Рішення № 138259288, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.07.2026Справа № 910/3007/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» 02660, місто Київ, вулиця М.Раскової, будинок 21, кімната 907

до Locci S.R.L., Via Rugerro Grieco, 34, 50051 - Castelfiorentino (FI), Italy, C.F. 04466990480

про стягнення 4816,35 Євро

Представники сторін: без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Locci S.R.L. (Італія) про стягнення 4 816,35 Євро, а саме 2 310,00 Євро боргу та 2 506,35 Євро пені.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Контракту № 17/10-2019 від 17.10.2019, зі змінами, внесеними додатковою угодою № 1 від 01.12.2020, в частині своєчасної оплати поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нарахована пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.03.2024 залишено позовну заяву б/н від 04.01.2024 без руху, встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 за заявою позивача продовжено строк усунення недоліків позовної заяви на 15 днів.

Так, через систему "Електронний суд" 07.05.2024 від позивача на виконання вимог ухвали суду від 31.03.2024 надійшла заява б/н від 06.05.2024 про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3007/24, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування у даній справі, оскільки ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та враховуючи незначну складність справи, за відсутності клопотань про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, постановлено розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а також зобов`язано позивача у строк до 03.06.2024 включно надати суду належним чином нотаріально засвідчені копії перекладу на італійську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 16.05.2024, позовної заяви б/н від 04.01.2024 та доданих до неї документів у 3 (трьох) примірниках для направлення відповідачеві безпосередньо, а також направити скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту Locci S.R.L. - locciagricolturasas@legalmail.it, з наданням відповідних доказів.

Судом встановлено, що через систему «Електронний суд» 03.06.2024 та через канцелярію суду надійшли ідентичні за змістом заяви позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» б/н від 31.05.2024 та б/н від 12.06.2024 про продовження процесуального строку для виконання вимог ухвали суду від 20.05.2024 про відкриття провадження в частині надання перекладу документів, відповідно до якої представник позивача просить суд продовжити до 13.06.2024 встановлений судом процесуальний строк для надання суду належним чином нотаріально засвідчені копії перекладу на італійську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 16.05.2024, позовної заяви б/н від 04.01.2024 та доданих до неї документів у 3(трьох) примірниках для направлення відповідачеві безпосередньо, та надання суду відповідних доказів направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту Locci S.R.L. - locciagricolturasas@legalmail.it.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2024 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» про продовження процесуального строку на надання суду належним чином нотаріально засвідчених копій перекладу у справі № 910/3007/24, встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024, задоволено, продовжено зазначений строк до 13.06.2024 включно та долучено до матеріалів справи нотаріально засвідчені копії перекладу на італійську мову ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2024, позовної заяви б/н від 04.01.2024 та доданих до неї документів у 3 (трьох) примірниках, а також відповідні докази направлення скан-копії такого перекладу на офіційну електронну пошту Locci S.R.L. - locciagricolturasas@legalmail.it.

Суд зазначає, що відповідачем у справі є компанія Locci S.R.L., Via Rugerro Grieco, 34, 50051 - Castelfiorentino (FI), Italy, P.IVA, C.F. 04466990480, яке є нерезидентом України, інформація щодо наявності на території України офіційно зареєстрованого представництва відповідача у суду відсутня.

З метою належного повідомлення відповідача - компанії Locci S.R.L. про розгляд даної справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, в порядку ст. 367 ГПК України, пункту а) статі 10 Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах вчиненої у Гаазі 15.11.1965, учасником якої є Італійська Республіка та до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України "Про приєднання України до Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах" від 19.10.2000 (далі Конвенція), ухвала Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 разом та позовна заява з доданими матеріалами та нотаріально засвідченим їх перекладом (на італійську мову) були скеровані для їх подальшого вручення безпосередньо відповідачу - Locci S.R.L., номер у господарчо-адміністративному реєстрі підприємств FL-452262, за адресою останнього згідно виписки з реєстру господарських товариств Торгово-промислової, ремісничої, сільськогосподарської та промислової палати Флоренції, а саме: Via Rugerro Grieco, 34, 50051 - Castelfiorentino (FI), Italy, C.F. 04466990480.

Наразі, докази вручення ухвали Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 компанії Locci S.R.L. станом на час розгляду справи по суті в матеріалах справи відсутні.

Окрім цього, про розгляд справи відповідач повідомлений додатково шляхом надсилання позивачем 11.06.2024 засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача, зазначену у виписці з реєстру господарських товариств Торгово-промислової, ремісничої, сільськогосподарської та промислової палати Флоренції, а саме: locciagricolturasas@legalmail.it, копії ухвали суду від 20.05.2024 про відкриття провадження у справі № 910/3007/24 та позовної заяви з додатками, що підтверджується наявним в матеріалах справи відповідним скрін-шотом з електронної пошти позивача.

Інші електронні та/або поштові адреси, за якими можна встановити зв`язок з відповідачем та його місцезнаходження матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно наявної у матеріалах справи інформації, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом, зокрема, надісланих на виконання Конвенції, перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду.

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/3007/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.

При цьому судом враховано, що відповідно до п. b) ч. 2 ст. 15 Конвенції кожна договірна держава може заявити, що суддя незалежно від положень частини першої статті 15 Конвенції може постановити рішення, навіть якщо не надійшло жодного підтвердження про вручення або безпосередню доставку, у разі, якщо виконані всі наступні умови: документ було передано одним із способів, передбачених цією Конвенцією; з дати направлення документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для даної справи і який становить щонайменше шість місяців; не було отримано будь-якого підтвердження, незважаючи на всі розумні зусилля для отримання його через компетентні органи запитуваної Держави.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 20.05.2024, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.

Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки компанія Locci S.R.L. не скористалась наданими їй процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзив на позовну заяву, письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачем на час розгляду справи суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (далі Господарський кодекс України, дійсний на час спірних правовідносин) господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 17.10.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» (продавець за договором, позивач у справі) та Компанією Locci S.R.L. (покупець за договором, відповідач у справі) було укладено Контракт №17/10-2019 (далі - Контракт), за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов`язується протягом строку дії цього Контракту постачати та передавати у власність покупця товар (пелети, брикети та пиломатеріали), а покупець зобов`язується приймати товар і своєчасно здійснювати його оплату на умовах, визначених цим Контрактом.

Даний Контракт і всі Додатки (Специфікації, додаткові угоди та інше) до нього повинні бути завірені сторонами (підписами і печатками), передані за допомогою факсимільного зв`язку або іншими засобами електронного зв`язку, з подальшим обміном оригіналами протягом одного місяця після дати їх підписання (п. 1.2 Контракту).

Розділами 1-13 Контракту сторони погодили предмет Контракту, кількість і якість товару, базисні умови поставки, ціну товару та загальну вартість Контракту, умови приймання-передачі товару, пакування та маркування, відповідальність сторін, форс-мажорні обставини, пред`явлення претензій, арбітраж та інші умови тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За умовами п. 12.5 Контракту останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020.

Всі доповнення та зміни до цього Контракту приймаються за взаємною згодою сторін і затверджуються в письмовій формі шляхом підписання між сторонами відповідних угод (п. 12.2 Контракту).

Крім того, між сторонами 01.12.2020 було укладено Додаткову Угоду № 1 до Контракту (далі Додаткова угода), за умовами якої внесені зміни в п. 5, 6, 11 та 12 Контракту щодо питань, які стосуються продовження строку дії Контракту, моменту набуття права власності на товар, порядку вирішення спорів тощо. Зокрема, викладено підпункт 12.5 Контракту в новій редакції та продовжено дію Контракту до 31.12.2025.

Суд зазначає, що відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» приватноправові відносини це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» спори, що виникають між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб`єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Окрім того, частиною 1 статті 5 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що у випадках, передбачених законом, учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Відповідно до статті 43 Закону України «Про міжнародне приватне право» сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Відповідно до п. 11.1 Контракту усі суперечки і розбіжності, які можуть виникнути з Контракту або у зв`язку з його виконанням будуть по можливості вирішуватись шляхом переговорів уповноважених представників сторін.

За умовами п. 11.2, 11.3 Контракту будь-які розбіжності, яку не врегульовані сторонами шляхом переговорів, вирішуються в міжнародному комерційному арбітражі при торгово-промисловій палаті України, відповідно до законодавства України. Сторони приймають арбітражне застереження, що розгляд справи в МКАС проводиться одним арбітром, рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.

Згідно Додаткової угоди підпункт 11.2 Контракту викладено у новій редакції, згідно з якою будь-які розбіжності, які не врегульовані сторонами шляхом переговорів, вирішуються в Господарському суді міста Києва, Київ, Україна, згідно з чинним законодавством України.

Підпункт 11.3 п. 11 Контракту щодо арбітражу виключено.

Вказаний Контракт та Додаткова угода до нього підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.

Отже, спір у даній справі є таким, на який поширюється вказане арбітражне застереження, оскільки він виник і безпосередньо стосується предмету Контракту та обов`язок з оплати відповідачем поставленого позивачем товару визначений безпосередньо умовами останнього.

З урахуванням предмету та суб`єктного складу сторін договорів, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами п. 2.1, 2.3 Контракту постачання товару здійснюється партіями. Найменування, кількість товару, що має бути поставлено в межах однієї партії, строки поставки окремих партій товару, вартість одиниці товару, а також інші умови, які сторони вважатимуть істотними, відображаються у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Кількість товару та його ціна за одиницю та за позиціями, а також загальна вартість партії товару, поставки якого здійснюватимуться, відповідно до цього Контракту, зазначається в Інвойсах та Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Контракту.

Сторони погодили, що кількість товару, що поставляється в межах календарного місяця, обговорюється сторонами усно або в заявці і відображається в Специфікаціях (додатках) до цього Контракту, які є його невід`ємною частиною (п. 2.4 Контракту).

Відповідно до п.п. 2.5, 2.6 Контракту покупець повинен подавати заявку на поставку партії товару не пізніше 7 днів до моменту відвантаження товару. Продавець після отримання заявки на поставку партії товару повинен або підтвердити її виставленням рахунка на оплату цієї партії товару, або відхилити її, про що протягом п`яти календарних днів повинен сповістити покупця письмово (факсом або ел. поштою).

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

У відповідності до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

За умовами п. 3.1 Контракту умови поставки товару визначаються відповідно до умов Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів у редакції 2010 року (INCOTERMS-2010) у Специфікаціях на кожну партію окремо.

Відповідно до п. 3.2 Контракту умови та строки поставок товару визначаються сторонами і фіксуються в Специфікаціях до Контракту.

Кожна партія товару супроводжується такими документами: товарно-транспортна накладна (CMR) із зазначенням номера і дати Контракту, базису поставки, номера і дати інвойсу і Специфікації до Контракту (згідно з яким поставляється відповідна партія товару); Інвойс (рахунок-фактура) на партію товару, що поставляється (із зазначенням країни походження товару, номера і дати Контракту, базису поставки, терміну і порядку розрахунків, банківських реквізитів продавця); Сертифікати якості підприємства виробника товару (п. 3.3 Контракту).

Згідно п. 3.5 Контракту до цього Контракту застосовуються умови поставки СІР правила (INCOTERMS-2010).

Обумовлені між сторонами умови поставки повинні відображатися в Специфікаціях та Інвойсах до цього Контракту (пп. 3.5.1 Контракту).

Відповідно до п. 6.5 Контракту (в редакції Додаткової угоди) право власності на товар, всі ризики, включаючи крадіжку, псування, конфіскування чи випадкову втрату товару, переходить від продавця покупцю з моменту передачі товару перевізнику.

Суд зазначає, що відповідно до частин 11, 12 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів", який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (AirWaybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA).

Як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, на виконання умов Контракту та на підставі інвойсу № 07/12-2020 від 07.12.2020, а також міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 787242 від 02.01.2021, вантажної митної декларації № UA305160/2020/083442 від 30.12.2020, копії яких наявні в матеріалах справи, позивачем здійснено відвантаження товару (передано перевізнику) гранул паливних (пелет) з тирси загальною вагою 23 450 кг (22 місця) на загальну вартість 2 310,00 Євро.

Також на міжнародній товарно-транспортній накладній CMR № 787242 від 02.01.2021 наявні відмітки митних органів про перетин державного кордону України 04.01.2021 та розмитнення товару на території Італійської Республіки 07.01.2021.

Враховуючи положення п. 6.5 Контракту суд доходить висновку, що факт отримання товару (передачі товару перевізнику) відповідачем 02.01.2021 підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 787242 від 02.01.2021 з відбитками печаток відповідних митних органів про перетин державного кордону країни та розмитнення товару на території Італійської Республіки.

Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.

Згідно п. 6.1 Контракту приймання товару за кількістю здійснюється на складі продавця, відповідно до товаросупровідних документів та умов Контракту.

Приймання товару за якістю здійснюється відповідно до сертифікатів якості підприємства-виробника на даний товар, наданих продавцем (п. 6.2 Контракту).

За умовами п. 6.3 Контракту у разі наявності у покупця будь-яких сумнівів щодо якості та/або кількості поставленого товару приймання товару за якістю та/або кількістю здійснюється покупцем із залученням незалежної експертної організації, що призначається за погодженням з продавцем. Усі витрати з проведення експертизи якості та/або кількості в такому разі несе покупець. У разі підтвердження незалежною експертною організацією факту невідповідності кількості та/або якості поставленого товару умовам Контракту, продавець відшкодовує покупцеві всі витрати з проведення експертизи.

Відповідно до п. 10.1 Контракту претензії за кількістю та якістю товару мають бути пред`явлені покупцем продавцю протягом 20 днів від дати поставки товару в письмовій формі з доданням усіх необхідних документів, що підтверджують зміст претензії, зокрема висновок незалежної експертної організації (що призначається за погодженням з покупцем), оригінали транспортних документів. Якщо покупець не пред`явить претензії в установленому порядку протягом зазначеного строку, він втрачає право на пред`явлення претензії.

Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару (передачі товару перевізнику) за міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 787242 від 02.01.2021 відповідачем суду не надано.

Доказів пред`явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Контракту, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження чи псування поставленого товару від відповідача до суду не надходило.

Таким чином, суд доходить висновку, що позивачем виконані прийняті на себе зобов`язання з передачі товару відповідачу Компанії Locci S.R.L., а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.

Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи та не заперечуються відповідачем.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 4.1 Контракту продавець здійснює поставку товару узгодженими партіями за ціною та в кількості, що зазначаються в Специфікаціях до Контракту на кожну поставку.

Загальна вартість Контракту, згідно п. 4.2 останнього, становить 800 000 євро і складається з вартості всіх інвойсів та Специфікацій, що були передані та освоєні в рамках даного Контракту.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За умовами п. 5.1 Контракту оплата товару здійснюється покупцем шляхом переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок продавця.

В якості валюти платежу і валюти Контракту при розрахунках за цим Контрактом сторони використовують Євро або Долар США (п. 5.3 Контракту).

Відповідно до п. 5.4 Контракту датою платежу при перерахуванні грошових коштів продавцю є дата їх зарахування на розрахунковий рахунок продавця.

Крім того, відповідно до умов Додаткової угоди пп. 5.4.1 п. 5 Контракту викладено в новій редакції та узгоджено умови оплати, а саме грошові кошти в розмірі 100 % вартості товару будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця в термін 10 днів з моменту переходу права власності на товар.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.

Таким чином, складення міжнародної товарно-транспортної накладної CMR декларації фіксує факт здійснення господарської операції і реалізацію договірних відносин, та в даному випадку, з урахуванням умов Контракту, є підставою виникнення обов`язку відповідача як покупця щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

В свою чергу, в силу частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За загальним правилом, визначеним частиною 2 вказаної норми при зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту.

Частиною 3 статті 538 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання однією із сторін у зобов`язані свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або не виконає його в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Суд зазначає, що вказане правило має загальний характер та розповсюджується на будь - які зустрічні зобов`язання, до яких відносяться і зобов`язання, які випливають із договору поставки.

За приписами частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Отже, оскільки позивачем здійснено виконання своїх зобов`язань з поставки відповідачу обумовленого Контрактом обсягу товару на загальну суму 2 310,00 Євро, відповідач повинен виконати свій обов`язок щодо оплати поставленого та прийнятого товару в повному обсязі.

З огляду на зазначене, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та умови пп. 5.4.1 п. 5 Контракту, останнім днем для проведення розрахунку за поставлений товар є 12.01.2021 включно.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, як зазначено позивачем в позовній заяві компанією Locci S.R.L. оплата за поставлений товар у передбачений Контрактом термін за інвойсом № 07/12-2020 від 07.12.2020 на суму 2 310,00 Євро здійснена не була.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару Компанією Locci S.R.L. відповідно до умов Контракту в редакції Додаткової угоди у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Контракту відповідач не виконав, в результаті чого у Компанії Locci S.R.L. утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Контрактом у розмірі 2310,00 Євро, яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Контракту №17/10-2019 від 17.10.2019 та Додаткової Угоди № 1 від 01.12.2020 та/або їх окремих положень суду також не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Контракту та протягом виконання з боку сторін відсутні.

Окремо суд зауважує, що згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Статтею 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України.

Однак заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено в договорі, чинне законодавство не містить.

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов`язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, проте не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (пункт 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 761/12665/14-ц).

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є оплата поставленого товару саме в тій валюті, яка визначена Контрактом, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Подібний правовий висновок щодо можливості суду ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц та від 04.07.2018 у справі №761/12665/14-ц.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за Контрактом у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідно умов Контракту відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2310,00 Євро за поставлений позивачем товар підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 8.1. Контракту сторони несуть відповідальність за невиконання своїх зобов`язань за цим Контрактом відповідно до чинного законодавства України.

За умовами п. 8.2 Контракту у разі порушення покупцем строків перерахування грошових коштів, що встановлюються в Контракті та відповідній Додатковій угоді, покупець зобов`язаний на вимогу продавця сплатити пеню в розмірі 0,1 % від несплаченої у строк суми за кожний календарний день прострочення перерахування.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати поставленого за Контрактом товару позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі п.8.2 Контракту та ст. 8 Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року (далі Конвенція про позовну давність), яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 3382-XII від 14.07.1993 та набрала чинності 01.04.1994 року, за умовами якої строк позовної давності встановлюється у чотири роки, пеню в сумі 2 506,35 Євро за період з 13.01.2021 по 04.01.2024, яку позивач просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Суд зазначає, що Конвенція діє для України в редакції 1974 року.

Так, у відповідності до п. 1 ст. 1 Конвенції остання визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до одного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов`язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслідок закінчення певного періоду часу.

За правилами ст. 8 Конвенції про позовну давність для країн-учасниць, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції), строк позовної давності становить чотири роки.

Відповідно до статті 3 Конвенції про позовну давність ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприємства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах. Оскільки Конвенція не передбачає іншого, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватного права. Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

Господарським судом враховано, що згідно зі статтею 9 Конституції України Конвенція про позовну давність є частиною національного законодавства України, а частиною другою статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору».

У той же час матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів того, що на момент укладення спірного Контракту країна реєстрації відповідача - Італійська Республіка, була учасником такої Конвенції.

Крім того, судом згідно інформації, яка міститься на офіційній веб-сторінці ООН (http://untreaty.un.org) за посиланням https://uncitral.un.org/en/texts/salegoods/conventions/limitation_period_international_sale_of_goods/status самостійно встановлено, що Італійська Республіка не значиться в переліку держав-учасниць Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що питання щодо застосування строку позовної давності для звернення з даним позовом (у тому числі в частині позовних вимог щодо стягнення пені) до суду не підлягає вирішенню з урахуванням положень Конвенції ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів 1974 року.

Поряд із цим суд наголошує, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

При цьому, докази звернення відповідача у даній справі із заявою про застосування позовної давності на момент розгляду справи по суті відсутні.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, штрафу та відсотків річних суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

У відповідності до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

При цьому перебіг часу, за який нараховуються пеня, проценти річних та інфляційні втрати, починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Наразі, з урахуванням умов п. 6.5 Контракту щодо переходу права власності на товар до відповідача з моменту передачі товару перевізнику, тобто з 02.01.2021 та п. 5.4.1 Контракту щодо строку оплати протягом 10 календарних днів з моменту переходу права власності та товар, останнім днем для проведення розрахунку за поставлений позивачем товар є 12.01.2021 включно.

Також суд зазначає, що згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Пунктом 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX (далі - Закон України від 30 березня 2020 року № 540-IX), який набрав чинності з 2 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» №211 від 11.03.2020 (зі змінами та доповненнями), а також постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (зі змінами та доповненнями) №1236 від 09.12.2020, в Україні встановлено карантин з 12.03.2020.

За таких обставин, дія Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX фактично надає можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.

У той же ж час, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023, на всій території України відмінено карантин з 24 год. 00 хв. 30.06.2023, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, карантин на території України діяв у період з 12.03.2020 по 30.06.2023, відтак, строк нарахування пені, який був продовжений на строк дії карантину, після завершення карантину не є продовженим та подальше нарахування пені протирічить приписам чинного законодавства, у зв`язку з чим з урахуванням настання прострочення 13.01.2021, відповідно, останнім днем строку для нарахування пені за порушення зобов`язання з оплати відповідачем поставленого позивачем товару з урахуванням дії карантину, є 30 червня 2023 року, що не відповідає застосованому позивачем періоду нарахування - до 04 січня 2024 року включно.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»).

Таким чином, хоча максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України, проте чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти. Відтак, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/4693/15, у постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, предметом судового розгляду були, зокрема, вимоги про стягнення пені в іноземній валюті за неналежне виконання зобов`язань виражених в іноземній валюті. У зазначених постановах Верховним Судом був сформований висновок про застосування норми статей 192, 533, 543 ЦК України та статей 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», відповідно до якого чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні, а також, що чинне законодавство України пов`язує максимальний розмір пені з розміром облікової ставки НБУ.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на вищенаведені норми, при перевірці розрахунку позивача було встановлено його помилковість, пов`язану із неврахуванням вищевикладеної правової позиції Верховного Суду України, у зв`язку з чим суд вважає обґрунтованим нарахування та обчислення пені у національній валюті України гривні з врахуванням статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за період з 13.01.2021 по 30.06.2023.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування заявленої до стягнення пені судом встановлено, що розмір останньої з урахуванням визначеного судом періоду прострочення та курсу валюти 34,0787 грн./Євро на час виникнення зобов`язання становить 60 443,25 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягають частковому задоволенню в сумі, визначеній судом, а саме 60 443,25 грн. пені.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з компанії Locci S.R.L. (Via Rugerro Grieco, 34, 50051 - Castelfiorentino (FI), Italy, FI-452262, IVA 04466990480) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД «Редут» (вулиця М.Раскової, будинок 21, кімната 907, м. Київ, 02660, код ЄДРПОУ 38133757) 2 310,00 Євро (дві тисячі триста десять євро 00 євроцентів) основного боргу, 60 443,25 грн. (шістдесят тисяч чотириста сорок три грн. 25 коп.) пені та судовий збір в розмірі 2365,60 грн. (дві тисячі триста шістдесят п`ять грн. 60 коп.).

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2026 року.

Суддя А.М. Селівон