Рішення № 138259289, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2026Справа № 910/15429/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» вул. Бульварно-Кудрявська, 33,м. Київ, 01054

до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ,01133

про стягнення 123 876,67 грн.

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство «Страхова компанія «ІНГО» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант" про стягнення 123 876,67 грн. страхового відшкодування.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на той факт, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну страхувальника позивача завдано матеріальної шкоди, яка відшкодована позивачем в якості страхового відшкодування за Договором страхування № 530506778.20 засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності від 23.12.2020, в зв`язку чим на підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Оскільки цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Шевроле», державний номер НОМЕР_1 , з вини водія якого трапилось ДТП, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», позивач просить стягнути з останнього страхове відшкодування в сумі 123 876,67 грн. в порядку суброгації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.12.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через систему «Електронний суд» 07.01.2025 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2024 надійшла заява б/н від 07.01.2025 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15429/24, та з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи в спрощеному провадженні, та, відповідно, можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України.

Окрім того, вказаною ухвалою суду витребувано у Моторного (транспортного) страхового бюро України (02002, м. Київ-2, а/с 272) інформацію по полісу ЕР № 203648920 станом на 20.12.2021, а саме: 1) якою страховою компанією видано даний поліс, 2) цивільно-правова відповідальність якого водія застрахована та який автомобіль було застраховано згідно вказаного полісу, 3) термін дії вищезазначеного полісу; 4) ліміт за шкоду життю та здоров`ю; ліміт за шкоду майну; розмір франшизи.

На виконання вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 засобами електронного зв`язку 18.02.2025 від Моторного (транспортного) страхового бюро надійшла інформація №9-03/4898 від 18.02.2025 щодо полісу ЕР № 203648920, яка судом долучена до матеріалів справи.

У свою чергу, від відповідача 18.02.2025 через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 18.02.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету позивача, в якому відповідач просить суд поновити строк подання відзиву, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 1207 від 07.11.2022 «Про забезпечення безпеки населення в умовах воєнного стану», оскільки можливість своєчасно подати відзив на позовну заяву була обмежена через значне навантаження та вимушені перерви, викликані частими повітряними тривогами. Також відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення з останнього страхового відшкодування в розмірі 126 476,67 грн., оскільки вказана сума визначена позивачем без урахування фізичного зносу застрахованого у позивача транспортного засобу «ЗАЗ Lanos Pick-Up», держаний номер НОМЕР_2 . Крім цього відповідач вказує, що позивачем до заяви про виплату страхового відшкодування не було надано необхідний пакет документів у відповідності до вимог ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим відповідач звертався до позивача з листом щодо надання повного пакету документів, однак лист був залишений позивачем позва увагою. При цьому відповідач визнає позовні вимоги в частині 85 108,95 грн. (за вирахуванням 38 767,72 грн. фізичного зносу та франшизи за полісом - 2 600,00 грн.).

Поряд із цим, через систему «Електронний суд» 20.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив № 1902 від 19.02.2025, з доказами надсилання до електронного кабінету відповідача, в якій позивач заперечує проти поновлення строку на подання відзиву, оскільки відповідачем не було подано до суду відповідного клопотання про поновлення такого строку із доказами поважності причин його пропуску. Також позивач посилається на безпідставність тверджень відповідача щодо наявності підстав для вирахування із суми страхового відшкодування 38 767,72 грн. фізичного зносу, оскільки на момент ДТП строк експлуатації пошкодженого транспортного засобу «ЗАЗ Lanos Pick-Up», державний номер НОМЕР_2 не перевищував 5 років, що і було враховано під час визначення вартості відновлювального ремонту, та наголошує на наданні відповідачу для виплати страхового відшкодування передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» документів. При цьому за твердженнями позивача ним не було отримано листа відповідача про надання додаткових документів. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

Також 24.02.2025 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № б/н від 24.02.2025, відповідно до яких відповідач для поновлення строку для подання відзиву просить врахувати, що протягом періоду, на який припадало його подання майже кожен день оголошувались повітряні тривоги, які створювали реальну загрозу життю, а також ту обставину, що відзив подано 18.02.2025 (із незначним відхиленням від встановленого процесуального строку 14.02.2025), тобто із запізненням у 2 дні. Також відповідач зазначає, що розмір страхового відшкодування з урахуванням фізичного зносу застрахованого транспортного засобу був визначений у тому числі і на підставі висновку оцінювача, викладеного у Звіті № ЦВ/21/8225 від 02.02.2025. Заперечення на відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 1 ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно до ч.1 ст. 115 ГПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

В силу приписів ч.1, 5 ст. 116 цього Кодексу перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг строку, закінчення якого пов`язане з подією, яка повинна неминуче настати, закінчується наступного дня після настання події.

Ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/15429/24 від 30.01.2025 відповідачу встановлено строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно пункту 2 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи №910/15429/24 та про його право подати відзив на позовну заяву на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 30.01.2025 про відкриття провадження у справі була направлена судом в електронний кабінет відповідача, факт отримання якої 31.01.2025 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету відповідача.

Відтак, з урахуванням приписів ст. 165 ГПК України граничним строком подання відзиву на позовну заяву, відповідно, є 14.02.2025.

Приписами чч. 2, 4 ст. 119 ГПК України встановлено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Як зазначено в постанові Великої палати Верховного Суду від 03.07.2025 у справі № 990/102/25, питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов`язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням наведених доводів. Адже сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для цього.

Так, розглянувши клопотання відповідача про поновлення строку на надання відзиву, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введенням воєнного стану з 24.02.2022 та складною без пековою ситуацією, керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України та з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, суд дійшов до висновку про обґрунтованість клопотання відповідача та, відповідно, продовження процесуальних строків на подачу відзиву на позовну заяву у справі № 910/15429/24. Відзив судом долучений до матеріалів справи.

В свою чергу, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи, оцінки та дослідження доказів, суд дійшов висновку про можливість долучити вказаний відзив до матеріалів справи та врахувати при розгляді справи надані до відзиву докази.

Суд зазначає, що пунктом 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України встановлено право відповідача визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

У відповідності до частин 3, 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі визнання позову проводиться в порядку, встановленому статтею 191 цього Кодексу.

Згідно зі статті 191 Господарського процесуального кодексу України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Розглянувши заяву відповідача про визнання позовних вимог в частині, яка викладена у відзиві б/н від 18.02.2025 року, яку підписано від імені ТДВ СК «Альфа-Гарант» представником товариства Боднар Оксаною Павлівною, повноваження якої підтверджуються копією Довіреності № 01/1231-307 від 19.12.2024 року, та враховуючи, що визнання позову є правом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант», передбаченим статтею 46 ГПК України, не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, вищевказана заява відповідача про визнання позову в частині приймається судом до розгляду та подальший розгляд спору здійснюється з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі - Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу пункту 6 частини 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 23.12.2020 відповідно до Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) (автокаско), зареєстрованих Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України 16.11.2007 за №0672182 (далі - Правила страхування), між Акціонерним товариством «Страхова компанія «ІНГО» (страховик за договором, позивач у справі) та Українсько-Американським Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРОМІКС» з іноземними інвестиціями (страхувальник за договором) та Акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - Вигодонабувач) укладено Договір страхування № 530506778.20 страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності (далі - Договір страхування), предметом якого, згідно п. 1 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать чинному законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (далі - ТЗ/транспортний засіб), визначеного в Додатках до Договору страхування.

Страхова сума (згідно Додатків до Договору страхування) є грошовою сумою у межах якої страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування згідно умов цього Договору. Страхова сума на наступні періоди страхування встановлюється страховиком з урахуванням діючих цін на ринку продажів транспортних засобів.

Франшиза по кожному ТЗ: по повній загибелі та ризику «Угон» 5% від страхової суми відповідного ТЗ; за першим випадком пошкодження ТЗ - 0,00 грн.; за другим та кожним наступним випадком пошкодження ТЗ - 2000,00 грн.

Ліміт відшкодування: за Договором страхування - страхова сума є агрегатним лімітом відшкодування страховика по всіх страхових випадках, що відбулися під час дії Договору страхування. Договір страхування з лімітом відшкодування страховика «за договором» вважається виконаним і припиняє свою дію з моменту виплати сумарного страхового відшкодування в розмірі, еквівалентному розміру страхової суми. Договір страхування діє до кінця обумовленого терміну в рамках страхової суми, що є різницею між страховою сумою і розміром виплачених за цим Договором страхування страхових відшкодувань.

Також між сторонами було підписано Додаткову угоду № 1 від 03.02.2021 до Договору страхування № 530506778.20 страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності від 23.12.2020 (далі - Додаткова угода № 1), якою викладено Додаток № 1 (далі - Додаток № 1) до Договору страхування №530506778.20 страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності від 23.12.2020.

Так, згідно Додатку № 1 в редакції Додаткової угоди № 1 було застраховано, у тому числі, транспортний засіб: марка, модель - «ЗАЗ LANOS», рік випуску - 2017, державний номер - НОМЕР_3 , період страхування - 25.02.2021-24.01.2022, дійсна вартість - 214 000,00 грн., страхова сума - 214 000,00 грн., без вирахування зносу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування» вигодонабувач - особа, яка має право на отримання страхової виплати згідно з умовами договору страхування та/або відповідно до законодавства.

За змістом Договору страхування вигодонабувачем є Акціонерне товариство «ОТП Банк».

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Згідно п. 4 Договору страхування строк дії останнього з 00.00 год 01.01.2021 до 24.00 30.03.2022. Період страхування для кожного ТЗ визначається умовами відповідного додатку до цього Договору. Територія страхування - р. 1.2. - Україна, СНД, Латвія, Литва, Естонія/р.3 - Україна.

За умовами Додатку № 1 в редакції Додаткової угоди № 1, період страхування, зокрема, транспортного засобу: марка, модель - «ЗАЗ LANOS», рік випуску - 2017, державний номер НОМЕР_3 - 25.02.2021-24.01.2022.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття "договір страхування" містяться в ст. 354 Господарського кодексу України, чинного на час спірних правовідносин, та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

За визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування» страховим ризиком є певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до пп. 2.1 Договору страхування відшкодування у зв`язку із страховим випадком визначається в межах страхової суми з урахуванням франшизи при пошкодженні, повній загибелі засобу транспорту внаслідок страхових випадків, зокрема, «ДТП» - дорожньо-транспортної пригоди.

Врахування зносу на деталі та вузли, що підлягають заміні в ході ремонту ТЗ, визначено згідно Додатків до Договору (п. 2.2 Договору страхування).

За умовами п. 2.6 Договору страхування допущено до керування: будь-яка особа на законних підставах, кількість осіб, які можуть бути допущені до керування ТЗ умовами Договору не обмежується.

Судом встановлено за матеріалами справи, згідно Довідки НПУ № 3021356584128308 від 20.01.2025 про ДТП, відповіді НП (ідентифікатор картки ДТП в системі НПУ № 3021356584128308), рапорту аварійного комісара №4543151 від 20.12.2021, Постанови Ленінського районного суду м. Харкова від 14.01.2022 у справі № 642/60/22 про притягнення до адміністративної відповідальності гр. ОСОБА_1 , 20.12.2021 о 15 год. 45 хв. в м. Харкові по вул. Кільцева, 16 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «CHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 та за участю транспортного засобу «ЗАЗ LANOS», держаний номер - НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_2 , в результаті чого ТЗ отримали механічні пошкодження.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч.1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов`язків страховика, зокрема, належить при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Аналогічні приписи містяться в ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України, згідно яких страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката); страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до пп. 8.1.1, 8.1.2, 8.1.3 Договору страхування при виникненні страхового випадку страхувальник чи його представник повинен, зокрема, негайно (протягом години) в межах населеного пункту та не пізніше 6-ти годин за його межами сповістити в телефонному режимі про це Контакт-центр страховика; письмово оформити заяву про страховий випадок не пізніше трьох робочих днів з моменту його настання; пред`явити пошкоджений ТЗ представнику страховика для огляду та погодження з ним подальших дій з урегулювання претензії.

За умовами п. 9.1 Договору страхування виплата страхового відшкодування проводиться страховиком на підставі заяви страхувальника і страхового акту, що складається страховиком.

Судом за матеріалами справи встановлено, що страхувальник - Українсько-Американське ТОВ «ЄВРОМІКС» з іноземними інвестиціями 21.12.2021 звернувся до позивача з Повідомленням про випадок (справа 4543151) щодо події - ДТП (зіткнення ЗТЗ з іншим ТЗ), яка сталась 20.12.2021 із застрахованим ТЗ «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , пошкодження - повністю розбита задня частина ТЗ, колеса заблоковані. Копія Повідомлення наявна в матеріалах справи.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на спростування та сторонами не заперечується той факт, що водій ОСОБА_2 , який на час ДТП керував транспортним засобом «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , згідно умов п. 2.6 Договору страхування був допущений до керування застрахованим позивачем транспортним засобом на законних підставах.

Також страхувальник звернувся до позивача із Заявою б/н б/д про виплату страхового відшкодування по страховому випадку, що стався 20.12.2021 із застрахованим ТЗ «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , що належить Українсько-Американському ТОВ «ЄВРОМІКС» з іноземними інвестиціями у сумі 126 476,67 грн., копія якої надана позивачем.

Згідно п. 9.2 Договору страхування підтвердженням настання страхового випадку і визначення розміру страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі наступних документів: Договору страхування; письмового повідомлення про настання страхового випадку; заяви страхувальника про виплату страхового відшкодування; документа встановленої форми (довідка, постанова тощо) органів внутрішніх справ, Державтоінспекції, метеорологічної служби, слідчих або інших компетентних органів про обставини страхового випадку; постанови суду в адміністративній справі (на вимогу страховика) у випадку, якщо у зв`язку з настанням страхового випадку відкрите провадження у справі в судовому порядку та за умови, що постанова суду була прийнята не пізніше 2 місяців з дати одержання страховиком останнього з всіх документів, необхідних для здійснення виплати страхового відшкодування; акту огляду та фотографій пошкодженого ТЗ; документів, що підтверджують розмір збитків (акт автотоварознавчого дослідження або експертизи про величину збитку, калькуляція та оригінали рахунків за ремонт ТЗ); інших документів, що мають відношення до причин та наслідків страхового випадку.

За умовами п. 9.3 Договору страхування наведені вище документи повинні бути надані страховику не пізніше 90 робочих днів з моменту настання страхового випадку (або з моменту першої можливості одержання документів, строк видачі яких визначений чинним законодавством України або обставинами іншого характеру).

Відповідно до п. 8.3. Договору страхування після одержання всіх необхідних документів, рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування приймається страховиком у термін до 15 робочих днів. Виплата страхового відшкодування здійснюється протягом 15 робочих днів після одержання всіх необхідних документів.

Згідно п. 8.2 Договору страхування страхове відшкодування (за вирахуванням суми ПДВ), що має бути сплачене за Договором страхування, сплачується вигодонабувачу в рахунок погашення існуючої заборгованості страхувальника/позичальника за кредитним договором, якщо інше не було письмового погоджено між страховиком, страхувальником та вигодонабувачем. Сума ПДВ відшкодовується страхувальнику або вигодонабувачу після надання страховику відремонтованого ТЗ та платіжно-касових документів по ремонту ТЗ, які підтверджують факт сплати суми ПДВ.

Суд також зазначає, що засіданням Автотоварознавчої секції методичної і науково-консультативної ради Міністерства юстиції України "Про програмне забезпечення автотоварознавчих досліджень" (протокол № 15 від 10.10.-12.10.2001), серед інших, рекомендовано для використання в автотоварознавчих дослідженнях і складання кошторисів відновлювального ремонту та заподіяння матеріальної шкоди програмний продукт "Аudatex", (http://audatex.ua/), призначений для розрахунку вартості відновлювального ремонту транспортного засобу з використанням нормативів заводів виробників та/або незалежних технічних центрів та рекомендованих імпортерами роздрібних цін на запасні частини, та включений до переліку комп`ютерних баз даних з програмним забезпеченням відповідно до додатку № 8 до Методики (пункт 59).

Згідно наявної в матеріалах справи копії Калькуляції № КА-0000009 від 07.02.2022, наданої ФОП Лузгін О.Т. на замовлення Українсько-Американського ТОВ «ЄВРОМІКС» з іноземними інвестиціями, вартість робіт та запасних запчастин (матеріалів) щодо відновлення пошкодженого ТЗ «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 складає 137 133,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до Звіту № 33548 від 13.05.2022 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу (далі - Звіт), виконаного суб`єктом оціночної діяльності Береговим Валерієм Миколайовичем на замовлення АТ СК «ІНГО», а також долученої до нього ремонтної калькуляції системи AUDATEX № 33548 від 13.05.2022, вартість відновлюваного ремонту та матеріального збитку, заподіяного власнику після аварійного пошкодження ТЗ - «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 станом на 17.01.2022 дорівнює з урахуванням ПДВ на запасні частини, але без врахування втрати товарної вартості (фізичного зносу) - 140 819,15 грн.

До Звіту також долучено Акт 24307 огляду транспортного засобу від 17.01.2022 з описом пошкоджень, отриманих ТЗ - «ЗАЗ LANOS», державний номер НОМЕР_3 , фотознімки пошкоджень.

Крім того, згідно наявного в матеріалах справи листа вигодонабувача - АТ «ОТП Банк» № 15-02/221 від 11.08.2022 останній у відповідь на звернення позивача № 4543151 від 19.07.2022 повідомив страховика про відсутність заперечень щодо виплати страхового відшкодування у сумі 126 476,67 грн. на розрахунковий рахунок (реквізити наводяться у відповіді) страхувальника «ЄВРОМІКС» Українсько-Американське ТОВ з іноземними інвестиціями.

Враховуючи наведене та у зв`язку зі зверненням страхувальника до позивача із Заявою б/н б/д про виплату страхового відшкодування, копія якої наявна в матеріалах справи, позивачем як страховиком згідно умов Договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 126 476,67 грн., про що складено Страховий акт № 5042221 від 18.08.2021 (далі - Страховий акт) та видано Розпорядження № 5042221 від 18.08.2022 (далі - Розпорядження) на виплату по страховій події у сумі 126 476,67 грн.

Суд зазначає, що основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів врегульовано Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно частини 1 статті 5 якого електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п. 12, 17, 22, 23 частини 1 статті 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Засіб кваліфікованого електронного підпису чи печатки - апаратно-програмний або апаратний пристрій чи програмне забезпечення, які реалізують криптографічні алгоритми генерації пар ключів та/або створення кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або перевірки кваліфікованого електронного підпису чи печатки, та/або зберігання особистого ключа кваліфікованого електронного підпису чи печатки, який відповідає вимогам цього Закону. Кваліфікована електронна печатка - удосконалена електронна печатка, яка створюється з використанням засобу кваліфікованої електронної печатки і базується на кваліфікованому сертифікаті електронної печатки. Кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа.

Кваліфікований електронний підпис має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис, та має презумпцію його відповідності власноручному підпису. Кваліфікована електронна печатка має презумпцію цілісності електронних даних і достовірності походження електронних даних, з якими вона пов`язана (частина 4, 5 статті 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Статтею 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис» закріплено, що електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (стаття 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.

Як свідчать матеріали справи, Страховий акт та Розпорядження підписані страховиком за допомогою сервісу «Вчасно», що підтверджується відповідною квитанцією сервісу обміну документів «Вчасно», наданою позивачем.

Так, за змістом Страхового акту сума збитку, завданого транспортному засобу «ЗАЗ LANOS», державний номер НОМЕР_3 , складає 126 476,67 грн. (без вирахування франшизи, коефіцієнту фізичного зносу та з вирахуванням ПДВ).

При цьому, при розрахунку суми збитку страховиком було враховано: Звіт № 33548 від 13.05.2022 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу та Калькуляцію № КА-0000009 від 07.02.2022, надану ФОП Лузгін О.Т.

Відповідно до Страхового акту № 5042221 від 18.08.2021 та Розпорядження № 5042221 від 18.08.2022, заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування, сума страхового відшкодування у розмірі 126 476,67 грн. була виплачена позивачем на розрахунковий рахунок страхувальника - Українсько-Американське ТОВ «ЄВРОМІКС» з іноземними інвестиціями, що підтверджується платіжним дорученням № 13560 від 30.08.2022, копія якого долучена до матеріалів справи.

В свою чергу, заперечень щодо факту здійснення позивачем виплати страхового відшкодування за Договором страхування, а також перебування отриманих автомобілем марки «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , пошкоджень у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 20.12.2021, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання позивачем умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування страхувальнику в розмірі 126 476,67 грн. (без ПДВ) у зв`язку із настанням страхового випадку шляхом перерахування вказаних коштів на розрахунковий рахунок страхувальника «ЄВРОМІКС» Українсько-Американське ТОВ з іноземними інвестиціями, зазначений у відповіді вигодонабувача АТ «ОТП Банк» у листі № 15-02/221 від 11.08.2022.

Суд звертає увагу, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003, відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Відповідно до ст. 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі №922/4013/17, від 20.03.2018 у справі №911/482/17, від 03.07.2019 у справі №910/12722/18, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність Звіту № 33548 від 13.05.2022 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, Калькуляції № КА-0000009 від 07.02.2022 та платіжного доручення № 13560 від 30.08.2022, за висновками суду, є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Як зазначалось судом вище, дорожньо-транспортна пригода, яка відбулась 20.12.2021 за участю застрахованого позивачем транспортного засобу «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування, та майнова шкода, завдана страхувальникові позивача, була відшкодована позивачем відповідно до умов Договору страхування.

При цьому, постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 14.01.2022 у справі № 642/60/22 встановлено, що дорожньо-транспортна пригода, яка відбулася 20.12.2021, сталась внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 п. 13.1 Правил дорожнього руху України, у зв`язку з чим останнього визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді сплати на користь держави штрафу в розмірі 850,00 грн.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, установлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язаннях: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17, в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов`язань винуватця та страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов`язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов`язанні винуватця; зобов`язанні страховика за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів).

Відтак, виплативши страхове відшкодування відповідно до умов Договору страхування, позивач в силу приписів статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування» набув права вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов`язковим. Одним із видів обов`язкового страхування, згідно пунктом 9 частини 1 статті 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на час спірних правовідносин.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом за матеріалами справи встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 20.12.2021 цивільно-правова відповідальність осіб за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу марки «CHEVROLET AVEO», д.н.з. НОМЕР_4 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована в Товаристві з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» на підставі Полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР №203648920 (далі - Поліс), з наступними умовами: франшиза - 2 600, 00 грн.; ліміт страхової суми за шкоду майну - 130 000,00 грн. Поліс станом на момент вчинення ДТП 20.12.2021 був чинним.

З огляду на вищевикладене, до Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми перейшло право вимоги до відповідача - Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

В свою чергу правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Наразі, вина особи, яка керувала під час скоєння ДТП транспортним засобом марки «CHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_4 , встановлена в судовому порядку.

Отже, враховуючи норми ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування», якими регулюються правовідносини між сторонами у справі позивач, АТ «СК «ІНГО», виплативши страхове відшкодування потерпілому за Договором страхування, отримав від останнього права кредитора до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», яке застрахувало цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «CHEVROLET AVEO», державний номер НОМЕР_4 , перед третіми особами за шкоду, завдану внаслідок експлуатації цього транспортного засобу, та, відповідно, в межах виплаченої суми право вимоги до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту, встановленого Полісом.

При цьому, з урахуванням наявності полісу ЕР №203648920 відповідача, договірних зобов`язань між власником транспортного засобу, який є винним у вчиненні ДТП, та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме П ТДВ «СК «Альфа-Гарант», до якого правомірно заявлено позов.

Суд зазначає, що правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Так, згідно пункту 35.1 статті 35 названого Закону для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Водночас стаття 37 зазначеного Закону містить вичерпний перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування. У силу підпункту 37.1.4 пункту 37.1 вказаної норми підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Оскільки вказані у підпункті 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» строки є присічними і поновленню не підлягають, тому з їх спливом у страховика виникає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.

Так, з системного аналізу норм Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вбачається, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому. Перша з них обумовлена статтею 35 сказаного Закону, тобто шляхом звернення потерпілого до страховика з відповідною заявою про таке відшкодування. Другий спосіб надає можливість потерпілому звернутися безпосередньо до суду з позовом до страховика про відшкодування шкоди та ухвалення судом відповідного рішення. Вказане випливає зі змісту пункту 36.1 статті 36 названого Закону, згідно з яким рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається страховиком, у тому числі, на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.

Отже, визначений Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядок звернення потерпілого до страховика з заявою про здійснення страхового відшкодування не є досудовим порядком урегулювання спору, визначеним як обов`язковий у розумінні статті 124 Конституції України, а становить собою позасудову процедуру здійснення страхового відшкодування, яка не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду з позовом про стягнення відповідного відшкодування.

При цьому положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків, як підстави для відмови у відшкодуванні, стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №465/4287/15, постановах Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №227/3573/16-ц, від 24.04.2019 у справі №643/19957/15-ц.

Водночас, суд зауважує, що держава може стимулювати до вирішення правових спорів у межах відповідних позасудових процедур, утім, їх використання є правом, а не обов`язком особи, а відтак не повинно позбавляти її можливості на судовий захист права, яке є порушеним уже в силу самого факту заподіяння шкоди дорожньо-транспортною пригодою.

Згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Так, позивачем реалізовано своє право кредитора шляхом пред`явлення вимоги до ТДВ «СК «Альфа-Гарант», а саме звернення з Претензією №4543151 від 14.12.2022 на суму 126 476,67 грн., факт надсилання якої 17.12.2022 разом з пакетом документів (копій: договору страхування, Довідки НП м. Харкова, постанови суду з ЄДРСР, повідомлення про ДТП, платіжного доручення, Звіту, страхового акту, свідоцтва про реєстрацію ТЗ, посвідчення водія, заяви на виплату страхового відшкодування, довіреності) на адресу відповідача підтверджується копією фіскального чеку від 17.12.2022.

Згідно наявної в матеріалах справи відповіді відповідача № 12-564 від 07.02.2023 на претензію, ТДВ СК «Альфа-Гарант» повідомлено позивача, що прийняття рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у здійсненні такої виплати буде прийнято у строки та в порядку, які регламентовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», після отримання запрошуваних у листі документів, оскільки позивачем не було додано усіх необхідних документів, передбачених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Зокрема, як зазначено у відповіді, позивачем разом з претензією не надано документів, що підтверджують правомірність вимоги або її розміру (договір добровільного страхування з додатками, протокол огляду пошкодженого майна та фото пошкоджень, звіт (експертиза) щодо розміру оціненої шкоди), інформації про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за завдану шкоду, та потерпілих.

Тобто, претензія №4543151 від 14.12.2022 на суму 126 476,67 грн. залишена відповідачем без задоволення.

При цьому судом враховано, що у разі звернення особи із заявою безпосередньо до суду, страховик не обмежений в праві та не позбавлений можливості визнати позов та сплатити страхове відшкодування або ж наводити свої заперечення проти позову у разі їх наявності, чим відповідач скористався, надавши суду заперечення проти позову, викладені у відзиві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору страхування № 530506778.20 страхування засобів наземного транспорту, цивільної відповідальності від 23.12.2020 та/або Полісу ЕР №203648920 та/або їх окремих положень суду не надано.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Натомість, заперечуючи проти позову в відзиві відповідач посилається на те, що позивачем при розрахунку суми страхового відшкодування не було враховану ту обставину, що строк експлуатації транспортного засобу «ЗАЗ LANOS Pick-Up», д.н.з. НОМЕР_2 , перевищує 5 років. Згідно Звіту № ЦВ/21/8225 від 02.02.2025 про визначення ринкової вартості та розміру коефіцієнта фізичного зносу КТЗ, складеного оцінювачем Шерстюком О.В. на замовлення відповідача, фізичний знос транспортного засобу «ЗАЗ LANOS», д.н.з. НОМЕР_2 становить - 0,4594 (станом на 17.01.2022).

З огляду на зазначене відповідачем розраховано страхове відшкодування наступним чином: 126 476,67 грн. (розмір заявлених позивачем вимог) - 38 767,72 грн. (розмір коефіцієнту фізичного зносу 45,94% на суму зносу деталей) - 2 600,00 грн. (розмір франшизи, передбачений Полісом) = 85 108,95 грн.( належний розмір страхового відшкодування).

Відтак, відповідач у своєму відзиві визнає позовні вимоги у розмірі - 85 108,95 грн. з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу та франшизи за Полісом.

Так, відповідно до ч. 36.6.ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», в редакції, чинній на час спірних правовідносин страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Згідно до статті 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Згідно із даними Договору страхування франшиза становить 0,00 грн., згідно Полісу - 2 600,00 грн., а отже, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу марки «ЗАЗ LANOS», д.н.з. - НОМЕР_3 , матеріального збитку та розмір права вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом за спірним страховим випадком, розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач з відповідача, підлягає зменшенню на суму франшизи, що і було враховано позивачем при визначенні розміру позовних вимог.

Суд зазначає, що спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

При цьому страховик винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Так, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Розрахунок коефіцієнту зносу деталей транспортного засобу здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395) (далі - Методика).

Відповідно до пункту 2.4 Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості).

Згідно з пунктом 1.6 Методики фізичний знос КТЗ (його складників) - утрата вартості КТЗ (його складників), яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей КТЗ (його складників) порівняно з вартістю нового подібного КТЗ (його складників).

Фізичний знос може розраховуватись у вигляді коефіцієнта фізичного зносу складників залежно від технічного стану КТЗ, який відображає взаємозв`язок умов експлуатації і технічного стану КТЗ з вартістю його складників. Фізичний знос може також визначатись шляхом урахування погіршення технічного стану КТЗ унаслідок отриманих і усунених пошкоджень залежно від вартості їх усунення.

При цьому відповідно до розділу VIII Методики щодо визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ та величини втрати товарної вартості.

Водночас, відповідно до пункту 7.38, 7.39 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу (ЕЗ) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує визначених пунктом 7.38 Методики строків (5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки).

Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, від 12.03.2018 у справі №910/5001/17, у разі, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Отже, виходячи з указаної норми, застосування коефіцієнту зносу на складові частини (деталі) пошкодженого автомобіля є обов`язковим.

Як вбачається з наданої позивачем копії свідоцтва серія та № НОМЕР_5 про реєстрацію транспортного засобу марки «ЗАЗ LANOS», державний номер - НОМЕР_3 , спеціалізований вантажний - спеціалізований фургон маловантажний - В вбачається, що даний автомобіль є 2017 року випуску, тобто на момент ДТП 20.12.2021 строк експлуатації вказаного транспортного засобу не перевищував 5 років, що свідчить про відсутність підстав для вирахування зносу відповідно до вимог пункту 7.38 вказаної Методики, що, відповідно, спростовує твердження відповідача та його розрахунок страхового відшкодування, здійснений на підставі Звіту № ЦВ/21/8225 від 02.07.2025 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, та оцінки, проведеної станом на 17.01.2022, в той час як ДТП сталася 20.12.2021.

Таким чином, зважаючи на зміст наданих позивачем доказів та встановлених під розгляду вказаної справи обставин, суд зазначає про відсутність будь - яких інших підстав для врахування коефіцієнту зносу, зокрема, передбачених п. 7.39 Методики.

Окрім цього, суд зазначає, що положення статей 33, 37 Закону статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачають дії учасників ДТП та страховика у випадку настання ДТП та їх добросовісність, а невиконання обов`язків, передбачених цими нормами, має наслідком відмову в захисті права на відшкодування (підпункти 37.1.1, 37.1.2, 37.1.3, 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 вказаного Закону), позаяк позбавляє страховика можливості вчинити відповідні дії щодо встановлення як самого факту настання страхового випадку, так і його обставин з метою прийняття обґрунтованого рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування.

Наразі, на підтвердження обставин звернення до відповідача з претензією № 4543151 від 14.12.2022 року про виплату страхового відшкодування в сумі 126 476,67 грн. в порядку суброгації позивачем надано копію відповідної претензії, в додатках до якої зазначені копії Договору страхування, Довідок НПУ м. Харкова, постанови суду з ЄДРСР, повідомлення про ДТП, платіжного доручення, Звіту, страхового акту та платіжного доручення, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, посвідчення водія, заяви на виплату страхового відшкодування, довіреності тощо, та фіскальний чек від 17.12.2022 року.

В свою чергу, у разі недостатності зазначених документів як для встановлення самого факту настання страхового випадку, так і його обставин з метою прийняття страховиком обґрунтованого рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування, відповідач не був позбавлений можливості після отримання претензії позивача звернутися за наявності відповідних підстав до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ІНГО" з метою додаткового встановлення обставин настання страхового випадку, визначення розміру страхового відшкодування та наявності сумнівів в частині наданих позивачем документів.

Так, у відповідь на отриману претензію позивача ТД СК «Альфа-Гарант» листом № 12/564 від 07.02.2023 року повідомило про ненадання усіх необхідних документів, передбачених Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме договору добровільного страхування з додатками, звіту щодо розміру оціненої шкоди, протоколу огляду та фото, інформації про взаєморозрахунки, що суперечить змісту переліку додатків до претензії та наданому відповідачем звіту № ЦВ/21/8225 від 02.02.2025 року, в якому враховано акт технічного огляду об`єкта з результатами фотофіксації, у зв`язку з чим посилання відповідача на неможливість встановлення факту ДТП, обставин та причин її настання та розміру заподіяної шкоди як на час отримання претензії, так і на час розгляду даної справи судом до уваги не приймаються як необґрунтовані.

Таким чином, з урахуванням приписів пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та обставин звернення позивача з вимогою про виплату страхового відшкодування, які підтверджуються матеріалами справи, строк прийняття відповідачем рішення про виплату позивачу страхового відшкодування та здійснення такої виплати, або відмови у здійсненні виплати з наданням належного обґрунтування відмови є таким, що настав.

Враховуючи вищевикладене, оскільки на момент прийняття рішення доказів на підтвердження факту виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо сплати позивачу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку суду не надано, як і належних та допустимих доказів, що спростовують вищевикладені обставини, приймаючи до уваги визнання позову в частині стягнення 85 108,95 грн., суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 123 876,67 грн. страхового відшкодування в порядку суброгації підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

За загальним правилом розподілу судових витрат, визначеним ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст. 130 ГПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до п. 5 ст. 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.

Отже, як зазначено в постанові Верховного Суду у справі № 910/10202/24 від 05.03.2026 року, системний аналіз положень ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відтак, приписи ч. 1 ст. 130 ГПК України необхідно застосовувати до тієї частини майнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених статтею 129 ГПК України.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову в сумі 85 108,95 грн. у відзиві на позовну заяву, яке передбачене пунктом 1 частини другої статті 46 ГПК України, до початку розгляду справи по суті, тобто сплачений позивачем судовий збір при поданні позовної заяви у цій частині пропорційно, що відповідає 2080,37 грн., відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" може бути повернений судом першої інстанції позивачу з державного бюджету за його клопотанням ухвалою суду. Відповідач не зобов`язаний відшкодовувати позивачеві зазначений судовий збір, оскільки останній (судовий збір) підлягає поверненню з державного бюджету.

В частині решти задоволених позовних вимог судовий збір покладається судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 191, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (бульв. Лесі Українки, 26, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 32382598) на користь Акціонерного товариства «Страхова компанія «ІНГО» (вул. Бульварно-Кудрявська, 33,м. Київ, 01054; код ЄДРПОУ 16285602) 123 876 (сто двадцять три тисячі вісімсот сімдесят шість) грн. 67 коп. страхового відшкодування у порядку суброгації та 947 (дев`ятсот сорок сім) грн. 63 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон