Рішення № 138287271, 09.07.2026, Хортицький районний суд м. Запоріжжя

09.07.2026

ЄУН 337/1788/26

2/337/1613/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді Мурашової Н.А.

за участю секретаря Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

20.03.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшов позов ТОВ «ФК Єврокредит», в якому позивач просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №12-713-855-2-19-Г від 22.03.2019 в загальному розмірі 53895,43грн, а також понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн та витрати на правничу допомогу в сумі 11200,00грн.

Позов мотивував тим, що 22.03.2019 між АТ «Мега Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №12-713-855-2-19-Г, відповідно до якого відповідачка отримала в кредит 96096,00грн., зобов`язавшись повернути їх та сплатити проценти за користування ними, комісію за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі, порядку та строки, узгоджені в кредитному договорі. Разом з тим, відповідачка належним чином не виконала взятих на себе зобов`язань, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в загальній сумі 53895,43грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 31403,03грн., заборгованість за процентами 3657,64грн., заборгованість за комісією 18834,76грн. Наразі право вимоги за вказаним кредитним договором належить ТОВ «ФК Єврокредит» як новому кредитору на підставі договору факторингу.

Ухвалою суду від 31.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

04.05.2026 до суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги не визнала та зазначила, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Подані ним документи є нечитабельними і не засвідчені належним чином. Вказане унеможливлює встановлення фактичних обставин справи. Крім того, кредитний договір укладено 22.03.2019, термін кредитування закінчився 21.03.2023. Вказана позовна заява подана 20.03.2026 з пропуском 3-річного строку загальної позовної давності. Нарахування комісії за обслуговування кредиту суперечить положенням ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» і є незаконним. Крім того, право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припиняється після спливу строку кредитування, визначеного договором. В даному випадку позивач вимагає стягнення процентів в розмірі 18834,76грн, що перевищує період дії договору, і такий розмір є вочевидь завищеним. Крім того, на час воєнного стану в силу п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК позичальник звільняється від сплати неустойки (штрафу, пені) та інших платежів за прострочення зобов`язання. Також вона не була належним чином повідомлена про відступлення права вимоги. Розмір заборгованості не підтверджений детальною випискою з рахунку з відображенням усіх здійснених нею з 2019 платежів. Заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним та завищеним, не підтверджується детальним описом робіт. Просить в позові відмовити.

Представник позивача ТОВ «ФК Єврокредит» в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не прибула за невідомими причинами, про час та місце судового розгляду повідомлялась належним чином.

Враховуючи вимоги ст.43, ч.1 ст.223 ЦПК України, відповідно до яких участь у судових засіданнях є правом учасників судового процесу; неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею; відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а також те, що сторони в цій справі скористалися правом на подачу заяв по суті, з метою виконання завдань цивільного судочинства та своєчасного вирішення спору, економії процесуального часу, за відсутності будь-яких об`єктивних підстав для відкладення судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст.4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

За усталеною практикою ЄСПЛ п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що в Україні діє принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору (ст.1056-1 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Суд встановив, що 22.03.2019 АТ «Мега Банк» як кредитор та ОСОБА_1 як позичальник, діючи вільно, на власний розсуд, уклали кредитний договір №12-713-855-2-19-Г, відповідно до якого відповідачкаотримала на споживчі цілі кредит в розмірі 96096,00грн. на строк до 21.03.2023, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами в розмірі 10,00% річних, комісії за обслуговування кредиту в розмірі 1,4% або 1345,34грн щомісячно.

Вказаний кредитний договір оформлений письмовим документом, підписаний сторонами в передбачений чинним законодавством спосіб, зокрема, позичальником/відповідачкою особистим підписом, що узгоджується з положеннями ст.207,1055 ЦК України.

Жодних обставин, які б вказували на нікчемність (недійсність) вказаного кредитного договору внаслідок недотримання обов`язкової письмової форми, судом не встановлено. Факту звернення до Банку та укладання вказаного кредитного договору відповідачка у відзиві на позов фактично не оспорювала. Отже, вказаний кредитний договір є чинним і обов`язковим для виконання.

В силу положень ст.526,530,611 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В даному випадку кредитор виконав свої зобов`язання за вказаним кредитним договорами та зарахував кредитні кошти в розмірі 96096,00грн на поточний рахунок позичальника/відповідачка, як це передбачено п.1.2 договору.

При цьому, сторонами в кредитному договорі було погоджено, що повернення кредиту та сплату процентів, комісії позичальник/відповідачка повинна була здійснювати шляхом сплати щомісячних платежів в розмірі 3792,93грн. згідно з графіком платежів, який є невід`ємним додатком до кредитного договору.

Разом з тим, відповідачка належним чином не виконала свого зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування ним та комісії за обслуговування у погоджений строк та порядку, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, стягнення якої кредитор має право вимагати в судовому порядку.

Наразі право вимагати стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором належить позивачу ТОВ «ФК Єврокредит» на підставі договору про відступлення права вимоги №1/12 від 27.12.2024, який було укладено з ТОВ «ФК «Мустанг». Останній, в свою чергу, набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі договору відступлення права вимоги №GL1N426240 від 03.09.2024, який було укладено з первісним кредитором АТ «МегаБанк».

Так, в межах цієї справи позивач вимагає стягнення заборгованостіза кредитним договором №12-713-855-2-19-Г від 22.03.2019 в загальному розмірі 53895,43грн, з яких заборгованість за тілом кредиту 31403,03грн., заборгованість за процентами 3657,64грн., заборгованість за комісією 18834,76грн.

Заперечуючи проти позову, відповідачка посилається, зокрема, на недоведеність позовних вимог, незаконність нарахування процентів поза межами строку кредитування та несправедливість їх розміру, а також відсутність доказів відступлення права вимоги новому кредиту.

Разом з тим, такі доводи об`єктивно та достовірно спростовуються безпосередньо дослідженими судом письмовими доказами, доданими позивачем до позовної заяви, - заявкою на отримання кредиту, паспортом споживчого кредиту, кредитним договором з графіком платежів, договорами відступлення права вимоги з додатками, довідкою-розрахунком заборгованості, а також випискою з банківського рахунку позичальника, яка є первинним бухгалтерським документом. Суд вважає вказані докази належними, допустимими та достатніми для ухвалення цього рішення.

При цьому, на спростування обставин, якими позивач обґрунтував позовні вимоги, відповідачка не подала жодних належних та допустимих доказів, що в силу принципу змагальності сторін є її процесуальним обов`язком.

Доводи відповідачки про те, що надані письмові докази є нечитабельними та не засвідчені належним чином, суд відхиляє як безпідставні. В даному випадку позовна заява з додатками подана в електронній формі через систему «Електронний суд» і підписана електронним підписом представника позивача.

Ухвалюючи рішення, суд також відхиляє як безпідставні доводи відповідачки про недоведеність факту переходу до позивача права вимоги до неї за вищевказаним кредитним договором, оскільки неповідомлення позичальника/боржника про зміну кредитора жодним чином не впливає на виконання останнім прийнятих на себе за кредитним договором зобов`язань, а має наслідком настання ризиків у нового кредитора у випадку виконання боржником своїх обов`язків на користь попереднього кредитора. В даному випадку жодних доказів сплати заборгованості за вказаним кредитним договором новим кредиторам після відступлення права вимоги відповідачка суду не надала. Факт відступлення права вимоги підтверджується наданими суду договорами з додатками, які недійсними не визнані.

Щодо доводів відповідачки про несправедливість розміру нарахованих процентів, то судом встановлено, що нарахування процентів здійснювалось первісним кредитором АТ «Мега Банк» згідно з умовами кредитного договору, а саме, в період з 22.03.2019 до 21.03.2023 (в межах визначеного в договорі строку кредитування) згідно з п.2.4 за ставкою 10% річних на суму заборгованості, з 22.03.2023 до 03.09.2024 (момент відступлення АТ «Мега Банк» права вимоги ТОВ «ФК «Мустанг») згідно з п.2.11 за ставкою 0,1%річних на суму простроченої заборгованості, що є правомірним.

Поданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором відповідачка не спростувала.

Крім того, право Банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту передбачено Законом України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року №1734-VІІІ. Жодних обставин, які б вказували на несправедливість та нікчемність відповідно умови, відповідачкою не зазначено і судом не встановлено.

Суд враховує, що, підписавши кредитний договір, відповідачка підтвердила, що ознайомилася з ним, повністю розуміє всі умови, їх зміст та суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, а також, що до моменту укладання договору отримала всю необхідну інформацію щодо умов кредитування.

До того ж, з виписки по банківському рахунку вбачається і це не оспорюється відповідачкою, що вона до певного періоду здійснювала платежі на виконання добровільно узятих зобов`язань за кредитним договором, що розцінюється як вчинення конклюдентних дій щодо визнання факту укладення кредитного договору, його умов та боргу.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачка також послалась на пропуск позивачем загального строку позовної давності, встановленого ст.257 ЦК України.

Разом з тим, суд виходить з того, що за загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1,5 ст.261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.1,3 ст.266 ЦК України).

В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30.03.2020 (набув чинності з 02.04.2020) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Загальновідомими обставинами і такими, що не підлягають доведенню в силу положень ст.82 ЦПК України, є дія в Україні з 12.03.2020 по 30.06.2023 карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, у зв`язку з чим 3-річний строк позовної давності за грошовими вимогами, обов`язок сплати яких настав з 02.04.2017, є продовженим на строк дії карантину.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 (набув чинності з 17.03.2022) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено п.19 (з подальшими змінами), відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025

№4434-IX (набрав чинності 04.0.2025) п.19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України було виключено і перебіг строку позовної давності фактично відновлено.

Оцінивши фактичні обставини справи та враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, суд вважає, що з цим позовом позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності, підстав для відмови в позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності за заявою відповідачки суд не знаходить.

Таким чином, неналежне виконання відповідачкою ОСОБА_1 як боржником добровільно узятих на себе зобов`язань за кредитним договором №12-713-855-2-19-Г від 22.03.2019 є порушенням прав кредитора, які підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає позовні вимоги ТОВ «ФК Єврокредит» законнимита обґрунтованими, у зв`язку з чим стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за кредитним договором №12-713-855-2-19-Г від 22.03.2019 в загальному розмірі 53895,43грн.

На підставі вищевикладеного, позов слід задовольнити повністю.

Згідно з ст.141 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, суд зазначає, що згідно з ч.1-6 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, здійснення позивачем ТОВ «ФК Єврокредит» витрат на правничу допомогу в цій справі підтверджується копіями договору про надання правничої допомоги №1/07 від 01.07.2025, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Альянс ДЛС», актом приймання-передачі послуг з правничої допомоги №12091907 від 05.01.2026, які суд вважає належними та допустимими доказами.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному позивачем розмірі 11200,00грн., що згідно з актом приймання-передачу послуг складається з вартості послуг за проведення юридичного та фінансового аналізу 1200,00грн, складання та подання до суду позовної зави 10000,00грн.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази, суд частково погоджується з доводами відповідачки та, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації спірних правовідносин - стягнення кредитної заборгованості, усталеність законодавства та судової справи в цій категорії справ, обсяг фактично наданих адвокатом послуг (аналіз кредитної справи та складання позовної заяви), виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим цей розмір необхідно зменшити до 3000,00грн, стягнувши вказану суму з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК Єврокредит» відповідно до ст.137,141 ЦПК України.

Керуючись ст.3,6,11,15,16,207,257,261,266,525-530,610,611,625-629,638,640,1048-1050,1054,1055,1056-1 ЦК України, ст.2,4,5,12,13,76-82,89,137,141,259,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит» задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Єврокредит», ЄДРПОУ 40932411, місце знаходження: м.Дніпро, пров.Ушинського, б.1 оф.105, заборгованість за кредитним договором №12-713-855-2-19-Г від 22.03.2019 в загальному розмірі 53895,43грн, витрати по сплаті судового збору в сумі 2662,40грн, витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00грн, усього 59557,83грн (п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят сім гривень 83 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.07.2026.

Суддя Н.А. Мурашова