Ухвала суду № 138259221, 16.07.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/124/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

16.07.2026 Справа №908/3198/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянувши звіт Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради вх.№14149/08-08/25 від 29.06.2026 про виконання судового рішення у справі №908/3198/24

за позовом: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ІНФІНІТІ ГРУП» (б. Парковий, будинок 1А, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 33918351)

до відповідача: Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Незалежної України, буд. 39Б, м. Запоріжжя, 69037; ідентифікаційний код юридичної особи 37573094)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Запорізька міська рада (просп. Соборний, буд. 206, м. Запоріжжя, 69105; ідентифікаційний код юридичної особи 04053915)

про стягнення коштів у розмірі 1 558 006,12 грн,

без виклику учасників справи,

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі №908/3198/24 позов задоволено частково: стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Незалежної України, буд. 39Б, м. Запоріжжя, 69037; ідентифікаційний код юридичної особи 37573094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» (б. Парковий, будинок 1А, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 33918351) суму 1 299 066,77 грн (один мільйон двісті дев`яносто дев`ять тисяч шістдесят шість гривень 77 коп.) основного боргу, 13 315,00 грн (тринадцять тисяч триста п`ятнадцять гривень 00 коп.) пені, 15 443,73 грн (п`ятнадцять тисяч чотириста сорок три гривні 73 коп.) три проценти річних, 55 312,54 грн (п`ятдесят п`ять тисяч триста дванадцять гривень 54 коп.) інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено; стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (вул. Незалежної України, буд. 39Б, м. Запоріжжя, 69037; ідентифікаційний код юридичної особи 37573094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» (б. Парковий, будинок 1А, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 33918351) суму18 036,10 грн (вісімнадцять тисяч тридцять шість гривень 10 коп.) витрат по сплаті судового збору.

Пунктом 6 вказаного зобов`язано Департамент освіти і науки Запорізької міської ради (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-Б, ідентифікаційний код 37573094) в особі Правобережного відділу освіти Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (69096, м. Запоріжжя, вул. Сагайдачного Петра, буд. 1А, ідентифікаційний код 37611401) подати до Господарського суду Запорізької області звіт про виконання судового рішення протягом 120 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2026 рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі №908/3198/24 залишено без змін, судові витрати Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради за подання апеляційної скарги на рішення суду покладено на заявника апеляційної скарги, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Груп» від 20.11.2025 про стягнення судових витрат задоволено частково, стягнуто з Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (69037, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 39-Б, ідентифікаційний код 37573094) в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради (69096, м. Запоріжжя, вул. Сагайдачного Петра, буд. 1А, ідентифікаційний код 37611401) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфініті Груп» (бульвар Парковий, будинок 1А, місто Запоріжжя, Запорізька область, 69006; ідентифікаційний код юридичної особи 33918351) 8000,00 грн (вісім тисяч гривень 00 копійок) витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. В решті вимог заяви відмовлено.

Видачу відповідного наказу доручено Господарському суду Запорізької області.

03.03.2026 рішення господарського суду набрало законної сили.

06.04.2026 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 та постанови Центрального апеляційного господарського суду Господарським судом Запорізької області видано відповідні накази.

29.06.2026 від боржника Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, надійшов звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.06.2026 звіт про виконання рішення суду у справі №908/3198/24 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 06.07.2026 звіт Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради про виконання судового рішення у справі №908/3198/24 прийнято до розгляду, постановлено розглядати звіт в письмовому проваджені.

Відповідно ч. 1 ст. 3453 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

Розглянувши в письмовому провадженні звіт Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради, оцінивши надані у справу письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті звіту з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

У поданому до суду звіті боржник зазначає, що Запорізькою міською радою прийняте рішення від 17.12.2025 №17 «Про затвердження Програми для забезпечення виконання рішень суду та пов`язаних із ними стягнень на 2025-2027 роки», яке у подальшому скасоване рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.03.2026 у справі № 280/143/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНФІНІТІ ГРУП» (рішення в закону силу не вступило). Метою Програми є виконання рішень про стягнення коштів місцевого бюджету, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення (далі - державні органи) з метою недопущення настання негативних наслідків для департаменту освіти і науки Запорізької міської ради та структурних підрозділів департаменту освіти і науки Запорізької міської ради пов`язаних із неможливістю реалізації власних та делегованих повноважень у зв`язку із стягненнями, що є наслідком наявності відповідних рішень судів та неможливості виконання судових рішень. Відповідач вважає, що вчинив усі залежні від нього дії щодо виконання рішення суду у справі № 908/3198/24. Щодо орієнтовних строків виконання рішення суду вказує, що наразі вирішити питання виконання рішення у справі №908/1323/25 до результатів розгляду справи 280/143/26 в апеляційній інстанції не виявляється можливим з причин, які від відповідача не залежать. Крім того звертає увагу, що пунктом 3 Порядку № 845 визначено, що Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства. Наразі відбувається погашення заборгованості на виконання рішення суду по справі №908/252/24. Після повного його виконання відбуватиметься погашення заборгованості за іншими виконавчими документами в порядку черговості.

Від стягувача письмових пояснень/заперечень щодо звіту боржника не надходило.

Проаналізувавши поданий боржником звіт, суд зазначає таке.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

В силу статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України.

Судовий контроль це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.

За приписами ч. 1 ст. 3451 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; в інших спорах немайнового характеру.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 3451 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 3454 ГПК України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3454 ГПК України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу (ч. 7 ст. 3452 ГПК України).

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч., ч. 1, 2 ст. 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2018 №13-р/2018 зазначено, що Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 1512); рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов`язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об`єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання (абзаци 2, 3, 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.2000 №15-рп/2000).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України).

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Боржником до звіту не додано жодного належного доказу, що підтверджує об`єктивні обставини, які перешкоджають йому виконати судове рішення, яке набрало законної сили.

Щодо посилання боржника у звіті на затверджену рішенням Запорізької міської ради №17 від 17.12.2025 Програму для забезпечення виконання рішень суду та пов`язаних із ними стягнень на 2025-2027 роки (далі Програма), суд зазначає таке.

Відповідно до Додатку 2 до вищевказаної Програми, яка міститься в матеріалах справи (а.с.163-167, т.3), обсяг видатків на фінансове забезпечення реалізації Програми за рахунок коштів бюджету Запорізької міської територіальної громади на 2025 2027 роки (головний розпорядник бюджетних коштів Департамент освіти і науки Запорізької міської ради, структурні підрозділи Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради) усього становить 1600,000 тис. грн (1600000,00 грн).

При цьому згідно із даними програмного забезпечення комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» справа №908/3198/24 не є єдиною справою, що перебуває в провадженні Господарського суду Запорізької області, в якій Департамент освіти і науки Запорізької міської ради/його структурний підрозділ є відповідачем (боржником).

Тож обсяг бюджетних коштів, виділений згідно вищенаведеної Програми для забезпечення виконання рішень суду та пов`язаних із ними стягнень на три роки: 2025, 2026 та 2027, є недостатнім для забезпечення виконання рішення суду у даній справі №908/3198/24.

Суд дійшов до висновку, що боржником не наведено обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, а зазначені боржником заходи, які ним вжито для виконання судового рішення у справі №908/3198/24, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

На підставі вищевикладених обставин, беручи до уваги баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, поданий боржником звіт не відповідає вимогам ч.2 ст.3453 ГПК України, а тому не може бути прийнятий судом.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

У справі «Кайсин проти України» (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997; у справі «Бурдов проти Росії» (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002; у справі «Ясюнієне проти Литви» (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 та від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності».

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Отже, оскільки звіт про виконання ухвали суду у даній справі поданий Боржником без додержання вимог статті 3453 ГПК України (звіт не містить доказів повного виконання ухвали суду, а також боржник не надав відомостей про орієнтовні строки виконання рішення суду у повному обсязі та їх обґрунтування), суд дійшов висновку про відмову у його прийнятті.

Відповідно до частини першої статті 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Частиною 3 ст. 3454 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 3454 ГПК України суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 135 ГПК України унормовано, що під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи передбачене ч. 1 ст. 135 ГПК України право, а не обов`язок суду стягнути в дохід державного бюджету штраф з керівника боржника, суд у даному конкретному випадку вважає раціональним не застосовувати заходи процесуального примусу до боржника чи його керівника, проте вважає за доцільне попередити боржника про можливість застосування заходів процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 ГПК України.

З огляду на викладене, часткове виконання рішення суду у даній справі та відмову у прийнятті звіту боржника, суд вважає за доцільне додатково встановити боржнику новий строк для подання звіту про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі №908/3198/24 у строк протягом чотирьох місяців з дня отримання даної ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 234, 244, 3453, 3454 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Департаменту освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради у прийнятті звіту вх.№14149/08-08/25 від 29.06.2026 про виконання судового рішення у справі №908/3198/24.

2. Зобов`язати Департамент освіти і науки Запорізької міської ради в особі Правобережного відділу освіти департаменту освіти і науки Запорізької міської ради у строк протягом чотирьох місяців з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 06.05.2025 у справі №908/3198/24.

3. Направити ухвалу суду учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси в електронній формі із застосуванням ЄСІТС.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 16.07.2026, та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів.

Суддя С.І. Педорич