Рішення № 138264885, 16.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року № 640/11746/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки, на думку позивача, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не є боржником у виконавчому провадженні, а боржником має бути банк, який виводиться з ринку та перебуває у процедурі ліквідації. Позивач вважає, що державний виконавець під час винесення оскаржуваної постанови порушив вимоги статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки мав повернути виконавчий документ без прийняття до виконання у зв`язку з прийняттям Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а також у зв`язку з прийняттям Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.09.2022 відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 провадження у справі було зупинено до закінчення виконавчого провадження з вилучення доказів для дослідження судом.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ постановлено ліквідувати Окружний адміністративний суд міста Києва. Крім того, установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.06.2024 прийнято справу №640/11746/22 до провадження судді Діски А.Б., поновлено провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №65505066.

Ухвалу суду відповідач отримав, проте вимоги суду не були виконані.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.09.2024 повторно витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №65505066.

На виконання вимог ухвали суду відповідач надіслав матеріали виконавчого провадження.

Водночас, відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судом було встановлено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №480/5330/20, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року, зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Паламарчука В.В. включити дані про рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 , до переліку рахунків, за якими вкладник ОСОБА_1 має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором від 08.04.2016 року № 980-019-000218679, тип договору "Суперкапітал" (Інвестиційний) (з виплатою процентів щомісячно), на суму 20156,29 грн.

Указаним рішенням зобов`язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" Паламарчука В.В. включити дані про рахунок № НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , до переліку рахунків, за якими вкладник ОСОБА_1 , як правонаступник померлого ОСОБА_2 має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ "Банк Михайлівський" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором від 08.04.2016 року № 980-019-000218353, тип договору "Суперкапітал" (Інвестиційний) (з виплатою процентів щомісячно), на суму 20.156,29 грн.

13.04.2021 Сумським окружним адміністративним судом було видано виконавчий лист по справі 480/5330/20.

Шевченківським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21.05.2021 відкрито виконавче провадження № 65505066 з виконання вказаного виконавчого листа.

Разом із цим, державним виконавцем 21.05.2021 винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в межах виконавчого провадження №65505066, якою визначено для боржника, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», розмір мінімальних витрат виконавчого провадження 300,00 грн.

На підставі статей 3, 4, 5, 24, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» 30.06.2022 відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69312697 з примусового виконання вказаної постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697 протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та складовою права на справедливий суд.

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів посадових осіб, які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів посадових осіб сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Частина перша статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до статті 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; авансового внеску стягувача; стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Відповідно до розділу VI Інструкції фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження».

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження, крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини, та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору, крім випадків, коли виконавчий збір не стягується; стягнення основної винагороди приватного виконавця, крім випадків, коли основна винагорода не стягується; стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу.

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають виготовлення постанов та супровідних листів до них, зокрема папір, копіювання, друк документів, канцтовари, а також пересилання постанов, зокрема конверти, знаки поштової оплати або послуги поштового зв`язку.

Державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.

Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Звернувшись до суду з цією позовною заявою, позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки у виконавчому документі та Автоматизованій системі виконавчого провадження, на переконання позивача, неналежно визначено боржника, а саме як уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тоді як боржником має бути банк, що перебуває у процедурі ліквідації.

Суд з такими доводами позивача не погоджується, оскільки згідно статті 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність", під банком розуміється юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги, відомості про яку внесені до Державного реєстру банків.

Пунктом 17 частини 1 статті 2 Закону України "Про гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що уповноваженою особою Фонду є працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином, виходячи з положень профільного законодавства, "уповноважена особа" в певних випадках діє по суті від імені держави (Фонду), в інших випадках, що стосується діяльності банку під час ліквідації, як посадова особа банку, його представник.

Отже, "банк" та "уповноважена особа Фонду" є різними суб`єктами правовідносин в системі гарантування вкладів фізичних осіб, з огляду на що ототожнення вказаних понять не допускається, а вказані особи не можуть ототожнюватись в межах виконавчого провадження як уособлення однієї особи, як одна особа.

Висновки суду узгоджується з практикою Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 06.09.2022 у справі № 640/24341/21.

Суд зазначає, що боржником за рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі № 480/5330/20, на виконання якого відкрито ВП №65505066, є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Банк Михайлівський».

Як убачається з матеріалів справи, постановою від 21.05.2021 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у межах виконавчого провадження №65505066 визначено для боржника, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 300,00 грн.

Та, саме з примусового виконання цієї постанови державним виконавцем 30.06.2022 винесено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження №69312697.

Суд звертає увагу, що у виконавчому провадженні №69312697 визначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а не ПАТ «Банк Михайлівський» як юридичну особу.

Також суд звертає увагу позивача, що державним виконавцем 28.06.2022 було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 65505066 з виконання виконавчого листа № 480/5330/20, виданого 13.04.2021 за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку у зв`язку з фактичним виконання рішення суду у повному обсязі.

Тобто, суд зазначає, що в межах основного виконавчого провадження № 65505066 позивач не заперечував та погодився з тим, що боржником за виконавчим листом є саме Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку та виконав рішення Сумського окружного адміністративного суду.

У той же час, вважаючи, що оскаржувана постанова не стосується позивача, жодних доказів звернення до суду із відповідною заявою про заміну сторони виконавчого провадження позивачем до матеріалів справи не подано, як і не надано доказів звернення в порядку статті 379 КАС України до суду в якості заінтересованої особи позивачем.

Таким чином, посилання представника позивача на те, що боржником у виконавчому провадженні №69312697 має бути ПАТ «Банк Михайлівський» є необґрунтованими та не приймаються судом до уваги.

А вказане вище свідчить про відсутність підстав для визнання протиправною та скасування спірної постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697.

Щодо доводів позивача про те, що державний виконавець мав повернути виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника або Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якій делеговано повноваження ліквідатора банку.

Разом з тим, сам факт прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а також факт прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації такого банку не є безумовною підставою для повернення будь-якого виконавчого документа, в якому згадується ПАТ «Банк Михайлівський» або уповноважена особа Фонду.

З аналізу пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що ці положення застосовуються у разі, коли боржником за виконавчим документом є саме банк-боржник, тобто юридична особа, щодо якої прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію, тимчасову адміністрацію або ліквідаційну процедуру.

Отже, предметом виконання в оскаржуваному виконавчому провадженні є постанова державного виконавця про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та підлягає примусовому виконанню.

Якщо виконавчий документ визначає боржником саме уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не банк як юридичну особу, то положення пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» не можуть застосовуватись лише з підстав того, що відповідний банк перебуває у процедурі ліквідації.

При цьому позивачем не доведено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження №69312697, не відповідав вимогам Закону України «Про виконавче провадження» або що державний виконавець мав передбачений законом обов`язок повернути його без прийняття до виконання.

Суд враховує, що підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, визначені частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», є спеціальними та підлягають застосуванню лише за наявності чітко визначених законом умов. Розширене тлумачення цих підстав, зокрема поширення поняття «банк-боржник» на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, суперечило б змісту статей 2, 4, 15, 26 Закону України «Про виконавче провадження» та положенням Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Твердження позивача про те, що у постанові або в Автоматизованій системі виконавчого провадження зазначено код ЄДРПОУ ПАТ «Банк Михайлівський», не є самостійною та достатньою підставою для висновку про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження. Вирішальним для застосування пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» є саме те, хто визначений боржником за виконавчим документом і на кого покладено обов`язок щодо виконання відповідного рішення.

Згідно виконавчого листа боржником є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладників фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», а не ПАТ «Банк Михайлівський» як банк-боржник у розумінні пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 03.06.2020 у справі №826/17170/16, відповідно до якого банк та уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є різними суб`єктами правовідносин у системі гарантування вкладів фізичних осіб, а тому положення Закону України «Про виконавче провадження», які пов`язують закінчення або неможливість здійснення виконавчого провадження з ліквідацією банку-боржника, не поширюються на випадки, коли боржником у виконавчому провадженні є уповноважена особа Фонду, а не банк.

За таких обставин суд відхиляє доводи позивача про те, що державний виконавець був зобов`язаний повернути виконавчий документ без прийняття до виконання на підставі пунктів 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд також зазначає, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697 винесена з примусового виконання постанови державного виконавця про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, тобто виконавчого документа, який прямо передбачений пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження».

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження. Отже, за відсутності визначених законом підстав для повернення виконавчого документа державний виконавець був зобов`язаний відкрити виконавче провадження.

Позивачем не наведено інших належних та достатніх доводів, які б свідчили про невідповідність оскаржуваної постанови вимогам Закону України «Про виконавче провадження», а матеріали справи таких обставин не підтверджують.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин фактів, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень не звільняє позивача від необхідності довести ті обставини, з якими він пов`язує порушення своїх прав та наявність підстав для задоволення позову.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено наявність у державного виконавця виконавчого документа, який підлягає примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», а також відсутність передбачених пунктами 4, 11 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для його повернення без прийняття до виконання, оскільки боржником у спірному виконавчому провадженні є не банк-боржник, а уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Згідно з пунктом 41 висновку №11 2008 Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Разом з тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суд справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Оцінюючи встановлені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції м. Київ про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697 прийнята на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Таким чином, підстави для визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження від 30.06.2022 №69312697 відсутні, а позовні вимоги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» з ринку є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позовних вимог питання щодо розподілу судових витрат у даній справі щодо судового збору не вирішується.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань безпосереднього виведення публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» з ринку до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Діска А.Б.