Рішення № 138261751, 13.07.2026, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Черкаси Справа № 925/450/26

Господарський суд Черкаської області у складі судді Зарічанської З.В., за участю секретаря судового засідання Гвоздик А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури, в інтересах держави уповноваженим органом якої виступає

позивач - Черкаська обласна державна адміністрація,

до відповідача - Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

- Міністерства культури України,

- Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації,

про витребування пам`ятки архітектури національного значення з чужого незаконного володіння,

за участю представників сторін:

від прокуратури - Мохонько А.В., заступник начальника відділу Черкаської обласної прокуратури, посвідчення від 18.03.2026 № 084841,

від позивача - участі не брав;

від відповідача - адвокат, Бичок В.І., ордер від 05.05.2026 серія СА № 1111378 (в режимі відеоконференцзв`язку);

від третьої особи (Міністерства культури України) Тимкович О.І., в порядку самопредставництва, витяг з ЄДР (в режимі відеоконференцзв`язку);

від третьої особи (Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації) - участі не брав.

01.04.2026 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява керівника Золотоніської окружної прокуратури, в інтересах держави уповноваженим органом якої виступає позивач - Черкаська обласна державна адміністрація (далі - Черкаська ОДА) з вимогою витребувати з чужого незаконного володіння Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації пам`ятку архітектури національного значення - Петропавлівську церкву, 1808 року побудови, охоронний № 230050, площею 201,2 кв. м, що розташована в складі комплексу нежитлових будівель по вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка Золотоніського району Черкаської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31817255).

Ухвалою від 21.04.2026 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 21.05.2026 о 14:00.

04.05.2026 (вх. №7471/26) за допомогою системи "Електронний суд" Міністерство культури України подало пояснення щодо позову.

04.05.2026 (вх. №7509/26) Міністерством культури України подано такі ж пояснення електронною поштою з накладенням кваліфікованого електронного підпису.

05.05.2026 електронною поштою з накладенням кваліфікованого електронного підпису представник Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка - адвокат Бичок В.І. подав клопотання з вимогою допустити його до участі у даній справі в якості представника та надати доступ в Електронному суді.

Ухвалами від 06.05.2026 суд повернув без розгляду пояснення Міністерства культури України щодо позову Міністерства культури України (вх. №7509/26), подані на електронну пошту суду та клопотання представника Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка адвоката В.І. Бичка.

12.05.2026 відповідач подав відзив на позов.

19.05.2026 прокурор подав заяву, яка за своєю суттю є відповіддю на відзив.

Суд враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 167 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заперечення подається в строк, встановлений судом.

В ухвалі про відкриття провадження у справі суд встановив для відповідача строк - протягом десяти днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.

Згідно з наданою прокурором квитанцією № 7158272 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС, відповідь на відзив з додатками доставлено до електронного кабінету відповідача 19.05.2026

Отже строк для подання заперечення на відповідь на відзив відповідачем сплив, проте відповідач своїм правом не скористався, заперечення на відповідь на відзив суду не надав.

У підготовчому засіданні суд з`ясував питання, необхідні на такій стадії. Прокурор повідомив, що визначився із позовними вимогами, представниця позивача заявила про підтримку позовних вимог прокурора у повному обсязі, проте зазначила, що письмових пояснень подавати наміру не має, відповідач зазначив про відсутність наміру подавати заперечення на відповідь на відзив.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 21.05.2026, суд на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 18.06.2026 о 14:00.

Ухвалою від 16.06.2026 суд, у зв`язку з перебуванням судді Зарічанської З.В. у щорічній відпустці у період 17.06.2026 - 26.06.2026, розгляд справи по суті призначив на 02.07.2026 о 10:00.

30.06.2026 представник відповідача подав клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи з вимогою відкласти судовий розгляд по справі № 925/450/26 у зв`язку із зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні по справі № 695/2519/26, яка відбудеться 02.07.2026 о 09:45 в Золотоніському міськрайонному суду Черкаської області.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 02.07.2026, суд на підставі п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України задовольнив клопотання представника відповідача та відклав розгляд справи по суті до 13.07.2026 о 10:00.

Присутні у судовому засіданні 13.07.2026 прокурор та представниця Міністерства культури України позовні вимоги підтримали та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача присутній в судовому засіданні 13.07.2026 в режимі відеоконференцзв`язку проти задоволення позовних вимог заперечив.

Представники позивача та Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації у судовому засіданні 13.07.2026 участі не брали, про дату та час розгляду справи належно повідомлені, що підтверджується довідками про доставку електронних листів (копій ухвали суду від 02.07.2026) до електронних кабінетів учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Петропавлівська церква с. Мойсівка має статус пам`ятки архітектури національного значення та одночасно є культовою будівлею та належить до державної власності, з якої незаконно вибула. Прокурор зазначає, що Релігійна громада парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка не могла набути право власності на вказану пам`ятку культурної спадщини, а виконавчий комітет Мойсівської сільської ради розпорядився державною власністю без належних повноважень поза волею власника - держави у особі центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

З огляду на те, що органи місцевого самоврядування, в силу Законів України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про охорону культурної спадщини" не наділені жодними повноваженнями щодо розпорядження культовими будівлями та пам`ятками архітектури національного значення, рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради від 17.09.2010 № 54, яким визнано право власності за Релігійною громадою парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка на приміщення Петропавлівської церкви с. Мойсівка, 1808 року побудови, яке є одночасно і культовою спорудою, є незаконним.

У спірних правовідносинах власник пам`ятки архітектури національного значення, що є одночасно культовою спорудою - Петропавлівської церкви с. Мойсівка 1808 року побудови, яким є держава в особі уповноваженого органу Черкаської обласної державної адміністрації не надавав дозволу на вибуття вказаної пам`ятки архітектури у приватну власність. У даному випадку відсутнє волевиявлення власника на вибуття спірного майна. Також відсутнє погодження Міністерства культури України на відчуження пам`ятки архітектури національного значення у колективну власність релігійної організації. Релігійна громада парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка є недобросовісним набувачем, оскільки була обізнана про обмежену оборотоздатність спірного майна та відсутність правових механізмів набуття його у власність через законодавчу заборону на приватизацію пам`яток архітектури національного значення.

Враховуючи наявність рішення органу місцевого самоврядування, яким без законних на те підстав, передано у власність пам`ятку архітектури національного значення - Петропавлівську церкву с. Мойсівка 1808 року побудови що є одночасно і культовою будівлею - церквою, а також з огляду на недобросовісну поведінку відповідача, який на момент оформлення права власності був обізнаний про статус вказаної будівлі, застосуванню в спірних правовідносинах підлягає ст. 387 ЦК України. Спірне майно, на даний час, зареєстровано на праві власності за Релігійною громадою парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка, може використовуватись не за призначенням та бути переданим фізичним чи юридичним особам у власність та користування, проте в силу наведених прокурором вимог законодавства Петропавлівська церква с. Мойсівка 1808 року побудови, не може перебувати в ніякій іншій власності, крім державної. З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом витребування майна, об`єкта культурної спадщини, пам`ятки архітектури національного значення Петропавлівська церква с. Мойсівка, 1808 року побудови, а саме: Церкви площею 201,2 кв.м шляхом її витребування на користь держави згідно вимог ст. 387 ЦК України.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд застосувати позовну давність до позовних вимог та відмовити у позові. Відповідач стверджує, що право власності за Релігійною громадою було відкрито зареєстровано 20.10.2010. Уповноважені органи мали змогу і обов`язок дізнатися про це ще у 2010 році. Враховуючи публічність Державного реєстру та прямі обов`язки Черкаської обласної державної адміністрації і Міністерства культури щодо обліку та контролю за об`єктами культурної спадщини, держава не лише могла, але й повинна була знати про стан свого майна. Відсутність належного контролю з боку держави не є поважною причиною для пропуску строків.

На переконання відповідача цей спір є класичним спором про право власності. Намагання прокурора через 16 років після реєстрації майна за відповідачем ініціювати судовий процес не є "винятковим випадком", а є звичайною спробою виправити багаторічну бездіяльність та недбалість органів державної влади, зокрема Черкаської обласної державної адміністрації та Міністерства культури України. Відповідач вважає, що витребування Храму безоплатно через 16 років після державної реєстрації покладе на Релігійну громаду "індивідуальний та надмірний тягар", зруйнує правову визначеність та становитиме непропорційне втручання у право мирного володіння майном.

Відповідач також зазначає, що прокурором не надано жодного доказу того, що спірна будівля перебуває у сфері управління саме Черкаської обласної державної адміністрації як суб`єкта права власності. Як зазначає сам прокурор у позові, згідно з Положенням про Міністерство культури України, саме останнє погоджує відчуження або передачу пам`яток національного значення. Проте Міністерство культури України залучене прокурором лише як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог.

Оскільки Черкаська обласна державна адміністрація здійснює лише наглядові функції і не є уповноваженим органом управління майном власника в розумінні ст. 387 ЦК України, вона не є тим суб`єктом, чиє цивільне право власності могло бути порушене, що на думку відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову заявленого в інтересах неналежного позивача.

У відповіді на відзив прокурор щодо строку позовної давності зауважив, що про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття пам`ятки архітектури з державної власності позивачу стало відомо після скерування прокуратурою запиту до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 13.05.2025, а тому строк позовної давності у даному випадку не пропущений.

Окремо прокурор зазначає, що свідоцтво про право власності серії САС № 467052 від 20.10.2010 на спірну нежитлову будівлю видане на підставі рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради від 17.09.2010 № 54 "Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна", яким вказану будівлю передано у власність відповідачу, тобто вказаний документ не відноситься до переліку правовстановлювальних документів, визначених діючою на той час Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, а тому слід дійти висновку, що підстави для реєстрації вищевказаного нерухомого майна на праві власності за відповідачем були відсутні.

Прокурор вважає, що у цьому випадку дотримано вимоги пропорційності повернення спірного майна - пам`ятки архітектури національного значення, легітимній меті застосування такого обмеження права на мирне володіння майном, оскільки в силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичних подій пам`ятки культурної спадщини на споруду Петропавлівської церкви 1808 року побудови, відповідач не міг не знати про її віднесення до реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятки архітектури національного значення. Крім того, відповідач є афілійованою з іноземною релігійною організацією (структурним підрозділом Російської православної церкви), діяльність якої в Україні заборонена відповідно до статті 3 Закону України "Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій".

Посилаючись на норми законодавства, прокурор покликається на те, що уповноваженим державою органом, що здійснює управління спірним об`єктом нерухомого майна - будівлі Петропавлівської церкви як пам`ятки архітектури національного значення, є Черкаська обласна державна адміністрація. Невжиття Черкаською ОДА жодних заходів протягом тривалого часу, після того, як їй з листа прокурора стало відомо про порушення інтересів держави, кваліфікується як бездіяльність компетентного органу, що є підставою для звернення прокурора з цим позовом до суду. У вказаних спірних правовідносинах лише прокурор є єдиним суб`єктом, який від імені держави та на захист її інтересів уповноважений вжити заходів, спрямованих до звернення із позовом до суду, з метою припинення тривалої бездіяльності уповноважених суб`єктів, з огляду на що і є у свою чергу виключною підставою для представництва інтересів держави у суді.

У письмових поясненнях Міністерство культури України зазначило, що за результатами перевірки системи електронного документообігу Міністерства культури України звернень щодо погодження відчуження спірної пам`ятки не виявлено. Спірне нерухоме майно до моменту проголошення незалежності України належало до загальнодержавної власності. При цьому, будь-яке відчуження державного майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб визнавалось приватизацією та регулювалось Законом України "Про приватизацію державного майна". Окремо слід звернути увагу на те, що підставою набуття права власності відповідача на спірне майно стало рішення органу місцевого самоврядування. Відомості про передачу з державної у комунальну власність Мойсівській сільській раді пам`ятки національного значення, щодо якої виник спір, відсутні, а відтак у органу місцевого самоврядування не виникло правомочностей власника для розпорядження майном та передачі такого майна наступному набувачу.

Отже пам`ятка, щодо якої виник спір, наразі є загальнодержавною власністю, зміна форми власності, в тому числі набуття права власності на підставі будь-яких рішень органів місцевого самоврядування чи реєстратора, відповідачем за відсутності рішення (волевиявлення) уповноваженого державного органу - Черкаської обласної державної адміністрації, є протиправною.

Заслухавши пояснення прокурора та представників Міністерства культури України та відповідача, дослідивши докази, суд встановив таке.

На території села Мойсівка Золотоніського району (колишнього Драбівського) Черкаської області розташована пам`ятка архітектури національного значення - Петропавлівська церква, яка споруджена у 1808 році та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 (охоронний номер 230050, що підтверджується листом Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської ОДА від 22.05.2025 за № 02/1-05.01-10/376/02/01-05.01/13404 (т. 1, а. с. 97) та листом Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікації України від 22.05.2025 за № 06/113/5124-25. (т. 1, а. с. 105)

Відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих "Про впорядкування обліку збереження та охорони пам`ятників архітектури в області" від 05.06.1973 № 332 будівлю Петропавлівської церкви, 1808 року побудови, що знаходиться в с. Мойсівка Драбівського району включено до переліку пам`ятників архітектури місцевого значення. (т. 1, а. с. 68-76)

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 "Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави", зміст якої є загальнодоступним на офіційному порталі Верховної Ради України (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/442-79-%D0%BF#Text) прийнято пропозицію Держбуду УРСР і Міністерства культури УРСР про доповнення затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 р. N 970 (ЗП УРСР, 1963 р., N 8, ст. 76) списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави та, додано до списку Петропавлівську церкву, 1808 року побудови с. Мойсівка (охоронний номер пам`ятки 1714). Згідно з цією постановою, ця пам`ятка входить до групи пам`яток щодо їх використання "в" - пам`ятки архітектури, які можна використовувати для культурних або господарських цілей і передавати в орендне використання установам та організаціям.

Виконавчий комітет Черкаської обласної Ради народних депутатів 16.10.1979 ухвалив рішення № 521 "Про доповнення списку пам`яток архітектури області, що перебувають під охороною держави", яким відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР від 06.09.79 року № 442 "Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави" зобов`язав виконкоми міських, районних Рад народних депутатів, обласний відділ в справах будівництва та архітектури, обласну організацію Товариства охорони пам`яток історії та культури взяти під охорону пам`ятники архітектури згідно з додатком (п. 1 рішення). (т. 1, а. с. 65)

Згідно з Додатком до вказаного рішення Петропавлівська церква, 1808 року побудови, яка знаходиться в с. Мойсівка, увійшла до списку пам`яток архітектури Черкаської області, що перебувають під охороною держави (охоронний номер пам`ятки 1714) (т. 1, а. с. 66)

Згідно з архівною копією Відомості про культові споруди - пам`ятки архітектури Черкаської області станом на 15.11.1981 Петропавлівська церква, 1808 року побудови була внесена до таких відомостей. (т. 1, а. с. 63-64)

Згідно зі Свідоцтвом про реєстрацію Статуту релігійної громади від 03.10.1991 № 212, виданого Черкаською ОДА, Парафія Петра і Павла Української Православної Церкви на підставі Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 03.10.1991 зареєстрована як релігійна громада. (т. 1, а. с. 118)

Зазначена релігійна організація відповідно до умов Статуту, який зареєстровано у новій редакції рішенням Черкаського облвиконкому від 03.10.1991 № 212 та затверджений розпорядженням Черкаської ОДА від 31.01.2017 № 49 (далі - Статут) має назву "Релігійна громада парафія Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка" та є неприбутковою релігійною організацією, первинним структурним підрозділом Української православної церкви, який безпосередньо входить до складу Черкаської єпархії УПЦ. (п. 1.1. Статуту) (т. 1, а. с. 34-37)

Місцезнаходження парафії: 19512, Черкаська обл., Драбівський р-н., с. Мойсівка. (п. 1.10. Статуту)

Згідно з інформацією, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Релігійна громада парафія Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка зареєстрована як релігійна організація 22.04.1992 з адресою місцезнаходження 19812, Черкаська область, Драбівський район, село Мойсівка.

Прокурором у матеріали справи також надані: Статут Черкаської єпархії Української Православної церкви, який затверджений Митрополитом Київським 14.07.1992 та Статут Управління Черкаської єпархії УПЦ в новій редакції, який затверджений Митрополитом Київським 10.06.2001. (т.1, а. с. 40-47)

17.09.2010 виконавчий комітет Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області ухвалив рішення № 54 "Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" (далі - рішення від 17.09.2010 № 54), яким вирішив оформити право власності на приміщення церкви в селі Мойсівка Драбівського району Черкаської області по вулиці Богдана Хмельницького № 5 за парафією Петра і Павла Української православної церкви, а також видати свідоцтво про право власності та зареєструвати в Драбівському відділку ЧООБТІ. (т. 1, а. с. 92)

20.10.2010 Парафія Петра і Павла Української Православної Церкви звернулась до реєстратора БТІ із заявою про державну реєстрацію прав № 101м, в якій просила видати свідоцтво про право власності на приміщення церкви в с. Мойсівка, по вул. Богдана Хмельницького, 5. (т. 1, а. с. 125)

20.10.2010 на підставі рішення від 17.09.2010 № 54 та заяви Парафії Петра і Павла Української Православної Церкви, виконавчим комітетом Мойсівської сільської ради Парафії Петра і Павла Української Православної Церкви видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 467052 на приміщення церкви загальною площею 210,4 кв. м, а саме: церква, А-1, загальна площа 201,2 кв. м; сторожка, Б, загальна площа 9,2 кв. м; убиральня, В; ворота, 1, що знаходяться за адресою Черкаська обл., Драбівський р-н., с. Мойсівка, вулиця Хмельницького Б., будинок 5. Частка 1/1. (т. 1, а. с. 82)

22.10.2010 Парафія Петра і Павла Української Православної Церкви звернулась до реєстратора БТІ із заявою про державну реєстрацію прав № 680р, в якій просила провести державну реєстрацію права власності на приміщення церкви в с. Мойсівка, по вул. Богдана Хмельницького, 5. До цієї заяви було додано технічний паспорт, свідоцтво про право власності, статут Парафії та довідку статуправління. (т.1, а. с. 127)

22.10.2010 Драбівським виробничим відділком комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" на підставі поданих документів було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та проведена реєстрація права власності за Парафією Петра і Павла Української православної церкви на приміщення церкви за адресою Черкаська обл., Драбівський р-н., с. Мойсівка, вулиця Хмельницького Б., будинок 5 (реєстраційний номер 31817255), що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом про державну реєстрацію прав від 22.10.2010 № 27733819. (т. 1, а.с. 83)

Згідно з довідкою про належність будинку, яка зареєстрована в реєстраційній книзі № 1 під реєстраційним № 9, власником приміщення церкви за адресою вул. Б. Хмельницького, с. Мойсівка, буд. 5 є Парафія Петра і Павла Української православної церкви. (т.1, а.с. 81)

На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 (охоронний № 230050) Петропавлівська церква занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як об`єкт культурної спадщини національного значення.

Отже вказана пам`ятка архітектури національного значення набула відповідного статусу та прийнята на державний облік у 1979 році і перебуває у цьому статусі і на цей час. Будь-яких відомостей про передачу спірної пам`ятки національного значення з державної у комунальну власність у матеріали справи не надано та судом не встановлено.

Водночас згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.03.2026 № 467375455 відповідно до відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно приміщення церкви за адресою вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка Драбівського району Черкаської області з 22.10.2010 перебуває у приватній власності Парафії Петра і Павла Української православної церкви (ідентифікаційний код 33539730) на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.10.2010 № САС 467052, виданого виконавчим комітетом Мойсівської сільської ради. (т.1, а.с. 94)

З цієї ж інформаційної довідки, а також з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.03.2026 № 467376872 випливає, що земельна ділянка з кадастровим номером 7120687100:01:001:0137 площею 0,5537 га під існуючою будівлею церкви розташована за адресою вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка Драбівського району перебуває на праві постійного користування у Парафії Петра і Павла Української православної церкви (ідентифікаційний код 33539730). Дата державної реєстрації права постійного користування 04.12.2013. Документи, подані для державної реєстрації: рішення, серія та номер: 33-7/УІ, виданий 31.10.2013, видавник: Мойсівська сільська рада. (т. 1, а.с. 94, 102)

Суд встановив, що Релігійна громада парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка та Парафія Петра і Павла Української православної церкви є однією і тією ж юридичною особою, оскільки мають однаковий ідентифікаційний код - 33539730, тобто відбулась лише зміна найменування юридичної особи без реорганізації чи зміни організаційно-правової форми. Зміна назви юридичної особи тягне тільки правовий наслідок проведення державної реєстрації змін, пов`язаних зі зміною назви, до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, та не припиняє прав та обов`язків такої особи.

Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Драбівського виробничого відділку комунального підприємства "Черкаське об`єднане обласне бюро технічної інвентаризації" з листом від 10.01.2025 № 51/1-19вих-25, в якому просила надати копії реєстраційних справ на об`єкт культурної спадщини національного значення - Петропавлівську церкву 1808 року побудови. (т.1, а. с. 77-79)

У відповідь на цей лист, Драбівський відділок комунального підприємства "Черкаське об`єднане обласне бюро технічної інвентаризації" надіслав Золотоніській окружній прокуратурі лист від 15.01.2025 № 67, до якого долучив належним чином завірені копії правовстановлюючих документів станом на 01.01.2013 з матеріалів інвентаризаційної справи на об`єкти нерухомого майна за адресою: село Мойсівка, вулиця Б. Хмельницького, буд. № 5, Золотоніський район, Черкаська область. (т. 1, а.с. 80)

Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Архівного відділу Золотоніської РВА Черкаської області із листом від 16.06.2025 № 51/1-318вих-25, в якому просила у найкоротший строк надати наступну інформацію (з належним чином завіреними копіями документів):

- рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради Драбівського району орієнтовно від 14.09.2010 щодо приміщення Петропавлівської церкви по вул. Хмельницького 5 с. Мойсівка та протокол засідання до нього з порядком денним;

- документи, що були надані Мойсівській сільській раді для прийняття такого рішення (заява з додатками) щодо передачі приміщення Петропавлівської церкви по вул. Хмельницького 5 с. Мойсівка. (т. 1, а.с. 84-85)

У відповідь на цей лист, Архівний відділ № 1 (с. Драбів) Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області надіслав Золотоніській окружній прокуратурі лист від 17.06.2025 № 07-04-02/47, до якого долучив копію рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 17.09.2010 № 54 та протокол засідання виконавчого комітету Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 17.09.2010 № 9. Разом з тим, відділ повідомив, що документів (заява з документами) для прийняття рішення щодо передачі спірного об`єкту не виявлено. (т. 1, а.с. 86)

Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації з листом від 13.05.2025 № 51/1-224вих-25, в якому просила надати наступну інформацію:

- щодо наявності статусу, зазначеної по тексті запиту Петропавлівської церкви 1808 року побудови - пам`ятки архітектури національного значення;

щодо діючого та попередніх власників вказаної пам`ятки архітектури та документів, що підтверджували право власності;

- щодо законності (дозволу) відчуження Петропавлівської церкви 1808 року побудови у приватну власність Парафії Петра і Павла УПЦ (МП) 22.10.2010, наявності охоронного договору чи інших документів для збереження та охорони об`єкту культурної спадщини у власність Парафії Петра і Павла УПЦ (МП). (т. 1, а.с. 95-96)

У відповідь на цей лист, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації надіслало Золотоніській окружній прокуратурі лист від 22.05.2025 за № 02/1-05.01-10/376/02/01-05.01/13404, в якому повідомило, що Петропавлівська церква в с. Мойсівка є пам`яткою архітектури національного значення, занесеною до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 (охоронний № 230050-Н). До управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації звернення від власника вищевказаної пам`ятки щодо укладення охоронного договору не надходили. (т. 1, а.с. 97)

Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області та Шрамківської сільської ради із листом від 13.05.2025 № 51/1-226вих-25, в якому просила надати належним чином завірені копії землевпорядної документації та права власності на земельну ділянку під Петропавлівською церквою 1808 року побудови - пам`ятки архітектури національного значення, що перебуває у власності Парафії Петра і Павла УПЦ (МП) з 22.10.2010. (т. 1, а.с. 98-99).

У відповідь на цей лист, Шрамківська сільська рада надіслала Золотоніській окружній прокуратурі лист від 19.05.2025 № 02.1-12/862, в якому повідомила, що земельна ділянка під Петропавлівською церквою 1808 року побудови (с. Мойсівка Золотоніського району (колишнього Драбівського) Черкаської області - пам`ятки архітектури національного значення, що перебуває у власності Парафії Петра і Павла УПЦ (МП) з 22.10.2010, площею 0,5537 га має кадастровий номер 7120687100:01:001:0137, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, розташована за адресою: Черкаська область, Золотоніський район, с. Мойсівка, вул. Б. Хмельницького, 5. Вказана земельна ділянка передана в постійне користування Парафії Петра і Павла УПЦ, право власності зареєстроване 04.12.2013, та належить до земель комунальної власності. Копії запитуваних документів відсутні, так як проєкт землеустрою на вищевказану земельну ділянку до Шрамківської сільської ради не передавався. (т.1, а.с. 100)

Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області у відповідь на лист Золотоніської окружної прокуратури від 13.05.2025 № 51/1-226вих-25, надіслало останній лист від 28.05.2025 № 10-23-0.2-3399/2-25, в якому повідомила, що за інформацією Відділу № 1 Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин Головного управління землевпорядна документація на земельну ділянку під Петропавлівською церквою у місцевому фонді документації із землеустрою та оцінки земель відсутня. (т. 1, а.с. 101)

Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Міністерства культури та стратегічних комунікацій України з листом від 13.05.2025 № 51/1-225вих-25, в якому просила надати інформацію щодо вжитих Міністерством культури та стратегічних комунікацій України заходів, спрямованих на витребування Петропавлівської церкви на користь держави з чужого незаконного володіння та у разі невжиття таких заходів прокуратура просила повідомити причини. Разом з цим, прокуратура просила надати наступну інформацію:

- щодо наявності статусу, зазначеної по тексті запиту Петропавлівської церкви 1808 року побудови - пам`ятки архітектури національного значення;

щодо діючого та попередніх власників вказаної пам`ятки архітектури та документів, що підтверджували право власності;

- щодо законності (дозволу) відчуження Петропавлівської церкви 1808 року побудови у приватну власність Парафії Петра і Павла УПЦ (МП) 22.10.2010, наявності охоронного договору чи інших документів для збереження та охорони об`єкту культурної спадщини у власність Парафії Петра і Павла УПЦ (МП). (т. 1, а.с. 103-104)

У відповідь на цей лист Департамент захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікації України надіслав Золотоніській окружній прокуратурі лист від 22.05.2025 за № 06/113/5124-25, в якому повідомив, що Петропавлівська церква занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 (охоронний № 230050-Н). Оформлення права власності, користування (з зазначенням балансоутримувача, та відомостей про оперативне управління), іншого права користування на пам`ятку національного значення "Петропавлівська церква" не належить до повноважень МКСК визначених в Законі "Про охорону культурної спадщини". В МКСК відсутня інформація щодо діючого та попередніх власників зазначеної пам`ятки. При перевірці актуальної бази документообігу МКСК не виявлено звернень щодо погодження відчуження та охоронних договорів на зазначену пам`ятку. (т. 1, а.с. 105) Державного реєстру нерухомих пам`яток України постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 № 693 (охоронний № 230050-Н). Оформлення права власності, користування (з зазначенням балансоутримувача, та відомостей про оперативне управління), іншого права користування на пам`ятку національного значення "Петропавлівська церква" не належить до повноважень МКСК визначених в Законі "Про охорону культурної спадщини". В МКСК відсутня інформація щодо діючого та попередніх власників зазначеної пам`ятки. При перевірці актуальної бази документообігу МКСК не виявлено звернень щодо погодження відчуження та охоронних договорів на зазначену пам`ятку. (Т. 1, а.с. 105)

Драбівський виробничий відділок комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" на запит Золотоніської окружної прокуратури від 24.06.2025 № 51/1-33вих-25 надіслало лист від 25.06.2025 № 92, до якого долучив належним чином завірену копію інвентаризаційної справи станом на 01.01.2013 на об`єкт нерухомого майна за адресою вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка, Золотоніський (раніше - Драбівський) район, Черкаська область. (т. 1, а. с. 106)

Копія цієї інвентаризаційної справи була долучена прокурором до матеріалів справи. (Т.1, а.с. 107-129)

Листом від 10.10.2025 № 51/1-506вих-25 Золотоніська окружна прокуратура просила Міністерство культури та стратегічних комунікацій України повідомити з якого точно часу та з яких джерел Міністерству стало відомо про відчуження у приватну власність пам`ятки національного значення - Петропавлівської церкви 1808 року побудови. (т. 1, а.с.140-141)

У відповідь на цей лист, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України надіслало Золотоніській окружній прокуратурі лист від 13.11.2025 № 06/113/10774-25, який за своїм змістом є аналогічним змісту листа Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікації України від 22.05.2025 за № 06/113/5124-25. (т. 1, а. с. 142)

Прокурор стверджує, що Петропавлівська церква с. Мойсівка є культовою спорудою та відноситься до об`єктів культурної спадщини, тому безпідставна зміна правового режиму пам`ятки архітектури з державної на приватну власність свідчить про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та створює передумови для відчуження, втрати культурної пам`ятки. Прийняття незаконних рішень органами державної влади та місцевого самоврядування та подальша реєстрація права приватної власності за релігійною громадою свідчить про очевидні завдання шкоди інтересам держави, та наявності виключного випадку необхідності представництва інтересів держави прокурором.

Розглядаючи спір суд враховує такі положення чинного законодавства.

Статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" (в редакції станом на вересень-жовтень 2010 року) визначено, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами.

Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Культова будівля і майно, що є державною власністю, можуть передаватися у почергове користування двом або більше релігійним громадам за їх взаємною згодою. За відсутності такої згоди державний орган визначає порядок користування культовою будівлею і майном шляхом укладення з кожною громадою окремого договору.

Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури.

Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України. Земельні ділянки, що надаються релігійним організаціям у постійне користування для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності, забороняється використовувати для здійснення підприємницької діяльності.

Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України.

Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

До введення в дію Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" 06.06.1991 згідно зі статтею 366 Адміністративного кодексу Української СРР 1927 року молитовні спеціяльного типу й культове майно, що є на облікові органів радянської влади, становлять державне майно. Зазначене законодавство не було визначено нечинним з дня його прийняття, тобто, таким, що не породило правових наслідків.

Отже держава в особі органів, передбачених в ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", є належним власником культових будівель і майна. Державні органи мають право володіти, користуватися і розпоряджатися цими будівлями і майном, а також вчиняти щодо цих майнових об`єктів будь-які дії, що не суперечать закону.

Такі висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 918/553/16, від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18, від 19.02.2020 у справі № 910/3044/18, від 20.05.2020 у справі № 911/1603/19, від 05.12.2023 у справі № 907/315/19, від 16.01.2025 у справі № 620/2325/24 та від 28.01.2025 у справі № 620/16668/23.

Отже в контексті ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави є Черкаська обласна державна адміністрація.

До подібних висновків, що уповноваженим державою органом на вчинення дій щодо реєстрації права власності на об`єкт культурної спадщини національного значення є відповідна обласна державна адміністрація дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2025 у справі № 300/923/24.

Слід звернути увагу на те, що втрата Адміністративним кодексом Української СРР 1927 року чинності (відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР №807-XI від 21.08.1985 "Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення") на час виникнення спірних відносин сторін у справі не усуває юридичних наслідків виконання приписів цього Кодексу в період його чинності. Це стосується, зокрема, і наслідків виконання припису статті 366 названого законодавчого акта щодо визнання культових будівель і майна державою власністю.

За ст. 54 Конституції України, культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі №910/8413/21 (справа про садибу Терещенків) виснувала, що до 12.07.2000 правовідносини, пов`язані з пам`ятками історії та культури, а також їх збереженням, регулював Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" від 13.07.1978 №3600-IX (далі - Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури").

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятками історії та культури є споруди, пам`ятні місця і предмети, зв`язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам`ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 4 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" пам`ятки історії та культури перебувають у власності держави, а також колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об`єднань, громадських організацій і в особистій власності громадян. Всі виявлені на території Української РСР об`єкти, що становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність і не мають власника або власник яких невідомий чи в силу закону втратив на них право, переходять у власність держави, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст. 5 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" продаж, дарування або інше відчуження пам`яток історії та культури допускається з обов`язковим попереднім повідомленням державних органів охорони пам`яток. При продажу пам`яток держава має переважне право купівлі.

Відповідно до ст. 6 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" до пам`яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема, пам`ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв`язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.

Згідно зі ст. 21 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" будинки і споруди, віднесені до пам`яток історії та культури, надаються в користування державним, кооперативним, громадським підприємствам, організаціям, установам, а також іншим організаціям і особам виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів за погодженням з спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток. Ставки орендної плати за користування зазначеними будинками і спорудами встановлюються Радою Міністрів Української РСР.

07.12.1990 був прийнятий Закон України № 533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування", за приписами ч. 4 ст. 7 якого до комунальної власності належить майно, яке передається безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, майно, яке створюється і купується органами місцевого самоврядування за рахунок належних їм коштів, а також майно, перелік якого встановлено Законом про власність.

До 1991 року державна власність не розподілялась на загальнодержавну та комунальну власність.

Ч. 1 ст. 19 Закону СРСР "Про власність" від 06.03.1990 та ст. 31 Закону Української РСР "Про власність" від 07.02.1991 визначений такий різновид державної власності як власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Згідно з положеннями статті 35 Закону Української РСР "Про власність" об`єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об`єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров`я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв`язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб`єктами права власності.

Відповідно до п. 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з набранням чинності цим Законом (12.06.1997) майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу.

На виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування" та від 26.03.1991 "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", Кабінет Міністрів України постановою від 05.11.91 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затвердив перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

Згідно з цим переліком у власність областей передано об`єкти, у тому числі у сфері культури, а саме передано: організації кіновідеопрокату, концертні організації, театри, музеї, бібліотеки, центри народної творчості, культури, дозвілля, будинки і палаци культури, клуби, парки культури та відпочинку, зоопарки, атракціонні містечка, культурно-освітні училища, училища та школи мистецтв, заклади підвищення кваліфікації працівників культури, культурно-спортивні та соціально-культурні комплекси, ремонтно-виробничі комбінати, інші місцеві підприємства, об`єднання, організації та установи, крім тих, що перебувають у відомчому підпорядкуванні.

До вказаного переліку не увійшли - ні культові споруди, ні церкви, ні пам`ятки архітектури, що свідчить про те, що під час здійснення розмежування об`єктів між загальнодержавною та комунальною власністю всі споруди - культові споруди, церкви, пам`ятки архітектури залишилися у державній власності.

Отже відповідачем не надано доказів, а судом не встановлено обставин, які б підтверджували перехід (передачу) в комунальну власність будівлі Петропавлівської церкви після прийняття закону "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", Закону України "Про власність", а також постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю".

Беручи до уваги вищенаведене, суд констатує, що Петропавлівська церква 1808 року побудови, що знаходиться в с. Мойсівка Золотоніського (колишнього Драбівського) району Черкаської області, в силу закону, належить до об`єктів державної власності. Приналежності вказаної пам`ятки до об`єктів права комунальної власності та, як наслідок наявність повноважень виконавчого комітету Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області 17.09.2010 передавати її у власність відповідача, під час розгляду цієї справи не доведено і встановленими у справі обставинами не підтверджується.

Починаючи з 12.07.2000 особливості правовідносин, пов`язаних з культурною спадщиною та її збереженням, врегульовані Законом України "Про охорону культурної спадщини". У преамбулі Закону України "Про охорону культурної спадщини" зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Пунктом 5 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури". Тобто Закон України "Про охорону культурної спадщини" було ухвалено на заміну Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" щодо регулювання правовідносин, пов`язаних з пам`ятками історії та культури.

Стаття 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (в редакції станом на вересень-жовтень 2010 року) розкриває, зокрема, такі терміни:

культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини;

об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

нерухомий об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності;

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою.

Отже, нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно ("матеріальну" цінність), а набувають історико-культурну цінність ("нематеріальну", ідеологічну цінність). Така "нематеріальна" цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

З огляду на це нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності (правові висновки вищевказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21).

Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу. Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під "культурною спадщиною" розуміються, зокрема, твори архітектури.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України від 20.09.2006 №165-V, визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частина 1 ст. 1 вказаної Конвенції до архітектурної спадщини відносить, зокрема, пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 вказаної Конвенції кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Також відповідно ч. 1-3 ст. 10 вказаної Конвенції кожна Сторона зобов`язується прийняти комплексну політику збереження архітектурної спадщини, яка: передбачає охорону архітектурної спадщини як одну з головних цілей планування забудови міської та сільської територій, а також забезпечує врахування цієї вимоги на всіх етапах розробки планів розвитку територій та виконання процедур видання дозволів на проведення робіт; заохочує програми реставрації та підтримання в належному стані архітектурної спадщини; розглядає збереження та освоєння архітектурної спадщини і освітницьку діяльність, пов`язану з нею, як один з головних напрямів політики в галузі культури, охорони навколишнього середовища і загального планування.

Суд встановив, що спірна у цій справі Петропавлівська церква, яка розташована у с. Мойсівка Золотоніського району Черкаської області по вул. Б. Хмельницького, 5 та споруджена у 1808 році, взята під державну охорону в якості пам`ятки архітектури згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 "Про доповнення списку пам`яток містобудування і архітектури Української РСР, що перебувають під охороною держави", також на виконання цієї постанови додатково рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів 16.10.1979 № 521 "Про доповнення списку пам`яток архітектури області, що перебувають під охороною держави" її також взято під охорону держави.

Так, частиною 1 ст. 8 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (у редакції, чинній на момент прийняття рішення Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів 16.10.1979 № 521) було визначено, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону і використання пам`яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам`яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам`яток історії та культури.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (у редакції, чинній також на 16.10.1979) переліки пам`яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам`яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об`єктів з переліків пам`яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.

Отже, спірна у цій справі Петропавлівська церква з 1979 року є пам`яткою архітектури національного значення, оскільки взята під охорону держави згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 06.09.1979 № 442 та на виконання цієї постанови також взята під охорону виконкомами міських, районних рад народних депутатів, обласним відділом в справах будівництва та архітектури, обласною організацією Товариства охорони пам`яток історії та культури згідно з рішенням Виконавчого комітету Черкаської обласної Ради народних депутатів 16.10.1979 № 521.

Тобто спірне нерухоме майно включене до переліку пам`яток архітектури національного значення відповідно до вимог ч. 3 ст. 17 Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури".

Згідно з пунктом 3 розділу Х "Прикінцеві положення" Закону України "Про охорону культурної спадщини" об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону.

Тому спірна у цій справі Петропавлівська церква визнається пам`яткою національного значення також відповідно до чинного Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Як вказано з цього приводу у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, набрання чинності Законом України "Про охорону культурної спадщини", який замінив Закон УРСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" в регулюванні питань, пов`язаних з пам`ятками історії та культури, не призвело до скасування охоронюваного статусу об`єктів культурної спадщини, зокрема і тих, які мали статус нововиявлених (щойно виявлених).

Тому реєстрація права приватної власності на Петропавлівську церкву за відповідачем у 2010 році, не спростовує висновку суду про те, що спірна церква з 1979 року має правовий статус пам`ятки архітектури національного значення, в тому числі вже мала статус пам`ятки як на момент прийняття рішення виконавчим комітетом Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області від 17.09.2010 № 54 Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, так і на момент оформлення відповідачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.10.2010, а також на момент проведення 22.10.2010 державної реєстрації права власності відповідача на церкву в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Суд також зауважує, що нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Як зазначалось вище, законодавством передбачено механізм надання у користування або передачу у власність релігійним організаціям культових будівель, які були визнані державної власністю за радянських часів, шляхом прийняття окремого рішення органу державної влади.

Водночас порядок передачі державного майна у приватну власність передбачено положеннями Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з п. б) ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції станом на вересень-жовтень 2010 року) приватизації не підлягали об`єкти, що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення.

Оскільки пам`ятка архітектури національного значення - Петропавлівська церква, с. Мойсівка, 1808 року побудови (охоронний номер 1714) внесена до переліку пам`яток культури національного значення, вона не підлягала приватизації.

Із дослідженого випливає, що виконавчий комітет Мойсівської сільської ради Драбівського району Черкаської області у 2010 році не мав права розпоряджатися спірним майном і Петропавлівська церква, с. Мойсівка, 1808 року побудови взагалі не могла бути передана з державної власності у власність відповідачу.

Суд враховує обмежену оборотоздатність спірного нерухомого майна, тобто неможливість вибуття його з державної власності, проте відповідно до Закону України "Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача" від 12.03.2025 № 4292-IX статтю 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) доповнено частиною другою такого змісту:

"2. Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу".

Враховуючи викладене належним способом захисту є заявлений прокурором віндикаційний позов.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України визначає право власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Щодо питання добросовісності відповідача при набутті Петропавлівської церкви у приватну власність суд зазначає, що обставини справи та наявні докази, які не спростовані відповідачем, вказують на те, що відповідач спірну церкву набув у власність протиправно та є її недобросовісним набувачем, враховуючи таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України, яка кореспондується із ст. 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідач у цій справі покликається на те, що він є власником спірної у справі церкви на підставі рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради від 17.09.2010 № 54 та оформленого на підставі цього рішення Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 20.10.2010.

Наявними у справі доказами підтверджується, що на підставі рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради від 17.09.2010 № 54 "Про порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна" виконавчим комітетом видано відповідачу Свідоцтво про право власності на нерухоме майно на приміщення церкви загальною площею 210,4 кв. м за адресою вул. Б. Хмельницького, буд. 5, с. Мойсівка, Драбівський район, Черкаська область, а саме: церква, А-1, загальна площа 201,2 кв. м; сторожка, Б, загальна площа 9,2 кв. м; убиральня, В; ворота, 1.

У подальшому, 22.10.2010 на підставі заяви відповідача та вказаного Свідоцтва Драбівським виробничим відділком комунального підприємства "Черкаське обласне об`єднане бюро технічної документації" проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем на спірний об`єкт нерухомого майна.

Як зазначала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №907/50/16, за змістом ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто навіть незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне.

Отже, враховуючи оформлене відповідачу Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 20.10.2010, проведену державну реєстрацію права власності відповідача на вказане нерухоме майно та встановлену ст. 12 та 328 ЦК України презумпцію правомірності та добросовісності набуття права власності, в цьому спорі тягар доведення того, що відповідач є незаконним та недобросовісним набувачем спірної церкви, покладається саме на позивача. Тобто саме позивач повинен довести незаконність та недобросовісність набуття відповідачем церкви у власність, зокрема те, що відповідач знав або повинен був знати про незаконність набуття ним Церкви.

В аспекті підстав набуття права власності на майно, включаючи нерухоме майно, суд зазначає, що право власності, як і будь-яке інше суб`єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов`язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. Ці обставини нерідко іменуються "способи набуття права власності".

Питання про набуття права власності регулюється Главою 24 ЦК України. Визначені в цьому Кодексі способи набуття права власності стосуються всіх форм права власності. Всі підстави набуття права власності мають бути не забороненими законом, тобто правомірними.

Підстави виникнення права власності поділяються на первісні та похідні. До первісних підстав відносяться ті способи, за якими право власності виникає на річ вперше або незалежно від волі попередніх власників: новостворене майно (ст. 331 ЦК України), переробка речі (ст. 332 ЦК України), привласнення загальнодоступних дарів природи (ст. 333 ЦК України), безхазяйна річ (ст. 335 ЦК України), набуття права власності на рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК України), знахідка (ст. 338 ЦК України), бездоглядна домашня тварина (ст. 341 ЦК України), скарб (ст. 343 ЦК України), набувальна давність (ст. 344 ЦК України), викуп пам`ятки історії та культури (ст. 352 ЦК України), реквізиція (ст. 353 ЦК України), конфіскація (ст. 354 ЦК України). До похідних відносяться ті підстави, за якими право власності на річ виникає за волею попереднього власника (цивільні правочини, спадкування за законом і за заповітом).

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Слід зазначити, що від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 ЦК України.

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 388 ЦК України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Також, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, такі положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол, який ратифіковано Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 Цивільного кодексу України, застосовується судами України як частина національного законодавства, тоді як розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

У пункті 166 рішення ЄСПЛ "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 вказано, що згідно з усталеною практикою Суду ст. 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

У пункті 71 рішення від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Водночас у пункті 137 постанови від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар.

Отже, дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій є оціночним і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

Таким чином, застосування у цій справі інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судом ознак добросовісності/недобросовісності у відповідача-набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Законом України "Про внесення доповнень і змін до Закону Української PCP "Про свободу совісті та релігійні організації" № 3795-12 від 20.11.1991 у статті 17 у частині другій слова "виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР" замінено словами "обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим".

За таких обставин, держава в особі органів, визначених статтею 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" є власником культових будівель і майна, а в контексті ст. 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" державним органом, який реалізовує правомочності держави у цій справі є Черкаська обласна державна адміністрація.

Вище суд встановив, що будь-яких відомостей щодо передачі Петропавлівської церкви з державної у комунальну власність матеріали справи не містять, а тому станом на момент розгляду справи Петропавлівська церква, 1808 року спорудження, з урахуванням викладеного вище, є державною власністю.

Отже, з огляду на те, що органи місцевого самоврядування, в силу Законів України "Про власність", "Про приватизацію державного майна", "Про свободу совісті та релігійні організації", "Про охорону культурної спадщини" не наділені жодними повноваженнями щодо розпорядження культовими будівлями та пам`ятками архітектури національного значення, - рішення виконавчого комітету Мойсівської сільської ради від 17.09.2010 № 54, яким визнано право власності за Релігійною громадою парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка на приміщення Петропавлівської церкви с. Мойсівка, 1808 року побудови, яке є одночасно і культовою спорудою, є незаконним, оскільки виконавчий комітет Мойсівської сільської ради не мав законних прав розпоряджатися пам`яткою архітектури національного значення та культовою спорудою - Петропавлівською церквою с. Мойсівка, 1808 року побудови, що є державною власністю, зокрема, передавати пам`ятку у приватну власність релігійній організації.

Разом з тим, таке рішення вичерпало свою дію виконанням внаслідок оформлення на його підставі за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно, а тому визнання його незаконним не поновить порушене право або законний інтерес держави. Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 констатовано, що у випадку реалізації рішення органу місцевого самоврядування позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано майно. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення (п. п. 78-81 постанови).

Отже, відповідно до обставин та наявних у цій справі доказів, які відповідачем не спростовані, у відповідача не виникло фактичних підстав для набуття Петропавлівської церкви у власність (таких як безоплатна передача церкви відповідачу у власність належним власником, викуп пам`ятки історії та культури чи інший цивільно-правовий правочин, стороною якого був би відповідач, набувальна давність чи інший правомірний спосіб набуття спірної церкви у власність).

Крім того, ще однією самостійною підставою для висновку суду про незаконність та недобросовісність відповідача при набутті у власність церкви є той факт, що спірна церква, яка є об`єктом культурної спадщини, була набута відповідачем у 2010 році без згоди органу охорони культурної спадщини.

Згідно з п. 25 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції станом на вересень-жовтень 2010 року) визначено, що до повноважень центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини належить погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" (у редакції станом на вересень-жовтень 2010 року) об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини. Пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство культури і туризму України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8.11.2006 № 1566 (у редакції станом на вересень-жовтень 2010 року, далі - Положення) Міністерство культури і туризму України (МКТ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МКТ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення проведення державної політики у сфері культури, туризму, а також державної мовної політики. Згідно з підп. 4) п. 4. Положення МКТ відповідно до покладених на нього завдань здійснює повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини та спеціально уповноваженого державного органу контролю за вивезенням, ввезенням і поверненням культурних цінностей.

Доказів згоди Міністерства культури і туризму України, тобто центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на відчуження Петропавлівської церкви с. Мойсівка 1808 року побудови з державної власності та укладення охоронні договори на пам`ятку національного значення матеріали справи не містять. Відсутність звернень щодо погодження відчуження спірної пам`ятки архітектури національного значення підтверджене також і листом Департаменту захисту та збереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікації України від 22.05.2025 за № 06/113/5124-25.

До участі у справі залучено Міністерство культури України, яке на сьогодні є центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини і яке підтверджує ненадання центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини погодження у 2010 році на передачу церкви-пам`ятки відповідачу.

Наведена обставина неотримання погодження центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини в 2010 році на передачу церкви-пам`ятки відповідачу, рівно як і обставина відсутності укладеного відповідачем охоронного договору на вказану пам`ятку протягом всього періоду (від моменту оформлення права власності відповідача на церкву в 2010 році та по день вирішення справи судом) свідчать про порушення вищевказаних вимог ч. 1 ст. 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини" при набутті церкви відповідачем, про що відповідач знав або, проявивши розумну обачність, повинен був знати.

Отже, відповідач оформив право власності на церкву за собою протиправно, за відсутності підстав виникнення у нього права власності на церкву та без отримання погодження органу охорони культурної спадщини, та є недобросовісним набувачем спірної у справі церкви.

Повернення в такому разі державі церкви-пам`ятки, незаконно набутою відповідачем, переслідує легітимну мету захисту права справжнього власника та охорони об`єкта культурної спадщини від незаконного посягання.

У зв`язку з цим церква за позовом прокурора підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації в порядку ст. 387 ЦК України.

Повернення власникові майна від недобросовісного набувача не може становити для останнього індивідуальний і надмірний тягар. Понесення витрат на утримання майна не виправдовує факт порушення та недобросовісність відповідача при набутті Церкви.

Спір у цій справі стосується виключно церкви як нерухомого майна та пам`ятки культурної спадщини (нежитлової будівлі, церква, А-1, загальною площею 201,2 кв. м), і не стосується інших будівель та споруд.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності на це майно (пункт 9 частини 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Цей припис слід розуміти так, що рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Відтак, пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, постанова Верховного Суду від 02.08.2023 у справі № 688/4167/16-ц).

Підсумовуючи викладене суд дійшов висновку про задоволення позову керівника Золотоніської окружної прокуратури, в інтересах держави уповноваженим органом якої виступає Черкаська обласна державна адміністрація у повному обсязі.

Щодо заявленої відповідачем вимоги про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. (ст. 256 ЦК України)

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України)

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ч. 4 ст. 267 ЦК України)

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). (див. mutatismutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 52, 96)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати захист цих інтересів у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати такий захист.

На переконання відповідача втрата володіння (фактичного і реєстраційного) - це завершена подія, яка відбулася у 2010 році, і саме з цього моменту почався безупинний відлік позовної давності. Відповідач стверджує, що відлік позовної давності починається не з моменту перевірки прокурором, а з моменту, коли компетентний орган (Черкаська обласна державна адміністрація, Міністерство культури) міг довідатись про порушення. Право власності за Релігійною громадою було відкрито зареєстровано 20.10.2010. Уповноважені органи мали змогу і обов`язок дізнатися про це ще у 2010 році. Враховуючи публічність Державного реєстру та прямі обов`язки Черкаської обласної державної адміністрації і Міністерства культури щодо обліку та контролю за об`єктами культурної спадщини, держава не лише могла, але й повинна була знати про стан свого майна. Відсутність належного контролю з боку держави не є поважною причиною для пропуску строків.

Отже, відповідач вважає, що з моменту державної реєстрації права власності на спірне приміщення розпочався перебіг трирічного строку звернення до суду із позовною заявою.

Прокурор, заперечуючи проти спливу позовної давності зазначає, що як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. За обставинами цієї справи Черкаській ОДА не було відомо про порушення інтересів держави, оскільки вказана пам`ятка архітектури не перебувала на балансі адміністрації, право власності на пам`ятку за обласною державною адміністрацією не зареєстроване, рішення щодо вказаного об`єкту нерухомого майна обласною державною адміністрацією не приймалися. Отже, у даному випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її уповноваженого органу - Черкаської ОДА, як суб`єкта владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому строк позовної давності не є пропущеним. про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття пам`ятки архітектури з державної власності позивачу стало відомо після скерування прокуратурою запиту до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 13.05.2025, а тому строк позовної давності у даному випадку не пропущений.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" уст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Щодо доводів відповідача про те, що уповноважені органи мали змогу і обов`язок дізнатися про те, що право власності на спірний об`єкт нерухомого майна за Релігійною громадою було зареєстровано 20.10.2010 та враховуючи публічність Державного реєстру та прямі обов`язки Черкаської обласної державної адміністрації і Міністерства культури щодо обліку та контролю за об`єктами культурної спадщини, держава не лише могла, але й повинна була знати про стан свого майна, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи випливає, що у спірних правовідносинах уповноважений орган - Черкаська обласна державна адміністрація дізналася про порушення інтересів держави внаслідок незаконного вибуття у приватну власність Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка церкви пам`ятки архітектури національного значення - Петропавлівської церкви в ході листування із Золотоніською окружною прокуратурою, яке розпочалося з листа прокуратури від 13.05.2025 за № 51/1-224вих-25, шляхом скерування прокуратурою листа до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації.

Перебіг строку позовної давності пов`язаний не з моментом відповідного порушення прав особи, а з моментом, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Такі висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16. Для визначення моменту виникнення права на подачу позову важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатися про це порушення) чинники.

Відповідно до Положення про Міністерство юстиції України затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228) Міністерство юстиції України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань, окрім іншого, щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань: забезпечує в установленому законодавством порядку організацію доступу до єдиних та державних реєстрів, інформаційно-комунікаційних систем, у тому числі інформаційних (автоматизованих) систем, держателем яких є Мін`юст, а також забезпечує здійснення повноважень з питань цифровізації та цифрового розвитку у межах компетенції Міністерства (підп. 71) п. 4. Положення № 228); здійснює нормативно-правове, методологічне та інформаційне забезпечення у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, надає узагальнені роз`яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації (підп. 83-5) п. 4 Положення № 228); організовує роботу, пов`язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави; з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів (підп. 83-6) п. 4 Положення № 228); здійснює відповідно до закону контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, фізичних осіб - підприємців та відокремлених підрозділів юридичної особи, утвореної відповідно до законодавства іноземної держави, в тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до закону, та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені законом (підп. 83-7) п. 4 Положення № 228).

При цьому, правовідносини, які виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), який, зокрема, спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Законодавством визначено вичерпний перелік підстав для проведення моніторингу реєстраційних дій у Реєстрах.

Законом України від 06.10.2016 № 1666-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності", який набув чинності 02.11.2016, Закон № 1952-IV доповнено статтею 37-1 "Здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав", якою Мін`юст наділено повноваженнями контролю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав.

Згідно з ч. 1 ст. 37-1 Закону України № 1952-IV контроль у сфері державної реєстрації прав здійснюється Міністерством юстиції України, у тому числі шляхом моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав з метою виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав. За результатами моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі прав у разі виявлення порушень порядку державної реєстрації прав державними реєстраторами, уповноваженими особами суб`єктів державної реєстрації прав Міністерство юстиції України проводить перевірки державних реєстраторів чи суб`єктів державної реєстрації прав.

Порядком здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2016 № 990 (зі змінами) (далі - Порядок № 990), визначено процедуру здійснення Мін`юстом контролю за діяльністю, зокрема, у сфері державної реєстрації прав, критерії, за якими здійснюється моніторинг реєстраційних дій в Державному реєстрі прав та визначається ступінь відповідальності за порушення у сфері державної реєстрації прав.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність осіб.

З вищенаведеного випливає, що повноваження зі здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав відповідно до статті 37-1 Закону № 1952-IV Мін`юст отримав з 02.11.2016, а порядок реалізації таких повноважень набрав чинність 30.12.2016, у зв`язку з чим зазначені положення Закону № 1952-IV та Порядку № 990 не можуть застосовуватись до дій (правовідносин), що здійснені до набрання ними чинності, адже закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, в цьому випадку позивач - Черкаська ОДА не знав та не міг знати про порушення свого права власності на Петропавлівську церкву, оскільки не наділений повноваженнями щодо моніторингу реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас Міністерство юстиції України не є ні позивачем ні учасником у даній справі.

Також у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22 Верховний Суд зазначив, що у разі, якщо держава вступає у цивільні (господарські) правовідносини вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками, а органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями представляти державу у відносинах. Таким чином, обізнаність позивача відраховується саме щодо уповноваженого органу, а не будь-якого органу держави, як про це заявляє представник відповідача в даній справі, так як держава, як суб`єкт цивільних прав є правовласником, а не органом реєстрації або контролюючим органом і її обізнаність не може виходити автоматично з факту вчинення іншими органами будь-яких дій щодо спірного майна.

Отже, видача свідоцтва про право власності свідчить про видачу документа, що відображає відомості, внесені до державного реєстру прав власності на вказану дату, а не визнання державою права власності на спірне майно за відповідачем.

Черкаській ОДА не було відомо про порушення інтересів держави, оскільки вказана пам`ятка архітектури не перебувала на балансі адміністрації, право власності на пам`ятку за обласною державною адміністрацією не зареєстроване, рішення щодо вказаного об`єкту нерухомого майна обласною державною адміністрацією не приймалися.

Отже, в цьому випадку перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її уповноваженого органу - Черкаської ОДА, як суб`єкта владних повноважень, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів, а тому строк позовної давності не є пропущеним.

Спірні об`єкти нерухомого майна вибули у приватну власність релігійної організації за рішенням органу місцевого самоврядування виконавчого комітету Мойсівської сільської ради, а не за рішенням Черкаської ОДА. 3 огляду на зазначене, позивачу не було і не могло бути відомо про прийняття виконавчим комітетом Мойсівської сільської ради рішення щодо пам`ятки архітектури національного значення, оскільки в останнього не було на це жодних підстав і повноважень. Як уже зазначалося вище, про порушення інтересів держави щодо незаконного вибуття пам`ятки архітектури з державної власності позивачу стало відомо після скерування прокуратурою запиту до Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 13.05.2025, а тому строк позовної давності у цьому випадку прокурором не пропущений та останній звернувся до суду в інтересах Черкаської ОДА з позовними вимогами в межах строків позовної давності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що прокурор на момент звернення з позовом до суду (01.04.2026) не пропустив позовну давність.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, суд зазначає таке.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Порушення державного інтересу у спірних правовідносинах полягає, перш за все, у тому, що внаслідок прийняття незаконних рішень органами державної влади та місцевого самоврядування та подальшої реєстрації права приватної власності за релігійною громадою відбулася протиправна зміна державної форми власності на приватну на об`єкт культурної спадщини національного значення - Петропавлівську церкву с. Мойсівка 1808 року побудови, що є одночасно культовою будівлею, що свідчить про очевидні завдання шкоди інтересам держави, та наявності виключного випадку необхідності представництва інтересів держави прокурором.

Звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - повернення у власність держави об`єктів нерухомого майна, з урахуванням принципу справедливої рівноваги між суспільними інтересами та необхідністю дотримання прав власників. Петропавлівська церква с. Мойсівка є культовою спорудою та відноситься до об`єктів культурної спадщини, тому безпідставна зміна правового режиму пам`ятки архітектури з державної на приватну власність свідчить про порушення інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини та створює передумови для відчуження, втрати культурної пам`ятки.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

З матеріалів справи випливає, що листом від 03.07.2025 № 51/1-343вих-25 Золотоніська окружна прокуратура звернулась до Черкаської обласної державної адміністрації та Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської районної державної адміністрації, в якому з метою належної реалізації представницьких повноважень прокуратурою, керуючись вимогами ст. 131-1 Конституції України, ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" просила надати інформацію:

- яких заходів вжито (у т.ч. в судовому порядку, чи пред`явлені позовні заяви та результати їх розгляду) для повернення у власність держави з Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка об`єкту культурної спадщини - Петропавлівської церкви, яка є пам`яткою архітектури національного значення та занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2023 за № 693, якщо такі заходи не вживались, прокуратура просила навести причини, що цьому перешкоджали;

- яких заходів (у т.ч. в судовому порядку, чи пред`явлені позовні заяви та результати їх розгляду) для повернення у власність держави з Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка земельної ділянки під об`єктом культурної спадщини - Петропавлівської церкви, кадастровий номер 7120687100:01:001:0137 площею 0,5537 га, якщо такі заходи не вживались, прокуратура просила навести причини, що цьому перешкоджали. (а.с. 130-133, т. 1)

У відповідь на цей лист, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації на виконання доручення заступника голови Черкаської обласної державної адміністрації від 18.07.2025 № 9500/01/01-23 надіслала Золотоніській окружній прокуратурі лист від 07.08.2025 № 02/01-05.01-10/9500/01/01-23/20784, в якому повідомило, що пам`ятка національного значення "Петропавлівська церква" 1808 р. (охоронний № 230050) за видом є пам`яткою архітектури та не включена до переліку Закону № 574. Відтак, наразі в Управлінні культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації відсутні правові підстави для вжиття заходів щодо повернення у власність держави пам`ятки національного значення - "Петропавлівська церква" 1808 р. (т.1, а.с. 134)

Крім того, листом від 15.08.2025 № 02/01-05.01-10/570/02/01-05.01-10/21601 від 15.08.2025 Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації повідомило Золотоніську окружну прокуратуру про те, що наразі в Управлінні відсутні правові підстави для вжиття заходів щодо повернення в державну власність "Петропавлівської церкви". Відповідно до діючого законодавства в сфері охорони культурної спадщини пам`ятки архітектури, в т.ч. національного значення можуть перебувати в приватній, комунальній та державній власності. Виключення встановлені виключно для об`єктів внесених до Закону України від 23.09.2008 № 574-VI "Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Окремо повідомили, що наразі в Управлінні відсутні бюджетні асигнування для сплати судового збору. (т.1, а.с. 135)

Листом від 10.10.2025 № 51/1-507-вих-25 Золотоніська окружна прокуратура просила Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації та Черкаську ОДА повідомити з якого точно часу та з яких джерел Управлінню стало відомо про відчуження у приватну власність пам`ятки національного значення - Петропавлівської церкви 1808 року побудови. (т.1, а.с. 136-137)

На виконання доручення заступника голови Черкаської обласної державної адміністрації від 27.10.2025 № 13746/01/01-23 та у відповідь на лист Золотоніської окружної прокуратури від 10.10.2025 № 51/1-507-вих-25, Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації листами від 12.11.2025 № 02/01-05.01-10/827/02/01-05.01-10/30167 та від 19.11.2025 № 02/01-05.01-10/13746/01/01-23/30863 повідомило Золотоніську окружну прокуратуру, що інформація про відчуження у приватну власність культової споруди - "Петропавлівської церкви" 1808 року стала відомою Управлінню з листа Золотоніської окружної прокуратури від 13.05.2025 № 51/1-224вих-25. (т.1, а.с. 138-139) культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації листами від 12.11.2025 № 02/01-05.01-10/827/02/01-05.01-10/30167 та від 19.11.2025 № 02/01-05.01-10/13746/01/01-23/30863 повідомило Золотоніську окружну прокуратуру, що інформація про відчуження у приватну власність культової споруди - "Петропавлівської церкви" 1808 року стала відомою Управлінню з листа Золотоніської окружної прокуратури від 13.05.2025 № 51/1-224вих-25. (Т.1, а.с. 138-139)

Золотоніська окружна прокуратура звернулась з листом від 09.12.2025 № 51/1-629вих-25 до Черкаської обласної державної адміністрації, в якому повідомила про намір представництва інтересів держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації та звернення з позовом до Релігійної громади парафія Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка про витребування з володіння Релігійної громади парафія Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації пам`ятки архітектури національного значення - Петропавлівську церкву 1808 року побудови, охоронний № 230050, площею 201,2 кв. м, що розташована в складі комплексу нежитлових будівель по вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка Золотоніського району Черкаської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 318 17255). (т. 1, а. с. 143)

Таким чином, з відповідей Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації, які надавались на виконання доручення позивача від 18.07.2025 № 9500/01/01-23 та від 19.11.2025 № 02/01-05.01-10/13746/01/01-23/30863 випливає, що уповноважений орган (Черкаська ОДА) обізнаний про стверджуване прокурором порушення інтересів держави та незважаючи на явні порушення законодавства жодних заходів для захисту порушених інтересів протягом тривалого часу не вжив та не планував вживати.

Отже, враховуючи нездійснення позивачем заходів для звернення до суду з позовом щодо захисту інтересів територіальної громади та держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор належно обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді.

Також суд враховує, що Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними/суперечать конституції), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Відповідно частини 2 цієї Статті організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 3 ст. 41 ГПК України).

Господарський процесуальний кодексу України у ч. 3, 4 ст. 53 визначає, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" регламентовано особливості представництва інтересів громадянина або держави в суді, що полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

У свою чергу, Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(II)/2025 у справі № 3-28/2024(59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді):

1. Визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

2. Визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

5. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

У пункті 4.3 рішення від 03.12.2025 зазначено, що в п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України прикметник "виключний" означає виняток із загальних правил. З огляду на це словосполучення "у виключних випадках", яке міститься в зазначеному конституційному приписі, вказує на обмежувальний характер останнього. Він не наділяє прокуратуру універсальними повноваженнями щодо представництва інтересів держави в суді та не встановлює для неї загальної чи альтернативної компетенції, а стосується представництва інтересів держави в суді лише у виняткових, нетипових за своєю юридичною природою обставинах.

Відповідно й припис "у виключних випадках і в порядку, що визначені законом", який міститься в п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, серед іншого, означає, що хоча законодавець і має дискрецію щодо унормування в законах України випадків і порядку здійснення представництва прокуратурою інтересів держави в суді, однак обов`язковим є те, щоб такі випадки не лише установлювалися законом, а й були об`єктивно винятковими, чітко обмеженими, зведеними до мінімально необхідних, обумовленими особливими обставинами та сприймалися стороннім спостерігачем не як загальні правила, а саме як винятки.

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24 з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24) зробив висновок що невжиття уповноваженим органом процесуального способу для захисту інтересів держави в судовому порядку після отримання повідомлень від прокуратури, дає підстави вважати, що представництво інтересів держави прокурором є виправданим і відповідає вимогам частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру"

Отже, зазначена позиція Конституційного Суду України відповідає суті правовідносин, які виникли у цій справі і підтверджує правові підстави представництва прокурором інтересів держави в суді у разі невжиття уповноваженим державою органом у сфері захисту культурної спадщини заходів з метою збереження культурної спадщини.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 74, 76-77, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати з чужого незаконного володіння Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка (ідентифікаційний код 33539730, с. Мойсівка, Драбівський р-н, Черкаська обл., 19812) на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації (ідентифікаційний код 00022668, бульвар Шевченка, буд. 185, м. Черкаси, Черкаська обл., 18001) пам`ятку архітектури національного значення - Петропавлівську церкву, 1808 року побудови, охоронний № 230050, площею 201,2 кв. м, що розташована в складі комплексу нежитлових будівель по вул. Богдана Хмельницького, 5, с. Мойсівка Золотоніського району Черкаської області (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 31817255).

Стягнути з Релігійної громади парафії Апостолів Петра і Павла Черкаської єпархії Української православної церкви с. Мойсівка (ідентифікаційний код 33539730, с. Мойсівка, Драбівський р-н, Черкаська обл., 19812) на користь Черкаської обласної прокуратури (ідентифікаційний код 02911119, бульв. Шевченка, 286, Черкаси, Черкаська область, 18000, р/р UA138201720343160001000003751, в ДКСУ у м. Київ) 5 932,70 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення надіслати учасникам справи за допомогою системи "Електронний суд".

Повне рішення складено та підписано 15.07.2026.

Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА