Рішення № 138263765, 16.07.2026, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14637/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Мачульського В.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» до Львівської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» (далі ТзОВ «ЛУНТІК») звернулося з позовом до Львівської митниці (далі митниця, митний орган, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 19.11.2025 №UA209000/2025/700145/2.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою митного оформлення імпортованого товару, декларант ТзОВ «ЛУНТІК» подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209180094736U3 від 18.11.2025 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом, характеристикою та технічним станом, зазначеними у графі 31 митної декларації (митну вартість визначено за резервним (6) методом визначення митної вартості на рівні 634288,20 грн (13000, 00 євро - за курсом НБУ станом на день подання митної декларації (1 євро = 48,79140000 грн). Вказана вартість заявлена декларантом з врахуванням інформації із висновку авто-товарознавчого дослідження від 18.11.2025 № 131 /25.

Однак, 19.11.2025 Львівською митницею прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700145/2, а також відмолено у митному оформленні товару згідно із карткою відмови №UA209180/2025/001665.

Позивач вказане рішення та картку відмови вважає протиправними та необгрунтованими, оскільки надані декларантом документи є достатніми для визначення митної вартості товару та в повній мірі підтверджують заявлену декларантом митну вартість товару.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів 19.11.2025 №UA209000/2025/700145/2.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України).

У відзиві на позов представник відповідача заперечує проти його задоволення з підстав правомірності оскаржуваного рішення. Зазначає, що відповідно до вимог статей 51, 52, 53, 54, 57, 58 та 64 МК України митна вартість товарів визначається декларантом на підставі об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню, а обов`язок доведення заявленої митної вартості покладається саме на декларанта. Крім того, зазначає, що під час здійснення митного контролю правильності визначення митної вартості товарів за поданими митними деклараціями митним органом встановлено відсутність належних відомостей та документів, які підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, а також невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості вимогам глави 9 МК України.

Львівською митницею прийнято рішення №UA209000/2025/700145/2 від 19.11.2025 про коригування митної вартості товарів.

Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №25UA205050039088U3 від 08.10.2025, де митна вартість товару визнана митним органом на рівні 18500,00 EUR. У зв`язку із однотипними умовами поставки та специфічним товаром коригування по таких критеріях не здійснювалося.

З наведених підстав відповідач вважає, що оскаржувані рішення про коригування митної вартості товарів є законним та обґрунтованим.

Ухвалою суду від 24.12.2026 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи із викликом (повідомленням) сторін у судове засідання.

У поданій до суду відповіді на відзив представник позивача не погоджується з доводами представника відповідача та зазначає, що всі документи, подані до митного оформлення, відповідають вимогам статей 52, 53 МК України та є достатніми для підтвердження митної вартості товару.

06.03.2026 представником позивача подано заяву, у якій просить суд стягнути з відповідача в користь позивача понесені судові витрати, саме: судовий збір у розмірі 3028,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 11500,00 грн та витрати пов`язані із залученням перекладача в розмірі 2950,00 грн.

У запереченні на клопотання (заяву) від 16.03.2026 представник відповідача просила зменшити суму витрат понесених на професійну правничу допомогу та відмовити в стягненні судових витрат на залучення перекладача.

06.04.2026 представником відповідача подані додаткові пояснення, в яких просить у задоволенні позову відмовити, з підстав викладених у відзиві.

13.04.2026 представником позивача подані додаткові пояснення, в яких просить позов задовільнити, з підстав викладених у позовній заяві.

У зв`язку з відрахуванням з 04.06.2026 судді Валюха В.М. зі штату Волинського окружного адміністративного суду на підставі наказу голови суду від 19.05.2026 №02-07/7/26 та на виконання розпорядження керівника апарату суду від 25.05.2026 №01-87/444/26 проведено повторний автоматизований розподіл справи №140/8059/25.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 головуючим суддею для розгляду адміністративної справи №140/8059/25 було визначено суддю Мачульського В.В.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 дану справу прийнято до провадження.

Інших заяв по суті справи від сторін на адресу суду не надходило, сторони скористались своїм правом щодо подачі заяв по суті справи.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

12.09.2025 між позивачем Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» (покупець) та підприємством L&F MAX s. r. o. (продавець) укладено зовнішньоекономічний договір (контракт) №2 (далі Контракт).

У відповідності до пунктів 2.1., 2.2. Контракту продавець зобов`язується передати у власність покупця транспортні, плаваючі, моторні засоби; будівельну, сільськогосподарську техніку спеціального призначення та іншу техніку в асортименті згідно інвойсів, що є невід`ємною частиною даного договору, а покупець прийняти та сплатити за нього обумовлену грошову суму.

Згідно із пунктами 3.1, 3.2, 3.3., 3.4. Контракту, ціна кожного окремого товару визначається в інвойсі. Валюта платежів Євро або Долар вказано в інвойсах. Передача товару у власність покупця здійснюється протягом терміну дії договору на умовах DAP Рівне, Дубно, Луцьк, Ковель, Ужгород, Мукачево, Львів, Стрий, Городок, Житомир, Долина згідно правил Інкотермс в редакції 2020 року. Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів по факту отримання товару. Термін доставки становить 180 днів з дати виставлення рахунка на оплату. Страхування товару не здійснюється.

На виконання вимог контракту згідно інвойсу (рахунку-фактури) від 14.11.2025 №2025183, покупець придбав у продавця товар автомобіль Renault Master, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вартістю 9800,00 Євро.

З метою митного оформлення імпортованого товару, декларант ТзОВ «ЛУНТІК» подав до Львівської митниці електронну митну декларацію, якій присвоєно номер №25UA209180094736U3 від 18.11.2025 відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар: «Автомобіль вантажний, що використовувався, марка RENAULT, модель MASTER; календарний рік виготовлення 2023; модельний рік виготовлення 2023; дата першої реєстрації 06.07.2023; ідентифікаційний № VF1VB000470175330; тип двигуна дизельний; робочий об`єм циліндрів - 2299 см.куб; потужність двигуна 120 кВт; тип кузова: вантажний пластиковий фургон обладнаний гідробортом, номер двигуна невизначений, колісна формула 4х2; загальна кількість місць, включаючи водія 3, вантажопідйомність: 801 кг, маса в разі повного навантаження 3500 кг, технічний стан: порушені функціональні можливості двигуна, а саме повна його несправність, відсутні складові частини, патрубки, елементи електропроводки; деформації капоту та передньої лівої арки, тріщини переднього бампера, пошкодження лівого дзеркала; тріщини лобового скла, передньої фари». Митну вартість визначено за резервним (6) методом на рівні 634288,20 грн (13000,00 Євро за курсом НБУ станом на день подання митної декларації).

На підтвердження заявленої митної вартості товару та обраного основного методу її обчислення декларантом до МД були подані такі документи: інвойс (рахунок-фактуру) від 14.11.2025 №2025183; декларацію про походження товару від 14.11.2025 №2025183; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 17.102025 № 0744802738; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 18.11.2025 №131/25; зовнішньоекономічний договір (контракт) від 12.09.2025 №2;посередницьку фактуру № 0381 від 03.11.2025 та платіжний документ, який підтверджує оплату за вказаною фактурою №б/н від 05.11.2025; фото; копію митної декларації країни відправлення від 18.11.2025 № 25PL4010100015X8B0.

Відповідно до частини другої статті 53 МК України декларанту виставлена вимога про надання додаткових документів, на підставі яких митна вартість буде визнана, а саме: - рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); - якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару за наявності; - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; - транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення товару; - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; - копію митної декларації країни відправлення.

Декларантом додатково не надано відомостей, які підтверджують заявлений рівень митної вартості.

В подальшому Львівська митниця прийняла рішення про коригування митної вартості товарів від 19.11.2025 №UA209000/2025/700145/2 та сформувала картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209180/2025/001665.

У графі 33 оскаржуваного рішення від 19.11.2025 №UA209000/2025/700145/2 зазначено, що відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МК України здійснено контроль наявності в поданих декларантом документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари. В рамках реалізації положень ч. 6 статті 54, за результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митний орган відмовляє у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю у зв`язку із невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ (п. 3 ч. 6 ст. 54).

Декларантом заявлено митну вартість самостійно за другорядним методом (резервним методом, ст.64 МКУ). У декларації митної вартості ним не обґрунтовано незастосування основного методу. У гр. 8 ДМВ митної декларації від 18.11.2025 №25UA209180094736U3 міститься посилання на Висновок авто товарознавчого дослідження №131/25 від 18.11.2025 як на джерело інформації для визначення митної вартості із застосуванням 6 (резервного) методу. Проаналізувавши детально дане експертне дослідження, виявлено, що як джерела (Додатки №1-3) вказано неправдиву інформацію щодо цін транспортних засобів, оскільки на сайті mobile.de оголошення ктз, які використані як джерела, є за вищими цінами ніж взяті експертом. Таким чином, даний Висновок авто-товарознавчого дослідження не відповідає положенням наказу Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №142/5/2092 «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів».

Митна вартість, визначена декларантом за резервним методом (ст. 64 МКУ), не може бути визнана відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 54 МКУ у зв`язку із невідповідністю обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 МКУ (порушено послідовність застосування методів, визначену ч. 3 ст. 57 МКУ). Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 26 (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III.

Джерелом інформації для коригування митної вартості товару слугувала МД №25UA205050039088U3 від 08.10.2025, де митна вартість товару визнана митним органом на рівні 18500,00 EUR. У зв`язку із специфічним товаром коригування по таких критеріях нездійснювалось.».

В подальшому Львівською митницею було відмовлено у митному оформленні задекларованого товару, у зв`язку з чим оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UA209180/2025/001665

Товар випущено у вільний обіг з наданням гарантій, передбачених ч.7 ст. 55 МК України, про що свідчить МД №25UA209180095221U0 від 19.11.2025.

ТзОВ «ЛУНТІК», не погоджуючись із рішенням про коригування митної вартості товару, звернувся до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Приписами ст. 49 МК України унормовано, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

За змістом ч. 1, 2 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Відповідно до ч. 2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Положеннями ст. 53 МК України закріплений перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості.

У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, які підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст. 53 МК України).

Згідно з ч. 2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст. 53 МК України унормовано, що обов`язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За правилами ч. 2 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 54 МК України митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Заразом у розумінні наведених нормативних приписів сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з положеннями ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 МК України за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

За правилами ч. 1, 2 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі неправильно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (ч. 2 ст. 54 МК України).

Крім того, ч. 1 ст. 58 МК України встановлено умови, за яких застосовується метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Ч. 2 цієї норми визначено умови, за яких такий метод не застосовується, а саме: метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, в силу правового регулювання ч. 4 і 5 ст.58 МК України, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Порядок визначення митної вартості за резервним методом регламентований положеннями ст. 64 МК України.

За змістом ст. 64 МК України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях. Митна вартість імпортних товарів не визначається згідно із положеннями цієї статті на підставі: 1) ціни товарів українського походження на внутрішньому ринку України; 2) системи, яка передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей; 3) ціни товарів на внутрішньому ринку країни-експортера; 4) вартості виробництва, іншої, ніж обчислена вартість, визначена для ідентичних або подібних (аналогічних) товарів відповідно до положень статті 63 цього Кодексу; 5) ціни товарів, що поставляються з країни-експортера до третіх країн; 6) мінімальної митної вартості; 7) довільної чи фіктивної вартості.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що обов`язок доведення заявленої митної вартості товару покладається на декларанта. Водночас митний орган у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи.

При цьому митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та вказати документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись у достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

З метою усунення розбіжностей у документах, усунення сумнівів щодо підробки документів або з`ясування відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, які виявились відсутніми, закон надає право митному органу витребувати від декларанта інші додаткові документи, визначені в ч. 2 ст. 53 МК України.

Частиною 4 ст. 54 МК України передбачено обов`язок митного органу письмово надавати інформацію декларанту про причини, за яких заявлена ним митна вартість не може бути визначена.

Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях (постанови від 12.03.2019 у справі №826/2313/16, від 27.03.2020 у справі №540/2605/18, від 25.11.2020 у справі №1.380.2019.001657, від 15.04.2021 у справі №804/14964/15, від 02.05.2024 у справі №520/22458/23) акцентував на тому, що обов`язок довести задекларовану митну вартість товару лежить на декларанті. Декларант при митному оформленні імпортованого товару зобов`язаний надати документи за переліком, визначеним ч. 2 ст.53 МК України. Митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. Сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.

Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.

Водночас повноваження контролюючого органу витребовувати додаткові документи стосується тільки тих документів, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання декларантом витребуваних контролюючим органом документів може бути підставою для коригування митної вартості у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Неподання декларантом документів, зазначених у ч. 2-4 ст. 53 МК України, не тягне для нього безумовних негативних правових наслідків. Неподання таких документів може тягнути за собою відмову в митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише в тому разі, коли у митниці будуть обґрунтовані підстави вважати, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість.

Так, судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені статтею 53 МК України документи щодо МД№25UA209180094736U3 від 18.11.2025 (наведені вище по тексту рішення), зокрема: інвойс (рахунок-фактуру) від 14.11.2025 №2025183; декларацію про походження товару від 14.11.2025 №2025183; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 17.102025 № 0744802738; висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 18.11.2025 №131/25; зовнішньоекономічний договір (контракт) від 12.09.2025 №2;посередницьку фактуру № 0381 від 03.11.2025 та платіжний документ, який підтверджує оплату за вказаною фактурою №б/н від 05.11.2025; фото; копію митної декларації країни відправлення від 18.11.2025 № 25PL4010100015X8B0.

Здійснюючи митний контроль правильності визначення декларантом митної вартості товару, заявленого до митного оформлення, митним органом виявлено розбіжності у поданих документах щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, а саме: декларантом заявлено митну вартість самостійно за другорядним методом (резервним методом, ст.64 МКУ). У декларації митної вартості ним не обґрунтовано незастосування основного методу.

В рішенні про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700145/2 від 19.11.2025 відповідач вказав: «У гр. 8 ДМВ митної декларації від 18.11.2025 №25UA209180094736U3 міститься посилання на висновок авто-товарознавчого дослідження №131/25 від 18.11.2025 як на джерело інформації для визначення митної вартості із застосуванням 6 (резервного) методу. Проаналізувавши детально дане експертне дослідження, виявлено, що як джерела (Додатки №1-3) вказано неправдиву інформацію щодо цін транспортних засобів, оскільки на сайті mobile.de оголошення ктз, які використані як джерела, є за вищими цінами ніж взяті експертом. Таким чином, даний Висновок авто-товарознавчого дослідження не відповідає положенням наказу Міністерства юстиції України від 24.11.2003 №142/5/2092 «Про затвердження Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів».

Судом встановлено, що як до митного оформлення, так і до суду позивач надав передбачені ст. 53 МК України документи, які підтверджують задекларовану митну вартість товару. При цьому відсутні підстави ставити під сумнів заявлену декларантом митну вартість спірних товарів, оскільки така вартість підтверджується поданими до митного оформлення документами, у яких відсутні ознаки підробки або розбіжності щодо вартості товару, та документи містять достатньо відомостей щодо ціни товару.

У спірному рішенні відсутнє належне обґрунтування того, що виявлені митним органом розбіжності у поданих декларантом документах впливають на митну вартість товарів, та суд вважає, що розбіжності, про які зазначено у рішенні про коригування митної вартості товару, не можуть впливати на митну вартість товару та не могли слугувати правовою підставою для витребування відповідачем додаткових документів у декларанта.

Стосовно зауваження митного органу в оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/700145/2 від 19.11.2025 щодо використання декларантом недопустимого джерела інформації при визначенні митної вартості товару за резервним методом.

Суд зазначає, що у МД декларант посилається виключно на висновок експерта від 18.11.2025 №131/25. Посилання на інтернет-ресурс mobile.de у зазначеній графі відсутнє, що спростовує відповідні доводи митного органу.

Зі змісту висновку авто-транспортного дослідження від 18.11.2025 №131/25 вбачається, що при визначенні вартості транспортного засобу експерт використовував відкриті ринкові джерела інформації, зокрема mobile.de, які застосовувалися не як безпосереднє числове значення митної вартості, а як орієнтир ринкового рівня цін із подальшим коригуванням з урахуванням року випуску, технічного стану та інших індивідуальних характеристик оцінюваного транспортного засобу.

Експертні дослідження виконані судовим експертом Панасюком Віктором Степановичем, який має відповідну вищу технічну освіту, кваліфікацію експерта-авто-товарознавця, свідоцтво №1694 від 22.08.2014. Кваліфікація експерта повністю відповідає вимогам чинних нормативних і методичних документів та дає право здійснювати оцінку вартості колісних транспортних засобів із використанням порівняльної ринкової інформації.

При цьому у висновках експерта застосовано чинні нормативно-правові акти та методичні документи, зокрема Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національний стандарт №1 «Загальні засади оцінки майна», Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, які передбачають можливість використання ринкового підходу та аналізу порівняльних пропозицій.

Суд також звертає увагу, що у разі незгоди з висновками експертних досліджень митний орган наділений передбаченими законом повноваженнями для їх перевірки, зокрема шляхом залучення експертів відповідно до ст. 327 МК України або ініціювання рецензування експертних висновків у порядку, визначеному Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». Втім, матеріали справи не містять доказів реалізації митним органом таких повноважень.

Додатково суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 64 МК України при застосуванні резервного методу митна вартість товарів повинна визначатися на підставі реальної, обґрунтованої та достовірної цінової інформації щодо конкретного товару, опис якого містить відомості, що дають змогу його однозначно ідентифікувати, зокрема комерційну назву, відомості про виробника, технічні характеристики, матеріал, рік випуску, стан тощо. При цьому митна вартість не може визначатися на підставі довільних, фіктивних, усереднених, індикативних чи інших цін, які не мають безпосереднього зв`язку з оцінюваним товаром.

Судом установлено, що у даному випадку експертним висновком визначено вартість саме конкретного транспортного засобу, поданого до митного оформлення, із зазначенням VIN-номера, моделі, року випуску, технічних характеристик, стану та комплектації. Таким чином, вимога щодо безпосереднього зв`язку використаної цінової інформації з оцінюваним товаром дотримана в повному обсязі.

Використання експертом порівняльних ринкових пропозицій щодо технічно та функціонально споріднених моделей транспортних засобів є елементом ринкового підходу до оцінки та не суперечить положенням статті 64 МК України. Такі пропозиції не застосовувалися як пряме числове значення митної вартості оцінюваних транспортних засобів, а використовувалися виключно як допоміжні ринкові орієнтири з подальшим коригуванням з урахуванням фактичних технічних параметрів, року випуску та стану кожного конкретного колісного транспортного засобу. Такий підхід узгоджується з вимогами Угоди про застосування статті VII ГАТТ, яка допускає використання найближчого еквівалента дійсної вартості у разі відсутності ідентичних або подібних товарів.

У спірних правовідносинах митний орган, не навівши доказів недостовірності задекларованої митної вартості чи неналежності поданих експертних висновків, фактично застосував завищені альтернативні значення митної вартості. Такі дії суперечать ч. 3 ст. 64 МК України, відповідно до якої митна вартість не може визначатися за системою, що передбачає прийняття для митних цілей вищої з двох альтернативних вартостей.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України митний орган має право витребувати додаткові документи у декларанта лише у разі наявності чітко визначених законом підстав, а саме: якщо подані документи містять розбіжності, мають ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Разом з тим, виставлені митним органом вимоги про надання додаткових документів не містили конкретизації щодо наявних розбіжностей у поданих документах, не зазначали ознак їх підробки та не визначали, які саме числові значення митної вартості є непідтвердженими і якими документами вони повинні бути підтверджені. Митним органом також не було наведено жодних зауважень до змісту або достовірності поданих експертних висновків.

Такий підхід не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №260/10051/23 (адміністративне провадження №К/990/26819/24), згідно з якою митний орган зобов`язаний чітко зазначати обставини, що викликали сумніви, обґрунтовувати причини неможливості їх перевірки на підставі наданих документів та визначати перелік документів, подання яких може усунути такі сумніви.

Крім того, судом встановлено, що значна частина документів, які митний орган повторно витребував у декларанта, вже була подана разом із відповідною митною декларацією. Наведене свідчить про те, що посадові особи митного органу не здійснили належної оцінки та опрацювання наданих документів, безпідставно вимагаючи повторного подання тих самих відомостей.

За таких обставин суд приходить висновку, що дії митного органу щодо витребування додаткових документів та подальшого коригування митної вартості не відповідають вимогам МК України, а подані декларантом документи та експертні висновки є належними та допустимими.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що митний орган не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Митним органом не було надано доказів, які б підтвердили митну вартість товару, визначену відповідачем. Відтак, оскільки відповідач безпідставно відмовив у визнанні заявленої митної вартості товару з огляду на те, що позивач надав передбачені чинним законодавством документи, які підтверджують митну вартість товару, що ввозиться, та дають можливість визначити митну вартість товару, а оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів є необґрунтованим та таким, що не відповідає вказаним вище нормам МК України, тому з наведених вище мотивів та підстав позовні вимоги про визнання протиправним та скасування зазначеного рішення належить задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як слідує з матеріалів справи при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №18 від 25.11.2025.

Отже, на користь ТзОВ «ЛУНТІК» необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 3028,00 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення решти судових витрат (витрат на правничу допомогу в сумі 11500,00 грн та витрат на залучення перекладача в сумі 2950,00 грн) суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги №1-11/25 від 21.11.2025, укладений із адвокатським бюро «Власюка Віталія «Гросмейстер» детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) та розрахунок витрат на професійну правничу допомогу від 05.03.2026, акт приймання-передачі наданих послуг №1, платіжну інструкцію №18 від 27.11.2025.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справ.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу даної справи, суд зазначає, що надання правових консультацій та роз`яснень з питань правомірності винесення оскаржуваного рішення, аналіз матеріалів справи та формування правових позицій є єдиним комплексом дій, що охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду.

При цьому у постанові від 20.06.2023 у справі №280/5922/21 Верховний Суд вказав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву не погодилася із заявленою до стягнення сумою витрат на правничу допомогу. Вказала, що послуги по вивченню і аналізу документів, наданню консультацій узгодження з Клієнтом правової позиції охоплюються загальною діяльністю адвоката та повинні входити до складу послуги підготовка позову або складання процесуальних документів, а отже не можуть бути самостійною складовою витрат на правову допомогу. Крім того, на даний час існує стала судова практика розгляду вказаної категорії справ щодо оскарження рішень про коригування митної вартості товарів, що спрощувало роботу адвоката та не потребувало значних затрат часу для підготовки позовної заяви.

Суд зазначає, що за загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Разом із тим, частина дев`ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14.11.2019 у справі №826/7375/18.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, зокрема, відсутності юридичного супроводу адвоката в суді у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, спірні правовідносини регулюється нормами МК України та великої кількості підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, не передбачають, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування, є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг.

Враховуючи вищенаведене та беручи до уваги час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг та їх обсяг, а також заперечення відповідача, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу в даній справі, до 5 000,00 грн, відтак решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач.

За приписами частин п`ятої - восьмої статті 137 КАС України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, перекладача чи експерта встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. Розмір витрат на оплату робіт (послуг) залученого стороною спеціаліста, перекладача чи експерта має бути співмірним із складністю відповідної роботи (послуг), її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт (надання послуг). У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 160/7049/19, які полягають у такому.

Склад та розмір витрат, пов`язаних із залученням перекладача, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із залученням перекладача, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на залучення перекладача, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, позивач на понесення витрат на послуги з перекладу подав до суду копії договору від 02.12.2025, платіжної інструкції від 05.12.2025 №22, рахунку-фактури від 02.12.2025 №66410. Зі змісту вказаних документів вбачається надання ФОП ОСОБА_1 послуг перекладу документів з англійської мови на українську мову в розмірі 2950,00 грн.

Зважаючи на обсяг послуг, складність роботи (в контексті перекладу тексту, що місить також у значному обсязі числові дані), суд вважає, що підстави для відшкодування позивачу у повному обсязі витрат на залучення перекладача (для перекладу документів у справі) відсутні. Керуючись принципом співмірності цих витрат обсягу виконаної роботи (з урахуванням кількості текстової інформації, перекладеної на українську мову, у документах, що є письмовими доказами у справі та мають значення для вирішення спору), на користь позивача за рахунок відповідача належить стягнути витрати у розмірі 1475,00 грн.

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в загальному розмірі 9503,00 грн (з них: судовий збір в сумі 3028,00 грн, витрати на правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн та витрати на оплату послуг перекладача в розмірі 1475,00 грн).

Керуючись статтями 2, 72-77, 90, 134, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Митного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» (43020, Волинська обл., м. Луцьк, вул. Рівненська, 48, код ЄДРПОУ 45757814) до Львівської митниці (79000, Львівська область, місто Львів, вулиця Костюшка, будинок 1, код ЄДРПОУ ВП 43971343) про визнання протиправним та скасування рішення, задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/700145/2 від 19.11.2025.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛУНТІК» судові витрати в розмірі 9503,00 грн (дев`ять тисяч п`ятсот три гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Суддя В.В. Мачульський