Рішення № 138289505, 16.07.2026, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3772/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Кондрацької Н.М.

за участю секретаря судового засідання - Мелещенко О.В.,

за участі

позивача- ОСОБА_1

представника відповідачів - адвоката Теслі О.М.,

розглянувши в судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особи: Служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги мотивує тим, вона, ОСОБА_1 , на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 29 від 21.01.2011, яким змінено сторону договору найму житлового приміщення, є наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,21 кв.м., у якій зареєстрована та фактично проживає.

Відповідно до розпорядження Черкаської обласної державної адміністрації від 18.05.2016 № 245 вул. Героїв Сталінграда була перейменована на вул. Припортова. Згідно вищевказаного рішення склад сім`ї наступний: позивач - ОСОБА_1 , чоловік - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_4 .

У подальшому, сімейні відносини між позивачем та її чоловіком ОСОБА_6 були припинені, шлюб між сторонами розірвано 15 березня 2012 року .

Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 вибув із спірного житлового приміщення, знявся з реєстрації місця проживання, що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади, та фактично не проживає у квартирі і не користується нею. Крім того, у 2011 році дочка позивача - ОСОБА_3 за згодою наймача, зареєструвала у вказаному житловому приміщенні свого малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до витягу № 21-03/13102 про кількість зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, виданого ОСОБА_1 , встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано 5 осіб.

Відповідно до довідки про склад сім`ї (зареєстрованих у житловому приміщенні осіб) № 19/10-1 від 19.10.2018, виданої ОСОБА_3 , до числа осіб, зареєстрованих за вказаною адресою, входять: уповноважений наймач - ОСОБА_1 , брат - ОСОБА_2 , син ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 .

Відповідно до довідки про склад сім`ї (зареєстрованих у житловому приміщенні осіб) № 14/04-1 від 14.04.206 року, виданої ОСОБА_1 , до числа осіб, зареєстрованих за вказаною адресою, входять: донька - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_4 , онук- ОСОБА_7 .

Відповідачі, будучи зареєстрованими у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , фактично у зазначеному житловому приміщенні не проживають, участі в його утриманні не беруть, витрати на оплату житлово-комунальних послуг не несуть, що свідчить про відсутність їхнього зв`язку з даним житлом.

Так, відповідно до акта про непроживання осіб за місцем реєстрації, складеного 01 квітня 2026 року за участю мешканців будинку та голови ОСББ «Героїв Сталінграду 22», встановлено, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі з січня 2017 року по теперішній час, а ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з березня 2022 року по теперішній час.

Вказані особи за місцем реєстрації не проживають, особистих речей у квартирі не мають, участі в утриманні житла не беруть, що підтверджує їх фактичне вибуття з житлового приміщення. Факт вибуття відповідачів з житлового приміщення та їх постійного проживання за іншою адресою підтверджується актом про фактичне проживання осіб, складеним 10 квітня 2026 року за участю мешканців будинку та голови ОСББ «Злагода».

Згідно з вказаним актом встановлено, що ОСОБА_2 з січня 2017 року по теперішній час фактично проживає разом із ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 . Також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично проживають за вказаною адресою разом із ОСОБА_6 з березня 2022 року по теперішній час. Таким чином, відповідачі добровільно змінили місце проживання, фактично вибули з квартири АДРЕСА_1 та тривалий час проживають за іншою адресою, що свідчить про втрату ними фактичного зв`язку з вказаною квартирою.

Окрім того, договори про користування електричною енергією, послугами з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, послугами з постачання теплоенергії укладені з позивачем, заборгованість отримання вищевказаних послуг відсутня. Витрати з утримання квартири та оплату житлово-комунальних послуг несе виключно позивач.

Зазначені обставини підтверджуються доданими до позовної заяви договорами про надання житлово - комунальних послуг та квитанціями про оплату житлово-комунальних послуг, які здійснювалися позивачем самостійно та за власний рахунок.

Наявність реєстрації відповідачів у квартирі АДРЕСА_1 , за умови їх фактичного непроживання, створює для позивача істотні перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження житлом.

Зокрема, позивач змушена нести додаткові витрати з оплати житлово-комунальних послуг, розмір яких визначається з урахуванням кількості зареєстрованих осіб, тоді як відповідачі участі у їх сплаті не беруть. Крім того, наявність зареєстрованих у квартирі осіб обмежує позивача у можливості оформлення житлових субсидій та інших соціальних пільг, а також ускладнює реалізацію права на розпорядження житловим приміщенням, у тому числі щодо його приватизації.

З Інформації з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 року не зареєстроване. З метою врегулювання спору у досудовому порядку позивач зверталася до Центру надання адміністративних послуг Черкаської міської ради щодо зняття відповідачів із реєстрації місця проживання у квартирі АДРЕСА_1 , однак їй було роз`яснено, що вирішення зазначеного питання можливе виключно в судовому порядку. Відповідачі, хоча й не заперечують проти зняття з реєстрації місця проживання, однак не виявляють належної ініціативи щодо самостійного звернення до центру надання адміністративних послуг для вчинення відповідних реєстраційних дій, посилаючись на зайнятість та інші особисті обставини, що фактично унеможливлює вирішення питання у позасудовому порядку.

Таким чином, з огляду на вказане, просить суд, визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.04.2026 відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представником відповідачів адвокатом Тесля О.М. 08.05.2026 до суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві зазначає, що відповідачі дійсно протягом тривалого часу фактично не проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Зокрема, ОСОБА_2 не проживає у зазначеному житловому приміщенні з січня 2017 року, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають у квартирі з березня 2022 року. На теперішній час відповідачі фактично проживають разом зі своїм батьком ОСОБА_6 за іншою адресою: АДРЕСА_3 . Зміна місця проживання обумовлена сімейними обставинами, зокрема відсутністю фактичних сімейних відносин із позивачем, що унеможливлює спільне проживання у житловому приміщенні: квартирі АДРЕСА_1 . Відповідачі не здійснюють користування спірною квартирою, не зберігають у ній особистих речей, не беруть участі в утриманні житла та оплаті житлово-комунальних послуг. Крім того, відповідачі не мають наміру відновлювати проживання у вказаному житловому приміщенні у майбутньому. Таким чином, відповідачі не заперечують фактичних обставин щодо їх непроживання, однак правову оцінку зазначеним обставинам вважають за необхідне залишити на розсуд суду.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала частково, лише в частині визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Водночас, не підтримала позовні вимоги в частині визнання такими, що втратили право користування указаною квартирою відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , які просила залишити без розгляду.

Представник відповідачів адвокат Тесля О.М. у судовому засіданні не заперечувала щодо уточнених позивачем позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Черкаської міської ради у судове засідання не з`явився, до початку представником за довіреністю ОСОБА_8 , до суду подано заяву від 08.06.2026, у якому просили розгляд справи здійснювати без участі їхнього представника, у вирішенні спору покладаються на розсуд суду в інтересах дітей.

Заслухавши думку представника позивача та представника відповідачів, враховуючи думку третьої особи, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив такі обставини та відповідні ним правовідносини.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси № 29 від 21.01.2011 є наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , житловою площею 29,21 кв.м. Так, указаним рішенням змінено сторону договору найму житлового приміщення з ОСОБА_6 на дружину ОСОБА_1 , яка на час прийняття рішення була зареєстрована та фактично проживала у цій квартирі.

Згідно цього рішення склад сім`ї 5 осіб: позивач - ОСОБА_1 , чоловік - ОСОБА_6 , дочка - ОСОБА_3 , син - ОСОБА_2 , онук - ОСОБА_4 .

Водночас, відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 14.04.2026 № 14/04-1, виданої позивачу ОСББ «Героїв Сталінграду,22», вказано, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані: з 30.04.1986 - донька ОСОБА_3 , з 03.04.1981 - син ОСОБА_2 , з 26.12.2011 - онук ОСОБА_4 та з 26.01.2011- онук ОСОБА_5 .

Як вбачається з акта про непроживання осіб за місцем реєстрації, складеного 01 квітня 2026 року за участю мешканців будинку га голови ОСББ «Героїв Сталінграду 22», встановлено, що ОСОБА_2 , зареєстрований у кв. АДРЕСА_1 , але не проживає за вказаною адресою з січня 2017 року по теперішній час, також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстровані за вказаною адресою, проте фактично не проживають з березня 2022 року по теперішній час.

Разом з тим, з актового запису про розірвання шлюбу № 153 (витяг з Єдиного порталу державних послуг Дія) встановлено, що шлюб між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_6 26.03.2022 розірвано, про що складено актовий запис № 153.

Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади від 14.04.2026 ОСОБА_6 з 28.01.2011 зареєстрований та фактично проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідно до акту про фактичне проживання осіб за адресою: АДРЕСА_3 , складеним 10.04.2026 мешканцями будинку та головою ОСББ «Злагода», ОСОБА_2 з січня 2017 року по теперішній час фактично проживає разом із ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_3 . Також ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 фактично проживають за вказаною адресою разом із ОСОБА_6 з березня 2022 року по теперішній час.

Статтею 41 Конституції України, статтею 319 ЦК України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду. Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема статтею 9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

З огляду на те, що спірні правовідносини виникли стосовно визнання особи такою, що втратило право користування квартирою, яка перебуває у комунальній власності, вони врегульовані Житловим кодексом України ( ЖК України).

При цьому визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно статті 72 Житлового кодексу України).

При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом (частини перша та друга статті 71 ЖК України).

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У відповідності до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ст. 61 Житлового Кодексу України, користування житловим приміщення державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.

Відповідно до ст. 64 Житлового Кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Згідно зі статтею 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом із ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» судам роз`яснено, що, вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Частиною першою статті 163 ЖК України визначено, що у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу .

Системний аналіз положень статей 71, 163 ЖК України дозволяє суду дійти висновку, що за загальним правилом при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо ці особи відсутні з поважних причин, цей строк може бути продовженим.

Житлове законодавство наводить ряд поважних причин, за існування яких житло зберігається безумовно (частина третя статті 71 ЖК України), так і дозволяє за волевиявленням наймодавця, або у разі спору судом визначити інші поважні причини для збереження житла (частина друга статті 71 ЖК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації - внесення інформації про зняття з реєстрації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За змістом ст. 7 вказаного Закону зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2021 року у справі № 521/5887/17 (провадження № 61-7894св20) зроблено висновок, що: «аналіз норм статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. Вичерпного переліку поважних причин непроживання в житловому приміщенні законодавством не встановлено, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи і правил ЦПК України щодо оцінки доказів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року в справі № 203/1665/19-ц (провадження № 61-11593св21) міститься висновок про те, що процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК УРСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Як було встановлено судом у даній справі, враховуючи уточнені позовні вимоги, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 за місцем реєстрації не проживають, особистих речей у квартирі не мають, участі в утриманні житла не беруть, оскільки фактично вибули з квартири АДРЕСА_1 , добровільно змінивши місце проживання, та тривалий час проживають за іншою адресою ( АДРЕСА_3 ), що свідчить про втрату ними фактичного зв`язку з указаною квартирою.

Суд не застосовує до спірних правовідносин положення ст. 405 ЦК України, оскільки означена норма матеріального права не регулює спірні правовідносини з підстав того, що спірна квартира не перебуває у приватній власності позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи наявні матеріали справи, на основі повно та об`єктивно з`ясованих обставин справи, на думку суду доводи сторони позивача під час розгляду справи знайшли своє підтвердження і підлягають захисту. При цьому, суд враховує норми ст. 5 ЦПК України, за якими визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 15, 16, 317, 319, 327 ЦК України, ст. ст. 61, 64, 65, 71, 72, 163 ЖК України, ст. ст. 81,89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Визнати ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ) таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 08.06.2026.

Головуючий: Н. М. Кондрацька