Ухвала суду № 138258036, 15.07.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/22346/24

Провадження № 2/752/667/26

У Х В А Л А

Іменем України

15 липня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Слободянюк А.В.,

за участю секретаря - Пулинець Л.Ю.,

представника Київської міської ради - Плаксивого О.В.,

прокурора - Греськів І.І., .

представника відповідача - Бірюкової О.М.,

представника третьої особи - Рибіцької Ю.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку загального позовного провадження, клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бірюкової Олени Миколаївни про закриття провадження у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національний природний парк «Голосіївський», Обслуговуючий кооператив «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду,

В С Т А Н О В И В:

у провадженні Голосіївського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національний природний парк «Голосіївський», Обслуговуючий кооператив «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ», в якому прокурор просить суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:79:304:0007 шляхом:

- припинення володіння ОСОБА_1 нерухомим майном - садовим будинком АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 930919680000, номер запису про право власності 14667597);

- зобов`язання ОСОБА_1 знести об`єкт самочинного будівництва - садовий будинок та тимчасові споруди, що розташований по АДРЕСА_1 (за координатами у форматі десяткових градусів: 50.3767867, 30.5205261).

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Слободянюк А.В. від 24 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2025 року суд закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 15 липня 2026 року представник відповідача подала клопотання про закриття провадження у справі з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

На обґрунтування клопотання посилається на те, що 03 грудня 2025 року Конституційний Суд України (Другий сенат) ухвалив Рішення № 6-р(II)/2025 у справі за конституційною скаргою ТОВ «Рейнір Бізнес Груп». Цим рішенням суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів суб`єктом владних повноважень.

Дане Рішення набрало юридичної сили в день його ухвалення - 03 грудня 2025 року. Рішення Конституційного Суду України (далі - КСУ) № 6-р(II)/2025 радикально змінює межі повноважень прокурорів, звужуючи їхнє право підміняти собою профільні державні органи та органи місцевого самоврядування у судах.

Хоча Рішенням № 6-р(II)/2025 визначено відтермінування втрати чинності вказаною нормою Закону України «Про прокуратуру» до 1 січня 2027 року, сам факт офіційного визнання цієї норми неконституційною є фундаментальною матеріально-правовою обставиною, яка змінює критерії оцінки судом підстав для представництва. Також, хоча норма технічно ще є в законі, сам факт визнання її неконституційною означає, що втручання прокурора у дану справу порушує принципи рівності сторін та балансу інтересів.

Повідомляє, що Київська міська рада має самостійну цивільну процесуальну дієздатність, як орган місцевого самоврядування виконує свої функції належним чином. Підстав вважати, що Київська міська рада не справляється із поставленими завданнями немає, та позов прокурора до Київської міської ради про те, що вона неналежно виконує свої повноваження - відсутній.

Прокурором також не доведено належними і достатніми доказами нездійснення чи неналежного здійснення Київською міською радою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Зважаючи на те, що Київська міська рада є повноцінним суб`єктом цивільних правовідносин, має статус юридичної особи, наділений самостійною процесуальною правосуб`єктністю, власним штатом юристів та бюджетним фінансуванням, будь-які законні підстави для втручання прокурора у дані правовідносини відсутні.

Оскільки на стадії розгляду справи по суті залишення позову без розгляду є процесуально неможливим, а прокурор не довів наявність легітимних підстав для звернення до суду в інтересах держави, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за позовом цього суб`єкта.

Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні клопотання. Зазначив, що позов був поданий прокуратурою в інтересах власника земельної ділянки - Київської міської ради, суд при відкритті провадження у справі перевіряв наявність повноважень у прокурора на звернення до суду в інтересах органу місцевого самоврядування. У матеріалах справи міститься переписка з Київською міською радою, з якої підтверджується бездіяльність ради. Крім того, за рішенням Конституційного Суду України норми Закону України «Про прокуратуру» в частині повноважень прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді втрачають чинність лише 01 січня 2027 року, а сам закон не має зворотної дії в часі.

Представники Київської міської ради та третьої особи підтримали доводи прокурора, просили відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі.

Розглянувши клопотання представника відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: 1) справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; 2) відсутній предмет спору; 3) набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом; 5) сторони уклали мирову угоду і вона затверджена судом; 6) суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу; 7) настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва; 8) після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Таким чином, процесуальним законом передбачено 8 самостійних підстав для закриття провадження у справі.

Водночас, подаючи заяву про закриття провадження у справі, представник відповідача повідомила, що оскільки на стадії розгляду справи по суті залишення позову без розгляду є процесуально неможливим, а прокурор не довів наявність легітимних підстав для звернення до суду в інтересах держави, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства за позовом цього суб`єкта за п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Встановлено, що предметом розгляду цієї справи є усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:79:304:0007 шляхом припинення володіння відповідачем нерухомим майном - садовим будинком та зобов`язання його знести.

Представник відповідача у поданому клопотанні просить закрити провадження у справі, посилаючись на відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду та недотримання порядку представництва інтересів держави, визначеного статтею 131-1 Конституції України та абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування клопотання зазначає, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визнані такими, що не відповідають Конституції України Рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(II)/2025, яким також сформовано підхід щодо виключного характеру представництва прокурором інтересів держави.

Відповідач вказує, що наведене рішення Конституційного Суду України підтверджує обмежений характер повноважень прокурора та виключність випадків представництва, однак прокурор у цій справі фактично застосовує норми, що втратили конституційну основу, посилаючись на їх формальну чинність до 01 січня 2027 року.

Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 3-5 ст. 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, суд виходить з того, що відповідно до статей 131-1 Конституції України, 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 56 ЦПК України, прокурор здійснює представництво інтересів держави у разі порушення або загрози їх порушення за наявності передбачених законом підстав, зокрема у випадку бездіяльності уповноваженого органу.

З системного аналізу вищевказаних норм вбачається, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Суд звертає увагу на те, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом, зокрема у разі якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18, зазначила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, зокрема у постанові Великої Палати від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, прокурор має право на звернення до суду у разі, якщо орган, уповноважений державою, не здійснює належного захисту інтересів держави або відсутній відповідний орган.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21, відповідно до якої суди зобов`язані виходити з принципу верховенства права та застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії, водночас оцінюючи дотримання прокурором встановленої законом процедури представництва.

З огляду на доводи відповідача щодо неконституційності окремих положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», слід врахувати таке.

У пункті 68 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 160/4161/24 зазначено, що Конституційний Суд України Рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1805-III у тій частині, в якій вони надають прокурору право здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту таких інтересів уповноваженим суб`єктом владних повноважень.

Водночас пунктами 3, 4 резолютивної частини зазначеного Рішення встановлено, що відповідні положення втрачають чинність лише з 01 січня 2027 року, а також прямо передбачено, що дія цього Рішення не поширюється на правовідносини, які виникли під час чинності оспорюваних норм.

За таких обставин до настання визначеного Конституційним Судом України строку втрати чинності спірні приписи залишаються чинними та обов`язковими до застосування. Відтак прокурори зобов`язані керуватися ними у своїй діяльності, а суди враховувати імперативні вказівки Конституційного Суду України щодо відтермінування втрати ними чинності та неприпустимості поширення дії відповідного Рішення на раніше виниклі правовідносини.

Щодо доводів відповідача про неконституційність положень статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та неможливість їх застосування навіть у разі їх формальної чинності, суд зазначає, що вказана позиція стосується загальних підходів до незастосування актів, які суперечать Конституції України, однак не скасовує обов`язковості врахування рішень Конституційного Суду України та не заперечує можливість застосування чинних норм у перехідний період, якщо їх дія відтермінована у встановленому порядку.

Отже, суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025, яким визнано неконституційними окремі положення статті 23 Закону України «Про прокуратуру», одночасно відтермінована втрата ними чинності. Таким чином, зазначені положення на момент розгляду справи формально є чинними та підлягають застосуванню з урахуванням правової позиції Конституційного Суду України.

Таким чином, позов пред`являється прокурором в інтересах держави в особі позивача відповідно до повноважень, наданих ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки при наявності порушених інтересів територіальної громади уповноваженим органом заходів щодо усунення порушень не вжито.

Також варто зазначити, що у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що визначати наявність порушення інтересів держави та звертатися до суду з відповідними вимогами може суб`єкт, наділений владними повноваженнями у спірних правовідносинах, або прокурор, який, виконуючи субсидіарну функцію, здійснює представництво інтересів держави у разі, якщо компетентний орган не здійснює такого захисту або здійснює його неналежним чином.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, дотримався вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України, належним чином підтвердив наявність відповідних повноважень і підстав для представництва, у зв`язку з чим правові підстави для закриття провадження відсутні.

На підставі викладеного та керуючись ст. 255 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Бірюкової Олени Миколаївни про закриття провадження у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Національний природний парк «Голосіївський», Обслуговуючий кооператив «Садово-дачне товариство «Гайок-МІ», про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного фонду,- відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя А.В. Слободянюк