Рішення № 138267462, 16.07.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/5274/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючої судді Постигач О. Б.

за участю секретаря судового засідання Шостак К. Р.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

встановив:

позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7303677 від 03.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП з накладенням на останнього адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 340,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі від 03.06.2026 року серії ЕНА № 7303677 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 340,00 грн. Позивач не погоджується з оскаржуваною постановою, вважає її безпідставною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що реєстрація транспортного засобу ввезеного за кордону відбулася 10 травня 2024 року, а після проведення реєстраційних дій у територіальному сервісному центрі № 4643 позивач отримав відповідний технічний паспорт серії НОМЕР_1 та номерні знаки. Отже, встановлені на автомобілі пристрої освітлення та світлової сигналізації відповідають тим, які були встановлені на ньому як в момент реєстрації транспортного засобу, так і в момент керування позивачем транспортним засобом. Вказує, що під час розгляду справи працівник поліції не перевірив доводи позивача, не з`ясував усіх обставин справи та не надав належної оцінки поданим поясненням, унаслідок чого прийняв необґрунтовану постанову. Також позивач зазначає про те, що його транспортний засіб зупинили без законних на те підстав, оскільки під приводом зупинки транспортного засобу поліцейськими було повідомлено про нібито порушення комендантської години, що, на думку позивача, є безпідставним. Таким чином, на переконання позивача, постанова є незаконною у зв`язку з чим останній просить суд позовні вимоги задовольнити та скасувати таку.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 24.06.2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено проводити в порядку ст. 286 КАС України, встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

02 липня 2026 року від представника Департаменту патрульної поліції Хрущ Т. І. через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. Відзив мотивовано тим, що сторона відповідачазаперечує проти позову та вважає постанову законною та обґрунтованою. Зазначає, що факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 121 КУпАП підтверджується відеозаписами з нагрудного відеореєстратора інспектора та службового транспортного засобу, а також відеозаписами з нагрудних камер працівників поліції. Зазначає, що працівникам патрульної поліції було дотримано процедури підготовки та розгляду справи по факту вчиненого правопорушення, з`ясовано всі необхідні обставини та вирішено питання для початку розгляду справи. Зокрема, інспектором зафіксовано факт руху позивача на транспортному засобі у комендантську годину та виявлено, крім того, порушення вимог ПДР, а тому працівник поліції, як посадова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та дотримання вимог комендантської години, зобов`язаний був відреагувати на даний факт, що і було зроблено шляхом зупинки позивача на підставі п. п. 3 і 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» та з`ясувати дані обставини. Звертає увагу суду на те, що позивач не надав суду жодних доказів того, що автомобіль за своєю конструкцією на час проходження ним сертифікації мав покажчики поворотів червоного кольору, у зв`язку з чим не піддавався переобладнанню після проведення сертифікації та реєстрації транспортного засобу, тобто за період з 10 травня 2024 року по 03 червня 2026 року. Просить позовну заяву залишити без задоволення а розгляд справи проводити без участі відповідача.

В судовому засіданні позивач позов підтримав, надав пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві та просив таку задовольнити у повному обсязі.

Відповідач Департамент патрульної поліції був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак явку свого представника не забезпечив, а у поданому відзиві на позовну заяву просив розглянути справу за його відсутності.

В силу вимог ч. 3 ст. 268 КАС України та з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.10.2024 року у справі № 990/147/23, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а тому суд постановив проводити судовий розгляд справи за відсутності належним чином повідомленого учасника справи.

Суд, заслухавши думку учасників справи, з`ясувавши доводи на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, установив такі фактичні обставини справи, та відповідні до них правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Із змісту ст. 5 КАС України вбачається, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, 03.06.2026 року Інспектором 2 взводу 2 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області лейтенантом поліції Возним Р. Б. винесено постанову серії ЕНА № 7303677 про накладення на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адміністративного стягнення у виді штрафу розмірі 340,00 грн.

Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 , 03.06.2026 року близько 00 год. 45 хв. на вул. Левицького, 53 у м. Львові, керував транспортним засобом, який переобладнаний з порушенням вимог ДСТУ 3649:2010, а саме змінено колір зовнішнього світлового приладу, покажчика повороту з жовтого на червоний,чим порушив вимоги п. п. 31.4., 31.4.3.а., ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП. Вказаною постановою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. /а.с. 7/.

Статтею 7 КУпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Положеннями ст. 222 КУпАП України встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про порушення Правил дорожнього руху.

Згідно п. 11 ч. 1 ст. 23, п.1 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до п. 4 розділу I Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395 (далі Інструкція № 1395), у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, відтак інспектор діяв в межах наданих йому повноважень.

Згідно із ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Порядок дорожнього руху на території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі ПДР України). Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Пунктами 1.3., 1.9. ПДР України, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно з п. 31.1 ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Відповідно до п. 31.4.3 «а» ПДР України забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності, зокрема, коли кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу.

При цьому, обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Згідно пп. «а» п. 9.1 ПДР попереджувальними сигналами, зокрема є сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою.

Статтею 1 ДСТУ 3649:2010 Національний стандарт України «Колісні транспортні засоби», «Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання», затвердженими наказом Держспоживстандарту України від 28.12.2010 № 630, закріплено, що цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (надалі - КТЗ), в тому числі і на КТЗ категорії М, до яких відносяться самохідні КТЗ (автомобілі або автомобільні транспортні засоби), що мають не менше ніж чотири колеса і призначені для перевезення пасажирів (легкові автомобілі, мікроавтобуси, автобуси, тролейбуси).

У відповідності до п. 6.1.5 ДСТУ 3649:2010 кількість, колір та наявність приладу зовнішнього світлового на КТЗ визначають відповідно до таблиці 1, зокрема: колір покажчику повороту передній, бічний, задній має бути - «Автожовтий»

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

При цьому, безумовною підставою первісної державної реєстрації імпортованих транспортних засоби є отримання сертифікату відповідності транспортного засобу вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та правил технічної експлуатації.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 32 Закону України «Про дорожній рух» переобладнання транспортних засобів, тобто зміна типу або марки (моделі), призначення чи параметрів конструкції транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, шляхом установки кабіни, кузова чи їх деталей, спеціального обладнання і номерних агрегатів, не передбачених нормативно-технічною документацією на даний транспортний засіб, повинно відповідати правилам, нормативам і стандартам України. Переобладнання, що призвело до зміни облікових даних механічного транспортного засобу, повинно бути відображено у його реєстраційних документах.

Відтак, транспортні засоби повинні мати зовнішні світлові прилади, які повинні відповідати вимогам конструкції транспортного засобу, а у разі переобладання - вказані зміни повинні бути відображені у реєстраційних документах.

Окремо суд зазначає про те, що відповідно до Віденської Конвенції про дорожній рух укладеної у Відні 08.11.1968 року, можливість використання задніх покажчиків повороту червоного кольору передбачена виключно у разі імплементації відповідних норм до законодавства держави реєстрації автомобіля. Разом з цим, як вже було встановлено законодавство України не допускає використання задніх покажчиків повороту червоного кольору, відтак, такі положення Конвенції, в даному випадку, не можуть застосовуватись.

Частиною 1 ст. 121 КУпАП передбачено відповідальність, зокрема, за керування водієм транспортним засобом, що переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З оскаржуваної постанови вбачається, що відносно позивача 03.06.2026 року винесено спірну постанову, якою притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП за те, що у транспортному засобі задні покажчики поворотів червоного кольору, що не відповідає вимогам ДСТУ 3649:2010.

Статтею ст. 251 КУпАП визначено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

У відповідності до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зі змісту ч. 1 ст. 73 КАС України слідує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Разом з тим, виходячи із закріпленого в ч. 4 ст. 129 Конституції України принципу змагальності і рівності сторін у судочинстві, обов`язок доказування законності застосування адміністративного стягнення при розгляді скарги громадянина в суді покладається на орган (посадову особу), яким винесено оскаржувану постанову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 Розділу І «Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису» затвердженої наказам МВС №1026 від 18.12.2018 року, ця Інструкція регулює застосування органами, підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції автоматичної фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, доступ до відеозаписів працівників поліції та інших осіб, порядок зберігання, видачу та приймання технічних приладів і технічних засобів, а також зберігання, видалення та використання інформації, отриманої з цих приладів.

Відповідно до пп. 6 п. 3 Розділу І вищезазначеної Інструкції, портативний відеореєстратор це пристрій, призначений для запису, зберігання та відтворення відеоінформації, технічні характеристики та особливості конструкції якого дають змогу закріпити його на форменому одязі поліцейського.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати такі превентивні заходи, зокрема, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

При цьому, суд звертає увагу на приписи ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», якими відзначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

Як встановлено з наявних матеріалів справи, доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення є відеозаписи, долучені відповідачем до відзиву на позовну заяву, на яких міститься відео з відеореєстратора службового транспортного засобу 7595.

Так, оглянувши відеозапис події, що мала місце 03.06.2026 року, суд відзначає, що останнім зафіксований факт здійснення керування позивачем транспортним засобом марки «Tesla Model 3», д.н.з. НОМЕР_2 , який обладнаний задніми світловими покажчиками поворотів червоного кольору. При цьому, у розмові з працівниками поліції вказана обставина позивачем не заперечувалась, а працівником поліції повідомлено позивачу про те, що покажчики повороту не відповідають державним стандартам, оскільки такі мають бути жовті, а не червоні.

Щодо посилань позивача на те, що автомобіль пройшов процедуру державної реєстрації транспортного засобу, а відтак у даному випадку відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 121 КУпАП, суд зазначає, що факт реєстрації транспортного засобу свідчить про те, що на момент проходження сертифікації зовнішні світлові прилади транспортного засобу марки «Tesla Model 3», д.н.з. НОМЕР_2 , в тому числі, покажчики поворотів, відповідали вимогам чинних в Україні нормативних документів, а саме ДСТУ 3649:2010, проте позивачем не надано доказів, що автомобіль не піддавався переобладнанню після проведення такої сертифікації.

Разом з тим, на переконання позивача, він не допустив порушення п. 31.4.3.а. ПДР, оскільки всі освітлювальні прилади знаходяться у стані, які передбачено стандартами та встановлені заводом - виробником, автомобіль перебуває у заводській комплектації, пройшов сертифікацію в Україні та державну експертизу в сервісному центрі МВС з подальшим проведенням відповідної державної реєстрації.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зауважує, що відповідальність за порушення вимог пункту 31.4 «а» ПДР настає за керування таким транспортним засобом з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху, а тому наявність сертифіката відповідності не спростовує факту вчиненого порушення щодо користування позивачем автомобілем із попереджувальними сигналами червоного кольору, що не відповідає вимогам ДСТУ 3649:2010.

Позивачем до матеріалів справи надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 , як доказ відповідності транспортного засобу на момент його реєстрації обов`язковим вимогам правил та нормативів. Проте факт вчинення позивачем правопорушення було зафіксовано 03.06.2026 року, тобто пізніше ніж реєстрація транспортного засобу в Україні.

Водночас, із вказаного свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу неможливо встановити, що на момент проходження сертифікації світлові пристрої транспортного засобу марки «Tesla Model 3», д.н.з. НОМЕР_2 , в тому числі, покажчики поворотів, відповідали вимогам чинних нормативних документів, зокрема, п. 6.1.5 ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби». Інших доказів позивачем не надано.

Отже, на відеозаписі, наданому відповідачем до відзиву, зафіксовано факт вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення, а також процедуру оформлення матеріалів правопорушення та розгляду справи інспектором. Тому вказані відеозаписи визнаються судом належними доказами по справі.

Натомість, позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувались викладені в позовній заяві обставини, а надані відеозаписи ним не спростовано.

Щодо доводів позивача про незаконність зупинки його транспортного засобу суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупинити транспортний засіб у разі, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває на час розгляду даної справи.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, запроваджувати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень), а також встановлювати спеціальний режим світлового та інших видів маскування.

Відповідно до Наказу Львівської обласної військової адміністрації від 19.10.2022 року № 225/22 «Про внесення змін до наказу начальника обласної військової адміністрації від 25.02.2022 № 1/22 «Про запровадження комендантської години на території Львівської області» на території Львівської області з 00 години 00 хвилин до 05 години 00 хвилин запроваджено комендантську годину (заборону перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадський місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень).

Таким чином, суд відхиляє такі доводи позивача, оскільки на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 КУпАП, дії працівників поліції, зокрема зупинка транспортного засобу, відповідали вимогам закону.

Щодо доводів позивача про ненадання йому доказів вчинення адміністративного правопорушення суд зазначає, що вони спростовуються матеріалами справи. Так, із відеозапису clip-8, камера № 471096 (часові відмітки 01:21:24, 01:21:51, 01:22:28), вбачається, що працівником поліції позивачу було надано можливість ознайомитися з відеозаписом із відеореєстратора, на якому зафіксовано обставини вчинення правопорушення. Отже, доводи позивача в цій частині є безпідставними та спростовуються дослідженими судом доказами.

Суд зазначає, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України покладено на відповідача, отже саме він зобов`язаний довести правомірність складання постанови про притягнення позивача до відповідальності, зокрема, шляхом доведення належними та допустимими доказами порушення позивачем ПДР України.

Водночас суд зазначає, що відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

У відповідності до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у п. 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 року, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у п. 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

До такого ж висновку прийшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.02.2020 року у справі № 751/5437/17.

Водночас, у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 760/2846/17 викладено позицію про те, що хоч КАС України і покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень на відповідача, однак це не може розумітися таким чином, що позивач взагалі звільнений від обов`язку доказування своїх вимог.

Аналогічна правова позиція підтримана у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 року у справі № 520/2261/19.

Слід також враховувати висновки Верховного Суду, згідно з якими правильним є висновок, що вказаними відеозаписами підтверджуються обставини викладені у оскаржуваній постанові та спростовуються доводи позивача щодо недопущення порушень Правил дорожнього руху, а окремі дефекти рішення контролюючого органу не повинні сприйматися як безумовні підстави для висновку щодо протиправності спірного рішення і, як наслідок, про його скасування. Якщо спірне рішення прийнято контролюючим органом у межах своєї компетенції та з його змісту можна чітко встановити зміст цього рішення (зокрема, порушення законодавства, за які застосовуються відповідні санкції, та розмір останніх), таке рішення може бути визнане правомірним навіть у разі, коли не дотримано окремих елементів форми спірного рішення. Вказані позивачем недоліки оформлення оскаржуваної постанови не можуть бути самостійною підставою для визнання протиправним такого рішення за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог Правил дорожнього руху, оскільки при розгляді спорів перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою.

Аналогічний за своєю суттю і змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.05.2018 року у справі № 753/4366/17, від 11.09.2018 року у справі № 826/11623/16, від 14.08.2018 року у справі № 826/15341/15.

Згідно з п. 57 рішення Європейського суду з прав людини в справі «OHalloran and Francis v. the United Kingdom» будь-хто, хто вирішив володіти чи керувати автомобілем, знав, що таким чином він піддає себе режиму регулювання, котрий застосовується, оскільки визнавалося, що володіння і користування автомобілем може потенційно завдати серйозної шкоди. Можна вважати, що ті, хто вирішив володіти та керувати автомобілями, погодилися на певну відповідальність та обов`язки.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Оцінюючи вищеописані зібрані та досліджені докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об`єктивному взаємозв`язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності процесуальними нормами, відтак суд вважає, що при ухваленні оскаржуваної позивачем постанови про притягнення його до відповідальності факт вчинення особою інкримінованого адміністративного правопорушення був доведений поза розумним сумнівом належними та допустимими доказами.

Відтак, суд дійшов висновку, що доводи позивача є безпідставними та такими, що не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, а також спростовуються матеріалами справи.

Позивачем не доведено порушення відповідачем будь-яких правових норм щодо розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, не встановлено невикористання відповідачем передбачених законом засобів доказування, обов`язковість використання яких була б встановлена законом. В той же час, сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для сумніву, що відповідач діяв неправомірно.

З огляду вищевказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки оскаржувана постанова винесена уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення та застосувати адміністративне стягнення за вищевказане правопорушення, доказів, які мали спростувати факт наявності адміністративного правопорушення та обставин, що виключають адміністративну відповідальність позивачем у межах розгляду даної справи надано не було і судом таких обставин не встановлено. Отже, виходячи з наведеного, суд вважає, що указаний адміністративний позов слід залишити без задоволення, а постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7303677 від 03.06.2026 року без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ст. 132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За змістом вимог ст. 139 КАС України у випадку залишення позову без задоволення, витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 121, 247, 251, 252, 287-293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції Департаменту патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач-1: Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19.

Відповідач-2: Департамент патрульної поліції, код ЄДРПОУ: 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя: Постигач О. Б.