №922/1964/21; постанови Верховного Суду 16.11.2022 у справі №922/1964/21, 27.02.2024 у справі №916/2239/22, 05.03.2024 №912/3432/23, 15.05.2024 у справі №922/2738/21, 15.04.2025 у справі №910/6138/24; додаткові постанови Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі №912/1025/20, 12.07.2024 у справі №913/205/23).

Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч.5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5,6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки щодо застосування ч.4 ст.126, ч.ч.5-7,9 ст.129 ГПК України також викладені у постановах Верховного Суду від 01.05.2025 у справі №910/9107/20, 19.05.2026 №902/749/25, додатковій постанові Верховного Суду від 04.03.2026 у справі №909/359/25.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 №911/1964/21 вказано, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У даній справі відповідач вказує на неспівмірність розміру таких витрат та вважає, що співмірним розміром таких витрат є 2 000грн.

Суд частково погоджується з тим, що витрати позивача на оплату послуг адвоката не є розумними, дійсно необхідними, а розмір витрат на професійну допомогу не є співмірним із обсягом наданих послуг, складністю виконаної роботи та справи, фактично витраченим часом.

Так, у справі заявлені вимоги про стягнення боргу за кредитом та процентів, нарахованими за його користування, а також втрати від інфляції та 3% річних, нараховані за період прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту і таку справу не можна вважати складною та такою, вирішення якої значно впливає на репутацію сторін; така справа не є справою, що викликала публічний інтерес, не містить виключної правової проблеми. Зазначена справа не потребує дослідження великої кількості документів, оскільки стосувалась виконання зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів, права вимоги виконання яких набув позивач. Представник позивача у даній справі не здійснював додатковий збір доказів, а аналізував лише документи, які перебували у розпорядженні позивача; відповідач частково винав позов, що також має бути враховано судом.

Також, з витягу з акту вбачається, що окремими послугами у нього вказані дії адвоката, що фактично є складовою певної послуги, а не самостійною послугою. Так, надання усної консультації з вивченням документів, фактично входить до послуги складання та подання позову, оскільки для надання такої послуги необхідно виконати весь обсяг вказаних дій, як-от: провести консультацію з клієнтом, ознайомитись з документами, проаналізувати практику, виробити певну позицію, вивчити законодавство, скласти позовну заяву з додатками та розрахунком, направити таку заяву по суті іншому учаснику та подати її до суду. Само по собі консультування клієнта без завершальної стадії подання позову до суду не може вважатися завершеною послугою, витрати на оплату якої можна віднести до судових витрат.

Окрім того, слід зазначити, що відповідна справа є малозначною та розглядалась в порядку спрощеного провадження і представляти позивача та надавати йому допомогу у поданні позовної заяви міг не лише адвокат, як визначено ч.2 ст.58 ГПК України.

Також, суд враховує, що заявлений розмір витрат на оплату послуг адвоката не модна вважати співмірним із ціною позову, оскільки витрати на оплату відповідних послуг складають майже 50% від ціни позову, що не можна вважати пропорційним та співмірним.

З урахуванням зазначеного, витрати у розмірі 13 000грн на оплату професійної правничої допомоги у даній справі суд вважає непропорційними та неспівмірними до предмету спору, ціни позову, обсягу фактично наданої необхідної правничої допомоги, складності справи та фактичному часу, витраченому на надання правової допомоги. Суд вважає дійсно необхідними, неминучими, співмірними та пропорційними до складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт та послуг, часом, фактично витраченим адвокатом, а також враховуючи середню вартість аналогічних послуг на ринку, витрати на оплату послуг адвоката у даній справі у розмірі не більше 6 000грн. При цьому, суд виходив з фактичного обсягу наданих послуг: складання позовної заяви, що включає консультування, а також відповіді на відзив.

Інші витрати, понесені позивачем на оплату правової допомоги у розмірі 7 000грн суд покладає на позивача, який взяв на себе відповідні зобов`язання за договором від 02.07.2024 №02-07/2024 про надання правової допомоги, узгодив вартість та обсяг наданих послуг, підписавши акт від 31.12.2025 №25, оскільки суд не має повноважень втручатись у відповідні відносини позивача з адвокатським об`єднанням, якого позивач обрав для надання правової допомоги.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 130, 191, 232-233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Прийняти визнання позову відповідачем в частині стягнення 18 165,69грн заборгованості по тілу кредиту та 297,44грн процентів за користування кредитом.

2. Позов задовольнити повністю.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця Пахоленка Володимира Миколайовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , 09632, Київська обл., Рокитнянський р-н., с. Троїцьке) на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ідентифікаційний код 42640371; 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521) 18 165,69грн - боргу за тілом кредиту, 6030,83грн - боргу за процентами, 1 602,02грн - втрат від інфляції, 485,24грн - 3% річних, 1 727,29грн - в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, а також 6 000грн - в рахунок часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7 000грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс».

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» (ідентифікаційний код 42640371; 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд. 6, оф. 521) з державного бюджету України (Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області; місцезнаходження - 08500, Київська обл., Фастівський р-н, м. Фастів, вул. Миру, буд. 32; ідентифікаційний код 37955989, рахунок UA708999980313181206083010001 в ГУ ДКСУ у Київській області, МФО 899998) 935,11грн (дев`ятсот тридцять п`ять гривень одинадцять копійок) частину судового збору, перерахованого відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 04.02.2026 №0607140001.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Суддя А.Р. Ейвазова