Рішення № 138259617, 17.04.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" квітня 2026 р. м. Київ Справа № 911/2395/24

Суддя О.В. Конюх, при секретарі судового засідання Антоненко В.С., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури, м. Київ, в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс», Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державного підприємства Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», смт Іванків Іванківського району Київської області

про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації земельних ділянок,

за участю представників:

від прокуратури: Ламшина О.О., службове посвідчення №083713 від 09.12.2025;

від позивача: не з`явились;

від відповідача: Дашкевич А.Є., адвокат, ордер серії АІ №2041466 від 03.11.2025;

від третьої особи: Бабенко В.В., у порядку самопредставництва;

вільний слухач Агєєва В.В.

СУТЬ СПОРУ:

Перший заступник керівника Київської обласної прокуратури, м.Київ (далі по тексту прокурор) 10.09.2024 звернувся до Господарського суду Київської області позовом від 04.09.2024 №12/2-737вих-24 в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, м. Київ (далі по тексту КОДА) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс», с. Ходосівка Обухівського району (далі по тексту ТОВ «НКЗ Делюкс»), в якій просить суд:

витребувати на користь держави в особі КОДА з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельні ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області;

скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 площею 2 га та з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, які розташовані в межах Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області;

стягнути з відповідача на користь Київської обласної прокуратури судові витрати.

Крім того, прокурор просить суд залучити до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне підприємство «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», смт. Іванків Київської області (далі по тексту - ДП «СЛП «Київоблагроліс»).

В обґрунтування заявлених вимог прокурор посилається на те, що на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 30.09.2010 №4062 земельні ділянки передані у приватну власність ОСОБА_1 (кадастровий номер 3222487000:03:001:0958) та ОСОБА_2 (кадастровий номер 3222487000:03:001:0953) для ведення особистого селянського господарства. Вказані особи на підставі вказаного розпорядження оформили державні акти на право власності на землю. Надалі вказані особи відчужили спірні земельні ділянки на користь ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», який в свою чергу відчужив їх на користь ТОВ «НКЗ Делюкс».

Право власності ТОВ «НКЗ Делюкс» на земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення реєстратора приватного нотаріуса Мартиненка В.О. індексний номер 43252550 від 28.09.2018.

Право власності ТОВ «НКЗ Делюкс» на земельну ділянку кадастровий номер 3222487000:03:001:0953 зареєстровано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення реєстратора приватного нотаріуса Невечері В.Г. індексний номер 49292519 від 22.10.2019.

Прокурор твердить, що відведення вказаних земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства відбулось із грубим порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

За інформацією ВО «Укрдержліспроект» та матеріалів лісоупорядкування спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення (квартал 30 Києво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс» та уповноважений орган не приймав рішень щодо їх вилучення із постійного користування.

За твердженням прокурора відповідно до ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», чинного до 01.01.2013, при розмежуванні земель не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень якого у державній власності залишаються усі землі, розташовані за межами населених пунктів.

Відповідно до пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності вважаються всі землі за межами населених пунктів у межах територіальних громад, крім зокрема, земель, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств.

Тож прокурор твердить, що спірні земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення державної власності, право розпорядження якими належало КОДА. Враховуючи, що земельні ділянки перебували у постійному користуванні лісогосподарського підприємства, їх наданню відповідно до ст. 116 ЗК України мало передувати припинення права користування попереднього користувача у порядку, визначеному законом.

Тобто мала місце передача державних лісових земель у приватну власність для ведення особистого селянського господарства неуповноваженим органом та без вилучення у попереднього користувача.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16, прокурор твердить, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку ст. 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.

Посилаючись на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20.12.2023 у справі №916/1517/22, прокурор твердить, що скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі спірної земельної ділянки призведе до припинення прав відповідачів на цю земельну ділянку та поновить права ДГСП «Ліси України» на користування землями державного лісового фонду. Відповідно до частини 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується у разі зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації. Статтею 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішення усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. Отже, за висновком прокурора, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є відповідне судове рішення.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.09.2024 (суддя Ейвазова А.Р.) позовну заяву та додані до неї документи повернуто прокурору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 апеляційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Київської області від 16.09.2024 у справі №911/2395/24 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №911/2395/24 касаційну скаргу першого заступника керівника Київської обласної прокуратури задоволено частково, ухвалу Господарського суду Київської області від 16.09.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №911/2395/24 скасовано. Справу №911/2395/24 передано до Господарського суду Київської області для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Для розгляду вказаної позовної заяви шляхом автоматизованого розподілу було визначено суддю Конюх О.В. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025). Разом із тим, у матеріалах справи, які надійшли із суду касаційної інстанції, позовна заява з додатками була відсутня. Ухвалою від 20.03.2025 відкладено вирішення питання про відкриття провадження у справі №911/2395/24, зобов`язано Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури невідкладно подати до суду оригінал позовної заяви від 04.09.2024 №12/2-737вих-24 з додатками, що була подана до Господарського суду Київської області у справу №911/2395/24 10 вересня 2024 року (вхідний номер 1246/24).

02.04.2025 до Господарського суду Київської області разом із супровідним листом №12/2-321вих-25 від 01.04.2025 від Київської обласної прокуратури на виконання ухвали суду від 20.03.2025 надійшов оригінал позовної заяви прокурора в інтересах держави в особі КОДА до відповідача ТОВ «НКЗ Делюкс» про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації земельних ділянок.

Ухвалою від 07.04.2025 позовну заяву Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури залишено без руху, зобов`язано прокурора усунути недоліки позовної заяви, в строк не пізніше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху, а саме надати суду докази доплати судового збору до законодавчо встановленого розміру.

18.04.2025 через систему «Електронний суд» Київська обласна прокуратура подала заяву на виконання ухвали суду від 07.04.2025, до якої додала докази доплати судового збору до законодавчо встановленого розміру, а саме копію платіжної інструкції №1083 від 17.04.2025 на суму 3028,00 грн. Вказана заява 21.04.2025 надійшла до суду в оригіналі поштою.

Ухвалою від 21.04.2025 відкрито провадження у справі №911/2395/24 в порядку загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 26.05.2025, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача ДП «СЛП «Київоблагроліс».

06.05.2025 від представника відповідача ТОВ «НКЗ Делюкс» через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог прокурора повністю, судові витрати покласти на сторону позивача.

Відповідач твердить, що спірні земельні ділянки з моменту їх виділення на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА відносилися до земель сільськогосподарського призначення і вказане цільове призначення зберігають до сьогоднішнього дня. Відповідач твердить, що придбав земельні ділянки за двома оплатними договорами купівлі-продажу від 28.09.2018 та від 22.10.2019 від ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», яке в свою чергу придбало земельні ділянки за відплатними договорами купівлі-продажу від 21.07.2011.

Відповідач твердить, що прокурор не подав жодного правовстановлюючого чи розпорядчого документу, за яким земельні ділянки були віднесені до земель лісогосподарського призначення та надані у постійне користування ДП «СЛП «Київоблагроліс».

Відповідач твердить, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду перебувала цивільна справа №369/4557/22 за позовом Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі КОДА до ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обухівської РДА, ТОВ «НКЗ Делюкс» про визнання недійсним розпорядження, скасування державної реєстрації та усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками, з аналогічних підстав. Рішенням Києво-Святошинського районного суду від 27.03.2023 у справі №369/4557/22, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.10.2023 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024, у задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відповідач твердить, що під час розгляду справи №369/4557/22 були встановлені преюдиційні обставини, які не підлягають повторному доведенню, а саме:

позивачем не надано оригіналу планово-картографічних матеріалів лісоупорядкування, а лише листи ВО «Держліспроект» з доданим фрагментом публічної кадастрової карти, які не є частиною матеріалів лісоупорядкування та містять суперечливі дані;

позивачем не надано у відповідності до вимог пункту 2.1.4 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт планшету лісовпорядкувального, плану лісництва, плану лісових насаджень обходу, карти-схеми лісових насаджень та інш., відсутні належним чином оформлені та завізовані лісові карти, у тому числі планшети;

позивачем не надано доказів погодження і затвердження матеріалів лісоупорядкування; інформації щодо розробки матеріалів лісоупорядкування на території Ходосівської сільської ради;

з листа Бучанської РДВА та Київської ОДВА випливає відсутність документів у відповідної районної та обласної державних адміністраціях, Київської обласної ради документів, що підтверджують надання земельних ділянок лісогосподарського призначення. Також така інформація відсутня у Кабінету Міністрів України;

за наслідками розгляду справи не підтвердились посилання прокуратури на перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні лісогосподарського підприємства, відведення її для лісогосподарських потреб чи іншим чином встановлення лісогосподарського цільового призначення;

згідно проекту формування території та встановлення меж Ходосівської сільської ради 1994 року, спірні земельні ділянки входили до земель, які обліковувались як землі сільськогосподарського призначення за радгоспом «Хотівський», який був перетворений в КСП «Агрокомбінат «Хотівський» згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ №002924.

Тобто, відповідач твердить, що за результатами розгляду справи №369/4557/22 було встановлено ту обставину, що земельні ділянки відповідача ніколи не відносилися до земель лісогосподарського призначення, не передавалися у користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» і КОДА не є належним та дійсним розпорядником вказаних земель.

Відповідач твердить, що в силу ст. 116 ЗК України вказані землі не могли бути надані у постійне користування ДП «СЛП «Київоблагроліс» без вилучення у попереднього користувача, яким до 2010 року було СТОВ «Агрокомбінат «Хотівський», а пізніше ТОВ «НКЗ Делюкс».

Відповідач твердить, що у провадженні Господарського суду Київської області перебувала справа №911/2714/24 за позовом ТОВ «НКЗ Делюкс» до ДП «СЛП «Київоблагроліс», Центрального міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, треті особи Державне агентство лісових ресурсів України, Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів про визнання недійсними матеріалів лісоупорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2022 року в частині їх накладення на земельні ділянки товариства, зобов`язання вчинити дії та скасування наказу Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства №48 від 08.09.2022 «Про затвердження матеріалів лісоупорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» в частині затвердження матеріалів лісоупорядкування, які поширюють свою дію на земельні ділянки товариств, у тому числі спірні земельні ділянки із кадастровими номерами 3222487000:03:001:0958 та 3222487000:03:001:0953.

Рішенням господарського суду Київської області від 18.03.2025 у справі №911/2714/24 у позові було відмовлено повністю. Відповідач твердить, що у вказаному рішенні було встановлено преюдиційну обставину відносно правового режиму земельних ділянок товариства, а саме те, що такі не накладаються на територію, на яку поширюють свою дію матеріали лісоупорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс» 2022 року.

Відповідач твердить, що земельні ділянки з середини ХХ століття були надані та перебували у користуванні сільськогосподарського підприємства як землі сільськогосподарського призначення.

Рішенням Києво-Святошинської районної ради від 29.09.1998 в межах Ходосівської сільської ради було надано КСП « Агрокомбінат «Хотівський» у постійне користування 845,8 га земель. Згідно державного акту серії ІІ-КВ №002924 у постійному користуванні КСП «АК «Хотівський» перебувало 845,8 га земель для цілей ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно із планом землекористування спірні земельні ділянки належали до земельної ділянки №23 площею 92,6043 га. В 2008 році на замовлення СТОВ «АК «Хотівський» було розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель колективної власності та постійного користування колишнього КСП «АК «Хотівський» в межах Хотівської, Лісниківської та Ходосівської сільських рад. За результатами технічної інвентаризації земельній ділянці №23 було присвоєно кадастровий номер 322248000:03:001:0751.

На підставі заяви від 08.02.2010 №14 землекористувача СГТОВ «АК «Хотівський» Києво-Святшинська РДА розпорядженням №1187 від 23.02.2020 припинила право постійного користування СГТОВ «АК «Хотівський» на земельну ділянку площею 92,6043 га в адмінмежах Ходосівської сільської ради, земельна ділянка №23 зарахована до земель запасу державної власності в адмінмежах Ходосівської сільської ради.

Саме в межах згаданої земельної ділянки №23 сформовані спірні земельні ділянки, що підтверджується висновком експерта №04/25-22023 від 31.01.2023 у справі №369/4557/22.

Надалі спірні земельні ділянки на підставі розпорядження Києво-Святошинської РДА від 30.09.2010 були передані у власність громадянок ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства.

Відповідач твердить, що належність спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення не підтверджені належними доказами; матеріали лісоупорядкування у визначеному законом складі та затверджені в установленому порядку, прокурором не надані.

Відповідач твердить про непропорційність втручання у право відповідача на мирне володіння майном всупереч статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідач твердить, що як добросовісний набувач, мав підстави очікувати, що органи державної влади, здійснюючи розпорядження земельними ділянками, діють у встановлений законом спосіб; крім того, міг покладатися на достовірність відомостей, які внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо спірних об`єктів нерухомості і не мав додаткового обов`язку перевіряти та аналізувати правомірність попередніх переходів прав на земельні ділянки.

14.05.2025 від прокурора через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор спростовує доводи відповідача. 22.05.2025 аналогічна відповідь на відзив від 14.05.2025 №12/2-481вих-25 надійшла до суду в паперовому вигляді поштою.

Прокурор твердить, що у справі №369/4557/22 суд відмовив у задоволенні позову прокурора у зв`язку із невірно обраним способом захисту та поданням позову держави до держави; питання віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення не досліджувалося.

За твердженням прокурора до справи додані отримані від ДП «СЛП «Київоблагроліс» матеріали лісоупорядкування за 2008 рік, такі матеріали були виготовлені у 2006 році та погоджені у 2008 році, тобто до прийняття спірного розпорядження у 2010 році. Передача у минулому земельних ділянок радгоспу «Хотівський» не спростовують приналежність спірних земельних ділянок до 2008 року до земель лісогосподарського призначення. Додатковим доказом прокуратура вважає направлену із супровідним листом від 13.01.2022 №11 карту-схему лісонасаджень Києво-Святошинського державного агролісництва за 2007 рік, яка долучена до позову.

Прокурор твердить, що у справі №911/2714/24 також не було встановлено преюдиційних обставин, позаяк суд у рішенні вказав, що з огляду на відмову позивача від проведення судової експертизи суд не може констатувати ні факт накладення ділянок на лісові землі, ні факт не накладення означених ділянок на земельні ділянки, окреслені планшетами лісоупорядкування. Жодних висновків про те, що спірні земельні ділянки не накладаються на лісові землі за матеріалами лісоупорядкування 2008 року у рішенні суду від 18.03.2025 у справі №911/2714/24 не міститься.

Прокурор твердить, що у справі №911/2714/24 графічні матеріали ВО «Укрдержліспроект» щодо накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення не долучалися. Натомість у даній справі від ВО «Укрдержліспроект» отримані належні достовірні докази того, що спірні земельні ділянки на дату їх передачі у власність громадян відносилися до земель, які перебували у постійному користуванні Києво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛП Київоблагроліс».

Посилаючись на позицію постанов Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі №6-196цс15, від 24.12.2014 у справі №6-212цс14, від 21.01.2015 у справі №6-224цс14, постанов Верховного Суду у постановах від 30.01.2018 у справі №707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі №488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі №369/16418/18, від 30.09.2020 у справі №363/669/17, постанов Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 07.11.2018 у справі №488/6211/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 13.06.2018 у справі №369/1777/13-ц, прокурор твердить, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки у користуванні лісогосподарського підприємства слід враховувати положення пункту 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, а також, що планово-картографічні матеріали лісоупорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого лісогосподарського підприємства.

Прокурор спростовує посилання відповідача на непропорційність втручання поданим позовом у право відповідача на мирне володіння майном та твердить, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним; а також про те, що втручання є виправданим, якщо здійснюється з метою задоволення суспільного публічного інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер діяльності.

Навколишнє середовище, не будучи безпосередньо зазначеним у Конвенції, являє собою цінність, в збереженні якої зацікавлені як суспільство, так і публічна влада і економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання (рішення від 27.11.2007 у справі ЄСПЛ «Хамер проти Бельгії»).

Посилаючись на правові позиції постанов Верховного Суду від 16.12.2015 у справі №6-2510ц15, постанов Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №357/9328/15-ц, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, прокурор твердить, що в силу об`єктивних, видимих, природних властивостей земельних ділянок відповідач не міг не знати про фактичне їх місцезнаходження, і, проявивши розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення.

21.05.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить долучити до матеріалів справи заперечення на відповідь на відзив, відмовити у задоволенні вимог прокурора повністю.

21.05.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про залишення позовної заяви у справі №911/2395/24 без руху з підстав невнесення стороною позивача суми грошових коштів на депозитний рахунок суду, яка б відповідала еквіваленту вартості земельних ділянок, які заявлені до витребування.

Клопотання обґрунтоване тим, що станом на 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ, відповідно до якого суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Окрім того, було доповнено ст. 164 ГПК України частиною 6, відповідно до якої у разі подання позову органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором позовної заяви про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача до позову додаються документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена у порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви. Також доповнено ст. 174 ГПК України абзацом, відповідно до якого якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави невнесення у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, суд у такій ухвалі зазначає про обов`язок позивача внести відповідну грошову суму.

Відповідач твердить, що норми Закону України №4292-ІХ були чинними на дату постановлення ухвали про відкриття провадження у справі, крім того, в силу пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення наведені норми мають зворотну дію в часі, отже за висновком відповідача, до позову прокурором має бути додано документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок суду грошових коштів у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

Крім того, у заявленому клопотанні представник відповідача звертає увагу суду, що при подачі позовної заяви прокурором було суттєво занижено ціну позову для розрахунку суми судового збору, який підлягав визначенню залежно від вартості майна, що витребовується.

Відповідно до доданих до позовної заяви довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості, сформованих 30.07.2024, оціночна вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 становить 242 493,11 грн., земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 251 831,14 грн.

З метою підтвердження того, що прокурором було долучено до позовної заяви документи про суттєво занижену вартість земельних ділянок, відповідач надав власні, самостійно сформовані довідки про оцінку вартості земельних ділянок за станом на 21.05.2025, відповідно до яких вартість земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958 становить 1528558,15 грн., земельної ділянки з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 1588997,15 грн.

Відтак, відповідач твердить, що прокурор не доплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 39348,16 грн. (46763,02 грн. за дві вимоги майнового характеру мінус 7414,86 грн. сплаченого судового збору за дві вимоги майнового характеру).

Також 21.05.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про зобов`язання учасника справи надати докази на підтвердження існування події (в порядку частини 2 ст. 74 ГПК України), у якому відповідач просить суд зобов`язати прокуратуру надати докази, що підтверджують подію погодження та затвердження центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства відповідно матеріалів лісоупорядкування 2006, 2008 років Києво-Святошинського державного агролісництва ДП «СЛГП «Київоблагроліс» у вигляді владно-розпорядчих наказів про згадане погодження та затвердження від означених органів державної влади.

23.05.2025 через систему «Електронний суд» відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності за вимогами позовної заяви у господарській справі №911/2395/24. Заява обґрунтована тим, що положеннями Закону №4292-ІХ (набрав чинності 09.04.2025) були внесені зміни до ст. 261 ЦК України, а саме було встановлено, що перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Тож за твердженням відповідача, загальний строк позовної давності слід обраховувати з моменту передачі спірних земельних ділянок на користь первинних набувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі розпорядження №4092 від 30.09.2010, тобто з 01.10.2010, тож загальний трирічний строк позовної давності сплив 02.10.2013.

Крім того, відповідач твердить, що позов заявлено із пропуском граничного десятирічного строку витребування майна від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України (в редакції Закону №4292-ІХ), відповідно до якої держава, територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача, якщо з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Також відповідач твердить про сплив позовної давності за загальними підставами, безвідносно до застосування положень Закону №4292-ІХ.

26.05.2025 через систему «Електронний суд» представник третьої особи пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, в яких ДП «СЛГП «Київоблагроліс» просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Третя особа твердить, що належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення підтверджується планово-картографічними матеріалами лісоупорядкування 2005-2007, 2019 років; рішень про вилучення земель з державної власності та зміну цільового призначення не приймалося, тож землі лісогосподарського призначення незаконно вибули у приватну власність, що створює перешкоди третій особі у користуванні землями лісогосподарського призначення. Посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2028 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, третя особа твердить, що порушення права держави та постійного лісокористувача сталося саме в процесі виготовлення землевпорядної документації, її затвердження, присвоєння кадастрового номера, державної реєстрації права власності, у зв`язку з чим скасування державної реєстрації дозволить відносити порушені права та є ефективним способом захисту права.

Ухвалою від 26.05.2025 клопотання представника відповідача про залишення позову без руху задоволено частково, зобов`язано прокурора в порядку частин 11-13 ст. 176 ГПК України подати документи, що підтверджують внесення на депозитний рахунок грошових коштів у розмірі вартості спірних земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 та 3222487000:03:001:0958, експертно-грошова оцінка яких здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви.

02.06.2025 через систему «Електронний суд» прокурор подав заяву від 02.06.2025 №12/2-521вих-25 про продовження розгляду справи.

Вказана заява обґрунтована тим, що станом на дату звернення прокурора з позовною заявою від 04.09.2024 №12/2-737вих-24 до суду діяла редакції ст. 164 ГПК України, що складалася з п`яти частин, якою визначено перелік документів, що додаються до позовної заяви. Позовну заяву подано з дотримання вимог ст.164 ГПК України в редакції, що діяла на момент її подання.

Прокурор зазначає, що в законодавстві України, в тому числі у законі №4292-ІХ відсутні норми, які вказують на те, що ч.6 ст.164 ГПК України має зворотну дію в часі. Прокурор твердить, що п.2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №4292-ІХ зворотну дію в часі мають норми лише у частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна. За твердженням прокурора, умови ти порядок компенсації викладено у частині 5 ст. 390 ЦК України, а порядок обчислення та перебігу строку для витребування чи визнання права викладено у ст. 388 ЦК України.

Крім того, положення Закону України №4292-ІХ стосуються виключно захисту інтересів держави шляхом пред`явлення віндикаційного позову про витребування майна у добросовісного набувача.

Прокурор твердить, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих, характерних для лісу природних ознак спірної земельної ділянки, відповідач знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Ухвалою від 09.06.2025 у зв`язку із не усуненням недоліків, вказаних в ухвалі від 21.05.2026, позов прокурора у справі №911/2395/24 залишено без розгляду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2025 ухвалу господарського суду Київської області від 09.06.2025 скасовано, справу №911/2395/24 направлено до Господарського суду Київської області для продовження розгляду.

Ухвалою від 22.12.2025 підготовче судове засідання у справі призначено на 19.01.2026.

16.01.2026 відповідач подав клопотання про долучення до матеріалів справи документів (доказів, долучених до справи раніше) у читабельному вигляді.

Ухвалою від 19.01.2026 підготовче судове засідання призначено на 03.02.2026.

Ухвалою від 03.02.2026 залишено без задоволення клопотання ТОВ «НКЗ Делюкс» від 21.05.2025 про зобов`язання подати докази, підготовче судове засідання закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 03.03.2026.

В судовому засіданні 03.03.2026 суд після з`ясування в порядку ст. 207 ГПК України наявності заяв та клопотань розпочав з`ясування обставин справи та дослідження доказів та оголосив перерву в судовому засіданні до 23.03.2026, про що присутні прокурор та представник відповідача були повідомлені особисто під розпис, а відсутні учасники справи у спосіб направлення ухвал про повідомлення в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України.

08.03.2026 від представника ДПСЛП «Київоблагроліс» до суду надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке було задоволено судом ухвалою від 10.03.2026.

23.03.2026 через систему «Електронний суд» представник третьої особи подав додаткові пояснення у справі з додатками, у яких просить суд прийняти вказані пояснення до розгляду та долучити до матеріалів справи; позов задовольнити повністю.

У судове засідання 23.03.2026 з`явився прокурор, представник відповідача та представник третьої особи у режимі відеоконференції.

Ухвалою від 23.03.2026 подані представником третьої особи додаткові пояснення суд залишив без розгляду з мотивів, докладно наведених в ухвалі. В судовому засіданні 23.03.2026 суд завершив з`ясування обставин справи та дослідження доказів та призначив судові дебати на 03.04.2026. судове засідання, призначене на 03.04..2026, не відбулося у зв`язку із оголошенням у місті Києва сигналу «повітряна тривога», тож ухвалою від 03.04.2026 судові дебати у справі було призначено на 17.04.2026.

Розглянувши позов Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київобагроліс», про витребування з незаконного володіння земельних ділянок та скасування державної реєстрації земельних ділянок, дослідивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Водночас, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 з`ясовуючи поняття «інтереси держави» визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 15.05.2019 у справі № 911/1497/18.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захист або здійснює його неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві права» передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

При цьому, на сьогодні однозначною є практика Європейського суду з прав людини, яка відстоює позицію про можливість участі прокурора у справі тільки за наявності на це підстав.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень статей 73, 76, 77 Господарського процесуального кодексу України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Господарський суд звертає увагу на те, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (відповідний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18).

Прокурор твердить, що спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення розташовані у межах Ходосівської сільської ради Обухівського району за межами населених пунктів, належать до земель державної власності та накладаються на землі кварталу 30 Києво-Святошинського агролісництва ДП «СЛП «Київоблагроліс» на підставі планово-картографічних матеріалів лісоупорядкування, що підтверджується інформацією, наданою ВО «Укрдержліспроект».

Прокурор твердить, що правоможності власника щодо вказаних земель належать Київській обласній державній адміністрації у порядку ст. 122 Земельного кодексу України, яка прокурором визначена як орган, уповноважений законом здійснювати відповідні владні функції у спірних відносинах позивач.

Київська обласна прокуратура зверталась до Київської обласної державної адміністрації із листом від 14.08.2024 №12/2-677вих-24, у якому повідомляла обставини справи та зміст виявлених порушень, та просила повідомити Київську обласну прокуратуру, які заходи вжито Київською обласною державною адміністрацією на захист інтересів держави з метою повернення у державну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 та 3222487000:03:001:0958 (пред`явлення позову тощо).

У відповідь Київська обласна державна адміністрація направила лист від 30.08.2024 №816/31.01/31.02.01/2024, у якому вказала, що КОДА як орган виконавчої влади позбавлена можливості самостійно встановлювати порушення законодавства та не має законодавчих підстав для проведення перевірок. Тож юридичне управління апарату КОДА не вживало заходів цивільно-правового характеру та не зверталося до суду з позовною заявою про повернення у державну власність земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 та, 3222487000:03:001:0958.

Матеріали справи також містять лист Київської обласної прокуратури від 04.09.2024 №12/2-27316вих-24, у якому прокуратура у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомила КОДА про підготовку позову в інтересах держави в особі КОДА до ТОВ «Конча-Заспа Делюкс» за участю третьої особи ДП «СЛП «Київоблагроліс» про витребування земельних ділянок та скасування їх державної реєстрації.

Отже прокуратурою вірно визначено орган, уповноважений здійснювати функції держави та захист її інтересів у спірних правовідносинах, та документально підтверджено його бездіяльність, а також дотримано порядок попереднього повідомлення такого органу, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи вищенаведене, суд встановив, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України щодо підстав звернення з позовом до суду прокурора були дотримані.

1. У відповідності до ч. 1, 2 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Стаття 6 Лісового кодексу України в редакції, чинній станом на квітень 1998 року визначала, що усі ліси в Україні є власністю держави.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» №1457-IV (який був чинним з 14.07.2004 по 01.01.2013) при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності серед іншого землі лісового фонду за межами населених пунктів.

Вказаний закон втратив чинність у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» № 5245-VI, пунктом 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого було визначено, що у державній власності залишаються всі землі за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу (тобто земельних ділянок, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади).

Зазначений пункт 4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №5245-VI залишається чинним на день розгляду справи у редакції, відповідно до якої у державній власності залишаються усі землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності.

Крім того, 27.05.2021 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ, яким розділ Х Земельного кодексу України було доповнено пунктом 24, відповідно до підпункту в) якого з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене, землі лісогосподарського призначення за межами населених пунктів були і залишаються землями державної власності.

2. Стаття 5 Лісового кодексу України (в редакції, чинній станом на квітень 1998 року) визначала, що Землі лісового фонду поділяються на:

а) лісові:

вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю;

не вкриті лісовою рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі та інші), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами тощо;

б) нелісові:

зайняті спорудами, пов`язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо;

зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства);

зайняті болотами і водоймами в межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (в редакції, чинній станом на квітень 1998 року) земля може належати підприємству на праві колективної власності, а також може бути надана у постійне або тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди. Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, а право тимчасового користування землею, в тому числі на умовах оренди, оформляється договором.

Статтею 7 Земельного кодексу України від 1990 року (в редакції, чинній станом на квітень 1998 року) було передбачено можливість передання Радами народних депутатів у постійне користування земельних ділянок із земель, що перебувають у державній власності зокрема сільськогосподарським підприємствам і організаціям. Відповідно до ст. 77 цього Кодексу була передбачена можливість передання колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування земель лісового фонду, що є у користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ і організацій, для сільськогосподарських цілей.

Стаття 6 Лісового кодексу України в редакції, чинній станом на квітень 1998 року визначала, що Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами. Надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

КСП Агрокомбінату «Хотівський» відповідно до рішення Ходосівської сільської ради народних депутатів від 22.04.1998 було видано Державний акт на право постійного користування землею ІІ-КВ №002924, який був зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №273, на землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 845,8 га, які включали також земельну ділянку №23 площею 115,4 га.

Відповідно до Схеми земельних ділянок, складеної інженером-землеупорядником Чумаченком О.Ф., земельні ділянки кадастрові номери 3222487000:03:001:0953 та 3222487000:03:001:0958 є частиною архівної земельної ділянки кадастровий номер 322487000:03:001:0751, що перебувала у користуванні СГТОВ «Агрокомбінат «Хотівський» на підставі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №002924 від 06.12.1999.

У висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 31.10.2023 №04/25-22-23 (за зверненням ТОВ «НКЗ Делюкс» щодо проведення судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі №369/4557/22) встановлено, що територія земельних ділянок кадастрові номери 3222487000:03:001:0953 та 3222487000:03:001:0958 знаходиться в межах території колишньої земельної ділянки №23 площею 92,60143 га кадастровий номер 322487000:03:001:0751.

З урахуванням того, що Рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 були визнані неконституційними положення пункту 6 Розділу X Земельного кодексу України від 2001 року щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди, законодавство України не передбачало припинення права постійного користування у зв`язку із реорганізацією правокористувача або відсутністю правокористувача, який набув таке право раніше, у переліку осіб, які можуть набувати землю на праві постійного користування.

Стаття 141 Земельного кодексу України 2001 року (в редакції, чинній станом на лютий 2010 року) передбачала припинення права користування землею у випадку добровільної відмови від права користування земельною ділянкою (пункт а). Частина 3 ст. 142 ЗК України передбачала, що припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Києво-Святошинська РДА Київської області Розпорядженням від 23.02.2010 №1187 «Про припинення права постійного користування СГ ТОВ АК «Хотівський» на земельну ділянку в адмінмежах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району», розглянувши заяву СГ ТОВ АК «Хотівський» від 08.02.2010 №14 про добровільну відмову на користь держави від права постійного користування земельною ділянкою, керуючись ст.ст. 142, 149, 151 ЗК України, вирішила припинити право постійного користування СГ ТОВ АК «Хотівський» на земельну ділянку площею 92,6043 га в адмінмежах Ходосівської сільської ради, Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-КВ №002924 анулювати.

Разом із тим, припинення права постійного користування СГ ТОВ АК «Хотівський» на земельну ділянку №23 у складі Державного акту на право постійного користування землею ІІ-КВ №002924 не припиняє права держави як власника земель лісового фонду, що є у користуванні державного лісогосподарського підприємства, які за вказаним Державним актом були передані для сільськогосподарських цілей.

3. Станом на вересень 2010 року правом розпорядження землями лісового фонду у Київській області за межами населеного пункту в порядку частини 4 ст. 122 ЗК України була наділена Київська обласна державна адміністрація. Пунктом 4 частини першої ст. 31 Лісового кодексу України було визначено, що Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у сфері лісових відносин у межах своїх повноважень на їх території передають у власність, надають у постійне користування для ведення лісового господарства земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Крім того, право вилучення земель лісогосподарського призначення для нелісогосподарських потреб належало КМ України. Відповідно до частини 9 ст. 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Також станом на вересень 2010 року був чинний мораторій на вилучення земельних ділянок лісогосподарського призначення. Так, відповідно до Розпорядження КМ України від 10.04.2008 №610-р «Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками» (у відповідній редакції) з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Мінприроди, Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгоспу та Держкомзему до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері було зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім ділянок, необхідних для будівництва, реконструкції та капітального ремонту автомобільних доріг загального користування, для будівництва нових та реконструкції за рішенням Кабінету Міністрів України пунктів пропуску через державний кордон для автомобільного сполучення, видобування торфу та розробки родовищ горючих сланців за рішенням Кабінету Міністрів України, для видобування кварцових та кварцитоподібних пісковиків загальнодержавного значення із родовищ, що включені до Державного фонду родовищ корисних копалин, для будівництва та обслуговування об`єктів енергетичної інфраструктури (газо-, нафтопроводів, газових та нафтових терміналів, газових та нафтових свердловин, ліній електропередачі, електростанцій, електропідстанцій, розподільних пунктів), для розміщення кладовищ за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів їх розміщення.

Однак Києво-Святошинська РДА Розпорядженням від 30.09.2010 №4062 «Про надання у власність земельних ділянок 13 громадянам України (згідно додатку) для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради» вирішила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 13 громадянам України для ведення особистого селянського господарства, передати у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 20,4078 (сіножаті) для ведення особистого селянського господарства в адмінмежах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району, виготовити державні акти на право власності на землю.

На підставі розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації від 30.09.2010 №4062:

ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 1,9239 га для ведення особистого селянського господарства на території Ходосівської сільської ради, кадастровий номер 3222487000:03:001:0958;

ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства на території Ходосівської сільської ради, кадастровий номер 3222487000:03:001:0953.

4. ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку площею 1,9239 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 за ціною 276300,00 грн. на користь покупця ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» за нотаріально посвідченим за номером 899 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2011.

У ДРРП державним реєстратором Святопетрівської сільської ради вчинено запис №21716774 від 01.08.2017 про право власності ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» на земельну ділянку кадастровий номер 322248700:03:001:0958 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 36463717 від 04.08.2017, прийнятого на підставі державного акту серія ЯЛ №393943 від 11.11.2010, та договору купівлі-продажу №899 від 21.07.2011.

ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3222487000:03:001:0953 за ціною 287200,00 грн. на користь покупця ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» за нотаріально посвідченим за номером 896 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 21.07.2011.

У ДРРП державним реєстратором Святопетрівської сільської ради вчинено запис №21716806 від 01.08.2017 про право власності ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» на земельну ділянку кадастровий номер 322248700:03:001:0953 відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 36463744 від 04.08.2017, прийнятого на підставі державного акту серія ЯЛ №393938 від 11.11.2010, та договору купівлі-продажу №896 від 21.07.2011

5. ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» відчужило земельну ділянку площею 1,9239 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 за ціною 276300,00 грн. на користь покупця ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» за нотаріально посвідченим за номером 666 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 28.09.2018.

Відповідно до інформації від 02.09.2024 №393217090 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1318398332224 земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:03:001:0958:

земельна ділянка знаходиться в межах Ходосівської сільської ради, має площу 1,9239га, зареєстроване цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

щодо земельної ділянки приватним нотаріусом Мартиненком В.О. вчинено запис про речове право (номер запису 28145503 від 28.09.2018) про право власності ТОВ «НКЗ Делюкс», відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43252550 від 28.09.2018, прийнятого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №666 від 28.09.2018.

Вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 станом на 30.07.2024 за даними довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (додаток до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку) становить 242493.11 грн., станом на 21.05.2025 (довідка, надана відповідачем) 1 528 558,15 грн.

ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» відчужило земельну ділянку площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства кадастровий номер 3222487000:03:001:0953 за ціною 30000,00 грн. на користь покупця ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» за нотаріально посвідченим за номером 754 договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22.10.2019.

Відповідно до інформації від 02.09.2024 №393214277 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1318400432224 земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:03:001:0953;

земельна ділянка знаходиться в межах Ходосівської сільської ради, має площу 2га, зареєстроване цільове призначення для ведення особистого селянського господарства;

щодо земельної ділянки приватним нотаріусом Невечерею В.Г. вчинено запис про речове право (номер запису 33790298 від 22.10.2019) про право власності ТОВ «НКЗ Делюкс», відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 49292519 від 22.10.2019, прийнятого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №754 від 22.10.2019.

Вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:03:001:0953 станом на 30.07.2024 за даними довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (додаток до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку) становить 251831,14 грн.; станом на 21.05.2025 (довідка, надана відповідачем) 1 588 997,15 грн.

6. За матеріалами, наданими Українським державним проектним лісоупорядним виробничим об`єднанням ВО «Укрдержліспроект» (листи від 09.11.2021 №964 та від 09.02.2022 №110 з доданими картографічними матеріалами фрагментами публічної кадастрової карти станом на 08.11.2021 з нанесеними межами кварталу №30 Києво-Святошинського державного агролісництва за даними лісоупорядкування 2006 року та з нанесеними межами кварталу №60 Хотівського агролісництва Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс» за даними базового лісоупорядкування 2019 року ) спірні земельні ділянки за даними лісоупорядкування 2006 року повністю сформовані в межах кварталу 30 Києво-Святошинського державного агролісництва; за даними базового лісоупорядкування 2019 року спрні земельні ділянки повністю сформовані в межах кварталу 60 Хотівського агролісництва Південного агролісгоспу ДП «СЛП «Київоблагроліс».

За матеріалами лісоупорядкування 2008 року (надані ДП «СЛП «Київоблагроліс» разом з листом від 19.01.2022 №11), в тому числі за матеріалами погодженого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області та Київською обласною державною організацією «Київагроліс» протоколу другої лісовпорядної наради від 02.12.2008, площа лісових земель Києво-Святошинського державного агролісництва у порівнянні із попередніми матеріалами лісоупорядкування не змінювалась та становить 1248,3 га у Києво-Святошинському районі; в тому числі квартал 30 площею 109,2 га.

В результаті зміни нумерації кварталів вбачається, що за матеріалами лісоупорядкування ДП «СЛП «Київоблагроліс», затвердженими наказом №48 від 08.09.2022, до земель лісогосподарського призначення, що перебувають у постійному користуванні ДП «СЛП «Київоблагроліс», належить квартал №60 площею 109,2 га. Вказане свідчить про те, що лісові землі не вилучались, площа кварталу не змінювалась.

Правова позиція про те, що планово-картографічні матеріали лісовпорядкування є належними доказами наявності права постійного користування спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, неодноразово висловлювалася Верховним Судом у постановах від 30.01.2018 у справі № 707/2192/15-ц, від 21.02.2018 у справі 488/5476/14-ц, від 07.10.2020 у справі № 369/16418/18, від 15.11.2023 у справі №911/351/22.

Відповідно до пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (у редакції, чинній з 29.03.2006 до 15.01.2020) до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

У чинній редакції пункту 5 Розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України, вказано, що до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.

Поняття лісовпорядкування визначено у статті 45 Лісового кодексу України, якою передбачено, що лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.

Зміст та ведення лісовпорядкування встановлені у статтях 46, 47 вказаного Кодексу.

За змістом статті 47 Лісового кодексу України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Відповідно до сталої позиції Верховного Суду, викладеної зокрема у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №361/6826/16, від 06.07.2022 у справі №372/1688/17, від 30.09.2020 у справі №363/669/17, від 18.01.2023 у справі №488/2807/17, від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц, від 31.05.2023 у справі №681/804/20, від 01.11.2023 у справі №676/5079/21 висновку про те, що інформація, надана ВО «Укрдержліспроект», а також доданий до неї графічний матеріал є належними, допустимими та достовірними доказами, з яких суд встановлює приналежність земель до земель лісогосподарського призначення ДСГП «Ліси України».

Українське Державне проектне лісовпорядне виробниче об`єднання «Укрдержліспроект», яке засноване на державній власності, створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України від 30.09.1991 за № 119, належить до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до п. 3.2.8 статуту ВО «Укрдержліспроект», окрім інших його функцій, забезпечує при лісовпорядкуванні лісового фонду формування повидільних й інтегрованих банків даних, які містять лісотаксаційну, топографо-геодезичну і картографічну інформацію, з наступним формуванням і веденням державного лісового кадастру.

ВО «Укрдержліспроект» створене з метою проведення лісовпорядкування на всій території лісового фонду України, яке включає систему державних заходів, спрямованих на забезпечення охорони і захисту, раціонального використання, підвищення продуктивності лісів та їх відтворення, оцінку лісових ресурсів, а також підвищення культури ведення лісового господарства

Відповідний висновок щодо віднесення до належних доказів баз інформації вищезазначеної установи викладено Верховним Судом у постанові від 13.11.2019 у справі № 361/6829/16,.

ВО «Укрдержліспроект» здійснює комплекс лісовпорядних робіт для всіх лісокористувачів, незалежно від форм власності і відомчої підпорядкованості за єдиною системою в порядку, встановленому Державним агентством лісових ресурсів України за погодженням з Міністерством охорони . навколишнього природного середовища, тобто володіє інформацією про лісовпорядкування».

Надані ВО «Укрдержліспроект» із листами від 09.11.2021 №964 та від 09.02.2022 №110 картографічні матеріали не є матеріалами лісоупорядкування, однак вони виконані уповноваженою особою на підставі належним чином розроблених і затверджених у встановленому законом порядку планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Оскільки надані ВО «Укрдержліспроект» із листами від 09.11.2021 №964 та від 09.02.2022 №110 картографічні матеріали повністю відображають межі спірних земельних ділянок у співвідношенні з межами лісових земель, які перебувають у постійному користуванні підприємства ДП «СЛП «Київоблагроліс» на підставі розроблених і затверджених у встановленому законом порядку планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, суд погоджується з позицією прокурора про те, що наданих матеріалів достатньо для висновку про формування спірних земельних ділянок повністю в межах лісових земель кварталу №60 Хотівського агролісництва.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 73, частини 1 ст. 76, ст. 78 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.06.2020 у справі № 911/1480/18, відповідно до якої офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам ст.ст.73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять у предмет доказування.

Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті.

У постанові від 15.11.2023 у справі №363/1459/20 Верховний Суд повторив вказану позицію та зазначив таке.

Частинами першою-третьою статті 5 Закону N 3613-VI встановлено, що на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, оприлюднюються картографічна основа, індексні кадастрові карти (плани) та всі відомості Державного земельного кадастру, передбачені статтями 12-15 цього Закону, в тому числі у векторному вигляді, без права їх зміни (редагування).

Відомості, зазначені у частині першій цієї статті, підлягають оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, з моменту їх внесення до Державного земельного кадастру.

Технологічні та програмні засоби, необхідні для оприлюднення відомостей Державного земельного кадастру, мають забезпечувати юридичним та фізичним особам можливість анонімного перегляду, копіювання та роздрукування інформації, що відповідно до цієї статті надається безоплатно, на основі поширених веб-оглядачів та редакторів, без необхідності застосування спеціально створених для цього технологічних та програмних засобів, цілодобово, без обмежень.

Відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру (частина перша статті 38 Закону N 3613-VI).

Публічна кадастрова карта є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру та містить, зокрема, доступні відомості щодо конкретних земельних ділянок.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі N 911/1480/18 вказано, що "офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті"

Суд скористався відкритими даними публічної кадастрової карти та встановив, що спірні земельні ділянки повністю сформовані в межах лісового кварталу та частково накладаються на межі Національного природного парку «Голосіївський».

З викладеного слідує, що розпорядження спірними земельними ділянками та надання їх у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства Розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 30.09.2010 №4062 було вчинено з перевищенням повноважень, не у спосіб передбачений законом, та без відома належного органу, який реалізовував правоможності власника землі від імені держави.

Суд відхиляє посилання відповідача на встановлені судами у справах нібито преюдиційні обставини.

Суд встановив, що у справі №369/4557/22 заступник керівника Київської обласної прокуратури звернувся з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «Центр розвитку земельних відносин», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Обухівської РДА, ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс», треті особи: приватний нотаріус Мартиненко В.О., приватний нотаріус Невечеря В.Г., ДП «СЛП «Київоблагроліс», у якому просив суд

визнати недійсним розпорядження Києво-Святошинської РДА Київської області від 30.09.2010 №4062 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам України для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області»;

скасувати рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень:

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0958, зареєстровано приватним нотаріусом Мартиненком В.О від 28.09.2018, індексний номер 43252550;

- на земельну ділянку з кадастровим номером 3222487000:03:001:0953 зареєстровано приватним нотаріусом Невечерею В.Г. від 22.10.2019, індексний номер 49292519;

усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, шляхом повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» земельних ділянок з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27.03.2023, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11.10.2023 №369/4557/22 та постановою Верховного Суду від 10.04.2024 у позові прокурору було відмовлено.

Суди дійшли висновку про те, що прокурором не надано достатніх доказів накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, а також обрано неналежний спосіб захисту права.

Так, у постанові від 10.04.2024 у справі №369/4557/22 колегія суддів Верховного Суду вказала, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі N 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі N 488/5027/14-ц, від 23 листопада 2021 року у справі N 359/3373/16-ц).

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У пунктах 136, 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц Верховний Суд вказав, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Висновок суду про те, що учасником справи не подано достатніх доказів на підтвердження тієї чи іншої обставини, на що посилається відповідач, взагалі не може бути судом розцінений як преюдиційна обставина, яка не підлягає доведенню.

Суд встановив, що відповідач ТОВ «НКЗ Делюкс» звертався у справу №911/2714/24 з позовом до відповідача Державного підприємства «Спеціалізоване лісогосподарське підприємство «Київоблагроліс», Державного агентства лісових ресурсів України, у якому просив

1) визнати частково недійсними матеріали лісовпорядкування, затверджені згідно наказу Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП СЛП «Київоблагроліс» та наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України № 749 від 15.11.2021 «Про затвердження Порядку ведення лісовпорядкування» в частині земельних ділянок у тому числі з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, розташованих в межах Ходосівської сільської ради Київської області;

2) зобов`язати ДП СЛП «Київоблагроліс» забезпечити внесення до порядку поточного лісовпорядкування зміни до матеріалів лісовпорядкування шляхом виключення з останніх відомостей про земельні ділянки у тому числі з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, розташованих в межах Ходосівської сільської ради Київської області;

3) визнати протиправним та скасувати наказ Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 48 від 08.09.2022 «Про затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП СЛП «Київоблагроліс» в частині затвердження матеріалів лісовпорядкування ДП СЛП «Київоблагроліс», які поширюють свою дію на територію, що зайнята земельними ділянками у тому числі з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0953 площею 2,0 га, 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га, розташованих в межах Ходосівської сільської ради Київської області,

які перебувають у приватній власності ТОВ «НКЗ Делюкс».

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.03.2025, яке в апеляційному порядку не оскаржувалось, у позові ТОВ «НКЗ Делюкс» було відмовлено повністю. Суд у рішенні зазначив, що заявивши позов з мотивів розповсюдження оскаржуваних матеріалів лісоупорядкування на земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності позивача, позивач як зацікавлена у вирішенні спору сторона заявив суду про відмову від оплати судової експертизи у разі її призначення судом з метою встановлення ключової обставини знаходження земельних ділянок позивача ТОВ «НКЗ Делюкс» в межах земель, що знаходяться у віданні ДП СЛП «Київоблагроліс» та окреслені планшетами лісовпорядкування у відповідності до матеріалів лісовпорядкування затверджених оспорюваним наказом № 48 від 08.09.2022.

Таким чином, жодних обставин, які мали б для суду у справі №911/2395/24 преюдиційне значення, у справі №911/2714/24 встановлено не було.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У позовній заяві прокурором заявлено дві вимоги, а саме про витребування на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ТОВ «НКЗ Делюкс» спірних земельних ділянок, а також про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірних земельних ділянок.

Вказані вимоги є взаємовиключними, позаяк віндикаційна вимога передбачає повернення об`єкта речових прав земельної ділянки - власнику, а скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі передбачає припинення існування такої земельної ділянки як окремого об`єкта цивільних прав.

Так, відповідно до частини 13 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, Верховний Суд зазначив, що предметом позову про витребування майна є вимога власника, який не є володільцем цього майна, до особи, яка заволоділа останнім, про повернення його з чужого незаконного володіння (11.4).

Метою позову про витребування майна є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном, зокрема землями сільськогосподарського призначення, означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, призводить до ефективного захисту прав власника саме цього майна (11.5).

Таким чином, у разі державної реєстрації права власності за новим володільцем (відповідачем), власник, який вважає свої права порушеними, має право пред`явити позов про витребування відповідного майна (11.6).

У пунктах 146-147 постанови Великої Палати від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі №488/5027/14-ц (провадження №14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі №916/1608/18 (провадження №12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі №19/028-10/13 (провадження №12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункти 63, 74) та інших. Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження №12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (провадження №14-125цс20, пункт 74) та інших.

З урахуванням того, що суд встановив незаконне без правових підстав розпорядження земельними ділянками лісового фонду без відома органу, уповноваженого здійснювати правоможності власника земельних ділянок, з подальшим їх відчуженням спочатку на користь ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» а потім на користь ТОВ «НКЗ Делюкс», та здійснення державної реєстрації права власності за відповідачем на такі земельні ділянки, обраний прокурором спосіб захисту у формі заявлення віндикаційного позову про витребування спірних земельних ділянок на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації є обґрунтованим, законним, належним та ефективним.

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку, що вимога прокурора про витребування спірних земельних ділянок з незаконного володіння останнього набувача ТОВ «НКЗ Делюкс» на користь власника держави в особі Київської ОДА є обґрунтованою, законною та такою, яку слід задовольнити. Вимога прокурора про скасування у ДЗК державної реєстрації спірних земельних ділянок має бути залишена без задоволення у зв`язку із невірно обраним способом захисту права.

Суд відхиляє твердження відповідача про те, що він є добросовісним набувачем земельних ділянок, позаяк придбав їх за відплатним договором як землі сільськогосподарського призначення, і не був обізнаний про те, що вони належать до земель лісового фонду, а продавець не мав права розпорядження ними.

У даному випадку встановлення факту перебування спірних земельних ділянок у складі земель лісового фонду та їх часткове накладення на територію Національного природного парку «Голосіївський» вбачається з відкритих даних публічної кадастрової карти та зовнішніх природних властивостей земельних ділянок.

У пунктах 54, 55 постанови Великої Палати від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до частини п`ятої статті 1 ЛК України лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. Отже, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок (якщо такі ознаки наявні) особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що земельна ділянка є лісовою земельною ділянкою.

Висновок суду про те, що відповідач не може вважатися добросовісним набувачем земельних ділянок також підтверджується тим, що відповідач, достовірно знаючи, що спірні земельні ділянки за матеріалами лісоупорядкування перебувають у складі земель ДП СЛП «Київоблагроліс», звернувся з позовом у справу №911/2714/24, однак в подальшому відмовився від проведення судової експертизи, уникаючи встановлення вказаного факту висновком експерта.

Одночасне застосування до одного і того ж набувача ст. 387 та ст. 388 ЦК України є неможливим, оскільки набувач не може бути одночасно недобросовісним (ст. 387 ЦК України) та добросовісним (ст. 388 ЦК України).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що

віндикаційна вимога прокурора на підставі ст. 387 ЦК України є законною, обґрунтованою та такою яку належить задовольнити;

до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 388 ЦК України у тому числі в редакції Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» №4292-ІХ.

Відповідач заявив про застосування у справі позовної давності, стверджуючи, що положеннями Закону №4292-ІХ (набрав чинності 09.04.2025) були внесені зміни до ст. 261 ЦК України, а саме було встановлено, що перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності. Тож за твердженням відповідача, загальний строк позовної давності слід обраховувати з моменту передачі спірних земельних ділянок на користь первинних набувачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі розпорядження №4092 від 30.09.2010, тобто з 01.10.2010, тож загальний трирічний с трок позовної давності сплив 02.10.2013.

Крім того, відповідач твердить, що позов заявлено із пропуском граничного десятирічного строку витребування майна від добросовісного набувача за правилами ст. 388 ЦК України (в редакції Закону №4292-ІХ), відповідно до якої держава, територіальна громада не може витребувати майно від добросовісного набувача, якщо з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Також відповідач твердить про сплив позовної давності за загальними підставами, безвідносно до застосування положень Закону №4292-ІХ.

Щодо заявленої до застосування у справі позовної давності суд встановив таке.

Позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Вона обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (стаття 256, частина перша статті 260, частина третя статті 267 ЦК України).

Строк позовної давності є матеріальним строком, який не може бути поновлений судом. Відповідно до частини 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право або охоронюваний законом інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанови Великої Палати Верхового Суду від 22.08.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (пункт 73), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 80), від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 61), №522/2201/15-ц (пункт 62) та №522/2110/15-ц (пункт 61), від 07.08.2019 у справі №2004/1979/12 (пункт 71), від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 (пункт 134), від 16.06.2020 у справі №372/266/15-ц (пункт 51), від 07.07.2020 у справі N 712/8916/17-ц (пункт 28), 29.06.2021 у справі №904/3405/19 (пункт 57), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 129)).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України в редакції, яка була чинною станом на день звернення прокурора до суду із даним позовом (10.04.2024), було визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності визначається моментом, коли про порушене право повинна була дізнатися держава в особі уповноваженого органу, який визначний позивачем, а не прокурор. Зокрема у постанові від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц за позовом прокурора в інтересах держави Велика Палата Верховного Суду зазначила, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. До таких позовів застосовується положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Право власності ТОВ «Центр розвитку земельних відносин» на спірні земельні ділянки вперше було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 01.08.2017 (записи про право власності №21716806 та №21716774) на підставі рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексні номери 36463744 та 36463717 від 04.08.2017.

З огляду на те, що дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є публічними, відкритими та доступними (пункти 3, 5 частини 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») суд робить висновок про те, що держава в особі уповноваженого органу, а також і прокурор, мали можливість дізнатися про стверджуване порушення прав з дати державної реєстрації (з відкриттям розділу) права власності, а саме з 01.08.2017, у зв`язку з чим строк позовної давності слід обраховувати з наступного дня після цієї дати.

До вимоги про витребування майна застосовується загальний строк позовної давності 3 роки, як то передбачено ст. 257 ЦК України.

Разом із тим, відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Тобто терміни позовної давності було продовжено з 02.04.2020 (з дати набрання чинності Законом України від 30.03.2020 №540-ІХ, яким Прикінцеві та перехідні положення ЦК України було доповнено пунктом 12) до 30.06.2023 (дата закінчення карантину відповідно до постанови КМ України від 27.06.2023).

Однак, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

03.06.2025 було офіційно опубліковано Закон України «Про внесення змін до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-ІХ, яким виключено пункт 19, отже скасовано зупинення строків позовної давності на період дії воєнного стану. Зазначена норма набула чинності з 04.09.2025.

Отже, за вимогою прокурора про витребування земельних ділянок строк позовної давності розпочав перебіг з 02.08.2017 та був зупинений з 02.04.2020, у зв`язку з чим станом на дату звернення прокурора з позовом до суду 10.04.2024 не сплив.

Під час судового провадження, а саме 09.04.2025 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі Закон №4292-ІХ), яким статтю 261 ЦК України було доповнено новою частиною 8 такого змісту:

« 8. Перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування чи визнання права щодо нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, починається від дня державної реєстрації права власності першого набувача або дати передачі першому набувачеві нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності».

Водночас, статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів)).

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ визначено, що Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо:

нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом;

нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Тобто, вказаним пунктом не передбачено зворотну дію в часі положень Закону №4292-ІХ щодо обчислення строку позовної давності (ч. 8 ст. 261 ЦК України), однак, передбачено зворотну дію в часі у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права.

Так, частиною 3 ст. 388 ЦК України в редакції Закону №4292-ІХ передбачено, що держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо:

1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років;

2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років.

Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Однак суд встановив, що відповідач не є добросовісним набувачем спірних земельних ділянок, у зв`язку з чим положення ст. 388 ЦК України у тому числі в редакції Закону №4292-ІХ до спірних правовідносин не застосовуються.

Решта доводів учасників справи та всі подані докази судом уважно досліджені та розглянуті та не спростовують вказаного висновку суду. У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

За таких обставин, повно та ґрунтовно дослідивши матеріали справи, суд ухвалює рішення про задоволення позову Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ТОВ «Нова Конча-Заспа Делюкс» в частині вимог про витребування земельних ділянок з незаконного володіння на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Суд вказує, що рішення про витребування земельних ділянок є підставою для державної реєстрації права власності на земельні ділянки держави в особі Київської обласної державної адміністрації.

Суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні у частині вимог про скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельних ділянок у зв`язку з невірно обраним способом захисту права.

Згідно із пунктом 3 частини 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці. Відповідно до частини 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

З огляду на викладене, суд погоджується з тим, що позовна вимога про витребування земельних ділянок є майновою вимогою, ціна якої визначається вартістю земельних ділянок станом на дату подання позову.

Згідно Довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості (Додаток 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку (пункт 5 розділу ІІІ), сформованих прокурором станом на 30.07.2024, вартість земельної ділянки кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 становить 242 493,11 грн., вартість земельної ділянки кадастровий номер 322487000:03:001:0953 становить 251 831,14 грн., що співмірно із ціною продажу земельних ділянок за договорами купівлі-продажу від 28.09.2018 №666 та від 22.10.2019 №754 276 300,00 грн. та 300 000,00 грн. відповідно.

Тож суд погоджується з визначеною прокурором ціною позову про витребування земельних ділянок станом на дату подання позову 494 324,25 грн.; суд в порядку ст. 129 ГПК України покладає на відповідача відшкодування прокуратурі сплаченого судового збору пропорційно задоволеним вимогам, а саме в сумі 7 414,86 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 73-92, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Першого заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

2. Витребувати на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, площа Лесі Українки, 1, ідентифікаційний код 00022533) з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс» (08173, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Феодосія Печерського, буд. 35, офіс 68, ідентифікаційний код 41788828) земельні ділянки:

кадастровий номер 3222487000:03:001:0953 площею 2,0000 га;

кадастровий номер 3222487000:03:001:0958 площею 1,9239 га,

які розташовані в межах Феодосіївської сільської територіальної громади Обухівського району Київської області (за межами населеного пункту).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова Конча-Заспа Делюкс» (08173, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Ходосівка, вул. Феодосія Печерського, буд. 35, офіс 68, ідентифікаційний код 41788828

на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 27/2, ідентифікаційний код 02909996)

7 414,86 грн. (сім тисяч чотириста чотирнадцять гривень вісімдесят шість копійок) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти вимог відмовити.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення підписано 16.07.2026.

Суддя О.В. Конюх