Рішення № 138264578, 16.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" липня 2026 р. справа № 300/4364/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах яких діє Атаманюк Володимир Михайлович до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 81279796 від 16.06.2026,

ВСТАНОВИВ:

Атаманюк Володимир Михайлович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, треті особи ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 81279796 від 16.06.2026.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення вимог пункту 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", в силу того, що позивачем оскаржується в судовому порядку постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.03.2026 за №R400705, не повернув виконавчий документ стягувану, а відкрив за ним виконавче провадження. Як наслідок, представник позивача вказує на протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку шляхом подання заяви про залучення до участі у справі третіх осіб із відповідним обґрунтуванням їх залучення, вказанням на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі та яким чином рішення у справі може вплинути на їх права, свободи, інтереси або обов`язки.

01.07.2026 представник позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунув та, згідно поданої заяви про усунення недоліків від 01.07.2026, зазначив мотиви залучення до участі у справі третіх осіб та просив суд відкрити провадження у справі № 300/4364/26.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.07.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи та призначено судовий розгляд на 16.07.2026 о 10:00 год.

08.07.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що ним дотримано порядок винесення постанови про відкриття провадження. Просив суд розглянути дану справу без участі представника.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 відмовлено в задоволенні заяви представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду від 10.07.2026.

Представники сторін в судове засідання не прибули, хоча про час, дату та місце розгляду справи повідомлені завчасно та належним чином.

Враховуючи наявність в матеріалах справи достатньої кількості доказів, необхідних для вирішення справи по суті, а неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи в суді першої інстанції, суд визнав можливим розглянути дану адміністративну справу на підставі наявних у ній доказів в порядку письмового провадження на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 287 КАС України, дослідивши і оцінивши докази, судом встановлено таке.

Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.03.2026 за №R400705 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17 000 грн (а.с.8).

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач оскаржив її до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області, що підтверджується ухвалою від 20.03.2026 (а.с.12).

Водночас, 16.06.2026 державним виконавцем Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №8127979 з виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.03.2026 за №R400705 про стягнення 34 000 гривень штрафу з ОСОБА_1 (а.с.10).

Вважаючи таку постанову протиправною, представник позивача звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII ( далі - Закон №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

В силу вимог п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Згідно з ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VIII Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною другою статті 12 Закону № 1404-VIII передбачено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови

Статтею 289 КУпАП встановлено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Відповідно до ч. 4 ст. 299 КУпАП постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.

Згідно до ч. 2 ст. 303-3 КУпАП, у разі несплати штрафу особою, яка вчинила правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, протягом 30 днів з дня набрання законної сили постановою про накладення адміністративного стягнення така постанова підлягає примусовому виконанню.

Разом з тим відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII обов`язковою підставою для закінчення виконавчого провадження є скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Суд звертає увагу сторін на те, що законом не передбачено обов`язку державного виконавця вчиняти будь-які дії щодо перевірки факту набрання виконавчим документом законної сили, якщо відповідні відомості наведені у самому виконавчому документі.

З наявної в матеріалах справи копії начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.03.2026 за №R400705, судом встановлено, що остання містить запис про дату набрання законної сили, а також строк пред`явлення до виконання (а.с.8).

Відтак, станом на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону № 1404-VIII, у тому числі в частині зазначення дати набрання ним законної сили, державний виконавець не мав правових підстав для повернення зазначеного виконавчого документа без прийняття його до виконання та, в силу вимог закону, був зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 14.04.2025 у справі № 591/4324/24 дійшов висновку, що органи державної виконавчої служби в силу приписів Закону № 1404-VIII не наділені повноваженнями перевіряти факт оскарження відповідної постанови (виконавчого документа) у судовому порядку. Отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 815/6844/17 та від 27 березня 2019 року у справі № 826/15117/17.

Водночас законом врегульовано порядок вчинення державним виконавцем дій та прийняття ним рішень у разі встановлення після відкриття виконавчого провадження факту втрати чинності відповідним виконавчим документом або його скасування.

Таким чином, у разі виникнення передбачених законом підстав, позивач не позбавлений права звернутися до відповідача із відповідною заявою.

Суд зазначає, що правомірність дій державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження підлягає оцінці виходячи з обставин, які існували на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, та що наявність самого факту судового оскарження постанови про накладення штрафу по справі про адміністративне правопорушення, не свідчить про протиправність постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічний правовий підхід викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі №320/15981/23, у якій зазначено, що оцінка того, чи мав державний виконавець підстави для відкриття виконавчого провадження, здійснюється з огляду на обставини, які існували на день винесення відповідної постанови. Верховний Суд також вказав, що державний виконавець не наділений повноваженнями перевіряти факт оскарження виконавчого документа в судовому порядку на момент його пред`явлення до примусового виконання, а за умови відповідності виконавчого документа вимогам Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов`язаний відкрити виконавче провадження.

Посилання представника позивача на положення пункту 1 частини 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", на думку суду, не є обґрунтованими, позаяк зазначена норма вказує на набрання законної сили саме рішенням на підставі, якого видано виконавчий документ. В даному ж випадку рішення про накладення штрафу на позивача є одночасно і виконавчим документом.

З огляду на встановлені у цій справі обставини суд дійшов висновку, що станом на 16.06.2026 у державного виконавця були відсутні визначені законом підстави для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, а тому відкриття виконавчого провадження здійснено в межах наданих законом повноважень.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Коломийського відділу державної виконавчої служби у Коломийському районі Івано-Франківської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 38367905, вул. Шевченка, 23, м. Коломия, Коломийський район, Івано-Франківська область, 78203) про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 81279796 від 16.06.2026 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів, з дня складення судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Матуляк Я.П.