Рішення № 138290882, 07.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2026Справа № 910/9564/25

За позовом ОСОБА_1

до Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой»

про припинення трудових відносин

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Дубина Т.М.

представники учасників справи:

від позивача: Осипчук Н.О.;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» (надалі - відповідач) про припинення трудових відносин (звільнення з посади виконавчого директора) позивача з відповідачем з 01.07.2025.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. 43 Конституції України, ст. 21, 36, 38 Кодексу законів про працю України, ст. 15, 16, 627, 651 Цивільного кодексу України, ст. 4, 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», обґрунтовані тим, що відповідачем не було виконано вимоги трудового законодавства та не здійснено дій, спрямованих на вирішення питання про звільнення позивача з посади виконавчого директора директора Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой», чим порушуються охоронювані законом трудові права позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 позовну заяву залишено без руху, зобов`язано позивача протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали надати суду письмове обґрунтування із зазначенням правових підстав позову щодо позовних вимог виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про виконавчого директора.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 відкрито провадження у справі №910/9564/25, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 16.10.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 закрито провадження у справі №910/9564/25 за позовом ОСОБА_1 до Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» про припинення трудових відносин (звільнення з посади виконавчого директора) з 01.07.2025.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2026 ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.12.2025 про закриття провадження скасовано, а справу № 910/9564/25 направлено для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

23.04.2026 матеріали справи надійшли до Господарського суду міста Києва та за результатом автоматизованого розподілу передані судді Карабань Я.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2026 суддею Карабань Я.А. прийнято справу №910/9564/25 до свого провадження та відкрито провадження в справі. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в справі на 26.05.2026.

У підготовче засідання 26.05.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою в порядку ст. 74 ГПК України витребував у Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації належним чином засвідчену копію реєстраційної справи відповідача. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 відкладено підготовче засідання в справі на 23.06.2026.

09.06.2026 від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, на виконання вимог ухвали суду, надійшла належним чином засвідчена копія реєстраційної справи відповідача.

У підготовче засідання 23.06.2026 з`явився представник позивача, представник відповідача в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. Суд протокольною ухвалою долучив до матеріалів справи належним чином засвідчену копію реєстраційної справи відповідача, яка надійшла до суду 09.06.2026 від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, сторонам надавалось достатньо часу для надання доказів та пояснень по суті спору, окрім того, не було зазначено про неможливість надання доказів чи заявлення клопотань, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.07.2026.

У судовому засіданні 07.07.2026 представник позивача надала пояснення по суті позовних вимог та позов просив задовольнити, представник відповідача в судове не з?явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Так, статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, суд зауважує, що він надавав можливість відповідачу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов?язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов?язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов?язковою не визнавалась, відповідач повідомлений про хід розгляду справи у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції в спорі та надання відповідних доказів, приймаючи до уваги, що відповідач є юридичною особою та не обмеженим у виборі представника, суд вважає за можливе розглянути справу в цьому судовому засіданні без участі представника відповідача за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 07.07.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з?ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об?єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Підприємство з іноземними інвестиціями - Автомобільне товариство «Автоінвестстрой» (відповідач) є юридичною особою, створеною та зареєстрованою 15.10.1998, засновником (власником) якої є компаніяPROJECTS CORP (т.1 а.с.39-42).

06.02.2014 рішенням компанії NAVITRON PROJECTS CORP. (надалі - власник) «По Підприємству з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой»» позивача призначено на посаду виконавчого директора підприємства з 07.02.2014 (т.1 а.с.15).

Надалі між компанієюPROJECTS CORP. (як вищим органом) та позивачем (як керівником) укладалися контракти на управління підприємством, останній з яких укладено 31.03.2017 строком дії з 31.03.2017 по 02.04.2018 (т.1 а.с.19-20).

Відповідно до пункту 1.1. контракту керівник зобов?язався безпосередньо здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, реалізацію предмета діяльності та досягнення статутних цілей підприємства, тоді як вищий орган зобов?язався створювати необхідні умови для роботи керівника та виплачувати йому винагороду.

Пунктом 1.2. контракту визначено, що цей контракт є трудовим договором, на підставі якого між керівником і підприємством виникають трудові відносини, які реалізуються вищим органом підприємства.

Згідно з п. 1.5. контракту, керівник підпорядковується вищому органу підприємства в умовах, визначених статутом підприємства, цим контрактом та рішеннями вищого органу».

Відповідно до п. 1.6. контракту, рішення вищого органу і трудового колективу підприємства, прийняті відповідно до їх компетенції, є обов?язковими для керівника.

Пунктом 1.7. контракту передбачено, що вищий орган не має права необґрунтовано або неправомірними засобами втручатися в оперативно-розпорядчу діяльність керівника.

Згідно з п. 2.1. контракту керівник здійснює поточне (оперативне) управління підприємством, організовує його виробничо-господарську, соціальну та іншу діяльність, забезпечує виконання статутних завдань підприємства та рішень вищого органу.

Пунктом 2.5 контракту передбачено обов?язок керівника щорічно подавати вищому органу доповідь про результати роботи підприємства за звітний рік і про плани роботи на наступний, а пунктом 2.6 - передавати вищому органу по одному примірнику виданих ним нормативних документів, наказів і розпоряджень або їх копії.

Відповідно до п. 3.1. контракту, керівник вирішує самостійно усі питання діяльності підприємства за винятком питань, що за статутом підприємства належать до відання вищого органу».

Пунктом 3.8 контракту передбачено право керівника бути присутнім на всіх засіданнях вищого органу, а згідно з пунктом 3.10. контракту, вищий орган погоджує з керівником усі рішення, що приймаються вищим органом.

Крім того, сторони погодили порядок припинення контракту.

Так, відповідно до пункту 6.3. контракту він припиняється:

1) після закінчення строку його дії;

2) за угодою сторін;

3) з ініціативи вищого органу до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених пунктом 6.4.;

4) з ініціативи керівника до закінчення строку дії контракту у випадках, передбачених пунктом 6.5.;

5) з інших підстав, передбачених Кодексом законів про працю України.

Відповідно до пункту 6.5. контракту керівник має право з власної ініціативи розірвати контракт до закінчення строку його дії у випадку систематичного невиконання вищим органом своїх обов?язків за контрактом, або прийняття ним рішень, що обмежують або порушують компетенцію і права керівника, або втручуються до його оперативно-розпорядчої діяльності, що можуть призвести або призвели до несприятливих економічних результатів діяльності підприємства.

Як зазначає позивач, з метою реалізації свого права на припинення трудових відносин 21.11.2023 він направив на адресу Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21) письмову заяву адресовану власнику Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» про звільнення з посади виконавчого директора за власним бажанням з 29.12.2023 (т.1 а.с.21), що підтверджується описом вкладення в цінний лист №0421019699892 від 21.11.2023, та накладною АТ «Укрпошта» №0421019699892 від 21.11.2023 (т.1 а.с.21 на звороті). За твердженням позивача, зазначене поштове відправлення не було отримано адресатом та повернулося відправнику без вручення.

Позивач зазначає, що, не отримавши жодної реакції власника на зазначене звернення, 27.05.2025 він повторно направив на адресу Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21) заяву адресовану власнику Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» про звільнення з посади виконавчого директора за власним бажанням з 01.07.2025 (т.1 а.с.22), що підтверджується описом вкладення в цінний лист №0407800042286 від 27.05.2025 та накладною АТ «Укрпошта» №0407800042286 від 27.05.2025 (т.1 а.с.22 на звороті).

Одночасно, діючи як виконавчий директор підприємства, позивач видав наказ № 1-05/25 від 27.05.2025 (т. а.с.23) про скликання на 05.06.2025 о 10:00 за місцезнаходженням відповідача (м. Київ, вул. Дегтярівська, 21) загальних зборів власників, до порядку денного яких було включено питання про його звільнення (припинення трудових відносин) з посади виконавчого директора за власним бажанням з 01.07.2025. Доказів направлення наказу № 1-05/25 від 27.05.2025 на адресу власника підприємства - компаніїPROJECTS CORP. матеріали справи не містять.

Крім того, позивач зазначає, що з метою додаткового повідомлення власника про проведення таких зборів 28.05.2025 в офіційному друкованому виданні Верховної Ради України - газеті «Голос України» № 104 (356) - було опубліковано оголошення про скликання загальних зборів власників із зазначенням дати, часу та місця їх проведення, а також порядку денного, який передбачав розгляд питання щодо припинення його повноважень та звільнення з посади виконавчого директора за власним бажанням (т.1 а.с. 24).

За твердженням позивача, призначені на 05.06.2025 загальні збори власників не відбулися у зв?язку з неявкою представників компанії NAVITRON PROJECTS CORP., про що ним було складено відповідний акт за участю двох свідків, яким зафіксовано відсутність представників власника у визначений час та за визначеним місцем проведення зборів (т.1 а.с.25).

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що протягом тривалого часу власник підприємства фактично не здійснює управління діяльністю відповідача, не забезпечує функціонування його органів управління, не реагує на подані ним заяви про звільнення, не приймає рішення щодо припинення його повноважень як виконавчого директора та, на думку позивача, безпідставно ухиляється від вирішення питання про припинення трудових відносин. На переконання позивача, така бездіяльність власника позбавляє його можливості реалізувати гарантоване Конституцією України та трудовим законодавством право на припинення трудових відносин за власною ініціативою, у зв?язку з чим він просить суд припинити трудові відносини між ним та відповідачем шляхом звільнення з посади виконавчого директора Підприємства з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» з 01.07.2025.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Як установлено у ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожен суб?єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі частиною 1 статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім?ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Особливість правового статусу керівника юридичної особи полягає в тому, що він одночасно перебуває у трудових правовідносинах із юридичною особою та реалізує корпоративні повноваження щодо управління її поточною діяльністю. Саме тому припинення трудових відносин із керівником нерозривно пов?язане із припиненням його корпоративних повноважень, а відтак регулюється не лише трудовим законодавством, а й нормами цивільного та господарського законодавства, що визначають порядок управління юридичною особою.

Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підприємство є самостійним суб?єктом господарювання, створеним компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврявання або іншими суб?єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності.

Частинами першою та другою статті 65 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна та участі в управлінні трудового колективу. Саме власник реалізує свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з частиною третьою статті 65 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) саме власник або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства, визначає обсяг його повноважень, здійснює контроль за його діяльністю, а керівник є підзвітним власнику та організовує виконання його рішень.

Наведені положення Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) свідчать, що повноваження керівника підприємства виникають не внаслідок виключно укладення трудового договору, а є результатом реалізації власником своїх корпоративних прав щодо управління підприємством. Відтак припинення таких повноважень також віднесено законом до компетенції власника або уповноваженого ним органу.

Аналогічні положення міститься у статуті Підприємства з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой».

Так, відповідно до п.4.1. статуту до виключної компетенції власника належить, зокрема, прийняття рішення про призначення на посаду та про звільнення з посади членів дирекції та головного бухгалтера підприємства.

Отже, статут прямо визначає, що питання припинення повноважень виконавчого директора не може бути вирішене будь-яким іншим органом чи особою, а виключно власником шляхом прийняття відповідного рішення.

Згідно з п. 4.2. статуту виконавчим органом підприємства є дирекція в складі виконавчого директора та директорів автоцентрів. Члени дирекції є посадовими особами та призначаються власником на строк і на умовах, визначених контрактом. Дирекцію очолює виконавчий директор.

Отже, правовий статус виконавчого директора безпосередньо залежить від волевиявлення власника, який не лише призначає його на посаду, а й визначає строк здійснення ним повноважень та умови їх реалізації шляхом укладення відповідного контракту.

Крім того, п. 4.5 статуту встановлено, що виконавчий директор та директори автоцентрів підзвітні власнику і організовують виконання його рішень.

Наведене положення підтверджує, що виконавчий директор перебуває у відносинах організаційної та корпоративної підпорядкованості саме власнику, який здійснює управління підприємством, а відтак питання виникнення, здійснення та припинення його повноважень нерозривно пов?язане з реалізацією власником своїх корпоративних прав.

Таким чином, системний аналіз п.4.1., п.4.2 та п.4.5 статуту дає підстави для висновку, що припинення повноважень виконавчого директора не є виключно питанням припинення трудових відносин, а становить складову корпоративного управління підприємством.

Саме тому реалізація позивачем права віднесено до виключної компетенції власника, що виключає можливість заміни відповідного корпоративного рішення одностороннім волевиявленням самого директора.

Крім положень статуту, правовий статус позивача, обсяг його повноважень, порядок їх здійснення та припинення врегульовані контрактом на управління підприємством від 31.03.2017, укладеним між компанієюPROJECTS CORP. як вищим органом підприємства та позивачем як керівником.

Із преамбули контракту вбачається, що його сторонами є саме вищий орган та керівник, тоді як підприємство визначене як юридична особа, управління якою здійснюється керівником. Таким чином, сторони контракту прямо погодили, що повноваження позивача як виконавчого директора виникають не лише із трудових відносин, а й безпосередньо пов?язані з реалізацією власником своїх корпоративних прав щодо управління підприємством.

Відповідно до п. 1.1. контракту керівник зобов?язується безпосередньо здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його прибуткову діяльність, реалізацію предмета діяльності та досягнення статутних цілей підприємства, а вищий орган, зі свого боку, зобов?язується створювати належні умови для матеріального забезпечення та організації праці керівника.

Згідно з п. 1.2. контракту цей контракт є трудовим договором, на підставі якого виникають трудові відносини між керівником та підприємством, які реалізуються вищим органом, що свідчить про здійснення власником повноважень роботодавця через укладений контракт.

Пунктом 1.5. контракту встановлено, що керівник підпорядковується вищому органу підприємства в межах, визначених статутом підприємства, цим контрактом та рішеннями вищого органу, а відповідно до пункту 1.6 рішення вищого органу підприємства, прийняті в межах його компетенції, є обов?язковими для керівника.

Крім того, відповідно до п. 3.1. контракту керівник вирішує самостійно усі питання діяльності підприємства, за винятком тих, що статутом підприємства віднесені до компетенції вищого органу.

Наведені умови контракту свідчать про те, що сторони безпосередньо погодили підпорядкованість керівника вищому органу підприємства, обов?язковість виконання ним рішень власника та здійснення своїх повноважень виключно в межах компетенції, визначеної статутом, контрактом і рішеннями вищого органу. Отже, здійснення позивачем повноважень виконавчого директора є похідним від волевиявлення власника та не може розглядатися виключно як реалізація трудових правовідносин.

Крім цього, п. 6.3. контракту передбачено, що контракт припиняється: після закінчення строку його дії; за угодою сторін; з ініціативи вищого органу до закінчення строку його дії у випадках, передбачених п. 6.4. контракту; з ініціативи керівника до закінчення строку його дії у випадках, передбачених пунктом 6.5. контракту; а також з інших підстав, передбачених Кодексом законів про працю України».

Отже, сторони контракту прямо погодили, що реалізація керівником права на дострокове припинення контракту не є безумовною, а можлива лише за наявності підстав, визначених самим контрактом.

Відповідно до п. 6.5. контракту керівник вправі ініціювати дострокове припинення контракту у випадку систематичного невиконання вищим органом своїх обов?язків за контрактом, або прийняття ним рішень, що обмежують чи порушують компетенцію і права керівника, або втручання у його оперативно-розпорядчу діяльність, що може призвести або призвело до несприятливих економічних результатів діяльності підприємства.

Як убачається зі змісту позовної заяви, підставою звернення до суду позивач визначає відсутність бажання надалі обіймати посаду виконавчого директора, тривале нездійснення власником управління підприємством та відсутність реакції на подані заяви про звільнення.

Проаналізувавши встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належного виконання тих дій, які відповідно до наведених норм законодавства, положень статуту та контракту є необхідними для реалізації права керівника на припинення своїх повноважень, з огляду на таке.

Так, на підтвердження дотримання процедури припинення повноважень позивач посилається на направлення заяв про звільнення від 21.11.2023 та 27.05.2025 (т.1 а.с.21-22), видання наказу про скликання загальних зборів власників (т.1 а.с.23), публікацію відповідного оголошення в газеті «Голос України» (т.1 а.с.24) та складання акта про неявку представників власника (т.1 а.с.25).

Разом із тим, наведені докази не підтверджують належного виконання позивачем корпоративної процедури припинення своїх повноважень.

Суд звертає увагу, що відповідно до статуту Підприємства з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» підприємство має єдиного власника - компаніюPROJECTS CORP., яка одноособово здійснює корпоративні права щодо управління підприємством.

При цьому статут не передбачає існування такого органу управління, як «загальні збори власників», а також не визначає порядку їх скликання чи проведення. Навпаки, питання призначення та звільнення членів дирекції віднесено безпосередньо до виключної компетенції власника.

Отже, виданий позивачем наказ про скликання загальних зборів власників не відповідає ані організаційній структурі підприємства, визначеній статутом, ані порядку здійснення корпоративного управління, погодженому власником під час затвердження установчих документів. Фактично позивач ініціював проведення органу, існування якого статутом не передбачено, що саме по собі виключає можливість визнання таких дій належною реалізацією корпоративної процедури.

Крім того, суд враховує особливості організаційно-правової форми відповідача.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 63 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для його діяльності майно, затверджує статут, безпосередньо або через призначеного ним керівника здійснює управління підприємством, формує його трудовий колектив, а також вирішує питання його реорганізації та ліквідації.

Як встановлено судом, Підприємство з іноземними інвестиціями - Автомобільне товариство «Автоінвестстрой» створене єдиним засновником (власником) - компанією NAVITRON PROJECTS CORP., що підтверджується положеннями статуту та відомостями Єдиного державного реєстру. Статутний капітал підприємства не поділений на частки між кількома учасниками, а корпоративні права щодо управління підприємством здійснюються єдиним власником одноособово, що підтверджується реєстраційною справою відповідача, яка міститься в матеріалах справи.

Отже, на відміну від корпоративних товариств, у яких рішення щодо діяльності виконавчого органу приймаються загальними зборами учасників, у даному випадку повноваження щодо призначення та звільнення виконавчого директора відповідно до статей 63, 65 Господарського кодексу України, статуту підприємства та контракту належать єдиному власнику - компанії NAVITRON PROJECTS CORP. Саме тому належна реалізація позивачем права на припинення своїх повноважень передбачала звернення безпосередньо до власника як єдиного компетентного суб`єкта, уповноваженого приймати відповідне рішення.

З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи позивача щодо скликання ним загальних зборів власників підприємства, оскільки така форма реалізації корпоративних прав не передбачена ні статтею 63 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин) для унітарних підприємств, ні статутом відповідача, який визначає, що управління підприємством здійснюється єдиним власником. Відтак скликання позивачем «загальних зборів власників» саме по собі не могло призвести до вирішення питання про припинення його повноважень, оскільки рішення з цього питання відповідно до закону та установчих документів мало бути прийняте одноособово власником.

Поряд з цим, судом установлено, що позивач не довів належного повідомлення власника підприємства про необхідність розгляду питання щодо припинення його повноважень.

Як убачається з матеріалів справи, контракт укладено не між позивачем та підприємством, а між позивачем та компанієюPROJECTS CORP., яка визначена у контракті як вищий орган підприємства. Саме ця компанія є стороною контракту, суб?єктом корпоративних прав та особою, яка відповідно до статуту має виключне право вирішувати питання призначення і звільнення виконавчого директора.

Незважаючи на це, матеріали справи не містять жодного доказу направлення заяви про звільнення безпосередньо компаніїPROJECTS CORP. за її місцезнаходженням, а саме: Торре Глобаль Пласа, 50, 19-й поверх, офіс Н (50th Street, Global Plaza Tower, 19th Floor, Suite H, Panama City, Panama). При цьому, судом встановлено, що місцезнаходження власника підприємства було відоме позивачу та могло бути ним достеменно встановлене.

Так, у п. 1.2. статуту підприємства зазначено, що власником підприємства є компаніяPROJECTS CORP., місцезнаходження якої визначено як: Панамська республіка, місто Панама, вулиця Торре Глобаль Пласа, 50, 19-й поверх, офіс Н (50th Street, Global Plaza Tower, 19th Floor, Suite H, Panama City, Panama). Аналогічні відомості щодо найменування та місцезнаходження власника містяться у Контракті на управління підприємством від 31.03.2017, стороною якого є позивач. Крім того, відповідна адреса засновника (учасника) відповідача зазначена у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, позивач як виконавчий директор підприємства та сторона контракту був обізнаний із місцезнаходженням власника та мав можливість направити заяву про звільнення безпосередньо за адресою: Панамська республіка, місто Панама, вулиця Торре Глобаль Пласа, 50, 19-й поверх, офіс Н (50th Street, Global Plaza Tower, 19th Floor, Suite H, Panama City, Panama).

Разом із тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів направлення позивачем будь-якої кореспонденції безпосередньо за місцезнаходженням компаніїPROJECTS CORP. у Республіці Панама. Натомість подані позивачем докази свідчать про направлення листів на адресу самого Підприємства з іноземними інвестиціями-Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» в Україні (04119, місто Київ, вулиця Дегтярівська, будинок 21), яке є окремою юридичною особою та не наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про призначення або звільнення виконавчого директора.

Посилання позивача на те, що довіреність представника компанії в Україні припинила свою дію, не може бути підставою для висновку про неможливість повідомлення власника, оскільки припинення повноважень представника не свідчить про припинення існування самої юридичної особи або неможливість здійснення нею корпоративних прав.

Суд критично оцінює доводи позивача про неможливість належного повідомлення власника підприємства - компаніїPROJECTS CORP., місцезнаходженням якої є Республіка Панама, у зв?язку із відсутністю представника останньої на території України.

Як убачається з матеріалів справи, позивач не надав жодних доказів направлення заяви про звільнення за місцезнаходженням власника у Республіці Панама.

Разом із тим, судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин Республіка Панама не входила до переліку держав, до яких АТ «Укрпошта» не здійснює приймання міжнародних поштових відправлень. Згідно з офіційною інформацією АТ «Укрпошта», розміщеною на офіційному сайті АТ «Укрпошта»: https://e-export.ukrposhta.ua до переліку таких держав віднесено, зокрема, Афганістан, Багамські острови, Білорусь, Буркіна-Фасо, Бурунді, Гаїті, Гайану, Гвінею, Екваторіальну Гвінею, Ємен, Іран, Кірібаті, Коморські острови, Монсеррат, Нігер, Палестину, Південний Судан, російську федерацію, Сирійську Арабську Республіку, Сомалі, Судан та Тувалу, тоді як Республіка Панама у зазначеному переліку відсутня.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у позивача була об?єктивна можливість направити заяву про звільнення безпосередньо власнику підприємства за його місцезнаходженням із використанням міжнародного поштового зв?язку. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснив такі дії або що їх вчинення було неможливим з причин, які від нього не залежали.

Відтак твердження позивача про фактичну неможливість забезпечити повідомлення власника є припущенням, не підтвердженим належними та допустимими доказами, а тому не може свідчити про вичерпання ним корпоративної процедури припинення своїх повноважень як виконавчого директора.

Таким чином, позивач не довів, що використав усі доступні йому способи повідомлення власника про намір припинити свої повноваження, хоча саме на нього відповідно до статей 74 та 76 Господарського процесуального кодексу України покладається обов?язок доведення відповідних обставин.

Суд також критично оцінює посилання позивача на публікацію оголошення у газеті «Голос України».

Ні положення статуту підприємства, ні контракт, ні будь-яка норма законодавства не передбачають можливості повідомлення єдиного власника приватного підприємства шляхом опублікування оголошення у друкованому засобі масової інформації. Такий спосіб повідомлення не забезпечує фактичного доведення інформації до відома власника, не підтверджує отримання ним відповідного повідомлення та не може вважатися належним способом реалізації корпоративної процедури.

Не може бути визнаний належним доказом і складений позивачем акт про неявку представників власника.

Такий акт лише фіксує відсутність будь-яких осіб у визначений позивачем час та у визначеному ним місці, однак жодним чином не підтверджує, що власник був належним чином повідомлений про необхідність участі у вирішенні питання щодо припинення повноважень виконавчого директора. Відсутність особи, яка не була належним чином повідомлена про проведення відповідного заходу, сама по собі не може свідчити про її бездіяльність чи ухилення від виконання корпоративних повноважень.

Відповідно до ч. 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Подані сторонами докази мають бути належними, допустимими, достовірними, вірогідними (ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене вище, належна реалізація позивачем права на припинення своїх повноважень як виконавчого директора передбачала вчинення ним усіх залежних від нього дій, спрямованих на забезпечення реалізації власником своїх корпоративних повноважень щодо вирішення питання про його звільнення. Зокрема, позивач мав звернутися із письмовою заявою про звільнення безпосередньо до компанії NAVITRON PROJECTS CORP. як сторони контракту та єдиного власника підприємства, направивши її за місцезнаходженням власника, визначеним статутом, контрактом та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, із дотриманням такого способу повідомлення, який забезпечував би реальне персональне доведення відповідної інформації до відома власника. Одночасно позивач мав надати власнику достатній строк для розгляду поданої заяви та прийняття рішення в межах його виключної компетенції щодо припинення повноважень виконавчого директора.

Проте, як установлено судом, зазначеної процедури позивач не дотримався.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивач звернувся із заявами про звільнення безпосередньо до компанії NAVITRON PROJECTS CORP., як єдиного власника Підприємства з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» та сторони контракту за її місцезнаходженням: East 54th Street, Marbella, Bella Vista, Republic of Panama. При цьому саме ця адреса зазначена у статуті підприємства, контракті на управління підприємством від 31.03.2017 та міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а тому була відома позивачу.

Натомість із наданих позивачем доказів убачається, що як заяву про звільнення від 21.11.2023, так і заяву від 27.05.2025 він направив не безпосередньо на вказану вище адресу власника: East 54th Street, Marbella, Bella Vista, Republic of Panama, а Підприємству з іноземними інвестиціями - Автомобільного товариства «Автоінвестстрой» за його місцезнаходженням: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 21, яке не є стороною контракту та не наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про призначення чи звільнення виконавчого директора. Відтак направлення зазначених заяв за адресою підприємства не може вважатися належним зверненням до компетентного суб`єкта, уповноваженого вирішувати питання про припинення повноважень позивача.

Крім того, позивач ініціював скликання загальних зборів власників підприємства та опублікував відповідне оголошення у газеті «Голос України». Разом із тим, ні положеннями статті 63 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), ні статутом відповідача не передбачено існування такого органу управління, як загальні збори власників, оскільки відповідач є унітарним підприємством, управління яким здійснюється єдиним власником. Так само ні законом, ні статутом, ні контрактом не передбачено публікацію оголошення у газеті «Голос України» як спосіб повідомлення власника про необхідність розгляду питання щодо припинення повноважень виконавчого директора.

Суд зазначає, що подані позивачем докази не підтверджують, що компанія NAVITRON PROJECTS CORP. була належним чином повідомлена про намір позивача звільнитися або що їй була забезпечена реальна можливість розглянути це питання та прийняти відповідне рішення в межах своєї виключної компетенції. Отже, власник був фактично позбавлений можливості реалізувати надані йому законом, статутом та контрактом корпоративні повноваження щодо вирішення питання про припинення повноважень виконавчого директора.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги фактично спрямовані на припинення повноважень позивача як виконавчого директора за відсутності рішення власника підприємства, прийняття якого відповідно до статей 62, 65 Господарського кодексу України (у редакції від 28.02.2025, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), статуту підприємства та умов контракту віднесено до виключної компетенції власника.

Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що позивачем було вчинено всі залежні від нього дії, спрямовані на забезпечення розгляду власником питання щодо припинення його повноважень, зокрема не підтверджено належного повідомлення власника про подання заяви про звільнення та необхідність прийняття відповідного рішення, а також не доведено об?єктивної неможливості реалізації встановленої статутом і контрактом корпоративної процедури.

За таких обставин задоволення позовних вимог призвело б до судового вирішення питання, яке законом, установчими документами підприємства та умовами контракту віднесене до виключної компетенції власника, без встановлення факту дотримання позивачем передбаченого порядку ініціювання припинення своїх повноважень та без підтвердження неможливості реалізації такого порядку.

Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами дотримання встановленої законом, статутом та контрактом процедури припинення своїх повноважень як виконавчого директора, а також не підтверджено наявності обставин, які б унеможливлювали прийняття відповідного рішення власником, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов?язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов?язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до положень ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов?язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст.74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 233, 237 - 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 17.07.2026.

Суддя Я.А.Карабань