Рішення № 138264005, 21.05.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року Справа № 160/34514/25 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Савченка А.В.

при секретарі судового засідання Коростильові П.О.,

за участю:

представник позивача Благодір Р.В.

представник відповідача - Циганок Є.О.

розглянувши у судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» (50053, м. Кривий Ріг, вул. Мусорського 15 ЄДРПОУ 31366355) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) про скасування податкового повідомлення-рішення,

установив:

Позивач 03 грудня 2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «В3» від 12.08.2025р. №0464210714, відповідно до якого ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» відмовлено у наданні бюджетного відшкодування за травень 2025 року на суму 9 127 509,26 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що податкове повідомлення-рішення є незаконними та протиправними, оскільки такі рішення були прийняті на підставі помилкових, необґрунтованих та незаконних висновків акта перевірки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 р. відкрито провадження в цій справі.

23 грудня 2025 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області по справі № 160/34514/25 надало відзив на позовну заяву, вважає, що податкове повідомлення-рішення винесене правомірно. Також у відзиві зазначено, що позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ через застосування санкцій до осіб, які є його кінцевими бенефіціарними власниками або мають вирішальний вплив на діяльність товариства. Відповідач вважає доводи позивача необґрунтованими, такими, що суперечать законодавству, і просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

26 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" по справі № 160/34514/25 надало відповідь на відзив, в якому позивач підтримав позовні вимоги та просить задовольнити у повному обсязі.

31 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" по справі № 160/34514/25 надало заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

20 січня 2026 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області по справі № 160/34514/25 надало додаткові пояснення у справі.

Дослідивши матеріали справи та докази, проаналізувавши зміст норм матеріального, що регулюють спірні правовідносини, суд виходить із такого.

Суд встановив, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області відповідно до п.191.1 ст.191, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82, п.п.69.2 п.69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України та на підстав наказу від 08.07.2025 № 4423-п та від 16.07.2025 № 4577-п проведена документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» (код ЄДРПОУ 31366355), (далі по тексту ТОВ «ДОНПРОМТРАНС») щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за травень 2025 року від`ємного значення з ПДВ у сумі 1 542 047 913грн., у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету у сумі 1 444 698 119грн., з урахуванням періодів формування від`ємного значення та поданих уточнюючих розрахунків.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» податковий орган зробив висновок про порушення пункту 200.41 статті 200 ПК України, внаслідок чого Позивачу було відмовлено у відшкодуванні податку на додану вартість з бюджету на рахунок платника у банку у сумі 9 127 509,26 грн та складено акт від 23.07.2025 №3236/04-36-07-14-04/31366355.

На підставі Акта №3236 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.08.2025р. №0464210714 про відсутність права на отримання бюджетного відшкодування за період травень 2025 року на суму 9 127 509,26 грн.

ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» звернулось до ДПС України зі скаргою на податкове повідомлення-рішення від 12.08.2025р. №0464210714.

Рішенням ДПС України від 02.09.2025 №25486/6/99-00-06-01-03-06 продовжено строк розгляду скарги до 23.10.2025 (включно).

Рішенням ДПС України від 14.10.2025 №29690/6/99-00-06-01-03-06 про результати розгляду скарги податкове повідомлення рішення від 12.08.2025р. №0464210714 залишено без змін, а скарга без задоволення.

Вирішуючи правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 200.4-1. статті 200 ПК України передбачено, що платники податку, щодо яких (та/або щодо засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників яких) у порядку, встановленому Законом України "Про санкції", прийняті рішення про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), протягом строку застосування таких санкцій не мають права на отримання бюджетного відшкодування суми від`ємного значення.

Отже, для цілей застосування пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України визначальним є встановлення обставин, які свідчать про застосування санкцій щодо однієї з таких осіб: самого платника податку; засновників (учасників) платника податку (позивача); кінцевих бенефіціарних власників платника податку (позивача).

Відповідно до підпункту 14.1.241-1. пункту 14.1. статті 14 ПК України термін "кінцевий бенефіціарний власник" вживається у значенні, наведеному в Законі України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Пунктом 30 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (Закон № 361) визначають, що:

кінцевий бенефіціарний власник - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив (контроль) на діяльність клієнта та/або фізичну особу, від імені якої проводиться фінансова операція;

кінцевим бенефіціарним власником є: для юридичних осіб - будь-яка фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність юридичної особи (в тому числі через ланцюг контролю/володіння); для трастів, утворених відповідно до законодавства країни їх утворення, - засновник, довірчий власник, захисник (за наявності), вигодоодержувач (вигодонабувач) або група вигодоодержувачів (вигодонабувачів), а також будь-яка інша фізична особа, яка здійснює вирішальний вплив на діяльність трасту (в тому числі через ланцюг контролю/володіння); для інших подібних правових утворень - особа, яка має статус, еквівалентний або аналогічний особам, зазначеним для трастів.

Ознакою здійснення прямого вирішального впливу на діяльність є безпосереднє володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи.

Ознаками здійснення непрямого вирішального впливу на діяльність є принаймні володіння фізичною особою часткою у розмірі не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу або прав голосу юридичної особи через пов`язаних фізичних чи юридичних осіб, трасти або інші подібні правові утворення, чи здійснення вирішального впливу шляхом реалізації права контролю, володіння, користування або розпорядження всіма активами чи їх часткою, права отримання доходів від діяльності юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування органів управління, а також вчинення правочинів, які дають можливість визначати основні умови господарської діяльності юридичної особи, або діяльності трасту або іншого подібного правового утворення, приймати обов`язкові до виконання рішення, що мають вирішальний вплив на діяльність юридичної особи, трасту або іншого подібного правового утворення, незалежно від формального володіння.

При цьому кінцевим бенефіціарним власником не може бути особа, яка має формальне право на 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі, але є комерційним агентом, номінальним власником або номінальним утримувачем, або лише посередником щодо такого права.

Аналогічну правову позицію займає Верховний Суд у постанові від 14 березня 2023 року у справі № 640/12206/19.

Як встановив суд, контролюючий орган не встановив обставин, які свідчать про застосування санкцій щодо однієї з таких осіб: самого платника податку - ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»; засновників (учасників) платника податку (ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»); кінцевих бенефіціарних власників платника податку (ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»).

До того ж, у п.3.3. акта документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» від 20.05.2025 № 2293/04-36- 07-14-04/31366355 зазначено таке: відповідно до відкритих джерел інформації, не встановлено застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) у порядку, встановленому Законом України «Про санкції» №1644-VII від 14 серпня 2014 року та відповідно до п.п. 1, 2 Додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 8 жовтня 2024 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" ", введеного в дію Указом Президента України від 8 жовтня 2024 року № 698/2024 до засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників ТОВ "ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО".

Більш того, суд не бере до доводи контролюючого органу про застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ» та ПРАТ «ІНГЗК», в розрізі спірних правовідносин, оскільки у розумінні пункту 200.4-1. статті 200 ПК України, ані ПАТ «ЗАПОРІЖСТАЛЬ», ані ПРАТ «ІНГЗК», не є засновником (учасником) платника податку (ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО») та/або кінцевим бенефіціарним власником платника податку (ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО»).

Оскільки для цілей застосування пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України визначальним є встановлення обставин, які свідчать про застосування санкцій щодо однієї з таких осіб: самого платника податку; засновників (учасників) платника податку (позивача); кінцевих бенефіціарних власників платника податку (позивача), при цьому не встановлено застосування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до засновників (учасників), кінцевих бенефіціарних власників або самого ТОВ "ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО", підстав для застосування положень застосування пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України немає.

Вказане свідчить про безпідставність та необґрунтованість висновків контролюючого органу щодо застосування приписів пункту 200.4-1. статті 200 ПК України до ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО».

ГУ ДПС у Дніпропетровській області посилається в Акті №3236 на ознаки удаваного правочину, які, згідно Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), вчиняються приховуючи іншу юридичну дію отримання бюджетного відшкодування для спрямування його на рахунки підсанкційних підприємств.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до положень статті 202 ЦК України під правочином розуміються дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, що суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Тлумачення змісту статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків.

У постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16 зроблено правовий висновок, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц.

Згідно з правовим висновком, що міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 357/3132/15-ц для визнання угоди удаваною позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників.

Положеннями п.п 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України встановлено право контролюючого органу звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

В межах цієї справи не встановлено, що податковий орган реалізував своє право на звернення до суду з питань визнання правочинів за участю ТОВ «ДОНПРОМТРАНС» удаваними.

Таким чином, суд доходить висновку, що податковий орган не має право самостійно визнавати правочини удаваними. Застосування податкових наслідків може відбуватися лише наявності фіктивних правочинів, тобто правочинів недійсність яких може бути встановлена тільки судом.

Окремо, суд акцентує увагу на тому, що податковий орган під час проведення перевірки не встановив та не довів обставин щодо того, який правочин було приховано для визнання його удаваним. в Акті №3236 контролюючий орган роблячи припущення про наявність удаваних правочинів укладених між ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» ПРАТ «ІНГЗК» та ПАТ «Запоріжсталь», взагалі не наводить другого «прихованого» правочину, що суперечить змісту норм ЦК України та висновкам Верховного Суду.

Таким чином, суд доходить висновку, що застосування контролюючим органом пункту 200.4-1 статті 200 Податкового кодексу України до ТОВ «ДОНБАСЬКЕ ПРОМИСЛОВО-ТРАНСПОРТНЕ ПІДПРИЄМСТВО» є необґрунтованим та безпідставним.

Суд зазначає, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Як свідчать матеріали справи, при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 24224,00 грн, а тому вказану суму належить стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст. 72-74, 77, 139, 241-246, 250, 255, 260-262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області форми «В3» від 12.08.2025р. №0464210714.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17-а, м.Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ 44118658) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбаське промислово-транспортне підприємство» (50053, м. Кривий Ріг, вул. Мусорського 15 ЄДРПОУ 31366355) судовий збір у розмірі 24224,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

Повний текст складено 16.07.2026 р.

Суддя А.В. Савченко