Рішення № 138290138, 21.11.2024, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 932/7921/23

Провадження № 2/932/2254/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2024 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кондрашова І.А.,

за участі секретаря судового засідання Підопригори Р.А.,

представника позивача адвоката Кандрашина К.В.,

представника відповідача Григоренко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Людмила Анатоліївна, про визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Людмила Анатоліївна, та просив визнати право власності на земельну ділянку площею 0,0585 га. з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна) ділянка, кадастровий номер 1210100000:02:085:0043, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є єдиним власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначений будинок розташований на земельних ділянках, а саме: кадастровий номер 1210100000:02:085:0035, площею 0,0071 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, власник ОСОБА_2 ; кадастровий номер 1210100000:02:085:0036, площею 0,055 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, власник ОСОБА_2 ; та 1210100000:02:085:0043, площею 0,0585 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, власник ОСОБА_3 .

ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 .

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено актовий запис про смерть № 10332 Тушинським відділом ЗАГС м. Москви.

Позивач вважає, що оскільки він набув право власності на будинок, то відповідно до положень ст. 120 ЗК України має право отримати у власність й земельну ділянку з кадастровим номером 1210100000:02:085:0043, площею 0,0585 для обслуговування житлового будинку та споруд.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому вказує, що неможливість звернутися до нотаріальної контори за оформленням спадкових справ, не може бути підставою для визнання права власності на земельну ділянку. Також звертають увагу, що ОСОБА_3 помер у 2003-му році, а до суду за захистом своїх прав позивач звернувся лише у 2013-му, тобто пропущений строк позовної давності.

У зв`язку з цим, звертається до суду із таким позовом.

Процесуальні дії у справі.

Позов надійшов 31.08.2023 року.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04.09.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.02.2024 витребувано докази.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25.03.2024 закрито підготовче засідання, справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов, просив його задовольнити.

Представник відповідача Григоренко А.В. заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що ОСОБА_1 належить на праві приватної власності житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідним витягом.

Крім того, ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, а саме земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:085:0035, площею 0,0071 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:02:085:0036, площею 0,055 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Як стверджує позивач, будинок розташований на трьох земельних ділянках, зокрема, й на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:02:085:0043, площею 0,0585 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, власником якої значиться ОСОБА_3 .

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд зауважує, що саме на позивача покладений тягар доведення важливих обставин у справі. Так, позивач стверджує, що будинок розміщується на трьох земельних ділянках, проте технічно це перевірити не є можливим, оскільки у справі відсутні будь-які акти огляду будинку та земельних ділянок, відсутня технічна документація із землеустрою тощо.

Судом також установлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю № 004559 від 21 серпня 1997 року гр. ОСОБА_3 передана у власність земельна ділянка площею 0,0585 га. для обслуговування жилого будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що складено актовий запис про смерть № 10332 Тушинським відділом ЗАГС м. Москви. Факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Тушинським відділом ЗАГС м. Москви.

Проте зазначене свідоцтво не легалізоване у встановленому порядку, тож підтвердити його достовірність не вбачається можливим. Крім того, станом на момент звернення до суду Україна розірвала низку угод із СНД та вийшла з Мінської конвенції про правову допомогу, тож спрощений порядок легалізації документів на теперішній час також не діє.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки з кадастровим номером №1210100000:02:085:0043, площею 0,0585 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (спірна ділянка).

Суд установив, що протягом 6 місяців після смерті ОСОБА_3 ніхто із спадкоємців, в тому числі ОСОБА_1 , із заявою про прийняття спадщини не зверталися.

Із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_3 звернувся лише у 2020-му році, тобто через 17 років після смерті спадкодавця.

Поняття спадкування закріплене у ст. 1216 ЦК, відповідно до якої спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно частин першої та третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, оскільки позивач у встановленому порядку та протягом строку, встановленого ЦК України, не звернувся із заявою про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв у спадщину земельну ділянку з кадастровим номером №1210100000:02:085:0043, площею 0,0585 га., цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Інших спадкоємців на цю земельну ділянку немає, а отже до цієї ділянки у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом повинен застосовуватись правовий режим відумерлої спадщини. Така ділянка повинна передаватись до комунальної власності, і оформлення на неї прав здійснюється у загальному порядку, шляхом подання заяви про надання у власність чи користування, розробку і затвердження документації із землеустрою, підготовку і ухвалення відповідного рішення органами місцевого самоврядування.

Суд вважає, що переважному застосуванню у даному випадку підлягають саме норми про спадкування, оскільки набуття права власності чи користування на земельну ділянку у разі переходу права власності на житловий будинок чи споруду, відбувається коли попередній власник землі є живим. Однак як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 оформив право власності на частки будинку у 2019-му та у 2022-му році відповідно, тобто тоді, коли попередній власник спірної земельної ділянки вже був померлий, а відтак його права і обов`язки щодо цієї ділянки а також право-дієздатність припинились унаслідок смерті. Це унеможливлює застосування положень ст. 120 Земельного кодексу України до спірних правовідносин.

В такому випадку ОСОБА_1 повинен був хоча б подати заяву про прийняття спадщини протягом 6 місяців, і не пропускати відповідний строк.

Водночас в матеріалах справи відсутні відомості про те, що строк для прийняття спадщини поновлювався чи позивачу був наданий додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Отже, спірна земельна ділянка є відумерлою спадщиною, підлягає передачі до комунальної власності та зарахування до земель міста. В подальшому позивач не позбавлений можливості оформити право користування чи власності на цю землю у загальному порядку (спрощеному, оскільки він є власником будинку, для обслуговування якого й призначена ця земельна ділянка).

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Відповідно до частини першої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

У статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на земельні ділянки. Встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Аналізуючи статтю 120 ЗК України та статтю 378 ЦК України, можна зробити висновок, що законодавець передбачив за певних обставин можливість припинення права власності на землю у випадку набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи.

Отже, законодавець допускає припинення права власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти за попереднім власником.

Проте Закон вимагає, щоб такий власник був хоча б живий. Якщо він на момент набуття права власності на жилий будинок чи споруду, є померлим, то суд не вправі застосовувати положення ст. 120 ЗК України та визнавати права власності на землю за новим власником.

Ба більше, оскільки позивач взагалі не звертався за оформленням спадкових справ, тобто не набув право на спадкування, суд позбавлений і можливості визнати за позивачем право власності на спірну ділянку, оскільки така земля вже набула статусу відумерлої спадщини, тому тут діють інші норми та порядок, врегульований ст. ст. 1276, 1277 ЦК України.

Вимога щодо припинення права користування земелькою ділянкою за ОСОБА_3 , також задоволенню не підлягає, оскільки у нього наявне було право власності землею, а не право користування, це різні інститути ЗК України. Між тим, суд не має повноважень припиняти право користування землею за особою, яка є померлою, оскільки тут застосовуються загальні положення про спадкування.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, і відсутні будь-які законні підстави для їх задоволення, тому суд доходить висновку про необхідність відмови у позові повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Людмила Анатоліївна, про визнання права власності на земельну ділянку, відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів із дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні проголошено вступну і резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дати складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів з дня його проголошення, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя Ігор КОНДРАШОВ