Рішення № 138281868, 16.07.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 381/2835/25

Провадження № 2/369/4510/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16.07.2026 рокуКиєво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді- Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У травні 2025 року позивач звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що АТ «Сенс Банк» є правонаступником АТ «Альфа-Банк». 21.12.2020 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено угоду надання споживчого кредиту №501284797. За цим договором АТ «Альфа-Банк» зобов`язався надати кредит, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами. АТ «Альфа-Банк» належним чином виконав свій обов`язок щодо надання позичальнику кредиту. Відповідач, в свою чергу, зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок утворилась заборгованість у розмірі 45552,99 грн. Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість, досудову вимогу банку щодо виконання договірних зобов`язань залишила без реагування. Тому АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із даним позовом.

Просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 501284797 у розмірі 45552,99 грн., а саме: за кредитом 16893,69 грн., по відсоткам-11291,14 грн., по комісії-17368,16 грн. та суму сплаченого судового збору.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27.05.2025 справу передано до Києво-Святошинського районного суду Київської області за підсудністю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.06.2025 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

30.07.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Не погоджуючись з позовними вимогами, відповідач зазначила, що кредитним договором № 501284797 від 21.12.2020 передбачено надання кредиту у сумі 19 943,91 грн, тоді як позивач просить стягнути 45 552,99 грн, що, на її думку, свідчить про необґрунтованість заявленого розміру заборгованості.

Крім того, відповідач вказує, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є лише одностороннім арифметичним розрахунком банку, не підтверджений належними та допустимими доказами, а тому не може бути достатньою підставою для стягнення заявлених сум.

Також відповідач зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості, яка виникла до 26 травня 2022 року, не підлягають задоволенню у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Посилаючись на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, відповідач вказує, що військова агресія рф проти України є форс-мажорною обставиною, а тому відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання внаслідок дії таких обставин, звільняється від відповідальності за його порушення.

Крім цього, відповідач, посилаючись на положення статті 625 ЦК України, зазначає, що позичальник звільняється від відповідальності за порушення грошового зобов`язання, зокрема від сплати неустойки.

Також відповідач посилається на положення Закону України «Про захист прав споживачів», вважаючи, що вимога банку про стягнення заборгованості за комісіями є безпідставною.

З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16.09.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів.

У відповідності до ч.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складання повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно й об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України» зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права або інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

У рішенні у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є право на доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на судовий захист з огляду на принцип верховенства права.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі статтею 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Принцип змагальності покладає на кожну сторону обов`язок доведення тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною будь-яку обставину лише з тієї підстави, що про неї стверджує сторона. Така обставина вважається доведеною тоді, коли надані докази є більш вірогідними, ніж докази на її спростування.

Судом встановлено, що 21.12.2020 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Сенс Банк», та ОСОБА_1 укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501284797.

Відповідно до умов договору відповідачу надано кредит у сумі 19 943,91 грн.

Факт укладення кредитного договору відповідачем не заперечувався. На підтвердження виконання своїх зобов`язань позивачем надано меморіальний ордер, який підтверджує перерахування відповідачу кредитних коштів у сумі 19 943,91 грн. Вказаний доказ відповідає вимогам належності та допустимості, а тому суд приходить до висновку, що позивач належними доказами підтвердив факт надання відповідачу кредитних коштів.

Крім того, відповідач не заперечувала факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, а її заперечення стосувалися виключно розміру заявленої до стягнення заборгованості, правомірності нарахування комісії та застосування строків позовної давності.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 07.03.2025 заборгованість відповідача становить 45 552,99 грн, з яких: заборгованість за кредитом 16 893,69 грн, заборгованість за процентами 11 291,14 грн, заборгованість за комісією 17 368,16 грн.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному чи кількох документах та підписаний сторонами.

За змістом статей 626, 628, 638 Цивільного кодексу України договір є домовленістю сторін, а його зміст становлять умови, погоджені сторонами, та умови, обов`язковість яких передбачена законом.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статей 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти у розмірі й порядку, визначених договором.

Оскільки матеріалами справи підтверджено факт надання відповідачу кредитних коштів, а належних та допустимих доказів їх повернення у повному обсязі відповідачем не надано, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами є обґрунтованими.

Оцінюючи доводи відповідача щодо необґрунтованості розрахунку заборгованості, суд зазначає, що сама лише незгода із розрахунком не свідчить про його неправильність. Відповідач не надала доказів погашення заборгованості, власного розрахунку або інших належних доказів, які б спростовували наданий позивачем розрахунок.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності суд зазначає таке.

Позивач звернувся до суду 26.05.2025.Разом з тим, Законом України № 2120-ІХ від 15.03.2022 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.

Оскільки воєнний стан введений Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 та на момент звернення позивача до суду тривав, підстав для висновку про пропуск позивачем строку позовної давності суд не вбачає.

Посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 щодо наявності форс-мажорних обставин суд відхиляє, оскільки сам по собі факт запровадження воєнного стану не звільняє боржника від виконання основного грошового зобов`язання. Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, однак не припиняють самого обов`язку щодо повернення отриманих кредитних коштів та сплати процентів. При цьому відповідачем не надано належних доказів існування причинно-наслідкового зв`язку між дією таких обставин та неможливістю виконання саме спірного грошового зобов`язання.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією, суд приходить до наступних висновків.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

В кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Враховуючи, що позикодавцем без належних на те правових підстав нарахована комісія за обслуговування кредитної заборгованості, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства «Сенс Банк» підлягають частковому задоволенню. З відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 501284797 від 21.12.2020 у загальному розмірі 28 184,83 грн, з яких: 16 893,69 грн.-заборгованість за тілом кредиту та 11 291,14 грн.- заборгованість за процентами за користування кредитом. У задоволенні позовних вимог про стягнення комісії у розмірі 17 368,16 грн слід відмовити.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, з урахуванням часткового задоволення позову, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 498,80 грн.

Керуючись ст. ст.509,525,526,530,536,1050,1054 ЦК України, ст.ст.10,12,81,141,265,268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором № 501284797 від 21.12.2020 у загальному розмірі 28 184,83 грн. (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят чотири гривні 83 коп.), з яких: 16 893,69 грн.(шістнадцять тисяч вісімсот дев`яносто три гривні 69 коп.) -заборгованість за тілом кредиту та 11 291,14 грн. (одинадцять тисяч двісті дев`яносто одна гривня 14 коп.)- заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» судовий збір у розмірі 1 498,80 грн.(одна тисяча чотириста дев`яносто вісім гривень вісімдесят коп. )

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 100, код ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач: ОСОБА_1 , НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 16 липня 2026 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ